---------------------------------------------------------------
     Перевод: Сергей Снегур (hopeodessa@farlep.net)
---------------------------------------------------------------
     © Bradbury, Ray. 1996, Playboy, No 5.
     © Снiгур, Сергiй. 2001, переклад (з незначними скороченнями).
     Переклад виконано в рамках проекту "Перекладацька Майстерня 2000-2001".
http://www.humanities.lviv.ua/main_trans.html     Лiтературний      редактор
М.Габлевич.


       По  вопросам,  связанным  с  использованием  перевода,  обращайтесь к
переводчику по адресу:
     E-mail: hopeodessa@farlep.net;
     почтовый адрес: Украина, 65063, Одесса-63, п/я 607,



     В?дверта розмова з видатним майстром науково?  фантастики  про майбутн?
косм?чних подорожей, компютерне шахрайство, пол?тичну  коректн?сть ? про те,
чому в?н завжди ма? рац?ю.

     Нав?ть у його 75 рок?в ? щось хлопчаче в Ре? Бредбер?. В?н аж променить
в?д  надм?ру енерг??,  майже завжди ходить в шортах, а у його дом?вках повно
?грашок  -  в?д  статечно?  ф?гури  Булв?нкля  на  цокольному  поверс?  його
лос-анджелеського  будинку,  до  триметрового динозавра, що  розташувався на
його власному л?жку в його зам?ськ?й схованц?.
     Бредбер? коха?ться  також ?  в  б?льших  ?грашках. Наприклад, косм?чних
кораблях  (справжн?х) ? марс?янах (уявних). Його  сивина й усм?хнене, румяне
обличчя заважають  сприймати його  серйозно. Аж  ось  в?н  заговорю?,  ?  ти
розум??ш,  що перед  тобою -  великий допитливий  розум,  який  охоплю?  всю
галактику.  Його  твори  под?бним чином збивають  людей  з пантелику.  Ранню
творч?сть  Рея  Бредбер?  просто не пом?тили  -  зрештою,  це  була  наукова
фантастика ? тому до не? ставилися зневажливо, як ? до ком?кс?в або любовних
роман?в.
     Марс?анськ? хрон?ки, Кульбабове вино,  451° за Фаренгейтом, ?люстрована
людина  та  ?нш?  твори  Бредбер?  вийшли в часи,  коли  наукова  фантастика
вважалась  заняттям для дешевих  писак  з  претенз??ю на  письменник?в,  як?
марнують час,  занудно фантазуючи про всяк? техн?чн? штукенц?? ? причандали.
Проте  Бредбер? -  не зануда. Його  проза  п?дноситься  до  р?вня справжньо?
л?тератури;  в?н заселя? сво? розпов?д? привабливими персонажами  ?  хитрими
вигадками.  До  того ж, в?н започаткував полем?чн? теми ? першим поставив  в
науков?й  фантастиц? складн? запитання,  як? ран?ше були в межах компетенц??
лише серйозних новел?ст?в.
     Сьогодн?, в епоху Зоряних подорожей та Х файл?в, важко уявити життя без
Бредбер?. На  додачу  до сво?х  книжок, в?н написав понад  500  опов?дань  ?
створив  сотн?  телепостановок,  а також театральн?  вистави,  опери,  есе?,
документал?стику ? сценар?й  до ф?льму Моб?  Д?к.  В?н чита? по 50 лекц?й на
р?к ? ц?кавиться найр?зноман?тн?шими сферами  знання - в?д  науки про космос
до  м?ського управл?ння.  Не  зна?те,  як покласти край масовому переселенню
мешканц?в  свого   м?ста?   Бредбер?  може  запропонувати  швидке  вир?шення
проблеми. Ваш торг?вельний комплекс перестають в?дв?дувати покупц?? Бредбер?
навчить, як повернути ?х назад. Д?сней при створенн?  ?пкоту Тематичний парк
Центр ?пкот розташований  в найб?льшому розважальному комплекс?,  Св?т Волта
Д?снея,  який було в?дкрито 1971 року б?ля м?ста Орландо, штат Флорида. (Тут
? дал? прим?тки перекладача). звертався до нього за допомогою,  а НАСА  НАСА
(NASA)  - Нац?ональна  а?енц?я  з аеронавтики  ? косм?чних польот?в  США,  з
космодромом  на мис? Канаверал, штат Флорида. запрошувала на  мис Канаверал,
читати лекц?? космонавтам.
     Проте твори Бредбер? не часто обговорюються в часописах Нью-Йорк Таймс,
Нью-Йоркер, Атлант?к або в якомусь  ?ншому ?нтел?гентському виданн?. Пуристи
в?д науково? фантастики глузують з його поетичних спроб ? метафорично? уяви.
Але щоранку,  прокинувшись, в?н  безстрашно  пряму? до  друкарсько?  машинки
(компютери,  скаржиться  в?н,  працюють занадто  тихо);  ця звичка бере св?й
початок з час?в, коли в?н п?дл?тком жив у Лос-Анджелес?. В  1934 роц?  через
Велику депрес?ю  батько  Бредбер?  став  безроб?тним  ?  пере?хав з с?м?ю  з
Воке?ана, що в штат? ?лл?нойс, до  Лос-Анджелеса, де знайшов пост?йну роботу
?   помешкання   в  сам?с?нькому  Голл?вуд?.   Це  було  чар?вне   л?то  для
чотирнадцятир?чного   Рея,  який  на  роликах  ?здив  циганити  автографи  у
к?ноз?рок, на прем?ри ф?льм?в ? на прох?дн? к?ностуд?й.
     В?н був  р?шуче  налаштований  ув?рватися  в шоу  б?знес  ? ч?плявся до
Джорджа Бьорнса "Бьорнс ?  Ален" -  американський с?мейний комед?йний  дует,
який  б?льше трьох десятил?ть  був популярним на  естрад?, в  рад?овиставах,
художн?х ф?льмах ? на  телебаченн?. так настирливо, що той врешт? використав
дещо з його писань у в?нь?тках -  коротеньких опов?дках, якими завершувались
рад?опередач? "Бьорнс та Ален". Грошей для навчання в  коледж? в?н не мав  ?
три  роки  п?сля  зак?нчення  школи продавав  газети,  кожну в?льну  хвилину
проводячи в б?бл?отец? або продивляючись  книжки  в м?сцевих книгарнях. А ще
в?н брав уроки красного письма ?  опубл?кував перше опов?дання (за нього в?н
отримав 13 долар?в 75 цент?в). Власний творчий стиль в?н  знайшов у двадцять
два роки, коли написав опов?дання "Озеро", - це додало йому впевненост?, щоб
ц?лком в?ддатися творчост?. П?д час ?ншого такого  приступу впевненост?, в?н
запросив на каву молоденьку продавщицю з книгарн?. Окр?м Ме??? в?н б?льше н?
з ким не зустр?чався ? 1947 року вони одружилися  (вони й дос? разом ? мають
чотирьох дорослих доньок). Дек?лька рок?в посп?ль в?н живот?в на гонорари за
опов?дання, опубл?кован?  в  часописах, поки марс?анською темою не влучив  у
десятку.
     Його перший  роман,  Марс?анськ? хрон?ки, вийшов 1950  року Укра?нський
переклад  Олександра  Тереха  (1962)  був  першим  виданням  Рея Бредбер? на
теренах  СРСР. (в?н  ? дос?  користу?ться попитом) ? був високо  оц?нений  у
впливовому  огляд?   маститого   Кр?стофера   ?шервуда  ?шервуд,   Кр?стофер
(Isherwood),  письменник  (1904 - 1986),  автор  опов?дання  Сел?  Боулз (?з
зб?рки До побачення, Берл?не!) екран?зованого Бобом  Фосом п?д назвою Кабаре
з   Лайзою  М?нелл?  в  головн?й  рол?.   за  метафоричн?сть  ?  в?дсутн?сть
традиц?йних      технолог?чних      подробиць,      властивих      б?льшост?
науково-фантастичних твор?в.
     Незважаючи на похвалу ?шервуда, Марс?анськ?  хрон?ки створили  Бредбер?
репутац?ю  наукового  фантаста,   водночас  долучивши  його   до  товариства
високоталановитих Роберта Гайнлайна,  Айзека Аз?мова  ? Артура Кларка, котр?
намагалися привнести в цей жанр фантаз?ю ? респектабельн?сть.
     Наступна книжка  зробила  його  популярним  письменником -  ?люстрована
людина  (1951)  ?  похмурим  зображенням  буквально  вивернутого   навивор?т
чолов?ка. 1953 року в?н видав св?й,  на думку багатьох,  найц?кав?ший роман,
451° за  Фаренгейтом Укра?нською переклав ?вген Крижевич.. Назва повязана  з
температурою, за яко? горять книжки, а сам тв?р ? нео-орвелл?вською ?стор??ю
про  тотал?тарне  сусп?льство,   в  якому  книжки  заборонен?.   Роман  став
сво?часним застереженням проти  антикомун?стично? ?стер??, яка охопила  США.
(Коли Голл?вудська  Десятка потрапила  до вязниц?  за в?дмову дати св?дчення
перед Ком?тетом Конгресу з антиамерикансько? д?яльност? Десять голл?вудських
к?нопродюсер?в, режисер?в ? сценарист?в, як? в жовтн? 1947 року  в?дмовилися
в?дпов?дати  Ком?тету  Конгресу  США  щодо  сво??  можливо?  причетност?  до
д?яльност?  комун?стично? парт?? США.  , Бредбер?  був серед тих  небагатьох
сценарист?в,  хто п?дняв  голос проти присяги на в?рн?сть, яко? вимагали в?д
член?в Г?льд?? .)
     Бредбер? пережив  "найг?рш?  ш?сть  м?сяц?в  в  житт?" п?сля  того,  як
погодився  написати   для   Джона  Гюстона  Гюстон,  Джон  (Huston)  в?домий
американський  к?норежисер (1906 - 1987);  ф?льм  Мальт?йський сок?л (1941).
сценар?й  Моб?  Д?ка. Про  це тяжке випробування  в?н докладно розпов?да?  в
спогадах п?д назвою Зелен? т?н?, б?лий кит, що вийшли 1992 року.
     П?сля його вельми  невдало?  спроби переробити 451° за  Фаренгейтом для
театрально? постановки з Чарлзом Лафтоном Лафтон, Чарльз (Laughton), в?домий
американський к?ноактор англ?йського походження (1899  - 1962). Нагороджений
Оскаром  за виконання  головно? рол? у  ф?льм? Приватне  життя  Генр?ха VIII
(1933).,  Франсуа  Трюффо  зробив  за  цим  романом  к?ноф?льм,  що  став  ?
художньою, ? комерц?йною невдачею.  Проте Бредбер? створив власний ф?льм, Це
прийшло ?з космосу, який серед  ус?х науково-фантастичних ф?льм?в вважа?ться
одним ?з найавторитетн?ших.  Жовтневий край -  це зб?рка опов?дань, в?д яких
робиться  моторошно, в  той  час, як Кульбабове  вино  Укра?нською  переклав
Володимир Митрофанов. ? спогадами про його юнач? прозр?ння.
     Популярн?сть Бредбер? р?зко  зросла  в  час  буму на наукову фантастику
п?сля  пуску першого штучного  супутника;  а  коли в 1976 роц? на  Марс  с?в
В?к?нг, запущений НАСА,  Бредбер? проголосили пророком косм?чно?  ери. Разом
?з цьогор?чною зб?ркою двадцяти нових опов?дань, Швидше за погляд (решта 500
чекають доопрацювання для перевидання), на його рахунку загалом ? 29 виданих
книжок ? два томи есе?в; але сьогодн? в?н працю? б?льше,  ан?ж будь-коли. До
того  ж,  в?н  пише б?льш?сть сценар??в  для  п?вгодинних  сер?й щотижневого
"Театру Рея Бредбер?" на телеканал? науково? фантастики.
     Редакц?я  Плейбоя в?дправила письменника Кена Келл?, який  вже брав для
часопису  ?нтервю  в Артура  Кларка,  поговорити  з  Ре?м  Бредбер?  в  його
лос-анджелеському помешканн?. Ось що розпов?да? Келл?:
     -  Коли я  п?д'?хав до  цього невеличкого будинку,  побудованого  сорок
рок?в  тому  у  в?длюдному  лос-анджелеському передм?ст?,  Бредбер? стояв на
веранд?,  лементуючи, що вчора ввечер?  вкрали  нов?с?нький автомоб?ль  його
дружини,  який стояв "просто перед домом!". Бредбер? -  один  ?з нечисленних
мешканц?в  Лос-Анджелеса,  який н?коли  не  водив  автомоб?ля. Дружина Ме???
зазначила,  що автомоб?ль  застрахований,  а  коли  й це його не заспоко?ло,
п?дсунула  йому повну  миску  кукурудзяних  баранц?в  -  першу з  черги.  Це
спрацювало, ? незабаром в?н перетворився на чудового опов?дача.
     П?д  час  наших щоденних розмов  протягом тижня з  полудня  до сут?нок,
спок?йн?  спогади  перемежалися   неспод?ваними  емоц?йними  вибухами,  коли
розмова  торкалася  котрогось  з  його   болючих  мозол?в  -  Лос-Анджелеса,
пол?тики,   цензури,   осв?тян,  бюрократ?в   чи  автомоб?л?в.   В?н  завжди
висловлю?ться  р?зко ? часто ?  пол?тично  некоректним, але,  незважаючи  на
можливу  непопулярн?сть сво?х погляд?в,  в?н  нечасто в?дмовля?ться в?д них.
Коли в?н  згадував  про лог?чн? р?шення, що  ?х  в?н  пропонував у численних
есеях  ? лекц?ях, я м?г би пояснити його  популярн?сть  - в?н наст?льки щиро
захоплю?ться, що нагаду? непосидючу дитину - великого, перерослого хлопчака,
в  якому  багато залишилося в?д тих час?в, коли  в?н на  роликах п?д?хав  до
Ол?вера  Гард?  за  автографом.  В?н  сяяв,  коли  п?дписував  м?й зачитаний
прим?рник Кульбабового вина ?з загнутими стор?нками,  який  я маю  з  десяти
рок?в.

     Кен Келл?: Багато хто  не сприйма? наукову фантастику всерйоз, проте ви
все таки стверджу?те, що вона ? головною л?тературою сучасност?. Чому ви так
вважа?те?
     Рей  Бредбер?: Наукова фантастика -  це мр?я. Для  того,  щоб  заселити
космос,  перебудувати наш?, так? далек? в?д ?деалу м?ста, розвязати будь як?
проблеми, ми повинн? вигадувати майбутн? ? в?дпов?дн? технолог??.
     К.К.: Але б?льш?сть людей не вважа?,  що наукова фантастика належить до
справжньо? л?тератури.
     Р.Б.: Вона  не належить до справжньо? л?тератури  - вона ? ? справжньою
л?тературою. Такою вона  стала в?д час?в першого штучного супутника Земл?. ?
буде такою ще десять тисяч рок?в.
     К.К.: Що ж зм?нив супутник?
     Р.Б.:  Люди,  передовс?м д?ти, захопилися  фантастикою  п?сля  того, як
перший штучний супутник осяяв небеса. Наступного  ранку на стол? у вчителя в
якост?  гостинця зам?сть  яблука  лежала книжка  Аз?мова.  Вперше в  ?стор??
осв?та зд?йснювалася знизу - д?ти навчали сво?х вчител?в.
     К.К.: Чому д?ти в?дгукуються на наукову фантастику краще н?ж доросл??
     Р.Б.:  Очевидно,  дитячу  уяву  збуджу? прихований  зм?ст  фантастично?
л?тератури.  До  того ж,  чи подобалося вам в дитинств?, щоб вам  завязували
шнурки? Чорта з два.  Ви  в?дразу  почали завязувати ?х  сам?, в?дколи цьому
навчилися.  Наукова  фантастика  св?дчить,  що людство  б?льше  не  потребу?
нотац?й, що ми спроможн? на серйозн? справи.
     У  цьому св?т? навчати можна  лише роблячи вигляд,  що начебто не вчиш.
Наукова  фантастика нада? таку можлив?сть  -  вчити непом?тно. Фантастика  ?
також  чудовою  можлив?стю  робити  вигляд,  що  пишеш  про  майбутн?,  коли
насправд?  напада?ш  на  недавн?  минуле  ?  сучасн?сть.  Можна  критикувати
комун?ст?в, расист?в, фашист?в та будь яку ?ншу очевидну ? наявну загрозу, а
вони ? не зрозум?ють, що йдеться  саме  про них. Шкода, що  ст?льки  ранньо?
фантастики написано так техн?чно ? нец?каво.
     К.К.:  Окр?м д?тей, наукова  фантастика ц?кавить  переважно  чолов?к?в.
Чому вона не ц?кавить ж?нок до т??? ж м?ри?
     Р.Б.: ?сну? дв? раси людей - чолов?ки ? ж?нки,  - що б  вам не говорили
фем?н?стки. Життя чолов?ка умотивоване  ?грашками ? наукою, тому що чолов?ки
народжен?  без будь-яко? мети у всесв?т? окр?м того, щоб породити потомство.
Поза цим  ? багато  часу,  який вони мусять якось згаяти. ?м потр?бно чимось
себе зайняти.  Чолов?ки не  мають в соб? внутр?шнього  завдання,  окр?м мети
продовжити р?д. Ж?нки ж  створен? ?з завданням. Вони можуть творити всесв?т,
дбати  про нього, навчати, плекати  його. Чолов?ки  читають  фантастику, щоб
будувати майбутн?. Ж?нкам не потр?бно ?? читати. Вони ? ? майбутн?.
     К.К.: Такий под?л сподоба?ться  не вс?м ж?нкам. В ?нтервю  для часопису
People ви сказали, що лазерн? диски  для персональних компютер?в створен? не
так  для ж?нок,  як для чолов?к?в  - ? дуже швидко п?сля цього  в  листах до
редакц?? вас назвали сексистом.
     Р.Б.: Це правда. Викрут?ть ?м.
     К.К.: Як це?
     Р.Б.: А так, щоб  у них  н?коли не було  сексу. [См??ться] Слухайте, та
чолов?ки ж  чокнут?. А  молод?  чолов?ки -  т?  взагал? ненормальн?.  Ми вс?
любимо  ?грашки.  У  мене самого  ?грашкоман?я. Я пишу  про ?грашки.  В мене
багато р?зних  ?грашок. Сотн?.  Компютери - це ?грашки,  а чолов?ки  люблять
возитися   з  мудрованими  безмовними  штуками.  Вони  почуваються  творчими
особистостями.
     К.К.: Але компютери не лише ?грашки - це ?нструменти для майбутнього.
     Р.Б.: Люди говорять про ?нтернет як про творчий ?нструмент письменника.
Я  кажу:  "Дурниц?.  Не  п?ддавайся цьому. Год? теревенити  з  ус?м  св?том,
займися  справою."  Б?лл  ?ейтс  з  партнерами  дурять  нас.  Подив?ться  на
Windows95. Ви ж розум??те, що це - суц?льне шахрайство.
     К.К.: Чому це шахрайство?
     Р.Б.: Тому що б?льшост? людей ця операц?йна система н?чого не дода?. До
того  ж, купивши систему, вони мусять докупляти й ?нш? програми. Тож йдеться
про те, щоб люди, як? не можуть дозволити соб? таких  витрат, виклали  сотн?
долар?в.   Ж?нки   не  купляють  Windows.  Закладаюся,  що  якщо  подивитися
статистику, то виявиться, що 80 в?дсотк?в покупц?в - це чолов?ки. Божев?льн?
молод?, чи божев?льн? стар? чолов?ки, як? люблять ?грашки.
     К.К.: Як на того, хто зробив кар?ру, дивлячись  у майбутн?,  ви, схоже,
скептично   ставитесь   до  технолог??   -   лазерних   диск?в,   ?нтернету,
мультимед?й...
     Р.Б.: Головне  - навчити  письму  ?  читанню; все це не принесе  н?чого
доброго, якщо не вм?ти читати ? писати.
     К.К.: Але читати все  одно  доводиться -  за допомогою компютер?в  люди
можуть сп?лкуватися з  л?тературними  творами, рухаючи  сюжет туди,  куди ?м
подоба?ться.
     Р.Б.:  Не треба мен? казати, як пишеться роман. Не каж?ть, що ма?те для
нього кращу к?нц?вку. Я не маю часу це слухати.
     К.К.: Говорячи про майбутн? - ви любите говорити про косм?чн? подорож?.
Ви справд? вважа?те, що в цьому - майбутн? людства?
     Р.Б.: Так  ма? бути.  По-перше, це  в?дпов?да? рел?г?йному прагненню до
в?чност?.  Якщо земля  загине,  людство  повинно  бути  в  стан?  продовжити
?снування.  Косм?чн?  подорож?  дозволять  заселити  ?нш? планети,  де  люди
народжуватимуть д?тей. Це так просто, так гранд?озно, хвилююче.
     К.К.:  Чи  справд?  людству  доведеться  вт?кати з  земл??  Чи вдасться
зробити це вчасно?
     Р.Б.:  Ми вже  на цьому  шляху. Ми б  уже мали повернутися на М?сяць. ?
негайно стартувати на Марс.
     К.К.: Проте зараз неможливо говорити про активн?сть у космос?, оск?льки
бюджет НАСА зведено до м?н?муму.
     Р.Б.: Як  можна  дивитися  п?д  ноги  зам?сть  того,  щоб  роздивлятися
гранд?озну  туманн?сть  в  суз?р? Ор?она? Куди це ми в?дсунули М?сяць ? чому
спов?льнили  рух  до  Марса?  Проблема,  зрозум?ло,  в   наших  пол?тиках  -
чолов?ках, як? не вм?ють мр?яти  ?  бути романтичними.  В останн?й р?к свого
президентства Джон Кеннед? закликав  нас лет?ти на  М?сяць. Але  нав?ть  в?н
зробив це не в?д захоплення астроном??ю. В?н гукнув рос?янам: "Роби, як  я!"
-  ? ми полет?ли. Але  п?сля того, як ми д?сталися М?сяця,  романтика почала
блякнути. А  без романтики нема?  мр??. Це й  не дивно - ?стор?я досл?дження
земно? кул? ? ?стор??ю розробки багатих родовищ корисних копалин. Якби можна
було переконати розробник?в бюджету НАСА, що  на Марс? повно скарб?в, було б
зроблено  все,  щоб  уже  наступного   ранку  опинитися  на  Марс?,  посеред
перв?сного хаосу.  Космос нам потр?бен  з  причин, яких ми ще  достеменно не
зясували; я не говорю про торг?влю.
     К.К.: Торг?влю?
     Р.Б.: НАСА зда?ться, що  вони  повинн? виправдовувати свою д?яльн?сть з
погляду  прагматичност?.  Багато  корисних  речей,  що  зявилися в  продажу,
виникли з розробок, повязаних з косм?чними подорожами. НАСА зда?ться, що для
того,  аби  залучити  грош?  на  косм?чн?  потреби,  потр?бно  вдаватися  до
шахрайства.  Дурниц?. Це не  так.  Косм?чн? подорож? надають життю  сенсу, а
все, що дода? сенсу  життю, варте того,  щоб ним займатися. Зв?дси й бажання
жити в?чно.
     К.К.:  До  яко? м?ри  можна звинувачувати НАСА в апат??  щодо  осво?ння
космосу?
     Р.Б.:  Кер?вники НАСА сам? соб?  ?  найг?ршими ворогами.  Вже  двадцять
рок?в я благаю ?х  дозволити зробити для них  к?ноф?льм.  Б?льш?сть колишн?х
ф?льм?в НАСА  про  програми "Меркур?й" ?  "Аполлон"  були поганими.  Я  хочу
по?днати поетичн?сть ? д?йсн?сть таким чином, щоб глядач? плакали, як бувало
п?сля багатьох мо?х вистав,  показаних на всесв?тн?х  ярмарках.  Та  в  НАСА
н?коли не  роблять н?чого видатного, поетичного  чи вибухового, щоб показати
себе з виг?дного боку, а конгресмен?в справи  НАСА  не ц?кавлять, окр?м Боба
Пеквуда Сенатора-республ?канця  Роберта Пеквуда в 1993 роц? було звинувачено
в  "сексуаль-ному домаганн? девятнадцяти  ж?нок протягом  останн?х  двадцяти
рок?в". П?сля того,  як сенатський Ком?тет з етики прийняв р?шення про  його
виключення, в?н п?шов у в?дставку..
     К.К.: Чи ви  й дос?, нав?ть п?сля того, як його змусили  п?ти у ганебну
в?дставку, вважа?те Пеквуда мр?йником?
     Р.Б.: В?н ? ? мр?йник. Я хот?в би, щоб  в?н  залишився  в Конгрес?. Р?к
тому  я п?дтримав  його  телеграмою,  тому  що  т? ж?нки  - паскудниц?. Вони
вич?кують двадцять рок?в, ?  через двадцять рок?в ображаються.  Не нагадуйте
мен? про них. Таких сенатор?в, як в?н, дуже мало, ? це сором, що в?н п?шов з
Конгресу.
     К.К.: В чому поляга? найб?льша помилка НАСА?
     Р.Б.:  "Косм?чний  човник" мав  би бути побудований до початку програми
"Аполлон".   "Човник"   ?   великою   поштовою   скринькою,  це   -   дорога
експериментальна  лаборатор?я.  Але  зараз в?н не так  захоплю?,  як мав би.
Спочатку в?н  мав  би  облет?ти  навколо Земл? - саме для цього  його  зараз
використовують. За тим  його  потр?бно  було  б  послати  до  М?сяця  ?  цим
завершити програму. Тод? ми  змогли  б поселити людей на  М?сяц?  ? рухатися
дал?, до Марса.  Ми потребу?мо чогось б?льшого, н?ж ми сам? -  це справд? як
рел?г?йна м?с?я. Косм?чн? подорож? ? налагодженням звязку ?з Всесв?том.
     К.К.: Коли почалося осво?ння  космосу, чи  спод?валися ви, що все так ?
буде?
     Р.Б.:  Так.  Але  сталося  ?накше.  Винне НАСА, винен весь  уряд,  а  з
завершенням  "холодно?  в?йни"  щез  ?  колишн?й  ентуз?азм.  Дивовижно,  як
неймов?рно  багато  молод?  в   св?т?  ц?кавиться  цими  речами  ?  дивиться
науково-фантастичн? ф?льми - Од?ссея, 2001, Близьк? зустр?ч? ? Зорян? в?йни,
витрача?  м?льярди долар?в, щоб  переглянути ц? найпопулярн?ш? ф?льми. Проте
уряд  зовс?м  не зверта? уваги на це  явище. Там  завжди  про все д?знаються
останн?ми.
     К.К.: Як ви гада?те, чи ми таки повернемося на М?сяць?
     Р.Б.:  Спод?ваюсь  це  станеться  ще  за  мого  життя,  тобто  протягом
найближчих  десяти-пятнадцяти рок?в. Але  над?я дуже  мала. Хоча  пол?тики й
в?дклали  цю  програму  якнайдал?,  спод?ваюсь,  що корабель  з людьми  таки
полетить на Марс. Ця под?я дуже б прислужилася духовному п?днесенню людства.
Важко змусити уряд робити те, що сл?д.
     К.К.: Що ви в?дчували, коли "В?к?нг" с?в на Марс?
     Р.Б.:   Т???   ноч?  ми   з?бралися   в   планетар??   Кал?форн?йського
технолог?чного ?нституту Невеликий приватний ?нститут в м?ст? Пасадена, штат
Кал?форн?я; вважа?ться  одним  ?з св?тових наукових центр?в., це було свято,
наче  неспод?вана  веч?рка.  Ми  з  Карлом  Са?аном  Са?ан,  Карл  (Sagan) -
американський астроном ? астроб?олог  (1934 - 1996)., ?  вс?  решта, хто там
був,  не спали  до ранку. Нарешт?  на  величезному  екран?  почали зявлятися
зн?мки  поверхн? Марса.  Вс?  були при?мно  збуджен?  - танцювали, см?ялися,
сп?вали. Б?ля девято? ранку прийшов Рой Т?л з програми  новин, п?дсунув мен?
м?крофона ? каже:  "Пане Бредбер?, вс? ц? роки ви писали  про Марс, про його
цив?л?зац??  ?  м?ста.  Як  ви себе почува?те  тепер, коли  вс? побачили, що
н?якого життя там нема?" Я глибоко вдихнув ? в?дпов?в - я пишаюсь, що сказав
це вголос: "?д?оте! Телепню! На Марс? життя ? - подивися на нас! Ми  ? ?  т?
марс?яни!"
     К.К.:  Ви мали  в?дчувати  щось под?бне  минулого  року, коли "Гал?лей"
долет?в до Юп?тера.
     Р.Б.:  Ц? вчен? просто  неймов?рн?. Кожного разу,  коли  мен?  у м?сц?,
под?бному  до  лаборатор?й Кал?форн?йського технолог?чного  ?нституту, хтось
показу? якийсь телескоп з? словами: "Правда, чудовий?" я  кажу: "Н?". А коли
питають:  "Що ви  ма?те  на уваз??" - в?дпов?даю:  -  "Це ви чудов?. Ви його
винайшли. Ви просто ген??".
     К.К.: Що спонука? вас писати?
     Р.Б.: Те, що я  буду  чар?вником, я вир?шив  значно ран?ше, н?ж те,  що
буду  письменником.  Маленьким  хлопчиком  я виходив  на сцену  з фальшивими
вусами, що  в?дпадали п?д час  вистави, ? чаклував. Я й дос?  цим  намагаюся
займатися, - тепер,  коли пишу. До того ж, письменники пишуть, бо в?дчувають
потребу, щоб ?х любили. Гадаю, це можна назвати ненаситн?стю, чи не так?
     Письменництво допомогло  мен?  ще  одним чином.  П?сля того, як я почав
писати  серйозно, я  зробив  найб?льше в мо?му житт?  в?дкриття - що  я  маю
рац?ю,  а той,  хто не  погоджу?ться з? мною,  -  не ма?. Як чудово збагнути
таке: н?кого не слухай ? завжди йди власним шляхом.
     К.К.: Ви згодн?, що це помилкова, его?стична точка зору?
     Р.Б.: На жаль, я  не певен, що  вм?ю контролювати сво? е?о. Я намагаюся
не забувати, що голосно  розмовляю, ? це -  моя проблема. Але я принаймн? не
потерпаю  в?д  синдрому  викривлено?  само?дентиф?кац??,  як, скаж?мо,  Карл
Са?ан.
     К.К.: А що трапилося з Са?аном?
     Р.Б.: З  кожним роком  в?н "бронзов??", тому що  памята?, що в?н - Карл
Са?ан. Так  само, як Норман Мейлер памята?,  що в?н -  Норман Мейлер, а  ?ор
В?дал памята?, що в?н - ?ор В?дал. Я не памятаю того, що я - Рей Бредбер?. В
цьому й поляга? р?зниця. Неважливо, хто ти. Непотр?бно розпов?дати вс?м, хто
ти такий, бо ?накше зникнеш  п?д маскою фальшиво? особистост?. Справжню твою
особист?сть видно в тво?й творчост?.
     К.К.:  Дехто з критик?в каже, що ви  занадто поклада?теся на фантаз?ю ?
недостатньо на науку, щоб бути поважним науковим фантастом.
     Р.Б.: Мене  не ц?кавить, що  каже техн?чний персонал,  який  обслугову?
наукову фантастику.  ?х  драту?, що я обходжуся  без убивств. Я використовую
наукову ?дею, як платформу, з яко? зл?таю,  не  падаючи назад. За це вони на
мене й сердяться.  Вони вже сорок  рок?в буркотять, як  це я  в Марс?анських
хрон?ках посм?в над?лити Марс атмосферою.
     К.К.: Популярн?сть Марс?анських  хрон?к почалася з л?тературного огляду
Кр?стофера ?шервуда. Ви знали його особисто?
     Р.Б.: Це  був  просто  щасливий  випадок.  Вл?тку 1950  року  я  п?знав
?шервуда в Санта-Мон?ц?, коли в?н переглядав книжки в книгарн?. Щойно вийшла
моя книжка, я  схопив з  полиц?  прим?рник,  п?дписав  ?  дав  йому. В нього
витяглося обличчя, в мене впало серце, але за два дн? в?н потелефонував мен?
? каже: "Чи ви розум??те,  що ви написали?" Я  запитав: "? що  ж я написав?"
Але в?н т?льки запропонував мен? прочитати його огляд  в Таймс. Ця захоплена
реценз?я  перевернула  мо?   життя  -   книжка  моментально  очолила  списки
бестселер?в ? друку?ться й дос?.
     В?н любязно познайомив мене з р?зними людьми, з котрими, на його думку,
варто було б знатися,  наприклад, з Олдосом Гаксл?, що був мо?м л?тературним
кумиром, в?дколи зявилася його книжка О, дивовижний новий св?т.
     К.К.: Яким був Олдос Гаксл??
     Р.Б.:   Дуже   вв?чливим.   Б?льш?сть   англ?йц?в   -  тобто  б?льш?сть
англ?йц?в-?нтелектуал?в - вс? дуже вв?члив?; поводяться з вами, як з ген??м,
що дуже  при?мно. Багато  рок?в оп?сля  ми  з  Гаксл? брали участь  в  одн?й
телев?з?йн?й дискус??,  де обговорювали майбутн?  американсько?  л?тератури.
Проте мене розчарувала його  в?дмова визнати, що наукова фантастика ? ?диним
шляхом для розвитку художньо? л?тератури.
     К.К.:  Тод?  в?н вже вихваляв досто?нства  психодел?к?в  Див. Гаксл? О.
Брама сприйняття. // Всесв?т. - 1994. - No 5-6. - С. 120-134; Гаксл? О. Небо
? пекло. // Всесв?т. - 1994. - No 7. - С. 136-154; Малецька А. Катастроф?чн?
в?з??  О. Гаксл?. // Всесв?т. -  1994. - No 7. - С.  155-157..  Мабуть,  в?н
запропонував спробувати ?х ? вам.
     Р.Б.: Я дав йому ?дино правильну в?дпов?дь: "Н?, дякую. Не хочу,  щоб в
мо?й голов? в?дчинився люк - в?н може пот?м не зачинитися".
     К.К.: Кого з молодих фантаст?в ви вважа?те найкращим?
     Р.Б.: Я наст?льки заклопотаний щоденними справами, що в мене нема? часу
на  под?бн?  пошуки. Ви усв?домлю?те, ск?льки щороку виходить нових роман?в?
Сотн?!
     К.К.: Тобто, ви ухиля?тесь в?д в?дпов?д??
     Р.Б.: Добре - я визнаю:  я не хочу читати  того, що  зявля?ться  в мо?й
галуз?.
     К.К.: Чому?
     Р.Б.:  Бо це  кровозм?шення, що  неприпустимо. Книжки з?  сво??  галуз?
потр?бно  читати,  поки  ви  ще  молод?.  Коли  мен?  було   в?с?м,  десять,
дванадцять,  ш?стнадцять,  двадцять пять рок?в - я читав наукову фантастику.
Але пот?м перейшов на Александра Поупа, Джона Дона ? Моль?ра, щоб перем?шати
?х.
     К.К.:  Що ви  можете сказати про  б?льш  в?домих  наукових фантаст?в, -
наприклад, про Курта Воне?ута?
     Р.Б.: Ми знайом?, ? в  нас  нормальн?  стосунки.  В нього  добре  чуття
гумору,  а дек?лька  рок?в тому  ми  провели чудовий день в Нью-Йорку. Але я
н?чого не читав з час?в його Механ?чного п?ан?но (Player Piano, 1952),  а це
було сорок рок?в тому. Тому не можу н?чого сказати.
     К.К.: А про Роберта Гайнлайна?
     Р.Б.:  Я  познайомився  з  ним в кафетер??  в  центр?  Лос-Анджелеса. Я
т?льки-но  зак?нчив  школу,  а  Гайнлайну  був 31 р?к. В?н був добре в?домим
автором ? писав гуман?стичну  фантастику, яка вплинула  на  мене  так, що  я
в?дважився писати не про машини, а про людей.
     К.К.:  Що  ви можете  сказати про  автор?в, як? популяризують  науку  в
науково-популярних виданнях, наприклад, про Ст?вена Гоук?нса ?  його Коротку
?стор?ю  часу  Гоук?нс,  Ст?вен  (Hawkings)  - в?домий  спец?ал?ст  з ф?зики
"чорних  д?р".  Його книжка Коротка  ?стор?я часу: в?д "Великого вибуху"  до
"чорних д?р" (A Brief  History of Time:  From  the  Big Bang  to Black Holes
(1988) стала бестселером.?
     Р.Б.:  У нас ? ця  книжка, але я не збираюся  дурити вас ?  казати,  що
читав ??. Ж?нка стверджу?, що вона  прочитала, але я ?й не в?рю. Не в?рю, що
хтось  взагал?  прочитав цю книжку до  к?нця. Я переконаний, що в?н ген?й, ?
все що в?н зробив, це здорово.
     К.К.: Ви також написали документальну книжку - Зелен? т?н?,  Б?лий кит,
- про свою спробу  разом з режисером Джоном Гюстоном екран?зувати Моб? Д?ка.
Перш за все, як ви потрапили в цей ф?льм?
     Р.Б.: Гюстон запросив мене до  себе  в номер в готел? Беверл? Х?лс, дав
мен? в  руку склянку  ?з  напо?м ?  за  допомогою суто ?рландських замовлянь
п?длестився до мене так, що перш н?ж я встиг щось зрозум?ти, я вже погодився
провести  ш?сть  м?сяц?в  в  ?рланд??,  щоб  створити   сценар?й.  Акторськ?
зд?бност? - це його родова риса.
     К.К.: Тобто в?н був у форм??
     Р.Б.: ? ошукав мене.  Треба було просто визнати, що в?н справжн?с?нький
монстр  (про що я, власне, знав),  та  й  в?дмовитися.  Незважаючи  на  його
нещадну  жорсток?сть  до  мене  ?  будь кого  поруч з ним, мене  стримали  ?
спонукали до ц??? роботи  три причини. Це  - моя любов до Германа Мелв?ла  з
його  китом;  благогов?ння  перед  ген??м  Джона Гюстона,  що  його  показав
Мальт?йський сок?л, - бездоганно зрежисований ф?льм; ? мо?  розум?ння  того,
як мало кому в  св?т? трапля?ться  така щаслива нагода. Тепер я залишився  з
г?ркувато-солодким  знанням  того,  що,  дякуючи  саме  йому, дов?дався  про
найнеймов?рн?ш?  реч?. Н?хто  ?нший  в Голл?вуд? не  доручив  би  нев?домому
новачку написати сценар?й для повнометражного ф?льму.
     К.К.:  Чи  не цей досв?д  вплинув на вашу  в?дмову  писати сценар?й для
екран?зац?? 451° за Фаренгейтом, вашого наступного популярного роману?
     Р.Б.: Н?. Це було в 1955 роц?. Чарльз Лафтон якось мене добряче напо?в,
а пот?м розпов?в, якою ж поганою була п?са, зроблена  мною для  нього за цим
романом, ?  переконав мене б?льше  не братися за  постановку власних твор?в.
Тож коли справа  д?йшла до Франсуа Трюффо,  я сказав йому: "Пиш?ть сам?".  З
мене досить.
     К.К.: Чи сподобалась вам спроба Трюффо?
     Р.Б.: В нього вийшло досить  добре, але  певних речей в?н злякався. В?н
не  показав Механ?чного  Гончака, який там  повинен був  бути,  тому  що  це
метафора пригоди.  Вс?х тих л?таючих людей потр?бно  вир?зати. Вони  л?тають
лише  вниз.  ? п?дб?р виконавц?в  був невдалий. Не у вс?х випадках,  правда.
Оскар Вернер мен? дуже сподобався.
     К.К.: А хто не сподобався?
     Р.Б.: Джул?я Кр?ст?, яка грала д?вчину-сус?дку. Ця  роль  не  для  не?.
Сус?дц? мало бути  ш?стнадцять  рок?в. Тож Трюффо вдався до трюку ?  доручив
Джул?? грати ? дружину, ? сус?дку, що створювало плутанину.  ?нод? год? було
вгадати, хто говорить.
     К.К.: Що ви дума?те про другу можлив?сть екран?зувати роман зараз, коли
ним зац?кавився Мел ??бсон?
     Р.Б.: Я хот?в перезняти  451° за Фаренгейтом одразу п?сля виходу ф?льму
в 1966  роц?, тому що дуже багато з роману Трюффо залишив поза кадром. Я  аж
п?дскочив,  коли мен?  сказали,  що "Ворнер  Бразерз"  хочуть  зробити новий
вар?ант з Мелом ??бсоном.
     К.К.: Разом з романами  1984 Орвела ? О, дивовижний новий св?т  Гаксл?,
ваш  тв?р  представля?  похмурий  погляд  на  майбутн?.  Ви  хот?ли написати
роман-застереження?
       Р.Б.: Н?,  це  погана  справа.  Цього робити  н?як не  можна. Ск?льки
паршивих роман?в  понаписувано з добрим умислом.  Роман?в  про  доброчинц?в,
еколог?чних роман?в...  ? якщо  ви  скажете  мен?,  що  пишете  книжку,  або
зн?ма?те к?но про те, як л?соруб передумав рубати дерево, я цього н? читати,
н? дивитися не стану.
     К.К.:  Важко уявити,  що  людина,  яка написала 451° за Фаренгейтом, не
намагалась передбачити майбутн?.
     Р.Б.: Я  б сказав "застерегти в?д майбутнього".  Не передбачити його, а
застерегти в?д нього.  Саме так, - гн?вом,  нападками.  Нападаючи на  те, що
вважа?ш глупотою, д?ста?ш задоволення. Але в той момент тво? справжн? мотиви
прихован? в?д тебе. Це можна висловити так: "Хай йому грець. Сам не знаю, як
воно в мене вийшло".
     Наприклад,  км?тливий  винах?дник з ф?рми  "Сон?"  винайшов  Walkman  -
переносний  касетник  з навушниками - п?сля  того, як  прочитав  у мене  про
рад?оприймач? в морських черепашках.
     К.К.: Схоже, що у 451° за Фаренгейтом на роки вперед передбачено те, що
передбачити неможливо.
      Р.Б.: Так.  П?сля того, як нам  показали пересл?дуваного пол?цейськими
автомоб?лями ?  гел?коптерами О.Дж.С?мпсона С?мпсон,  О.Дж. (Simpson, O.J.),
з?рка  американського футболу  1970-х, у  1994 роц? звинувачений у  вбивств?
колишньо?  дружини Н?коль та ?? друга Рональда Голдмена. Процес ? все, з ним
повязане,  докладно  висв?тлювали   по  телебаченню.,  коли   той  крадькома
переходив автостраду,  в?домий  журнал?ст  Рассел  Бейкер  написав  в  сво?й
колонц? в  Нью-Йорк  Таймс: "Як це  схоже на  останню д?ю  з роману  451° за
Фаренгейтом!" Я дек?лька раз?в переглядав повторн? покази цього телесюжету ?
думав: "В?н д?йсно  правий!" На останн?х стор?нках роману Монте? Гай Монте?,
головний  герой роману 451° за Фаренгейтом, спалювач книжок, який в?дмовився
в?д виконання сво?х обовязк?в ? вт?к з м?ста. т?ка? в?д спалювач?в книжок ?,
заглядаючи по дороз? у в?кна, в кожн?й осел? бачить себе на телеекран?. Коли
в?н  уника?  зустр?ч?  з Механ?чним Гончаком, сп?льнота,  з  яко? в?н  вт?к,
залиша?ться в програш?,  ?,  щоб запоб?гти  можлив?й пан?ц?, зам?сть Монте?а
вбива? перед телекамерами ?ншу людину.
     Але  те, що  сорок  три роки  тому я  передбачив  так  звану "пол?тичну
коректн?сть", пригн?чу? ще б?льше.
     К.К.: ? теж у 451° за Фаренгейтом?
     Р.Б.:  Так. Шеф пожежник?в [персонаж роману]  там розпов?да?,  як р?зн?
меншини, одна за одною, затикають людям  роти ? ф?льтрують м?зки, пропонуючи
прецеденти: ?вре? ненавидять Федж?на ? Шейлока  Федж?н - негативний персонаж
з роману Ч.Д?ккенса Пригоди Ол?вера Тв?ста. Шейлок - ?врей-лихвар з  комед??
В.Шексп?ра  Венец?йський  купець.  -  спалити  обох,   або,  принаймн?,   не
згадувати!  Неграм  не подоба?ться  чорношк?рий Дж?м,  який плив на  плот? з
Геком Ф?нном - спалити його, або,  принаймн?, кудись заховати. Фем?н?стки не
люблять Джейн Ост?н, бо з  ц??ю жахливо старомодною дамою ст?льки клопоту  -
зняти  ?й голову!  Блюстител?  с?мейних ц?нностей гидують Оскаром Вайльдом -
назад,  до шафи,  Оскаре! Комун?сти ненавидять буржуа - постр?ляти ?х! ? так
дал?,  ? так дал?. Отож, тод? я писав про тиран?ю б?льшост?, а нин?  я писав
би ще й про  тиран?ю  меншин. Сьогодн? небезпечн? обидв?.  ? т?, ? т? хочуть
тобою  керувати. Перш? кажуть тоб? робити  завжди одне ?  те  ж. А що кажуть
друг?,  видно  з ?хн?х  лист?в:  студенткам з  Васарського коледжу Приватний
ел?тний коледж в  штат? Нью-Йорк. Заснований  1861 р., як коледж  для ж?нок.
давай  б?льше фем?н?зму  в  Марс?анських хрон?ках, а  афроамериканц?  хочуть
бачити б?льше чорношк?рих у Кульбабовому вин?.
     К.К.: ? ви ?м в?дпов?да?те?
     Р.Б.:  Моя  в?дпов?дь  для обох  одна:  б?льш?сть  ви,  чи  менш?сть, -
згиньте! До  б?са вс?х, хто береться  радити мен?, як писати.  Кожна меншина
д?литься  на др?бн?ш? групи,  а т? спалюють книжки, забороняючи ?х. Ота ?хня
пол?тична коректн?сть, що пану? в студентських  м?стечках  -  це  ж н? в як?
ворота не л?зе.  Небезпечна штука  - казати адм?н?страц?? ун?верситету, чому
вони  мають  навчати, а чому н?. Не подоба?ться  вам навчальна  програма,  -
йд?ть до ?ншо? школи! Викладач?,  котр? танцюють п?д ?хню  дудку - лицем?рн?
йолопи! Пора  покласти цьому край. Де т?льки побачите щось под?бне, крич?ть:
"?д?оти!" ? змусьте ?х в?дступити. Дал?,  ми  повинн? негайно  опротестувати
вс? квоти, як? пол?тизують процес навчання заниженими вступними вимогами, що
знижу?  р?вень п?дготовленост? студент?в. Жахливим  насл?дком всього цього ?
те, що кожен втрача? його безц?нний шанс.
     К.К.:  Тобто ви  не схвалю?те  програми  позитивних  д?й  Започаткована
президентом США Л.Джонсоном  "програма позитивних д?й" (1964), мала  на мет?
боротьбу з дискрим?нац??ю  чорношк?рих американц?в  при найм? на  роботу.  В
подальшому програма поширилась  на навчальн? заклади й охопила ?нш? меншини:
ж?нок, американських ?нд?анц?в, ?спаномовних громадян ? т. ?н.?
     Р.Б.:  Вся  концепц?я  вищо?  осв?ти   зводиться  нан?вець,   якщо  для
визначення р?вня  усп?шност?  не  застосовувати  ?диний для вс?х  критер?й -
оц?нки з однакових  для вс?х стандартних  тест?в. Осв?та ? винятково справою
добування знань  -  не можна  ?  дал?  дозволяти,  щоб  ??  паскудили  клят?
пол?тики. Залишмо паскудства пол?тикам. [См??ться.]
     К.К.: Як вам жилося з таким даром передбачення?
     Р.Б.: Абсолютно незадов?льно.
     К.К.: Чи громадськ?сть добре про?нформована про ц? реч??
     Р.Б.: Нас  ?нформують  лише про  з?валтування ? вбивства,  яких  ми  не
вчиня?мо,  про  похорони, на  як? ми не ходимо,  про  СН?Д,  яким  не хочемо
заразитися. Все це за якусь  чверть хвилини! Але врешт?, ми все ж не безрук?
- ? можемо переключитися на ?нший канал, або взагал?  вимкнути телев?зор. На
сво?х лекц?ях я раджу слухачам н?коли не дивитися м?сцев? новини.
     К.К.:  Як  щодо   часопис?в?  З  дитинства  ви  були  завзятим  читачем
часопис?в. Як би ви оц?нили ?х тепер?шн? розма?ття?
     Р.Б.:  Почн?мо  з  того,  що  зараз  майже  вс?  часописи  безглузд?  ?
недоумкуват?. ? я скажен?ю в?д того, що не можу  знайти якусь путню  статтю.
Колись я  любив Forbes ? Fortune, але зараз  вони геть  захаращен? рекламою.
Ось  чому я вибухнув три роки тому,  коли  виступав перед  нашими пров?дними
редакторами ? видавцями.
     К.К.: То чому ви вибухнули?
     Р.Б.: Краще  буде сказати, що я повол? розпалювався - ?  тим  сильн?ше,
чим б?льше думав  який шанс  я маю. Отже, я прихопив  з собою  сво? докази -
прим?рники часопис?в Форбс, Форчун,  ?уд  гауск?п?н? (Добра  домогосподиня),
МакКолз,  Воуг, П?пл.  Я  вийшов на сцену ? сказав: "Давайте поговоримо  про
справжн?  проблеми  ваших  часопис?в".  Я  п?дн?с  догори  прим?рник  Добро?
домогосподин?,  погортав  стор?нки  ?  сказав: "Пошукайте  тут статтю  -  не
знайдете". Наступним я показав МакКолз ? Воуг ? сказав: "Див?ться, тут - так
само". Я показав Форбс ? Форчун. "Див?ться, - сказав  я. - Ось тут, зл?ва, у
вас стаття на п?встор?нки, ? тут же почина?ться нова стаття, а тепер гляньте
на праву стор?нку, - суц?льна реклама". Я шпурнув часописи на п?длогу. Пот?м
я  показав  прим?рник П?пл ? сказав: "Хто схоче читати такий часопис? К б?су
корпорац?ю  Тайм!  Найб?льша в  св?т? видавнича  група,  яка  вида? деяк?  з
названих вище  часопис?в."  ?  пожбурив  часопис вниз  на  п?длогу. Пот?м  я
витримав паузу ? заспоко?в гуд?ння в  зал? словами:  "Часописи кра?ни мусять
зайнятися осв?тою -  ?  нав?ть б?льшою  м?рою, ан?ж  корпорац?? -  адже  вам
потр?бн?  майбутн?  читач?,  чи не  так?  Як можна ?  дал? сприяти  занепаду
розумових зд?бностей ? ображати людей цим непотребом? Ви мусите  бути певн?,
що  в школах  навчають  читати,  бо  ?накше за  к?лька  рок?в залишитеся без
роботи. Ви не матимете читач?в  - вас це не ляка?? Мене ляка?. Зм?н?ть зм?ст
сво?х  часопис?в,  а тод? ще раз запрос?ть мене на розмову". Тут я  замовк ?
чекав на реакц?ю, з над??ю, що зум?в як сл?д ?х настрахати.
     К.К.: ? що ж вони?
     Р.Б.:  Мен?  влаштували овац?ю стоячи. Оп?сля  п?д?йшла Кр?ст? Гефнер ?
прив?тала  мене - я нав?ть  не знав,  що Плейбой  також був  на цих  зборах.
Плейбой насправд? належить до найкращих  в  ?стор?? часопис?в, тому що жодне
?нше видання  не  зробило  того, що  зробив  Плейбой. Тут  друкувалися твори
б?льшост?  з  найвидатн?ших  автор?в опов?дань  нашого часу, разом з деякими
найвидатн?шими  роман?стами  та есе?стами,  ? були  представлен?  майже  вс?
визначн? американськ? митц?.  В рубриц? ?нтервю побували вс?, хто т?льки м?г
розпов?сти  щось  ц?кавого.  Де   ви  ще   знайдете  ст?льки   р?зноман?тних
матер?ал?в,  в?д  майже вульгарних  до  пишномовних.  [См??ться]  Я  захищав
Плейбой в?д його першого числа. Його видавцям стало см?ливост? сказати: "Нам
байдуже, що там  соб?  подума?  Маккарт?", ? надрукувати  уривки з  451°  за
Фаренгейтом. Вс? ?нш? злякалися ? друкувати в?дмовились. Мушу додати ще один
важливий момент - я  певен, що з? мною погодяться вс? хлопц?, хто зростав за
тих сумних час?в, коли Плейбоя ще не було - ?м жилося б набагато легше, якби
в т?  часи був  у них Плейбой. Хот?в би я  мати  цей часопис  в чотирнадцять
рок?в.
     К.К.: Щоб в?дточити ваше вм?ння писати?
     Р.Б.: Перестаньте! Картинки у вас  д?йсно чудов?.  Мо? покол?ння н?чого
такого не знало. Подоба?ться це вам чи н?, але я зак?нчую св?й виступ на ваш
захист, лише додам, що Гю Гефнер - великий сексуальний революц?онер.
     К.К.: Чому ви уника?те еротики в сво?й творчост??
     Р.Б.:  Нема?  сенсу  писати  порнограф?ю,  коли власне  статеве життя в
норм?. Нав?що гаяти час на писання про це?
     К.К.: Нас  завжди вражало ? здавалося дивним,  що  наукова фантастика -
здеб?льшого фриг?дна.
     Р.Б.: Наукову фантастику пишуть люди певного типу. Гадаю, що багато хто
з нас зап?зно одружився. Багато з нас ? матусиними синками. Я мешкав разом з
батьками до  двадцяти  семи рок?в. Але  б?льш?сть  в?домих мен? письменник?в
будь якого жанру,  особливо  т?, хто  пише наукову фантастику, подоросл?шали
п?зно. Вони наст?льки заглиблен? в те,  що роблять, ? в свою  фантастику, що
не зважають на ?нш? реч?.
     К.К.:  Який л?тературний жанр з тих, у яких  ви працювали,  був для вас
найскладн?шим?
     Р.Б.: Я пробую писати опери. Я все ще вчуся. Я пишу мюзикл за  мотивами
Кульбабового вина - працюю над ним з р?зними композиторами  тридцять  рок?в.
Зараз працюю з  Дж?мм? Веббом над новим  вар?антом. Ми морочимося вже  в?с?м
рок?в.  Переставля?мо частини, намагаючись  вирахувати,  де  сл?д  припинити
балачки ? почати сп?вати.
     К.К.: Яка була головна причина того, що ви опинилися в Голл?вуд??
     Р.Б.: Я  при?хав  сюди  з  Воке?ану,  штат  ?лл?нойс,  п?д  час Велико?
депрес??. Б?льш?сть людей  в  наших краях не мали  роботи. В 1934 роц?, коли
тато пов?домив мо?й мам?, мен? ? братов?, що пора братися на зах?д,  в?н уже
рок?в два як  був безроб?тний.  Мен? якраз виповнилося чотирнадцять, коли ми
д?сталися Кал?форн??, маючи лише 40 долар?в,  як? тратили на житло ?  харч?,
допоки  в?н  нарешт? знайшов  роботу в телефонн?й компан??  за  чотирнадцять
долар?в на тиждень.  Це означало, що я м?г залишитися в  Лос-Анджелес?, ? це
було чудово. Я був у захват?.
     К.К.: В?д чого саме?
     Р.Б.: Я був без тями  в?д Голл?вуду.  Ми мешкали за чотири квартали в?д
к?нотеатру, в якому демонструвалися ф?льми к?ностуд?й MGM  ? Fox. Я навчився
ходити туди  зайцем. Майже  щотижня  там в?дбувалися попередн? перегляди.  Я
гасав  по  всьому м?сту на  роликах,  як  одержимий, щоб взяти  автографи  у
чар?вних з?рок. То були чудов? часи. Я бачив великих з?рок к?нокомпан??  MGM
- Норму Ш?рер, Лорел ?  Гард?, Роналда Коулмена. Щоб побачити,  як  виходять
або приходять з?рки, я  проводив день перед пав?льйоном компан?? "Парамаунт"
чи "Колумб?я", пот?м  мчав  на другий к?нець Голл?вуду. Я бачив Кер? ?ранта,
Марлен Д?тр?х, Фреда Аллена, в?дому пару Бьорнса ? Аллена  - ус?х, хто бував
в Кал?форн??. Щопятниц?, в супровод? охоронця, зявлялася Май Вест.
     К.К.:  Кажуть, що  ви так докучали Джорджу Бьорнсу, що в?н дав вам вашу
першу роботу у шоу-б?знес?. Чи це правда?
     Р.Б.: Так.  Джордж був  доброю людиною.  В?н  читав ус? сценар??,  що я
писав  щотижня.  Вони  були  жахлив?,  але  я  так  сл?по   ?  шалено  кохав
голл?вудське  к?но  ? рад?о,  що не  розум?в, наск?льки був  настирним.  Без
сумн?ву, Джордж  гадав, що я в?дчеплюся, якщо в?н раз використа? м?й текст в
одн?й  ?з  в?нь?ток  -  коротеньких  опов?док  ?з восьми рядк?в,  якими  в?н
завершував сво?  передач?.  Я ж  хот?в,  щоб так було завжди.  Коли те  л?то
ск?нчилося, я  зупинив  св?й внутр?шн?й  годинник на чотирнадцяти роках.  Ще
одна  причина, чому я став письменником, - це бажання втекти в?д безнад??  ?
в?дчаю реального св?ту, вв?йшовши у св?т над??, творений власною уявою.
     К.К.: Ваш? батьки схвалили цей виб?р?
     Р.Б.: Дякувати Богу, вони  були  дуже  поблажлив?.  Дивно,  але  батьки
н?коли  мен?  не  перечили.  Вони просто  зрозум?ли,  що я божев?льний ?  що
Господь захистить мене. Звичайно, тод?, давно, можна було вештатися по м?сту
вечорами без будь якого ризику стати жертвою нападу або насилля.
     К.К.: Яка  ваша  думка  щодо  сучасного  Лос-Анджелеса  -  землетрус?в,
бунт?в, пожеж?
     Р.Б.:  Насправд?  цей  потужний   землетрус  в?дродив  у  Лос-Анджелес?
оптим?зм  -  в?н,  як будь-яка  б?да, згуртував  нас.  Ви  п?дн?ма?те  першу
цеглину,  пот?м другу  ? так дал?. Я н?коли  не бачив, щоб ст?льки людей так
активно допомагали  одне одному. До  мене додому прийшов маленький хлопчик ?
сказав,  що  ось-ось  завалиться  наш димар,  -  а  я  цього  й  не пом?тив.
Наступного дня, просто з вулиц?, зайшов  незнайомий чолов?к ? порекомендував
дуже добрих  буд?вельник?в  ? ремонтник?в.  Це справд?  були  чудов? люди  -
весел?, розумн?, винах?длив? ? начитан?! Вони мешкали у нас б?льше  м?сяця ?
стали частиною с?м? - ми скучали за ними, коли вони по?хали. Вс? наш? сус?ди
?  мешканц?  долини Сан-Фернандо, де справи  були  раз?в  у  двадцять г?рше,
розпов?дали про под?бн? реч?.
     К.К.: Вас здивувало, що п?сля землетрусу автостради були в?дбудован? за
к?лька м?сяц?в?
     Р.Б.: Ще й в першу чергу? Н?. У  нас людина без автомоб?ля - як самурай
без  меча.  Там, де це можливо, я б  зам?нив машини автобусами, однорейковою
п?дв?сною  зал?зницею, швидк?сними потягами - будь  чим, що  б знову зробило
п?шоход?в центром нашо? цив?л?зац??, а м?ста придатними для життя п?шоход?в.
Мене не ц?кавить, куди люди под?нуть сво? автомоб?л?, оск?льки вони в?ддають
?м  три чверт? свого життя - приблизно ст?льки часу люди витрачають щотижня,
зайвий раз ?дучи туди, куди сам? не хочуть, щоб побачитися з людьми,  як? не
хочуть з ними бачитися.
     К.К.: Вам легко так казати - ви н?коли не водили автомоб?ля.
     Р.Б.: Н? разу в житт?.
     К.К.: Чому?
     Р.Б.: В ш?стнадцять рок?в  я став св?дком жахливо? дорожньо? пригоди, в
як?й загинуло шестеро  людей. Додому  йшов, тримаючись за  ст?ни будинк?в  ?
стовбури дерев, а  отямився через дек?лька м?сяц?в. Так що  я не  вод?й. Але
справа не в цьому. Автомоб?ль - це найнебезпечн?ша зброя нашого сусп?льства,
- машини вбивають б?льше  людей, н?ж гине на в?йн?.  Цього року б?льше 50000
людей загине через них, ? н?хто цього нав?ть не пом?тить.
     К.К.: Донедавна ви були футуристом, який н?коли не л?тав на л?таках, не
кажучи вже про косм?чн? корабл?. Що ж вил?кувало вас в?д ц??? фоб???
     Р.Б.:  Всього лишень легковик,  який ламався чи не у вс?х  м?стечках на
нашому шляху, ? його вод?й,  який три жахливих  дн? в?з  мене через Флориду.
П?сля того, як  спустило друге  колесо,  на мене  з?йшло одкровення. З небес
над? мною я почув гучний виразний голос: "Л?тай,  дурню, л?тай!"  [См??ться]
Сорок  рок?в я боявся, що  б?гатиму по л?таку, волаючи: "Зупин?ть! Випуст?ть
мене!" Але тепер я завжди л?таю. Зручн?ше  вс?даюся в кр?сл? ?, час в?д часу
зиркаючи в ?люм?натор, ретельно переглядаю часописи.
     К.К.:  Чи похитнули Стейс?  Кун  Сержант Стейс? Кун  разом  з  оф?цером
Лоренсом Павелом були викрит? в побитт? чорношк?рого  вод?я  Родн? К?н?а. ?х
судове виправдання викликало расов? заворушення в 1992 роц? в Лос-Анджелес?.
?  Марк Фурман  Сл?дчий  Лос-Анджелесько?  пол?ц?? в  справ?  О.Дж.С?мпсона,
в?домий сво?ми расистськими поглядами. вашу в?ру в представник?в закону?
     Р.Б.: Сполучен? Штати  перетворилася  на  сусп?льство, як я це називаю,
паперових  хусточок  "Кл?некс"  -  реакц?я  громадськост?, на м?й погляд, це
символ?чна  нагода  вс?м  разом   висякатися  на  пол?ц?ю  кра?ни,  поклавши
в?дпов?дальн?сть за  под?? в Лос-Анджелес? на вс?х пол?цейських. Звичайно, я
св?домий  того, що в пол?цейському управл?нн? Лос-Анджелеса не все гаразд. З
?ншого боку, трьох мо?х дочок з?валтували ? пограбували чорношк?р?, так що я
також  упереджений, чи не так? ? якби  я зм?г знайти тих  виродк?в,  я б  ?х
повбивав.  Я  бачив  насильство  з  боку  пол?цейських,  але я  також  бачив
насильство проти б?ло? людини.
     К.К.: Чи обурили вас заворушення, повязан? з? справою Родн? К?н?а?
     Р.Б.: Це було щось б?льше, н?ж обурення - я був страшенно розстро?ний ?
страшенно  сердитий  на  мера Лос-Анджелеса  Бредл?.  Ми  з ним приятелювали
десять рок?в, а через п?вгодини п?сля зак?нчення судового зас?дання саме в?н
п?шов на телебачення  ?, вживаючи жахлив?  слова, оголосив, що в?н обурений.
Ба-бах!  - що  сталося пот?м, ви  зна?те: натовп  вийшов на вулицю. ? дос? в
мене не вистача?  духу  сказати  Тому  Бредл?  в обличчя:  "Це  ти в  усьому
винний!"
     К.К.: Ви хоч трохи уявляли соб?, що в чорношк?р?й громад? Лос-Анджелеса
? ст?льки ненавист??
     Р.Б.: Не думаю, що хтось знав про це.
     К.К.: Чи сп?вчува?те ви заколотникам?
     Р.Б.: Ан?ск?льки.  Чому б я мав ?м сп?вчувати? Я не п?дтримував жодного
натовпу, н?де ?  н?коли.  Якби ми не упоралися  з  цим в  Лос-Анджелес?,  то
спалахнули б ус? велик? м?ста кра?ни.
     К.К.:  Якщо  Лос-Анджелес -  це  приклад  для  Сполучених  Штат?в,  яке
майбутн? чека? ?нш? велик? м?ста?
     Р.Б.: Разом ?з в?дновленням ?нтересу людства до М?сяця, мо?м найб?льшим
спод?ванням  ? те,  що Лос-Анджелес  покаже шлях  до  в?дбудови  вс?м  нашим
м?стам. Вони стали некерованими, ? р?вень злочинност?  стр?мко злет?в вверх.
Коли ми зможемо повернути людей у м?сто, р?вень злочинност? швидко впаде.
     К.К.: Як цього досягнути?
     Р.Б.: Це зроблять  передов? цив?л?зован? корпорац?? - на таке спроможн?
т?льки  вони.  Вс?  велик? торг?вельн?  комплекси  були зведен? акц?онерними
компан?ями.  Ми  повинн?  перебудувати   м?ста   з  т??ю  ж   концептуальною
елегантн?стю,  з якою побудован? велик?  торг?вельн?  комплекси.  Ми зможемо
перетворити  будь-яку  неблагополучну  частину м?ста в нову, сповнену  життя
громаду.
     К.К.: Як ви перекона?те  кер?вник?в акц?онерних  товариств ?  державних
службовц?в, що саме ви зна?те, що робити?
     Р.Б.:  Вони  слухатимуть,  бо  знають  про мо? попередн?  досягнення. В
Сан-Д??го  центрально? частини м?ста не ?снувало, допоки не була реал?зована
моя концепц?я, в?дпов?дно до яко?, в самому серц? похмурого  району н?чл?жок
був  побудований  торг?вельний   комплекс  "Гортон  Плаца".  ?з  завершенням
буд?вництва   життя   в  Сан-Д??го  в?дновилось.   Комплекс  став  осередком
розкв?таючо? громади. А  зал для аукц?он?в в  ?лендейл?, побудований за мо?ю
?де?ю  25 рок?в тому, зм?нив центральну  частину  цього м?ста.  Отже, якщо я
проживу ще десять рок?в, - прошу тебе, Господи! - я ще буду десь тут, щоб на
власн?  оч?  побачити численн? зм?ни  в  Лос-Анджелес? й п?дтримати  под?бн?
проекти у великих м?стах по вс?й кра?н?.
     К.К.: Ви казали, що хочете впливати на д?тей. Це саме до них ви перш за
все зверта?тесь?
     Р.Б.: Мен?  зда?ться, що вс? д?ти в  св?т? - мо? д?ти, а оск?льки я сам
так  н?коли ? не подоросл?шав, то вс? мо? книжки автоматично  призначен? для
д?тей.
     К.К.: Яким чином ви в?дчува?те св?й на них вплив?
     Р.Б.: Доказом  цього ? обоп?льне захоплення ? любов. Почати з  того, що
д?ти  люблять мене тому,  що я  пишу опов?дання,  в яких говориться про ?хню
здатн?сть чинити зло. Я - один з небагатьох письменник?в, хто да? можлив?сть
очиститися у такий спос?б.
     К.К.: Ви б могли сказати, що суму?те за дитинством?
     Р.Б.: Так. Т?льки дозволиш соб? почати  доросл?шати,  потрапля?ш у св?т
повний проблем, як? год?  розвязати. Пол?тики, фах?вц? - вс? вони доросл?, ?
напружено намагаються зрозум?ти, чому ж  в?ддати  перевагу.  Так не  повинно
бути. Найвизначн?ш?  р?шення виробляються  колективною  думкою, а нею  керу?
бажання або  отримати прибуток, або вийти ?з справи. Це  чудовий стимул, щоб
стрем?ти  до  досконалост?. З ?ншого  боку, багатьох  бюрократ?в  з  тих, що
керують  м?стами, не  сл?д зобовязувати  мати  прибутки  -  коли ?м потр?бно
б?льше  грошей,  вони просто  п?двищують  м?сцев? податки. Якщо хочете  щось
зробити, потр?бно  звертатися  до акц?онерних товариств. Д?сней ?  найкращим
прикладом.
     К.К.: Але ж х?ба в?с?мдесят? роки - десятил?ття скандал?в з обл?гац?ями
на  Вол-Стр?т  ? банкрутствами банк?в  - не  утвердили думку,  що  кер?вники
акц?онерних товариств можуть нав?ть перевершити злод??в?
     Р.Б.:  Я говорю  про  першокласн? акц?онерн?  товариства, так?  як IBM,
Apple, AT&T. Якщо акц?онерн?  товариства  невдовз? не переберуть на себе
систему  осв?ти,  то  все  ск?нчиться  тим,  що велик?, заселен? кольоровими
мешканцями м?ста, оточать маленьк?, заселен? б?лими вт?качами  м?стечка, як?
будуються вже зараз, п?д час нашо? розмови.  Неможливо засуджувати  б?лих за
те,  що  вони т?кають. Кер?вники  м?ст занедбали найголовн?ший чинник нашого
крим?нального середовища - осв?ту. Дитячий садок. Перший клас. Якщо ми зараз
же не впровадимо зм?н, ми вихова?мо чергове покол?ння пустоголових бовдур?в.
Якщо  дозволити  хлопцям  доросл?шати так,  як  це  в?дбува?ться  зараз, то,
досягнувши десятир?чного  в?ку,  вони  нудьгуватимуть,  кидатимуть навчання,
вживатимуть наркотики,  грабуватимуть  крамниц?, ?валтуватимуть - робитимуть
?нш?  "добр?" справи.  Наш? вязниц?  переповнен? неграмотними,  яких  колись
зневажила м?ська влада. Вязниц? мають працювати як початков? школи, де д?тей
вчать елементарним речам, зам?сть того, щоб витрачати м?льярд долар?в в день
лише на утримання вязн?в за ?ратами. Уряду сл?д припинити ф?нансувати школи,
допоки  т?  не  доведуть,  що вчать писати ?  читати. Сл?д негайно зв?льнити
половину вчител?в. В кра?н?  надзвичайний стан  - не навчаючи д?тей писати ?
читати,  ми  вихову?мо  крим?нальну культуру  серед  вс?х  рас  ?  прошарк?в
сусп?льства.  Це  тривожить мене найб?льше, бо я не чув,  щоб ще хтось, кр?м
мене,  говорив про початкову школу - школу, в?д яко? залежить наше майбутн?.
Акц?онерн? товариства, про  як? я згадував, все б?льше ? б?льше переймаються
звязками м?ж спец?ал?зованими ? м?сцевими школами. Пояснити  це досить легко
- насправд?, це прояв его?зму, оск?льки вони мусять дати осв?ту д?тям, котр?
працюватимуть в ?хн?х компан?ях п?сля зак?нчення школи.
     К.К.:  Майбутн?, в  якому наших  д?тей вчать, щоб  вони стали корисними
роб?тниками  великих  компан?й?   Схоже  на  роботизовану   расу  з  якогось
науково-фантастичного опов?дання.
     Р.Б.:   Ви  про  те,   як  змальовують  под?бне  сусп?льство  критикани
японського стилю життя? Слухайте, неможливо обернути по-справжньому розумних
людей на робот?в.  Можна зробити робот?в з бовдур?в, але це справедливо щодо
будь якого сусп?льства ? системи.  Я не знаю що робити  з бовдурами, але  ми
мусимо спробувати дати ?х осв?ту разом з розумними  д?тьми.  Якщо до другого
класу  ви  навчите д?тей читати  ? писати, то дал?  все п?де саме собою. Для
того, щоб вир?шити проблему  вживання наркотик?в, потр?бно починати з самого
початку  - з  першого  класу. Якщо у хлопчика в  голов? ? т? цяцьки, що йому
можуть дати книжки, ? ви зац?кавите його науковою фантастикою - вважайте, що
майбутн? врятоване.
     К.К.: Як ви себе почува?те у вашому в?ц??
     Р.Б.:  Коли  мен? виповнилося  с?мдесят ? я усв?домив,  як  багато мо?х
друз?в померли або помирають, я раптом зрозум?в, що саме тепер мен? потр?бно
працювати якнайб?льше. З того часу я енерг?йно п?двищив свою продуктивн?сть.
Я  все ще на  плаву, але  останн?  дек?лька  рок?в були спустошливими  через
хвороби ?  смерть багатьох мо?х добрих друз?в. Мене глибоко засмутила втрата
Дж?на Роденбер? [автор Зоряних подорожей].
     К.К.: Наск?льки близькими ви були?
     Р.Б.: Дж?н був щирим  другом. Ми приятелювали багато рок?в, в?дтод?, як
б?льш  н?ж 20 рок?в тому в?н запросив мене писати для Зоряних подорожей. Але
я н?коли не вм?в надавати думкам ?нших людей яко?сь розумно? форми.
     К.К.: Яка ваша  думка щодо  заключного ефектного вчинку Роденбер?, коли
НАСА  вшанувало його  запов?т ? в одному з  польот?в  розв?яло  його  прах у
космос?? Вигляда? спокусливо?
     Р.Б.:  Це  було  ц?каво.  Колись  я планував, щоб м?й  прах  поклали  в
кемпбел?вську бляшанку  з-п?д  томатного супу-пюре  1962 року  американський
художник Енд? Ворхол (Warhol) серед ?нших роб?т виставив зображення бляшанок
томатного  супу-пюре компан??  Кемпбел. Ця картина стала  одним ?з  символ?в
американського поп-арту., а пот?м закопали на Марс?. [См??ться] Але останн?м
часом я зрозум?в, що  маю досить прихильник?в тут. Отже, я планую побудувати
великий, довгий, плаский  надгробок, на якому будуть  вир?зьблен? назви мо?х
книжок ? багато кульбаб, як  данина Кульбабовому вину, - книжц?, яку  любить
так багато людей. А в узн?жж? плити буде напис: "Для кульбаб" -  спод?ваюсь,
що люди приноситимуть ?х, так що навесн? ? вл?тку буде кв?тувати живе  жовте
поле.
     К.К.: Чи в?рите ви в Бога?
     Р.Б.: Я в?рю разом ? в Дарв?на, ? в Бога. Це однаково. Це все та?нство.
Подив?ться  на всесв?т. В?н  був тут завжди. Це абсолютно  неймов?рно. Але ж
розм?ри  всесв?ту   неосяжн?.  В?н  ?сну?  завжди,   йому  нема?  к?нця.  Це
неймов?рно. Ми неймов?рн?. ? той факт, що сонце породило планети, що планети
остигли ? п?шов дощ, ? люди вийшли з океану  в  тваринн?й подоб?.  Як мертва
матер?я  вир?шила ожити? Просто так сталося. Не  ?сну? н?якого пояснення. Не
?сну? н?яко? теор??.
     К.К.:  Це дуже схоже на пропов?дь фундаментал?ста. Ви кажете, що в?рите
в теор?ю Дарв?на, але ?нод? висловлю?тесь,  як креац?он?ст Рел?г?йне  вчення
про божественне створення св?ту. .
     Р.Б.: Або,  як по?днання  обох. Тому що н?хто не зна?. Наука  ? рел?г?я
повинн? йти поруч з та?нством, тому що ?сну? певна межа, за  якою ви кажете:
"В?дпов?дей не ?сну?." Чому сонце горить? Нев?домо. Воно просто горить - ось
? вся  в?дпов?дь.  Чому були створен? планети? Нев?домо. Так сталося.  Як на
Земл? виникло життя? Нев?домо. Просто так сталося. Ви визна?те це, як вчений
?  як  рел?г?йний  пропов?дник.  Вчений може  навчити  як  вижити,  вивчаючи
побудову ? роботу т?ла, природу хвороби, як л?куватися ? як подовжити життя.
Пропов?дник  при цьому скаже: "Не  забувай про те, що ти  живий". Просто про
сам  факт,  про красу того, як ти щоранку вста?ш, спогляда?ш  вран?шню зорю,
або рясний дощ, чи ще щось, ? кажеш: "Чудово". Просто чудово. Теор?я Дарв?на
не може бути доведена - це теор?я. Нам зда?ться, що вона ?стинна.
     К.К.: Як по-вашому, вона д?йсно ?стинна?
     Р.Б.: Це н?кому нев?домо. Я не  в стан? оц?нити  ??. Розум??те, це лише
теор?я.
     К.К.: Чи ходите ви в церкву?
     Р.Б.: Н?. Я не в?рю в людинопод?бного Бога.
     К.К.: Як ви вважа?те,  наш? душ? живуть дал?, чи ми переста?мо ?снувати
п?сля смерт??
     Р.Б.: Я маю  чотирьох дочок ? в?с?м онук?в. Моя душа житиме в них. Це ?
? безсмертя. Це ?дине безсмертя, яке мене турбу?.

     © Bradbury, Ray. 1996, Playboy, No 5.
     ©  Сн?гур,  Серг?й.   2001,  переклад  (з   незначними   скороченнями).
hopeodessa@farlep.net


Популярность: 36, Last-modified: Sat, 19 Apr 2003 18:27:17 GMT