бертався; та закинуте мною слухове волоконце не простежило крокiв з ванно? назад до сво?? кiмнати. Можливо, вона все ще чистить зуби (?дине гiгi?нiчне дiяння, яке Лолiта викону? з правдивою ревнiстю). Нi. Дверi ванно? щойно гримнули; отже, треба понишпорити далi по дому в пошуках дивно? здобичi. А ну ж бо пущу шовкову нитку на нижнiй поверх. В такий спосiб допевняюсь, що ?? нема на кухнi, що вона, наприклад, не зачиня? з грюкотом дверцята рефрижератора, не шипить на ненависну матiр (котра, гадаю, насолоджу?ться третьою з ранку вуркiтливою, стримано-веселою розмовою по телефону). Що ж, будьмо далi нащупувати й сподiватись. Як промiнь, впливаю у вiтальню й знаходжу, що радiо мовчить (мiж тим як мамця досi ще розмовля? з мiсiс Чатфiльд чи мiсiс Гамiльтон, дуже приглушено, всмiхаючись, рожевiючи, прикриваючи долонею вiльно? руки слухавку, вiдкидаючи й натякаючи, що не зовсiм заперечу? забавнi чутки про квартиранта, ах, даруйте, i все це шепчучи так щиросердно, як нiколи не робить вона, ця карбована панi, в звичайнiй розмовi). Отже, мо?? нiмфетки просто нема? вдома! Спурхнула. Райдужна тканина виявилась лишень сiрим за давнiстю павутинням, оселя порожня, оселя мертва. Раптом - крiзь напiввiдчиненi дверi тонесенький смiх Лолiти: "Не кажiть мамi, але я з'?ла весь ваш бекон". Та коли я вискакую на майданчик, ?? вже нема. Лолiто, де ти? Таця з мо?ю ранковою кавою, дбайливо приготованою господинею, ще чека?, щоб я ?? внiс з порога у лiжко, i дивиться на мене, беззубо ощирившись. Лоло! Лолiто! Вiвторок. Знову хмари зашкодили пiкнiковi на - недосяжному - озерi. Чи це лиходi? Рок? Учора я примiряв перед дзеркалом нову пару купальних трусикiв. Середа. Сьогоднi Гейзиха в таiйорi, в черевиках на низьких пiдборах об'явила про намiр ?хати в мiсто купити дарунки для приятельки подруги й запросила мене при?днатись, тому що я, мовляв, так добре знаюсь на тканинах i парфумах. "Оберiть вашу улюблену спокусу", проворкотiла вона. Як мiг ухилитись Гумберт, який був володарем парфумерно? фiрми? Вона впроторила мене в тупик - мiж переднiм ?анком i автомобiлем. "Покваптесь!", крикнула вона, коли я став надто ретельно складати сво? велике тiло, щоб влiзти в авто (все ще вiдчайдушно вигадуючи, як би врятуватись). Вона вже завела мотор i пристойними для дами словами почала проклинати вантажiвку, яка задкувала i розверталась, i котра щойно привезла ледащiй бабцi навпроти новеньке крiсло на колесах; та ось рiзкий голосок мо?? Лолiти пролунав з вiкна вiтальнi: "Гей ви! Куди ви? Я теж ?ду!" - "Не слухайте!", звизгнула Гейзиха (причому невмисно зупинила мотор). А втiм, на бiду мо?? прекрасно? автомедонки, Ло вже смикала дужку дверки, щоб улiзти з мого боку. "Це нечувано", - почала Гейзиха, та Ло вже втиснулась, аж затремтiвши вiд задоволення: "Посуньте-но ваш зад", звернулась вона до мене. "Ло!" скрикнула Гейзиха (скосивши на мене очi в надi?, що я прожену нечему). "Ло-барахло", вiдказала Ло (вже не вперше), зiрвавшись назад, як i я зiрвався через те, що автомобiль ринувся вперед. "Вкрай неприпустимо", сказала Гейзиха, буремно переходячи на другу швидкiсть, "щоб так нахабнiло дiвча. Й було б таким нав'язливим. Адже воно добре зна?, що зайве. Й до того потребу? ванни". Суглобами пальцiв моя правиця линула до синiх ковбойських штанiв дiвчиська. Вона була босонiж, нiгтi на ногах берегли слiди вишневого лаку, й упоперек одного з них, на великому пальцi, тягнулася стяга пластиру. Боже мiй, чого б я не дав, щоб тутож, негайно, припасти вустами до цих тонкокостих, довгопалих, мавпячих нiг! Раптом ?? рука ковзнула в мою, й без вiдома нашо? дуень? я всю дорогу до крамницi тримав i гладив, i тискав цю лапку. Крильця носа в нашо? марленоподiбно? шоферки лиснявiли, втративши або спаливши свою порцiю пудри, й вона, без упину, вела вишуканий монолог з приводу мiського руху, i в профiль посмiхаючись, i в профiль приндячись, i в профiль блимаючи фарбованими вiями; я же молився - нажаль, безуспiшно - щоб ми нiколи не до?хали. Менi вже нема чого додати, крiм того, що, по-перше, зiбравшись додому, велика Гейзиха звелiла маленькiй сiсти позаду, а по-друге, що вона вирiшила залишити обранi мною парфуми для мочок сво?х власних витончених вух. Четвер. Ми сплачу?мо бурею й градом за тропiчний початок мiсяця. В одному з томiв Енциклопедi? для Юнацтва я знайшов карту Сполучених Штатiв i аркуш тонкого паперу з початим дитячою рукою абрисом цi?? карти; а на зворотному боцi, проти нескiнченних окреслень Флориди, виявилась мiмеографiчна копiя класного списку в Рамздельськiй гiмназi?. Цей лiричний витвiр я вже знаю напам'ять. Анджель, Грацiя Аустин, Флойд Байрон, Маргарита Бiель, Джек Бiель, Мерi Бук, Данi?л Вiльямс, Ральф Вiндмюллер, Лу?за Гавель, Мабель Гамiльтон, Роза Гейз, Долорес Грац, Розалiна Грiн, Луцинда Гудейль, Дональд Дункан, Вальтер Камель, Алiса Кармiн, Роза Кауан, Джон Кауан, Марiон Кларк, Гордон Мак-Крiстал, Вiвiан Мак-Ку, Вiрджинiя Мак-Фатум, Обрей Мiранда, Антонiй Мiранда, Вiола Найт, Кеннет Розато, Емiль Скотт, Дональд Смi, Гезель Тальбот, Едвiн Тальбот, Едгар Уен, Лулi Фальтер, Тед Фантазiя, Стелла Флейшман, Мойсей Фокс, Джордж Чатфiльд, Фiлiс Шерва, Олег Шерiдан, Агнеса Шленкер, Л?на Поема, суща поема! Так дивно й солодко було знайти цю "Гейз, Долорес" (??!) в живiй альтанцi iмен, пiд почесною вартою троянд, яка сто?ть нiби казкова царiвна мiж двома фрейлiнами! Прагну проаналiзувати лоскiт захоплення, що я його вiдчув у становому хребтi на знак того iменi серед iнших iмен. Що тут хвилю? мене - до слiз (гарячих, опалових, густих слiз, що ?х проливають поети й закоханi) - що саме? Нiжна анонiмнiсть пiд чорним мереживом мантiлi? ("Долорес")? Абстрагованiсть пересуву в позицi? iм'я та прiзвища, яка чимось нагаду? пару довгих шкiрянок або маску? Чи в цьому словi "маска" кри?ться розв'язка? Або завжди ? насолода в мереживнiй та?нi, в струменiючiй вуалi, крiзь яку очi, знайомi тiльки тобi, обранцевi, мимохiдь усмiхаються тiльки тобi одному? А крiм того, я можу так яскраво уявити собi решту цього барвистого класу навколо мо?? димчасто-рожево?, долоружово? голубки. Бачу Грацiю Анджель та ?? стиглi прищики; Джиннi Мак-Ку та ?? вiдсталу ногу; Кларка, змореного онанiзмом; Дункана, смердявого блазня; Агнесу з ?? погризеними нiгтями; Вiолу з вугруватим обличчям i пружним бюстом; гарненьку Розалiну; темноволосу Розу; принадливу Стеллу, що да? себе торкати чужим мужчинам; Вiльямса, розбишаку та крадiя; Флейшмана, котрого жалiю, як всякого вiдкидька. Та ось серед них - вона, закинута в ?хню юрбу, смокчуча олiвець, ненависна для навчальниць, яку з'?дають очi всiх хлопчакiв, спрямованi на ?? волосся та шию, моя Лолiта. П'ятниця. Мрiю про яку-небудь жахливу катастрофу. Про землетрус. Про грандiозний вибух. ?? матiр негарно, але митт?во й остаточно вилучена разом з iншими людьми на багато миль навколо. Лолiта пiдвива? в мо?х обiймах. Звiльнений, я владарюю нею серед ру?н. ?? здивування. Мо? пояснення. Наочнi приклади поруч з тваринними звуками. Все це дозвiльнi, кепськi вигадки. Не будь Гумберт полохливим, вiн мiг потiшитись нею в мерзеннiший спосiб (скориставшись ?? вiдвiдинами - вчора, наприклад, коли вона знову була в мене, показуючи сво? малюнки - зразки шкiльного мистецтва). Гумберт Смiливий мiг би принадити ?? хабаром без будь-якого ризику. Людина ж простiша - й бiльш практична - розсудливо задовольнилась би комерцiйними ерзацами, та для цього треба знати, куди звертатись, а я не знаю. Попри мiй мужнiй вигляд, я дуже несмiливий. Моя романтична душа вся здрига?ться вiд яко?сь липко? остуди на саму думку, що можна вскочити в брудну жахливу iсторiю. В пам'ятi мо?й брутальнi морськi чудовиська, що горлають "Mais allez-y, allez-y!", Аннабелла, яка пiдстрибу? на однiй нозi, щоб натягнути трусики; та я, в гидкiй лютi, намагаючись ?? затулити. Те ж число, але пiзнiше, багато пiзнiше. Я запалив свiтло - схотiв занотувати сон. Походження його для мене ясне. За обiдом Гейзиха зволила об'явити, що оскiльки метеорологiчне бюро обiця? сонце на кiнець тижня, ми по?демо на озеро в недiлю по церквi. Лежачи в лiжку й перед сном розпалюючи себе мрiями, я обмiрковував остаточний план, як би найкраще скористатись майбутнiм пiкнiком. Я вповнi усвiдомлював, що мамця Гейз ненавидить мою голубку за ?? захоплення мною. Я намислив так провести день на озерi, щоб уласкавити й мамцю. Вирiшив, що буду розмовляти тiльки з нею, та у сприятливу хвилину скажу, що залишив годинничок або темнi окуляри ген там в перелiску - й негайно заглиблюсь у хащу з мо?ю нiмфеткою. Тут дiйснiсть зблякла, й похiд по окуляри на Очковому озерi перетворився на тиху маленьку оргiю з дивовижно досвiдченою, веселенькою й поступливою Лолiтою, яка поводила себе так, як мiй розум знав, що вона аж нiяк не спроможна була себе вести в дiйсностi. На свiтанку я проковтнув снодiйну пiгулку й побачив сон, який став не стiльки продовженням, скiльки пародi?ю мого марення. Я побачив iз багатозначною яснiстю озеро, яке нiколи ще не вiдвiдував: воно було застуджене iмлою смарагдового льоду, в якiм ескiмос з щербатим од вiспи обличчям марно прагне зробити кайлом ополонку, хоч уздовж щебiнкових його берегiв цвiли iмпортнi олеандри й мiмози. Не маю сумнiву, що доктор Бiанка Шварцман нагородила б мене повною торбою австрiйських шилiнгiв, якби я додав цей лiбiдосон до ?? лiбiдось?. Нажаль, остання його частина була вiдверто еклектичною. Гейзиха й Гейзонька ?хали верхи навколо озера, i я теж ?хав, сумлiнно пiдскакуючи незграбою, хоч мiж ногами замiсть кобили було саме лише пружне повiтря - невеличкий недогляд, виплiд неуважностi режисера сну. Субота. Серце менi досi ще калата?. Я й досi ще звиваюсь i тихенько мигичу вiд згадувано? невправностi. Вигляд зi спини. Смужка золотаво? шкiри мiж бiлою майкою й бiлими трусиками. Перегнувшись через пiдвiконня, вона зрива? машинально листя з тополi, сягаючо? вiкна, захоплена стрiмкою бесiдою з хлопчиком-газетярником (зда?ться, Кеннет Найт), котрий сто?ть внизу, щойно пустивши згорнутий "Рамздель Джорнал" лунким, точно розрахованим кидком на сходинку нашого ?анку. Я почав до не? пiдкрадатись "покалiченою караморою", як висловлюються пантомiмiсти. Мо? кiнцiвки були вигнутi поверхнями, мiж якими - радше нiж на яких - я повiльно пiдповзав, уживаючи якийсь нейтральний спосiб пересування: Пiдбитий павук Гумберт. Я доклав Бог зна? скiльки часу, щоб дiстатись до не?. Я ?? бачив нiби через звужуваний кiнець люнети й до ?? пружного задка наближався, немов паралiтик iз безкiстними, викрученими членами, який просува?ться з жахливим напруженням волi. Нарештi я опинився якраз позаду не?; але тут менi з'явилась нещасна думка - виказати лже-пустування - труснути ?? за комiр, мо', щоб приховати свою дiйсну гру, й вона коротко й верескливо сказала: "Вiдчепiться!" (що було надбрутально) та з корчем ощирившись Гумберт Сумирний вiдступив, мiж тим як нице дiвчисько й надалi верещало, схиляючись над подвiр'ям. А тепер послухайте, що сталося потiм. По снiданку я напiвлежав у низькому садовому крiслi, силячись читати. Раптом двi спритнi долоньки лягли менi на очi: це вона пiдкралася ззаду, нiби повторюючи в чергуваннi балетних сцен, мiй ранковий маневр. ?? пальцi, що стремiли загорнути сонце, просвiчували кармiном, i вона судомно реготала й здригалась так i сяк, поки я закидав руку то в бiк, то назад, не виходячи при цьому з лежачого стану. Я про?жджав рукою по ?? швидким i нiби реготливим ногам, i книжка зслизнула з мене, наче санчата, й мiстрiс Гейз, прогулюючись, пiдiйшла й поблажливо проказала: "Та ви шльопнiть ?? добряче, коли вона заважа? вам у ваших роздумах. Як я люблю цей сад", мовила вона далi без знака оклику. "Це сонце, хiба це не рай (знак запитання також вiдсутнiй)". I з зiтханням удаваного блаженства нестерпна панi опустилась на траву й задивилась на небо, спираючись на розкиненi за спиною руки, й раптом старий сiрий тенiсний м'яч плигнув через не? i з дому долинув трохи бундючний голос Лолiти: "Pardonne, maman. Я не в тебе цiлила". Звiсно, нi, моя гаряча, шовковиста привабо! 12. На цьому кiнчались записи в щоденнику. З них виплива?, що попри всю винахiдливiсть диявола, схема була щодня тi?ю ж: вiн починав з того, що спокушав мене, а потiм суперечив менi, кидаючи мене з тупим болем в самому коренi мого складу. Я знав точно, що я хотiв зробити i як це зробити, не порушивши цноти маленько? дiвчинки. Врештi-решт я вже мав деякий досвiд за довгi роки поводження з власною манi?ю. Менi випадало назирком володiти смугастими вiд свiтлотiнi нiмфетками в публiчних парках; траплялось впроторюватись з обачливiстю ницього ласолюбця в той тiснiший теплiший кiнець мiського автобуса, де обвисала на ременях зграя школярок. Та тепер, упродовж майже трьох тижнiв, на всi мо? жалюгiднi хитрощi ставились перепони. Виною цих перепон була здебiльшого Гейзиха (котра, хай вiдзначить читач, радше побоювалась, як би Лолiта не отримала задоволення вiд спiлкування зi мною, нiж того, щоб я мав насолоду вiд Лолiти). Дика пристрасть, що розрослась у менi на цю нiмфетку - на першу в життi нiмфетку, до яко? я, нарештi, мiг дошкарябатись незграбними, ниючими, боязкими пазурами - мене б безсумнiвно загнала знов у санаторiю, якби диявол не втямив, що йому треба дати менi невеличку слажду, якщо вiн бажа?, щоб я йому ще прислужився забавищем. Читач також помiтив ще й таке: цiкавий мiраж озера. Було б логiчним з боку мiстера Мак-Фатума (як хочу найменувати мого диявола) приготувати менi невеличкий дарунок на обiцяному бережку, в передбаченому сосняку. Та насправдi в задумцi Гейзихи крилася пастка: вона не попередила мене, що Розонька Гамiльтон (прегарненька смаглявка) також по?де на пiкнiк i що нiмфетки шептатимуться на вiдстанi й бавитимуться на вiдстанi, й веселитимуться цiлком окремо вiд нас - мiж тим, як мiстрiс Гейз та ?? вродливий пожилець чемно вестимуть розмову в напiвроздягненому виглядi далеко вiд цiкавих очей. Очi все ж пiдглядали i язики теревенили. Що за дивовижна штука - життя! Ми прагнемо наставити проти себе як раз тi сили рока, якi ми хотiли б власкавити. Перед мо?м при?здом моя господиня передбачала покликати стару дiву, на iм'я Фален (?? мати колись служила в Гейзихи в сiм'? кухаркою), щоб та оселилася з Лолiтою i мною, мiж тим як сама господиня, конторниця за натурою, знайшла б собi службу в великому мiстi. Вона в'явила собi весь устрiй дуже ясно: в'?жджа? сутулий, в окулярах гер Гумберт зi сво?ми середньо?вропейськими скринями й почина? порохнявiти в надрах дому, затулившись стосом ветхих книг; нiким не люблена негарна донька перебува? пiд суворим наглядом мiс Фален, котра вже раз, 1944 року, вже мала Ло пiд сво?м канючим крилом (Ло згадувала те лiто з подрогом обурення), а мiстрiс Гейз служить в елегантнiй фiрмi. Та доволi нескладна подiя зашкодила виконанню плану: мiс Фален зламала собi стегно в Саваннi (Джорджiя) в самий день мого прибуття до Рамзделя. 13. Недiльний день, пiсля вже зображено? суботи, стався таким же погiдним, як передрiкало метеорологiчне бюро. Виставивши на стiлець, що стояв за дверима, тацю з залишками мого ранкового снiданку (його повинна була моя добра квартировласниця прибрати, коли ?й буде зручно), я пiдкрався до балюстради подесту в сво?х пошарпаних нiчних туфлях (?дине, що маю пошарпаного), прислухався й з'ясував наступне. Був знову скандал. Мiстрiс Гамiльтон повiдомила телефоном, що в ?? дочки "температура". Мiстрiс Гейз повiдомила свою дочку, що, вочевидь, пiкнiк доведеться вiдкласти. Запальна маленька Гейз повiдомила велику холодну Гейзиху, що якщо так, то вона не по?де з нею до церкви. Мати сказала: "Чудово" й по?хала сама. На подест я вийшов одразу пiсля голiння, з милом у вухах, все ще в бiлiй пiжамi з волошковим (не бузковим) узором на спинi. Я негайно витер мильну пiну, надухмянив волосся на головi й у пахвах, одягнув фiалковий шовковий халат, i нервово собi приспiвуючи, подався вниз у пошуках Лолiти. Хочу, щоб мо? вченi читачi взяли участь у сценi, що я ?? важуся знов розiграти; хочу, щоб вони розглянули кожну деталь й самi впевнились у тому, якою обережнiстю, якою цнотливiстю просякнутий весь цей мускатно-солодкий епiзод - якщо до нього поставитись iз "неупередженою симпатi?ю", як висловився в приватнiй розмовi зi мною мiй адвокат. Отже, почнемо. Передi мною - нелегке завдання. Головна дiюча особа: Гумберт Муркотун. Час дi?: недiльний ранок у червнi. Мiсце: залита сонцем вiтальня. Реквiзит: стара строката тахта, iлюстрованi журнали, грамофон, мексиканськi цяцянки (покiйний Гарольд Е. Гейз - царствi? небесне добряку! - зачав мою ясочку пiд час сi?сти, в кiмнатi з блакитними стiнами, в весiльну подорож до Вера Круц, i по всьому домi були тепер сувенiри, включно з Долорес). На нiй було в той день чудове ситцеве платтячко, яке я вже раз бачив, рожеве, в темно-рожеву клiтину, з короткими рукавами, з широкою спiдницею й тiсним лiфом, i на завершення кольорово? композицi?, вона яскраво нафарбувала губи й тримала в жменi розкiшне, банальне, едемськи-рум'яне яблуко. Тiльки шкарпетки й шльопанки були невихiднi. ?? бiла недiльна торбинка лежала кинутою бiля грамофона. Серце менi закалатало барабанним бо?м, коли вона пiдупала на канапу поряд зi мною (спiдниця повiйно видулась, впала) й стала грати глянсовим плодом. Вона кидала його вгору, в сонячний пил, й хапала його, роблячи хлюпкий, полiрований, порожнiй звук. Гумберт Гумберт перехопив яблуко. "Вiддайте!", заблагала вона, показуючи мармуристу рожевiсть долонь. Я повернув "Золоте Сiм'ячко". Вона його схопила й вкусила, i мо? серце було як снiг пiд тонкою шкаралатною шкiрочкою, i з мавпячою спритнiстю, такою притаманною цiй американськiй нiмфетцi, вона вихопила в мене журнал, який я машинально розкрив (шкода, що нiхто не закарбував на плiвцi цiкавий узор, вензелеподiбний зв'язок наших одночасних чи перетинаючих один одного рухiв). Тримаючи в однiй руцi спотворений плiд, що аж нiяк не був ?й на завадi, Лолiта стала хутко й бурно гортати журнал, шукаючи картинку, яку хотiла показати Гумбертовi. Нарештi знайшла. Удаючи зацiкавлення, я так близько притулив до не? голову, що ?? волосся торкнулось мо?? скронi й оголена ?? рука мимохiдь зачепила мою щоку, коли вона зап'ястком витерла губи. Через iмлисте мереживо, крiзь яке я дивився на зображений в журналi знiмок, я не одразу реагував на нього, i ?? колiнця нетерпляче потерли одне одне й зiтнулись. Знiмок проступив крiзь iмлу: вiдомий маляр-сюрреалiст навзнак на пляжi, а поряд iз ним теж навзнак, гiпсовий злiпок з Венери Мiлосько?, напiвприхований пiском. Напис промовляв: Найдивовижнiше за тиждень фото. Я митт?во вiдняв у не? гидкий журнал. Наступно? митi, роблячи вигляд, нiби прагне ним знов оволодiти, вона вся навалилась на мене. Впiймав ?? за худорляву п'ясть. Журнал злинув на пiдлогу, немов полохлива курка. Лолiта викрутилась, вiдсахнулася й опинилась у кiнцi канапи правобiч од мене. За тим, цiлком запросто, зухвала дитина простягла ноги через мо? колiна. На цей час я вже був у станi збудження, що межу? з божевiллям, але в мене була також i хитрiсть безумства. Як i ранiше сидячи на канапi, я знайшов спосiб за допомогою цiло? серi? над-обережних рухiв, пiдiгнати мою замасковану хiть до ?? на?вних нiг. Було нелегко вiдтягти увагу дiвчинки, поки я ладнався як слiд. Швидко говорячи, вiдстаючи вiд власного дихання, здоганяючи його, вигадуючи раптовий зубний бiль, щоб пояснити перерву в белькотаннi - й нестомно фiксуючи внутрiшнiм оком манiяка свою далеку вогняну цiль, я крадькома посилив те чарiвне тертя, яке нищило в iлюзорному, якщо не в матерiальному, сенсi фiзично непереборну, але психологiчно вельми нестiйку перепону (тканину пiжами й полу халата) мiж вагою двох засмаглих нiг, якi налягли впоперек нижньо? частини мого тiла, та прихованою пухлиною непозiрно? пристрастi. Серед мого белькотання я випадково надибав щось механiчно прийнятне для повторення: я став декламувати, злегка ?х кривлячи, слова з глупо? пiсеньки, що була модною того року - о Кармен, Карменситонько, згадай-но там... i гiтари, i бари, i фари, тратам - автоматична дурня, вiдновленням i спотворенням яко? - тобто особливими вабами кривомови - я причаровував мою Кармен i весь час смертельно трусився, що яке-небудь стихiйне лихо завадить менi, раптом забере з мене золотий тягар, на вiдчуваннi якого зосередилось усе мо? ?ство, i цей острах змушував мене працювати спочатку надто поспiшно, що не сприяло поступовi свiдомо? насолоди. Фанфари i бари, тарабари i бари поступово переймалися нею: ?? голосок пiдхоплював i виправляв покручений мною мотив. Вона була музикальною, вона була сповнена яблучно? солоднечi. ?? ноги, простягнутi через мо? живе лоно, злегка ковзали; я гладив ?х. Так напiвлежала вона, розвалившись у правому вiд мене кутi дивана, школярка в коротких бiлих шкарпетках, поглинаюча свiй прадавнiй плiд, спiваюча крiзь його сiк, пускаюча туфлю, потираюча п'ятку в сповзаючiй з щиколотку шкарпетцi об купу старих журналiв, нагромаджених лiвобiч од мене на канапi - i кожний ?? рух, кожне ковзання i коливання допомагали менi ховати й удосконалювати та?мну дотичну вза?модiю - мiж чудом i чудовиськом, мiж мо?м буремним звiром i красою цього крихкого тiла в цiй дiвочiй ситцевiй сукенцi. Пiд побiжними кiнчиками пальцiв я вiдчував волоски легенько настовбурченi вздовж ?? голiнок. Я втрачав себе в ?дкому але здоровому спекоттi, котре як лiтн? марево сповивало Доллiньку Гейз. Ах, хай залишиться вона так, хай навiки залишиться... Та от, вона потягнулась, щоб жбурнути серцевину винищеного яблука в камiн, причому ?? молода вага, ?? безстиднi безвиннi стегна та пухкий задок, злегка перемiстились по вiдношенню до мого напруженого, повного муки, працюючого нишком лона, й раптово мо? чуття зазнали та?мничо? змiни. Я перейшов у певну площину буття, де нiщо не мало значення, крiм вiдвару щастя, скипаючого всерединi мого тiла. Те, що почалося з насолодного розтягу мо?х пота?мних коренiв, стало гарячим свербiнням, яке тепер дiйшло стану досконало? надiйностi, впевненостi й безпеки - стану, не iснуючого в будь-яких iнших галузях життя. Встановлена глибока, пекуча насолода вже була на шляху до останньо? судоми, отже можна було сповiльнити ходу, щоб утривалити блаженство. Реальнiсть Лолiти було благополучно скасовано. Зумовлене сонце пульсувало в пiдставних тополях. Ми з нею були самi, мов у чудовному вимислi. Я зорив ?? рожеву, в золотавiй iмлi, ??, iснуючу тiльки за димкою пiдвладного менi щастя, вiдчуваючу його й чужу йому, й сонце мiнилось в не? на вустах, i вуста ?? все ще, вочевидь, складали слова про "гаманцеву Кармен", якi вже не сягали мо?? свiдомостi. Тепер усе було готово. Нерви насолоди були оголенi. Корпускули Крауза вступали в фазу шаленства. Найменшого натиску досить було б, щоб зiрвалась райська буря. Я вже не був Гумберт Густопсовий, сумноокий дог, котрий охопив чобiт, який зараз вiдштовхне його. Я був вищий кумедних невдач, я був недосяжний для кари. В саморобному сво?му сералi я був дужим, сяючим турком, умисно, повiльно, з ясним розумiнням свободи, який вiдклада? ту мить, коли вiн зволить оволодiти наймолодшою, найкрихкiшою зi сво?х рабинь. Виснучи над кра?м цi?? сластолюбно? хланi (вельми майстерний стан фiзiологiчно? рiвноваги, який можна порiвняти з деякими технiчними кунштами в лiтературi та музицi), я все повторював за Лолiтою безладнi, безтямнi слова - Кармен, карбон, кармiн, камiн, амiнь, - як той, хто промовля? й смi?ться ввi снi, а втiм моя щаслива рука кралась угору по ?? сонячнiй нозi до межi дозволено? тiнню чемностi. Переддень вона з розмаху влетiла в велику незграбну скриню, що була в передпоко? й тепер я казав задихано: "Поглянь, поглянь, що ти наробила, ах поглянь!" - адже, клянуся, був жовтавий синець на ?? звабнiй нiмфетовiй ляжцi, що ?? моя волохата лапа масувала й поволi охоплювала - позаяк панталончики в не? були взiрця вкрай зачаткового, нiщо, здавалось, не могло перешкодити мо?му м'язистому великому пальцю дiстатись гарячого виярка ?? пахвини - як-от бува лоскочеш i пестиш реготливе пискля - ось так i тiльки так, i у вiдповiдь iз нагло верескливою ноткою в голосi вона вигукнула: "Ах, пусте!", й стала кандзюбитись i звиватися, й закинула голову, й прикусила волого лиснiючу нижню губу, напiводгорнувшись вiд мене, й мо? стогнучi вуста, панове присяжнi, майже торкнулись ?? голо? ши?, в той час як я розчавлював об ?? лiву сiдницю останнiй подрог найтривалiшого екстазу, що його коли-небудь зазнавала iстота людська або бiсiвська. Одразу ж по цьому (нiбито ми до цього борюкались, а тепер мiй затиск послабився), вона скотилася з тахти та скочила на ноги - точнiше, на одну ногу - для того, щоб ухопити слухавку оглушливо гучного телефону, який, можливо, вже вiк дзвонив, поки менi було вимкнуто слух. Вона стояла й клiпала вiями, з палаючими щоками, з розпатланими кучерями, i очi ?? ковзали по менi, так само як вони ковзали по меблях, i поки вона слухала й говорила (з матiр'ю, котра наказувала ?й з'явитись до Чатфiльдiв, якi запросили обох на снiданок - причому нi Ло, нi Гум не знали, що нестерпна клопотуха мала на думцi); вона собi постукувала по краю телефонного столика туфлею, яку тримала в руцi. Слава тобi Боже, дiвчисько нiчого не помiтило. Витягши барвисту шовкову хустку, на якiй ?? блукаючий погляд за мить зупинився, я витер пiт з чола й, купаючись у блаженствi визволення з мук, впорядкував сво? вельможнi ризи. Вона все ще говорила по телефону, торгуючись iз матiр'ю (Карменситонька хотiла, щоб та за нею за?хала), коли все гучнiше виспiвуючи, я змайнув по сходах i став наповнювати ванну бурхливим потоком паруючо? води. Тут дозволю собi до купи навести слова вищезгадано? модно? пiсеньки, або, принаймнi, те з не?, що менi запам'яталось - я зда?ться нiколи не знав ?? по-справжньому. Так от: О Кармен, Карменситонько, згадай-но там Таратам - таратунне струмлiння фонтана, I гiтари, i бари, i фари, тратам, I тво? усi зради, гiтано! I там мiсто в огнях, де з тобою ходив, I останню ту чвару тарам - таратая, I ту кулю, котрою тебе я убив, Кольт, який - таратори - тримаю... (Вихопив, певно, невеликий кольт i всадив кулю кралi в лоб.) 2 14. Я поснiдав у мiстi - давно не був таким голодним. Коли вернувся, дiм був ще безлолiтним. Я провiв день у мрiях, у задумах, у блаженному засвоюваннi мого ранкового переживання. Я пишався собою: я викрав мед оргазму, не розбестивши недолiтньо?. Жодно? шкоди по всьому. Фокусник налив молока, патоки, пiнистого шампану в нову бiлу торбинку молодо? панночки - раз, два, три й торбинка зосталась неушкодженою. Так, з великою майстернiстю я узнiс свою гидку, жагучу мрiю; i все ж Лолiта збереглась - i я зберiгся. Тамта iстота, якою я так шалено всолодився, була не нею, а мо?м створiнням, iншою, в'явленою Лолiтою - можливо, реальнiшою, нiж справжня; перекриваючою й вбираючою ??; пливучою мiж мною i нею; позбавлений волi та притомностi - й навiть всякого власного життя. Дiвчисько нiчого не вчуяло. Я нiчого не вдiяв ?й. I нiщо не могло зашкодити менi повторити дiю, котра зачепила ?? так само мало, як начебто вона була фотографiчним зображенням, яке мерехтить на екранi, а я - сумирним горбаком, мастурбуючим у пiтьмах. День поволi спливав, мовчазний i достиглий, та високi, набряклi соком дерева, здавалось, також були вта?мниченi. Бажання знову притертись до не? починало ще сильнiше, нiж ранiше, краяти мене. "Нехай вона скоро верне" - молився я про себе, звертаючись до земного Бога - "i нехай, поки мамця на кухнi, повториться сцена тахти - будь ласка! - я так мерзенно ?? жадаю!" Нi, "мерзенно" не те слово. Радiсть, яку збуджувало в менi передчуття повторних утiх, була не мерзенною, а жалюгiдною. Жалюгiдною - адже попри невгамовний жар чутт?вого поклику, я мав намiр, з найвiдвертiшим шалом i передбачливiстю, вiдгородити чистоту цi?? дванадцятирiчно? дитини. А тепер помилуйтеся нагородою, яку я отримав за страждання. Лолiта не вернулась з матiр'ю - пiшла з Чатфiльдами в кiно. Стiл до обiду був настеленим на двох, з особливою вишуканiстю: горiли настiльнi свiчки (скажiть будь ласка). В оцiй манiрнiй аурi, Гейзиха легенько торкала срiбло з обох бокiв тарiлки, нiби торкаючись клавiш, i всмiхалась до порожньо? сво?? тарiлки (дотримувала дi?ту), й запитувала, чи подоба?ться менi салат (зроблений за рецептом, вичитаним з дамського журналу). Хотiла також знати, чи до смаку менi холодна яловичина. Мовляла також, що день провела аж як при?мно. Прекрасна людина - ця мiстрiс Чатфiльд. Фiлiда (дочка) ?де завтра в лiтнiй табiр для дiвчат. На три якихось тижнi. Вирiшено Лолiту вiдправити туди ж у найближчий четвер. Замiсть того, щоб чекати до липня, як було намiчено спочатку. Перебуватиме там довше Фiлiди. До самого початку шкiльних занять. Гарненька перспектива, бiдне мо? серце! Ах, як це мене приголомшило! Адже це значило, що мою ласочку вiднiмають у мене саме тодi, коли я потай зробив ?? сво?ю. Щоб пояснити похмурий настрiй, яким я пойнявся, менi довелось послатись на той самий зубний бiль, який я симулював уранцi. Зуб, певно, був корiнний, величезний, з наривом завбiльшки компотно? вишнi. "В нас тут у мiстi", сказала Гейзиха, "? пречудовий дантист. Вiн власне наш сусiд, доктор Ку?льтi, кревний вiдомого драматурга. Ви гада?те, минеться? Та як собi зичите. Восени ?й буде посаджено на переднi зуби "чiпку", як мовляла моя мати. Можливо, це приборка? нашу Лолiтоньку. Боюсь, вона вам страшенно заважала всi цi днi. Та я передбачую два-три доволi буряних деньки, до того як вона по?де. Вона спершу рiшуче вiдмовилась ?хати, та, правду казати, я залишила ?? в Чатфiльдiв, через те, що не наважуюсь з нею бути вiч-на-вiч, поки вона в такому настро?. Кiно, можливо, ?? заспоко?ть. Фiлiда - чудне дiвча, й нема? жодно? причини Лолiтi недолюблювати ??. Правда, мось?, я на всю душу спiвчуваю вашому зубному болю. Було б аж як розумнiшим дозволити менi дiстатися Айвора Ку?льтi завтра вранцi, якщо буде ще болiти. Та ви зна?те, я вважаю, що лiтнiй табiр настiльки кориснiший для дiвчиська - настiльки свiдомiший, як я завжди кажу, анiж байдикувати на примiському газонi, й цупити в матерi губний олiвець, та заважати сором'язному джентлмену працювати, та ще й закочувати сцену з усякого мiзерного приводу". "Та ви цiлком упевненi", проказав я нарештi (вигадавши кволе, невтiшно кволе заперечення), що вона там не буде нещасна?" "Нехай тiльки спробу? бути нещасною. Втiм, життя там зовсiм не склада?ться з самих розваг. Керу? табором Шерлi Хольмс - чули напевно - написала книжку, назива?ться "Школярки бiля багаття". Табiрне життя допоможе Долорес Гейз розвиватись в багатьох сенсах - у сенсi здоров'я, характеру, освiти, й особливо в сенсi усвiдомлення вiдповiдальностi перед iншими. Хочете, вiзьмемо цi свiчки й перейдемо на веранду? Чи може ваша ласка лягти в лiжечко та вжити що-небудь для полегшення болю?" Вжити що-небудь для полегшення болю... 15. Наступного дня вони вiдправились у мiсто купувати потрiбнi для табiрного життя речi. Всiляка обновка дiяла на Лолiту чарiвно. За обiдом вона, здавалось, вернула до сво?? звичайно? насмiшливо? норми. Одразу ж по обiдi вона пiшла до себе, щоб зануритись у книжки-комiкс, придбанi для дощових днiв у "Кульбабi" - чи "Ку", як скорочено називали табiр; вона так ?рунтовно переглянула ?х до вiд'?зду, що потiм не взяла ?х з собою. Я вiдправився також в сво? лiгвище й сiв писати листи. Мiй план тепер був по?хати на море, а далi, на початок навчального року, вiдновити сво? перебування в Гейзiвському домi, бо я вже знав, що не можу жити без цi?? дiвчинки. У вiвторок вони знову ходили за покупками, й менi було доручено пiдiйти до телефону, якщо начальниця табору подзвонила б за ?х вiдсутнiсть. Дiйсно, вона подзвонила, й кiлька тижнiв по тому в нас з нею була нагода пригадати нашу при?мну бесiду. В цей вiвторок Ло обiдала в себе в кiмнатi. Погарикавши знову з матiр'ю, вона з годину проридала й тепер, як бувало й ранiше, не хотiла з'явитись перед мене з заплаканими очима; при надзвичайно нiжному кольорi обличчя, риси ?? пiсля бурних слiз розпливались, припухали - й ставали хворобливо спокусливими. ?? помилкове уявлення про мо? естетичнi вподобання надзвичайно засмучувало мене, адже я просто обожнюю цей вiдтiнок ботiчелл?во? рожевостi, цей яскравий обвiд уздовж запалених вуст, цi вологi, скуйовдженi вi?, а крiм того, ?? соромлива примха мене, звiсна рiч, позбавляла багатьох спромог пiд фальшивим видом потiшання... Проте, справа була не такою простою, як я вважав. Коли ввечерi мадам Гейз та я сидiли в темрявi на верандi (нахаба-вiтер загасив ?? полум'янi свiчки), вона з невеселим смiшком сказала: "Правду сказати, я об'явила Лолiтi, що ?? найлюбший Гумберт уповнi схвалю? таборовий проект, i ось вона вирiшила вчинити справжнiй скандал з приводу, що ми буцiмто з вами бажа?мо позбутись ??. Та дiйсна причина в iншому: я ?й сказала, що завтра ми з нею обмiня?мо на щось простiше деякi занадто фасончастi нiчнi речi, якi вона примусила мене ?й купити. Моя примхливиця бачить себе зiрочкою екрану; я ж бачу в нiй здорового, дужого, та на подив некрасивого пiдлiтка. Все це, гадаю, лежить у коренi наших потерпань". В середу менi вдалось на декiлька секунд залучити Лолiту: це трапилось на площадцi сходiв, де зодягнена в натiльну куфайку й бiлi, забрудненi ззаду зеленим, трусики, вона рилася в скринi. Я проказав щось навмисно дружн? й кумедне, та вона лиш на це презирливо пирхнула, не дивлячись на мене. Зловтiшний, вмираючий Гумберт незграбно погладив ?? по куприку, й дiвчисько вдарило його, якнайболючiше, однi?ю з чобiтних колодок покiйного пана Гейза. "Зрадливий мерзотнику", сказала вона, мiж тим як я почалапав униз сходинками, потираючи плече з виглядом велико? образи. Вона не зласкавилась обiдати з Гумчиком та матiнкою: вимила волосся й уклалась в лiжко разом зi сво?ми кепськими книжиськами; а в четвер нечула мати повезла ?? в табiр "Ку". Як писали автори дужчi за мене: "Читач легко може уявити..." й так далi. Втiм, я, мабуть пiдштовхну копняком у зад цю хвалену уяву. Я знав, що закохався в Лолiту навiки, знав i те, що вона навiки зостанеться Лолiтою: 1-го сiчня ?й стукне тринадцять рокiв. За два десь роки вона вже не буде нiмфеткою й обернеться на "молоду дiвчину", а там на "коледж-герл" - тобто "студентку" - гидкiшого за що важко що-небудь вимислити. Слово "навiки" стосувалося тiльки мо?? пристрастi, тiльки тi?? Лолiти, котра несхитно вiдбивалась у мо?й кровi. Лолiту ж, пiдвздошнi кiсточки яко? ще не випнулись, Лолiту досяжну сьогоднi для мого обiймання й вдихання, для мого слуху й зору, Лолiту рiзко-голосу й блискуче-русяву, з вирiвняним спереду й хвилястим з бокiв, а ззаду локонами звисаючим, волоссям, Лолiту, в яко? шийка була така гаряча й липка, а лексикончик такий вульгарний - "огидно", "пресмачно", "перший сорт", "типчик", "дрипчик" - цю Лолiту бiдний Катулл мусив був утратити навiки. Як же в такому разi менi прожити без не? два мiсяцi - лiтнi, безсоннi? Цiлих два мiсяцi, витягнутих з двох позосталих рочкiв нiмфетства! Либонь - я розважав - перебратись менi в похмуру, старомодну панну, вайлувату мадемуазель Гумберт, та поставити свiй намет бiля табору "Ку" в надi?, що його червонi вiд сонця нiмфетки зажебонять: "Ах, зволiймо прийняти до свого гурту цю втiкачку з глибоким голосом!" та й потягнуть до свого багаття сумовиту, всмiхнену несмiливицю Berthe au Grand Pied. Берта роздiлить койку з Долорес Гейз! Дозвiльнi, сухi сни. Двом мiсяцям краси, двом мiсяцям нiжностi, судилось бути навiки розтрiньканими, i я не мiг вдiяти з цим нiчого, mais rien. Одну краплю рiдкiсного меду цей четвер все ж таки зберiгав для мене в сво?й жолудевiй чашi. Панi Гейз повинна була вiдвезти дочку в табiр рано-вранцi, й коли рiзнi звуки, пов'язанi з вiд'?здом, долинули мене, я скотився з лiжка й висунувсь у вiкно. Внизу пiд тополями авто вже торохкотiло. На тротуарi стояла Лу?за, притуливши до очей руку, наче маленька мандрiвниця вже вiддалялась у низький блиск ранкового сонця. Цей жест виявився передчасним. "Поквапся!" крикнула Гейзиха, що сидiла за кермом. Моя Лолiта, котра вже вполовину влiзла в автомобiль i взялась була захлопнути дверку, опустити за допомогою гвинтово? ручки вiконне скло, помахати Лу?зi й тополям (анi ??, анi ?х Лолiтi не суджено було знову побачити), перервала течiю долi: вона глянула вгору - й кинулась назад у дiм (причому мати шалено горлала ?й навздогiн). Мить по тому я почув ходу мо?? кохано?, яка бiгла сходами вгору. Серце менi збiльшилось в об'?мi так сильно, що аж трохи не затулило весь свiт. Я пiдтягнув пiжамнi штани й розiпнув дверi; водночас добiгла до мене моя Лолiта, тупаючи, пихкаючи, вбрана в свою найтонкiшу сукню, й ось вона вже була в мо?х обiймах, та ?? безвиннi вуста танули пiд хижим тиском темних чоловiчих щелеп - о, моя трiпотлива привабо! Наступно? митi я почув ?? - живу, нез?валтовану - з грюкотом збiгаючу вниз. Течiя долi вiдновилась. Втягнулась золотава голiнка, автова дверка захлопнулась - привiдкрилась i захлопнулась мiцнiше - i водiйниця воза, рiзко правлячи кермом, супроводжуючи гнуттям гумово-червоних губ свою гнiвну нечутну промову, умчала мою привабу; мiж тим як не помiчена нiким, окрiм мене, мiс Вiзавi, хвора стариця, яка мешкала навпроти, спокволу, але римiчно махала зi сво?? виноградом оповито? веранди. 16. Западина мо?? долонi ще сповнена була гладкого, як слонова кiстка, вiдчуття ввiгнуто? по-дитячому спини Лолiти, клавiшно? слизькостi ?? шкiри пiд легкою сукнею, яку моя мнуча рука змушувала ?здити вгору й униз, поки я тримав дiвчинку. Я кинувся в ?? неприбрану кiмнату, вiдкрив дверi шафи й заринувся в купу ?? ношено? бiлизни. Особливо закарбувалась одна рожева тканина, потерта, подрана, злегка пахнуча чiмсь ?дким уздовж шва. Саме нею я оповив велике, напружене серце Гумберта. Вогняний хаос уже пiдступав у менi до краю - однак менi довелося все кинути й поспiшно оговтатись, тому що в цю мить дiйшов до мо?? свiдомостi бархатистий голос служницi, яка тихо кликала мене зi сходiв. Вона мала, за ?? словами, доручення до мене, й увiнчавши мо? автоматичне "дякую" зичливим "нема за що", добра Лу?за залишила дивно-чистий, без марки й помарки, лист в мо?й тремтячiй руцi. "Це - визнання: я вас кохаю" - так починався лист, i впродовж одно? покривлено? секунди я прийняв цей iстеричний начерк за кривулi школярки: "Днями, в недiлю, пiд час служiння (до речi хочу здоганити вам, негарному, за вiдмову прийти подивитись на чудовнi новi розписанi вiкна нашо? церкви), так, у цю недiлю, так недавно, коли я запитала в Господа Бога, що менi робити, менi було сказано вчинити отак, як дiю тепер. Iншого виходу нема?. Я вас кохаю з першо? хвилини, як побачила вас. Я палка та самотня жiнка, й ви ? любов мого життя. А тепер, любий мiй, найдорожчий мiй, mon cher, cher Monsieur, ви це прочитали; ви тепер зна?те. А тому, проситиму вас, будь ласка негайно поскладати речi й вiд'?хати. Це вам наказу? квартировласниця. Вiд'?жджайте! Геть! Departez! Я повернуся надвечiр, якщо робитиму вiсiмдесят миль туди й назад - без аварi? (втiм, кому яке дiло?) й не хочу вас застати. Будь ласка, прошу пана, вiд'?жджайте вмить, одразу ж, навiть не читайте цi?? кумедно? записки до кiнця. Вiд'?жджайте. Щасти вам. Становище, mon cheri, ? надзвичайно простим. Я абсолютно впевнена, що я для вас не значу нiчого, рiвно нiчого. О так, ви залюбки базiка?те зi мною (й кепку?те з мене, бiдашно?); ви полюбили нашу гостинну оселю, мною вподобанi книжки, мiй чудовний сад i навiть витiвки мо?? шумно? доньки; та я для вас - нiщо. Так? Так. Цiлковите нiщо. Та, якщо, по прочитаннi мого "визнання", ви дiйшли б думки, як ?вропе?ць та смерковий романтик, що я достатньо приваблива для того, щоб вам скористатися з мого листа й закрутити зi мною "iнтрижку", тодi, знайте, це буде злочинно - бiльш злочинно, нiж було би насильство над викраденою дитиною. Бачте-но, коханий, якщо б ви намислили зостатись, якби я вас застала тут (чого, звичайно, не станеться, й тому можу так фантазувати), самий факт вашого зоставання мiг би бути витлумачений тiльки в один спосiб: що ви для мене хочете стати тим же, чим я хочу стати для вас - супутником життя - i що ви готовi по?днати назавжди сво? життя з мо?м i бути батьком мо?? дiвчинки. Дозвольте менi, ще трiшечки помарити й помандрити думкою, мiй найкоштовнiший; адже я знаю, що ви вже розiрвали цей лист, i його скравки (нерозбiрливо) в водоверть клозету. Мiй найкоштовнiший, mon tres, tres cher яку гору любовi я звела для тебе протягом цього магiчного червня мiсяця! Знаю, як ви стриманi, як багато в вас "британського". Можливо, що цю вашу старосвiтську замкненiсть, ваше почуття пристойностi пошкоробить прямота бiдно? американочки! Ви, котрий прихову? сво? найсильнiшi пориви, ма?те взяти мене за безсоромну дурку за те, що розкриваю так широко сво? нещасне зранене серце. В минулi роки я зазнала багато розчарувань. Мiстер Гейз був прекрасна людина, надiйна та цiльна, ба, нажаль, вiн був на двадцять рокiв старший за мене, отже - та не будьмо базiкати про минуле. Мiй любий, твоя цiкавiсть повинна бути вповнi задоволена, якщо ти знехтував мо?м проханням i дочитав лист до гiркого кiнця. Втiм, це неважливо. Знищ його та вiд'?жджай. Не забудь лишити ключi в себе на столi. Та хоча б якусь адресу, щоб я могла повернути двадцять доларiв, якi ти заплатив за решту мiсяця. Прощай, любий мiй. Молися за мене - якщо ти коли-небудь молишся". Ш. Г. Вищенаведене - це те, що я пам'ятаю з листа, i згадую я це дослiвно (включаючи покрученi французькi термiни). Лист був принаймнi вдвiчi довшим. Я випустив лiричне мiсце - котре я тодi бiльш чи менш проскочив - стосовно брата Лолiти, вмерлого двох рокiв вiд роду, коли ?й було чотири роки: висловлювалось припущення, що я дуже б його полюбив. Що ж iще там було, зачекайте. Так, припускаю, що слова "в водоверть клозету" (куди лист насправдi пiшов) - мiй власний проза?чний внесок. Вона, ймовiрно, благала мене роздмухати якийсь-там спецiальний вогонь для спалення ?? послання. Вiдраза - таке було перше мо? почуття у вiдповiдь, i до нього при?дналось бажання чкурнути. За цим прослiдувало щось на кшталт вiдчуття спокiйно? дружньо? руки, яка опустилась менi на плече й запросила мене не квапитись. Я послухавсь. Я вийшов з одубiння й побачив, що й досi перебуваю в кiмнатi Лолiти. Реклама на всю сторiнку, видрана нею з глянсового журналу, була пришпилена до стiни над постiллям, мiж пикою виконавця милозвучних пiсеньок i довгими вiями кiноакторки. На цьому кольоровому знiмку зображений був темноволосатий молодик. У поглядi його iрландських очей було щось змарнiле. Вiн "моделював" халат (такогось дому) й тримав перед собою за обидва кiнцi мостоподiбну тацю (iншо? фiрми) з ранковим снiданком на двi персони. Надпис вибраний був з церковного гiмну, витвору священика омаса Мореля: "Ось iде вiн, герой у звитязi". Слiд було, вочевидь, домислити, що ?рунтовно звитяжена молода дружина (не показана на знiмку) сидiла мiж перин двоспально? постелi, готова взяти свiй кiнець тацi, та яким чином ?? постiльний партнер пiдлiзе сам до не? пiд цей мiсток без катастрофи, було неясно. Рука Лолiти провела жартiвну стрiлку в напрямку спустошеного молодика й приписала великими лiтерами: "Г.Г."; дiйсно, попри невелику рiзницю в вiцi, подiбнiсть була вражаючою. Пiд цi?ю картиною була iнша - така ж кольорова фотографiя. На нiй вiдомий драматург робив самозабутнiй затяг папiроскою "Дромадер". Вiн, мовляв, завжди курив "дромцi". Вiн лише злегка походив обличчям на Г.Г. Нижче було Лолiтчине дiвоче лiжко, всiяне лубковими журнальцями. Емаль зiйшла де-не-де з залiзних штанг узголiв'я, зоставивши кулястi проплiшини на бiлому фонi. Упевнившись в тому, що Лу?за собi пiшла, я забрався в лiжко Лолiти й перечитав лист. 17. Панове присяжнi! Не можу присягнути, що деякi дi?, стосовно так мовити - даруйте за вислiв - синицi в долонi, не в'являлись i ранiше мо?му розумовi. Розум не втримав ?х в якiй-небудь логiчнiй формi. Не можу присягнути, повторюю, що я цих уявлень не плекав часом (якщо дозволите вжити й такий вислiв) в iмлi замрiяння, в темрявi наслання. Траплялось, не могло не трапитись (я-бо добре знаю Гумберта!), коли я немов би сторонньо розглядав виникаючу iдею побратися з перезрiлою вдiвонькою - (скажiмо, з Шарлоттою Гейз), а саме з такою, котра б не залишила жодно? рiднi на весь свiт, широкий, сiрий - з ?диною метою забрати ?? маленьку доньку (Ло, Лолу, Лолiту). Я навiть готовий сказати мо?м мучителям, що можливо раз якось я й кинув холодний погляд оцiнювача на кораловi зуби Шарлотти, на ?? бронзувате волосся й перебiльшене декольте, смутно пробуючи вмiстити ?? в раму правдоподiбно? мрi?. Роблю це визнання пiд тортурами, можливо тортурами уявними - та вiд цього жахливiшими. Хотiлося б зробити тут вiдступ i розповiсти вам детальнiше pavor nocturnus який мене ганебно терзав i терза? по ночах, коли застряга? в мозку випадковий термiн вiд безладного читання мого отроцтва - наприклад, peine forte et dure (який генiй катiвнi вигадав це!) або страшнi, та?мничi, вкрадливi слова "травма", "травматичний факт" та "фрамуга". Втiм моя повiсть достатньо корява й без вiдступiв. Знищивши лист i вернувшись до себе в кiмнату, я деякий час розмiрковував, куйовдив собi волосся, дефiлював у сво?му фiалковому халатi, стогнав крiзь затиснутi зуби - й раптом... Раптом, панове присяжнi, я вiдчув, що крiзь саму цю гримасу, яка кривила менi рота, усмiшечка з Досто?вського зорi? як далеке й жахливе свiтання. В нових умовах покращено? видноти я став уявляти собi всi тi пестощi, якими мимохiдь мiг би обсипати Лолiту чоловiк ?? матерi. Менi б вдалось до знемоги притиснутись до не? десь тричi на день - кожного дня. Розвiялися б усi мо? турботи. Я став би здоровою людиною. "Легко i обережно на колiнах Тебе тримати й батькiв поцiлунок На нiжнiй щiчцi карбувать" - Так колись сказав англiйський поет. О начитаний Гумберт! За тим, з усеможливими пересторогами, просуваючись подумки нiби навшпиньки, я уявив Шарлотту як подругу життя. Та невже я не змiг би змусити себе подати ?й в лiжко цей огидливо розрiзаний на двi порцi? помплiмус, цей безцукровий брекфаст? Гумберт Гумберт, упрiваючи в променi бiлого свiтла та зносячи покрики й штурхани пiтнiючих полiцiянтiв, готовий тепер ще дещо "показати" (quel mot!) в мiру того як вiн розгорта? навиворiт сумлiння й видира? з нього найпота?мнiшу пiдбiйку. Я не для того мав намiр женитись на бiднiй Шарлоттi, щоб знищити ?? в який-небудь кепський, мерзенний i ризикований спосiб, як примiром убивство за допомогою п'яти сулемових пiгулок, розчинених в чарцi передобiднього хересу або чогось подiбного; та в мiй лункий i неясний мозок таки цюкала думка, що була тонко спорiднена з фармацевтикою. Навiщо обмежувати себе тi?ю скромно прикритою насолодою, яку я раз був уже скуштував? Передi мною iншi перелюбнi образи виходили на сцену, погойдуючись i всмiхаючись. Я бачив себе, що вiн да? сильний снодiйний засiб i матерi й доньцi водночас, для того, щоб пестити другу всю нiч позаборонно. Дiм повнився храпом Шарлотти, Лолiта ледь дихала ввi снi, нерухома, нiби намальований олiйно портрет отроковицi. "Мамо, клянуся, що Кеннi мене нiколи не торкавсь!" "Ти або брешеш, Долорес, або це був нiчний перевертень". Утiм, я постарався б не обвагiтнiти малятко. Так Гумберт Перевертень марив i чаклував - i полум'яне сонце бажання й рiшучостi (iз цих двох i створю?ться живий свiт) пiднiмалось вище, мiж тим як на почергованих балконах почергованi сибарити пiднiмали келих за минулi й майбутнi ночi. За тим, кажучи метафорично, я розбив бокал у дрiзки й смiливо в'являв себе (адже на той час я був п'яний вiд видiнь та вже не дооцiнював природно? сво?? сумирностi), як поступово я перейду на шантаж - о, зовсiм легкий, димчастий шантажик - i змушу велику Гейзиху дозволити менi спiлкуватися з маленькою, пригрозивши бiднiй обожнюючiй мене дамi, що кину ?? якщо вона заборонить менi бавити з мо?ю законною пасербицею. Словом, перед такою сенсацiйною офертою (як кажуть комерсанти), перед отак широкими й розма?тими перспективами, я був поступливий як Адам на попередньому прогляданнi малоазiйсько? iсторi?, заснято? як мiраж у вiдомому плодовому саду. А тепер занотуйте наступне важливе зауваження: художнiй сторонi сво?? натури я дав затулити мою корiнну поряднiсть. Тим бiльшого зусилля волi менi було потрiбно, щоб в цих записках настро?ти ?х на хамський лад того щоденника, котрий я вiв ще за днiв, коли панi Гейз була для мене лишень завадою. Цього щоденника вже не iсну?; та я взяв за обов'язок перед мистецтвом зберегти його iнтонацi?, якими б фальшивими й брутальними вони не здавались менi тепер. На щастя, моя розповiдь досягла того пункту, де я можу припинити гудити бiдну Шарлотту задля ретроспективно? правди. Бажаючи звiльнити бiдну Шарлотту вiд двох-трьох годин серцевого завмирання на звивистiй дорозi (й вiдвернути, можливо, автове зiткнення, яке б розбило нашу неоднакову мрiю), я дуже завбачливо, та безуспiшно спробував з нею зв'язатись телефоном: подзвонив у табiр "Ку", та виявилось, що вона ось уже годину як вiд'?хала. Впавши замiсть не? на Лолiту, я сказав з подрогом i п'янливiстю вiд влади над роком - що одружуся з ?? матiр'ю. Менi довелось сказати це ще раз, бо щось заважало ?й поставитись з повною увагою до мо?х слiв. "От так чудово", проговорила вона зi смiхом. "Коли весiлля? Постривайте-но мить - тут у мене цуценя - цуценя зайнялося мо?ю шкарпеткою. Алло - ". Вона додала, що вочевидь розваг у не? буде багато... I я зрозумiв, поклавши слухавку, що двох годин у дитячому таборi було досить, щоб новi враження цiлком витiснили з голови маленько? Лолiти образ чарiвного пана Гумберта. Втiм, тепер це не мало значення. Дiстану ?? знову по викiнченню чемного термiну пiсля вiнчання. "Букет вiнчальний на могилi зiв'януть ледве би устиг", як висловився б поет. Та я не поет. Я лишень сумлiнний iсторiограф. Замислившись, я оглянув вмiст кухонного холодильника й, знайшовши його надмiру аскетичним, вiдрядився до мiста й набрав найбiльш запахущих i масних продуктiв якi були. Купив окрiм того спиртних напо?в високо? якостi, та ще й кiлька сортiв вiтамiнiв. Я майже не сумнiвався, що з допомогою цих збуджувальних засобiв, та власних сво?х ресурсiв я буду в змозi вiдвернути деякий, так би мовити, конфуз, який мiг би трапитись вiд нестачi почуттiв, коли прийде час явити могутн? й нетерпляче полум'я. Знову й знову винахiдливий Гумберт викликав подобизну Шарлотти, яким вона вбачалась у шпаринi мужесько? уяви. Тiло ?? було плеканим i струнким, нiхто цього не заперечував, i я мiг би, напевно, пiдпертись думкою, що вона нiби старша сестра Лолiти - якщо тiльки менi не в'являлись надмiру реально ?? важкi стегна, округлi колiна, розкiшнi груди, ледь загрубла рожева шкiра ши? ("ледь загрубла" в порiвняннi з шовком i медом) та всi iншi риси того плачевного й нидкого, йменованого: "вродлива жiнка". Сонце завершило свiй звичайний обхiд дому. День дозрiв i став схилятись до вечора. Я спорожнив повну склянку спиртного. Й ще одну. Й ще. Улюблений мiй напiй, джинанас - сумiш джина й ананасового соку - завжди подвою? мою енергiю. Вирiшив пiдстригти занедбану галявку в нашому саду. Une petit attention. Вона була засмiчена кульбабою, i чийсь клятий собака - не зношу собак - спаплюжив кам'янi плити, на яких колись стояв кам'яний годинник. Майже всi кульбаби вже перетворились iз сонць у мiсяцi. Джин i Лолiта грали менi в жилах, i я ледь не впав через складенi стiльцi, якi хотiв прибрати. Червоносмужнi зебри! Бува? така вiдрижка, яка звучить овацi?ю - принаймнi моя так звучала. Старий паркан позаду саду видiляв його вiд сусiдських викидiв i бузковиння; та жодного перетину не було мiж переднiм кра?м нашо? галявки (там де вона положисто бiгла вздовж однi?? сторони старого будинку) й вулицею. Тому я мiг визирати (з посмiшкою людини доброзичливих прагнень) повернення Шарлотти: цей зуб слiд було вирвати одразу. Впадно налягаючи на ручну газоно-косарку, що тягла мене вперед - при чому посiченi травинки, пiдстрибуючи, й нiби цвiрiнькаючи, виблискували при низькому сонцi, - я не зводив очей з видного менi вiдрiзка примiсько? вулицi. Вона загиналась до нас з-пiд склепiння надвеликих тiнястих дерев, а потiм швидко збiгала дедалi стрiмкiше вздовж цегляного, виноградом сповитого будинку старушки Вiзавi та ?? розложисто? галявини (значно охайнiшо? нiж наша), щоб нарештi сховатись за нашим ?анком, не видним менi з того мiсця, де я радiсно поригував i трудився. Кульбаби впали. Соковитий трав'яний дух змiшувався з ананасовим. Двi дiвчинки, Марiон i Мабель, за чи?ми походеньками туди-сюди я, часом, стежив машинально (та хто мiг замiнити мою Лолiту?), пройшли в напрямку проспекту (звiдки спускалась наша Лоун-Стрiт): одна йшла штовхаючи ровер, iнша йдучи живилась з паперового мiшечка, й обидвi розмовляли в повний голос, з сонячною дзвiнкiстю. Симпатичний омсон, алетичний маврин, що служив у старушки насупроти садiвником та шофером, широко всмiхнувшись менi здаля, крикнув, i знову крикнув, коментуючи крик жестом, що я, мовляв, незвично енергiйний у цей день. Бовдур-пес, що належав нашому сусiдовi, збагатiлому лахмiтнику, кинувся навздогiн синьому возу - не Шарлоттиному. Та з двох дiвчаток, що була вродливiшою (Мабель, зда?ться), в коротких штанцях, в бюстотримальнику з бретельками, якому нема чого було втримувати, й така барвноволоса (нiмфетка, клянусь Паном!) пробiгла назад зминаючи в долонях нiкчемний паперовий мiшечок, i зникла з поля зору зеленого цього цапа, зайшовши за фронтон вiлли п-на та п-нi Гумберт. Автомобiль сiмейного типу вискочив з листвяного затiнку проспекту, й надалi тягнучи деяку його частину на собi, поки цей узор не розбiгся по його даху, за край якого тримався лiвою рукою, висунутою з вiкна, напiвголий водiй воза; вiн промайнув iдiотським алюром, а поряд мчав собака вiдставного лахмiтника. Потiм була нiжна пауза, i за тим, iз деяким трепетом у грудях я узрiв повернення Синього Седана. Вiн слизнув пiд гору й зник за рогом будинку. Я вирiзнив мигцем ?? спокiйний, блiдий профiль. Менi спало на думку, що допоки вона не пiднiметься на другий поверх, вона не знатиме по?хав я чи нi. Хвилину по тому, з виразом великого страждання на обличчi, вона виглянула на мене з вiконця Лолiтчино? кiмнатки. Я так хутко взбiг сходами, що встиг досягти кiмнатки, до того як вона вийшла з не?. 18. Коли наречена - вдовиця, а жених - вдiвець; коли вона прожила в "нашому славному мiстечку" менше двох рокiв, вiн - не бiльше мiсяця; коли мось? не в змозi чекати, щоб скiнчилась дурна тяганина, а мадам вiдступа? йому з поблажливим усмiхом; тодi весiлля бува? за звичай доволi "непишним". Молода може обiйтись i без тiари помаранчевого квiття, тримаючи на мiсцi коротку фату, й без бiло? орхiде?, закладено? в молитовник. Дочка молодо?, мабуть, внесла б до шлюбно? церемонi? Г. i Г. живого малинового блиску; та я вiдчував, як ризиковано було б з мого боку виказати припертiй до стiнки Лолiтi надто багато ласки, i тому я погодився, що не слiд вiдривати дiвчинку вiд ?? любого "Ку". Моя так звана "палка та самотня" Шарлотта була в щоденному життi практичною й гомiнливою. До цього ж, я встановив, що хоча вона не могла стримати нi поривiв серця в повсякденному життi, анi крикiв на ложi кохання, вона була жiнкою з принципами. Як тiльки вона стала бiльш або менш мо?ю коханкою (не дивлячись на збуджувальнi засоби, ?? "нервовий, нетерплячий cheri" - геро?чний cheri, правду сказати - не уникнув деяких початкових обтяжень, за якi вiн, утiм, уповнi ?? нагородив найпримхливiшим асортиментом старосвiтських любощiв), люба Шарлотта вчинила менi допитаннячко стосовно мо?х вза?мин з господом богом. Я мiг би вiдповiсти, що в цьому сенсi я був вiльний вiд будь-яких упереджень; замiсть цього я сказав - вшановуючи благiстне спiльне мiсце - що вiрю в одуховленiсть космосу. Розглядаючи нiгтi, вона запитала ще, чи нема в мо?му родi стороннього домiшку. Я вiдповiв стрiчним питанням - чи схотiла б вона-таки вийти за мене, якби дiд матерi мого батька виявився, скажiмо, арабом. Вона сказала, що це не мало б жодного значення, та що якби вона коли-небудь довiдалась, що я не вiрю в нашого християнського бога, вона б покiнчила з собою. Вона об'явила це так урочисто, що я аж похолов. Тодi-то я збагнув, що вона жiнка з принципами. О, вона була вкрай добропорядною мiщанкою! Промовляла "вибачте", якщо випадало найменшiй вiдрижцi перебити ?? плавну мову, вимовляла в англiйському envelope (конверт) перший склад у нiс на французький лад, i в розмовi зi знайомою дамою називала мене "мiстер Гумберт". Я подумав, що вона вiдчу? задоволення, якщо, входячи в мiсцеве суспiльство, я притягну за собою романтичну тiнь. У день нашого весiлля з'явилось маленьке iнтерв'ю зi мною в свiтськiй рубрицi рамздельсько? газети, зi свiтлиною Шарлотти: одна брiв пiднята, а прiзвище з похибкою: Гейзер. Попри це лихо, реклама зiгрiла порцеляновi ствiрки ?? серця й викликала глузливий дренькiт мо?х змi?них брязкiток. Тим, що вона брала участь у роботi церковно-благодiйних гурткiв, i тим ще, що вона встигла перезнайомитись iз найпихатiшими матусями Лолiтчиних колежанок, Шарлоттi за пiвтора року пощастило впасти, якщо не в першорядне, то в усякому разi в прийнятне мiсцеве товариство, але нiколи ще не випадало ?й потрапити в цю дивовижну газетну рубрику, й потрапила вона туди завдяки менi, п-вi Едгару Г. Гумберту (цього "Едгара" я докинув вiд самого лише зухвальства), "письменнику й дослiднику". Репортер, брат мого Мак-Ку, нотуючи це, спитав, що саме я написав. Вiдповiдi мо?? не пам'ятаю, та вийшло в нього так: "декiлька праць про Верлена, Рембодлера й iнших поетiв". В iнтерв'ю було також вiдзначено, що ми з Шарлоттою були знайомi вже кiлька рокiв та що я доводився дальнiм родичем ?? першому чоловiковi. Я натякнув, що мав з нею роман тринадцять рокiв тому, та в газетi цього не з'явилось. Шарлоттi я сказав, що свiтську рубрику сяйвинки похибок тiльки скрашують. Будьмо ж продовжувати сю дивовижну повiсть. Коли я мусив був зiбрати плоди мого пiдвищення з пожильцiв до спожильця, чи я зазнав лише гiркоту й нехiть? Нi. Гумберт не мiг не визнати легкого свербiння марнослави, ледве вловимого замилування, навiть певного мережива красиво? каятьби, яка йшла по крицi його змовницького кинджала. Я б нiколи не подумав, що досить недоладна, хоча й доволi поважна, панi Гейз, з ?? слiпою вiрою в мудрiсть сво?? релiгi? та свого книжкового клубу, кривляннями дикцi?, жорстким, холодним, презирливим ставленням до повабно?, голоруко?, пухнастенько? дванадцятирiчно? дiвчинки - може обернутись на таке зворушливе, безпорадне створiння, як тiльки покладу на не? руки - що трапилось на порозi Лолiтчино? кiмнатки, в яку вона вiдступала, з уривчастим бурмотiнням: "нi, нi, будь ласка, нi..." Змiна пiшла на користь ?? вигляду. ?? усмiх, який був до тих пiр штучним, вiднинi зробився ся?вом цiлковитого обожнювання, - ся?вом, сповненим чогось м'якого й вологого, в якому я з подивом добачав схожiсть з чарiвливим, безтямним, загубленим поглядом Лолiти, поглинаючо? якусь нову сумiш сиропiв в молочному барi або занiмiло? вiд милування мо?ми коштовними, завжди вiдмiнно випрасуваними речами. Я, як зачарований, позирав обличчя Шарлотти, коли вона, дiлячись материнськими клопотаннями з iншою дамою, робила американську гримасу жiночо? рези?нацi? (з закочуванням очей i звисанням одного краю рота), бiльш дитячий варiант яко? я бачив був на обличчi Лолiти. Ми випивали щось - вiскi або джин перед тим як лягти спати, й це допомагало менi уявляти доньку, поки я пестив матiр. Ось - бiле черево, в якому моя нiмфетка лежала згорнутою рибкою 1934-го року. Це ретельно пофарбоване волосся, таке для мене неживе на дотик i нюх, давало iнодi (у свiтлi лампи, в двоспальному лiжку з чотирма колонками по кутах) вiдтiнок, якщо не м'якiсть, Лолiтчиних кучерiв. Я все повторював собi, мiж тим як орудив мо?ю тiльки-но сфабрикованою, натурального росту дружиною, що в бiологiчному сенсi вона явля? собою максимально доступне менi наближення до Лолiти; що в Лолiтчиному вiцi, Лоттонька була школяркою не менш спокусливою, нiж тепер ?? донька, - й чим буде коли-небудь донька само? Лолiти. Я змусив дружину витягти - з-пiд цiло? колекцi? чобiт (у покiйного пана Гейза була, як виявилось, трохи не паологiчна жадоба до взуття) - тридцятирiчний альбом; щоби я мiг побачити, якою була на вид Лотта дитиною; й попри неправильнiсть освiтлення, та недоладнiсть одягу, я спромiгся угледiти першу неясну чернетку Лолiтчиного образу, ?? нiг, маслачкiв, задертого носика. Лотелiта! Лолiтхен! Так, через огорожi часу, я запускав порочний погляд в чужi каламутнi вiконця. I коли шляхом мiзерних, шпарких, на?вно-жадiбливих любощiв, ця жiнка з царственними сисцями й огрядними стегнами, готувала мене до того, щоб я мiг виконати нарештi свiй щонiчний обов'язок, я-бо й тут ще силився впасти на духмяний слiд нiмфетки, несучись iз шаленим гавкотом крiзь пiдсад дрiмучого лiсу. Просто не можу вам сказати, яка лагiдна, яка зворушлива була моя бiдна дружина! За ранковою кавою, у гнiтючому затишку кухнi, з ?? хромовим блиском, великим календарем (дарунком каструльно? фiрми) й гарненьким куточком для першого снiданку (обладнаним пiд стильний кафетерiй, де Шарлотта й Гумберт нiбито вуркотiли вдвох студентськими днями), вона сидiла в червоному капотi, обпершись на пластикову поверхню столика, пiдперши щоку кулаком i втулившись у мене з нестерпною нiжнiстю, поки я поглинав шинку та я?чню. Хоч Гумбертове обличчя й сiпало часом вiд невралгi?, в очах ?? воно змагалося з сонячним свiтлом i листвяними тiнями, якi брижились на бiлому рефрижераторi. Мою похмурнiсть, мо? роздратування вона брала за мовчазнiсть любовi. Мiй невеликий прибуток вкупi з ?? ще меншими статками справляв на не? враження блискучого державства, i це не тому, що отримувано? суми було тепер достатньо для середньо-буржуазних потреб, а тому що навiть мо? грошi яскрiли для не? чарами мо?? мужностi, тож вона в'являла собi наш спiльний поточний рахунок у виглядi одного з тих бульварiв на-пiвднi-о-пiвдень, з густою тiнню вздовж одного краю й гладким сонцем уздовж iншого, й отак до самого кiнця перспективи, де височiють рожевi гори. П'ятдесятиденний термiн нашого спiвжиття Шарлотта встигла напхати багаторiчною дiяльнiстю. Бiдненька зайнялась усякими речами, вiд яких ?й доводилось ранiш вiдмовлятись, або якi нiколи особливо ?? не цiкавили, немов би (щоб протягти цю серiю прустiвських iнтонацiй) тим самим, що я женився на матерi любо? менi дитини, я помiг дружинi вернути собi уповнi юнiсть за довiренiстю. З самозабуттям типовiшо? "молодо? ?аздинi", вона заповзялась "сублiмувати домашн? вогнище". Я напам'ять знав кожну щiлину цього "вогнища" - знав з того часу як сидячи за столом, я наносив на уявлену мапу Лолiтчин маршрут через весь дiм; я душею давно вже зрiднився з ним - з його незугарнiстю й неприбранiстю, й, тепер прямо вiдчував як нещасний щулиться в передчуттi ванни з екрю та охри i тютюново-рудо? замазки, яку Шарлотта готувала йому. Вона, слава Богу, до цього не дiйшла, проте витратила величезну кiлькiсть енергi?, миючи штори, навощуючи жалюзi, набуваючи новi штори й новi жалюзi, повертаючи ?х у крамницю, замiщуючи ?х iншими й так далi, як постiйна змiна свiтла й темряви, усмiшки й хмуряви, сумнiву й жалю. Вона поралась iз кретоном i коленкором; вона змiнювала масть канапи - священно? тi?? канапи, на якiй незабутнього того ранку в менi трiснув, сповiльненим темпом, каламарчик райського блаженства. Вона розподiляла меблi й була рада дiзнатись iз трактату про домашн? господарство, що "цiлком дозволено роз'?днати пару канапових комодикiв i сполученi з ними лампи". Йдучи за авторкою книжки "Твiй Дiм - це Ти", вона зненавидiла хирлявi маленькi стiльцi й тонконогi стольчики. Вона вiрила, що кiмната з широким розмахом вiконного скла та надлишком розкiшних лакованих площин явля? собою зразок кiмнати мужеського типу, мiж тим як жiночий тип визначав себе легкiшими вiконницями й тонкiшим дерев'яним оздобком. Романи, за читанням яких я застав ?? при мо?му в'?здi, тепер були витiсненi iлюстрованими каталогами й посiбниками по впорядкуванню дому. Фiрмi, розташованiй у Фiладельфi?, Бульвар Рузвельта, будинок 4640-й, вона замовила до нашого двоспального лiжка особливий "штофом пiдбитий пружинчастий матрац, модель 312-а", - хоча старий здавався менi досить пружним i витривалим для всього того, що йому доводилось витримувати. Походженням вона була з середнього Заходу, як i ?? перший чоловiк, та перенiсшись у манiрний Рамздель, перлину одного зi схiдних штатiв, прожила там надто недовго, щоб по-справжньому заприязнитись iз всiма пристойними людьми. Вона злегка знала жовiального дантиста, який мешкав у чомусь на кшталт напiврозваленого дерев'яного замка, позаду нашого саду. Вона познайомилась на ча? в прицерковному клубi з бундючною дружиною вiдставного лахмiтника, котрому належало страшне бiле будовище в так званому "колонiальному" стилi на розi проспекту. Подеколи вона "вiзитувала" стареньку Вiзавi; та матрони родовитiшi за тих, котрих вона навiдувала або спотикала на "садових" учтах, чи займувала довгими розмовами телефоном - вишуканi дами, як то п-нi Шерiдан, п-нi Мак-Крiстал, панi Найт та iншi, якось рiдко заглядали до мо?? зневажено? свiтом Шарлотти. ?дине з ким у не? склались iстинно дружнi вза?мини, позбавленi й заднiх думок i практичних задумiв, це подружжя на прiзвище Фарло, яке повернулося з дiлово? подорожi в Чилi як раз у час, щоб бути присутнiми на нашому весiллi, разом iз Чатфiльдами, подружжям Мак-Ку й деякими iншими (та не з панi Лахмiтницею або з iще бундючнiшою панi Тальбот). Джон Фарло був похилого вiку, спокiйний, спокiйно-алетичний, спокiйно-щасливий гендляр спортивними товарами, з конторою в Паркiнгтонi, за сорок миль вiд нас; це вiн надав менi амунiцiю для горезвiсного Кольта й навчив ним користуватись (якось пiд час недiльно? прогулянки в приозерному борi); вiн також був "почасти адвокатом" (як сам казав з усмiхом) i свого часу впорядкував деякi Шарлоттинi справи. Джоана, його молодява дружина, яка була йому двоюрiдною сестрою, довгонога дама, в окулярах, з розкосою оправою; в не? були два палевих бульдоги, двi гострi грудки й великий червоний рот. Вона писала пейзажi й портрети - живо пам'ятаю, як за келишком коктейлю менi випало нахвалити зроблений нею портрет маленько? племiнницi, Розалiни Грац, грацiйно?, рожево? красунi в герл-скаутському стро? (берет зелено? вовни, зелений в'язаний пасок, чудовнi кучерi по плечi), й Джон витяг з рота люльку й сказав, шкода, що Доллi (моя Доллiта) та Розалiна так недружньо ставляться одна до одно? в школi; зрештою, вiн ма? надiю, й ми всi пiдтакнули, що вони лiпше зiйдуться, коли вернуться, кожна зi свого лiтнього табору. Ми поговорили про школу. Вона мала сво? недолiки й сво? чесноти. "Авжеж, серед наших торговцiв забагато iталiйцiв - проказав розсудливий Джон - проте ми по цей день були звiльненi вiд жи - ". Джоана митт?во урвала його: "Як би було добре, якби нашi дiвчата збавляли це лiто разом!" Та раптом я уявив Лолiту по поверненнi з табору - засмалену, теплу, сонну, паморочну - й готовий був заридати вiд хотi й нестерпу. 19. Хочу дописати ще кiлька слiв про п-нi Гумберт, допоки пишеться (скоро настане тяжка катастрофа). Я завжди був свiдомий того, що в ?? характерi ? деяка частка владностi, та аж нiяк не думав, що вона може виявитись так дико ревнивою до всього, що в мо?му життi не стосувалось ??. В не? розпалилась люта, зажерлива цiкавiсть до мого минулого. Вона вимагала, щоб я воскресив усiх жiнок, котрих кохав, аби змусити мене поглузувати з них, розчавити ?х, та зректися ?х, вiдступницьки й до кiнця, через що знищити мо? минуле. Вона змусила мене дати звiт про мiй шлюб з Валерi?ю, котра, звiсно, була надзвичайно кумедною; та до цього менi довелось вигадати, або безсоромно розцвiтити довгий ряд коханок, аби Шарлотта могла зловтiшно милуватись ними. ?й на догоду менi довелось представити цiлий iлюстрований каталог, надавши цим дамам тонких вiдмiн, згiдно з традицi?ю американських об'яв, якi, використовуючи для сво?х цiлей групу школярiв, розподiляють ?х за правилами витончено? расово? пропорцi?, а саме завжди вмiщують серед бiлолицьо? дiтлашнi одного - й тiльки одного - проте бо цiлковитого любчика - круглоокого, шоколадного кольору малюка, майже, та не зовсiм точно посеред першого ряду парт. Представляючи ?й мо?х дам, я змушував ?х усмiхатись i погойдуватись - й усi вони, млосна русявка, темпераментна мавринка, рудава розпусниця, були вишикуванi як на парадi в веселому домi. Чим очевиднiшими й вульгарнiшими вони менi вдавалися, тим бiльше подобався панi Гумберт мiй водевiль. Нiколи в життi я не робив i не вислуховував тако? сили визнань. Вiдвертiсть та немайстернiсть, з якими вона обговорювала те, що називала сво?м "любовним життям", починаючи з перших затяжних поцiлункiв i закiнчуючи подружньою вiльною боротьбою, являли в моральному сенсi рiзкий контраст до мо?? безпардонно? брехнi; та в технiчному сенсi, обидвi серi? були подiбнi, адже на кожну впливав той самий матерiал (радiомелодрами, психоаналiз, дешевi романчики), з якого я витягав сво? дiючi особи, а вона - свою мову та стиль. Я неабияк потiшився з декотрих незвичайних статевих причуд, властивих почтивому Гарольду Гейзу за словами Шарлотти, котра знайшла мiй регiт непристойним; кажучи ж узагалi, ?? розкриття душi виявилось таким же малоцiкавим, як було б розтинання ?? тiла. Нiколи не бачив я здоровiшо? жiнки - попри дi?тичнi голодування. Про мою Лолiту вона говорила рiдко - рiдше, наприклад, нiж про тую дитину чоловiчо? статi, ясноволосу, зi змазаними рисами, фотографiя яко? була ?диною прикрасою нашо? спальнi. Вiддаючись безбарвному маренню, вона зволила передбачити, що душа умерлого маляти повернеться на землю в образi дитини, яку вона народить в теперiшньому сво?му шлюбi. Й хоча я не вiдчував особливого поклику до того, щоб поповнити родовiд Гумберта злiпком з плоддя Гарольда (Лолiту, хоч i з солодким почуттям кровозмiсу, я звик вважати сво?ю дитиною), менi спало на думку, що тривалi пологи, з ?рунтовним цiсаревим розтином та рiзними iншими ускладненнями, в затишному пологовому притулку, отак майбутньою весною, уможливлять менi бути собi наодинцi з мо?ю Лолiтою кiлька тижнiв поспiль - i загодовувати знеможену нiмфетку снодiйними порошками. Ах, як вона ненавидiла дочку! Особливо злiсним менi вбачалось те, що вона цiлком намарно, але з величезною стараннiстю, вiдповiла на кепськi запитання в книжцi, що ?? вона мала, ("Знай свою дитину"), видано? в Чикаго. Цю дурню було розтягнено на кiлька рокiв: матуся повинна була робити щось на кшталт iнвентарю по виповненню кожного року з життя дитини. На день дванадцято? рiчницi народження дитини, 1-го сiчня 1947 року, Шарлотта Гейз, до замiжжя Беккер, пiдкреслила наступнi епiтети, десять з чотирнадцяти (в рубрицi "характер дитини"): агресивний, буйний, млявий, негативiстичний (пiдкреслено двiчi!), недовiрливий, нетерплячий, перебiрливий, пронозливий, дратiвливий, похмурий. Вона не звернула жодно? уваги на решту з тридцяти прикметникiв, серед яких були такi як "веселий", "злагiдний", "енергiйний" тощо. Це було просто нестерпно! З лютiстю, яку iншого разу я нiколи не примiчав у м'якiй натурi мо?? люблячо? дружини, вона атакувала й обертала на втечу всiлякi маленькi приналежностi Лолiти, якi забирались в рiзнi кути дому й там завмирали, як загiпнотизованi зайчата. Мо?й благовiрнiй не могло й наснитись, що одного разу, недiльного ранку, коли шлунковий розлад (що стався внаслiдок мо?х спроб покращити ?? соуси) зашкодив менi пiти з нею до церкви, я зрадив ?й з однi?ю з лолiтчиних бiлих шкарпеток. А що за безецне ставлення до листiв мо?? квiтоньки, мо?? ясочки! "Любi Мамочко та Гумочко, Сподiюсь, ви здоровi. Дуже дякую за цукерки. Я (викреслено i написано знову) я загубила мо? нове светро в лiсi. Останнiм часом погода була свiжою. Менi дуже тут. Любляча вас Доллi" "Яка ж бо дурепа", сказала панi Гумберт, "пропустила слово пiсля "дуже". Це светро було з чисто? вовни. Та я, зна?ш, просила б тебе радитись зi мною, перш нiж посилати ?й цукерки". 20. За кiлька миль вiд Рамзделя було в лiсi озеро - так зване Очкове озеро (вже згадане мною); ми туди ?здили щодня протягом одного надмiру спекотного тижня наприкiнцi липня. Я тепер змушений зобразити з доволi марудними подробицями останн? наше спiльне купання там, якось у вiвторок, тропiчним ранком. Залишивши вiз в спецiально вiдведеному для цього мiсцi, неподалiк вiд шосе, ми просувались до озера стежкою, прокладеною крiзь сосновий лiс, коли Шарлотта сказала, що Джоана Фарло, в гоньбi за рiдкiсними свiтловими ефектами (Джоана належала до старо? школи живопису) в недiлю бачила, як Леслi омсон купався "в чому мати народила" (як поглузував Джон), о п'ятiй годинi ранку. "Вода", сказав я, "мабуть була прехолодною". "Не в цьому суть справи", вiдказала логiчна, хоча й приречена горличка. "Вiн, бачиш-бо, недоумкуватий. Та признаюсь", - продовжувала вона (з тi?ю притаманною ?й ретельнiстю фразування, яка вже починала дiяти на мо? здоров'я), "я конче вiдчуваю, що наша Лу?за закохана в цього кретина". Вiдчувати. "Ми вiдчува?мо, що Доллi вчиться не так добре, як могла би..." та iнше (зi старого шкiльного вiдгуку). Гумберти рушили далi, в сандалях i халатах. "Зна?ш, Гуме, в мене ? одна завзята мрiя", проказала ледi Гум, схиляючи голову - нiби соромлячись цi?? мрi? або шукаючи ради в рудо? землi. "Менi б так хотiлось дiстати справжню треновану служницю на зразок тi?? нiмкенi, про яку говорили Тальботи; й щоб жила в нас". "Нема мiсця", вiдповiв я. "Та що ти!", сказала вона зi сво?ю вдавано-загадковою усмiшкою, "cheri, на бога, ти недооцiню?ш спромог гумбертового дому. Ми б помiстили ?? в кiмнатi Ло. Я й так мала намiр зробити кiмнату для гостей з цi?? нори. Це найхолоднiша й найгидавiша конура в усьому домi". "Про що власне ти говориш?" спитав я, причому шкiра мо?х маслакiв пiдтяглась (якщо я спромiгся це вiдзначити, то лише тому, що шкiра мо?? дочки робила те ж саме, коли вона те ж саме вiдчувала: здивування, вiдразу, роздратування). "Тебе, можливо, зупиняють якi-небудь романтичнi асоцiацi??", поцiкавилась моя дружина - натякаючи на наш перший поцiлунок. "Та ну ?х", вiдповiв я, "я просто хочу збагнути, де ти помiстиш дочку, коли дiстанеш свого гостя чи поко?вку". "О!" сказала панi Гумберт, замрiяно всмiхаючись, дляючи це "О!", й у той же час здiймаючи одну брiв i нiжно видихаючи повiтря. "Боюсь, що маленька Ло тут цiлковито, цiлковито нi до чого. Маленька Ло вiдправля?ться пiсля табору прямо в пансiонат - добрий пансiонат iз суворою дисциплiною й потужною програмою релiгiйно? освiти. А за тим - Бердслей-Коледж. Усе це у мене дуже точно розроблене, можеш не турбуватись". Вона додала, що вона, Гумбертша, ма? подолати сво? звичнi лiнощi й написати сестрицi старо? Фален, яка викладала в пансiонатi Св. Алгебри. З'явилось мiж соснами слiпуче озеро. Я сказав, що забув у возi темнi окуляри й одразу дожену ??. Я завжди думав, що ламання рук - жест вигаданий або ж, можливо, смутний вiдгук якогось середньовiчного ритуалу; та коли я тепер заглибився в лiс, щоб впасти у вiдчай i страшнi роздуми, саме цей жест ("Поглянь, боже, на цi кайдани!") краще за все мiг би виразити без слiв мiй настрiй. Будь Шарлотта Валерi?ю, я би знав як в даному разi дiяти - так, "дiяти" таки прийнятне слово; в добрий старий час менi досить було почати викручувати товстiй Валечцi крихку п'ясть (ту, яку вона ушкодила при падiннi з велосипеда) для того, щоб вона митт?во змiнила свою думку; та в вiдношеннi Шарлотти все це було немислимо. Зимнокрова американська Шарлотта на мене наводила страх. Менi не поталанило оволодiти ?? волею через ?? кохання. Я не смiв нiчого зробити, що могло б порушити мiй образ, який вона створила, щоб йому вклонятись. Я пiдлещувався до не?, поки вона була грiзною дуень?ю мо?? ясочки, й дещо вiд цього плазування збереглося й тепер у мо?му ставленнi до не?. Я мав тiльки один козир - те, що вона нiчого не знала про мо? потворне захоплення ?? дiвчинкою. ?? злостило, що я подобався дiвчинцi; та мо?х власних почуттiв вона вгадати не могла. Валерi? я би сказав: "Послухай-но, товста дурепо, c'est moi qui dcide, що ? добре для Долорес Гумберт". Шарлоттi ж я навiть не смiв сказати (з догiдливим споко?м): "Вибач мене, горличко, та я не згодний з тобою. Даймо дiвчинцi ще один шанс. Я готовий вчити ?? вдома рiк або два. Ти сама колись мовила". Рiч у тiм, що я не мiг нiчого сказати Шарлоттi про дiвчинку без того, щоб не викрити себе. Ах, ви не можете собi уявити (як i я нiколи не уявляв собi), якi вони, цi жiнки з принципами! Шарлотта, котра не помiчала фальшу буденних умовностей, правил поведiнки, патентовано? ?жi, книжок, i людей, на яких вона молилась, негайно вирiзнила б неправильну iнтонацiю, якi б слова я не промовив з метою втримати Лолiту бiля себе. Вона була як музикант, котрий може бути в життi геть непутящим, позбавленим iнту?цi? та смаку, проте диявольськи-точний слух якого прочу? найменшу ноту в оркестрi. Щоб розбити силу ?? волi, менi було б потрiбно розбити ?й серце. Якби я розбив ?й серце, мiй образ у ньому розбився б також. Якщо б я ?й сказав: "Або я роблю з Лолiтою, що хочу - й ти помагатимеш менi тримати справу та?мно, - або ж ми в цю мить розлуча?мось", вона б сполотнiла, немов перетворившись на матове скло, й неспiшно вiдповiла б: "Гаразд: чого б ти тепер не додав, чого б не взяв назад - це кiнець". I так воно й було б. От, значить, в яку халепу я втрапив. Пам'ятаю, як я дiйшов до майданчика для паркування i як, накачавши з фонтанчика жменю на смак iржаво? води, ковтнув ?? так жадiбно, як нiбито вона могла менi дати чарiвну мудрiсть, юнiсть, свободу, крихiтну наложницю. Потiм посидiв - у фiалковому сво?му халатi, гойдаючи ногами, на скраю одного зi змайстрованих нашвидкуруч пiкнiкових столикiв пiд широкошумними соснами. Осторонь, двi дiвчинки в трусиках i лiфчиках вийшли з-вiд полисками мережано? буди клозету з позначкою: Для жiнок. Жуюча гумку Мабель (чи дублерка Мабелi) спроквола, дозвiльно, залiзла верхи на ровер, а Марiон, трусячи волоссям аби вiдiгнати мух, сiла ззаду, широко ставлячи ноги; й вихляючи, вони спроквола, дозвiльно злилися зi свiтлом i тiнню. Лолiта! Батько й донька, що зникають у танучiй цiй глушинi. Найприроднiшим розв'язанням завдання було б: знищити панi Гумберт. Та як? Жодна людина не здатна самотужки виконати iдеальний злочин; одначе, випадок ? здатний на це. Кримiналiсти пам'ятають, наприклад, вiдоме вбивство певно? мадам Лякур в Арлi, на пiвднi Францi?, наприкiнцi минулого столiття. Невпiзнаний бородань саженного росту, котрий, можливо, мав з цi?ю дамою та?мний любовний зв'язок, пiдiйшов до не? на велелюднiй вулицi, кiлька днiв по тому, як вона вийшла за полковника Лякура, й тричi встромив ?й кинджал у спину, тодi як полковник, бульдожого типу коротань, i далi виснув на плечi вбивцi. На дивовижний i прекрасний збiг, наразi в цю мить, коли злочинець став роздiймати щелепи сердитого маленького чоловiка (мiж тим як збiглась юрба), - якийсь замрiяний iталi?ць в будинку найближчому до мiсця подi? цiлком випадково пустив у дiю вибуховий снаряд, iз яким порпався; й митт?во вулиця постала пекельним хаосом диму, падаючих цеглин, та людей, що рятувались. Одначе, вибух нiкому не завдав шкоди (якщо не рахувати того, що нокаутував вiдважного полковника Лякура); а мстивий коханець кинувся бiгти, коли кинулась бiгти решта людей, пiсля чого прожив довге й щасливе життя. Погляньмо тепер, що бува?, коли зловмисник пробу? сам улаштувати iдеальне усунення. Я спустився до Очкового Озера. Закуток, де ми та ще кiлька "пристойних" родин (Фарло, Чатфiльди) облюбували мiсце для купання, являв собою невеликий затон; моя Шарлотта вподобала його за тe, що це було майже як "приватний пляж". Публiчний же пляж - зручний з усiх бокiв для купальцiв (або топельцiв, як Рамздельський Листок мав нагоду висловитись) - був у лiвому (тобто схiдному) очку озера й не проглядався з нашого затончику. Сосняк, що був справа вiд нас, далi замiнювався болотом, пiсля чого, пробiгши пiвколом, берег знову вдягався бором на другому боцi захiдного очка. Я опустився на пiсок поряд з дружиною так тихо, що вона здригнулась. "Ходiмо в воду?" спитала вона. "За хвилинку. Дай менi обмислити одну комбiнацiю". Я думав далi. Збiгла хвилина з лишком. "Гаразд. Ходiмо". "А я брала участь у цiй комбiнацi??" "Ще й як!" "Ото ж бо!" сказала Шарлотта, входячи в воду. Вода невдовзi дiйшла ?й до гладких, вкритих гусячою шкiрою ляжок; за тим, простягши перед собою складенi долонi, щiльно стиснувши вуста, з несподiвано опростiлим в оправi гарного гумового шолому обличчям, Шарлотта ринулась уперед з гучним сплеском. Ми повiльно пливли в озерному яскрiннi. На протилежному березi, принаймнi за тисячу крокiв од нас (якби можна було ступати водою), я вирiзняв крихiтнi силуети двох осiб, ретельно працюючих на сво?му вiдрiзку берега. Я точно знав, хто вони: вiдставний полiцiянт польського походження й вiдставний водопровiдник, котрому належала бiльша частина лiсу на тому боцi озера. Я також знав, чим вони зайнятi - побудовою, для власно? кепсько? розваги, дерев'яно? пристанi. Добiгаючий нас стук здавався на подив значнiшим, нiж пасувало б до ?х карликових рук та iнструментiв; можна було подумати, що завiдуючий звуковими ефектами не домовився з пупенмайстром, зокрема тому що величезний трiскiт кожного мiнiатюрного удару запiзнював по вiдношенню до його зорового втiлення. Коротка ясно-пiщана смужка "нашого" пляжу - вiд якого ми тепер дещо вiддалились, дiставшись глибоко? води - бувала пустою в буднi. Нiкого не було навкруг, окрiм цих двох зосереджено працюючих фiгурок на тому березi, ще й темно-червоного приватного лiтака, який високо продзинчав i зник у блакитi неба. Кращо? декорацi? не можна було й придумати для швиденького булькаючого людиновбивства, та ось найтонша пуанта: уживач закону й водопровiдник перебували в самий раз достатньо близько, щоб бути свiдками пригоди, й у самий раз достатньо далеко, щоб не роздивитися злочину. Вони перебували достатньо близько, щоб почути, як розгублений купалець, який борса?ться у водi, розпачливо реве, закликаючи на помiч будь-кого, хто би врятував його потопаючу дружину; й вони були надто далеко, щоб вирiзнити (якби вони подивились вперед час), що зовсiм не розгублений купалець наразi скiнча? затоптувати дружину пiд воду. Цi?? стадi? я ще не досяг; я тiльки хочу пояснити простоту дi?, чiткiсть постановки! Ось-бо, значить, Шарлотта просувалася вплив з незугарною стараннiстю (була вона вельми посередньою ундиною), але й не без декотро? врочисто? насолоди (бо ж ?? водяник був бiля не?); i спостерiгаючи це все з самодостатньою яснiстю майбутнього спомину (як, зна?те-бо, коли дивишся на речi, прагнучи ?х побачити такими, якими ?х згадуватимеш у подальшому) - лиснючу бiлявiнь ?? вологого обличчя, вельми слабо засмаглого, всупереч усiм ?? старанням, i блiдi вуста, й голе опукле чоло, й тiсний чорний шолом, i повну вологу шию - я знав, що менi тiльки треба злегка вiдстати, набрати бiльше повiтря в легенi, за тим вхопити ?? за кiстку й стрiмголов пiрнути пiд воду з мертвим бранцем. Кажу "мертвим", адже раптовiсть, переляк i недосвiдченiсть змусили б бiдашну ундину вмить заковтнути повне вiдро смертоносно? озерно? води; я ж мiг би витримати принаймнi з хвилину пiд водою, не закриваючи при цьому очей. Роковий рух майнув передi мною, як хвiст падучо? зiрки, по чорнявi намисленого злочину. Так, у мовчазному зловiсному балетi, танцор трима? партнерку за нiжку, йдучи стрiлою в чудно пiдроблену пiдводну iмлу. Я би виплив за ковтком повiтря, ще й доти тримаючи ?? пiд водою, а за тим пiрнав би й далi стiльки разiв, скiльки стало б потрiбно, й тiльки коли над нею остаточно впала б куртина, я би дозволив собi покликати на помiч. I коли, хвилин за двадцять, тi двi особи з iншого берега, рiвномiрно збiльшуючись, наблизились би весловим човном з одним свiжопофарбованим боком, бiдашна панi Гумберт, жертва м'язово? судоми чи серцевого нападу, або й того й iншого разом, уже стояла б на головi в чорнильному мулi, сажнiв за п'ять пiд реготливою гладдю Очково-змi?ного Озера. Як просто, чи не так? Та ось нумо ж, панове мо?, я був абсолютно неспроможний змусити себе це виконати! Вона пливла поряд зi мною, як довiрливий неповороткий тюлень, i вся логiка пристрастi кричала менi у вуха: "Не чекай!" А я, панове мо?, не мiг i не мiг! Мовчки я завернув до берега, й статечно, сумлiнно, вона повернула також, i захриплий вiд крику диявол i доти повторював свою раду, й доти ще я не мiг змусити себе втопити це нещасне, слизьке, велетiле створiння. Крик дедалi глухнув у мiру того, як я усвiдомлював сумовиту iстину, що нi завтра, нi в п'ятницю анi в який iнший день чи нiч, не наставлю себе на ?? вбивство. О, я мiг уявити, що страшенними ляпанцями порушую симетрiю валеччиних грудей, або ще якось iнакше завдаю ?й бiль, - й так само ясно мiг побачити себе, який вганя? кулю в черево ?? коханця, так, щоб вiн охнув i сiв. Та Шарлотту вбити я не мiг - особливо коли, як таке, становище не було, можливо, таким безнадiйним, яким воно в'являлось на перший подрог того жахливого ранку. Впiймав би я ?? за сильну ногу, що вiдбивалась, побачив би я ?? здивований погляд, почув би ?? страшний голос, пройшов би таки через це випробування, ?? привид переслiдував би мене все життя. Мабуть, якби ми жили в 1447-му роцi, а не в 1947-му, я обминув би сво? сумирне ?ство, пiдсипавши ?й класичну отруту з порожнього агату на перснi, напо?вши ?? роковим солодким зiллям. Та в нашу буржуазну еру, коли всi тицяють носа в чужi справи, це не минулося б менi так, як зiходило в пооббиваних парчею глухих чертогах минулого. В наш час вбивця ма? бути хiмiком. Нi, нi, я не був анi тим, анi iншим. Панове присяжнi, милостивi мостi-панове й такi ж милостивi мосьпанi! Бiльшiсть звинувачуваних у порушеннях моральностi, котрi сумливо прагнуть хоч би якихось трепiтких, солодко-стогнучих, фiзичних, та не неодмiнно злучанням обмежених стосункiв iз дiвчинкою-пiдлiтком - це все нешкiдливi, нiкчемнi, пасивнi, несмiливi чужинцi, лишень одного благаючi вiд суспiльства - а саме, щоб воно ?м дозволило слiдувати цiлком взагалi невинним, аберативним, як то кажуть, хибкостям i вiддаватись у приватний спосiб маленьким, при?мно жагучим i непри?мно вологим актам статевого збочення без того, щоби полiцiя або сусiди войовно кидались на них. Ми не статевi нелюди! Ми не ?валту?мо, як це роблять бравi жовнiри. Ми нещаснi, сумирнi, добре вихованi люди з собачими вiчми, котрi достатньо приладнались, щоб стримувати сво? пориви в присутностi дорослих, та готовi вiддати багато, багато рокiв за одну можливiсть торкнутись нiмфетки. Пiдкреслюю - ми в жодному сенсi не людобойцi. Поети не вбивають. О, моя бiдашна Шарлотто, не дивись на мене з ненавистю iз твого вiчного раю посеред вiчно? алхiмiчно? сумiшi асфальту, гуми, металу й камiння - ба, слава богу, не води, не води! Все ж я був на волосинку вiд лиха, кажучи зовсiм об'?ктивно. I тепер розкрива?ться суть мо?? притчi про iдеальне вбивство. Ми всiлись на сво? волохатi рушники, просто сонця, жадiбного до нас. Вона глянула навколо, вивiльнила бретельки й лягла навзнак, щоб дати промiнню поласувати ?? спиною. Сказала, що коха? мене. Глибоко зiтхнула, простягла руку до близького халата й намацала в кишенi пачку цигарок. Перейшла в сидячий стан, закурила. Вивчила сво? праве плече. Нагородила мене, вiдкривши димного рота, ?рунтовним поцiлунком. Раптом позаду вiд нас з-пiд кущiв покотились пiщаним схилом три камiнцi. "От лихi очi, мерзотнi цi дiти", проговорила Шарлотта, пiдтримуючи на грудях об'?мистий чорний лiфчик i повертаючись знову навзнак. "Менi доведеться поговорити про це з Петром Крестовським". На виходi стежки пролунав шурхiт, звуки крокiв, i з'явилась Джоана Фарло з мольбертом та iншим приладдям. "Ти налякала нас", сказала Шарлотта. Джоана пояснила, що була там понад схилом, у сховку зеленi, й звiдти "шпигувала за природою" (шпигунiв за звичай розстрiлюють), старалась домалювати пейзаж - та нiчого мовляв не вийшло, таланту забракло (то була суцiльна правда). "А ви, Гумберте, ви коли-небудь пробували малювати?" Шарлотта, яка трохи ревнувала мене до Джоани, спитала, чи прийде Джон? Так, прийде. Вiн збирався снiдати сьогоднi вдома. Привiз ?? по дорозi в Паркiнгтон, i скоро вже пiдбере. Який прекрасний ранок! Вона завжди почувала себе зрадницею по вiдношенню до Мелампiя та Кавали, коли залишала ?х прив'язаними вдома в такi дивнi днi. Сiла на бiлий пiсочок помiж Шарлоттою й мною. ?? довгi брунатнi ноги були для мене приблизно так само привабливi, як ноги гнiдо? лошицi. Вона показувала ясна, коли всмiхалась. "Я ледь не включила вас у сво? озеро", сказала вона. "Мiж iншим, я помiтила щось, чого ви не достежили. Ви (звертаючись до Гумберта) забули зняти наручний годинник, так, сер, забули". "Уотерпруф (противологi), тихо промовила Шарлотта, склавши вуста по-риб'ячому. Джоана поклала мою п'ясть собi на колiно й полюбувалась Шарлоттиним даруночком; за тим поклала руку Гумберта знов на пiсок, долонею догори. "Ти бозна що могла звiдти вгледiти", зауважила Шарлотта не без кокетування. Джоана зiтхнула. "Раз, у вечiр", сказала вона, "я бачила двох дiтей, чоловiчо? та жiночо? статi, котрi ось на цьому мiсцi, дiяльно скуплювались. ?х тiнi були як гiганти. I я зда?ться говорила вам про Леслi омпсона, котрий купа?ться голотiль на свiтаннi. Я тепер усе чекаю, що пiсля чорного алета з'явиться жирна котлета Айвор Ку?льтi (наш дантист), без нiчого. Вiн, мiж iншим, неймовiрний оригiнал - цей старий. Коли я була в нього востанн?, вiн менi розповiв вкрай непристойну iсторiю про племiнника. Виявля?ться - " "А ось i я", - пролунав голос Джона. 21. Звичка бути мовчазним, коли я гнiвався, або радше, холодна й нiби луската сторона мого гнiвного мовчання, наганяла, було, на Валерiю неймовiрний страх: "Я не знаю, про що ти дума?ш, коли ти такий-от i це мене зводить з розуму", скаржилась вона. Я силив покарати Шарлотту мовчанням - та вона хоч там як i надалi щебетала або брала мовчальця за пiдборiддя. Дивовижна жiнка! Бурмочучи, що менi доводиться як нiяк писати наукову працю, я забирався в свою колишню кiмнату; Шарлотта ж усе житт?радiснiше прикрашала наше пожилля, вуркотiла в слухавку, писала листи. З-вiд мого вiкна, крiзь глянсовий перелив тополево? листви, я мiг бачити ??, яка йшла через вулицю й задоволено кидала лист до мiс Фален. Тиждень вогко?, похмуро? погоди, який настав за нашими щойно зображеними вiдвiдинами мовчазних пiскiв Очкового Озера, був одним з найчорнiших в мо?му життi. За тим промайнули два-три неясних променi надi? - перед остаточним спалахом сонця. Я збагнув, що в мене ? добрий мозок, що вiн працю? досконало й менi слiд цим скористатись. Хай я не смiв втручатись у плани дружини на Лолiту (яка ставала з кожним днем теплiша й смаглявiша пiд ясним небом безнадiйно? далi), але ж я мiг вiднайти якийсь основний спосiб для затвердження загального свого авторитету, який я мiг би в подальшому вжити в окремому випадку. Одного вечора Шарлотта сама дала менi доцiльний привiд. "У мене для тебе ? сюрприз", сказала вона, дивлячись на мене нiжними очима з-над ложки супу. "Восени, я i ти ?демо до Англi?". Я неспiшно проковтнув свою ложку супу, витер вуста рожевим папiрцем (О, прохолодна, тонка матерiя столово? бiлизни в мо?й Мiранi!) й сказав: "У мене також ? для тебе сюрприз, моя люба. Я й ти не ?демо до Англi?". "Чому? В чому рiч?" спитала вона, назираючи - з бiльшим здивуванням нiж я рахував викликати на свою вiдповiдь - за мо?ми руками (я проти волi складав, рвав, м'яв i знову рвав нi в чому неповинну рожеву "серветку"). Зрештою, мiй усмiх дещо заспоко?в ??. "Справа ? дуже простою", сказав я. "Навiть при найгармонiчнiшому шлюбi, як наприклад наш, не всi рiшення прийма? дружина. ? питання, для розв'язання яких iсну? чоловiк. Я добре можу собi уявити хвилююче задоволення, яке тобi, як нормальнiй американцi, ма? достачити пере?зд через океан на тому ж трансатлантичному пароплавi, що й ледi Бiмбом, кузина короля Англi?, Бiль Бiмбом, король мороженого м'яса, або голлiвудська хвойда. Й не маю сумнiву, що я i ти презентували б найлiпшу рекламу для туристично? контори; ти з вiдвертим упаданням, а я, стримуючи заздрiсний захват, дивимось в Лондонi на варту палацу, на цих малинових гвардiйцiв, Бобрових М'ясо?дiв, чи як ?х там ще. Я ж бо, якраз, маю алергiю на ?вропу, включно з доброю старою Англi?ю. Як тобi добре вiдомо, я нiчим окрiм найсумнiших споминiв не пов'язаний зi Старим, i вельми зогнилим, Свiтом. Жодна кольорова об'ява в тво?х журналах цього не перемiнить"... "Та любчику мiй", сказала Шарлотта, "я ж бо -". "Нi, стривай. Це - дрiбниця, частка; я, власне, кажу в ширшому сенсi. Коли тобi заманулось, щоб я збавляв цiлi днi, смалячись на озерi, замiсть того, щоб займатись сво?ю працею, я охоче пiдкорився й постав ради тебе представником бронзово? молодi, замiсть того щоб зостатись лiтературознавцем i ... нi, скажiмо, педагогом. Коли ти мене ведеш на бридж до милiших Фарло, я сумирно чвалаю за тобою. Нi, будь ласка, пожди. Коли ти декору?ш свiй дiм, я не заважаю тво?м задумкам. Коли ти вирiшу?ш - ну, вирiшу?ш усякi там речi, я можу бути проти, цiлком проти - або, скажiмо, почасти; та я мовчу. Я iгнорую окремi випадки, та не можу iгнорувати загальний принцип. Я люблю, щоб ти мною командувала, та всяка гра ма? сво? правила. Нi, я не серджусь. Я зовсiм не серджусь. Припини це робити. Але я презентую половину сiмейного вогнища, та маю власний, невеликий, але розбiрливий голос". Вона перейшла мiж тим до мого краю столу й, упавши на колiна, повiльно, проте настiйливо трусила головою й перебирала плеканими нiгтями по мо?х штанах. Сказала, що ?й i на думку не спадало, що можу так думати. Сказала, що я ?? божество i володар. Сказала, що Лу?за вже пiшла, й ми можемо негайно вiддатись коханню. Сказала, що я мушу вибачити ?й, або вона помре. Цей маленький iнцидент значуще мене пiдбадьорив. Я спокiйно вiдповiв ?й, що рiч не в прощеннi, а в перемiнi поведiнки; i я вирiшив закрiпити здобуту перевагу й проводити далi багато часу в суворому й похмурому вiдчуженнi, працюючи над книгою або хоча б позуючи, що працюю. Лiжко-кушетку в мо?й колишнiй кiмнатi здавна вже було перетворено просто в кушетку, чим зрештою завжди залишалось у душi; й Шарлотта попередила мене насампочатку нашого спiвжиття, що поступово кiмната буде перероблена на справжню письменницьку майстерню. По двох десь днях пiсля "британського iнциденту", я сидiв у новому й дуже покiйному крiслi з волюмом на колiнах, коли постукавши в дверi колечком на пальцi, впливла Шарлотта. Якими несхожими були ?? рухи з рухами мо?? Лолiти, коли та була до мене заглядала, в сво?х милих, брудних, синiх штанях, вносячи з собою з кра?ни нiмфеток аромат плодових садiв; прямовита й казкова, i смутно порочна, з незастiбнутими нижнiми ?удзичками на хлоп'ячiй сорочцi. Та дозвольте менi вам дещо сказати. Пiд запальнiстю маленько? Гейз, як i пiд статечнiстю велико? Гейз, несмiливо бiг той самий (i на смак i на слух) струмочок життя. Вiдомий французький лiкар казав якось мо?му батьковi, що в близьких родичiв найслабше буркотiння в шлунку ма? такий же самий музичний тон. Отже, Шарлотта впливла. Вона вiдчувала, що мiж нами не все гаразд. Напередоднi, як i в день перед тим, я зробив вигляд, нiби заснув, одразу, як ми повкладались, а пiдвiвся перед тим, як вона прокинулась. Вона ласкаво запитала, чи не заважа?. "Цi?? хвилини - нi", вiдповiв я, повертаючи вiдкритий на лiтерi "К" том енциклопедi? для дiвчаток, так щоб лiпше роздивитись малюнок, надрукований нижнiм кра?м уздовж вiдрiзу. Вона пiдiйшла до столика - той був з пiдробленого червоного дерева з однi?ю шухлядою. Поклала на столик руку. Столик був незугарний, що й казати, та вiн анi в чому не був винний перед нею. "Я давно хотiла тебе спитати", сказала вона (дiловито, без усякого грайства), "чому вiн у тебе замкнений? Ти хочеш, щоб цей столик зостався в кабiнетi? Вiн жахливо якийсь гидкий". "Дай йому спокiй", процiдив я. Я був з герл-скаутами в Кальгарi. "Де ключ?" "Схований" "Ах, Гумчик..." "В ньому замкненi любовнi листи". Вона кинула на мене погляд поранено? газелi, який так ярив мене; й за тим, не зовсiм розумiючи, чи я жартую, й не знаючи, як пiдтримати розмову, простояла впродовж кiлькох тихо вертованих сторiнок (Канада, Кiно, Конвалiя, Костур), дивлячись бiльше на вiконне скло, нiж крiзь нього, й барабанячи по ньому гострими, кармiновими, мигдалеподiбними нiгтями. Двi хвилини по тому (на Кролику чи Купаннi) вона пiдiйшла до мого крiсла й опустилась, важелезним крупом з шотландсько? вовни, на поруччя, вiйнувши в мене запахом тих же самих парфумiв, якi уживала моя перша дружина. "Чи не волiла б ваша яснiсть провести осiнь ось тут?" спитала вона, вказуючи мiзинцем на нудьгавий осiннiй пейзаж в одному зi схiдних штатiв. "Навiщо?" (карбовано й повiльно). Вона знизала плечима. (Ймовiрно, Гарольд любив брати вiдпустку о цiй порi. Мисливський сезон. Бабине лiто. Умовний рефлекс з ?? боку). "Менi зда?ться, я знаю де це", сказала вона, все ще вказуючи мiзинцем. "Пам'ятаю, там ? готель з романтичною назвою: "Спочин зачарованих мисливцiв". Годують там божественно. Й нiхто нiкому не заважа?". Вона потерлась щокою об мою скроню. Валечку я вiд цього вiдучив за раз-два. "Чи не хочеш ти щось особливе до обiду, мiй любий. Пiзнiше завiтають Джон та Джоана". Я гмикнув.