?, картато? спiдницi, та перше видалось ?й малим, а iнше - великим; коли ж я став просити ?? поквапитись (становище починало мене непоко?ти), вона злостиво жбурнула мо? любi дарунки в закут, i зодягла вчорашню сукню. Нарештi, вона була готова; я зрядив ?? наостанок чудовною торбинкою з пiдробно? телячо? шкiри (всунувши цiлу жменьку центiв i два зовсiм новенькi гривеники) й наказав ?й купити собi якого-небудь журнальчика в холi. "Буду внизу за хвилинку", додав я, "i на тво?му мiсцi, горличко, я б не розмовляв зi стороннiми". Окрiм мо?х бiдних маленьких дарiв, складати було майже нiчого; та я мав присвятити деякий час (що було ризиковано - хтозна, що вона могла нако?ти внизу) приведенню постелi в бiльш пристойний вигляд, який казав радше про покинуте гнiздечко нервового батька та його жартiвницi-доньки, нiж про розгул колишнього в'язня з двома товстими старими шльондрами. За тим я зодягся й звелiв коридорному прийти за багажем. Все було добре. Там, у холi, сидiла вона, мiцно занурена в криваво-червоне шкiряне крiсло, мiцно занурена в лубковий кiнематографiчний журнал. Мого вiку добродiй, що сидiв навпроти, в твiдовому пiджаку (жанр готелю перетворився за нiч на сумнiвне уподiбнення британському садибному побуту) зорив безперервно через учорашню газету й загаслу сигару, на мою дiвчинку. Вона була в сво?х майже формених бiлих шкарпетинках та рябих чоботах, i в так добре вiдомому менi платтячку з яскравого ситцю з чотирикутним вирiзом; у жовтавому блиску жарiвки був помiтним золотястий пушок уздовж засмаглих рук та литок. Одна нога була закинута за другу, високо й легковажно; ?? блiдi очi ковзали по рядках, раз у раз перемигуючи. Дружина Бiлля схилялась перед ним задовго до першо? зустрiчi; потай милувалась цим знаменитим молодим кiноактором, коли вiн був ?в морозиво бiля стiйки в аптекарськiй крамницi Шваба. Нiчого не могло бути бiльш дитячого, нiж ?? кирпате веснянкове личко, або лiловий набряк на голiй ши?, до яко? нещодавно присмоктався казковий вурдалак, або невiльний порух кiнчика язика, що дослiджував налiт рожевого висипу навколо припухлих губ; нiщо не могло бути бiльш безгрiшним, нiж читати про Джиль, дiяльну дiвотку, котра сама ши? свiй гардероб i студiю? "серйозну лiтературу"; нiщо не могло бути невиннiшим, нiж продiл у лискучих русявих кучерях i шовковистий вилиск на скронi; нiщо не могло бути на?внiшим... Та що за гидаву заздрiсть спiзнав би он той мордястий розпусник, хто б вiн не був (а скидався вiн, мiж iншим, на мого швейцарського дядька Густава, який також дуже полюбляв le dcouvert), якби вiн знав, що кожний мiй нерв i досi наче кiльцем охоплений i наче ?ле?м змащений вiдчуттям ?? тiла - тiла безсмертного демона в образi маленько? дiвчинки. Чи був мiстер Швайн цiлком упевнений, що моя дружина не дзвонила? Так - уповнi. Якщо вона ще подзвонить, чи не зласкавиться вiн передати ?й, що ми по?хали далi, прямуючи до помешкання тьотi Клер? О, звiсно, передасть. Я заплатив за рахунком i, вернувши до Лолiти, змусив ?? вилiзти з крiсла. Вона й далi читала свого журналу весь час, поки ми йшли до авта. Все ще читаючи, вона була вiдвезена до примiсько? кав'ярнi. З'?ла вона там порядний брекфаст, я не мiг нарiкати; навiть вiдклала журнал, щоб ?сти; та вона, така завжди весела, була на подив зажурна. Я знав, що Лолiтонька може бути аж як непри?мною, а тому дужився тримати себе в руках, та з хоробрим усмiхом чекав на бурю. Я не взяв ванну, не поголився, i в мене не подiяв шлунок. Хирляли нерви. Менi не подобалось, як моя маленька коханка зводила плечима й напинала нiздрi, коли я важився захопити ?? безневинними балачками. Я ?речно спитав, наприклад, чи знала що-небудь про забави у лiсi Фiллiс Чатфiльд, котра залишила табiр трохи ранiше, щоб по?хати до батькiв у Мейн? "Послухай", сказала Лолiта, зробивши плакучу гримасу, "давай вiднайдемо iншу тему для розмови". За тим я спробував - без успiху, як я не прицмокував - зацiкавити ?? дорожньою мапою. Дозволю собi нагадати терплячому читачевi (чию ласкаву догоду слiд було би перейняти й Лолiтi!), що метою нашо? подорожi було веселе мiстечко Лепiн?вiль, яке було десь поблизу гiпотетичного шпиталю. План був цiлком довiльним (як, на жаль, довiльною появила себе надалi не одна намiчена мета подорожi), й менi дрижали жижки, коли я питав себе, як учинити, щоб весь замисел зостався правдоподiбним, i який вигадати iнший правдоподiбний маршрут пiсля того, як ми передивимось усi кiнодрами в Лепiн?вiлi. Iншими словами, Гумберт став усе далi й далi нiяковiти. Воно було вельми сво?рiдним, це почування: виснажлива, бридка задуха - нiби я сидiв поруч з маленькою тiнню когось, вбитого мною. Iз порухом, який зробила Лолiта, щоб влiзти знову в авто, по ?? обличчю майнув вираз болю. Вiн майнув iзнову, багатозначнiше, коли вона всiлась поруч зi мною. Не сумнiваюсь, що другий раз це було зроблено спецiально для мене. Не з розуму, я спитав, у чому рiч. "Нiчого, тварюко", вiдказала вона. Я не второпав i перепитав. Вона промовчала. "Ви залиша?те Брайслaнд", - проголосив плакат над дорогою. Балакуча ж Лолiта мовчала. Холоднi павуки повзали менi по спинi. Сирота. Самотн?, кинуте напризволяще дитя, з яким мiцно-збудований, смердлявий мужчина енергiйно виконав статевий акт тричi за один цей ранок. Мабуть, втiлення довгорiчно? мети й перевершило всi очiкування; але точнiше воно сягнуло дальше мети - й перенеслось у страшний сон. Я вдiяв необережно, глупо й пiдло. I якщо вже визнавати все, скажу: десь на днi темно? вирви я знов вiдчував клохкотiння хотi - таким жахiтним було жадання, збуджуване в менi цi?ю нещасною нiмфеткою! До терзань сумлiння домiшувалась нестерпна думка, що ?? кепський настрiй, мабуть, завадить менi знов оволодiти нею, як тiльки знайду тиху селянську стежину, де ми могли б спинитись на хвилинку. Словом, бiдний Гумберт був у жахливому станi, й поки з безтямною неухильнiстю авто наближалось до Лепiн?вiля, водiй його даремно дужився вигадати яку-небудь забавку, пiд грайливим прикриттям яко? вiн посмiв би звернутись до сво?? супутницi. Втiм, вона перша зiрвала мовчанку: "Ах, вигукнула вона, - розчавлена вивiрка! Як шкода це..." "Так, чи не правда", поспiшив пiдхопити розмову догiдливий, повний надi? Гум. "Зупинись-но бiля наступно? бензиново? станцi?", вела далi Лолiта. "Менi треба до виходку". "Ми зупинимося, де схочеш", сказав я. I далi, коли красива, затишна, велична хаща (дуби, подумав я - тi?? пори я зовсiм не знався на американських деревах) зайшлась вiдзиватись зеленим вiдлунням на гладкий бiг машини, й раптом обiч, пiщана, оторочена папороттю стежка озирнулась на нас, перш нiж майнути в хащу, я проказав, що ми - "Далi ?дьмо!" верескливо урвала Лолiта. "Слухаюсь. Нема чого яритись" (куш, бiдний звiре, куш!). Я скоса поглянув на не?. Слава богу, малятко всмiхалось! "Кретин!" проговорила вона, солодко всмiхаючись менi, "Гадюка! Я була свiженькою стокроткою, i дивись, що ти зробив зi мною. Я, власне, мала б викликати полiцiю й сказати ?м, що ти мене з?валтував. Ах ти, брудний, брудний старух!" Вона не жартувала. В голосi ?? бринiла зловiсна iстерична нотка. Трохи по тому, вона стала скаржитись, втягуючи з шипiнням повiтря, що ?й "там всерединi все болить", що вона не може сидiти, що я розворошив у нiй там щось. Пiт котився менi по ши?, й ми ледь не пере?хали звiрятко - не вивiрку, - яке перебiгало шосе зi здiйнятим трубою хвостом, i знову моя зла супутниця обiзвала мене негiдником. Коли ми спинились бiля бензинового пункту, вона видерлась без жодного слова й довго не була. Повiльно, ласкаво, похилий друг зi зламаним носом витер менi передн? скло - вони це роблять по-рiзному в кожному мiсцi, уживаючи цiлу гаму пристосувань, вiд замшево? ганчiрки до намилено? щiтки: цей дiяв рожевою губкою. Нарештi вона з'явилась: "Слухай", сказала вона тим нейтральним тоном, вiд якого менi ставало боляче: "Дай менi декiлька п'ятакiв i гривеникiв. Я хочу подзвонити мамi в лiкарню. Який номер?" "Сiдай в авто", вiдповiв я. "Ти не можеш дзвонити за цим номером". "Чому?" "Влiзай - захлопни дверку". Вона влiзла й захлопнула дверку. Дiдусь-гаражист усмiхнувся ?й свiтосяйно. Ми вимахнули на дорогу. "Чому я не можу подзвонити мамi, якщо хочу?" "Тому", сказав я, "що твоя мати померла". 33. В веселому Лепiн?вiлi я купив ?й чотири книжечки комiксiв, коробку цукерок, коробку гiгi?нiчних подушечок, двi пляшки кока-коли, манiкюрний набiр, дорожнiй годинник зi свiтловим циферблатом, каблучку зi справжнiм топазом, тенiсну ракетку, роликовi ковзани, докрiпленi до високих бiлих чобiткiв, бiнокль, портативну радiолку, жувально? гуми, прозорий пластиковий макiнтош, темнi окуляри, багато ще носильних речей - модних светрiв, штанцiв, усяких лiтнiх платтiв... У тамтешньому готелi в нас були окремi кiмнати, та посеред ночi вона, ридаючи, перейшла до мене й ми тихенько з нею помирились. ?й, розумi?те, було зовсiм нема до кого ще пiти. Кiнець першо? частини. 17 ЧАСТИНА II 1. Тодi-то серпня 1947-го, почались нашi тривалi мандри по Сполучених Штатах. Попри всю розма?тiсть привалiв я вже скоро став обирати самi так званi "мотокорти", iнакше "мотелi" - чистi, ладнi, затишнi сховки, складенi з окремих будиночкiв або зi з'?днаних пiд одним дахом номерiв, iдеально прийнятних для спання, гарикань, замирень i невситимого беззаконного кохання. Спочатку, вiд остраху збудити пiдозри, я охоче платив за обидвi кiмнати подвiйного номера, з котрих кожна мiстила подвiйне лiжко. Дивуюсь, для якого-бо квартету призначався взагалi такий устрiй, адже лиш украй фарисейська пародiя усамiтнення досягалась тим, що несягаюча стелi загорожа роздiляла кiмнату на два сумiжних любовних притулки. Проте, поступово я осмiлiв, пiдбадьорений дивними спромогами, що випливали з цi?? добренно? сумiжностi (можна було уявити собi, наприклад, двi молодих пари, якi весело обмiнюються спожильцями, або дитину, яка вда? сплячу, з метою пiдслухати тi ж звуковi ефекти, якими супроводжувалось ?? власне зачаття), i я преспокiйно вже брав однокiмнатний поко?к з лiжком i койкою, або двома лiжками, райську келiю, з жовтими шторами спущеними до кiнця, щоб створити ранкову iлюзiю сонця й Венецi?, коли насправдi на дворi була Пенсiльванiя i дощ. Ми довiдались - nous connmes, якщо скористатись флоберiвською iнтонацi?ю - котеджi, пiд величезними шатобрiанiвськими деревами, кам'янi, цеглянi, саманнi, тиньковi, розташованi на тому, що путiвник, видаваний американською автомобiльною асоцiацi?ю називав "тiнястими", "просторими", "планованими" дiлянками. Були будиночки кошарного типу, з вузлувато? сосни, балки яких сво?м золотясто-брунатним глянсом нагадували Лолiтi шкiру смажено? курки. Ми навчились гордувати простими кабiнками з бiлених дошок, просякнутими слабким запахом поми?в або будь-яким iншим мрячно-соромним смородом i нездатними похвалитись нiчим (крiм як "зручною постiллю"), невсмiхнена власниця яких завше була готова до того, що ?? даровi ("...ну, я можу вам дати...") буде вiдмовлено. Nous connmes - (ця гра диявольськи забавна!) ?хнi впiзнаванi назви, якi претендують на знадливiсть, - всi цi "Закоти", "Перекоти", "Чудотвори", "Краснобори", "Красногори", "Простори", "Зеленi Десятини", "Мотелi-Метелики..." Iнодi реклама вживала особливу приману, наприклад: запрошу?мо дiтей, обожню?мо кицьок (ти ? запрошена, тебе обожнюють!). Ванни в цих кабiнках були якнайчастiше представленi кахляними душами, спорядженими безмежним розма?ттям бризкотливих струй, з однi?ю спiльною, вочевидь не Лаодикiйською схильнiстю: вони стремiли при вживаннi раптом обдати або звiрячим кип'ятком, або оглушливим холодом залежно вiд того, який кран, холодний чи гарячий, повернув у цю хвилину купалець у сусiдньому примiщеннi, через що вiн позбавляв тебе необхiдного елемента сумiшi, ретельно складено? тобою. На стiнках в деяких мотельних ваннах були iнструкцi?, накле?нi над унiтазом (на задньому баку якого були негiгi?нiчно наваленi чистi ванновi рушники), якi закликали клi?нтiв не кидати в нього смiття, бляшанок з-пiд пива, картонних судин з-пiд молока, викиднiв тощо; в iнших мотелях були особливi об'яви пiд склом, як примiром: "Мiсцевi Розваги: Верхова ?зда. Головною вулицею можна часто бачити вершникiв, якi вертають з романтично? прогулянки при мiсячному свiтлi..."; "...та будять тебе о третiй годинi ранку", глузливо докидала неромантична Лолiта. Nous connmes рiзноманiтних мотельникiв - виправленого злочинця або невдахи-дiлка, серед директорiв, а серед директрис - напiвшляхетну панi або колишню бендершу. Й часом, страшенно спекотною й вологою нiччю, кричали по?зди, з душекрайною i зловiсною тяглiстю, зливаючи мiць i надрив у одному вiдчайному зойку. Ми обминали так званi "ночiвлi для туристiв" (якi були рiдними похоронним салонам), тобто здаванi в приватних оселях, ще й сугубо мiщанського штибу, без окремо? ванно?, з претензiйними туалетними столиками в гнiтюче бiло-рожевих спаленьках, прикрашених знiмками хазяйських дiтей в усiх стадiях розвитку. Зрiдка я поступався вмовлянням Лолiти, люблячо? "лиск" i брав номер у "справжньому" готелi. Вона обирала в путiвнику (поки я пестив ?? в темному автi, запаркованому серед тишi та?мничо?, млойно-смерково? дороги) який-небудь завзято рекомендований приозерний "готель-замок", який провiщав силу чудес - трохи, мабуть, перебiльшених свiтлом електричного лiхтарика, яким вона ?здила по сторiнцi - як-то: конгенiальне товариство, ?жа в будь-який час, нiчнi пiкнiки - й багато iншого, що менi в думцi викликало тiльки бридкi фантазi? про смердявих гiмназистiв у майках i про чиюсь червону вiд огню щоку, яка лине до ?? щоки, поки бiдний професор Гумберт, який обiймав лише власнi кощавi колiна, прохолоджував геморой на сирому газонi. ?? також надили тi колонiального стилю "iнни", якi крiм "елегантно? атмосфери" й цiльних вiкон провiщали "безмежну кiлькiсть смаковитiшого ?ства". Заповiтнi спомини про чепурний батькiвський готель iнодi спонукали мене шукати чогось подiбного в дивинному кра?, яким ми подорожували. Дiйснiсть мене скоро розхолодила; та Лолiтонька й далi мчала вслiд за пряними харчовими рекламами, мiж тим як я вилучав не саме тiльки фiнансове задоволення з таких придорожнiх шильдiв, як готель "Лiсова Замрiя"! Дiти молодшi чотирнадцяти рокiв дармо! З iншого ж боку, мене струшу? на саму згадку про той буцiмто "вищого рангу" курорт у середньо-захiдному штатi, де готель оголошував, що припуска? "наскоки на холодильник" для пiдживлення серед ночi, й де расистського штибу дирекцiя, спантеличена мо?м акцентом, хотiла за будь-що знати дiвоче iм'я i покiйно? мо?? дружини й небiжчицi матерi. Там з мене взяли за два днi двiстi двадцять чотири долари! А чи пам'ята?ш, пам'ята?ш, Мiрандо (як мовиться в знанiй елегi?) той iнший "ультралюксовий" вертеп з безоплатною ранковою кавою й проточною льодяною водою для пиття, де не приймали дiтей молодших шiстнадцяти рокiв (жодних Лолiт, звiсна рiч)? Негайно по прибуттi в один з бiльш простеньких мотелiв (звичайних наших стоянок), вона запускала дзижчальний пропелер електричного вентилятора або змушувала мене вкласти четвертак у кiмнатну радiолу; або ж починала читати проспекти - й скигливим тоном питати, чом ?й не вiльно по?хати верхи по заявленiй у них гiрськiй стежцi, або поплавати в мiсцевому басейнi з теплою мiнеральною водою. Частiш за все, брьохаючи, нудячись у засво?ний нею спосiб, Лолiта розлягалась, нестерпно жадана, в пурпурному пружинистому крiслi або в саду на зеленому шезлонгу, або палубнiй штуцi з пiстряво? парусини, з такою ж пiдставкою для нiг i балдахiном, або в гойдалцi, або на всяких садових меблях пiд парасолем на терасi, й менi збiгали години на власкавлення, погрози й обiцянки, допоки я мiг намовити ?? дати менi на кiлька секунд сво? просоченi сонцем молодi ласощi в надiйному сховi п'ятидоларового номера перед тим як дати ?й зробити все те, що вона обирала замiсть мого ницього блаженства. По?днуючи в собi прямодушнiсть з лукавством, грацiю й вульгарнiсть, сiру хмурь i рожеву сприть, Лолiта, коли хотiла, могла бути надзвичайно капосним дiвчам. Я, щоправда, не зовсiм був готовий до ?? нападiв безладно? хандри або того нарочитого ниття, коли вся знеможена, розхристана, з мутними очима, вона вiддавалась безтямному й безпредметному кривлянню, бачачи в цьому якесь самоствердження в хлоп'ячому, цинiчно-бешкетному дусi. ?? внутрiшнiй обрис менi бачився до бридоти шаблонним: солодка, спекотна какофонiя джазу, фольклорнi кадрилi, морозиво пiд шоколадно-тягучковим соусом, кiнокомедi? з пiсеньками, кiножурнальчики, й так далi - от очевиднi пункти в ?? списку люблених речей. Лише бог зна?, скiльки п'ятакiв упхав я в розкiшно освiтленi зсередини музичнi автомати в кожному вiдвiданому нами ресторанчику! Менi в вухах ще й досi звучать гугнявi голоси всiх цих невидних виконавцiв присвячених ?й серенад, усiх цих Самi та Джо, й Еддi, й Тонi, й Пеггi, й Гай, i Рекс, з ?х модними романсиками, так само на слух нерозрiзними, як нерозрiзнi були на мiй смак рiзнойменнi сорти з'?даних нею солодощiв. З якоюсь райською простодушнiстю вона вiрила всiм оголошенням, що з'являлись у читаних нею "Свiтi Екрану" та "Мiражi Кiнолюбовi": "Наш СУПР сушить прищики" або "Ви, дiвчата, котрi не заправля?те кiнцiв сорочки в штани, подумайте двiчi, позаяк Джиль каже, що ця мода закiнчена!" Якщо вивiска придорожньо? лавки казала: "Купiть у нас дарунки!" - ми власне мали там побувати, повиннi були там накупити всiляких лайдацьких iндейських виробiв, ляльок, мiдних цяцянок, кактусових льодяникiв. Фраза "Сувенiри та Новинки" аж очаровувала ?? сво?м хоре?чним римом. Якщо котрийсь кафетерiй оголошував "льодянi напо?", вона механiчно реагувала на запрошення, дарма що всi напо? всюди були льодянi. Це до не? звертались реклами, це вона була iдеальним споживачем, суб'?ктом та об'?ктом кожного пiдлого плаката. Вона стремiла - безуспiшно - обiдати тiльки там, де святий дух деякого Дункана Гайнса, автора гастрономiчного гiда, зiйшов на фасончасто розмальованi паперовi серветинки й на салати, увiнчанi сиром. У тi днi нi я нi вона не додумались до системи грошових хабарiв, яким трохи пiзнiше суджено було так згубно вiдбитись на мо?х нервах i на ?? моральностi. Я покладався на iншi куншти для того, щоб тримати мою малолiтню наложницю в покiрному станi i в стерпному настро?. За кiлька рокiв до того вона провела дощове лiто пiд тьмяним оком мiс Фален, у Вермонтi, в напiвзруйнованому селянському домi, що належав колись корявому, як дуб, Джонатану Гейзовi, родоначальнику фамiлi?. Будинок все ще стояв серед густо порослого канадським золототисячником поля, на узбiччi дрiмучого лiсу, в кiнцi завжди розмито? дороги, за двадцять миль вiд найближчого сiльця. Лолiтонька добре затямила цю облiзлу будiвлю, самотнiсть, старе пасовище, яке стало болотом, постiйний вiтер, усю цю набряклу сирiстю глушину; й огиду свою вона виражала окремою гримасою з ужитку американських дiтей, при якiй розтягу?ться рот i стовщу?ться напiввисунутий язик. I ось там-бо вона буде зi мною жити, лякав я ??, в багатомiсячному, й можливо багатолiтньому, ув'язненнi i вчитись у мене французько? й латини, якщо не змiниться ?? "теперiшня позицiя". О Шарлотто, я починав тебе розумiти! Простувата моя дiвчинка горлала: "Нi!" й у нестямному страху хапала мою кермову руку, щоразу як я повертав воза посеред шосе, буцiм стримлячи тутож ?? умчати в тамту темну й безвихiдну глушину. Проте, чим далi ми од'?жджали на захiд, тим невiдчутнiшою ставала погроза, й менi довелося звернутись до нових меодiв поконання. З глибочезним стогоном стида згадую один з них, а саме визивану мною тiнь виправного закладу. Менi стачило розуму, вiд сампочатку нашого спiвжиття, врахувати, що менi необхiдно заручитись ?? повним сприянням для того, щоб тримати нашi стосунки в та?мницi; що ця спiвдiя мала б стати для нею другою природою, незалежно вiд жодних озлоблень на мене й вiд будь-яких iнших потрiбних ?й втiх. "Ходи-но сюди та поцiлуй татка", мовляв я бувало. "Вийди з цього кепського настрою! В свiй час, коли я ще був для тебе iдеалом мужчини (читач помiтить, як я силився пiдробитись пiд лолiтчину мову), ти завмирала, слухаючи платiвки найпершого спецiалiста по здригу-та-схлипу, обожнюваного тво?ми соотроковицями (Лолiта: "Мо?ми що? Кажи по-людськи"). Цей iдол тво?х колежанок тобi здавався схожим на та?мничого Гумберта. Ба тепер я лишень старий татко - казковий батько, який оберiга? казкову доньку". "Ma chre Dolores! Я хочу тебе захистити, люба, вiд усiх жахiв, що трапляються з малими дiвчатками в вугляних складах i слiпих провулках, а також, comme vous le savez trop bien, ma gentille, в лiсах, сповнених синiх ягiдок в найсинiшу пору року. Що би не вiдбулось, я зостанусь тво?м опiкуном, i якщо ти будеш вести себе добре, сподiюсь, що в скоре майбуття суд узаконить мо? опiкунство. Проте, забудьмо, Долорес Гейз, так звану судову термiнологiю - термiнологiю, яка бачить рацiональним визначення: "розпусне та любострасне спожильство". Я зовсiм не злочинний сексуальний психопа, який дозволя? собi непристойнi вiльнощi з дитиною. Розбещенням займався Чарлi; я-бо займаюсь розрощенням, дитячим паростям, яке потребу? окремого догляду: зверни увагу на тонку рiзницю мiж обома термiнами. Я ? твiй таточко, Ло. Дивись, у мене тут ? вчена книжечка про дiвчаток. Дивись, моя крихiтко, що в нiй кажуть. Цитую: "нормальна дiвчинка" - нормальна, зазнач - "нормальна дiвчинка за звичай доклада? всiх сил для того, щоб сподобатись батьковi. Вона в ньому прочува? предтечу бажаного, невловимого мужчини" ("невловимого" добре сказано, клянусь тiнню Полонiя!). Мудра мати (а твоя бiдна мати стала б мудрою, якби зосталась в живих) сприя? спiлкуванню мiж батьком i донькою, бо розумi? (даруй кепський стиль), що дiвчинка виводить свою мрiю про милування й замiжжя вiд спiлкування з батьком. Та що саме хоче сказати ця бадьора книжка словом "спiлкування", яке таке "спiлкування" рекоменду? вона? Знов цитую: "Серед сiцiлiйцiв статевi зносини мiж батьком i донькою приймаються, як щось природне, й на дiвчинку, яка бере участь у цих зносинах не дивиться з докором соцiальний лад, до якого вона належить". Я високо шаную сiцiлiйцiв, - це пречудовi алети, пречудовi музики, пречудовi, вельми почтивi люди, Лолiто, i пречудовi коханцi. Та обiйдемось без вiдступiв. Допiру ми разом читали в газетi якусь лабурду про якогось порушника моральностi, який визнав, що переступив закон, проведений Манном, i перевiз прегарненьку дев'ятирiчну дiвчинку зi штату в штат з нечестивою метою, - не знаю, що вiн пiд цим розумiв. Долорес, ласочко! Тобi не дев'ять, а скоро тринадцять, i я б не радив тобi бачити в собi маленьку бiлу рабиню, а, крiм того, я не можу схвалити цей самий Mann Act, хоча б тому, що вiн пiдляга? негарному каламбуровi, якщо взяти iм'я шанобного члена конгресу за епiтет "чоловiчий": так мстять боги семантики мiщанам з туго застiбнутими гульфиками. Я твiй батько, i я говорю людською мовою, i я кохаю тебе. Й нарештi, подивимось, що вiдбува?ться, якщо ти, малолiтонько, звинувачена в зведеннi дорослого пiд дахом добропорядного готелю, звернулася б до полiцi? зi скаргою на те, що я тебе викрав i з?валтував. Припустимо, що тобi повiрять. Недолiтня, яка дозволила повнолiтньому спiзнати ?? тiлесно, пiдда? свою жертву звинуваченню в "формальному з?валтуваннi" або в "содомському грiху другого ступеня", залежно вiд меода; й максимальне за це покарання - десять рокiв ув'язнення. Отже, я йду за ?рати. Гарно ж. Йду за ?рати до 1957 року. Та що тодi буде з тобою, сирiтонько? О, звичайно, тво? становище ? кращим за мо?. Ти потрапля?ш пiд око Департаменту Громадського Нагляду - що, звiсно, звучить доволi похмуро. Зразкова жорстка наглядачка, подiбна до мiс Фален, але менш поступлива й непитуща, забере твiй губний олiвчик i прикраси. Жодних бiльше гулянок! Не знаю, чи ти чула про закони, що стосуються залежних, занедбаних, невиправних i злочинних дiтей? Поки я буду скнiти за ?ратами, тобi, щасливiй, занедбанiй i так далi дитинi, пропонований буде вибiр мiж кiлькома пожиллями, на загал доволi мiж собою схожими; дисциплiнарну школу, виправний заклад, притулок для бездоглядних пiдлiткiв, або одне з тих пречудесних притулкiв для неповнолiтнiх нормопорушникiв, де дiвчатка в'яжуть всiлякi речi й виспiвують гiмни, й отримують оладки на згiрклому салi в недiлю. Туди-бо впадеш ти, Лолiто: моя Лолiта, ця Лолiта, кине свого Катулла, щоб жити там з iншими схибленими дiтьми. Просто кажучи, якщо нас удвох упiймають, тебе випатрають i впроторять, кошенятко, c'est tout. Житимеш, моя Лолiта житиме (ходи сюди, мiй кавовий розане) з тридцятьма дев'ятьма iншими дурками в брудному дортуарi (нi, будь ласка, дозволь менi...), пiд оком потворних вiдьом. Ось становище, ось вибiр. Чи не вважа?ш ти, що за даних обставин, Долорес Гейз повинна лишатися вiрною сво?му старому папановi?" Вдовбуючи все це, я успiшно тероризував Лолiтоньку, яка всупереч певнiй нахабнiй грайливостi витiвок i раптовим проявам дотепностi, була аж як не такою блискучою дiвчинкою, як можна було вивести з ?? "розумового коефiцi?нта", виданого ?? наставниками. Та якщо менi вдалося поставити як основу те, що i та?ну й провину ми повиннi брати на двох, менi багато складнiше було пiдтримувати в нiй гарний настрiй. Щоранковим мо?м завданням протягом цiлого року мандрiв було винайдення яко?сь путiвно? примани - визначено? мети в часi i в просторi - котру вона могла б передчувати, аби дожити до ночi. Iнакше, кiстяк ?? дня, позбавлений формуючого й пiдтримливого призначення, осiдав i розвалювався. Поставлена мета могла бути чим завгодно - маяком у Вiргiнi?, печерою в Арканзасi, переробленою на кав'ярню, колекцi?ю револьверiв та скрипок десь в Аклахомi, точним вiдтворенням Лурдського Гроту в Лу?зьянi, або вбогими фотографiями часiв процвiтання рудокопно? справи, зiбраними в Колорадському музе? - однаково чим, та ця мета повинна була стояти проти нас, як нерухома зiрка, навiть якщо я i знав наперед, що коли ми дотнемо ??, Лолiта покаже, що ?? зараз виверне з вiдрази. Пускаючи в хiд географiю Сполучених Штатiв, я годинами силився створити ?й на догоду позiр, що ми живемо "повним життям", що котимось у напрямку до певного незвичайного задоволення. Нiколи не бачив я таких гладких, поступливих дорiг, як тi що тепер розпромiнювались вперед нас по клаптевiй ковдрi сорока восьми штатiв. Ми жадко ковтали цi безкiнечнi шосе; в п'янкому мовчаннi пливли ми по ?х чорному, бальному лиску. Лолiта була не тiльки байдужа до природи, але буремно опиралась мо?м спробам звернути свою увагу на ту чи iншу чудовну окремiсть ландшафту, цiнувати який я сам навчився лиш пiсля тривало? вза?модi? з красою, завжди присутньою, завжди дихаючо? по обидва боки нашого недостойного шляху. Завдяки забавному по?днанню художнiх уявлень види пiвденно-американсько? низини здавались менi спершу схожими в загальних рисах на дещо з минулого, упiзнаване мною з усмiхом подиву, а саме на розфарбованi клейонки, що ?х колись ввозили з Америки, якi чiплялись над умивальнями в середньо?вропейських дитячих i вечорами чарували сонну дитину зеленими селянськими видами, вiдбитими в них - матово-кучерявим га?м, амбаром, стадом, руча?м, мутною бiлиною якихось неясно квiтучих плодових садiв i, певно, ще огорожею, складеною з каменю, або гуашовими горбами. Проте, поступово, стрiнутi тепер прообрази цих елементарних аркадiй ставали дивнiшими на погляд мiрою мого знайомства з ними. За обробленою рiвниною, за iграшковими крiвлями мдляла затьмара нiкому не потрiбно? краси там, де сiдало сонце в платиновому маревi, й теплий вiдтiнок, що нагадував зчищений персик, розходився верхнiм кра?м пласко? сизо? хмари, злито? з далекою романтичною димкою. Iнодi позначалась край неба череда широко розставлених дерев, або спекотний безвiтряний полудень мло?вся над засадженою конюшиною пустелею, й хмари Клода Лоррена були вписанi в найвiддаленiшу, iмлисту лазур, причому одна лише ?х купчаста частина ясно вилiплювалась на непевному й наче зомлiлому тлi. А то ж нависав удалинi суворий небосхил пензля Ель Греко, набряклий чорнильними зливами, й виднiвся на мить фермер з потилицею мумi?, а за ним тяглися смуги ртуттю лиснiючо? води мiж смугами рiзко-зелено? кукурудзи, й усе це сполучення розкривалось вiялом - десь у Канзасi. Скрiзь, в просторi рiвнин, велетенськi дерева пiдступали до нас, щоб збитись у догiдливi купи при шосе i зрядити окравками гуманiтарно? тiнi пiкнiковi столи, якi стояли на бурому ?рунтi, помережаному сонячними блисками, сплощеними картонними чашками, деревною тирсою й викинутими паличками вiд морозива. Моя небридлива Лолiта охоче користувалась придорожнiми уборними - ?? чарували ?х надписи: "Хлопцi" - "Дiвки", "Iван та Мар'я", "Вiн" та "Вона", й навiть "Адам" та "?ва"; й поки вона там перебувала, я зникав у поетичному снi, споглядаючи сумлiнну барвнiсть бензинових приладiв, що вибивалась на дивнiй зеленi дубiв, або який-небудь дальнiй пагорб, який видирався, вкритий рубцями, та все ще неприручений, з гущин агрикультури, якi силились оволодiти ним. По ночах високi вантажiвки, всипанi рiзнобарвними вогнями, як страшнi й гiгантськi рiздвянi ялинки, пiдiймалися з пiтьми й грохкотiли повз нашого спiзнiлого седанчика. I знов, наступного дня над нами танула вицвiла вiд спеки лазур малонаселеного неба, й Лолiта жадала холодного трунку: ?? щоки енергiйно вдавались углиб над соломинкою, й коли ми повертались в машину, температура там була пекельна; проти нас дорога переливчасто блистiла; далеко попереду стрiчне авто змiнювало, як мiраж, окрес у просяйку, вiдбиваючому його, i нiби повисало на мить, старовинно квадратне й лобасте, в мерехтiннi спеки. Й мiрою того, як ми просувались все далi на захiд, з'являлись в степу пучки полину, "сейджбраш" (як назвав ?? гаражист) i ми бачили загадковi обриси столоподiбних горбiв, за якими пливли червонi кургани в плямах ялiвника, й за тим справдешнiй чорний ланцюг, бланжового вiдтiнку, який перебiгав в блакитний, а з блакитного в нез'ясовний, i ось пустеля зустрiла нас рiвним i сильним вiтром, i летючим пiском, i сiрим терням, i мерзенними клаптиками паперу, iмiтуючими блiдi квiти серед шпичакiв на мучимих вiтром бляклих стеблинах уздовж усього шосе, посеред якого iнодi стояли простодушнi корови, зацiпенiлi в дивнiй поставi (хвiст налiво, бiлi вi? направо), всупереч всiм людським правилам дорожнього руху. Мiй адвокат радить менi дати чiтке й прямолiнiйне зображення нашого маршруту, i тепер я, зда?ться, досягнув точки, де не можу обминути цi?? докуки. Грубо кажучи, протягом того божевiльного року (з серпня 1947-го до сiчня 1948-го року) наша путь почалася з рiзних звивин i завиткiв у Новiй Англi?; за тим зазмiючилась на пiвдень, тако i всяко, до океану й вiд океану; глибоко впiрнула в ce qu'on appele "Dixieland"; не дiйшла до Флориди (через те що там були в той час Джон та Джоана Фарло); повернула на захiд; зи?за?ами прорiзала бавовнянi й кукурудзянi зони (боюсь, любий Клеренсе, що виходить не так вже ясно, та я нiчого не нотував, i тепер для перевiрки пам'ятi менi залишився для користування тiльки жахутко знiвечений путiвник у трьох томиках - дiйсний символ мого покраяного минулого); перетнула по двох рiзних перевалах Скелястi Гори; закрутилась в пiвденних пустелях, де ми зимували; докотилась до Тихого Океану; повернула на пiвнiч крiзь блiдий бузковий пух калiфорнiйського мирта квiтучого по лiсових узбiччях; майже дiйшла до канадського кордону; й за тим потягнулася знов на схiд, через солончаки, посiченi колами, через рiвнини в хлiбах, назад до вкрай розвиненого рiльництва, (де ми зробили гак, щоб обминути, попри верескливi заперечення Лолiтоньки, рiдне мiсто Лолiтоньки, в кукурудзяно-вугiльно-свинарському районi), й, нарештi, вернула пiд крило Сходу, пунктирчиком скiнчившись в унiверситетському мiстечку Бердслей. 2. Проглядаючи наступнi сторiнки, читач ма? зважати не тiльки на цiлий маршрут, накреслений вище, з його численними бiчними за?здами, туристичними тупиками, вторинними колами та примхливими вiдхиленнями, ба також на той факт, що, аж нiяк не будучи безжурною partie de plasir, наша подорож являла собою круте, пружне, телеологiчне вивiтлення, чия ?дина raison d'tre (цi французькi клiше показовi) зводилась до того, щоб тримати мою супутницю в належному станi духу вiд цiлунку до цiлунку. Гортаю мiй пошарпаний путiвник i смутно бачу знову той парк Магнолiй в пiвденному штатi, що забрав у мене чотири долари, в який, судячи з оголошення, слiд було завiтати з трьох причин: раз - тому що Джон Галсворi (посереднiй, давно скам'янiлий письменник) проголосив цей парк прекраснiшим в свiтi; два - тому що Бредекер 1900-го року його позначив зiрочкою; й три - тому що... о читачу, о мiй читачу, вгадай!... тому що дiти (а чи не була моя Лолiта, чорт забирай, дитинчам?) "пройдуть, сповненi умлiвання, з сяйними вiд розчулення вiчми, крiзь це передчування Раю, вбираючи красу, спроможну накласти вiдбиток на все ?х життя". "Не на мо?", хмуро шпурнула Лолiта й усiлась на лавку з недiльним додатком двох газет на сво?х гарненьких колiнцях. Ми знову й знову пройшли всю гаму американських придорожнiх ресторанiв, вiд простецького "?си!" з його оленячою головою (згадую темний слiд довго? сльози у внутрiшньому кутi скляного ока), нiбито "гумористичними" кольоровими картками з сiдницями, нiмецького "курортного" типу, папiрцями сплачених рахункiв, посадженими на кiл, льодяниками в виглядi лiлiпутових рятiвних кругiв, чорними окулярами на продаж, рекламно-небесними видiннями рiзних родiв морозива по стiнах, половиною шоколадного торта пiд склом i кiлькома бридкими мерзенно досвiдченими мухами, звивисто й швидко повзучими по липкiй цукернiй сипанцi на мерзотнiм прилавку; й до самого верхнього розряду, до дорогого кабаре з пригашеним свiтлом, кумедно вбогою столовою бiлизною, безладними оффiц'янтами (бувшими в'язнями або студентами, що пiдробляли), гнiдою спиною кiноакторки, соболячими бровами ?? любашка, та оркестром, складеним зi стиляг з саксофонами. Нами були оглянутi численнi дивовидива (слоняче слово!): найбiльший в свiтi сталагмiт, розташований у знаменитiй печерi, де три пiвденносхiдних штати святкують географiчну зустрiч (платня за огляд залежно вiд вiку: з мужчин - один долар, з ледь опушених дiвчаток - шiстдесят центiв); гранiтний обелiск в пам'ять баталi? при Блю-Лiкс, з древнiми кiстьми та iндейськими горщиками в музе? по сусiдству (гривеник з Лолiтоньки - дуже недорого); цiлком сучасна буда, зухвало вiдновлена пiд колишню хату, де народився Лiнкольн, скеля з металевою дошкою в пам'ять автора вiршу "Дерева" (ми за?хали тут у Тополевий Дiл, пiвнiчна Каролiна, куди веде дорога, яку мiй добрий, терплячий, за звичай так стриманий гiд, гнiвно зве "вельми вузькою й занедбаною", пiд чим, хоч я й не ? шанувальник поета Кiльмера, готовий пiдписатись). З борту найнятого моторного човна, яким правив лiтнiй, та все ще вiдразливо гарний руський бiлогвардi?ць i, навiть, казали, барон (у мо?? дурки одразу спiтнiли долоньки), який знав за буття свого в Калiфорнi? люб'язного Максимовича та його Валерiю, нам було дано дивитись на неприступну Колонiю Мiлiонерiв на островi в деякiй вiдстанi вiд берега штату Георгi?. Далi, ми оглянули: зiбрання ?вропейських готельних карток у мiсiсiпiйському музе?, присвяченому колекцiонерським дивацтвам, де з гарячим напливом пишання я вiднайшов кольорову фотографiю батькiвсько? Мiрани, ?? смугастi маркiзи, ?? прапор, розвiяний над ретушованими пальмами. "Ну то й що?" недбало сказала Лолiта, сама-бо потай позирала бронзо-засмаглого господаря дорого? машини, який пiшов за нами в цей "музей дивацтв". Релiквi? бавовняно? ери. Лiс в Арканзасi, й на ?? смуглому плечi рожево-лiлове вздуття (робота комара або мухи), яке я стиснув мiж довгих нiгтiв перших пальцiв, щоб вичавити з нього чудну прозору отруту, а потiм довго всмоктував, поки не наситився вдосталь ?? пряною кров'ю. Вулиця Бурбона (в мiстi Новий Орлеан), де тротуари, зi слiв путiвника, можуть (цiкава можливiсть) слугувати пiдмостям для негренят, котрi гай-гай (цiкавий стиль) вам станцюють чечiтку за декiлька пенi (от весело!), мiж тим як його численнi маленькi iнтимнi нiчнi шиночки геть напханi вiдвiдувачами (ач, пустуни!). Зразки прикордонного фольклору. Садиби часiв до громадянсько? вiйни з залiзними балконами й ручно? роботи сходами - тими сходами, по яких в розкiшному кольоровому кiно актрисочка з сонцем плеканими плечима збiга? пiдiбгавши двома ручками - преграцiйно - перед спiдницi з воланами (а на верхнiй пляцiвцi вiддана, незмiнно чорношкiра, служниця хита? головою). Менiнгерський Iнститут, психiатрична клiнiка (яку я вiдвiдав лише з завзяття). Дiлянка глинистого ?рунту в гiдному подиву узорi ерозi?, а навколо квiти юки, такi чистi, восковi, але вiдразливо сповненi якоюсь бiлою мiллю. Iндепенденс Мiссурi, де починався в старовину Орегонський Шлях; i Абiлiн, Канзас, де мають мiсце змагання ковбо?в пiд егiдою якогось "Дикого Бiлля". Вiддаленi гори. Близькi гори. Ще гори: синявi красунi, недосяжнi або завжди у перевтiлюваннi, одна за одною, в обжитi горби; гори схiдних штатiв - невдахи, в розумiннi Альп, недоростки; захiднi колоси, пронизуючi серце й небо; ?х сiрi в снiгових жилах, неприхильнi висоти, раптово стрiнутi на поворотi шосе; зарослi лiсом громадини, пiд темною черепицею, подеколи перериваною димно-блiдою осичиною, смерек, якi акуратно затуляють одна одну; гiрськi формацi? рожево? та лiлово? барви; фараонiчнi, фалiчнi, "занадто допотопнi" (за висловом блазировано? Ло); сопки з чорно? лави; квiтневi гори з шорсткою по хребтi, наче в слоненяти; гори вересневi, сидячi сидьма, з важкими ?гипетськими членами, якi вляглись пiд опаданням поношеного жовтого бархату; бiлястi бляклi гори в зелених круглих плямах дубiв; сама остання рудо-гаряча гора з пишним синiм килимом люцерни край пiднiжжя. Ще й ще гiднi уваги види. Мале Айсбергове Озеро, десь у Колорадо: замети вздовж асфальту, пухнячики крихiтних альпiйських квiток, i снiговий схил, по якому Ло, в червонiй кепцi з козирком, силилася з'?хати й заскиглила, й потрапила пiд обстрiл якихось хлопчакiв, якi швиргали в не? снiжками, й вiдповiдала тi?ю ж срiбною монетою. Скелети згорiлих осик, групи шпичастих синiх суцвiть. Рiзнi атракцiони мальовничих стежин у горах, тисячi Ведмежих Затонiв, Шиплячих Джерел, Фарбованих Каньйонiв. Техас: посухою вражена рiвнина. Кришталева Зала в довжезнiй в свiтi печерi, вхiд для дiтей молодших дванадцяти лiт вiльний (за Лолiту вже плати!). Колекцiя доморобних статуеток, залишених мiсту тутешньою скульпторкою: не дi? по понедiлках - жахливiший понедiлок, пилюка, вiтер, суш. Парк Непорочного Зачаття, в мiстечку на мексиканському кордонi, через який я не смiв пере?хати. Там та в iнших садах, мнозтво смеркових створiнь на зразок сiреньких колiбрi, свердлячих наче хоботком вiнчики неясних квiтiв. Шекспiр, померле мiсто в Новiй Мексицi, де сiмдесят рокiв тому бандит "Руський Бiлль" був повiшений iз всякими кольористими подробицями. Риборозводня станцiя. Житловi комори в стрiмчастiй скелi. Мумiя дiвчинки (iндейсько? тогочасницi флорентiйсько? Беатрисочки). Пекельний каньйон - двадцятий в рахунку. Наше п'ятдесяте переддвер'я якогось парадизу, за словами путiвника, обкладка якого на той час зникла. Сi?ста пiд ялинками. Клiщ у мене в паху. Завше тi самi три старики, в шляпах i пiдтяжках, провiваючi себе проти лiтньо? нiчки на лавцi бiля мiського фонтана. Туманно-блакитна безодня за поруччям на гiрському перевалi i спини сiм'?, яка насолоджувалась видом (мiж тим як Лолiта - пекуче, радiсно, дико, напружено, зi сподiванням, без всякого сподiвання - шепотiла: "Поглянь, це Мак-Крiстал з сiм'?ю, будь ласка, поговоримо з ними - поговоримо з ними, читачу! - будь ласка, я зроблю все, що ти хочеш, ах, будь ласка..."). Iндейськi ритуальнi танцi, суто комерцiйного сорту. АРТ, не "мистецтво" англiйською, а "Американська Рефрижераторська Транзитна" фiрма. Очевидна Арiзона, iндейськi поселення, туземнi i?роглiфи, слiд динозавра в пiщаному межигiр'? - вiдбитий там тридцять мiльйонiв рокiв тому, коли я був дитиною. Худорлявий, сажневого росту, блiдий парубiйко з рухлявим кадиком, що пожирав очима Лолiту та ?? оранжо-коричневе черевце мiж лiфчиком i трусиками (яке я цiлував п'ять хвилин по тому, мiй бiдний друже). Зима в пустелi, весна в передгiр'?, квiтучий мигдаль. Рiно - нуднiше мiсто в Невадi, з нiчним життям "космополiтним i добре розвиненим" (гiд). ?уральня в Калiфорнi?, з церквою, збудованою в виглядi бочки. Долина Смертi. Замок Скоттi. Сумнiвнi витвори мистецтва, зiбранi таким собi Роджерсом протягом багатьох рокiв. Потворнi вiлли красивих кiноакторок. Слiд ноги англiйського письменника Р.-Л. Стiвенсона на загаслому вулканi. Мiсiя Долорес: чудова назва для роману. Фестони, вирiзанi в пiщанику океанiчним прибо?м. Людина, яка здрига?ться в буремному епiлептичному приступi на голiй землi, в штатовому парку Русько? Тiснини. Син?, син? Кратерне Озеро. Риборозводна станцiя в штатi Iдаго й тамтешня в'язниця. Хмурявий Еллостон Парк i його кольоровi гарячi джерела, малютки-гейзери, булькаючi райдужнi грязi (символи мо?? пристрастi). Стадо антилоп у заповiднику. Наша сота яскиня - з дорослих долар, з Лолiти пiвдолара. Замок, збудований французьким маркiзом у Пiвнiчнiй Дакотi. Палац кукурудзи в Пiвденнiй Дакотi; й гiгантськi голови президентiв, висiченi в гранiтi злетно? височини. Придорожнi плакати з рекламними вiршиками бритвеного крему: "Ната була перед цим волохата, зараз вона вже дружина магната". Зоологiчний парк в Iндiанi з великою спiльнотою мавп, iз пожиллям на бетоновiй реконструкцi? флагмансько? каравели Христофора Колумба. Мiльярди здохлих, рибою тхнучих ефемерид на склi кожного ресторанного вiкна вздовж пiщаного, скучного озерного берега. Жирнi чайки на великих каменях - побаченi з пароплаву "Сiтi оф Шебогайн", чий бурий, лахматий дим схилявся дугою над зеленою тiнню, вiдкиданою ним же на голубу поверхню озера. Смердотний мотель з нагнiтальною рурою вентилятора, яка йшла пiд мiською каналiзацi?ю. Садиба Лiнкольна, в бiльшiй сво?й частинi фальсифiкацiя, з настiльними книгами й меблями вiдповiдного перiоду, побожно браними за його персональне майно пересiчними глядачами. Мiж нами траплялись чвари, великi й маленькi. Найбiльшi з них мали мiсце в наступних мiсцях: Ажурнi Котеджi, Вiргiнiя; Парковий Проспект, Лiтль Рок, бiля школи; Мiльнерiвський Перевал, на висотi 10.759 футiв, у Колорадо; рiг Сьомо? Вулицi й Центрального Проспекту, в мiстi Фенiкс; Третя Вулиця в Лос Ангелосi (через те, що квитки на вiзит у якусь кiнозйомку були розпроданi); мотель "Тополева Тiнь", Юта, де шiсть молодих деревцiв були заввишки не бiльшими вiд Лолiти, й де вона, propos de rien, спитала мене, скiльки ще часу я буду спинятись з нею в душних будиночках, задля неподобства, й нiколи не живучи як нормальнi люди. Пiвнiчний Проспект у Берксi, Орегон, рiг Захiдно? Вашингтонсько? вулицi, проти гастрономiчно? крамницi; якийсь городисько в Сонячнiй Долинi, Iдаго, перед цегляним готелем з при?мно перемежованими блiдо-рожевими й рум'яними цеглинами i з тополею навпроти, чия струменiюча тiнь вигравала на пам'ятнiй дошцi тутешнього Списку Загиблих. Полинне пустище мiж Пайндлем i Фарсоном. Десь у Небрасцi, Головна вулиця (бiля Першого Нацiонального Банку, заснованого 1889 року), з якимсь залiзничним пере?здом впересiч вулицi, а за ним - бiлими органними трубами силосу. Й Мак-Евенська вулиця, рiг У?тонського проспекту, в мiчиганському мiстi, маючим його, його iм'я. Нам став вiдомий дивний людський придорожник, "Гiтчгайкер", Homo pollex вчених, який чека? попутного воза, й багато його пiдвидiв, рiзновидiв: скромний воячко, новiсiнько вдягнений, спокiйно незрушний, спокiйно свiдомий прогонно? користi захисного кольору форми; школяр, що бажа? про?хати два квартали; вбивця, що бажа? про?хати двi тисячi миль; та?мничий, нервовий, старий пан, з новенькою валiзою й пiдстриженими вусиками; трiйця оптимiстичних мексиканцiв; студент, що пропону? огляд слiдiв вакацiйно? чорнороботи так само пихато, як iм'я всюди знаного унiверситету, вигаптоване спереду на його куфайцi; безнадiйна панi в непоправно пошкодженому автi; безкровнi, карбовано кресленi лиця, глянсове волосся й тiкаючi очi молодих збу?в у криклявих вбраннях, якi енергiйно, ледь не прiапiчно виставляють напруженого великого пальця, щоб звабити самотню жiнку або смеркового комiвояжера, терплячого з примхливого збочення. "Ах, вiзьмемо неодмiнно!" часто благала Лолiта, тручи мiж собою, в лише ?й властивий спосiб, голi колiнця, коли який-небудь аж надто вiдразливий екземпляр Homo pollex, мужчина мо?х рокiв i так само широкий в раменах, з face claques безробiтного актора, йшов обернувшись до нас i задкуючи, прямо перед нашим автом. О, менi доводилось аж як пильнувати Лолiту, маленьку млосну Лолiту! Завдяки, можливо, щоденнiй любовнiй зарядцi, вона променiла, попри ?? вельми дитячий вигляд, невимовно-томним свiтiнням, яке приводило гаражистiв, окремих розсильних, туристiв, хамiв у розкiшних машинах, теракотових iдiотiв бiля синькою фарбованих басейнiв, у стан запаморочно? хотi, котра б лестила мо?му самолюбству, якби так не загострювала мою ревнiсть; адже маленька Лолiта добре знала про це сво? жарне свiтiння, i я не раз ловив ?? coulant un regard по напрямку того чи iншого люб'язника, якогось, примiром, пiдливача автового масла, з мускулястою золотаво-брунатною оголеною по лiкоть рукою в браслетцi годинника, й не встигав я вiдiйти (щоби купити тiй же Лолiтi солодку бурульку), як вже вона та красень механiк самозабутньо цвiрiнькали жарти, нiби спiвали любовний дует. Коли, пiд час наших бiльш тривалих спочинкiв, я залишався був у лiжку, вiдпочиваючи пiсля занадто пально? ранково? дiяльностi, й вiд доброти душевно? (насичений, вибачливий Гум!) дозволяв ?й вийти в сад помилуватись на ружi й навiть перетнути вулицю й вiдвiдати дитячу бiблiоеку разом з мотельною сусiдкою, негарною маленькою Мерi, й восьмирiчним ?? братiйком, Лолiта верталась з годинним запiзненням; босонога Мерi тяглась далеко позаду, а замiсть братiйка були два лобурi-старшокласники, золотоволосi лотри, складенi з м'язiв та гоноре?. Читач може легко уявити собi, що я вiдповiдав потiшницi, коли вона - доволi непевно, треба визнати - питала мене, чи може вона пiти з представленими менi Карлом i Фредом на роликовий каток. Пам'ятаю, як в iншому мiсцi, вперше, пиляного вiтряного дня, я дiйсно дозволив ?й покататись на роликах. Вона мала жорстокiсть зазначити менi, що ?й не буде жодного задоволення, якщо я також пiду, позаяк в обраний нею час ринг ? спецiально призначений для молодi. По довгому сперечаннi ми виробили компромiс: я лишився сидiти в автi, зупинившись мiж iнших (порожнiх) машин, наставлених просто неба носом на роликовий каток; я мiг бачити, як пiд його парусиновим шатром близько п'ятдесяти пiдлiткiв, багато-хто парами, безкiнечно котились по колу пiд автоматичну музику, й вiтер срiблив дерева. Моя Доллi була в синiх ковбойських штанах i бiлих чобiтках, як бiльшiсть дiвчат на катку. Я рахував накрути рiвно-гучливого натовпу - й раптом схопився ??. Коли вона знову про?хала, то була в супроводi трьох жевжикiв, мову яких я пiдслухав кiлька хвилин перед цим: стоячи поза рингом, вони обговорювали дiвчат, якi катались, - i кепкували з чудовно?, довгоудо? красавоньки, яка з'явилась в червоних трусиках замiсть довгих штанiв. Автомобiлiста при в'?здi в Аризону й Калiфорнiю питають, - чи не ввозить вiн фруктiв або рослинних продуктiв; i на цих пунктах, бувало, iнспектор так пильно вдивлявся в нас, що бiдне мо? серце давало перебiй. "А меду не везете?" цiкавився вiн i моя медова дурка каталась зi смiху. До цих пiр вiбру? менi вдовж оптичного нерву образ Лолiти, ?дучо? верхи, - ланка в низцi платного туру по в'ючних тропах; вона тряслась кроком за дряхлою вершницею й перед червоноши?м пройдою-ранчором, а позаду нього ?хав я й зорив на його жирний торс у квiтчастiй сорочцi ще бiльш злобно, нiж зорить автомобiлiст на спокволу вантажiвку, яка пнеться перед ним по гiрськiй дорозi. А хоча б, в лижному курортi, я бачив ??, упливаючу вiд мене, небесну, вiдчужену, на еiрному пiд'?мному стiльцi, все вище й вище, по напрямку до яскрiючо? височини, де дожидались ?? реготливi, голi по пояс алети. В якому б мiстi ми не зупинялись, я перш за все дiзнавався, з властивою ?вропейцевi чемнiстю, про мiсцезнаходження публiчних басейнiв для плавання, музе?в, мiсцевих шкiл, про число дiтей у найближчiй школi, тощо; й про час вiдбуття шкiльного автобуса, всмiхаючись i злегка сiпаючись (я вiднайшов нервовий свiй тiк вiд того, що жорстока Лолiта перша змавпувала його), я зупинявся в стратегiчному пунктi, з мо?ю бiглою гiмназисткою, що сидiла поруч зi мною в машинi, й споглядав дiвчат, якi виходять зi школи - картина завжди привабна. Такi зупинки вже скоро стали набридати мо?й нетерплячiй Лолiтi, й позбавлена, як це трапля?ться з дiтьми, всякого спiвчуття до маленьких чужих примх, вона вкрай негарно шпетила мене за вимогу, щоб вона мене пестила, поки синьоокi чорнявочки в синiх трусиках, рудавочки в зелених курточках без рукавiв, i хлоп'ячого виду димнi бiлявочки в вицвiлих паперових штанях, проходили повз у сяяннi сонця. Роблячи деяку поступку i ?? примхам, я широко пiдтримував всюди й завше спiльне ?? купання з iншими дiвчатками. Вона обожнювала блискотливi басейни й була вельми спритною пiрнальницею. Я-бо, у комфортабельному халатi, сiдав у строкату чотиригодинну тiнь пiсля власного скромного занурення в воду, i ось раював, з фiктивною книгою або мiшечком цукерок або з тим i другим, або нi з чим, крiм та?мно пекучих залоз, дивлячись, як вона пусту?, в гумовому чепчику, вся бiсерна вiд вологи, рiвно засмагла, радiсна, як на вакацiйнiй рекламi, в сво?х тiсних атласних плавках i збiрчастому лiфчику. Дванадцятирiчна приваба! Як гордовито я дивувався тим, що вона - моя, моя, моя, як нiжно я переглядав наш недавнiй полудневий сеанс пiд стогiн диких голубiв i планував наступний, передвечiрнiй, i я мружився в стрiлчатих променях i спiвставляв мою Лолiту з iншими нiмфетками, котрих скупуватий випадок збирав коло не? для мого антологiчного насолодження та розглядання; й нинi, поклавши руку на хворе серце, я, либонь, не скажу, щоб будь-хто збудив у менi гострiший потяг, нiж вона, або якщо i збудив, так тiльки в двох-трьох виняткових випадках, пiд особливим свiтлом, при спецiальному по?днаннi ароматiв у повiтрi - раз якось (випадок безнадiйний) блiда iспанська дiвчинка, донька аристократа з важкою щелепою, iншого разу mais je divague. Звiсно, менi доводилось бути напоготовi, бо я, проникливий ревнивець, чiтко утямив усю небезпеку цих заслiпливих iгор. Варто менi було вiдвернутись - вiдiйти, примiром, на декiлька крокiв, щоб подивитись, чи вже поприбирали наше пожилля - як вже, по поверненнi, я заставав наглу змiну: Лолiтонька, Les yeux perdus, нуряючи й полощучи довгi пальчастi нiжки в водi, була розлiгшись на кам'яному скра? басейну, в той час як з кожного боку вiд не? напiвлежав un brun adolescent, якого русява ?? краса й ртуть в дитячих складочках черева безсумнiвно - думав я, о Бодлер! - змусить se tordre в повторних снах протягом багатьох ночей... Я спробував навчити ?? грати в тенiс, щоби мати з нею бiльше спiльних забав; та хоч я свого часу грав досконало, вчителем я постав безталанним; тому, в Калiфорнi?, я наполiг, щоб вона взяла деяке число коштовних урокiв у знаного колишнього чемпiона, довгастого, морщинястого старика з цiлим гаремом м'ячикових хлопчикiв. Поза майданчиком вiн здавався страхiтливим розваллям, та iнодi пiдчас уроку, коли для продляння обмiну, вiн дозволяв собi удар, чистий як кактусова квiтка, й зi струнним подзвiнням повертав м'яч ученицi, ця божественна сумiш нiжно? точностi i державно? сили нагадували менi, що тридцять рокiв тому, в Канн, я бачив, як саме вiн в пух розбив великого Горбера! До того, як вона стала займатися з ним, я думав, що вона нiколи не навчиться грати. На якомусь готельному майданчику я був тренував мою бездарну дiвчинку, - й передi мною були тi далекi днi, коли при сильному жаркому вiтрi, в вихорi пилу, в туманi дивно? втоми, я давав м'яч за м'ячем веселiй, невиннiй, субтильнiй Аннабеллi (блиск браслетки, плiсирована спiдничка, чорна бархатка вколо чола). Кожне мо? слово, кожна настiйлива рада лише заглиблювали похмуру злiсть Лолiти. Дивно сказати, мимо наших вправ вона вподобала, принаймнi до при?зду в Калiфорнiю - безформний перешльоп (та безкiнечнi пошуки м'ячiв), з тоненькою, слабенькою, та на подив гарненькою - в стилi ange gauche - однолiтницею. В якостi глядача, завжди готового допомогти, я пiдходив до цi?? чужо? дiвчинки i вдихав ?? легкий мускусний запах, поки торкав ?? голу руку й тримав ?? за п'ясть з випнутою кiсткою або пересував туди-сюди натиском долонi ?? прохолодну ногу, щоб ?й узяти кращу поставу для удару злiва. Тим часом Ло, нагнувшись уперед, з сонячно-русим волоссям падаючим через обличчя, вбивала ракету, як тростину калiки, в землю й видавала крик вiдрази, спричинено? мо?м втручанням. Я залишав ?х самих i сидячи осторонь, з шовковим шарфом вколо ши?, далi дивився на них й порiвнював ?х рухи. Було це в Пiвденнiй Аризонi, мабуть, де зимовi днi неквапливi, з теплим зiсподом. Незграбна Лолiтонька промахувалася й злостилась, або влучала примiтивною подачею в сiтку й у вiдча? пiднiмала до неба ракету, показуючи вологий, лискучий молодий пух у пахвинi, натомiсть як ?? ще бiльш недоладна й не менш привабна партнерка старанно кидалась на кожний м'яч i щоразу хибила; та обидвi вони радiли неймовiрно й ясними, дзвiнчатими голосами безупинно вели точний рахунок цiй сво?й безсенсовнiй грi. Пам'ятаю, я раз зголосився дiстати ?м прохолодних трункiв: пiднявся стежинкою вкритою гравi?м i вернувся, несучи двi високих склянки ананасного соку, з газованою водою й янтарним льодом. Ба тут я вiдчув порожнечу в грудях: дiвчаток не було на площадцi. Я нахилився, щоб поставити склянки на лаву - та чомусь з якоюсь льодяною яснiстю побачив обличчя щойно вбито? Шарлотти. Я роздивився, й менi вимарилось, що майнула фiгурка Лолiти в бiлих трусиках, яка вiддалялась крiзь плямисту тiнь по садовiй стежинцi в супроводi високого чоловiка, котрий нiс двi ракети. Я ринувся за ними, та коли я почав пробиватися з трiском крiзь чагарник, то побачив у варiантному полi зору (як наче лiнiя життя раз у раз роздвоювалась), мою Лолiту в довгих штанях та ?? подругу в трусиках, крокуючих взад-уперед по плевелястiй галявцi й шльопаючих ракетами по кущам в безладних пошуках останнього загубленого м'яча. Перебирати цi свiтлi дрiбницi спонука? мене головним чином бажання довести мо?м суддям, що я аж знесилився, щоб надати мо?й Лолiтi всiлякi задоволення. Яке захоплення було бачити ??, дитину, що показу? iншiй дитинi одне з не багатьох сво?х досягнень, наприклад, особливий спосiб скакати скакалкою! Менша нiмфетка, прозоро-блiда вродливка з незасмаглими лопатками, тримаючи правою п'ясть лiво? руки за спиною, дивилась всiма очима - як дивилось i павине сонце вкладене на жорствi пiд квiтучими деревами, посеред мого очастого раю - дивилась, як моя веселкова й вульгарна дзи?а пiдскакувала, повторюючи рухи стiлькох iнших граючих дiвчинок, видом яких я так п'янiв на змережаних сонцем, рясно политих, свiжо пахнучих тротуарах i парапетах древньо? ?вропи. Трохи згодом, вона вiддавала скакалку сво?й маленькiй iспанськiй подрузi i в свою чергу дивилась, позираючи за повторенням уроку, iнодi вiдсуваючи волосся з лоба, або складаючи на грудях руки й наступаючи носком однi?? ноги на пiд'?м друго?, або легко опустивши руки на сво? ще хлопчаковi стегна, i я йшов перевiрити, чи скiнчили нарештi клятi мотельнi поко?вки прибирати наш котедж; пересвiдчившись в цьому, я на прощання лагiдно кивав головою сором'язнiй, чорноволосiй дiвчинцi - пажевi мо?? принцеси - й, батькiвським жестом глибоко запустивши пальцi в кучерi Лолiтоньки, а за тим нiжно, але мiцно охопивши ?? за шию, вiв мою норовливу дитинку в наш вiдлюдний домик для швидкого сполучання перед обiдом. "Чия це кiшка так подряпала вас, бiдного?" скрикувала стигла, м'язиста, красива жiнка - вiдразливого для мене типу, з тих, яким я надто завжди подобався - звертаючись до мене за табль-д'отом в "великому домi" пiд час обiду, пiсля якого мали початись обiцянi Лолiтi танцi. Ось чому я старався триматись подалi вiд людей, мiж тим як Лолiта, навпаки, робила все можливе, щоби втягнути в свою орбiту найбiльше число потенцiйних свiдкiв. Вона, образно кажучи, вихляла хвостиком - i навiть всiм сво?м маленьким задом, як це роблять сучки - коли, було, нас допадав ощирений незнайомець i починав бадьору розмову, виходячи з порiвняння географiчних даних на номерних знаках наших машин: "Далеко ж ви за?хали!" Допитливi батьки, бажаючi викачати з Лолiти що-небудь про мене, запрошували ?? пiти з ?х дiтьми в кiно, та я завжди за ?? вiдмовлявся. Ми кiлька разiв ледь не вскочили. Каскади клозетiв переслiдували мене, звичайно, в усiх наших каравансараях; та я нiколи не уявляв собi якi тонкi цi вафлянi перетинки в мотелях "сполученого" типу, допоки, якось вечором, пiсля надто гучних з мого боку стогонiв насолоди, мужське покехкування за стiною заповнило паузу так само чiтко, як начебто я сам прочистив горло; а наступного ранку, поки я пив вранiшню каву в молочному барi (Лолiта завжди спала пiзно й любила, щоб я ?й приносив глечик гарячо? кави в лiжко), мiй давешнiй сусiд, старий бовдур в безрамних окулярах на довгому добродiйному носi й з профспiлковим значком у петлицi, спромiгся преспокiйно втягти мене у розмову, впродовж яко? поцiкавився, чи не вста? моя "малжонка" так само неохоче, як i його, коли не бува вдома на фермi, й якби не гнiтило мене усвiдомлення жахно? небезпеки, я б витяг багато втiхи з дивного, заскоченого виразу, який з'явився на його тонкогубому обвiтреному обличчi, коли я лаконiчно сказав, сповзаючи з високого табурету, що "я, слава богу, вдовий". Як солодко було приносити ?й цю каву - й не давати ?? ?й, допоки вона не викона? свого вранiшнього обов'язку! Яким я був вдумливим другом, яким палким батьком, яким уважним педiатром, що обслуговував усi тiлеснi потреби мо?? напiвчорнявочки! Дорiкаю природi лише в одному - в тому, що я не мiг, як бажалося б, вивернути мою Лолiту навиворiт та прикласти пожадливих губ до молодо? маточки, невiдомого серця, перламутрово? печiнки, морського грона легенiв, пари гарненьких нирок! У надто тропiчнi днi, в липкiй задусi котеджу менi подобалось прохолодне вiдчуття шкiряного сидiння фотеля пiд мо?ю масивною головою. Я тримав ?? в себе на колiнах. Вона сидiла як звичайнiсiнька дитина, длубаючись в носi, вся захоплена легким читанням у додатку з газети, так само байдужа до прояву мого блаженства, як начебто це був зневажений предмет, на який вона сiла - примiром, черевик, або лялька, або держак ракети - й який вона не виймала з-пiд себе тiльки з лiнощiв. Очима вона простежувала пригоди сво?х коханих геро?в на сторiнцi гумору (серед них була добре змальована нехлюйна дiвчинка в бiлих шкарпетинках, вилицювата й прямовита, з якою я сам не вiд того був, щоб порозважатись). Любила вивчати подробицi на фотографiях фатальних автових зiткнень. Нiколи не сумнiвалась в реальностi мiсця, часу й обставин, буцiмто пов'язаних з рекламними знiмками голоногих красунь. I до подиву полюбляла портрети провiнцiйних дiвчат, декотрi з яких були в повному вiнчальному вбраннi, з букетами в руках й окулярами на носi. На не? сiдала муха й прогулювалась у навкiллi ?? пуп'янка, або починала дослiджувати нiжнi, блiдi вiнчики соскiв. Вона хотiла впiймати ?? в кулак (Шарлоттин спосiб) i за тим зверталась до роздiлу "Побачимо, як ви кмiтливi". "Побачимо, як ви кмiтливi. Чи дума?те ви, що було б менше порушень моральностi, якби дiвчинки дотримувались деяких правил. Не грали б поблизу громадських уборних. Не брали б ласощiв вiд чужинцiв, анi запросин "про?хатись". Нотували б номер воза, який пiдбира? ?х... " "...й фабричну позначку ласощiв", пiдказав я. Вона продовжувала, вiдсуваючи щоку вiд мо?? наближувано? щоки (й це був, зазнач, легкий день, о мiй читачу!) - - "Якщо не ма?ш олiвця, але ти вже вмi?ш читати -" - "Ми", вкинув я жартома, "середньовiчнi мореплавцi, поклали в цю пляшку..." - "Якщо", повторила вона, "ти не ма?ш олiвця, та якщо ти вже вмi?ш читати й писати - от що вiн хоче сказати, тепер розумi?ш, оцупку? - то спробуй нашкрябати номер на землi при дорозi..." ... "сво?ми кiгтячками, Лолiто". 3. Вона ввiйшла в мою кра?ну, в лiлову й чорну Гумбрiю, з необережним цiкавством; вона оглянула ?? зi зневажливо-неприязним посмiхом; i тепер менi здавалось, що вона ладна була вiдкинути ?? з найзвичайнiшою огидою. Нiколи не вiбрувала вона пiд мо?ми перстами, й верескливий скрик ("що ти, власне кажучи, робиш?") був менi одною нагородою за намагання ?? розтермосити. Чудовий свiт, пропонований ?й, моя дурка зневажила на користь ницiшого фiльму, солодявого сиропу. Подумати тiльки, що обираючи мiж сосискою та Гумбертом - вона незмiнно й нещадно брала до рота перше. Не пам'ятаю, чи згадував я назву бара, де я снiдав, у попередньому роздiлi? Вiн зветься так: "Льодяна Королева". Всмiхаючись не без суму, я сказав Лолiтi: "А ти моя льодяна князiвна". Вона не добрала цього вбогого жартика. О, не хмурнiй, читачу! Я зовсiм не прагну створити враження, що менi не давалося щастя. Ласкавий читач ма? зрозумiти, що мандрiвник, володiючий нiмфеткою й поневолений нею, перебува? наче за межею щастя! Адже нема на землi iншого такого блаженства, як блаженство пестити нiмфетку. Воно "поза конкурсом", це блаженство, воно належить iншому класу, iншому ладовi почуттiв. Так, ми сварились, так, вона була геть нестерпною, так, вона робила менi всякi перешкоди, та попри ?? гримаси, попри грубство життя, непевнiсть, жахливу безнадiйнiсть, я все ж таки мешкав у самiй глибинi обраного мною раю - раю, небеса якого жеврiли як пекельний вогонь, - та все ж таки раю. Декотрий досвiдчений психiатр, який зараз вивча? мiй труд - i якого д-р Гумберт встиг втягнути, сподiюсь, у стан кролячого гiпнозу - безсумнiвно дуже хотiв би, щоб оповiдувач повiз свою Лолiту на берег моря й там би знайшов принаймнi "гратифiкацiю" давнього позову, а саме звiльнення вiд "пiдсвiдомого" наслання незавершеного дитячого роману з первинною маленькою мiс Лi. Що ж, друже доктор, дозвольте вам сказати, що я дiйсно шукав пляж, хоч мушу на додаток признатись, що на той час, як ми дiстались цього мiражу сiро? води, моя супутниця подарувала менi стiльки услад, що мрiя про "Приморське Королiвство", про "Сублiмовану Рив'?ру" тощо давно припинила бути глибинним поривом i звелась до помiрковано? гонитви за суто еоретичним переживанням. Едгаровi янголи це знали - й влаштували справу вiдповiдним чином. Вiдвiдини досить переконливого узбережжя на атлантичному боцi стали вкрай зiпсованими через кепську погоду: важке, пронозливе небо, мулистi хвилi, присутнiсть неосяжного, хоча й цiлком ординарного туману - що могло найдальше стояти вiд чiтких чарiв, вiд лазурового облаштунку й ручних обставин мо?? середземноморсько? пригоди? Два-три напiвтропiчних пляжi на Мексиканськiй Затоцi були достатньо сонячнi, але посипанi отруйними, зiрчастими або драглистими iстотами, та обвiянi ураганним вiтром. Нарештi, на калiфорнiйському узбережжi, проти марева Тихого Океану, я знайшов особливий рiзновид усамiтнення в печерi, до яко? неслись, з вiдрiзка пляжу з гнилими деревами, скрики кiлькох дiвчат-скаутiв, що купалися вперше при сильному прибо?; але туман виснув як волога ковдра, пiсок був непри?мно зернистий i глейкий, i Лолiта вся вкрилась гусячою шкiрою та зернами пiску, i (?диний раз у життi!) я мав до не? не бiльше потягу, нiж до ламантина. Проте мо? вченi читачi, мабуть, збадьоряться, коли я поясню ?м, що навiть якби ми надибали десь схильний до нас морський бережок, було б запiзно, бо мо? справжн? "визволення" прийшло багато ранiше: в ту мить, власне, коли Аннабелла Гейз, вона ж Долорес Лi, вона ж Лолiта, з'явилась менi, смагло-золота, на колiнах, з поглядом спрямованим угору, на тiй убогiй верандi, в фiктивнiй, нечеснiй, але вкрай нещаснiй приморськiй комбiнацi? (хоч нiчого не було по сусiдству крiм другорядного озера). На цьому закiнчу перелiк незвичних вiдчувань, залежних, якщо не похiдних, вiд постулатiв сучасно? психiатрi?. Отож я вiдмовився й змусив Лолiту вiдмовитись вiд пляжiв, якi лиш тягли в смуток, якщо були порожнi, або надто були населенi, якщо ?х обливало сонце. З iншого ж боку, мене ще переслiдували спомини про мо? безнадiйнi блукання в мiських парках ?вропи, а тому я не припиняв цiкавитись можливiстю любовних iгор просто неба й шукати прийнятних мiсць на тому "лонi природи", де я колись зазнав стiльки ганьбливих утрат. Доля й тут менi суперечила. Розчарування, якi я тепер хочу заре?струвати (тихенько вiдхиляючи мою повiсть в сторону тих невпинних ризикiв i страхiв, котрi супроводжували мо? щастя), нiяк не повиннi кинути тiнь на американську закуть - лiричну, епiчну, трагiчну, та нiколи не схожу на Аркадiю. Вона прекрасна, душекрайливо гарна ця закуть, ?й притаманна якась великоока, нiким не оспiвана, невинна покора, яко? нема? вже в лакових, фарблених, iграшкових швейцарських селищах i вдосталь звеличених Альпах. Численнi коханцi лягли обiйнявшись, цiлуючись на рiвному газонi гiрських схилiв Старого Свiту, на пружинчастому, як дорогий матрац, моху, бiля зручно? в користуваннi, гiгi?нiчно? цiвки, на грубих лавах пiд скрашеними вензелями дубами й у таких мройних хатиськах пiд кронами багаточисленних букових лiсiв. Та в американськiй глушвi охочий на свiже повiтря не знайде таких зручних спромог вiддатись найдревнiшому зi злодiянь i забав. Отруйнi рослини обпечуть сiдницi його кохано?, безiменнi комахи в зад ужалять його; гострi частинки лiсового килиму вколють його в колiняки, комахи вжалять ?? в колiнця; й усюди навкiл буде стояти безперервний шурхiт потенцiйних змiй - що кажу, напiввимерлих драконiв! - мiж тим як схожi на крихiтних крабiв зернята хижих квiтiв прилiпляться, в виглядi мерзенно? смарагдово? шкурки, так само до чорно? шкарпетки на пiдв'язцi й до бiло? непiдтягнуто? шкарпетинки. Трохи обтяжую. Якось в лiтнiй пополудень, ледь нижче межi розповсюдження лiсу, де небесного вiдтiнку суцвiття (я б ?х назвав шпорником) торжилися вздовж дзюркотного гiрського потоку, ми нарештi знайшли, Лолiта i я, вiдлюдне романтичне мiсце приблизно в ста футах над перевалом, де ми залишили авто. Схил здавався неходженим. Остання задохла сосна спинилась для заслуженого передиху на скелi, до яко? долiзла. Бабак свиснув, зобачивши нас, i зник. Я розклав плед для Лолiти. Пiд ним тихо похрускувала трав'яна суш. Кiпрiда прийшла й пiшла собi. Защерблена скеля, яка вiнчала верхнiй схил, чагарник нижче нашого ложа повиннi були, мабуть, захистити нас i вiд сонця й вiд людини. Нажаль, я не врахував наявностi ледь позначено? бiчно? стежинки, пiдловато вихляючо? мiж кущами й камiнням неподалiк вiд нас. Ось тодi-то ми ледь не ускочили; не дивно, що ця пригода назавжди зцiлила мене вiд туги по буколiцi. Пам'ятаю, операцiю було виконано, цiлком виконано, й вона схлипувала в мо?х обiймах - благотворна буря ридань пiсля одного з тих нападiв приндливо? туги, якi так участились за цей в цiлому дивовижний рiк. Я щойно взяв назад якусь глупу обiцянку, яку вона винудила в мене, користуючись слiпим нетерпiнням мужсько? хотi, i ось вона тепер розкинулась на пледi, обливаючись сльозами, й щипаючи мою ласкаву руку, а я радiсно смiявся, й огидний, невимовний, нестерпний i - як я пiдозрюю - вiчний жах, який я нинi спiзнав, був тодi лише чорною точинкою в сяяннi мого щастя; й ось так ми лежали, коли я зазнав одного з тих струсiв, якi врештi-решт вибили мо? бiдне серце з колi?, адже я раптом зiтнувся з темними, немигаючими очима двох дивних i гарних дiтей, фавенятка й нiмфетки - близнюкiв, судячи по ?х цiлком подiбному чорному волоссю й безкровним личкам. Вони припали до землi, уп'явшись в нас, i синява ?хнiх подiбних костюмчикiв зливалася з синявою гiрських квiтiв. Нестямним рухом я пiдхопив плед щоби ним прикритись - i водночас дещо схоже на пушбол в бiлих горошинках почало повертатись в кущах бiля нас, перетворюючись поступово в розiгнуту спину товсто? стрижено? брюнетки, яка машинально долучила ще одну дику лiлiю до свого букета, оглядаючись на нас через голови сво?х чарiвливих, з синього каменя вирiзьблених дiтей. Нинi, коли на мо?му сумлiннi зовсiм iнша бiда, я знаю, що я смiлива людина, та в тi днi менi це було не збагнуть, i я згадую, як здивувався власному зимнокров'ю. Прошепотiвши один з тих стриманих наказiв, котрi попри жах ситуацi?, вiдда?ш розгублено-скорченiй тваринi - (якою безумною вiрою або ненавистю тремтять боки молодого звiра, якi чорнi зорi розриваються в серцi дресирувальника!), я змусив Лолiту пiдвестись, i ми статечно пiшли собi, а потiм з нечемним спритом сповзли на дорогу, де залишався автомобiль. За ним стояла щогольська машина сiмейного зразка, i красивий асирi?ць з синьо-чорною борiдкою, un monsieur trs bien, в шовковiй кошулi й багрових штанах, очевидячки чоловiк ботанiзуючо? товстухи, з серйозною пикою робив фотографiю надпису, який сповiщав висоту перевалу. Вона значно перевищувала 10.000 футiв, i я задихався. З хруском пiску i з вiдносом, ми стронулись, причому Лолiта все ще довдягалась, безпорадно возячись i щиглячи мене такими словами, якi, на мою думку, дiвчаткам знати не належить, а вживати й поготiв. Траплялися й iншi негаразди. Раз у кiно, наприклад. У той час Лолiта мала до нього дiйсну пристрасть (яка скоротилась потiм до кволо? поступливостi, коли вона знов стала ходити до гiмназi?). Ми проглянули за один рiк, з нерозбiрливим сп'янiнням, близько ста п'ятдесяти ба навiть двох сотень програм, причому iнодi нам доводилось бачити ту ж саму хронiку по кiлька разiв, через те що головнi картини супроводжувались тим же самим випуском кiножурналу, що тягнувся за нами з мiстечка в мiстечко. Понад усе вона любила наступнi сорти фiльмiв, в такому порядку: музично-комедiйнi, гангстерськi, ковбойськi. По-перше, справжнiм спiвакам i танцiвникам, що брали в них участь, приписувались не справжнi кар'?ри в якiйсь - по сутi "лихоопорнiй" - сферi iснування, з яко? смерть i правда були вигнанi i в яких сивоволосий, розчулений, в технiчному сенсi безсмертний батько, що вiн на початку несхвально ставився до артистично? кар'?ри навiжено? доньки, незмiнно завершував тим, що шпарко аплодував ?й на прем'?рi в дивному еатрi. Свiт гангстерiв був особливий: там геро?чнi репортери зазнавали страшних тортур, телефоннi рахунки сягали мiльярдiв доларiв, i в мужнiй атмосферi невмiло? стрiлянини, злодi? переслiдувались через стiчнi труби й пакгаузи паологiчно-безстрашними полiцiянтами (менi судилось завдати ?м меншого клопоту). Були, нарештi, фiльми "дикого заходу" - теракотовий пейзаж, червонолицi, блакитноокi ковбо?, пихата, але прегарненька вчителька, яка щойно прибула в Гримуче Мiжгiр'я, кiнь, що встав дибки, стихiйна панiка худоби, ствол револьвера, пробиваючий зi дзвоном вiконне скло, неймовiрна кулачна бiйка, - пiд час яко? грохка?ться гора запилюжених старомодних меблiв, столи уживають як зброю, сальто ряту? героя, рука злодiя, притиснена геро?м до землi, все ще хоче намацати зронений мисливий нiж, бо?вники крякають, карбовано гепа? кулак по пiдборiддю, нога штурха? в брюхо, герой, пiрнувши, навалю?ться на злодiя, й в момент по тому, як чоловiк перенiс таку кiлькiсть мук, вiд яких би злiг сам Геракл (чи менi не знати цього нинi!), нiчого не видно крiм привабного синця на бронзовiй вилицi розпахтiлого героя, який обiйма? красуню-наречену на дальньому скра? цивiлiзацi?. Я згадую денну виставу в маленькому затхлому кiнематографi, геть напханому дiтьми й просоченому гарячим душком кiноласощiв - смажених кукурудзяних зерен. Сходив жовтий мiсяць над муркiтливим гiтаристом з нашийною хусткою; вiн поставив ногу на сосновий оцупок i посмикував струни; i я - цiлком невинно - закинув руку за плече Лолiти й щокою наблизився до ?? скронi, як раптом двi вiдьми за нами почали бурмотiти предивнi речi - не знаю, чи я правильно ?х зрозумiв, але те, що я напiвпрочув, змусило мене зняти з не? мою ласкаву руку, i, звичайно, решта фiльму пройшла для мене в туманi. Тут менi належить зробити дивне визнання. Ви будете смiятись - та якщо сказати всю правду, менi якось нiколи не вдалось з'ясувати остаточно юридичний бiк становища. Не знаю його й по досi. О звiсно, деякi випадковi вiстки дiйшли до мене. Алабама забороня? опiкуновi змiнювати мiсце проживання пiдопiчно? дитини без дозволу суду; Мiнесота, якiй я низько вклоняюсь, передбача?, що якщо кревний бере на себе захист i опiку дитятi, не достигло? чотирнадцятирiчного вiку, авторитет суду не дi?. Питання: чи може вiтчим чарiвливо? до спазми в грудях, ледь опушено? ласочки, вiтчим лишень з одномiсячним стажем, неврастенiк - удовець з невеликим, але самостiйним прибутком в сьогоденнi, i з парапетами ?вропи, розлученням i сидiнням в декiлькох божевiльнях в минулому, чи може вiн вважатись кревним i, як висновок, природним опiкуном? I якщо нi, чи я повинен, чи я смiю, зостаючись в межах розумного, сповiстити який-небудь вiддiл Громадського Догляду i подати прохання (як це власне подають прохання?) й уможливити представниковi суду розстежувати побут мирного, але слизького Гумберта й небезпечно? Долорес Гейз? З багаточисленних книг про шлюб, розбещення й удочерiння, в якi я нишком заглядав у публiчних бiблiоеках великих i малих мiст, я нiчого не вичитав, окрiм темних натякiв на те, що держава - верховний опiкун дiвчаток в найнiжнiшому вiцi. Пальвен i Запель, якщо правильно запам'ятав ?х iмена, автори волюмисто? працi про шлюбнi закони, цiлком зiгнорували вiтчимiв з сирiтками, зоставленими в них на руках i колiнах. Кращий мiй друг, видана вiдомством соцiального забезпечення монографiя (Чикаго, 1936 р.), яку нi в чому не винна стара дiва викопала для мене з великим трудом з порохнявих глибин бiблiоечного складу, стверджувала наступне: "Не iсну? такого правила, щоб всякий неповнолiтнiй повинен був мати опiкуна; роль суду пасивна, i вiн тiльки тодi активований, коли становище дитини явно ста? загрозливим". Я дiйшов висновку, що чоловiк признача?ться опiкуном тiльки пiсля того, як вiн проявить урочисте й формальне бажання стати ним; та цiлi мiсяцi можуть спливти, поки його викличуть на слухання його справи й дозволять йому вiдростити пару сизих крил, якi личать його становi, а мiж тим прекрасне демонське дитя законом нада?ться самому собi, що по сутi й стосу?ться Долорес Гейз. За тим слуха?ться справа. Два-три питання з боку суддi, двi-три заспокiйливих вiдповiдi з боку адвоката, усмiхи, кивок, мрячний дощик на дворi, - i затвердження по сутi зроблено. I все ж таки я не наважився! Не лiзти, бути мишею, лежати клубком у норi! Суд починав розвивати судомну дiяльнiсть тiльки тодi, коли вплутувалась грошова квестiя: два корисливих опiкуни, обкрадена сирiтка, третiй - зубастiший вiд них - учасник... Та в даному випадку все було в повному порядку, давно зроблений був iнвентар, i невеличкий материнський спадок чекав у повнiй недоторканостi повнолiття Долорес Гейз. Найрозумнiшим курсом, здавалось, було утримання вiд подання прохання. Так, а чи не втрутиться котрась органiзацiя, на зразок Людинолюбного Товариства, якщо буду поводитись надто тихо? Дружньо налаштований Фарло, який був чимось на кшталт судового заступника й мiг би, ймовiрно, надати солiдну пораду, надто був зайнятий раковим захворюванням дружини, щоби зробити бiльше того, що обiцяв, а саме - й надалi пiклуватись про схудле державство Шарлотти, допоки я не одужаю, вельми поступово, вiд потрясiння, заподiяного менi ?? смертю. Я мiцно навiяв йому, що Долорес - моя незаконна донька, й тому не мiг очiкувати, щоб вiн безiнтересовно цiкавився становищем. Як читач встиг, мабуть, второпати, дiлок я нiкчемний; та, звичайно, нi лiнощi, нi незнання не повиннi були завадити менi шукати професiйно? пiдмоги на сторонi. Зупиняло мене жахливе чуття, що, коли стану чiплятись до фортуни й силитись об?рунтувати та осмислити ?? казковий подарунок, цей подарунок буде забраний в мене, як той чертог на висотi гори в схiднiй казцi, який щезав, лишень той чи iнший покупець питав сторожа, чому це здаля виднi? так ясно смужка вечiрнього неба мiж чорною скелею та фундаментом. Я подумав, що в Бердсле? (де знаходиться Бердслейський Жiночий Унiверситет) я напевно вiднайду тi довiдники, з якими менi ще не вдалось ознайомитись, як наприклад, трактат Вернера "Про американський закон опiкунства" або деякi брошури видаванi Дитячим Бюро. Я вирiшив, крiм того, що для Лолiти все буде кращiм, нiж деморалiзуюче неробство, в якому вона перебувала. Менi вдалося змусити ?? надати менi стiльки солодких послуг - ?х перелiк привiв би у величезний подив педагога-еоретика; та нi погрозами, нi мольбами я не мiг би намовити ?? прочитати щось iнше, крiм так званих "книжок комiксiв" або оповiдань в журнальчиках для американсько? прекрасно? статi. Будь-яка лiтература рангом трохи вища вiдлунювала в не? гiмназi?ю, й хоча вона була не проти iнколи спробувати Казки Шахерезади або "Маленькi Жiнки", вона категорично вiдмовлялась витрачати "канiкули" на такi серйознi, вченi книги. Менi зараз дума?ться, що було великою помилкою вернутись на схiд й вiддати ?? до приватно? гiмназi? в Бердсле?, замiсть того, щоб яким-небудь чином перебратись через мексиканський кордон, а це було так близько, й зача?тись рочкiв на два в субтропiчному парадизу, по чому я мiг би преспокiйно побратися з малою мо?ю креолкою; адже признаюсь, з вигляду мо?х гланд i ганглiй, я переходив упродовж одного й того ж дня вiд одного полюсу божевiлля до iншого - вiд думки, що близько 1950-го року менi доведеться в той чи iнший спосiб збутись важкого пiдлiтка, чи? чарiвне нiмфетство на той час випариться, - до думки, що при деякiй старанностi й везiннi менi, мабуть, пощастить у деякiм майбуттi змусити ?? витворити грацiйнiшу нiмфетку з мо?ю кров'ю в жилах, Лолiту Другу, якiй було б вiсiм або дев'ять рокiв 1960-го року, коли я ще був би dans la fors de l'ge; бiльше скажу - для люнети мого розуму, або безуму ставало сил роздивитись в вiддаленнi рокiв un vieillard encore vert (чи це зелененьке - просто гниль?), дивакуватого, нiжного, слинявого д-ра Гумберта, який займа?ться на безкiнечно привабнiй Лолiтi Третiй в "мистецтвi бути дiдом", - уславленiм ще Вiктором Гюго. В днi нашого дикого мандрування, не маю сумнiву, що як батько Лолiти Першо? я був до смiшного незадовiльним. Втiм, я дуже старався. Я читав i перечитував книжечку з навмисно бiблiйним заголовком: "Спiзнай свою доньку", дiстав ?? в тiй же крамницi, де купив Лолiтi в ?? тринадцятий день народження, розкiшне, як кажуть у комерцi?, видання з "красивими iлюстрацiями", "Русалоньки" Андерсена. Ба навiть у нашi найкращi хвилини, коли ми читали в дощову днинку (причому Лолiтчин погляд перелiтав од вiкна до ?? наручного годинника й знов до вiкна), або добре й ситно обiдали в украй напханому "дайнерi" (в осiлiй подобi вагона-ресторану), або грали в дурника, або ходили по крамницях, або мовчазно зорили з iншими автомобiлiстами та ?х дiтьми на розбиту, кров'ю забризкану машину й на жiночий чобiток в канавi (чую, як Лолiта говорить, коли знов рушили в дорогу: "Оце був той самий тип спортивних туфель, який я вчора так марно описувала кретиновi-уряднику!") - в усi цi випадковi митi я собi бачився так само неправдоподiбним батьком, як вона - донькою. Можливо, думав я, ця на втечу схожа перемiна мiсць так згубно вплива? на нашу здатнiсть мiмiкрi?? Можливо, стале помешкання й рутина шкiльного життя внесуть деяке покращення? В виборi Бердслея я керувався не тiльки тим, що там була порiвняно пристойного тону жiноча гiмназiя, але й тим, що там був вiдомий жiночий унiверситет. Менi хотiлось бути cas, хотiлось прикрiпитись на яку-небудь пiстряву поверхню, з якою б непомiтно злились мо? арештантськi смужки. От менi й згадався добре вiдомий менi професор французько? лiтератури в Бердслейському унiверситетi: добряк користався в класах мною складеними пiдручниками й навiть запросив мене якось при?хати прочитати лекцiю. Лекторство в жiночому унiверситетi нiяк не могло мене звабити, звiсна рiч, адже я (як було вже не раз вiдзначено на сторiнках цi?? сповiдi) мало знаю видiв бридкiших, нiж важкi вiдвислi зади, товстi литки й прищавi лоби бiльшостi студенток (можливо, я в них бачу гробницi з загрубло? жiночо? плотi, в яких заживо похованi мо? нiмфетки!); та я сумував по ярлику, житт?вому тлу, личинi, i як скоро розповiм, iснувала ще окрема й доволi дивочна причина, чому товариство милого Гастона Годена могло б менi слугувати винятково надiйним захистом. Була, нарештi, грошова квестiя. Мiй прибуток не витримував збиткiв, спричинених нашою розважальною по?здкою. Я, щоправда, старався обирати халупи дешевшi, та раз-у-раз бюджет наш трiщав вiд стоянок в шумних готелях люкс або претензiйних "дудках" (псевдоранчо для франтiв). Вражаючi суми збувались також на огляд дивовидив i на лолiтчин гардероб, та й старий гейзiвський ридван, хоч був жилястим й вельми вiдданим возом, повсякчас потребував бiльшого або меншого ремонту. В однiй з книжечок маршрутних мап блокнотного типу, що випадком збереглась серед паперiв, якими властi милостиво дозволили менi користуватись для цих нотаток, я знайшов деякi накресленi мною викладки, з яких виходить, що за екстравагантний 1947-48 рiк, вiд одного серпня до iншого, дах i стiл нам коштували близько 5.500 доларiв, а бензин, мастило й ремонт - 1.234; майже стiльки ж пiшло на рiзнi додатковi витрати, отже за сто п'ятдесят днiв актуально? ?зди (ми покрили близько 27.000 миль!), ще й приблизно двiстi днiв промiжних стоянок, скромний ранть? Гумберт витратив 8.000 доларiв чи, скажiмо, навiть 10.000, адже я з непрактичностi сво?? забув, певно, чимало статей. I ось ми рушили знову на схiд: я радше спустошений, нiж окрилений торжеством пристрастi, вона, повна здоров'я, з вiдстанню мiж пiдлегеневими кiсточками все ще не бiльшою нiж у хлопчика, хоч рiст у не? збiльшився на два вершки, а вага на вiсiм американських фунтiв. Ми побували всюди. Ми в цiлому, нiчого не бачили. Й сьогоднi хапаю себе на думцi, що наша довга подорож лишень спаплюжила звивистою стягою слизi прекрасну, довiрливу, мрiйливу, велику кра?ну, яка заднiм числом звелась до колекцi? пошарпаних мап, розтрушених путiвникiв, старих шин i до ?? схлипування кожно? ночi - кожно?, кожно? ночi як тiльки я удавав, що сплю. 4. Коли крiзь гiрлянди тiней та свiтла ми пiдкотили до номера 14 на вулицi Те?ра, нас стрiнув серйозний малий хлопчик з ключами й цидулкою вiд Гастона, що зняв для нас цей будинок. Моя Лолiта, не вшанувавши хоча б поглядом сво? нове житло, слiпо ввiмкнула радiо, до якого iнстинкт миттю привiв ??, й повалилась на канапу в вiтальнi з пачкою старих iлюстрованих журналiв, яку з тi?ю ж незрячою точнiстю вона видобула, запустивши руку в нижню анатомiю диванного столика. Менi по сутi було однаково, де жити, при умовi, щоб можна було де-небудь замкнути Лолiту; та, ймовiрно, протягом листування з неясно висловлюваним Гастоном я невиразно уявив цегляну, плющем сповиту вiллу. Насправдi, нове наше помешкання було розпачливо схожим на гейзiвський будинок (до якого було всього лише чотириста миль): така ж нудна будiвля з сiрих дошок з ?онтовим дахом i тьмянозеленими маркiзами, й кiмнати, хоч були меншими й обставленi в бiльш суворому плюшово-тарiлковому стилi, являли подiбне розташування. Проте, мiй кабiнет, виявився несподiвано просторим примiщенням, викладеним з пiдлоги до стелi десь двома тисячами книжок з хiмi? - наука, яку викладав у Бердслейському унiверситетi мiй вiд'?хавший на рiк домовласник. Я був понадiявся, що Бердслейске жiноче училище, коштовна школа для вiдвiдних учениць, з полудневим снiданком та ефектною гiмнастичною залою, не тiльки пестить всi цi молодi тiла, ба також да? деяку основну ?жу молодому розуму. Гастон Годен, котрий рiдко бував правий в сво?х судженнях про американський побут, попередив мене, що школа, мабуть, ? одна з тих, де, за його висловом (як iноземця його тягнуло до таких фраз), "вчать правилам не стiльки граматичним, скiльки ароматичним". Не певний, що хоча б цього вона досягала. При першому мо?му побаченнi з начальницею, мiс Пратт, вона виказала схвалення з приводу "милих голубих оченят" мо?? доньки (це в Лолiти-то голубi очi!) й мо?? дружби з "нашим генiальним французом" (це Гастон-то - генiй!), а за тим, передавши Доллi деякiй мiс Корморант, вона зморщила чоло, наче збираючи думки й по паузi почала так: "Ми не надто стремимо, мiстере Гумбард, до того, щоб нашi ученицi ставали книжними робаками або вмiли вiдтарабанить назви всiх ?вропейських столиць - яких все одно нiхто не зна?, - або там знали б напам'ять роки забутих бойовищ. Що нас дiйсно цiкавить, це - пристосування дитини до життя групи. Ось чому ми нада?мо такого значення танцям, дебатам, аматорським спектаклям та зустрiчам з хлопчиками. Перед нами ? деякi факти. Ваша чарiвлива Доллi скоро вступить до вiково? групи, де такi термiни як "кавалери", "з'явитися з кавалером", "вiзитна сукня" тощо будуть так само важливi для не? як для вас, скажiмо, "комерцiйнi справи", "комерцiйнi зв'язки", "комерцiйний успiх", а для мене (тут вона фальшиво всмiхнулась) - благополуччя мо?х учениць. Дороея Гумбард вже втягнута в цiлу систему соцiального життя, яке склада?ться - до вподоби це вам чи нi - з сосискових кiоскiв, молочних барiв, солодових та кокових напо?в, кiнокартин, танцiвок, нiчних пiкнiкiв на пляжi й навiть перукарських вечiрок, на яких дiвчинки одна одну зачiсують! Звiсно, Бердслейська гiмназiя ставиться негативно до деяких з цих iнтересiв, а деякi з них ми вiдводимо на iншi, бiльш конструктивнi рейки. Ми завжди стара?мось повернутися тилом до iмли, а обличчям - до сонця! Коротше кажучи, хоч ми й користу?мось деякими меодами формально? освiти, нас бiльше займа? комунiкацiя, нiж композицiя, тобто як би ми не поважали Шекспiра й iнших, ми хочемо, щоб нашi дiвчата вiльно сполучались з живим свiтом навколо них замiсть того, щоб вгрузатись в заплiснявiлi фолiанти. Щоправда, ми все ще просува?мось навпомацки, та дi?мо рацiонально, як гiнеколог, який прощупу? пухлину. Ми на все дивимось, докторе Гумбур?, з органiчно? й органiзацiйно? точки зору. Ми позбулись цiло? маси нiкчемних предметiв, якi в традицi? колись подавались дiвицям до вивчення, не залишаючи часу для практичних знань i прикладних мистецтв, i всiх тих знань, якi ?м знадобляться, коли вони почнуть влаштовувати сво? життя й - як цинiк мiг би додати - життя чоловiка. Мiстере Гумберсон, дозвольте менi це виразити так: знати точну диспозицiю планети безсумнiвно важливо, але знати, де найбiльш доцiльне мiсце на кухнi для холодильника, мабуть, ? важливiшим для молодо? ?аздинi. Ви кажете, що все що ви хочете, щоб дiвчатко отримало вiд школи, це - добра освiта. Та як ви розумi?те поняття - "освiта"? За колишнiх днiв це було переважно словесним явищем; iнакше кажучи, ви могли б змусити дитинча зазубрити хорошу енциклопедiю й воно знало б, мабуть, бiльше, нiж школа може надати. Докторе Гуммер, чи ви звiту?те собi в тiм, що для сучасного пiдлiтка який-небудь середньовiчний похiд ма? меншу житт?ву цiннiсть, нiж похiд (вона трохи не пiдмигнула) в кафетерiю з парубком? Це я повторюю жарт, який днями дозволила собi наша психоаналiтичка. Ми живемо не тiльки в свiтi iдей, але й у свiтi речей. Слова без практичного досвiду не мають сенсу. Що, власне кажучи, можуть значити для Дорое? Гуммерсон яка-небудь Грецiя чи Ближнiй Схiд з ?х гаремами та рабинями? " Ця програма мене спочатку дещо збентежила; та я порадився з двома розумними дамами, в минулому пов'язаними зi школою, й вони запевнили мене, що дiвчата там багато й ?рунтовно читають i що вся ця дурня щодо "комунiкацi?" - просто рекламне дзижчання, маюче на метi оздобити старомодну Бердслейську гiмназiю корисним в фiнансовому сенсi "модерним" вiдтiнком, хоч насправдi вона зосталась так само бундючною, як чепець. Iнше, що менi сподобалось в цiй саме школi, розсмiшить, напевно, декотрих з мо?х читачiв; та для мене воно бачилось дуже важливим, бо вже так я влаштований. Рiч у тiм, що через вулицю, як раз проти нашого будинку, я помiтив пролом межи будiвель - смiтт?ве пустище з яскраво-фарбованими кущами, груду цеглин, кiлька безладно покладених дошок i лiлово-палеву пiну вбогих осiннiх квiтiв; через цей вилом можна було розгледiти в млойнiй далинi вiдрiзок шкiльно? вулицi, яка йшла паралельно до нашо?, Те?рiвсько?, а за цим вiдрiзком - шкiльний майданчик для iгор. Окрiм психологiчного потiшання вiд сумiжностi Дольчиного дня з мо?м, наданого менi цi?ю комбiнацi?ю, я одразу вiдчув задоволення, яке я отримаю, розглядаючи з лiжка в кабiнетi, за допомогою потужного бiнокля, статистично неминучий вiдсоток нiмфеток серед дiвчаток, якi бавляться навколо Доллi пiд час велико? перерви. Нажаль, з першого ж шкiльного дня з'явились робочi й збудували паркан впоперек пустища, по чому дуже скоро за парканом зросла споруда з жовтого дерева, яка щiльно закрила мiй чарiвний пролом. Коли ж вони нагромадили достатньо матерiалу, щоб зашкодити менi, цi абсурднi будiвники урвали роботу й нiколи не з'явилися знову. 5. На Те?рiвськiй вулицi - однiй з кращих негендлярських вулиць, пiд зеленими, рудими, золотими деревними шатрами поважного унiверситетського мiстечка, було неминучим, щоб завелись особи, якi стрiчають вас чемним гавкотом метеорологiчних вiтань. Я пишався точною температурою мо?х стосункiв з ними: жодно? брутальностi, але повна вiдчуженiсть. Мiй сусiд на захiд вiд мене, який мiг бути дiлком або професором, або тим i другим, був промовляв до мене, поки голив газон або поливав авто, або дещо пiзнiше, розморожував про?зд до ?анку (байдуже, що всi цi дi?слова не до ладу) та мо? уривчасте бумкання, будучи лише тi?ю мiрою членоподiбним, що звучало як трафаретне погодження або запитальне заповнення паузи, заважало будь-якому розвитковi фамiльярних стосункiв. З двох будинкiв обабiч короткотривалого пустища навпроти нас, один був позабиваний, а в iншому мешкали двi професорки англiйсько? словесностi, твiдова, коротко-волоса мiс Лестер i блякло-жiноча мiс Фабiан: ?диною ?х емою пiд час наших коротких тротуарних розмов були (я благословляв ?хнiй такт!) юна привабнiсть мо?? доньки та "на?вний шарм" Гастона Годена. Сусiдка моя зi схiдного боку була значно шкiдливiшою вiд усiх. Ця банальна проноза вийшла прямо з фарсу. ?? покiйний брат був колись "причетним до унiверситету" - в якостi старшого сторожа. Пам'ятаю, як вона раз зупинила Доллi на вулицi, поки я стояв при вiкнi у вiтальнi, нестямно чекаючи повернення зi школи мо?? голубки. Обридлива стара дiва, силячись приховати хворобливу цiкавiсть пiд маскою сласно? зичливостi, спиралась на свою схудлу, як цiпок, парасольку (крупа щойно спинилась, вислизнуло окрайцем холодне, вологе сонце), а Доллi в розстiбнутому попри гнилу холоднечу коричневому пальтi, стояла, прижимаючи до тулуба двоповерхову споруду книжок на бюварi (так у них було в модi носити пiдручники); ?? рожевi колiна виднiли мiж кра?м спiдницi й незграбними халявами довгих гумових чобiт, i дурнувате, розгублене всмiхнячко то з'являлось, то згасало на ?? кирпатому обличчi, яке - можливо внаслiдок блiдого зимового свiтла - здавалось майже некрасивим, на зразок простенько? нiмецько? Mgdelein; i ось так вона стояла й старалася впоратись iз запитаннями мiс Схiд: "А де твоя мама, люба? А чим займа?ться твiй бiдний батько? А де ви жили ранiш?" Iншого разу ця бридка тварюка пiдiйшла до мене на розi з вiтальним пiдвиванням, - та менi вдалося зiрвати розмову; а кiлька днiв по тому вiд не? прийшла записка в конвертi з темно-синiм обiдком: тонко змiшуючи патоку з отрутою, вона запрошувала Доллi прийти до не? якось у недiлю: - "згорнутись у крiслi й перебрати купу чудових книжок, якi покiйна мати подарувала менi в дитинствi, замiсть того щоб вмикати радiо на повну гучнiсть кожно? ночi до бозна яко? години". Велику обачнiсть я також повинен був мати до панi Гулiган, прибиральницi й препогано? кухарки, яку я успадкував разом з пилососом вiд попереднiх жильцiв. Доллi отримувала щоденний снiданок у школi, отже тут утруднень не було; брекфаст-бо, вельми рясний, я навчився готувати для не? сам, а вечором пiдiгрiвав обiд, який панi Гулiганчиха готувала перед вiдходом. В цi?? зичливо? й нешкiдливо? жiнки було, слава богу, доволi мутне око, яке не помiчало подробиць; я складав постелi й у цьому став експертом, та все ж нiяк не мiг позбутися вiдчуття, що десь залишився роковий слiд; а в рiдких випадках, коли присутнiсть Гулiганчихи збiгалась з Лолiтчиною, я все побоювався, що моя простодушна дiвчинка пiдпаде пiд колисковi чари чуйно? баби й що-небудь вибовкне на кухнi. Менi часто бачилось, що ми живемо в освiтленому наскрiзь скляному будинку, i що кожно? митi тонкогубе пергаментне обличчя сусiдки може зазирнути крiзь випадково незавiшене вiкно, щоби задарма побачити речi, за один позирк яких найпересиченiший voyeur заплатив би невеликий ма?ток. 6. Два слова про Гастона Годена. Знайомство з ним було для мене при?мним - або принаймнi не обтяжливим - через флю?ди цiлковито? безпеки, якi, йдучи вiд його широко? фiгури, обвiювали з усiх бокiв мою та?мницю. Це не значить, що вiн про не? не здогадувався: я не мав особливих причин вiдкритись йому, а вiн був надто егоцентричний i розсiяний, щоби добачити або почуяти що-небудь, що могло повести його до вiдвертого запитання з його боку й так само вiдверто? вiдповiдi з мого. Вiн добре вiдзивався про мене в розмовах з iншими бердслейцями, вiн був мо?м добрим провiсником. Якби вiн узнав mes gots i статус Лолiти, це його б зацiкавило тiльки, адже воно могло кинути деяке свiтло на простоту мого ставлення до нього самого, ставлення, позбавленого як почтиво? напруженостi, так i всякого натяку на розпуснiсть; адже, попри його безбарвний розум i туманну пам'ять, вiн можливо й усвiдомлював, що про нього менi вiдомо бiльше, нiж бюргерам Бердслея. Це був пухлявий, набряклий, меланхолiйний одинак, звужуваний догори, де вiн закiнчувався парою вузьких плечей неоднаково? величини, й грушовидною головою з гладким зачосом на одному кра? й лише рештками чорного плаского волосся на iншому. Нижня ж частина його тiла була величезна, й вiн пересувався на феноменально товстих ногах забавною ходою обережного слона. Вiн завжди носив чорне - навiть чорну краватку; вiн рiдко брав ванну; його англiйська мова була самим бурлеском. Проте, всi його вважали найчарiвнiшим, чарiвливо-оригiнальним паном. Сусiди няньчилися з ним, вiн знав на iм'я всiх маленьких хлопчикiв у сво?му кварталi (мешкав за кiлька вуличок вiд мене) й наймав ?х чистити тротуар проти свого дому, спалювати опале листя в задньому дворi, носити дрова йому в сарайчик i навiть виконувати деякi простi завдання в господi; вiн годував ?х французькими шоколадними цукерками зi "справжнiм" лiкером всерединi, в вiдлюдному сарайчику, який вiн собi завiв у пiдвалi, розвiсивши всякi забавнi кинджали й пiстолети по заплiснявiлих, але оздоблених килимами стiнах промiж закамуфльованих водогiнних труб. На горищi в нього було "атель?": наш любий шарлатан займався трохи живописом. Вiн покрив скiсну стiнку мансарди великими свiтлинами замисленого Андре Жiда, Чайковського, Нормана Дугласа, двох iнших вiдомих англiйських письменникiв, Нiжинського (велеудого й усього сповитого фiговим листям), Гарольда Ексекса (мрiйливо-лiвого професора в середньозахiдному коледжi) й Марселя Пруста. Всi цi бiдаки були готовi, здавалось, ось-ось зслизнути зi сво?? скiсно? площини. Крiм того, в нього був альбом з моментальними знiмками всiх Джимiв i Джекiв околицi, й коли я був, гортаючи його, казав що-небудь люб'язне, Гастон напинав сво? i так товстi губи й цiдив з сентиментальним манiрством: "Oui, ils sont gentils". Його карi очi блукали при цьому по розма?тих бiльш або менш художнiх дрiбничках у майстернi, яка вмiщувала i його власнi вбогi полотна (примiтивно-умовно написанi очi, зрiзанi гiтари, синi сисцi, геометричнi узори - словом усе "сучасне ") й невиразно жестикулюючи в напрямку якого-небудь предмета, писанково? дерев'яно? салатницi або вази в прожилках, вiн казав: "Prenez donc une de ces poires. La bonne dame d'en face m'en offre plus queje n'en peux savourer". Або: "Mississe Taille Lore vient de me donner cel dahlias, belles fleurs que j'exctre" - (все це смерково, сумно, з вiдлунням свiтово? нудьги...) З очевидних причин я вiддавав перевагу сво?му житлу, нiж його, коли ми з ним збирались, щоб грати в шахи двiчi чи тричi на тиждень. Скидаючись на старого пiдбитого iдола, вiн сидiв, поклавши на колiна пухлявi руки, i так дивився на дошку, якби це був труп. Хвилин десять вiн, посапуючи, думав - i за тим робив програшний хiд. Ба раз iще симпатiйко, пiсля ще бiльш тривалого роздуму, промовляв: "Au roi!", зi сповiльненим гавканням старого пса, що скiнчалось звуком якогось полоскання, вiд чого його брили тряслися, як драглi, й за тим вiн здiймав трикутнi брови з глибоким вдихом, адже я йому вказував, що вiн сам сто?ть пiд шахом. Iнодi, з того мiсця, де ми сидiли в холодному мо?