им другом унiверситетського скарбника i ?хня дружба (так, це було не просто знайомство) грунтувалася на подiбностi смакiв i, боюся, звичок, типових для академiчних кiл, зокрема обидва вони часто полюбляли, ледве прокинувшися, заправлятися брендi. Лу?т клопотався i з допомогою унiверситетського скарбника одержав п'ятдесят фунтiв для проведення науково-дослiдно? експедицi? в район графства Клер тривалiстю шiсть мiсяцiв. Вiн посмiявся з цi?? жалюгiдно? мало? суми i склав такий кошторис: Транспортнi витрати 1 15 0 Взуття 0 15 0 Кольорове намисто 5 0 0 Премiальнi 0 10 0 Харчування 42 0 0 Загалом 50 0 0 Вiн також заявив, що годувати свого собаку, бультер'?ра, який звик до жорстоко? надмiрностi i повнокровного гурманства, буде за власнi кошти, i додав, з приголомшуючою вiдвертiстю, на превелику радiсть вчено? ради, що пiд час сво?х мандрiв у всьому покладатиметься на О'Коннора. Жоден iз вищезазначених пунктiв не викликав заперечень, але всiх здивувала вiдсутнiсть iнших, не менш важливих статей, що також вимагають певних витрат, скажiмо, платня за ночiвлю. Коли ж його попрохали через унiверситетського скарбника пояснити, чому вiн не внiс цей пункт у свiй кошторис, Лу?т вiдповiв, знов-таки через унiверситетського скарбника, що вiн, як людина витончена i перебiрлива, мандруючи путiвцями i сiльськими стежками, волi? спати десь на духмяному сiнi, на запашнiй соломi або, як не трапиться нi того нi iншого, то десь у клунi. Таке пояснення знов неабияк розвеселило членiв ради. ? Лу?това щирiсть теж знайшла багатьох поцiнувальникiв, особливо коли вiн вернувся i зiзнався, що за всю експедицiю йому трапилося всього лише три клунi, двi з яких ломилися вiд порожнiх пляшок, а в третiй зберiгався кiстяк цапа. Але в iнших установах ця i схожi на не? заяви сприймалися не так приязно. Бо Ернест, блiдий i на позiр хворий, повернувся до гуртожитку на три тижнi ранiше зазначеного у вiдрядженнi термiну. Коли його, через унiверситетського скарбника, попрохали показати черевики, на якi йому було видiлено аж п'ятнадцять шилiнгiв зi злиденно? унiверситетсько? скарбницi, то Лу?т, через того ж таки скарбника, переказав, що якось пополудню двадцять першого листопада неподалiк вiд Гендкросса вiн ускочив у болото, яке через потьмарення всiх чуттiв, внаслiдок довготривалого виснаження органiзму, здалося йому цибулинним полем, i драговиння всмоктало й поглинуло його взуття. Коли члени ради висловили надiю, що його вiрному собацi О'Коннору, певно, припала до вподоби ця мандрiвка, Лу?т щиро зiзнався, що змушений був пiд час згадано? пригоди на болотi занурити пса у трясовину i потримати його там деякий час головою вниз, доки вiрне собаче серце припинило битися. А вiдтак засмажив його iз тельбухами та шкурою, бо примусити себе здерти ?? вiн так i не мiг, на багаттi, яке вiн розвiв iз сухих пiвникiв та iнших колись квiтучих стебел. Мо?? заслуги у цьому мало, сказав вiн, якби на мо?му мiсцi опинився О'Коннор, вiн вчинив би так само. Всi кiстки свого вiрного давнього чотириногого друга, за винятком мозкових, правда, зберiгалися в його кiмнатi, в торбi, i наявнiсть ?х можна було перевiрити будь-коли вдень, крiм недiлi, вiд друго? сорок п'ять до третьо? п'ятнадцять. Унiверситетський скарбник вiд iменi комiтету поцiкавився, чи не зволить мiстер Лу?т дати звiт вiдносно творчих результатiв цi?? непередбачено коротко? експедицi?. Лу?т вiдповiв, що вiн залюбки зробив би це, якби, на превеликий жаль, того самого ранку, коли вiн вертався з вiдрядження по глухих сiльських закутках захiдно? частини острова, десь мiж одинадцятою i дванадцятою годинами, вiн не залишив теку зi звiтом i усiма польовими записами та нотатками (сто п'ять окремих не зшитих, рясно вкритих з обох бокiв дрiбним скорописом аркушiв, якi охоплюють всi етапи дослiдницько? мандрiвки) У чоловiчiй убиральнi залiзнично? станцi? Екнiс. Тобто, додав вiн, на кожен день припада? не менше п'яти аркушiв або десять сторiнок. ? ось тепер неймовiрним зусиллям волi i розуму, на межi сво?х сил i можливостей вiн прагнув знайти загублений матерiал майбутньо? магiстерсько? дисертацi?, що, як i всяка подiбна наукова робота, не мала нiякого побутового вжитку й нiколи не приносила користi, крiм, хiба що, ?? автору i вдячному людству, але не тепер, а колись, У далекому прийдешньому. Але весь його багатий досвiд знайомства iз залiзничними вбиральнями, особливо станцiй захiдного напрямку, свiдчив про те, що будь-якi загубленi там папiрцi, за винятком вiзитних карток, поштових марок, шматкiв квитанцiй та картонних квиткiв зникали, мов у прiрву падали. Тому перш нiж зiбрати всi сво? пiдупалi сили i жалюгiднi фiнанси та кинути ?х на пошуки теки, вiн заздалегiдь передчував не успiх, а навпаки, невдачу. Ця втрата була непоправною, бо з безлiчi експедицiйних спостережень i думок, якi виникали тодi ж i рядками лягали на папiр, попри всi несприятливi житловi i погоднi умови, вiн, хоч як силкувався, не мiг пригадати нi слова. На цьому вiн закiнчив свою розповiдь про болiснi подi?, себто втрату черевикiв, собачки, матерiалiв польових дослiджень, грошей, здоров'я i, очевидно, поваги наукового керiвництва, i скромно додав, що з нетерпiнням чекатиме на рiшення ради, котре, як вiн сподiва?ться, буде поблажливим i не вважатиме всю його клопiтку наукову дiяльнiсть марною. ? от у призначений день i годину всi побачили Лу?та, який iшов на засiдання ради i вiв за собою старигана, вбраного у нацiональний костюм: спiдниця, накидка з пледа, грубi черевики i, попри холоднечу, шовковi шкарпетки, якi не спадали з його посинiлих литок, бо були перехопленi заяложеними рожево-бузковими пiдв'язками. Пiд пахвами вiн тримав великого крислатого повстяного капелюха. А це, сказав Лу?т, мiстер Томас Накiбал, уродженець Берена. Там вiн провiв усе сво? життя, звiдтiль вiн, згнiтивши серце, ви?хав i туди лине душею i тiлом, щоб забити свиню, ?дину й незмiнну супутницю його суворого життя. Зараз мiстеровi Накiбалу сiмдесят шiсть рокiв i за весь цей час, пройшовши науку в житт?вих унiверситетах, вiн опанував лише тi предмети, якi були йому конче потрiбнi у його повсякденному життi, а саме картоплезнавство, стрiхологiя, добривометрiя, торфографiя та свиноматика, i пiсля цього курсу вiн не вмiв, як тодi, так i тепер, нi читати, нi писати i без допомоги пальцiв на руках i ногах не мiг нi додавати, нi вiднiмати, нi множити, нi дiлити мiж собою навiть найменшi цiлi числа. Це те, що стосу?ться розумових здiбностей Накiбала. Що ж до його фiзичних. Стривайте, мiстере Лу?т, сказав президент i пiдняв руку. Один момент, мiстере Лу?т, прошу вас. Хоч тисячу, сер, з задоволенням, сказав Лу?т. Рада складалася iз п'ятьох членiв, мiстера О'Мельдона, мiстера Магершона, мiстера Фiцвайна, мiстера Дебейкера i мiстера Макстерна, якщо дивитися злiва направо. Вони порадилися. Мiстер Фiцвайн сказав, мiстере Лу?т, ви ж, гадаю, не дума?те, що ми повiрили, буцiмто вся розумова дiяльнiсть цього чоловiка обмежу?ться елементарно-рудиментарними знаннями, якi забезпечують йому суто фiзичне виживання. Саме таке смiливе й чесне припущення вiдносно мого друга, вiдповiв Лу?т, я i збираюся висловити, друга, чий мозок, за винятком хiба що окремих дiлянок, де ще ледь чутно луна? елементарно-рудиментарна мелодiя, про яку ви тут згаду?те, i десь у якомусь глухому запiчку мозочку, де скнiють мiзернi вiдомостi про рiльництво, ще ледь жеврiють навички i знання того, як видобути максимум харчiв для себе i сво?? свинi iз пiв-акра завалено? камiнням, поросло? бур'янами, успадковано? вiд дiда-прадiда земельки, затративши при цьому мiнiмум зусиль, тобто, повторюю, крiм цих дiлянок весь його мозок явля? собою, на мою думку, темну i мовчазну порожнечу. Всi члени ради, якi, поки Лу?т висловлювався, не зводили з нього очей, тепер перевели погляд на мiстера Накiбала, немов iшлося про колiр його обличчя. Вiдтак вони почали дивитися один на одного, i спливло чимало часу, перш нiж вони завершили цей огляд. Справа не в тому, що вони надто пильно дивилися один на одного, нi, у них вистачило здорового глузду i розуму не робити цього. Просто, коли п'ятеро чоловiк позирають один на одного, то, хоча теоретично для цього вистачить двадцяти окремих поглядiв, iз розрахунку чотири погляди на кожного, але на практицi тако? кiлькостi завжди бува? замало, бо безлiч поглядiв не досяга? мети, збива?ться з пуття i блука? манiвцями. Наприклад, мiстер Фiцвайн дивиться на мiстера Магершона, себто праворуч вiд себе. Але мiстер Магершон дивиться не на мiстера Фiцвайна, себто лiворуч, а на мiстера О'Мельдона, себто праворуч вiд себе. Але мiстер О'Мельдон не дивиться на мiстера Магершона, себто лiворуч вiд себе, нi, вiн тягне шию, перехняблю?ться у бiк мiстера Макстерна, себто лiворуч, а тим часом позира? на трьох iнших членiв ради, якi сидять по той бiк столу. Але мiстер Макстерн не тягне шию, не перехняблю?ться, не зорить на мiстера О'Мельдона, себто праворуч, i не на трьох iнших членiв ради, що сидять навпроти, а сидить струнко, рiвно i не зводить очей з мiстера Дебейкера, який сидить лiворуч. Але мiстер Дебейкер дивиться не на мiстера Макстерна, себто лiворуч, а на мiстера Фiцвайна, себто праворуч. Тодi мiстер Фiцвайн, стомившися вивчати потилицю мiстера Магершона, тягне шию, перехняблю?ться i дивиться на мiстера О'Мельдона, себто праворуч, який сидить кiнець столу. Але мiстер О'Мельдон, стомившися тягнути шию i зорити на мiстера Макстерна, тягне шию i зорить на мiстера Дебейкера, який сидить лiворуч, третiй вiд кiнця. Але мiстер Дебейкер, стомившися вивчати потилицю мiстера Фiцвайна, тягне голову, перехняблю?ться i прикiпа? очима до мiстера Магершона, який сидить лiворуч, другим вiд кiнця. Але мiстер Магершон, стомившися дивитися на лiве вухо мiстера О'Мельдона, тягне шию, перехняблю?ться i позира? на мiстера Макстерна, який сидить лiворуч, третiм вiд кiнця столу. Але мiстер Макстерн, стомившись вивчати потилицю мiстера Дебейкера, тягне шию i дивиться на мiстера Фiцвайна, який сидить праворуч, другий вiд кiнця. Тодi мiстер Фiцвайн, стомившися тягнуть шию i не зводити очей з мiстера О'Мельдона, тягне шию у протилежний бiк i прикипа? очима до мiстера Макстерна, який умостився лiворуч на кра?чку стола. Але мiстер Макстерн, стомившися тягти шию i дивитися на мiстера Фiцвайна, тепер тягне шию i дивиться на мiстера Магершона, який сидить праворуч, третiй вiд краю. Але мiстер Магершон, стомившися крутити ши?ю, озираючись на мiстера Макстерна, вже не крутиться, але тягне шию у бiк мiстера Дебейкера, що сидить по лiву руку, другим вiд краю. Але мiстер Дебейкер, стомившися тягти голову уперед у бiк мiстера Магершона, тепер тягне ?? назад у бiк мiстера О'Мельдона, який сидить з правого боку, третiй вiд краю стола. Але мiстер О'Мельдон, стомившися тягнути голову назад у бiк мiстера Дебейкера, тепер тягне ?? вперед у бiк мiстера Фiцвайна, який сидить по лiву руку вiд нього другим вiд краю. Потiм мiстер Фiцвайн, стомившися тягти голову вперед i свердлити очима лiве вухо мiстера Макстерна, вiдкида?ться на спинку крiсла i оберта?ться у бiк ?диного члена ради, чий погляд вiн ще не змагався спiймати, тобто у бiк мiстера Дебейкера, i тут йому щастить побачити лисе тiм'я мiстера Дебейкера, бо той стомився тягти голову, перехилятися назад, дивитися на лiве вухо мiстера Магершона, i ось вiн, покрутившися туди-сюди i обвiвши очима усiх членiв ради, за винятком свого сусiда злiва, подався вперед, умостився i видивля?ться на мочку давно немитого правого вуха мiстера Макстерна. Бо мiстер Макстерн, якому набридло лiве вухо мiстера Магершона, а побачити праве вiн не ма? нiяко? змоги, тягне тепер свою шию вперед i рогляда? на диво огидний правий бiк перекривленого обличчя мiстера О'Мельдона, який нiяк не може приховати сво?? вiдрази, бо справа в тому, що мiстер О'Мельдон. оглянувши всiх сво?х колег, за винятком свого безпосереднього сусiди, тепер вiдкинувся на спинку крiсла i вивча? пухирi, чиряки i вугрi на потилицi мiстера Магершона. Бо мiстер Магершон, якого бiльше не цiкавить праве вухо мiстера Дебейкера, вiдкинувся на спинку крiсла i насолоджу?ться, чесно кажучи - не вперше за це засiдання, але як нiколи вiдчутно i гостро, вторинними пахощами нирок з квасолею, спожитих сьогоднi на обiд мiстером Фiцвайном. Тобто iз двадцяти поглядiв (по чотири на кожного iз п'яти членiв ради), жоден не зустрiвся з iншим, i все це витягання ший, перехняблювання вперед i назад, обертання праворуч та лiворуч нi до чого не призвело, а вся дiяльнiсть ради, спрямована на те, щоб подивитися на себе, виявилася марною, ?? члени взагалi могли б сидiти з заплющеними очима або дивитися у бiк вiчностi. ? це ще не все. Бо зараз мiстер Фiцвайн, скорiше iа все, скаже, щось давненько я не дивився на мiстера Магершона, зиркну-но я на нього ще раз, як знати, може, вiн саме зараз дивиться на мене. Але мiстер Магершон, котрий, як пам'ята?мо, щойно дивився на мiстера Фiцвайна, мабуть же обернеться у протилежний бiк i дивитиметься на мiстера О'Мельдона, сподiваючись, що i той зараз дивиться саме на нього, бо давно уже мiстер Магершон не позирав на мiстера О'Мельдона. Але, якщо мiстер Магершон i справдi давно не дивився на мiстера О'Мельдона, то мiстер О'Мельдон оце допiру тiльки одвiв погляд од мiстера Магершона, хiба ж нi? А може, якщо i вiдвiв, то не до кiнця, бо очi скарбника нiби заклякли i не поспiшали рухатися, враженi незвичним, спершу не дуже при?мним, а згодом щиро нестерпним бридким духом, який пiднiмався з-помiж бганок i потайних ходiв бiлизни мiстера Магершона, валував звiдти потужним струмом i виривався у великий свiт, назовнi, через отвiр мiж комiрцем i потилицею, що було смiливим, i треба, визнати, успiшним актом з боку дихально-шлункових органiв цього вченого мужа, якi прагнули компенсувати раптовi огрiхи у роботi верхнiх дiлянок його органiзму. Отже, мiстер Магершон оберта?ться у бiк мiстера О'Мельдона i бачить, що О'Мельдон дивиться не, як вiн сподiвався, на нього (бо, якби вiн не сподiвався перехопити погляд мiстера О'Мельдона, тодi б вiн не обертався в його бiк, а тягнув би шию вперед чи назад i позирав би на мiстера Макстерна чи хоч би на мiстера Дебейкера, але, скорiше за все, на першого, бо на нього, на вiдмiну вiд останнього, вiн давно уже не дивився), а на мiстера Макстерна, сподiваючись, що i мiстер Макстерн на нього дивиться. Та це й природно, бо вiдколи мiстер О'Мельдон дивився на мiстера Макстерна, минуло бiльше часу, нiж вiдколи мiстер О'Мельдон дивився на iнших мiстерiв, i навряд чи щоб мiстер О'Мельдон вiдав, що звiдколи мiстер Макстерн дивився на нього, минуло менше часу, нiж звiдколи мiстер Макстерн дивився на будь-кого з решти членiв ради, бо мiстер Макстерн оце допiру лише вiдвiв погляд од мiстера О'Мельдона. хiба нi? ? от мiстер О'Мельдон пересвiдчу?ться, що мiстер Макстерн дивиться не на нього, як вiн сподiвався, а на мiстера Дебейкера, чий погляд вiн сподiва?ться перехопити. Але мiстер Дебейкер з тi?ю самою метою, що й мiстер Магершон, дивиться не на мiстера Фiцвайна, а на мiстера О'Мельдона, i мiстер О'Мельдон дивиться не на мiстера Магершона, а на мiстера Макстерна, i мiстер Макстерн дивиться не на мiстера О'Мельдона, а на мiстера Дебейкера, дивиться не на мiстера Макстерна, як сподiвався мiстер Макстерн (бо, якби мiстер Макстерн не сподiвався перехопити на собi погляд мiстера Дебейкера, коли вiн обертався з метою побачити мiстера Дебейкера, то вiн би не обертався i не дивився б на мiстера Дебейкера, нi, а витягнув би шию уперед чи назад i дивився б на мiстера Фiцвайна чи на мiстера Магершона, але скорiше за все на першого, бо на нього, на вiдмiну вiд останнього, вiн давно уже не дивився), а на мiстера Фiцвайна, який насолоджу?ться потилицею мiстера Магершона, так само, як за мить до того мiстер Магершон насолоджувався його потилицею, а мiстер О'Мельдон - потилицею мiстера Магершона. ? так далi. Доки iз сорока поглядiв (по вiсiм на кожного члена ради) жоден не зустрiвся з iншим i рада, хоч як ?? члени витрiщалися, хоч як оберталися, а у справi споглядання одне одного не просунулися нi на крок, рахуючи вiд моменту, коли взялися за цю справу. ? це ще не все. Бо ще силу-силенну поглядiв можна кинути, згаявши на це прiрву часу, перш нiж око зустрiнеться з оком, якого шука?, i кожен розум збагатиться енергi?ю, споко?м i довiрою, вкрай необхiдною для втiлення ?хнього задуму. А причиною того ? вiдсутнiсть якогось певного методу, а без такого методу може iснувати будь-що, тiльки не рада, поскiльки рада, як мала так i велика, змушена дивитися на себе частiше, нiж будь-яке iнше людське скупчення, за винятком хiба що комiсi?. Так от, одним iз найкращих, найдiйовiших методiв, за допомогою якого будь-яка рада може на себе подивитися, не вiдчуваючи при цьому нi втоми, нi роздратування, яких не вда?ться уникнути радам, що дивляться на себе без певного методу, ?, либонь, такий. За цим методом усiм членам ради роздають номери, один, два, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм тощо, скiльки членiв - стiльки й номерiв, щоб кожен мав номер, щоб жоден без номера не сидiв, а сидiв з номером i повторював його подумки, доки не закарбу? в пам'ятi не лише свiй номер, а й номери всiх iнших членiв, тi номери, якi ?м роздали пiд час формування ради i якi залишаються незмiнними аж до моменту ?? розформування бо, якби пiд час кожного чергового засiдання нумерацiя докорiнно мiнялася, то важко собi уявити, який би тодi рейвах здiйнявся (внаслiдок перерозформування номерiв), нелад i розгардiяш. А так кожен член ради не тiльки ма? свiй окремий номер, але й тiшиться ним неабияк, плекаючи сво? число, прагнучи вивчити його напам'ять, ба й не тiльки його, але i всi iншi числа, всi номери, доки кожен iз них не викликатиме в його серцi i пам'ятi певне iм'я, обличчя, вдачу, певнi обов'язки i певну цифру. ? тодi, коли прийде час радi дивитися на себе, то хай усi члени, крiм першого, гуртом подивляться на цього першого, i вiн, у свою чергу, подивиться на них, а тодi, якщо схоче, то може заплющити очi, бо свiй обов'язок вiн уже виконав. Вiдтак хай усi члени, крiм першого номера, на якого оце допiру гуртом дивилися i який дивився на них у вiдповiдь, хай усi вони, опрiч другого номера, подивляться на другий номер, i хай вiн, у вiдповiдь, на них подивиться i знiме сво? окуляри, якщо вiн слабу? на очi i ма? звичку користуватися ними, i дасть очам перепочинок, бо вони йому бiльш не знадобляться. Потiм нехай усi члени ради, крiм другого i, ясна рiч, першого, котрi сво? вже оддивилися, нехай усi вони, за винятком третього номера, вiзьмуться i подивляться на третiй номер, а вiн, у свою чергу, нехай подивиться на кожного з них, а тодi пiдведеться i йде до вiкна i водить очима на всi боки, якщо йому так уже кортить зорового рiзноманiття, бо вiн сво? вiдробив i нiкому на деякий час вiн вже не потрiбен. Тодi нехай усi члени ради, за винятком третього, i, безумовно, другого й першого, якi щойно гуртом дивилися на третiй номер i по яких вiн теж пройшовся сво?м поглядом, хай вони всi, за винятком четвертого номера, вiзьмуться i подивляться на четвертий номер, i вiн хай також на них усiх по черзi подивиться, а вiдтак м'якими рухами хай, якщо хоче або вiдчува? потребу, помасу? сво? очнi яблука, бо його безпосередня роль на сьогоднi скiнчилася. ? так далi, аж доки залишаться два останнi члени ради, якi, вирячившися один на одного, можуть промити очi, якщо вони мають при собi очнi ванночки, лауданумом або слабким розчином борно? кислоти, або чайком, бо вони чесно сво? вiдробили. ? тодi нi в кого не лишиться сумнiву, що рада подивилася на себе i що це зайняло максимально короткий час i мiнiмальну кiлькiсть поглядiв. Тобто за х у квадратi мiнус х поглядiв, якщо приймати кiлькiсть членiв комiтету за х, або у квадратi мiнус у, якщо приймати ?х за у. Але поступово, пара за парою ?хнi очi знову почали випромiнювати зацiкавленi погляди, спершу в напрямку мiстера Накiбала, а потiм у бiк Лу?та, який, пiдбадьорений цим, провадив: екземпляр, який ви бачите перед собою, ма? великi ноги i пласкi ступнi, i так далi, дуже докладно i повагом, аж поки дiйшов до голови, про яку, як i про все iнше, сказав багато гарного, справедливого, дуже гарного, дуже поганого i просто блискучого. Потiм мiстер Фiцвайн спитав: але у якому станi його зд-зд-здоров'я? Чи здатен цей чоловiк самотужки переставляти ноги? Чи може без сторонньо? допомоги сiдати, сидiти, пiдводитися, стояти, ?сти, пити, лягати спати, спати, вставати й справляти природнi потреби? О, безумовно, сказав Лу?т, не тiльки маленьку, але i велику потребу, виключно власними силами. Це вельми цiкаво, сказав мiстер Фiцвайн. ? додав, а як у нього зi статевим життям, якщо вже тут мова зайшла про вiдправлення органiзму? Тобто в такого бридкого i самотнього злидаря-старигана, скакав Лу?т, ви ж на це натяка?те, без будь-якого, я певен, лихого замiру, так? Даруйте, якщо я когось несамохiть образив, сказав мiстер Макстерн. Та ще й косоокого, сказав Лу?т. Нам, сказав мiстер Фiцвайн, завжди при?мно, тобто менi, з мого боку, й мо?м колегам, з iнших бокiв, вiдповiдно, при?мно познайомитися з придурком, який належить до iншого, так би мовити, соцiального прошарку, докорiнно вiдмiнного як вiд мого, так i вiд ?хнього прошаркiв. ? з цього погляду ми, я гадаю, вам дуже вдячнi, мiстере Лу?т. Але ми якось не зовсiм збагнули, тобто як я особисто, так i мо?, я певен, украй спантеличенi колеги, яке вiдношення ма? цей джентльмен до теми вашого наукового вiдрядження, мiстере Лу?т, дуже короткого, i, вибачайте на словi, марнотратного вiдрядження до захiдних областей. У вiдповiдь Лу?т випростав праву руку i потягнувся назад, щоб узяти мiстера Накiбала за лiву руку, бо коли вiн востанн? дивився на Накiбала, той тихо й сумирно сидiв по праву руку вiд нього i так трохи позад. Я так докладно розповiдаю про все це, мiстере Грейвз, не тому, що, повiрте менi, хочу або можу, а тому що, хочте вiрте, хочте нi, але щиру правду кажу вам, просто не можу iнакше. Деталi, мiстере Грейвз, я ?х, деталi цi, зневажаю й ненавиджу не менше, нiж ви, садiвники. Коли ви садите горох чи квасолю, чи картоплю, чи моркву, чи ту ж саму рiпу, чи якi iншi коренеплоди, то чи завжди ви дотриму?тесь усiх правил, зазначених у iнструкцi?? Нi, ви похапцем ри?те канавку, швидкуруч скопу?те рядок, не те щоб прямий, i не дуже кривенький, а не рядок, так, кiльканадцять ямок, на такiй вiдстанi одна вiд одно?, щоб вони не надто, а тiльки на якусь мить стомлювали ваше й без того зморене старе око, доки ви, безтямно дивлячись просто себе, кинете в яму насiнину (так священик сипле у розриту могилу пил чи попiл) i загорнете ?? землею, скорiше за все носаком свого черевика, бо наперед зна?те, що коли пiд сприятливу годину насiнню цьому судилося прорости i збiльшитися удесятеро, у п'ятнадцять разiв, у двадцять, у двадцять п'ять, у тридцять, у тридцять п'ять, у сорок, у сорок п'ять, а то й у п'ятдеят разiв, то воно це зробить i без вашо? допомоги, а як не судилося, то туди йому i дорога. Замолоду, мiстере Грейвз, ви, безумовно, натягували мотузочку, вимiряли все лiнi?чкою, анiкроку вiд нiвелiра, та без грузила, i в кожну лунку клали рiвно по чотири, п'ять, шiсть або сiм горошинок, квасолинок, зернинок чи сочевиць, а на те, щоб сюди чотири, а другу лунку - п'ять, у третю - шiсть, а в четверту - сiм, нi н якому разi, а саме, щоб у кожну лунку по чотири, п'ять, шiсть або сiм, припустимо, горошинок, i щоб кожна картоплина лежала догори росточком, i щоб довкола кожного насiння моркви, рiпи, редьки чи пастернака обов'язково було трохи пiску чи попiлу. А зараз! А цiкаво, коли ви, мiстере Грейвз, покинули використовувати мотузку, лiнiйку, нiвелiр та грузило? У якому вiцi, мiстере Грейвз, i за яких обставин? ? чи одразу ви, мiстере Грейвз, зрiклися лiнiйки, мотузки, нiвелiра, грузила та усього iншого механiчного причандалля i усiх iнших агрономiчних хитрощiв чи спочатку вiдпала потреба в мотузцi, тодi трохи згодом у лiнiйцi, тодi в нiвелiрi (хоча, клянуся, я й досi не розумiю, яка користь вiд того нiвелiра), а за нiвелiром - i в грузилi, а потiм ви взагалi покинули замiряти вiдстань мiж лунками, а вiдтак махнули рукою на добрива. Чи всi цi знаряддя вiдпали по два - по три, мiстере Грейвз, аж доки ви помалу досягли нинiшнього стану повно? незалежностi вiд них, свободи, тобто того стану, коли вам потрiбно лише насiння, земля, екскременти, вода i палиця? Але як лiва, так i права рука мiстера Накiбала були зайнятi, бо першою вiн пiдтримував сво? тiло, яке добре перехилилося i щомитi могло впасти, а другою, захованою пiд спiдницею, вiн добре вiдпрацьованими, м'якими, i разом з тим вiдчутними рухами чухав сво? бувалi в бувальцях, але все ще теплi зимовi кальсони - набуток давньо?, мало не з пелюшок, болячки: анальногенiтально? сверблячки, яку могли спричинити глисти, нерви, геморой i ще бозна-яка холера. Серед тишi було добре чути, як об щось терлася долоня старця, i видно було, як рiвномiрно совалася вона туди-сюди, потiм знову сюди-туди, i як налилося бентегою й передчуттям блаженства його стражденне тiло, а зашкарубле обличчя чесно передавало всi його почуття,- надлюдську зосередженiсть, пота?нну радiсть, переляк i чекання. Це видовище повнiстю спантеличило всю раду i почулися вигуки: ви подивiться який житт?люб! У такому вiцi! От що значить жити на свiжiм повiтрi! Це - результат самотностi! Е go autem![8] (Реплiка мiстера Макстерна.) Але тут мiстер Накiбал, вiдчувши, нарештi, жадану полегкiсть, пiдвiвся, видобув праву руку з-пiд сво?? спiдницi, пiднiс долоню пiд нiс i характерним жестом кiлька разiв почухав кiнчик носа. Потiм вiн прийняв свою попередню цiлком пристойну поставу, з яко? його вивiв раптовий напад застарiло? болячки,- тобто поклав руки на колiна, сво? старi, рябi, волохатi, вузлуватi руки на сво? голi, старi, кiстлявi, посинiлi колiна, праву стару, волохату, рябу руку на кiстляве праве, голе, старе колiно, а лiву, стару, вузлувату, рябу руку на лiве старе, посинiле, старе, кiстляве колiно i спрямував свiй скляний, пильний погляд на щось добре i давно вiдоме, або щось ну зовсiм нецiкаве, за вiкном, на небо, яке пiдпирали то баня собору, то дах, шпиль, вежа то макiвка дерева. ? тут настала така мить, коли Лу?т пiдвiв мiстера Накiбала до пiднiжжя помосту, на якому сидiли члени ради, i, дивлячись йому прямо в обличчя сповненим приязнi поглядом, точнiше не зовсiм прямо, а трошечки десь на чверть криво, себто сповнений приязнi погляд поцiлив у саме вухо, бо чим наполегливiше Лу?т нахиляв обличчя, сво? по вiнця налите приязню обличчя, у бiк мiстера Накiбала, тим бiльше мiстер Накiбал вiдхиляв сво? бурякове, старе, волохате обличчя у протилежний бiк, i сказав, урочисто i голосно вимовляючи кожен звук, чотириста вiсiм тисяч сто вiсiмдесять чотири. ? тут мiстер Накiбал, на превеликий подив усього загалу, опустив очi з неба, сво? розумнi, тупi, зволоженi, мов виряченi очi, i втупився ними у мiстера Фiцвайна, який хвильку подумаши, раптом ще бiльше дивуючи i без того отетерiлий загал, вигукнув: Газель! Вiвця! Стара вiвця! Мiстере Дебейкер, сер, сказав Лу?т, чи не могли б ви зробити, не в службу, а в дружбу, менi таку ласку i достеменно занотувати все, що я i мiй друг казатимемо тут далi? Чому ж нi, мiстере Лу?т, звичайно, сказав мiстер Дебейкер. Я дуже вам вдячний, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Прошу, прошу, мiстере Лу?т, i нема за що, сказав мiстер Дебейкер. У такому разi, я можу на вас покластися, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Певна рiч, мiстере Лу?т, сказав Дебейкер. Ви занадто покладливi, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Та де, хiба, мiстере Лу?т, хiба, сказав мiстер Дебейкер. Козел! Старий бевзь! заволав мiстер Фiцвайн. Ви мене так заспоко?ли, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Нi слова бiльше, мiстере Лу?т, сказав мiстер Дебейкер, бiльше нi слова. ? водночас, мiстере Дебейкер, спекатися такого тягаря, сказав Лу?т. Його очi сягають до денця мо?? душi, сказав мiстер Фiцвайн. До денця чого? Сказав мiстер О'Мельдон. До денця його душi, сказав мiстер Магершон. Хай Бог милу?! Шо ж то було! вигукнув мiстер Макстерн. Як ви гада?те, що то було? Молитва до Божо? матерi? сказав мiстер Дебейкер. Хiба серед грiшних людей таке трапля?ться? сказав мiстер Магершон. Погляд, принаймнi, був цiлком щирий, сказав мiстер О'Мельдон. Тодi дозвольте менi продовжити, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Я особисто нiчого проти цього не маю, продовжуйте, мiстере Лу?т, сказав мiстер Дебейкер. Прив'яжiть його, так само, як прив'язують вогкими стрiчками, сказав мiстер Фiцвайн. Помагай вам Боже, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. ? вам, мiстере Лу?т, сказав Дебейкер. Нi, нi, саме вам, мiстере Дебейкер, вам, сказав Лу?т. ? чому саме менi, мiстере Лу?т, хоча добре, якщо ви вже гак наполяга?те, але вам також, сказав мiстер Дебейкер. Тобто хай нам обом вiн помага?, ви ж це хочете сказати, мiстере Дебейкер? сказав Лу?т. Д'ябльо, сказав мiстер Дебейкер (французький вираз). Менi знайоме його обличчя, сказав мiстер Фiцвайн. Томе! гукнув Лу?т. Мiстер Накiбал обернувся на оклик i Лу?т побачив, що той дуже чимось стурбований. Овва! сказав Лу?т, ще трохи, й наступить вирiшальний момент, i голосно оголосив: триста вiсiмдесят дев'ять ти... Менi, як би воно не вийшло, сказав мiстер Фiцвайн. Триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять, загорлав Лу?т. Га? сказав мiстер Накiбал. Ви це записали, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Так, мiстере Лу?т, сказав мiстер Дебейкер. А ви не змогли б повторити, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Безумовно, мiстере Лу?т. Я повторюю, мiстер Лу?т: триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмдесят. Мiстер Мак... Триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять, сказав Лу?т, не сiмдесят, а сiмнадцять. О, перепрошую, мiстере Лу?т, менi почулося, сiмдесят, сказав мiстер Дебейкер. Я сказав "сiмнадцять", мiстере Дебейкер, сказав Лу?т, бо так я i подумав, чiтко i ясно. Це неймовiрно, сказав мiстер Дебейкер, я чiтко i ясно чув "сiмдесят". А ви, мiстере Макстерн, що ви почули? Я почув "сiмнадцять", надзвичайно чiтко почув, сказав мiстер Макстерн. Правда, сказав мiстер Дебейкер, так i почули. Цi "надцять" i досi бринять у мо?му вусi, сказав мiстер Макстерн. А ви, мiстере О'Мельдон, сказав мiстер Дебейкер. Що "а ви"? сказав мiстер О'Мельдон. Ви що почули, сiмнадцять чи сiмдесят? сказав мiстер Дебейкер. А ви що почули, мiстере Дебейкер? сказав мiстер О'Мельдон. "Сiмдесят", сказав мiстер Дебейкер. ? сiм що? сказав мiстер О'Мельдон. ? сiм-де-сссять, сказав мiстер Дебейкер. Безумовно, сказав мiстер О'Мельдон. Ха, сказав мiстер Дебейкер. А я сказав "сiмнадцять", сказав Лу?т. ? що? сказав мiстер Магершон. ? сiм-на-дд-цять, сказав Лу?т. Я так i думав, сказав мiстер Магершон. А ми нiяк не можемо дiйти згоди, сказав мiстер Дебейкер. А як же, сказав мiстер Магершон. А ви, пане президент, сказав мiстер Дебейкер. Ге? сказав мiстер Фiцвайн. Я кажу, мiстере президент, сказав мiстер Дебейкер. Не розумiю вас, мiстере Дебейкер, сказав мiстер Фiцвайн. Як ви почули, сiмнадцять чи сiмдесят, сказав мiстер Дебейкер. Менi почулось сорок шiсть, сказав мiстер Фiцвайн. Я сказав "i сiмнадцять", сказав Лу?т. Ми вам вiримо, мiстере Лу?т, вiримо вам, сказав мiстер Магершон. Тодi занесiть це, будь ласка, до протоколу, мiстере Дебейкер. Звичайно, з задоволенням, мiстере Лу?т, сказав мiстер Дебейкер. Щиро вам дякую, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. Нема за що, нема за що. сказав мiстер Дебейкер. ? як воно звучить тепер? сказав Лу?т. Тепер, сказав мiстер Дебейкер, воно звучить так, мiстере Лу?т: триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять. Мiстер Накiбал: га? Чи не дозволить шановна рада йому сiсти? сказав Лу?т. Кому саме наша рада ма? дозволити сiсти? сказав мiстер Магершон. Вiн стомився стояти, сказав Лу?т. Де ж я бачив це обличчя? сказав мiстер Фiцвайн. Скiльки ще це все триватиме? сказав мiстер Макстерн. То можна йти? сказав мiстер Магершон. Коли вiн сидить, то краще чу?, сказав Лу?т. Нехай ляже, якщо вiн так хоче, сказав мiстер Фiцвайн. Лу?т допомiг мiстеровi Накiбалу лягти, став на колiна й схилився над ним. Томе, закричав вiн, ти мене чу?ш? Так, сер, сказав мiстер Накiбал. Триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять, закричав Лу?т. Хвилинку, сказав мiстер Дебейкер, я зараз занесу це у протокол. Хвилина минула. Продовжуйте, сказав мiстер Дебейкер. Вiдповiдай, закричав Лу?т. Сiмсят - тре, сказав мiстер Накiбал. Сiмсят - тре? сказав мiстер Дебейкер. Очевидно, вiн мав на увазi сiмдесят три, сказав мiстер О'Мельдон. Вiн мав на увазi сiмдесят три? сказав мiстер Фiцвайн. Вiн сказав "сiмдесят три". Сказав Лу?т. Хiба, сказав мiстер Дебейкер. О Боже, сказав мiстер Макстерн. О що? сказав мiстер О'Мельдон. О Боже! сказав мiстер Магершон. Мiстере Дебейкер, сказав Лу?т, будьте ласкавi, оголосiть те, що у вас там ?. Де саме? сказав мiстер Дебейкер. У протоколi, щоб пересвiдчитися, що воно вiдповiда? дiйсностi. Який ви все-таки недовiрливий, мiстере Лу?т, сказав мiстер Дебейкер. Багато що залежить вiд точностi фiксацi? факту, сказав Лу?т. Вiн ма? рацiю, сказав мiстер Макстерн. З чого почати? сказав мiстер Дебейкер. З мо?х слiв i зi слiв мого друга, сказав Лу?т. Бiльше вас нiчого не цiкавить, сказав мiстер Дебейкер. Нi, сказав Лу?т. Мiстер Дебейкер заходився переглядати сво? записи i сказав, я бачу таке: Мiстер Лу?т: Томе, ти мене чу?ш? Мiстер Накiбал: так сер. Мiстер Лу?т: триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмдесят. Мiстер Нак... Сiмнадцять, сказав Лу?т. А й справдi, мiстере Дебейкер, сказав мiстер Фiцвайн. Скiльки разiв вам ще можна казати? сказав мiстер О'Мельдон. Згадайте сво? сiмнадцять рокiв, сказав мiстер Магершон. Ха, ха, чудова думка, сказав мiстер Дебейкер. Мiстер Магершон сказав, чи не краще було б, зважаючи на те, що такi надзвичайно великi числа - е... пiшли в дiло, щоби наш скарбник погодився взяти на себе складання протоколу, тiльки на сьогоднi? Я анiскiльки не збираюся зневажати цим нашого шановного секретаря, якого усi ми зна?мо з найкращого боку, але, позаяк тут iдеться про нечувано складнi числа, то бодай сьогоднi... Нi, нi, нi в якому разi, сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер Макстерн сказав, може, якщо б наш шановний секретар зголосився записувати числа не цифрами, а словами. Так, так, як ви на це дивитесь? сказав мiстер Фiцвайн. А яка рiзниця? сказав мiстер О'Мельдон. Мiстер Макстерн вiдповiв: ну як же, вiн тодi записував би всi почутi слова, а не переводив би ?х у числовi еквiваленти, що вже саме по собi вимага? тривало? практики, особливо коли йдеться про числа, якi складаються з п'яти-шести лiтер, даруйте, цифр. Що ж, як на мене, то це - блискуча iдея, сказав мiстер Магершон. Ви могли б так зробити, мiстере Дебейкер? Сказав мiстер Фiцвайн. Але ж я так завжди роблю, сказав мiстер Дебейкер. Я у цьому не сумнiваюся, сказав мiстер Фiцвайн. Тодi я не знаю, що тут можна зробити, сказав мiстер Магершон. Хто з нас не помиля?ться, сказав Лу?т. Дякую, мiстере Лу?т, сказав мiстер Дебейкер. На здоров'я, мiстере Дебейкер, сказав Лу?т. От i прекрасно, от i чудово, вигукнув мiстер О'Мельдон. Що саме прекрасно i чудово? сказав мiстер Макстерн. Цi двi цифри спiввiдносяться, сказав мiстер О'Мельдон, як кум до свого кобеля. Кум до свого що? сказав мiстер Фiцвайн. Вiн мав на увазi куб до свого кореня, сказав мiстер Макстерн. А я як сказав? сказав мiстер О'Мельдон. Кум до свого кобеля, ха-ха, сказав мiстер Дебейкер. А що це означа?, куб до свого кореня, сказав мiстер Фiцвайн. Нiчого не означа?, сказав мiстер Макстерн. Як це так? "Нiчого не означа?"? сказав мiстер О'Мельдон. Мiстер Макстерн вiдповiв, до свого якого кореня? Можна мати безлiч коренiв. Взяти хоча б довгий кубiчний огiрок сорту "Турецький", сказав мiстер Фiцвайн. Не всi куби, сказав мiстер О'Мельдон. А хто каже про всi куби? сказав мiстер Макстерн. ? не про цей куб, сказав мiстер О'Мельдон. Я про це нiчого не знаю, сказав мiстер Макстерн. Я в ньому нiчого не петраю, сказав мiстер Фiцвайн. Я також, сказав мiстер Магершон. Що саме прекрасне i чудове? сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер О'Мельдон вiдповiв, а те, що мiстер Белiнакс... Мiстер Накiбал, сказав Лу?т. Мiстер О'Мельдон сказав, що мiстер Накiбал подумки за якiсь тридцять п'ять чи сорок секунд видобув кубiчний корiнь iз шестизначного числа. Мiстер Макстерн сказав, сорок секунд! Принаймнi п'ять хвилин минуло з того часу, як було оголошено цю цифру. Що ж тут дивного? сказав мiстер Фiцвайн. Мабуть, наш президент забув, сказав мiстер Макстерн. Два ? кубiчним коренем з восьми, сказав мiстер О'Мельдон. А й справдi, сказав мiстер Фiцвайн. Так, двiчi двадцять чотири, а двiчi чотири - вiсiм, сказав мiстер О'Мельдон. Отже, два ? кубiчним коренем iз восьми, сказав мiстер Фiцвайн. Так, i вiсiм, це ? два у кубi, сказав мiстер О'Мельдон. Вiсiм це ? два у кубi, сказав мiстер Фiцвайн. Так, сказав мiстер О'Мельдон. Ну то й що ж тут дивного? сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер О'Мельдон вiдповiв: Те, що два ? кубiчним коренем iз восьми, а вiсiм ? двiйкою в кубi, давно вже нiкого не диву?. Мене диву? те, що мiстер Наллiбек подумки за такий короткий час видобува? кубiчний корiнь iз шестизначного числа. О, казав мiстер Фiцвайн. А це так важко? сказав мiстер Магершон. Неймовiрно, сказав мiстер Макстерн. Ну-ну, сказав мiстер Фiцвайн. Жодна людина ще не спромоглася на такий подвиг, лише одного разу на таке збився кiнь, сказав мiстер О'Мельдон. Кiнь! вигукнув мiстер Фiцвайн. Цей випадок описано у "Kulturkampf", сказав мiстер О'Мельдон. Так от воно що, сказав мiстер Фiцвайн. Лу?т не приховував свого задоволення. Мiстер Накiбал перекинувся на бiк i, очевидно, спав. Але ж мiстер Канiбал не кiнь, сказав мiстер Фiцвайн. Зовсiм не схожий, сказав мiстер О'Мельдон. А ви певнi в тому, що це ваше припущення с цiлком слушним? сказав мiстер Магершон. Нi, сказав мiстер О'Мельдон. У всьому цьому ? щось слизьке, сказав мiстер Макстерн. Не кiнське, а слизьке, ха-ха, дуже смiшно, сказав мiстер Дебейкер. Я протестую, сказав Лу?т. Проти чого? сказав мiстер Фiцвайн. Проти слова "слизьке", сказав Лу?т. Занесiть це до протоколу, мiстере Дебейкер, сказав мiстер Фiцвайн. Лу?т дiстав з кишенi аркуш паперу i передав його мiстеровi О'Мельдону. А це ще що таке, мiстере Лу?т? сказав мiстер О'Мельдон. Це - перелiк шестизначних чисел, ?х тут дев'яносто дев'ять, якi ? точними кубами iнших чисел, що теж подаються. ? що я мушу з ними робити, мiстере Лу?т? сказав мiстер О'Мельдон. Перевiрте мого друга, сказав Лу?т. О, сказав мiстер Фiцвайн. А я вийду, поскiльки на карту поставлена моя наукова сумлiннiсть, сказав Лу?т. Годi-бо, заспокойтесь, мiстере Лу?т, сказав мiстер Магершон. Роздягнiть його догола, зав'яжiть йому очi, а мене виведiть геть, сказв Лу?т. А як щодо телепатi? або ж передачi думок на вiдстанi, сказав мiстер Макстерн. Лу?т сказав; а ви, як питатимете про пiднесення в куб, то закрийте чим-небудь куби, а як треба видобути корiнь кубiчний, то закрийте графу, де позначенi коренi. А що вiд того змiниться? сказав пан О'Мельдон. А ви самi не знатимете вiдповiдi, сказав Лу?т. Пан Фiцвайн вийшов з кiмнати, слiдом за ним подалися i iншi члени ради. Лу?т розштовхав мiстера Накiбала i допомiг йому пiдвестися. До кiмнати повернувся мiстер О'Мельдон, в руцi вiн тримав папiр, який дав йому Лу?т. Я можу це взяти з собою, мiстере Лу?т, сказав вiн. Звичайно, сказав Лу?т. Дякую, мiстере Лу?т, сказав мiстер О'Мельдон. Нема за що, мiстере О'Мельдон, сказав Лу?т. До побачення, джентльмени, сказав мiстер О'Мельдон. Лу?т сказав, до побачення, мiстере О'Мельдон. Попрощайся з мiстером О'Мельдоном, Томе, покажи, який ти в нас чемний, скажи, до побачення, мiстере О'Мельдон. Догобач, сказав мiстер Накiбал. Дуже мило, дуже мило, сказав мiстер О'Мельдон. Мiстер О'Мельдон вийшов з кiмнати. Невдовзi Лу?т i мiстер Накiбал, взявшися за руки, зробили те саме. А ще трохи згодом спорожнiлу кiмнату заповнили сiрi тiнi. Зайшов служник, повимикав свiтло, порозставляв стiльцi, оглянув кiмнату, подивився, чи все гаразд, i вийшов. Потiм уся ця простора кiмната поринула у пiтьму, бо запала нiч, ще одна нiч. Ну i от, мiстере Грейвз, наступного дня, хочете вiрте, хочете - нi, о тiй самiй порi, на тому самому мiсцi, посеред залито? свiтлом просторо? зали з височенною стелею зiбралися тi самi добродi?, ретельно перевiрили, як мiстер Накiбал пiдносить у куб рiзнi числа i видобува? з них корiнь кубiчний. Рада скористалася з запропонованих Лу?том запобiжних iаходiв, хоча й не стала виводити Лу?та iз кiмнати, а запропонувала йому стати спиною до ради, обличчям до вiдчиненого вiкна i дозволила мiстеровi Накiбалу не скидати дещо зi сво?? бiлизни. Мiстер Накiбал з честю витримав це суворе випробування; коли вiн пiдносив у куб рiзнi числа загальною кiлькiстю сорок шiсть, то зробив лише двадцять п'ять дрiбних помилок, а коли видобував корiнь кубiчний iз п'ятидесяти трьох чисел, то ледь схибив лише у чотирьох випадках! Вiдстань мiж. питанням i вiдповiддю, iнколи незначна, а часом завдовжки у хвилину, дорiвнювала у середньому тридцяти чотирьом - тридцяти п'яти секундам, якщо вiрити мiстеровi О'Мельдону, який прийшов на засiдання зi сво?м секундомiром. На одне запитання мiстер Накiбал зовсiм не вiдповiв. То був досить непри?мний момент. Мiстер О'Мельдон, не пiдводячи очей вiд аркуша, оголосив п'ятсот i дев'ятнадцять тисяч триста тринадцять. Минула хвилина, хвилина з чвертю, хвилина з половиною, хвилина i три чвертi, двi хвилини, двi хвилини з чвертю, двi хвилини з половиною, двi хвилини i три чвертi, три хвилини, три хвилини i чверть, три хвилини з половиною, три хвилини i три чвертi, а мiстер Накiбал все не вiдповiдав! Прошу вас, сер, ну що ж ви, скачав мiстер О'Мельдон рiзко, п'ятсот дев'ятнадцять тисяч, триста тринадцять. Але мiстер Накiбал не вiдповiдав! Вiн або зна? або не зна?, сказав мiстер Магершон. ? тут мiстер Дебейкер, так зайшовся смiхом, що залився сльозами. Мiстер Фiцвайн сказав, якщо ви не чу?те, то так i скажiть: я не чую. Якщо ви не зна?те, то так i скажiть: я не знаю. А то що ж нам тут, до ночi чекати, чи що? Лу?т обернувся i сказав, а хiба це число, хiба воно ? у перелiку? Помовчте, мiстере Лу?т, сказав мiстер Фiцвайн. А хiба це число ? у перелiку? гримнув Лу?т на науковцiв i рiшуче пiдступив до них, спершу позеленiвши, потiм зблiднувши вiд обурення. Я звинувачую скарбника, сказав Лу?т i направив на того перст, наче в кiмнатi було два, чи три, чи чотири, чи п'ять, чи навiть шiсть скарбникiв, а не лише один, у виголошеннi числа, якого нема? у перелiку, iз якого можна видобути такий саме корiнь кубiчний, як iз мо?? сраки. Мiстере Лу?т, закричав мiстер Фiцвайн. З його що? сказав мiстер О'Мельдон. ?з його сраки, сказав мiстер Магершон. Я звинувачую його, сказав Лу?т, у зловорожостi, недоброзичливостi i пiдступностi, у ретельно продуманiй спробi зацькувати, заплутати i збити з пантелику старого чоловiка, який iз приязнi до мене не шкоду? сво?х сил, щоб... щоб... щоб... який не шкоду? сил. Мене обурила i роздратувала ця вихватка, додав Лу?т, яку я вважаю ..., ..., ..., ..., ..., ..., ..., ..., ..., i тут усi почули каскад таких мiцних виразiв, що якби пан О'Мельдон не був людиною м'якою i згiдливою, вiн неодмiнно обурився б, настiльки каскадними i мiцними були почутi ним слова. Але мiстер О'Мельдон був людиною настiльки м'якою i згiдливою, що коли мiстер Фiцвайн пiдвiвся i сповненими обурення словами почав закривати засiдання, то вiн пiдвiвся i заспоко?в мiстера Фiцвайна, пояснивши йому, що саме вiн, мiстер О'Мельдон, у всьому винен, бо вiн, недобачивши, прийняв нуль не за нуль, а за одиницю. Але ж воно у вас вийшло не са-са-самохiть, без усякого лихого намiру, сказав мiстер Фiцвайн. Потiм запала мовчанка, яка тривала доти, доки мiстер О'Мельдон, звiсивши голову i плавно телiпаючи нею з боку на бiк, переносив вагу свого тiла з ноги на ногу i повторював, о нi, нi, нi, нi, Господь не дасть збрехати, нiколи. В такому випадку я мушу попросити, щоб мiстер Лiнгард вибачився перед вами, сказав мiстер Фiцвайн. О нi, нi, нi, нi, нi, нiякого вибачення, скрикнув мiстер О'Мельдон. Мiстер Лiнгард? сказав мiстер Магершон. Я сказав "мiстер Лiнгард?" сказав мiстер Фiцвайн. Звичайно сказали, сказав мiстер Магершон. Про кого ж це я думав? сказав мiстер Фiцвайн. Дiвоче прiзвище мо?? матерi - Лiнгард, сказав пан Макстерн. Ну, як же, як же, добре ?? пам'ятаю, чудова була жiнка, сказав мiстер Фiцвайн. Вона померла при пологах, народила мене i померла, сказав мiстер Макстерн. Я вам вiрю, сказав мiстер Дебейкер. Чудова, прекрасна жiнка, сказав мiстер Фiцвайн. По закiнченнi iспитiв настав час для запитань i вiдповiдей. Через схiднi вiкна просторо? зали струменiло червоне зимове сонце, воно, сердито прощаючись iз землею, пронизувало сво?м сяйвом застiйне кiмнатне повiтря, i в той самий час на протилежному боцi крiзь вибагливi, зробленi в орi?нтальному стилi прорiзи вже чулося спершу квола, але чим далi гомiнкiша мелодiя, що ?? вигравали мiльйони сопiлочок ночi. Настав час для запитань i вiдповiдей. Мiстер Фiцвайн спитав: а видобувати квадратний корiнь вiн теж умi?? Мiстер О'Мельдон сказав, якщо вже вiн може пiдносити в куб, то в квадрат i поготiв, i якщо вже вiн умi? видобувати корiнь кубiчний, то з квадратним i поготiв упора?ться. Я питаю мiстера Лу?та, сказав мiстер Фiцвайн. Тут iдеться не про те, щоби зводити в куб чи в квадрат, сказав Лу?т. Як це так? сказав пан Фiцвайн. Лу?т вiдповiв, людина з багатою уявою здатна пiдносити i в куб i в квадрат подумки, числа нiби самi з'являються перед ?? внутрiшнiм зором. Тобто ви виступа?те за викорiнення коренiв? сказав мiстер Фiцвайн. Не всiх, сказав Лу?т, а тiльки кубiчних. А як бути з квадратними? сказав мiстер Фiцвайн. Не чiпати ?х, сказав Лу?т. Як це так? сказав мiстер Фiцвайн. Людина з багатою уявою здатна видобувати квадратний корiнь подумки, сказав Лу?т, так само як i з допомогою аркуша паперу i олiвця. А корiнь кубiчний? сказав мiстер Фiцвайн. Лу?т нiчого не вiдповiв, та й що йому було казати? А корiнь четвертого ступеня? сказав мiстер О'Мельдон. То ?, власне, квадратний корiнь у квадратi, сказав Лу?т. А корiнь п'ятого ступеня? сказав мiстер Фiцвайн. Та хiба ж Господь наш воскрес на другий день? сказав Лу?т. А корiнь шостого ступеня? сказав мiстер Дебейкер. То ? квадратний корiнь у кубi або кубiчний у квадратi, сказав Лу?т. А корiнь сьомого ступеня? сказав мiстер Макстерн. А ходити по водi яко по суху? сказав Лу?т. А корiнь восьмого ступеня? сказав мiстер О'Мельдон. Квадратний квадратного кореня у квадратi, сказав Лу?т. Настав час для запитань i вiдповiдей. Радiсть i туга, здрастуй i прощавай, удар i вiдсiч, програв i перемiг, перемiг i програв - усе змiшалося у цiй великiй, до всього байдужiй залi. А корiнь дев'ятого ступеня? сказав мiстер Фiцвайн. То ? кубiчний корiнь у кубi, сказав Лу?т. А корiнь десятого ступеня? сказав мiстер Дебейкер. Не може iснувати без п'ятого ступеня, сказав Лу?т. А корiнь одинадцятого ступеня? сказав мiстер Макстерн. Якщо його у вiскi встромити? сказав Лу?т. А корiнь дванадцятого ступеня? сказав мiстер О'Мельдон. То ? корiнь квадратний кубiчного кореня у квадратi або корiнь кубовий квадратний кореня у квадратi, або корiнь квадратний квадратного кореня в кубi, сказав Лу?т. А корiнь тринадцятого ступеня? сказав мiстер Фiцвайн. Годi! зайшовся криком мiстер Магершон. Тобто? сказав мiстер Фiцвайн. Годi! сказав мiстер Магершон. Яке ви ма?те право казати "годi"? сказав мiстер Фiцвайн. Джентльмени, джентльмени, сказав мiстер Макстерн. Мiстере Лу?т, сказав мiстер О'Мельдон. Слухаю вас, сер, сказав Лу?т. Ось передi мною сьогоднi на аркушi було два стовпчики чисел, сказав мiстер О'Мельдон, в одному, там, де позначалися коренi, стояли лише двозначнi числа, в iншому, там, де був стовпчик з кубами, стояли лише шестизначнi числа. Стовпчик з кубами! вигукнув мiстер Макстерн. Що таке? В чому там справа? сказав мiстер Фiцвайн. Яка краса, сказав мiстер Макстерн. А й справдi, мiстере Лу?т, як ви гада?те? сказав мiстер О'Мельдон. Я до музики не вдатний, сказав Лу?т. Я не це мав на увазi, сказав мiстер О'Мельдон. А що ви ма?те на увазi? сказав мiстер Фiцвайн. Я маю на увазi, сказав мiстер О'Мельдон, з одного боку, те, що в одному iз стовпчикiв, тобто у стовпчику коренiв, знаходимо лише двозначнi числа, а з iншого, тобто у стовпчику кубiв, знаходимо лише шестизначнi числа. Я ж правду кажу, мiстере Лу?т? Список - перед вами, сказав Лу?т. А стовпчик iз коренями також дуже симпатичний, як на мене, сказав мiстер Дебейкер. Так, але до стовпчика з кубами йому i не братися, сказав мiстер Макстерн. Ну, може, й не зовсiм так, але й не те, щоб зовсiм не так, сказав мiстер Дебейкер. ? тут вiн заспiвав: Стовпчик кубiв зустрiв стовп коренiв ? пита?, що той буде пити? Стовпчик кубiв зустрiв стовп коренiв ? пита?, що той буде пити? Стовпчик кубiв зустрiв стовп коренiв ? пита?, що той буде пити? Склянку добрих чорнил, каже стовп коренiв, З вiрним стовпчиком рiдних, братерських кубiв Завжди ладен я перехилити. Ха-ха-ха-ха, ха-ха, ха, гм, сказав мiстер Дебейкер. Чи будуть ще якiсь питання, перш нiж я пiду додому, сказав мiстер Фiцвайн. Я саме пiдняв дуже важливе питання, сказав мiстер О'Мельдон, але мене перебили. То хай вiн продовжить з того мiсця, де зупинився, сказав мiстер Магершон. Те важливе питання, яке я пiднiмав, сказав мiстер О'Мельдон, коли мене перебили, полягало ось у чому: iз двох стовпчикiв чисел, якi бачив сьогоднi, один, а саме... Вiн уже двiчi про це говорив, сказав мiстер Макстерн, продовжуйте не з того мiсця, де ви почали, а з того, де вас урвали. Чи ви хочете повторити помилку дарвiнiвсько? гусенi? Дарвiнiвсько? кого? сказав мiстер Дебейкер. Дарвiнiвсько? гусенi? сказав мiстер Магершон. А що там iз ним сталося? сказав мiстер Макстерн. А сталося iз ним те, сказав мiстер Магершон, що, коли вiн лежав у гамацi, то на нього раптом... А ми хiба зiбралися для того, щоб обговорювати гусiнь? сказав мiстер О'Мельдон. Та Бога ради, викладiть нарештi сво? питання, сказав мiстер Фiцвайн, i дайте менi спокiйно пiти додому до мо?? жiнки. ? до дiтей, додав вiн. Питання, яке я збирався викласти, сказав мiстер О'Мельдон, коли мене так брутально урвали, полягало ось у чому. Якщо у лiвому стовпчику, тобто стовпчику коренiв, замiсть двозначних чисел трапляються i трьох, i чотирьохзначнi, не кажучи вже про iншi, тодi у правому стовпчику, тобто у стовпчику кубiв, замiсть суто шестизначних чисел мусили бути й семи-, восьми-, дев'яти-, десяти-, одинадцяти- i навiть дванадцятизначнi числа. Пiсля цих слiв запала мовчанка. Чи не так? мiстере Лу?т, сказав мiстер О'Мельдон. Може бути, сказав Лу?т. У такому разi чому, сказав мiстер О'Мельдон, перехнябився уперед i вдарив кулаком по столу, чому ?х тут нема?? Кого там нема?? сказав мiстер Фiцвайн. Того, про кого я щойно казав, сказав мiстер О'Мельдон. Тобто? сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер О'Мельдон вiдповiв: з одного боку, у першому стовпчику... Тобто стовпчику коренiв, сказав мiстер Дебейкер. Мiстер О'Мельдон продовжив: трьох i навiть чотирьохзначнi числа... Не кажучи про всi iншi, сказав мiстер Макстерн. Мiстер О'Мельдон продовжив: а з iншого боку, в iншому... Тобто стовпчику кубiв, сказав мiстер Магершон. Мiстер О'Мельдон продовжив: семизначнi... Восьми... сказав мiстер Дебейкер. Або дев'яти, сказав мiстер Макстерн. Або десяти, сказав мiстер Магершон. Або одинадцяти, сказав мiстер Дебейкер. Або навiть дванадцяти, сказав мiстер Макстерн. Значить, сказав мiстер Магершон. А що ?м там робити? сказав мiстер Фiцвайн. Пташка божая не зна? нi турбот i нi... сказав Лу?т. Чи можу я припустити, мiстере Лу?т, сказав мiстер О'Мельдон, що, якщо я запитаю цього чоловiка i попрошу його назвати кубiчний корiнь iз... вiн схилився над аркушем,- ну, скажiмо, дев'ятисот семидесяти трьох мiльйонiв двохсот пятидесяти двох тисяч двохсот семидесяти двох, то чи зможе вiн вiдповiсти? Тiльки не сьогоднi, сказав Лу?т. Або, принаймнi, сказав мiстер О'Мельдон, знову зазираючи у свiй аркуш, iз дев'ятсот дев'яноста восьми мiльярдiв семисот мiльйонiв ста двадцяти дев'яти тисяч дев'ятиста дев'яноста дев'яти? В принципi так, але не зараз, сказав Лу?т. Ха, сказав мiстер О'Мельдон. То ви вже виклали сво? питання, мiстере О'Мельдон, сказав мiстер Фiцвайн. Так, сказав мiстер О'Мельдон. Менi при?мно це чути, сказав мiстер Фiцвайн. Ви про це нам пiзнiше розкажете, сказав мiстер Магершон. Але де ж я бачив це обличчя, сказав мiстер Фiцвайн. ? ще один момент, сказав мiстер Макстерн. Сонце вже зайшло за захiдний обрiй, сказав мiстер Дебейкер, вiн обернув голову i витягнув руку в тому напрямку. Всi iншi теж обернулися i не зводили погляду з того мiсця, де щойно було сонце. Але мiстер Дебейкер крутнувся i, вказуючи в протилежний бiк, сказав, а от на сходi сутенi? набагато швидше. Потiм усi обернулися i прикипiли очима до вiкон, в яких щось наче мерехтiло, i до темно-сiрого неба понад самою землею i свiтло-сiрого трохи вище. Бо нiч, здавалося, не стiльки западала, скiльки пiднiмалася знизу, немов новий день. Але, нарештi, немов вiдходячи вiд могили, в яку щойно поклали близьку вам людину, затямте мо? слова, мiстере Грейвз, в яку щойно поклали близьку вам людину, ?хнi тiла, охаючи та ахаючи, повiльно знялися зi сво?х мiсць i рушили геть, а мiстер Фiцвайн мерщiй зiбрав усi папери, бо у призахiдному свiтлi вiн згадав, де саме дуже давно вiн побачив це обличчя. ? от вiн пiдвiвся i похапцем вийшов iз зали (немов можна було якось вискочити iз зали не пiдводячись), слiдом за ним потяглися, не дуже кваплячись, його помiчники у такому порядку, спершу мiстер О'Мельдон, тодi мiстер Макстерн, тодi мiстер Дебейкер, а там i мiстер Магершон, випадково так вийшло, навмисно чи iще якось Бог його зна?. Потiм мiстера О'Мельдона, поки вiн зупинявся, щоб потиснути руку Лу?ту, погладити мiстера Накiбала по головi i зразу непомiтним рухом витерти руку об штани, наздогнали i залишили позаду спочатку мiстер Макстерн, тодi мiстер Дебейкер, а там i мiстер Магершон. А потiм i мiстер Макстерн, поки вiн зупинився, щоб висловити якусь iз сво?х думок, наздогнали i залишили позаду спочатку мiстер Дебейкер, а там i мiстер Магершон. А потiм мiстера Дебейкера, коли той нахилився, щоб зав'язати шнурiвку на черевицi, яка, як завжди, розв'язалася, обiйшов мiстер Магершон, який тихо й повiльно почвалав самотньо до дверей, немов якийсь iз персонажiв Едгара По, i ще трохи дiйшов би до них i пройшов би крiзь них, якби раптом якась нагла думка не спинила його ходи i не примусила його заклякнути, розкарячивши i без того кривi кiнцiвки, так що вага всього його тiла мала розподiлитися мiж лiвою ступнею та пальцями право? ноги i довго хиталася мiж ними, не знаючи, де б ?й, переляканiй, знайти пришиб. Тепер порядок, згiдно з яким вони рушили слiдом за мiстером Фiцвайном (вiн, до речi, на цей час уже ?хав у одинадцятому трамва?), докорiнно змiнився. Тобто перший колись тепер був останнiй, а останнiй тодi - тепер перший, другий тодi - нинi третiй, а третiй - другий. ? первiсний порядок (спершу мiстер О'Мельдон, далi мiстер Макстерн, далi мiстер Дебейкер i мiстер Магершон) тепер внаслiдок обдумування, нахиляння, мiркувань i вiтання змiнився на iнший (спершу мiстер Магершон, далi мiстер Дебейкер, мiстер Макстерн i мiстер О'Мельдон). Але ледве мiстер О'Мельдон, як слiд привiтавшися, подався до мiстера Макстерна, як мiстер Макстерн, як слiд замислившись, рушив, разом iз мiстером О'Мельдоном до мiстера Дебейкера. Але ледве мiстер О'Мельдон i мiстер Макстерн встигли, як слiд, спершу мiстер О'Мельдон, тодi мiстер Макстерн, перший - привiтатися, другий - подумати i разом рушити до мiстера Дебейкера, як мiстер Дебейкер, як слiд нахилившися, подався разом iз мiстером О'Мельдоном i мiстером Макстерном у бiк мiстера Магершона. Але ледве мiстер О'Мельдон i мiстер Макстерн, i мiстер Дебейкер встигли, як слiд, спершу мiстер О'Мельдон, тодi мiстер Макстерн, а вiдтак i мiстер Дебейкер, перший - привiтатися, другий - замислитися, третiй - нахилитися i разом податися до мiстера Магершона, як мiстер Магершон, як слiд замислившися, рушив, разом iз мiстером О'Мельдоном, мiстером Макстерном i мiстером Дебейкером до дверей. ? от iз дверей пiсля неодмiнного тупцяння, обмiну надлишками нудно? гречностi, пропускання один одного вперед, вiдступання убiк, наступання на ноги i прориву на шляхетнi лункi сходи i виходу на внутрiшн? подвiр'я, яке вже полонила чорна нiч, один за одним вервечкою вийшли мiстер Макстерн, мiстер О'Мельдон, мiстер Магершон i мiстер Дебейкер, яких саме так, а не iнакше розставив випадок чи яка iнша фанаберiя. Отже той, хто спершу був перший, а вдруге останнiм, тепер був першим, а той, хто був спершу другим, а вдруге третiм, тепер був першим, а той, хто був спершу третiм, а вдруге другим, тепер був останнiм, а той, хто був спершу останнiй, а вдруге першим, тепер був третiм. А одразу за ними, накинувши верхнiй одяг, подибав надвiр i мiстер Накiбал. А одразу за ним вийшов Лу?т. ? Лу?т, спускаючись сходами, перестрiв старого, гiркого, бiлого i мiцного сторожа Пауера, що саме пiднiмався нагору. Коли вони порiвнялися, зовсiм сивий сторож скинув свого кашкета, а Лу?т усмiхнувся. ? добре, що кожен вчинив саме так. Бо якби Лу?т не всмiхнувся, то i Пауер не скинув би кашкета, а якби Пауер не скинув кашкета, тодi Лу?т не всмiхнувся б, i так би вони i проминули один одного, iдучи кожен сво?м шляхом, Лу?т униз, Пауер нагору, перший з похмурим виразом другий у кашкетi. А на другий день... Але тут Артуровi не iнакше, як набридла його iсторiя, бо вiн покинув мiстера Грейвза i повернувся до будинку. Уот був йому вдячний за це, бо Артурова iсторiя, яку вiн сприймав не пропускаючи анi слова, вельми Його виснажила й занудила. Тому вiн iз чистим сумлiнням мiг тепер казати, що вiн, до речi, й робив, що з усього почутого i побаченого пiд час служби у мiстера Нота, нiчого вiн так ясно не бачив i не чув, як Артура та мiстера Грейвза, якi стоять на залитiй сонцем галявинi, i Лу?та, i мiстера Накiбала, i мiстера О'Мельдона, i мiстера Магершона, i мiстера Фiцвайна, i мiстера Дебейкера, i мiстера Макстерна, i всi ?хнi вчинки й слова. Зрозумiв вiн усе достеменно, хоча й не мiг поручитися за точнiсть чисел, а перевiряти вiн ?х не став, бо до чисел вiн не мав кебети. А слова, навiть якщо вони й не були точною цитатою, все ж передавали змiст того, що мовили Артур, Лу?т, мiстер Накiбал та iншi. Свого часу цей випадок вельми його потiшив i дуже довгий час нiчого його бiльше не тiшило, i ще довший час спогади про ту пригоду були для нього джерелом постiйно? втiхи. Але пiд кiнець усе це його дооре стомило, тодi вiн зрадiв, коли Артур урвав свою розповiдь i пiшов до хати. Тодi Уот злiз зi свого горбка i подумав, шо не зле було б зараз опинитися в затiнку прохолодно? оселi i перехилити скляночку молока. Але вiн не наважився залишити мiстера Нота у садку на самотi, хоча не було нiяких пiдстав гадати, що, якби вiн пiшов, щось вiд того змiнилося б. Вiдтак вiн побачив, що гiлки на деревi затрiпотiли, бо за них чiплявся мiстер Нот, який, як здавалося, не минав жодно?, коли спускався з верхiвки на саму землю. Потiм мiстер Нот розвернувся i пiшов до хати, а Уот - за ним. Вiн радiв, що так гарно провiв цей ранок, сидячи на сво?му горбочку, i передчував, як ще трохи, й ковтатиме холодне молоко у сво?му темному прохолодному ванкiрчику. А мiстер Грейвз лишився один, стояв, опираючись на вила, посеред саду, а тiнi тим часом все довшали i довшали. Пiзнiше Уот дiзнався вiд Артура, що коли той розповiдав усiм свою iсторiю перш нiж стомився, звичайно, то думкою линув геть вiд господи мiстера Нота, та?мницi яко?, нерухомiсть i сталiсть яко? вiн нiколи не був в змозi витримати. Артур був гарний хлопець, вiдвертий i щирий, не те що Ерскiн. В iншому мiсцi, казав вiн, я мiг би почати цю iсторiю з зовсiм iншого мiсця i довести ?? до кiнця, розповiсти, хто такий був мiстер Накiбал насправдi (його прiзвище було Тислер i вiн знiмав кiмнату на каналi) i в чому полягав його метод видобування кубiчних коренiв (вiн просто вивчив напам'ять куби усiх чисел вiд одиницi до дев'ятки, хоча навiть у цьому не було тако? вже потреби, бо одиниця да? одиницю, двiйка - вiсiм, трiйка - сiм, чотири - чотири, п'ять - п'ять, шiсть - шiсть, сiм - три, вiсiм - два, дев'ять - дев'ять, а нуль, звiсне дiло,- нуль), i мiг би повiдати про iншi Лу?товi витiвки, про його падiння i подальше сходження, завдяки саме чудодiйнiй силi "Бандо", яке вiн вживав регулярно. Але у межах господи мiстера Нота, на його землi, зробити це Артур нiяк не мiг. Бо Артур зупинявся i замовкав посерединi сво?? оповiдi не тому, що iсторiя ця його вкрай стомила, втоми вiн зовсiм не вiдчував, а тому, що його посiдало палке бажання, покинувши Лу?та, повернутися до будинку мiстера Нота з його та?мницями, сталiстю i нерухомiстю. Бо вiн i так уже був не в змозi терпiти розлуку з ними. Але, як знати, може, в iншому мiсцi, перебуваючи на iншiй землi, Артур взагалi не подужав би розпочати свою iсторiю. Бо iншого мiсця, крiм того, яке займав мiстер Нот з його нерухомими та?мницями i та?мничою нерухомiстю, котра тiльки й знала, що тиснути i не давати продиху, просто не iснувало. Але якби вiн розпочав свою iсторiю деiнде, у iншому мiсцi iншо? землi, тодi, скорiше за все, вiн довiв би ?? до кiнця. Бо якщо де й було подiбне мiсце, то там неодмiнно був пан Нот, який звик спершу добре притиснути i не дати нiякого продиху, а тодi попустити i мало що зовсiм не вiдпустити. Уот спiвчував тим, хто потрапив у таке скрутне становище. Та й сам вiн попервах хiба не кидався у подiбнi крайнощi? А тепер хiба з ним такого не бува?? Чесно кажучи, майже нi. Принаймнi слова "сталiсть" або "нерухомiсть" (по вiдношенню до себе) не здавалися йому цiлком доречними. Уот мало чого мiг сказати нового та путнього вiдносно другого або кiнцевого перiоду свого перебування в будинку мiстера Нота. Усi зiбранi ним вiдомостi з цього приводу (тобто вiдносно другого або кiнцевого перiоду його перебування в будинку мiстера Нота) були дуже обмеженими. А про характер самого мiстера Нота Уот взагалi нiчого не дiзнався. З усiх вiрогiдних i слушних причин такого стану речей двi здавалися Уоту особливо вартими уваги: з одного боку, бiднiсть матерiалу, з яким мали справу його чуття, а з iншого - незадовiльний стан, щоб не сказати занепад, цих самих чуттiв. Хоч як мало йому випадало бачити, чути, нюхати, куштувати, торкатися, все одно вiн дивився, слухав, нюхав, куштував i торкався до всього немов сновида чи яке опудало. Перебував мiстер Нот у повнiй тишi, без свiтла i без повiтря посеред просторо? кiмнати без меблiв та iншого мотлоху, щоби нiщо не вiдволiкало нi його, нi його слугу вiд безперервно? радостi. ? ця повнота зрештою пiднiмала його з мiсця, й коли вiн пересувався по хатi чи по садку, вона теж рухалась разом з ним, притьмарюючи, забиваючи, паралiзуючи i морозячи всiх i все, що траплялося ?й на шляху. Одяг, який носив мiстер Нот у сво?й кiмнатi, вдома чи для прогулянок по саду, був дуже рiзноманiтний, так, вельми рiзноманiтний. То дуже важкий, то легкий, то чепурний, то неохайний, то вишуканий, то ляпаний, то пристойний, то визивний (взяти хоча б його безспiдничний купальний костюм). Часто, сидячи бiля камiна або вештаючись по кiмнатах, по сходах та закапелках свого будинку, вiн одягав капелюх, кашкет або й напинав на сво? то рiденькi волосинки, то буйнi кучерi спецiальну сiточку. Але так само охоче вiн пересувався з непокритою головою. Вiдносно його нiг, то iнколи вiн на кожну з них одягав по шкарпетцi або на одну - шкарпетку, на iншу - панчоху або чобiт, або черевик, або капець, або шкарпетку й чобiт, або шкарпетку i черевик, або шкарпетку й капець, або панчоху й чобiт, або панчоху й черевик, або панчоху i капець, а то й взагалi нiчого. А iнколи на кожну ногу вiн одягав по панчосi або на одну - панчоху, на другу - чобiт, або черевик, або капець, або шкарпетку i чобiт, шкарпетку i черевик, або шкарпетку i капець, або панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн взував на кожну ногу по чоботу або на одну чобiт, а на iншу черевик, чи капець, або шкарпетку i чобiт, або шкарпетку i черевик, або шкарпетку i капець, або панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн взував на кожну ногу по черевику або на одну черевик, а на другу капець, або шкарпетку i чобiт, або шкарпетку i черевик, або шкарпетку i капець, або панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн на кожну ногу взував по капцю або на одну капець, на iншу - шкарпетку й чобiт, або шкарпетку i черевик, або шкарпетку i капець, або панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн взував на кожну ногу шкарпетку i черевик, або на одну шкарпетку i чобiт, а на iншу - шкарпетку i черевик, або шкарпетку i капець, або панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн взував на кожну ногу шкарпетку i черевик або на одну шкарпетку i черевик, а на другу шкарпетку i капець, або панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн на одну ногу взував шкарпетку i капець або на одну шкарпетку i капець, а на iншу - панчоху i чобiт, або панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн одягав на кожну панчоху й чобiт або на одну панчоху й чобiт, а на другу панчоху i черевик, або панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн одягав на кожну ногу по панчосi i черевику або на одну панчоху i черевик, а на iншу панчоху i капець, або взагалi нiчого. А iнколи вiн одягав на кожну ногу панчоху i капець, або на одну панчоху i капець, а на iншу взагалi нiчого. А iнколи вiн ходив босонiж. Отак узяти i подумати, коли ти вже не хлопчик, але ще й не стариган, що ти вже не хлопчик i, разом з тим, не стариган, що ж, це теж непогано. А пiд кiнець свого тригодинного робочого дня раптом стати i замислитись; спокiй тьмянi? на очах, гризоти займаються i свiтяться; втiха, яка вважа?ться втiхою лиш тому, що вона в минулому, бiль, що вважа?ться болем тому, що вiн весь попереду; радiснi вчинки усi запишалися, пихатi вчинки затялися i ну нiяк; i прагнення, i дрижаки, щоб тiльки побачити того, хто був i пiшов, того, хто ще прийде; i правда вже не правда, i брехня ще не правда, поки що нi. А тодi вирiшити для себе: пiсля такого - не буду всмiхатися, й сiсти у затiнок, слухати, як сюрчать цикади, шкодувати, що зараз не нiч, шкодувати, що зараз не ранок i промовляти, нi, це не серце, нi, це не печiнка, нi, це не передмiхурова залоза, нi, це не я?чник, нi, це не м'язи, це на нервовому грунтi. Потiм кiнча?ться скрегiт зубовний, а може, й нi, i ти опиня?шся в ямi, у западинi, i вже не прагнеш чогось прагнути, i не жаха?шся рiзних жахiв, ти у западинi, бiля пiднiжжя гори, нарештi, там, де кiнчаються всякi падiння, де почина?ться сходження, вiльний, нарештi, вiльний, на якусь мить вiльний, нарештi, нiхто i нiщо, нарештi. Але хоч що б вiн одягав на себе спочатку, опiвночi на ньому обов'язково буде нiчна сорочка, хоч що б там було у нього на головi, на тiлi, на ногах, нiчого вiн не скида?, а ходить з усiм тим цiлоденно по хатi, по будинку, по подвiр'ю й садку, аж доки прийде час знову одягати нiчну сорочку. Так, не скидав нiчого i не торкався навiть гудзикiв, щоби, скажiмо, застебнути ?х чи розстебнути, крiм тих, ясна рiч, без яких не можна було обiйтися для задоволення його природних потреб, а ?х вiн, як правило, взагалi не торкався, починаючи з того момента, коли вiн одягався i чепурив на собi вбрання i до того, коли знову скидав його. Через це його частенько бачили в хатi, в будинку, на подвiр'? та в садку, вбраному у чудернацькi, не за сезоном вибранi шати, немов вiн не тямив, яка сьогоднi погода та пора року. Отож кожен, кому випадало бачити, як вiн, скажiмо, розгулював босонiж або у костюмi грайливого веслувальника, коли надворi нападало по колiна снiгу або сiялась мжичка i чвакало пiд ногами, i шаленiли холоднi вiтри чи, коли пiд час лiтньо? спеки вiн, обклавшися шубами, вiдiгрiвався бiля камiна, то кожен, повторюю, був ладен запитати себе, може, вiн, просто хоче ще раз пересвiдчитись, що таке холод i що таке спека? Але питання такого типу можна класифiкувати хiба що як нетривале антропоморфне зухвальство. Бо, як здавалося Уоту, Нот узагалi не вiдчував геть нiяко? потреби, окрiм, по-перше, потреби нiчого не потребувати й по-друге, завжди мати пiд боком когось, хто б засвiдчив повну вiдсутнiсть у нього будь-яко? потреби. Коли вiн ?в, то на всю губу, коли вже пив, то пив нахильцi, коли спав, то бувало й гарматою його не розбудиш, якщо вже робив щось, то робив регулярно, i не тому, що мав потребу в ?жi чи питвi, чи снi, чи iнших речах, нi, а тому, що мав потребу нiколи нiчого не потребувати, нiколи-нiколи не вiдчувати потреби нi в ?жi, нi в питвi, нi у снi, нi в чому iншому. Це була перша Уотова досить цiкава здогадка вiдносно вдачi мiстера Нота. Але сам мiстер Нот, позаяк вiн нi в чому не вiдчував нiяко? потреби, окрiм, по-перше, потреби нiчого не потребувати, а, по-друге, завжди мати пiд боком когось, хто б засвiдчив повну вiдсутнiсть у нього будь-яко? потреби, нiчого про себе не знав. Через це йому конче потрiбен був хтось, хто б вiдчував i засвiдчував його буття. ? рiч не в тiм, що вiн таким робом мiг би щось про себе дiзнатися, нi, але тiльки в такий спосiб вiн мiг продовжити сво? iснування. Це була друга й кiнцева Уотова здогадка вiдносно мiстера Нота i далася вона йому зовсiм незадурно. Уот тодi зупинився, виснажений цим припущенням, слабий, непевний, i в цю мить слова самi зiрвалися з його губiв. А в загалi-то вiн розмовляв тоном, сповненим гiдностi й певностi. Але який свiдок мiг бути з Уота, якщо вiн то на око скаржився, то раптом недочував чогось, не кажучи вже про бiльш iнтимнi почуття, з ними взагалi у нього було сутужно. Не свiдок, а бiдолаха якийсь дефективний, ?й-Богу. Найкращим свiдком тут ? саме найгiрший свiдок. Такий нужденний, щоб уже сам по собi мiг засвiдчити повну вiдсутнiсть усяко? потреби. Такий вiн був дефективний, що i цю вiдсутнiсть засвiдчити до пуття не змiг би. Такий, щоби дивлячись на нього, можна було зрозумiти, що мiстер Нот iснуватиме завжди, але весь час iснуватиме гостра загроза того, що вiн ось-ось припинить сво? iснування. Отаким вони чином, зда?ться, вирiшували це питання. Коли мiстер Нот ходив у серединi будинку, то рухався так, наче вперше опинився в цьому примiщеннi, торгав дверi, якi споконвiку були на замку, ставав навколiшки на канапу бiля вiкна i заглиблювався у думку, ретельно обдивлявся то унiтаз, то бачок у вбиральнiй, пiдходив до сходiв i довго не наважувався пiднiматися, а пiднявшися, довго роздумував, куди йому йти далi. Коли мiстер Нот ходив по саду, то робив, це так, наче вперше бачив усю мiсцеву красу, так уважно обдивлявся дерева, квiти, кущi, городину, наче усi цi рослини - або й вiн сам - з'явилися цi?? ночi. А от свою кiмнату, хоча вряди-годи вiн i поривався вийти з не? через дверцята стiнно? шафи, мiстер Нот знав набагато краще i майже в нiй не блукав. Отут вiн стояв. Отут сидiв, тут ставав навколiшки. Тут лежав. Тут рухався взад-уперед, вiд дверей до вiкна, вiд вiкна до дверей; вiд вiкна до дверей, вiд дверей до вiкна, вiд камiна до лiжка, вiд лiжка до камiна, вiд камiна до лiжка, вiд дверей до камiна, вiд камiна до дверей; вiд камiна до дверей, вiд дверей до камiна; вiд вiкна до лiжка; вiд лiжка до вiкна; вiд лiжка до вiкна, вiд вiкна до лiжка; вiд камiна до вiкна, вiд вiкна до камiна; вiд вiкна до камiна; вiд камiна до вiкна; вiд лiжка до дверей, вiд дверей до лiжка; вiд дверей до лiжка, вiд лiжка до дверей; вiд дверей до вiкна, вiд вiкна до камiна; вiд камiна до вiкна, вiд вiкна до дверей; вiд вiкна до дверей, вiд дверей до лiжка; вiд лiжка до дверей, вiд дверей до вiкна; вiд камiна до лiжка, вiд лiжка до вiкна; вiд вiкна до лiжка, вiд лiжка до камiна; вiд лiжка до камiна, вiд камiна до дверей; вiд дверей до камiна, вiд камiна до лiжка; вiд дверей до вiкна, вiд вiкна до лiжка; вiд лiжка до вiкна, вiд вiкна до дверей; вiд вiкна до дверей, вiд дверей до камiна; вiд камiна до дверей, вiд дверей до вiкна; вiд камiна до лiжка, вiд лiжка до дверей; вiд дверей до лiжка, вiд лiжка до вiкна; вiд лiжка до камiна, вiд камiна до вiкна; вiд вiкна до камiна, вiд камiна до лiжка; вiд дверей до камiна, вiд камiна до вiкна; вiд вiкна до камiна, вiд камiна до дверей; вiд вiкна до лiжка, вiд лiжка до дверей; вiд дверей до лiжка, вiд лiжка до вiкна; вiд камiна до вiкна, вiд вiкна до лiжка; вiд лiжка до вiкна, вiд вiкна до камiна; вiд лiжка до дверей, вiд дверей до камiна; вiд камiна до дверей, вiд дверей до лiжка. Його кiмната була мебльована доладно i зi смаком. Цi простi, доладно пiдiбранi меблi, часто за наказом мiсцера Нота мiняли сво? мiсця, як з погляду мiсця, так i з погляду ?хнього положення. Так нерiдко можна було побачити, що в недiлю комод сто?ть бiля камiна, туалетний столик сто?ть догори нiжками бiля лiжка, перекинутий нiчний горщик валя?ться бiля дверей, рукомийник лежить горiлиць на пiдлозi бiля вiкна; а в понедiлок комод лежить догори дверцятами бiля вiкна, туалетний столик сто?ть догори нiжками бiля дверей, перекинутий нiчний горщик валя?ться бiля вiкна, рукомийник сто?ть прямо, але бiля камiна; а в вiвторок комод лежить догори дверцятами бiля дверей, туалетний столик догори нiжками пiд вiкном, нiчний горщик сто?ть прямо бiля камiна, умивальник поставлено догори ногами бiля лiжка; а в середу комод лежить догори дверцятами пiд вiкном, туалетний столик сто?ть бiля камiна, перекинутий нiчний горщик валя?ться пiд лiжком, рукомийник лежить долiлиць бiля дверей; а в четвер комод лежить на боцi бiля камiна, туалетний столик сто?ть бiля лiжка, нiчний горщик валя?ться пiд дверима, рукомийник лежить долiлиць пiд вiкном; а у п'ятницю комод сто?ть прямо бiля лiжка, туалетний столик - догори нiжками бiля дверей, нiчний горщик валя?ться пiд вiкном, рукомийник лежить на боцi бiля камiна, а в суботу комод сто?ть догори нiжками бiля дверей, туалетний столик лежить догори спинкою пiд вiкном, нiчний горщик валя?ться на боцi бiля камiна, рукомийник сто?ть бiля лiжка; а наступно? недiлi комод лежить дверцятами долi пiд вiкном, туалетний столик - на боцi бiля камiна, нiчний горщик перекинутий лежить бiля лiжка, рукомийник - догори нiжками бiля дверей, а наступного понедiлка комод лежить догори дверцятами бiля камiна, туалетний столик - на боцi бiля лiжка, нiчний горщик сто?ть, але бiля дверей, рукомийник сто?ть догори нiжками пiд вiкном; а в наступний вiвторок комод лежить на боцi бiля лiжка, туалетний столик сто?ть нормально, але пiд дверима, нiчний горщик перекинутий догори дном i поставлено його пiд вiкно, рукомийник лежить навзнак бiля камiна; а наступно? середи комод сто?ть бiля дверей, туалетний столик - догори нiжками пiд вiкном, нiчний горщик лежить догори дном бiля камiна, рукомийник валя?ться на боцi бiля лiжка; а наступного четверга комод сто?ть догори нiжками пiд вiкном, туалетний столик лежить на боцi бiля камiна, нiчний горщик сто?ть пiд дверима, а наступно? п'ятницi комод лежить дверцятами до землi бiля камiна, туалетний столик на боцi бiля лiжка, нiчний горщик на боцi бiля дверей, зате рукомийник сто?ть пiд вiкном; а наступно? суботи комод лежить догори дверцятами бiля лiжка, туалетний столик лежить на боцi бiля дверей, нiчний горщик сто?ть рiвно пiд вiкном, рукомийник лежить долiлиць бiля камiна; а через два тижнi комод лежить на боцi бiля дверей, туалетний столик сто?ть пiд вiкном, нiчний горщик валя?ться догори дном бiля камiна, рукомийник лежить горичерева бiля лiжка; через два тижнi, в понедiлок, комод сто?ть бiля вiкна, туалетний столик лежить догори нiжками бiля камiна, нiчний горщик валя?ться бiля вiкна, рукомийник лежить на боцi бiля дверей; через два тижнi, у вiвторок, комод сто?ть догори нiжками бiля камiна, туалетний столик так само, тiльки бiля лiжка, нiчний горщик лежить на боцi пiд дверима, рукомийник так само, тiльки пiд вiкном; а через два тижнi, у середу, комод лежить дверцятами до пiдлоги бiля лiжка, туалетний столик на боцi пiд дверцятами, нiчний горщик валя?ться так само, тiльки пiд вiкном, рукомийник сто?ть догори нiжками бiля камiна, а через два тижнi, в четвер, комод лежить догори дверцятами бiля дверей, туалетний столик на боцi пiд вiкном, нiчний горщик догори дном бiля камiна, рукомийник долiлиць бiля вiкна; а через два тижнi, у п'ятницю, комод лежить на боцi пiд вiкном, туалетний столик догори нiжками бiля камiна, нiчний горщик догори дном бiля лiжка, рукомийник горичерева бiля дверей. ? в цьому нема? нiчого дивного та рiдкiсного, якщо розглядати перiод, припустимо, у дев'ятнадцять днiв, не бiльше, а з меблiв узяти лише комод, туалетний столик, нiчний горщик та рукомийник, якi можуть стати рiвно або догори нiжками, а можна покласти ?х долiлиць, дверцятами до пiдлоги або навпаки, дверцятами до стелi, а також на рiзнi боки, i все це совати по кiмнатi то до камiна, то до лiжка, то до дверей, то пiд вiкно. Що ж тут дивного? Або рiдкiсного? Стiльцi теж, якщо вже заводити про них мову, нiколи не стояли на одному мiсцi. Кутки теж, якщо вже про них зайшла мова, завжди були чимось захаращенi. ? тiльки лiжко здавалося нерухомим, таке доладне й зi смаком вибране лiжко, таке кругле за формою i так мiцно скобою й болтами прип'яте-прикручене до пiдлоги. Голова мiстера Нота i його ноги щоночi мiняли сво? положення майже на один градус, i за дванадцять мiсяцiв описували повне коло в межах його односпального лiжка. Куприк мiстера Нота i одяг, який прилягав до куприка, теж рухались по колу, це було ясно з огляду простирадла (вони мiнялися регулярно на день святого Патрика) i навiть матраца. Так i не було знайдено пояснення дивним рухам i звукам, якi лунали з другого поверху i якi так бентежили Уота пiд час його перебування на першому поверсi. Але вони бiльше його не цiкавили. Час вiд часу мiстер Нот зникав iз сво?? кiмнати i залишав Уота на самотi. Побуде одну лише мить i щеза?. Але в такi моменти Уот, на вiдмiну вiд Ерскiна, не вiдчував нiяко? потреби кидатися на пошуки, бiгти нагору чи вниз, зчиняти шалений гвалт сво?ю гупаниною, забирати спокiй у сво?х колег на кухнi, нiчого подiбного, вiн залишався там, де й був, не те, щоб спав, але й не бадьорився, i так якось перебивався, аж доки мiстер Нот з'являвся знову. Уот не дуже то й страждав нi коли мiстера Нота не було, нi коли вiн був. Коли вiн був з ним, то Уот був щасливий, коли ж його не було, то Уот був щасливий вiд того, що мiстер Нот не поруч iз ним, а деiнде. Залишаючи його вночi чи повертаючись до нього вранцi, вiн не вiдчував нi полегкостi, нi смутку. Ця непорушнiсть i спокiй розповсюдилися й охопили весь будинок, ма?ток, садок, город i, певна рiч, Артура. ? коли надiйшов час Уота залишати ма?ток свого господаря, вiн вирушив за ворота з почуттям майже прозоро? ясностi i цiлковитого спокою. Але не встиг вiн вийти на сiльську дорогу, як залився сльозами. Вiн ще довго пам'ятав, як стояв з похиленою головою, тримав у кожнiй руцi по валiзi, а сльози немов iз ринви текли з очей його на щойно полагоджену дорогу. Якби це було не з ним, а з якимось iншим, вiн нiколи б у це не повiрив. Ця рiдина так рясно зволожила поверхню дороги, що вiн десь хвилин зо двi-зо три не мiг рухатися вперед. Але, на щастя, стояла гарна погода. Кiмната, в якiй мешкав Уот, не мiстила нiяко? iнформацi? нi про що й нi про кого. То був маленький, кепсько освiтлений i, хоча Уот i славився сво?ю охайнiстю, досить смердючий закапелок. З його ?диного вiконця вiдкривався чудовий позiр на бiгову дорiжку iподрому. Картина, а точнiше кольорова репродукцiя, теж не могла повiдати нiчого нового. Навпаки, з часом ?? значення дедалi зменшувалося. З голосу мiстера Нота нiчого не можна було дiзнатися. З Уотом мiстер Нот нiколи нi про що не розмовляв. Час вiд часу, без будь-яко? видимо? причини мiстер Нот розкривав рота i спiвав. З однаковою вправнiстю вiн спiвав як басом, так i тенором, крiм того, йому пiдкорялися всi чоловiчi регiстри. Спiвав вiн не дуже добре, як на Уотову думку, але Уоту доводилося чути i гiрших спiвакiв. Мелодiя цих пiсень була страшенно монотонною. Бо голос мiстера Нота, за винятком тих випадкiв, коли вiн несподiвано зривався то вниз то вгору й разiв по десять-одинадцять протягом однi?? пiснi i завжди держався тi?? ноти, яку уподобав з самого початку i яку був ладен донести до самого кiнця. Слова в цих пiснях були або геть позбавленi всякого сенсу, або мовленi говiркою, про яку Уот, сам неабиякий мовник, i гадки не мав. В його пiснях переважав вiдкритий голосний звук "а" i проривнi, вибуховi приголоснi "к" та "г". Мiстер Нот нерiдко розмовляв сам з собою, пристрасно i на кiльканадцять голосiв, дивуючи Уота рiзноманiттям iнтонацiй та жестiв, але робив це так м'яко, що до Уотових недужих вух долинало лише якесь непевне приглушене сокотання. Цей гомiн припадав Уоту все ближче i ближче до серця. ? справа не в тому, що вiн шкодував, коли гомiн уривався, або радiв, коли гомiн починався, нi. Але вiн, коли не почу? це щебетання, то завше радi?, як-от радiють, коли дощ перiщить по зарослях бамбука, або як радi? берег моря, коли хвилi б'ються об нього, радi? i сподiва?ться, що оця, либонь, неодмiнно мусить бути останньою, а тодi - нi, хай би ще одна, наступна, тодi ще, i ще, знову i знову. Нот також полюбляв вибухати поодинокими надзвичайно бурхливими трьохскладовими вигуками, пiсля яких усе його тiло коцюбилося, наче бите правцем. Найбiльш характерними вигуками були: Екзельманц! Дайкурить! Габбакук! Еккiмоуз! Що ж до того, яку зовнiшнiсть мав мiстер Нот, то вiдносно цього вельми сутт?вого питання Уот навряд чи щось мiг сказати. Бо одного дня мiстер Нот був високий, огрядний, блiдий i чорнявий, а наступного - худий, низенький, рум'яний i бiлявий, а ще наступного - кремезний, середнього зросту, жовтявий i рудий, а ще наступного - маленький, гладкий, блiдий i гарний, а ще наступного - середнього зросту, рум'яний, худий i рудий, а ще наступного - високий, жовтявий, чорнявий i кремезний, а ще наступного - гладкий, середнього зросту, рудий i блiдий, а ще наступного - високий, худий, чорнявий i рум'яний, а ще наступного - маленький, бiлявий, кремезний i жовтявий, а ще наступного - високий, рудий, блiдий i гладкий, а ще наступного - худий, рум'яний, маленький i чорнявий, а ще наступного - бiлявий, кремезний, середнього зросту i жовтявий, а ще наступного - чорнявий, маленький, гладкий i блiдий, а ще наступного - бiлявий, середнього зросту, бiлявий i худий, а ще наступного - кремезний, рудий, високий i жовтявий, а ще наступного - блiдий гладкий, середнього зросту i бiлявий, а ще наступного - рум'яний, високий худий i рудий, а ще наступного - жовтявий, маленький, чорнявий i кремезний а ще наступного - гладкий, кремезний, рудий i високий, а ще наступного - чорнявий, худий, жовтявий i маленький, а ще наступного - бiлявий, блiдий, кремезний i середнього зросту, а ще наступного - чорнявий рум'яний, маленький i гладкий, а ще наступного - худий, бiлявий, жовтявий i середнього зросту, а ще наступного - блiдий, кремезний, рудий i високий, а ще наступного - рум'яний, бiлявий, гладкий i середнього зросту, а ще наступного - жовтявий, рудий, високий i худий, а ще наступного - кремезний маленький, блiдий i чорнявий, а ще наступного - високий, гладкий, жовтявий i бiлявий, а ще наступного - маленький, блiдий, худий i рудий, а ще наступного - середнього зросту, юний, чорнявий i кремезний, а ще наступного - гладкий, маленький, рудий i жовтявий, а ще наступного - середнього зросту, худий, чорнявий i блiдий, а ще наступного - високий, бiлявий, кремезний i рум'яний, а ще наступного - середнього зросту, чорнявий, жовтявий i гладкий, а ще наступного - худий, блiдий, високий i бiлявий, а ще наступного - рудий, кремезний, маленький i рум'яний, а ще наступного - чорнявий, високий, гладкий i жовтявий, а ще наступного - бiлявий, маленький, блiдий i худий, а ще наступного - кремезний, рудий, середнього зросту i рум'яний, а ще наступного - жовтявий, гладкий, маленький i бiлявий, а ще наступного - блiдий, середнього зросту, худий i рудий, а ще наступного - рум'яний, високий, чорнявий i кремезний, а ще наступного - гладкий, жовтявий, рудий i середнього зросту, а ще наступного - чорнявий, худий, блiдий i високий, а ще наступного - бiлявий, рум'яний, кремезний i маленький, а ще наступного рудий, жовтявий, високий i гладкий, а ще наступного - худий, чорнявий, блiдий i маленький, а ще наступного - рум'яний, кремезний, бiлявий i середнього зросту, а ще наступного - жовтявий, чорнявий, гладкий i маленький, а ще наступного - блiдий, бiлявий, середнього зросту i худий, а ще наступного - кремезний, високий, рум'яний i рудий, а ще наступного - середнього зросту, гладкий, жовтявий i бiлявий, а ще наступного - високий, блiдий, худий i рудий, а ще наступного - маленький, рум'яний, чорнявий i кремезний, а ще наступного - гладкий, високий, бiлявий i блiдий, а ще наступного - маленький, худий, рудий i рум'яний, а ще наступного - середнього зросту, чорнявий, кремезний i жовтявий, а ще наступного - маленький, рудий, блiдий i гладкий, а ще наступного - худий, рум'яний, середнього зросту i чорнявий, а ще наступного - бiлявий, кремезний, високий i жовтявий, а ще наступного - чорнявий, середнього зросту, гладкий i блiдий, а ще наступного - бiлявий, високий, рум'яний i худий, а ще наступного - кремезний, рудий, маленький i жовтявий, а ще наступного - рум'яний, гладкий, високий i бiлявий, а ще наступного - жовтявий, маленький, худий i рудий, а ще наступного - блiдий, середнього зросту, чорнявий i кремезний, а наступного - гладкий, рум'яний, рудий i маленький, а наступного - чорнявий, худий, жовтявий i середнього зросту, а наступного - бiлявий, блiдий, кремезний i високий, а наступного - чорнявий, рум'яний, середнього зросту i гладкий, а наступного - худий, бiлявий, жовтявий i високий, а наступного - блiдий, кремезний, рудий i маленький, а наступного - рум'яний, чорнявий, гладкий i високий, а наступного - жовтявий, бiлявий, маленький i худий, а наступного - кремезний, середнього зросту, блiдий i рудий, а наступного - маленький, гладкий, рум'яний i бiлявий, а наступного - середнього зросту, жовтявий, тонкий i вишуканий, а наступного - високий, блiдий, темний i мiцний, а наступного - гладкий, середнього зросту, рудий i рум'яний, а наступного - високий, худий, чорнявий i жовтявий, а наступного - маленький, бiлявий, кремезний i блiдий, чи це Уоту тiльки здавалося, коли вiн згадував фiгуру, зрiст, шкiру та волосся мiстера Нота. Бо щодня мiнялася не тiльки його фiгура, зрiст, шкiра i волосся, але й постава, вираз обличчя, форма i розмiр нiг, рук, рота, носа, очей та вух, якщо вже обмежитися лише ногами, руками, ротом, носом, очами, вухами та ?хньою поставою, виразом, формою та розмiрами. Його манера триматися, голос, запах та зачiска, не кажучи про всi iншi ознаки, крiм манери триматися, голосу, запаху та зачiски, теж не вiдрiзнялися сталiстю i мiнялися день у день. Його манера вiдхаркуватися й вiдпльовуватися теж зазнавала щоденних змiн, так само, як i всякi його iншi манери, крiм вiдхаркування i вiдпльовування. Його вiдрижку сьогоднi теж не можна було рiвняти до вчорашньо?, а до завтрашньо? й поготiв, якщо мова вже тут зайшла про вiдрижку, а не про щось iнтимнiше. У всiх цих змiнах Уот не брав нiяко? участi, вiн i гадки не мав, о якiй порi двадцятичотирьохгодинно? доби вони вiдбудуться. Вiн, однак, пiдозрював, що все це здiйсню?ться десь мiж пiвнiччю, коли Уот, завершуючи свiй робочий день, допомагав мiстеровi Ноту одягнути нiчну сорочку[9] i лягти в лiжко, i восьмою годиною ранку, коли Уот, розпочинаючи свiй робочий день, допомагав мiстеровi Ноту пiдвестися з лiжка i скинути нiчну сорочку. Бо якби мiстер Нот змiнював свою зовнiшнiсть, коли Уот його обслуговував, то Уот це якось неодмiнно помiтив би, якщо не одразу, то трохи б згодом. Тому Уот i пiдозрював, що це вiдбувалося десь серед глупо? ночi, коли нiхто йому не стояв на завадi i мiстер Нот мiг прибрати будь-яко? подоби. Уот тому переймався дедалi бiльшою певнiстю, що пiдозра його не ? вже такою геть безпiдставною, що iнколи серед ночi пiдводився не в змозi або не бажаючи спати далi, пiдходив до вiкна, щоб подивитися на зiрки, якi вiн колись усi знав поiменно, коли помирав у Лондонi, щоб подихати нiчним повiтрям i послухати звуки ночi, якi дотепер його цiкавили, так от тодi, у такi хвилини вiн бачив, як десь посерединi мiж ним i землею, розганяючи морок мiняючи колiр листя з безнадiйно чорного на сiрий, розсипаючи срiбло по дощових краплях, якщо була злива або навiть мжичка, спалаху? смужка бiлого свiтла. Рухи мiстера Нота типовими теж не назвеш, крiм хiба що тих, коли вiн обiруч водночас закривав сво? лицьовi отвори, себто встромляв обидва великi пальцi в рот, вказiвнi пальцi у вуха, мiзинцi у нiздрi, третi пальцi в очi, а другi аби посприяти пожвавленню розумово? дiяльностi, прикладав до скронь. Але то були не жести, а дiяльнiсть, якою мiстер Нот займався досить тривалий час, не вiдчуваючи, судячи з усього, нiяко? незручностi. Уот помiчав у мiстера Нота i iншi риси, iншi характернi прийоми, такi собi прийомчики, як перебути деньочки, про них теж Уот мiг би розказати, якби схотiв, якби не був такий стомлений, такий виснажений усiм тим, про що вiн уже розповiв, стомлений додаванням i вiднiманням старих, давно вiдомих речей до i вiд iнших таких самих давно вiдомих старих речей. Але йому боляче було и помислити, що ми оце зараз розлучимося i бiльше нiколи (на цьому свiтi) не зустрiнемося, а я так i не дiзнаюся, як саме мiстер Нот взував сво? чоботи чи черевики, чи капцi, чи черевик i капець, коли йому доводилось робити це, тобто не просто чобiт чи черевик, чи капець, а саме так. Тому вiн зняв сво? руки з мо?х рамен, поклав ?х менi на зап'ястки i розповiв, як саме мiстер Нот, вiдчуваючи, Що час тому сприя?, доброзичливо i разом з тим з особливою хитринкою розпочинав мало-помалу боком та скоком просуватися до сво?х чобiт, до сво?х черевикiв, до свого чобота i черевика, до свого чобота й капця, до свого черевика i капця, боком, бочечком, маленькими кроками, з простосердим нейтральним виразом обличчя, мало-помалу, все ближче й ближче до того мiсця на полицi, де вони стояли, зовсiм впритул, щоби - шать! - i схопити ?х. А вiдтак, коли вiн взував перший чорний чобiт, коричневий черевик, чорний капець i коричневий чобiт, чорний черевик i коричневий капець, на одну ногу, то другого стискав мiцно-мiцно, щоб вiн нiде не подiвся, або клав його до кишенi, або ставив на нього ногу, або ховав у шухляду, або у рот, щоб потiм узути його на другу ногу. Отак, розповiдаючи, вiн зняв мо? руки зi сво?х рамен i позадкував через дiрку до свого садка, залишивши мене самого, так що я мiг тепер провести його хiба що сво?ми очима, провести востанн? й побачити, як вiн топче тiнi, i спотикаючись, просува?ться назадгузь до свого житла. Часто вiн бився зопалу об стовбури дерев, потрапляв ногою у хащi i падав на спину долiлиць, набiк, у заростi ожини чи шипшини, чи будяка, чи кропиви. Але вiн миттю пiдводився i без скарг, без нарiкань продовжував рухатися у бiк свого житла, аж доки я перестав його бачити, а в полi мого зору лишилися сам? тiльки осики. Як з мого, так i з його будинкiв, якi з того мiсця не можна було побачити, вiтер принiс дим iз комина, бо о такiй порi вже готувався обiд, цi дими то курилися окремо, то зливалися докупи, перемiшувалися i танули без слiду. IV Так само, як колись Уот повiдав початок сво?? iсторi?, не перший, а другий, через що й не четвертий, а третiй, так само розповiв вiн i про ?? кiнець. Другий, перший, четвертий, третiй,- саме в такiй послiдовностi Уот виклав свою iсторiю. Саме так слiд працювати над геро?чними катренами. Як Уот прийшов, так вiн i пiшов, посеред ночi, яка накрива? всi речi сво?м покровом, особливо коли надворi хмариться. Було це, як йому здалося, влiтку, бо повiтря не було таким уже геть зимним. ? сталося це, як прихiд його так i вихiд, тепло? лiтньо? ночi, не iнакше. Наприкiнцi ще однi?? днини, яка нiчим вiд усiх iнших не вiдрiзнялася, Уот принаймнi не бачив нiяко? рiзницi. А казати щось про мiстера Нота вiн був неспроможний. Мiстер Нот, мабуть, як i завше, лежав, ставав навколiшки, сидiв, стояв, робив проходку, зойкав, мугикав i замовкав, не виходячи зi сво?? кiмнати, так-сяк освiтлено? мiсяцем i цiлим кодлом зiрок. А Уот пiд таку годину, згiдно зi сво?ю звичкою, сидiв бiля розчахнутого вiкна, чув першi нiчнi звуки i ледь бачив першi нiчнi вогнi, як людського, так i небесного походження. О десятiй вiн почув крики, десь зовсiм близько, ще ближче, тодi трохи далi зовсiм далеко, на сходах, поверхом вище, i знову на сходах, i так крiзь вiдчиненi дверi побачив свiтло, яке виблимувало в темрявi i поволi сходило нанiвець у темряву, Артуровi кроки, свiтло, запалене бiдолашним Артуром, який о звичнiй порi пiднiмався до себе нагору, щоб вiдпочити. Об одинадцятiй темрява заполонила кiмнату, а мiсяць видряпався вище дерева. Але позаяк це дерево було низеньке i мiсяць сходив прудко, то перехiд не зайняв багато часу i потьмарення теж. Споглядаючи, як свiтло наче стрибками то спалаху?, то гасне, Уот здогадався, що вже десята; так само, коли кiмната поринула в темряву, вiн зрозумiв, що вже десь одинадцята. А коли вiн подумав, що, мабуть, уже перейшло за пiвнiч i вiн уже одягнув мiстера Нота в нiчне вбрання i поклав у лiжко, от тодi вiн спустився на кухню, як i робив щоночi, щоб випити свою останню склянку молока i докурити останню четвертину сигари. Але на кухнi на стiльцi сидiв якийсь дивний чоловiк, i нiчнi жаринки, гаснучи, блимали на нього. Уот запитав його, хто вiн такий i як сюди потрапив. Вiн вважав сво?м обов'язком це зробити. - Мене звати Мiкс, - сказав незнайомець. - Спочатку я був там, а потiм, за якусь мить потрапив сюди. Отже прийшов його час. Вiн зняв кришку, пiднiс склянку до губiв i почав пити. Молоко почало скисати. Вiн запалив сигару й затягнувся. Дешева, смердюча сигара. Я родом iз..., сказав мiстер Мiкс i назвав мiсцевiсть, звiдки вiн походив. Народився я у..., сказав вiн i повiдав дещо про мiсце й обставини його, як вiн вилупився на свiт Божий. Мо? любi батьки, сказав вiн, i геро?чнi постатi унiкальних перелюбникiв мiстера та мiсiс Мiкс, яким не було рiвних в монастирських анналах, заповнили кухню. Коли менi виповнилося п'ятнадцять рокiв, продовжив вiн, моя люба дружина, мiй улюблений собака, i от нарештi. На щастя, мiстер Мiкс не мав дiтей. Якийсь час Уот уважно його слухав, бо мiстер Мiкс мав досить милозвучний голос. Особливо йому вдавалися фрикативнi звуки. Але все це нiчне милозвуччя померхло й щезло, бо Мiксiв голос, вельми при?мний голос бiдолашного Мiкса, зiйшов нанiвець, стикнувшися з мовчазним, безголосим стогоном Уотових нутряних плачiв. Уот допив молоко i допалив сигару так, що попiк собi всi губи, i вийшов з кухнi. Невдовзi вiн з'явився знову перед очима Мiкса i в кожнiй руцi тримав по валiзцi, тобто загалом вiн мав двi маленькi валiзи. Подорожуючи, Уот волiв брати з собою не одну велику, а двi маленькi валiзи. Так, пересуваючись з мiсця на мiсце, вiн полюбляв мати в кожнiй руцi по маленькiй валiзi, а не носити з собою одну валiзу й перекладати ?? з руки в руку. Не мати нiяко?, нi маленько?, нi велико? валiзи, нi в лiвiй, нi в правiй руцi, ось про що вiн, безумовно, мрiяв, коли вирушав у мандри. А де б тодi вiн подiв сво? майно, туалетне причандалля i змiну натiльно? бiлизни? Однi?ю з цих валiз була мисливська валiза, про яку вже, зда?ться, тут згадувалося. Попри те, що вона була рясно вкрита всякими ремiнцями та пряжками-защiбками, Уот тягав ?? на спинi, немов то був мiшок iз пiском. Друга валiза була теж мисливською i мало чим вiдрiзнялася вiд першо?. Уот ?? теж носив, перекинувши через плече, мов цiпок. Цi валiзи були на три чвертi порожнi. Уот був вдягнений у пальто, яке подекуди ще не втратило свого зеленого кольору. Пальто це, коли Уот його востанн? зважував, мало десь вiд п'ятнадцяти до шiстнадцяти фунтiв ваги, тобто майже сiм кiлограмiв. Помилки тут бути не могло, бо Уот зважився спочатку у пальтi, тодi без пальта, себто скинув його, поклав на землю поруч, а сам знову зважився. Але то вже коли було, i пальто з того часу могло набрати вагу. Або схуднути. Пальто це було таке довге, що Уотовi штани, схожi на шаровари (вiн зумисне носив такi, аби приховати форму сво?х нiг), нiяк не було видно. Пальто це було досить поважного вiку, що для подiбних пальт не первина, а купив його Уотiв батько майже за безцiиь принагiдно в однi?? гiдно? вiри доброчесно? удовицi рокiв, щоб не збрехати, сiмдесят тому, коли Уотiв тато був ще хлопцем моторним i автомашини ще тiльки почали з'являтися, i з того часу пальто це жодного разу не пралося, крiм поверхово? обробки дощем, снiгом, сльотою, ну й, звiсне дiло, нетривалих занурень вряди-годи у води каналiв. Не зазнавало воно також нi хiмiчного чищення, нi обробки звичайною щiткою, i зроду-вiку не перелицьовувалося, i от завдяки цiй сво?й незайманостi воно й збереглося як одиниця одягу. Пальтова тканина, хоча подекуди й добряче попоносилася, особливо iззаду, була ще настiльки мiцна i тривка, що дiрок, у прямому значеннi цього слова, зовсiм не було видно i якщо де й потерлося, то лише на лiктях та на сiдницях. Як i ранiше. пальто це спершу защiбалося на дев'ять гудзикiв, правда, рiзних за формою й кольором, але всi вони чесно виконували сво? обов'язки, а зовсiм не шукали причепки, щоб прослизнути у дiрочку i розстiбнутися. Нагорi у петельцi сумно звисали залишки штучно? червоно-синьо? хризантеми. Ошмаття оксамитово? смужки все ще чiплялися за комiр. Пальто щедро, з запасом, запинало Уота i нiколи не розходилося. На головi Уот носив капелюха не зовсiм кубiчно? форми, який сво?м кольором наближався до чорного перцю. Цей дивовижний капелюх належав колись його дiду, який знайшов i пiдняв його на iподромi, бiля стайнi, й принiс додому. Тодi вiн сво?м кольором нагадував гiрчицю, а нинi - перець. Слiд зауважити, що з точки зору кольору як пальто так i капелюх тяжiли одне до одного i з кожним вiдбитим вiд них чи поглиненим ними променем наближалися до золото? середини. Але ж як рiзняться вони за сво?м походженням! Те було таким зеленим! А той - таким жовтим! Отак завжди i з цим часом, який висвiтлю? темряву i притьмарю? свiтло. Неважко передбачити, що, коли вони зiйдуться докупи, то не зупиняться на досягненому, а старiтимуть собi далi, аж доки капелюх стане зеленим, а пальто - жовтим, а тодi, з кожним рiчним колом наближаючись до останнього, кольори ставатимуть все бiльш блiдими, насиченими та миршавими. Аж поки капелюх перестане бути капелюхом, а пальто - пальтом. Отак завжди i з цим часом. Взутий Уот був у коричневий ботинок й черевик, на щастя, теж майже коричневого кольору. Ботинок цей Уот купив за вiсiм пенсiв у одноногого калiки, який, втративши ногу, а разом з нею i ступню, пiд час дорожньо? приг