метою  посл?довник?в  калачакри.
Осяян? ченц? склали описи ц?лячу  до  Шамбали,  де  географ?чн?
вказ?вки  чергуються  з  ?нструкц?ями  щодо духовно? п?дготовки
тих, хто прагне вв?йти в сферу Шамбали.
     Т?бетська священна л?тература м?стить вдосталь  даних  про
походження  калачакри.  Вс?  верс?? згодн?, що калачакра вперше
з?йшла на  Будду  п?д  час  його  осяяння  б?ля  велико?  ступи
(культова  споруда кон?чно? форми) Шр? Дганьякатака в пров?нц??
Мадрас. Саме тод? неспод?вано з'явився Сучандра, цар Шамбали, в
супровод? безл?ч? божественних ?стот.
     Давн? т?бетськ? тексти (скаж?мо, Ра-лоцави, що жив дев'ять
стол?ть тому) приливають св?тло на ц?л? й ?стор?ю вчення Колеса
часу ? на його походження. Витяг  ?з  одного  його  манускрипту
полегшить  зрозум?ти  природу  шамбальсько?  традиц??.  "Адепти
калачакри, уславлен? в науц? бод?сатв, жили  в  ?нд??.  Тод?  в
Ор?сс?  народився  панд?т  Ц?лу,  великий  учитель,  що глибоко
п?знав ус? л?таки (комп?ляц??). Т?,  хто  спод?ва?ться  досягти
стану  Будди  за  одне життя, повинн? вивчити мантраяну (знання
вс?х окультних сл?в влади), а надто науку бод?сатв (калачакру).
Учитель Ц?лу взнав, що ця наука  збереглася  в  Шамбал?.  Ц?лу,
неквапом   подорожуючи,   досяг  вершини  гори  й  зустр?в  там
незнайомця.  "Куди  ти  просту?ш?"--  запитав  його  той.  Ц?лу
в?дпов?в:  "У  Шамбалу,  п?знати  вчення  бод?сатв". "Шлях туди
винятково важкий,-- зазначив  незнайомець.--  Та  якщо  ти  так
прагнеш  цього знання, то можеш отримати його тут". Тод? панд?т
Ц?лу вп?знав у незнайомц? вт?леного  Манджушр?  (бод?сатву)5  ?
впав перед ним, запропонувавши йому мандалу (кругову д?аграму).
Незнайомець  пояснив  йому  вс?  та?мн?  вказ?вки коментар?в до
"Книги влади". П?сля цього Ц?лу вирушив у Сх?дну ?нд?ю ? навчив
калачакр?  панд?та  Ачар'ядеву,  що  народився  в  Барендр?   ?
зр?внявся   знаннями   з?   сво?ми   попередниками  ?  повн?стю
дисципл?нував св?й розум. Дехто стверджував, що  в  нього  були
вид?ння  богин?  Тари, ? все, що в?н бажав, йому гарантувалося.
Навчений Б?лою Тарою, в?н вирушив до Шамбали".
     Цей текст XI стол?ття св?дчить, що  в?ра  в  Шамбалу  жила
серед т?бетц?в упродовж багатьох в?к?в.
     Соманатха,  кашм?рський  брахман, прин?с калачакру в Т?бет
1026  року.  Йому  ж  приписують  ?   впровадження   в   Т?бет?
ш?стдесятир?чно?  календарно?  системи  з  дванадцяти  тварин ?
п'яти елемент?в (у  ц?й  систем?  кожен  р?к  ма?  назву  таких
тварин:  миша,  бик,  тигр,  за?ць,  дракон, зм?я, к?нь, в?вця,
мавпа, птах, собака ? свиня; у  по?днанн?  з  деревом,  погнем,
землею,  зал?зом  ? водою вони утворюють ш?стдесятир?чний цикл.
Так,  1977  р?к  був  Роком  вогненно?  зм??.  Т?бетський   р?к
почина?ться  з молодого м?сяця в лютому). Особливе зац?кавлення
виклика?  те,  що  т?бетсько-китайськ?  дванадцятир?чн?   цикли
науково виходять з тривалост? пер?оду обертання Юп?тера навколо
Сонця,  що  склада?  11,86  рок?в. Украй ?стотно, що т?бетський
календар почина?ться з року  впровадження  у  Т?бет?  калачакри
(1026),  який  в?дкрив  так звану еру Рабджйон?. Тому. скаж?мо,
1975 р?к ? 949-м роком  т?бетсько?  хронолог??,  що  п?дкреслю?
виняткове значення калачакри для т?бетсько? культури.
     Десята  книга  "Блакитних  аннал?в",  складена  Гос Лоцаба
Гзоннудпалом  м?ж  1476-78  рр.,  ц?лком  присвячена  поширенню
калачакри  в  Т?бет?.  Про саме вчення в?домо обмаль через його
езотеричний характер, але так? ?сторичн?  прац?,  як  "Блакитн?
аннали",  м?стять  натяки  на  Принципи  калачакри. Перша книга
"Блакитних  аннал?в"  вказу?  висок?   ц?л?   для   будд?йських
посвятник?в:  "Я в?таю ?нту?тивне, трансцендентальне, неосяжне,
що ?  джерелом  радост?  для  мудрец?в,  що  поширю?ться  серед
блискучого  з?брання,  що  уособлю?  спок?й,  що вказало декому
Колесо  Вчення  Найвищого  Осяяння,  що  зрозум?ле  для  йог?в,
над?лених  найвищим споко?м, що важке для сприйняття, важке для
досл?дження, всепроникне, безпричинне".
     Десята книга "Блакитних аннал?в"  наводить  так?  вказ?вки
учителя калачакри сво?му учнев?: "Тепер ти прийми таку позу, як
?  я,  ? зв?льни св?й мозок в?д думок". Давн?й текст згаду? два
стани  медитац??:  ясн?сть  ?  пост?йн?сть.  В?н   мовить   про
рза?мозв'язок м?ж Сонцем, М?сяцем, з?рками й нервовими центрами
т?ла,  або  чакрами.  В  ?ншому параграф? сказано, що "мудр?сть
п?зна? той, хто ум?? контролювати сво? дихання", ?  натяка?ться
на "д?м кундали, запалено? внутр?шн?м вогнем", або на кундал?н?
при  основ?  хребта.  "Тод? мо? ?люзорне т?ло, поглинуте сяючим
полум'ям, я скидаю, як зм?я скида? шк?ру",--  каже  текст.  Це,
безумовно,  означа? псих?чну проекц?ю або в?дд?лення св?домост?
в?д т?ла.
     Розпов?даючи  про  одного   вчителя   калачакри,   рукопис
зазнача?,   що  "в?н  займався  медитац??ю  ?  досяг  здатност?
складати нов? мантри. В?н навчав калачакри ? мав багато  учн?в;
помер  в?н  в?с?мдесятир?чним у Р?к дерев'яного коня (1282)". В
?ншому м?сц? опису?ться учень йоги: "В?н  медитував  три  роки,
три  п?вм?сяц?  ?  три  дн?  за  методом  йоги,  як  це  радить
калачакра. За цей час орган?зм, вважа?ться,  зазна?  ц?лковито?
зм?ни".  Текст  згаду? ? так? окультн? прийоми, як використання
учнями  дзеркал,  щоб  отримати  вид?ння  ?  досягти  косм?чно?
св?домост?. Описуються ? численн? прояви окультних сил великими
адептами калачакри.
     У  житт?  ченця  Грагс-па  Сен-ге був випадок, коли вогонь
породив коштовн? камен?. В?н помер  в?с?мдесяти  дев'яти  рок?в
(1343  року).  П?д  час  кремац?? його останки дивовижним чином
перетворилися на будд?йськ? рел?кв??.
     У житт? Ванаратхи ставалися вс?ляк? надприродн?  феномени,
як-от  злива  з  кв?т?в,  струмен? б?ло? води з? стел? ? нав?ть
райдуги в його осел?. Помер в?н 1468 року доброх?ть, коли сид?в
випростаним на килим? в йог?чн?й поз?; п?д  час  його  кремац??
увесь Непал осяяло дивовижне покривало райдуг у неб?.
     ?нший  адепт  калачакри,  Бон-дон  Р?нпоче в?домий тим, що
сотворив у XII стол?тт? чудо, коли п?д час церемон?? посвячення
полум'я св?чок  перетворилося  в  вогнян?  малюнки  й  символи.
Розпов?дь   про   його  життя  зак?нчу?ться  значуще:  "У  в?ц?
п'ятдесят одного року в?н вирушив до Шамбали".
     У "Блакитних анналах" можна виявити р?зн? прояви  ф?зичних
? телепатичних контакт?в окремих вчител?в калачакри з Шамбалою.
Скаж?мо,  один  ?з  них  розпов?да?  про випадок з пустельником
Калачакрападою:  "В?н  знався  на  п'яти  галузях  науки,  його
благословила   сама   Тара,--   в?н  ??  виразно  бачив.  Якось
Достославна мовила йому:  "У  П?вн?чн?й  Шамбал?  ?сну?  багато
тантр (формул вта?мничення) ? коментар?в, як? склав ? пров?стив
Будда,--  приходь  за  ними  ? слухай ?х!" В?н вир?шив вирушити
туди. Дехто казав, що коли в?н став готуватися  до  подорож?  в
Шамбалу,  то перед цим побував там у вид?нн? й отримав доктрини
Ар'я Авалок?тешвари. Останн? твердження сл?д допустити".
     Ц? згадки про Тару й калйчакру матимуть ?стотне значення в
контекст? розд?лу "Храмов? д?алоги".
     Микола  Рер?х  був  св?дком  незвичайного  феномена,   що,
безперечно, демонстрував калачакру. Якось на початку 20-х рок?в
в?н  ?з  к?лькома  компаньйонами  подорожував  в автомоб?л? м?ж
Дардж?л?нгом ? Гхумом у Г?малаях. Я теж про?здив т??ю  г?рською
дорогою.  Рер?х  пише, що вод?й автомоб?ля раптом пригальмував,
коли на дороз? з'явився паланк?н, який несли четверо чолов?к?в.
Коли  автомоб?ль  зупинився,  аби  пропустити  його,   пасажири
побачили  в  паланк?н? ламу. В?н був у червон?й з жовтим одеж?,
на голов? мав корону, волосся  довге  й  чорне,  коротку  чорну
бороду,  нечасту  для  лам.  Той незвичайний лама посм?хнувся ?
к?лька  раз?в  кивнув  головою   гуртов?   Рер?ха.   Автомоб?ль
продовжив  путь,  але  пасажири  його  ще  не  раз озиралися на
дивного ламу в паланк?н?.  Коли  Рер?х  почав  розпитувати  про
цього  загадкового ламу, йому в?дпов?ли, що в паланк?нах носять
лише Далай-ламу ? Панчен-ламу, а корону  надягають  т?льки  п?д
час  храмових церемон?й. "Ви, певно, бачили ламу з Шамбали!" --
висловили здогад ченц? в Гхум?.
     Дощ, викликаний оракулом Лхаси, теж можна  вважати  виявом
калачакри.  Це  диво  опису? Генр?х Гаррер у книз? "С?м рок?в у
Т?бет?". Лама  впав  у  транс  ?  почав  пронизливо  вигукувати
заклинання.  Як  пише Гаррер, "можна в?рити в чудеса або шукати
?нше пояснення, але факт залиша?ться фактом: в?дразу п?сля його
заклинань п?шов дощ".
     Зак?нчити цей розд?л я хот?в би ще одн??ю згадкою про його
свят?йшество  Панчен-ламу,  якого  я  бачив  замолоду  п?д  час
процес??  в  Кита?.  Коли  1916  року новозбудований храм Будди
Майтре? в монастир? Таш? Лхунпо готувався прийняти  велетенську
статую, Панчен-лама попрохав свого старого вчителя, пустельника
Кйонгбу-р?нпоче,    керувати   церемон??ю   установки   стату?.
Перестар?лий чернець в?дмовився, мовляв,  здоров'я  його  надто
слабке  ?  смерть  близько.  Та  все ж погодився освятити новий
храм.
     Через к?лька м?сяц?в Панчен-лама послав паланк?н  ?  почет
за  Кйонгбу-р?нпоче,  щоб доправити його в монастир Таш? Лхунпо
на церемон?ю. Бачили, як  в?н  с?в  у  паланк?н,  коли  прибули
нос??.  Але  на  церемон??  освячення Панчен-лама та ?нш? лами,
зайнят? богослуж?нням, були просто вражен?, побачивши,  що  в?н
п?дходить до монастиря самотою ? п?шки. На очах людей в?длюдник
п?днявся  сходами,  ув?йшов  у  храм,  об?йняв  статую Майтре?,
незбагненним чином злився з нею  ?  зник.  Коли  згодом  прибув
паланк?н,  в?н  виявився  порожн?м.  Очевидно,  Кйонгбу-р?нпоче
виконав свою об?цянку Панчен-лам? з допомогою калачакри.
     Зв?сно, не всяку маг?ю сл?д в?дносити до калачакри, а лише
т? феномени, що залежать в?д високо? духовност? ?х  виконавц?в,
що вдаються до ун?версально? сили, сховано? у ядр? атома -- нею
адепти  оволод?вають  через ?днання з мат?р'ю-природою. У цьому
секрет калачакри. Певн?сть, що Шамбала ? джерелом ц???  високо?
окультно? науки, отже, ста? зрозум?лою.
     Сл?д  п?дкреслити  й  такий  ?стотний факт. Пров?дна секта
т?бетського  буддизму  гелукпа,  представлена   Далай-ламою   ?
Панчен-р?нпоче,  засуджу?  демонстрування  вс?ляких  зорових  ?
слухових псих?чних феномен?в, оск?льки прагне  зм?цнити  дов?ру
людини  до  орган?в  зору  й  слуху,  тод?  як  буддизм  прагне
пробудити внутр?шн? духовне сприйняття. Заняття калачакрою лише
складова частина навчання посвячених, але вона допустима лише в
виняткових випадках, коли незвичайн? прояви доц?льн?.  Перекази
про  Шамбалу не обмежуються Т?бетом та Монгол??ю, а побутують ?
в ?нших кра?нах, скаж?мо, в  Рос??;  там  вони  дещо  р?зняться
деталями й в?дом? п?д ?ншою назвою: "Кра?на Б?лих Вод".

        6. КРА?НА Б?ЛИХ ВОД

     Серед  рос?йських старов?р?в ?сну? дивне пов?р'я: той, хто
п?де зворотним шляхом татар-завойовник?в  до  Монгол??,  знайде
Б?ловоддя,  де  на  в?длюдд?, вдалин? в?д гр?шного св?ту живуть
свят? люди.
     У  санскритському  переказ?  В?чна  земля,  яку   нездатн?
зруйнувати  н?  вогонь, н? вода, названа Б?лим островом. Це тим
показов?ше,  що  об?тована  земля  рос?йських  прочан  зоветься
Б?ловоддям.
     Як виплива? з рос?йського фольклору, фантомне царство Аз??
ма? багато  потайних  печер  ?  над?йно  захищене велетенськими
г?рськими кряжами з? сн?говими вершинами. Легенда стверджу?, що
б?ля волод?нь мудрец?в лежить озеро  Лопон.  ?  без  ?рунтовних
географ?чних  знань  зрозум?ло,  що загадкове озеро Лопон -- це
озеро Лобнор у Гоб?, коло хребт?в Алтин Тага  й  Куньлуня,  про
як?  ст?льки  мовиться  в  давн?х  китайських рукописах. Б?льше
того,  поверхню  цього  озера  частково  вкрива?  б?ла   пл?вка
кристал?чно?  сол?.  Саме  воно  може  бути одним ?з б?лих озер
Б?ловоддя.
     В опов?данн? "Червон?  замети"  рос?йський  письменник  В.
Шишков  згаду?  Б?ловоддя:  "?  на св?т? така дивовижна кра?на,
назива?ться вона Б?ловоддя. ? в п?снях про не?  сп?вають,  ?  в
казках  розпов?дають. У Сиб?ру вона, за Сиб?ром, а чи й де?нде.
Кр?зь треба пройти степи, гори, в?кову тайгу, все на  сх?д,  до
сонця,  путь  свою  правити,  ?, коли щастя в?д народження тоб?
дароване, побачиш Б?ловоддя самов?ч.  ?  ця  кра?на  н?кому  не
належить, у н?й вся воля, вся правда споконв?ку живе, ця кра?на
-- дивовижна".
     Фольклор   ?   л?тература   Давньо?  Рус?  дають  численн?
св?дчення,  що  за  вс?ма  цими  фантастичними  опов?дями  може
приховуватися   правда.   Легенда   про  Б?ловоддя  ма?  багато
сп?льного з легендою про п?дземне м?сто К?теж,  куди  потрапля?
лише  праведна  людина.  Це  м?сто святих людей до певного часу
невидиме, каже легенда. В?руюч?  в  Рос??  колись  прикладалися
вухом  до  земл?, силкуючись почути, як дзвонять церкви в цьому
п?дземному м?ст?. Напучування,  як?  давали  старики  тим,  хто
збирався  в  К?теж,  полягали  в  тому,  що ц??? обител? правди
досягне той, у кого сильна воля.  Хто  зважиться  на  таке,  не
повинен  пов?ряти  сво?х  задум?в н? родичам, н? друзям, т?льки
молитись ?  роздумувати,  поки  перед  його  зором  не  постане
виразний  образ  священного  м?ста. Як ? м?ф про Б?ловоддя, цей
переказ ? соб? згаду? про шлях монгольських  завойовник?в;  ним
треба пройти у зворотному напрямку, щоб знайти священне м?сто в
Аз??.
     Це  пов?р'я  схоже  на  середньов?чну  легенду  про Святий
Грааль тим, що шукач  мусив  мати  ст?йку  душу,  аби  подолати
безл?ч важких випробувань. Та якщо рос?йський прочанин на шляху
до  свято? земл? духовно п?дготовлений, то страж? святого м?сця
вийдуть йому назустр?ч, коли в?н  до  нього  наблизиться.  Така
певн?сть пронизу? ? м?ф про Б?ловоддя.
     Протягом в?к?в прочани не раз намагалися знайти легендарне
Б?ловоддя  десь  у Центральн?й Аз??. Багато шукач?в повернулися
н? з чим, якщо взагал? повернулися. Вважалося, що вони  наклали
життям,  намагаючись  перетнути  Гоб?  чи  Т?бет.  Однак  це не
зупиняло ?нших, ? побутували чутки, що дехто таки д?стався т???
загадково? кра?ни.
     Близько ш?стдесяти рок?в тому в Костром? помер один старий
чернець. Хоч ? знали, що в?н побував у ?нд??, все ж украй дивно
було бачити  серед  папер?в  цього   християнського   ортодокса
щоденник,  який засв?дчував його близьке знайомство з доктриною
г?малайських махатм.
     До тих же народних переказ?в можна  в?днести  й  рос?йську
легенду  про  Чудь,  або  Кра?ну Чудес. Вона мовить про втечу в
п?дземне м?сто гурту людей, що рятувалися в?д  утиск?в  царату.
Щойно  вони  потрапили  туди, як проходи, що вели в п?дземелля,
затулили кам'ян? брили. Вт?кач? об?цяли повернутись ?  принести
нов?   знання,  коли  настане  час.  У  цьому  переказ?  багато
сп?льного з розпов?дями про Шамбалу в Монгол??.
     Як пов?ду? легенда  про  Б?ловоддя,  за  Б?лоозером  серед
найвищих  г?р  лежить  чудова  долина,  обитель  святих  людей.
Географ?чн? ознаки вказують на озеро Лобнор ? хребет Алтин Таг,
в?дгалуження Куньлуня. А саме там, за  лаоськими  джерелами  --
обитель Золото? Матер? Заходу ? ?? Безсмертних.
     Маршрут  прочан  до  Б?ловоддя  неважко  нанести на карту.
Найчаст?ше в?н починався в?д р?ки ?ртиш у  Сиб?ру,  п?сля  чого
мандр?вники  перетинали  гори Тянь-Шань ? досягали солоних озер
Гоб?, б?ля п?дн?жжя Т?бетського плато.
     Микола Рер?х пише про  бес?ди  з  алтайськими  старов?рами
б?ля кордону з Монгол??ю; це св?дчення досить ц?нне, бо в ньому
наведен?  конкретн?  м?сця,  як?  проминали прочани на шляху до
Б?ловоддя: "П?сля виснажливо? подорож?,  якщо  не  з?б'?теся  з
пут?,   то   добудетеся   солоних   озер.   Цей  перех?д  украй
небезпечний.  Пот?м  ви  пройдете  до  г?р   Богогорж.   Зв?дси
почина?ться ще небезпечн?ша дорога до Коку-ш?. А тод? треба йти
над самим Ергором, поки не досягнеш Кра?ни Сн?г?в".
     Рер?х  поясню?,  що  солон?  озера -- це озера в Цайдам? з
його небезпечними переходами. Богогорж в?н ототожню? з г?рським
масивом Бурхан Будда. Кокуш? -- це, безумовно, г?рський  хребет
Кукуш?л?, а високе наг?р'я Ергор -- це засн?жений Чантанг.
     Один  старий  розпов?в  Рер?ху  про  двох  сво?х д?д?в, що
вир?шили  знайти  Б?ловоддя.  ?х  не  було  три  роки,  а  коли
повернулися,  то розпов?дали с?м'ям про велик? дива, як? бачили
в обител?  мудрец?в.  Ця  розпов?дь  в?домого  досл?дника  Аз??
заслугову?  серйозно?  уваги, бо показу?, що дехто таки досягав
Б?ловоддя, або Шамбали. Так що  легенда  про  Б?ловоддя,  як  ?
легенда  про  Шамбалу,  може  бути  народною  згадкою про давню
обитель досконалих людей, як? в?д  першопочатк?в  ?стор??  вели
людство стезею вдосконалення.
     У цих блуканнях глибинною Аз??ю багато прочан загинуло, та
дехто  все ж досяг мети й залишив описи див, бачених у незнан?й
земл?. З цих опис?в видно, що прочани розпов?ли б  куди  б?льше
про досягнення мешканц?в того та?много м?сця, якби не поклялися
до смерт? збер?гати та?мницю.
     Под?бна  розпов?дь,  що походить з монастирського джерела,
була  записана  у  Вишенсько-Успенськ?й  обител?  б?ля   Шацька
Тамбовсько?  губерн??  1893  року.  На  основ? давн?х запис?в ?
усних розпов?дей, в?домих  лише  найосв?чен?шим  ченцям  Рос??,
настоятель  Володимир  переказав цю ?стор?ю юнаков?, який п?сля
революц?? ем?грував за кордон. П?сля друго? св?тово?  в?йни  ??
опубл?кувала   рос?йська   ем?грантська   газета  "Новая  Заря"
(Сан-Франц?ско,  24  кв?тня  1949  р.).  Коли   професор   Юр?й
Гребенщиков  з  П?вденного коледжу (Лейкленд, Флор?да) досл?див
хрон?ку, то д?йшов висновку,  що  вона  --  переконлива  верс?я
одн???  з  багатьох  прощ у Кра?ну Б?лих Вод -- можливо, нав?ть
одна з найб?льш ранн?х, як? зна? рос?йська ?стор?я.
     Сага про Б?ловоддя походить з  монастиря  Афон  у  Грец??,
в?домого  сво?ю  стародавньою б?бл?отекою ? суворою дисципл?ною
схильних до м?стицизму ченц?в, що живуть на в?дособлен?й  гор?.
Саме  тут  молодий  слов'янський  чернець  Серг?й пров?в к?лька
рок?в перед поверненням з В?зант??, в перш? роки п?сля введення
християнства на Рус?. Повернувшись у Ки?в, отець Серг?й,  якому
тод? було не б?льше тридцяти рок?в, розпов?в князев? Володимиру
легенду  про загадкову кра?ну на Сход? -- Царство Б?лих Вод, де
панують  доброчесн?сть  ?  справедлив?сть.  То  був  час,  коли
руський  князь  споряджав  посл?в до В?зант?? та Риму, прагнучи
прилучити Русь до християнсько? цив?л?зац??.
     Володимира наст?льки  захопила  розпов?дь  про  легендарну
кра?ну,  що 987 року в?н спорядив ? послав велику експедиц?ю на
чол? з Серг??м на пошуки ц??? аз?атсько? кра?ни. В?н виходив  з
того,  що  м?с?я  може завершитися приблизно за три роки. Проте
минули роки й десятил?ття, а н?яких зв?сток в?д  посольства  не
було, ? ?? сумна доля стала очевидною.
     1043  року в Ки?в? з'явився старезний чолов?к ? заявив, що
в?н ? ? чернець Серг?й, якого Володимир  послав  шукати  Кра?ну
Чудес  в  Аз??.  Враженим ченцям в?н пов?дав дивовижну ?стор?ю,
яка, очевидно, була  в?дпов?дно  записана  й  збереглася  серед
християнських м?стик?в у рос?йських монастирях.
     Отець  Серг?й  розпов?в, що наприк?нц? другого року ?хньо?
виснажливо? подорож? на Сх?д вони вже втратили багато  людей  ?
тварин.  У  пустельн?й  м?сцевост?,  яка може бути Казахстаном,
караванов? тралилася безл?ч к?стяк?в людей, коней, верблюд?в  ?
мул?в. Ус?х так налякало побачене, що вони нав?др?з в?дмовилися
йти дал?; лише дво? погодилися супроводжувати Серг?я. Але ? цих
двох  супутник?в  довелося  залишити  в  одному сел? наприк?нц?
третього року, бо вкрай пог?ршилося ?хн?  здоров'я.  Сам  отець
Серг?й украй виснажився, проте вир?шив або продовжити путь, або
вмерти.
     Чутки  серед м?сцевих жител?в у районах, як? в?н проминав,
св?дчили, що загадкова кра?на насправд? ?сну?. Один  пров?дник,
певно,  монгол,  запевняв  його,  що  зна?  дорогу  в  священне
царство, яке ще називали Запов?дною Землею, Землею б?лих вод  ?
високих  г?р.  Землею  осяяних душ, Землею живого вогню. Землею
живих бог?в ? Землею чудес.
     Ще через три м?сяц? отець Серг?й досяг кордон?в  Б?ловоддя
-- б?лого  озера,  вкритого шаром сол?. Його останн?й пров?дник
в?дмовився ?ти дал?, боячись  невидимих  страж?в  сн?гових  г?р
Руський  чернець  залишився  один, не боячися смерт? ? в?рячи в
?снування святах людей. Та й  надто  в?н  був  виснажений,  аби
повернутися назад.
     Через  к?лька  дн?в  дороги  перед ним раптом постало дво?
незнайомц?в. В?н ?х розум?в, хоча  вони  розмовляли  незнайомою
мовою.  Пот?м  Серг?я  в?двели в село, де п?сля в?дпочинку йому
дали роботу. Незабаром його переправили в ?нше селище, де  його
прийняли, як брата.
     Минали  м?сяц? й роки. Слов'янський чернець оволод?вав усе
новими й новими знаннями. В?н був безмежно щасливий, що нарешт?
знайшов  терплячих,  сп?вчутливих,  всевидющих   мудрец?в,   що
трудилися  на  благо людства. Сам? невидим?, вони знали все, що
робиться в зовн?шньому св?т?.
     Отець Серг?й казав, що багато людей з р?зних  кра?н  марно
намагались  д?статися  сюди.  Тут  ?снував  закон, за яким лише
семеро ос?б за стол?ття могли в?дв?дати це м?сце. Шестеро з них
мусили повернутися в мирський св?т, отримавши та?мн? знання.  А
один залишався, ? в?н не стар?в, бо час для нього зупинявся.
     Ця  сага  перегуку?ться  з опов?ддю про царство пресв?тера
?оанна, яку я розпов?м дал?. Запов?дна земля, або  Земля  живих
бог?в  може  бути лише Т?бетом, який ма? так? назви й сьогодн?.
Отже,  фольклор  Давньо?  Рус?  засв?дчу?   реальн?сть   общини
натхненних  людей  в серц? Аз??, що зоветься Кра?ною Б?лих Вод.
Поза сумн?вом, це -- ?нша верс?я переказ?в про Шамбалу.

        7. СВ?ТЛОНОСЦ?

     У попередн?х розд?лах описувалася загублена  оаза  високо?
духовно?   культури.   Тепер   варто   розглянути  ?ншу  ц?каву
можлив?сть,  а   саме,   що   цей   центр   направляв   великих
реформатор?в,  аби п?днести людство на вищий щабель св?домост?.
В ?нд?? таких  божественних  посланц?в,  що  з'являлися  певно?
епохи,  називають аватарами. Ц? надлюдськ? ?стоти переродилися,
жертвуючи собою задля спас?ння людства. Оск?льки вс?х мес?й тут
розглянути  год?,  коротко  проанал?зу?мо  лише  м?с??  Кр?шни,
Гаутами Будди й ?суса Христа. А також простежимо ?хн? зв'язки з
обителлю маг?в.
     ?  й  ?нш?  посланц?  --  пророки.  ?  ?хн? д?? скеровують
безпосередньо махатми ? в певн? ?сторичн?  в?дтинки  стосуються
окремих  частин  св?ту.  Ми  вибрали  двох пророк?в -- Мойсея й
Магомета, аби про?люструвати пост?йну допомогу  оази  косм?чно?
культури.  Спасител?  й  пророки -- нев?д'?мна частка ?деолог??
минулих в?к?в. Заснування нового св?ту соц?ал?зму ? роль Лен?на
буде розглянуто окремо.
     Ус? соц?альн? чи рел?г?йн? рухи,  ?деал  яких  --  сп?льне
благо  й  мир на земл?, завжди п?дтримувались ??рарх??ю Св?тла.
Може здатися дивним, що ц?лковито р?зн?  ?деолог??  походять  з
одного  ? того самого джерела, але це так. Р?ч у тому, що кожна
доктрина   призначена   для   певно?   епохи.    Коли    вчення
спотворю?ться,  воно щеза?, аби поступитися м?сцем динам?чн?ш?й
? сучасн?ш?й ?деолог??. Ця  ?стина  повинна  виховувати  в  нас
терпим?сть, бо правда ма? багато облич.
     Ми  розпочнемо  це  обговорення з життя Кр?шни -- одн??? з
найдавн?ших в?домих аватар. Його вчення ? нин? надиха? м?льйони
?ндус?в ? керу? ?хн?м життям. Кр?шна  народився  в?д  цнотливо?
д?вчини  Девак?  в  пастуш?й  хижц?  в  прекрасн?й г?малайськ?й
долин? б?ля п?дн?жжя гори Меру, що ? ?ншою назвою  Калапи,  або
Шамбали.
     В?н  любив  ус?х,  нав?ть  хижих зв?р?в, ? часто бавився з
тигренятами. Коли ж п?др?с, мудрец? почали  навчати  його,  аби
пробудити  мудр?сть,  яка  др?мала в ньому. ? от Кр?шна отримав
посвячення б?ля н?г великого вчителя Г?мала?в ?  наказ  знищити
зло на св?т?. В?н вирушив на береги Гангу й Джамни вчити людей,
граючи  на флейт?, щоб пробудити ?х в?д зац?пен?ння у ф?зичному
св?т? май?, або ?люз??. Те, чому вчив Кр?шна,  в?дбито  в  його
д?алогах  з  во?ном  Арджуною у "Бгагавадг?т?": "Душа н?коли не
народжувалась,  Душа  н?коли  не  переста?  ?снувати".   Кр?шна
вважа?, що людина розвива?ться через переродження:
     "Багато  хто  в?дновився  в  мо?му народженн? Арджуно! ? в
тво?му також! Але я знаю сво? попередн? життя, а ти н?". Тисяч?
рок?в  тому  ц?  слова  сказав  Кр?шна  в  долин?  Гангу,   аби
просв?тити  народи  ?нд??.  Проте,  як  ?  дерева,  рел?г?? теж
усихають  ?  в'януть,  коли  ?х   переповнюють   забобони.   Це
передбачив Кр?шна:
     "Людство помиля?ться через нестямн?, затемнен? знання".
     Кр?шна напрочуд добре висловив закон аватари:
     "Щоразу, коли закон порушу?ться ? зроста? беззаконня,
     Я народжуюсь у новому т?л?,
     Щоб захистити праведних, щоб знищити злих,
     Щоб в?дновити закон, я час в?д часу народжуюсь".
     Як  ?  в  Кр?шни, народження Гаутами Будди теж пов'язане з
ашрамами архат?в у Г?малаях. Коли  в  п?дн?жж?  засн?жених  г?р
м?ст? Кап?лавасту в царя Шудгодани ? цариц? Май? народився син,
до   палацу  прийшли  семеро  мудрец?в,  аби  прив?тати  дитину
С?ддгартху. ?нд?йськ? тексти мовлять, що ц? мудрец?  прибули  з
кра?ни   в   Г?малаях.  Ш?стнадцяти  рок?в  С?ддгартха  Гаутама
одружився, ? в нього народився син. А ще через тринадцять рок?в
С?ддгартха залишив с?м'ю й палац ? став бродячим ченцем, бо  не
м?г  довше  жити  в  розкошах,  коли  довкола  розкинувся океан
нещастя.
     Велика м?с?я  С?ддгартхи  Гаутами  полягала  в  тому,  щоб
боротися  проти  несправедливо?  кастово?  системи  в  ?нд??  ?
водночас дати св?тов? косм?чну ф?лософ?ю, першу в ?стор??. Як ?
вс? ?нш? аватари.  в?н  був  революц?онером,  бо  кинув  виклик
пан?вн?й  влад?  й  поставив  п?д  сумн?в ?? застар?л? поняття.
"Добро породжу? добро, а зло породжу?  зло",--  казав  царевич,
зр?кшися   трону,  щоб  шукати  осяяння  ?  обдарувати  людство
духовним св?тлом.
     Коли С?ддгартха Гаутама, сидячи п?д дикою смоквою, отримав
косм?чне просв?тлення ?  став  Буддою,  або  Просв?тленим,  в?н
повн?стю ототожнив себе з безк?нечним ? в?чним Всесв?том. А щоб
учн?  його  в майбутньому могли п?ти його шляхом, в?н склав для
них в?с?м правил життя, так звану восьмеричну  путь:  правильна
в?ра,  правильне  р?шення, правильна мова, правильна повед?нка,
правильне заняття, правильне зусилля  правильне  споглядання  ?
правильне   зосередження.  Зв?льнена  в?д  бажань  людина  може
уникнути колеса перероджень ? досягти н?рвани, обител? миру  --
вчив Будда.
     ? легенда, що допуска? подорож Гаутами Будди до Шамбали. В
н?й мовиться,  що  в?н  залишив  р?внини ?нд?? ? два тижн? ?хав
верхи до Г?мала?в. Там в?н знайшов стежку, якою ?хав с?м  дн?в,
поки досяг мисливсько? хиж?, де старий мисливець мовби чекав на
нього.  Наступного  ранку,  коли  сонце  осяяло сн?ги Г?мала?в,
Гаутама випив меду ? до полудня продовжував подорож у супровод?
старого, поки  обо?  опинилися  б?ля  р?чки.  Мисливець  напнув
тятиву  лука  й  послав  через р?чку стр?лу, обо? мовчки чекали
Пот?м Вчитель зняв ?з себе коштовност? й  в?ддав  старому.  Той
зробив  порух,  н?би  хот?в  кинути  ?х  у  р?чку.  Раптом  в?д
протилежного берега п?дплив на човн? високий чолов?к  в  одяз?,
обшитому хутром, ? попросив Гаутаму ?хати з ним. На тому берез?
вони  с?ли  на коней ? почали п?дн?матися на засн?жений хребет.
Удосв?та вони спустилися до обител? махатм.
     Як ? Кр?шна, Гаутама Будда каже про сво? переродження:  "Я
пост?йно  прибираю  р?зних  форм ? вдаюся до численних метод?в,
аби порятувати нещасних". Будд?йськ? тексти  твердять,  що  час
в?д часу Будда, учитель бог?в ? людей, народжу?ться, вт?лений у
мудрост?  й  доброт?. Сам Будда передбачив пришестя майбутнього
Будди на ?м'я Майтрея.
     Поява   ?суса   --   ?нший   вияв   закону   божественного
перевт?лення,   щоб  духовно  пробудити  людство.  У  час  його
народження тро?, а то й б?льше маг?в прийшли з? Сходу прив?тати
його. ?х вела пров?дна з?рка, що рухалася в неб?.  Поява  ?суса
вочевидь  оч?кувалася  мудрецями.  Чи  ?снував зв'язок м?ж тими
магами ? Шамбалою? Це може п?дтвердити такий факт.  В?домо,  що
маги  дали  сво?х  м?тра?чних ? мазде?чних бог?в жерцям давньо?
т?бетсько? рел?г?? Бон; т?, в свою чергу, заявили, що  отримали
свою в?ру в?д святих Шамбали (див. "Байкал", 1969, No 3).
     У  чому  полягала  м?с?я ?суса? Встановити космопол?тичний
лад у св?т?, базований на братерськ?й любов? й терпимост?, коли
"нема н? елл?на, н? ?удея, н?  обр?зання,  н?  необр?зання,  н?
варвара,  н?  ск?фа,  н? раба, н? в?льного" ("Послання Павла до
колосян", 3, 11). Його динам?чне вчення дало  над?ю  знедоленим
величезно?  Римсько?  ?мпер??,  що  простяглася  в?д Середнього
Сходу до Англ??. М?льйони раб?в ? плебе?в в?дгукнулися  на  той
заклик ? заснували широкий рух, що розхитав могутн?сть Римсько?
?мпер??.  Та  це  вчення не знайшло в?дгуку серед патриц??в, що
мали свою ф?лософську й наукову культуру, запозичену в  грек?в.
Християнство сприяло в?дм?н? рабства.
     Ф?лон  Александр?йський  у  трактат? "Чому кожен добрий --
в?льний?" стверджу?, що ессени, як? спов?дували м?стер??,  були
натхненниками  боротьби  за визволення перших християн: "Ессени
бачили в рабств? наругу над законом природи, яка створила  вс?х
людей  в?льними".  На  початков?й стад?? християнство виступало
революц?йною силою. Християни мали та?мну мережу  центр?в,  як?
допомагали  один  одному.  ?хн?  вчення про р?вн?сть вс?х перед
богом   ?   братерство   людей   п?дривало   аристократичну   й
нац?онал?стичну структуру Римсько? ?мпер??.
     Та  коли  безпринципний  Константин  п?дняв  меча й зробив
християнство державним культом, аби вдовольнити римський плебс,
учення Христа про  милосердя  й  мир  було  втрачено  назавжди.
Християнська   церква   сама  стала  пан?вним  класом.  Вогнища
?нкв?зиц?? ? кров Тридцятил?тньо?  в?йни,  що  й  дос?  даються
взнаки  в  П?вн?чн?й  ?рланд??,  показали, як мало лишилося в?д
цього вчення братерсько? любов? й терпимост?.  ?вре?в,  у  яких
зах?дн?  нац??  запозичили  частину  сво??  рел?г??,  грабували
корол? й п?ддавала тортурам ?нкв?зиц?я,  вони  зазнавали  тисяч
акт?в ?сторично? невдячност?.
     Було  б  хибно  вважати,  що  зусилля  великих  маг?в були
марними. Аватари сходять, щоб допомогти людству, а  не  зробити
себе    об'?ктом   обожнювання.   Вони   прагнуть,   аби   маси
користувалися ?хн?м св?тлом ? не створювалися застигл? системи,
що душать живу думку.
     Чи був ?сус замолоду  в  ?нд???  Теологи  таку  можлив?сть
в?дкидають.  А  тим  часом  католицьк?  м?с?онери  Франц?ско де
Азведо й ?ппол?то Дез?дер? над?слали з Т?бету (в?дпов?дно  1631
?  1715  рок?в) значим? пов?домлення, як? й нин? збер?гаються в
б?бл?отец? Ват?кану.
     Нав?ть  сьогодн?  туристам,  що  в?дв?дують   Шр?нагар   у
Кашм?р?,   показують   так   звану   "Гробницю   ?суса"  в  ц?й
нехристиянськ?й частин? св?ту. Б?ля ц??? гробниц?  ?сси  н?бито
мають  м?сце чудесн? зц?лення, а дивн? пахощ? сповнюють пов?тря
б?ля споруди гробниц?.
     1887 року Микола Нотович, рос?йський  журнал?ст,  в?дв?дав
Ладакх,  т?бетську  пров?нц?ю  ?нд??,  ?  зупинився в монастир?
Мульбек.  Його  настоятель,  людина  осв?чена,   показав   йому
напрочуд  давню  книгу, яку вважав описом життя молодого ?суса,
званого в текст? ?сса. Журнал?ста неабияк зац?кавила  ця  давня
т?бетська  книга,  ? при допомоз? перекладача з монастиря Х?м?с
переклав ??  французькою  мовою.  Повернувшись  у  ?вропу,  в?н
опубл?кував  ??  в  Париж?,  а  згодом  ?  в Лондон? п?д назвою
"Нев?доме життя Христа".
     Знаменно, що паризький кардинал Ротелл?  шалено  протид?яв
ц?й публ?кац??. У Рим? ?нший кардинал пропонував Нотовичу суму,
яка  з лихвою перекривала його витрати на подорож до ?нд??, аби
той не публ?кував книги. Ки?вський арх??пископ наст?йливо радив
йому  не  друкувати  книги.  Останн?  попередження  було   куди
серйозн?шим,  н?ж  попередн?,  бо  п?зн?ше,  коли  повернувся в
Рос?ю,  М.  Нотович  зазнав   пересл?дувань   з   боку   Синоду
православно?  церкви  ?  за  його  рекомендац??ю  був  висланий
царською жандармер??ю до Сиб?ру.
     Те, що в?домий письменник поставив на карту не  лише  свою
кар'?ру,  а  й  життя, вочевидь св?дчить про переконан?сть ц???
людини, яка видала в ?вроп? т?бетську книгу.
     Переклад  Нотовича  ч?тко  окреслю?,  як?  област?   ?нд??
в?дв?дав  ?сус:  "В?дтак  в?н полишив Непал ? Г?малайськ? гори,
спустився в  долину  Раджпутани  ?  продовжив  путь  на  зах?д,
пропов?дуючи  р?зним  народам про вищу досконал?сть людини". Ця
хрон?ка св?дчить, що ?сус побував  не  лише  в  ?нд??,  а  й  у
Г?малаях, обител? маг?в.
     Певн?сть,  що  ?сус подорожував по ?нд??, висловлю? ? така
поважна особа, як британський резидент у Кашм?р? (1911 р.)  сер
Френс?с  Янгхазбенд.  Ось  що  в?н  пише  в  книз? "Кашм?р": "У
Кашм?р? близько 1900 рок?в тому жив святий на ?м'я Йус Асаф, що
пропов?дував притчами ? при  цьому  вживав  багато  тих  притч,
якими користувався ? Христос -- скаж?мо, притчу про с?яча. Його
гробниця  знаходиться  в  Шр?нагар?  ?, за переказом, засновник
секти квад?ан? Йус Асаф ? ?сус -- одна й та сама особа".
     Перший прем'?р-м?н?стр  ?нд??  Джавахарлал  Неру  в  книз?
"Погляд на св?тову ?стор?ю" й соб? згаду? цей переказ: "Повсюди
в Центральн?й Аз?^- в Кашм?р?, Ладакху, Т?бет? ? нав?ть дал? на
п?вн?ч  ?сну?  тверде  переконання  в  тому,  що ?сус, або ?сса
"подорожував у цих краях".
     У  книз?  М.  Рер?ха  "Ворота  в  майбутн?"  (Рига,  1936)
наводяться  ц?кав?  подробиц?  про навчання ?суса замолоду: "Ми
чули й ?ншу легенду, як Христос ще молодим прибув  до  ?нд??  з
караваном  купц?в  ?  як  в?н  вивчав вищу мудр?сть у Г?малаях.
К?лька верс?й ц???  легенди  ми  чули  в  Ладакху,  С?нцзян?  й
Монгол??, проте вс? вони сходяться в одному: Христос певний час
перебував у ?нд?? та Аз??".
     1967   року   т?бетськ?  ем?гранти  опубл?кували  в  ?нд??
"Т?бетсько-шаншунський   словник",   де   вм?щено   тексти   ?з
старовинних  книг  рел?г??  Бон. Один ?з параграф?в надзвичайно
ц?кавий: "Чудотворець Ессес прийшов тод? до  кра?ни  Шаншун-Мар
(П?вн?чний  Т?бет)". В ?ншому уривку опису?ться, як цей учитель
Ессес (або Еша) пропов?дував у Перс?? в першому стол?тт?  нашо?
ери.
     Ессес   в?дноситься   до  найвищих  божеств  рел?г??  Бон.
Священна танка  (прапор)  посл?довник?в  рел?г??  Бон  зобража?
Ад?-Будду  (або  його  екв?валент  Бон)  у  центр?, з майбутн?м
мес??ю л?воруч ? Ессес праворуч. Ось що каже радянський  учений
Брон?слав  Кузн?цов  ("Байкал",  1969,  No  3):  "Я  вважаю,  ?
п?дстави допускати, що Ессес -- це ?сус. Проте, погодьтеся,  що
пов?рити  в  його  подорож  до  Т?бету можна лише тод?, коли ми
знайдемо досить переконлив? св?дчення  цього".  Це  досл?дження
робить значний внесок у г?потезу про подорож ?суса до Аз??, хоч
? належить воно б?льше науковцю, ан?ж теологу чи теософу.
     Та?мне  вчення  Сходу  стверджу?,  н?би  саме  в  братств?
ессен?в постало християнство ? н?би сам ?сус був ессеном, як  ?
?оан  Хреститель.  Питання про те, чи були ессени або терапевти
(?врейськ? ченц?) зв'язан? з першими християнами, було вир?шено
церковним  ?сториком  III  стол?ття  ?пископом  ?всеб??м,  який
заявив,  що  "стародавн?  терапевти  були  християнами,  а ?хн?
писання були нашими ?вангел?ями ? посланнями".
     Датування життя ?суса може виявитися хибним.  ?вангел?я  ж
бо  були написан? через стол?ття, а то й два п?сля смерт? ?суса
Христа,  а  це  --  надто  довгий  в?дтинок   для   ?сторичного
пов?домлення.  Дивно,  що  Йосиф  Флав?й,  ?сторик 1 стол?ття з
Палестини, взагал? не згаду? ?суса й  християн,  хоч  ?  досить
детально  опису?  р?зн?  тод?шн?  секти  в  Палестин?. Римський
патриц?й Пл?н?й Старший, автор "Природничо? ?стор??",  описуючи
Гудею  близько  70-го року ново? ери, згаду? невелик? поселення
ессен?в на узбережж? Мертвого  моря,  але  обходить  ц?лковитою
мовчанкою  християн,  хоч  ?х натод? мало бути куди б?льше, н?ж
ессен?в. Ф?лон  Александр?йський  вважав,  що  ессен?в  у  вс?й
Палестин?  нал?чувалося  ледве  чотири  тисяч?. Ф?лон, сучасник
?суса й хороший вчений, також не згаду? християнського  руху  в
сво?х  творах. Талмуд теж не згаду? ?суса до третього стол?ття,
а нав?ть коли це  робить,  посила?ться  лише  на  зовн?шн?,  не
равинськ? джерела.
     А тепер спробу?мо стисло проанал?зувати д?яння пророк?в.
     Головною  м?с??ю  пророка  Мойсея  було  створити  в?ру  в
ун?версальне  божество,  не  вт?лене  н?  в  людськ?й,   н?   в
тваринн?й,  н?  в  астроном?чн?й подоб?, як це було з кам?нними
богами  колишн?х  час?в.  Це  прагнення  абстракц??   в   епоху
?долопоклонництва  було  для  рел?г??  р?шучим  кроком  вперед.
Упродовж ?стор?? концепц?ю Мойсея про  ?диного  бога  сприйняли
?нш?  народи;  вона  сприяла  загальному  поступу  цив?л?зац??.
Десять запов?дей  являють  собою  чудовий  етичний  кодекс  для
цив?л?зованого сусп?льства. Це ще один внесок Мойсея не лише на
благо  ?зра?лю,  а  й  усього  людства.  Сл?д додати, що в?ра в
прих?д мес?? -- складова частина ?удейсько? рел?г??.
     Коли мандр?вний купець Магомет побачив у печер?  архангела
Гаври?ла  (на  гор? Х?ра), а пот?м ? на скел?, коли перебував у
ц?лковитому розпач?, почалась ?стор?я ?сламу. Ця багата  людина
жила   просто,   майже   по-спартанськи.   Над?лений  блискучим
практичним розумом, в?н був здатний ? до абстрактних  роздум?в.
На  нього  з?йшло одкровення, що божественна воля обумовлю? все
творення, тому люди повинн? п?дкорятися ?й. Як  ?  Мойсей,  в?н
повалив  ?дол?в  ? проголосив ?диного бога -- аллаха, а себе --
його пророком. Магомет дав волю сво?м рабам,  став  жити  серед
б?дних  та упосл?джених ? сво?ми закликами об'?днав усю Арав?ю.
Переможеним  пропонувався  виб?р:  коран  з   його   братством,
р?вн?стю  ?  милосердям  або шабля пророка. Саме в такий спос?б
мусульмани, "нос??  божественно?  вол?",  п?дкорили  земл?  в?д
Арав??  до  ?спан??.  Араби  почасти врятували спадок класично?
епохи; вони переклали сво?ю мовою багато грецьких ?  латинських
трактат?в,  а тод? передали Зах?дн?й ?вроп?. Свого часу ?мпер?я
мавр?в була ?диною  цив?л?зованою  державою  св?ту  з  чудовими
ун?верситетами,   де   безл?ч   студент?в   вивчали   медицину,
астроном?ю, математику й ?нш? науки. ?диним св?тлом, що сяяло в
мороц?  середньов?ччя,  було  св?тло,  що  промен?ло  в  землях
?сламу.
     Як  ?  ?уда?зм,  ?слам  вчить,  що  Мунтазар,  або  Махд?,
майбутн?й   мес?я,    прийде    в?дкрити    еру    божественно?
справедливост?.  Список  пророк?в насправд? значно довший. Сл?д
згадати б Зороастра, Лао Цзи, Конфуц?я, Махав?ру, Гуру Нанака й
?нших. Досить  сказати,  що  вс?  вчення,  як?  грунтуються  на
братерств?  людей,  прямо  чи опосередковано походять з обител?
Великих маг?в.
     ?стотно,  що  попри  велику  р?зницю  в  деталях,  ус?  ц?
доктрини  призначалися  для певно? частини св?ту ? адресувалися
ц?лком певн?й епос?. Вони не мають абсолютно?  вартост?,  бо  ж
?стина    в?дносна.   Рел?г?йн?   установки   спричинилися   до
незл?ченних в?йн ? жорстоких пересл?дувань людей.  Цього  б  не
сталось,  якби  народи  зрозум?ли,  що  рел?г??  творилися  для
поступу людства. Рел?г?? творилися для народу,  а  не  навпаки.
Пол?тичн?  системи  виникають  для  людства,  ? люди не повинн?
ставати ?хньою жертвою.
     Коли Солона запитали, чи дав в?н грекам  найкращ?  закони,
в?н  в?дпов?в:  "Найкращ?  з  тих,  як?  вони здатн? прийняти".
??рарх?я Шамбали приносить людству закони ? вчення, як?  можуть
прислужитися  людин?  на  певному  в?дтинку  часу.  В наступних
розд?лах буде розглянуто пер?одичн? появи посланц?в Шамбали,  а
також  спроби  мудрец?в  запоб?гти  насильству  й кровопролиттю
упродовж ?стор??.

        8. АПОЛЛОН?Й У Т?БЕТ?

     Християнська церква зробила все можливе,  аби  представити
Аполлон?я  Т?анського  як м?ф чи, принаймн?, породження сатани.
Чудеса  Аполлон?я  бентежили  перших  отц?в  церкви,   в   чому
переконують  слова  Юст?на Мартира: "Чим пояснити, що тал?смани
Аполлон?я могли протид?яти сил?  хвиль,  послаблювати  в?три  й
зупиняти  напади  хижих  зв?р?в;  тод? як чудеса Господа нашого
збереглися лише в переказах, чудеса Аполлон?я куди численн?ш? й
усп?шно проявляються у фактах наст?льки конкретних, що збивають
з пантелику в?руючих".
     ?сторичн? св?доцтва  п?дтверджують  реальн?сть  Аполлон?я.
?стор?я  Риму св?дчить, що ?мператор Каракалла збудував храм на
його честь, а Алек-сандр Север  установив  статую  Аполлон?я  у
власному  храм?.' Кап?тол?йський музей у Рим? й до сьогодн? ма?
бюст Аполлон?я Т?анського.
     ?мператриця Юл?я Домна,  друга  дружина  Септим?я  Севера,
наст?льки  захопилася  життям  Аполлон?я,  що в двохсотому роц?
ново? ери доручила Флав?ю Ф?лострату  створити  його  житт?пис.
Хоч  аполлон?й ? був сучасником ?суса, завдання Ф?лострата було
прост?шим,  ан?ж  у  чотирьох  ?вангел?ст?в,   бо   ?мператриця
передала йому дев'яносто с?м лист?в Аполлон?я, книги Морагена й
щоденник  Дам?са.  Виходить, книга Флав?я Ф?лострата базувалася
на поважних документах, хоч в?н  ?  пише  про  начебто  казков?
под??.
     Аполлон?й  Т?анський  народився  в Каппадок?? (сьогодн? --
Центральна Туреччина) в 4 р. до н. е., саме того року, коли, як
вважають, народився ?сус.  В?н  був  високим,  гарним  ?  вкрай
розумним.  Коли  йому  сповнилося  чотирнадцять  рок?в, вчител?
в?дмовилися  вчити  його,  бо  в?н  знав  б?льше,   н?ж   вони.
Ш?стнадцяти  рок?в  в?н п?шов служити в храм Ескулапа й прийняв
п?фагор?йськ? об?тниц?. Провадячи аскетичне життя, в?н невдовз?
надзвичайно розвинув сво? зд?бност?  ясновидця  ?  ц?лителя.  ?
водночас  см?ливо  в?дстоював  ?де?  соц?ально? справедливост?,
викриваючи   визискувач?в.   Ф?лострат   опису?   випадок    ?з
спекуляц??ю   зерном,  через  що  воно  стало  недоступним  для
б?дняк?в. Молодий Аполлон?й  гн?вно  зверта?ться  до  торговц?в
зерном:  "Земля  --  мати  для  вс?х,  вона  справедлива,  а ви
несправедлив?, бо заз?ха?те на те, що вона мати лише вам!  Якщо
не  пока?теся,  я  не  дам вам життя на н?й!" Погроза под?яла й
зупинила безсоромних спекулянт?в.
     Злам у житт? молодого  неоп?фагор?йця  настав  тод?,  коли
жрець   храму  Аполлона  Дафн?йського,  виконуючи  волю  бог?в,
передав  йому  к?лька  металевих  пластинок   з   вир?зьбленими
д?аграмами. То була карта подорож? П?фагора через пустел?, р?ки
й  гори,  ?з слонами та ?ншими символами, як? вказували на шлях
ф?лософа саме до ?нд??.  аполлон?й  вир?шив  пройти  тим  самим
маршрутом ? почав готуватися до тривало? мандр?вки.
     У  Вав?лон? його чудернацька повед?нка так привабила царя,
що той запропонував Аполлон?ю побути довше  в  його  кра?н?.  У
Н?нев??  аполлон?й  зустр?в  асс?р?йця  Дам?са,  який став його
пров?дником,  в?дданим  товаришем  ?  учнем.  Саме  Дам?су   ми
завдячу?мо в?домостями про ?хн? мандри в ?нд?? та Т?бет?.
     П?сля  тривало?  ?  виснажливо? подорож? аполлон?й ? Дам?с
перетнули ?нд ? продовжили шлях до Гангу. Десь у  долин?  Гангу
вони  звернули  на п?вн?ч до Г?мала?в ? в?с?мнадцять дн?в п?шки
п?дн?малися в гори. Цей шлях мав привести ?х у П?вн?чний  Непал
або  Т?бет. аполлон?й мав карту, тож достеменно знав, де шукати
обитель мудрец?в.
     Попри цю впевнен?сть Аполлон?я, з ними почало д?ятися щось
дивне, особливо коли вони наблизилися до мети сво?? подорож?. У
них склалося враження, н?би шлях, яким вони йшли,  розтавав  за
ними.  Вони  опинилися  в  м?сц?,  яке  здавалося нереальним --
пейзаж пост?йно м?нявся ? перем?щувався, ? подорожн?  не  могли
запам'ятати  жодно?  певно?  м?тки. Про таке саме розпов?дали й
через стол?ття ?нш? досл?дники,  яких  пров?дники  в?дмовлялися
вести  у  "м?сцев?сть,  заборонену  богами".  Це  п?дтверджують
дивовижн? пригоди, згадуван? Ф?лостратом.
     Зненацька перед Аполлон??м ?  Дам?сом  постав  темношк?рий
юнак  ? звернувся до ф?лософа по-грецькому, так, н?би вже чекав
його: "Ваш? супутники мусять лишитися  тут,  а  ви  рушайте  за
мною.  Так  звел?ли вчител?". Слово "вчител?" пролунало у вухах
Аполлон?я п?фагор?йським дзв?ночком, в?н радо полишив нос??в  ?
поклажу, взявши з собою лише в?дданого Дам?са.
     Коли Аполлон?я представили правителю мудрец?в на ?м'я ?арх
чи Х?арх  (святий  правитель),  в?н  був вражений тим, що зм?ст
листа, якого в?н збирався передати правителю, уже в?домий тому.
Знав той подробиц? про його с?м'ю ? про  вс?  пригоди  тривало?
подорож?, починаючи з Каппадок??.
     Аполлон?й  перебував  у  трансг?малайському  район? к?лька
м?сяц?в. За цей час вони з Дам?сом бачили неймов?рн?  реч?:  як
?з   криниць,   скаж?мо,  били  стовпи  блакитного  св?тла.  Ц?
"пантарбе", або "св?тн? камен?", св?тили так  яскраво,  що  н?ч
перетворювалася  на  день.  Так? ж чудесн? лампи бачив у Т?бет?
отець Хак у XIX стол?тт?.
     За Дам?сом, жител?  цього  м?ста  використовували  енерг?ю
сонця.  Мудрец? волод?ли лев?тац??ю, зд?ймалися на три фути над
землею. ? нав?ть ширяли в пов?тр?. Аполлон?й  бачив  церемон?ю,
на  як?й мудрец? вдаряли об землю сво?ми посохами й зносилися в
пов?тря.  Про  так?  сам?  феномени  спов?ща?  у  XX   стол?тт?
досл?дниця   Дев?д-Н?л,   що   посилю?  ц?нн?сть  Ф?лостратово?
розпов?д?.
     Науков? й  ?нтелектуальн?  досягнення  в  цьому  незнаному
м?сц?  так  вразили  Аполлон?я,  що  в?н  лише  зг?дливе кивнув
головою, коли Х?арх мовив  йому:  "Ти  прийшов  до  людей,  як?
знають усе".
     Дам?с  зазнача?,  що  ?хн?  г?малайськ? господар? "жили на
земл? ? водночас не на  н?й".  Чи  не  означа?  цей  загадковий
висл?в,   що   мудрец?  були  здатн?  жити  в  двох  св?тах  --
матер?альному й духовному? Або  чи  не  мають  вони  зв'язку  з
?ншими   планетами?  ?хня  соц?альна  система,  очевидно,  була
общинною, бо, як сказав  Аполлон?й,  "вони  не  мали  н?чого  ?
водночас  волод?ли  вс?ма  багатствами  св?ту".  Що ж до ?хньо?
?деолог??, то правитель Х?арх спов?дував косм?чну ф?лософ?ю, за
якою "Всесв?т -- жива ?стота".
     Коли настав час прощатися, Аполлон?й мовив  мудрецям  г?р:
"Я  прибув до вас сушею, а ви в?дкрили мен? сво?ю мудр?стю шлях
не лише морем, а й небом. Все, чого ви мене навчили. я  передам
грекам, ? якщо я не даремно пив з чаш? Тантала, то розмовлятиму
з  вами  так,  н?би  ви  поруч". Чи не виразне це св?дчення, що
йдеться про телепатичний зв'язок?
     Аполлон?й  Т?анський  отримав   доручення   в?д   духовних
вчител?в св?ту. По-перше, в?н мусив закопати як?сь тал?смани чи
магн?ти  в  м?сцях, як? повинн? були мати в майбутньому важливе
?сторичне значення. Чи не були то осколки загадкового Ч?нтаман?
з башти Шамбали? По-друге, ф?лософ мусив розхитати тиран?ю Риму
? ослабити режим, що грунтувався на рабств?. Обо? спустилися на
р?внини ?нд?? ? пустилися в довгу зворотну путь.  Нарешт?  вони
досягли  Смирни,  де,  зг?дно  з  вказ?вкою  Х?арха,  Аполлон?й
знайшов статую свого останнього переродження як Паламеда. Дам?с
п?дкреслю?, що Аполлон?й без найменших  зусиль  знайшов  м?сце,
вказане мудрим правителем.
     Коли  пророк  прибув  у  ?тал?ю, римськ? власт? влаштували
йому допит. На запитання "Що ви дума?те про Нерона, Аполлон?ю?"
грецький мудрець в?дпов?в: "Ви вважа?те, що в?н прославив  себе
сп?вом,  а  я  гадаю,  в?н би б?льше прославився, якби мовчав".
Сказати таке в той час,  коли  римський  уряд  проводив  чистку
ф?лософ?в,  було вкрай ризиковано. Невдовз? Аполлон?й Т?анський
постав перед римським трибуналом, де сталася незвичайна  под?я.
Коли прозекутор (обвинувач) розгорнув згорток ?з звинуваченнями
проти  Аполлон?я,  л?тери й слова почали розпливатись ? зникати
на очах враженого прозекутора! Зам?сть обвинувачувального  акту
в  руках  трибуналу  лишився  чистий  сув?й, ? судд? хоч-не-хоч
мусили в?дпустити Аполлон?я.
     Однак за Веспас?ана мудр?сть Аполлон?я  було  оц?нено  так
високо,  що  в?н  став радником римського ?мператора. Коли трон
пос?в  син  Веспас?ана  Т?т,  Аполлон?й  порадив  йому  правити
пом?рковане.  Новий  ?мператор  в?дпов?в: "В?д себе ? в?д сво??
кра?ни я висловлюю тоб? подяку ? запам'ятаю тво? поради".
     У лист? до орган?затор?в Ол?мп?йських ?гор,  на  як?  його
запросили  почесним  гостем,  Аполлон?й  натяка?  на мету сво??
м?с??: "Ви запрошу?те мене на ?гри Ол?мп?? й  послали  до  мене
нав?ть  посл?в. Я б охоче подивився ваш? ф?зичн? змагання, якби
це  не  в?двол?кало  мене  в?д  куди  б?льшо?  арени  морально?
боротьби".
     ?мператор  Т?т правив усього два роки; п?сля нього на трон
з?йшов його брат Дом?ц?ан, людина надто жорстока  й  розбещена,
аби дослухатися до порад пророка. Сх?дна зовн?шн?сть Аполлон?я,
його   борода   й   довге   волосся   дратували   Дом?ц?ана,  ?
в?с?мдесятип'ятир?чного мудреця було звинувачено в святотатств?
й  консп?рац??,  тобто  в  "антиримськ?й"  д?яльност?.  Високий
величний ф?лософ, який знав Дом?ц?ана ще дитиною, не приховував
презирства   до   нього.  Патриц??  тривожилися,  бо  пам'ятали
загадков? под?? п?д час суду  над  Аполлон??м  за  Нерона.  Щоб
уберегтися   в?д   публ?чного   провалу,  Дом?ц?ан  ?  трибунал
запропонували мудрецю зняти деяк? звинувачення, якщо той визна?
себе винним.
     Аполлон?й, що стояв перед ?мператором загорнувшись у плащ,
мовив: "Ти можеш ув'язнити мо? т?ло, але не душу. Ут?м,  нав?ть
т?ло  ти  ув'язнити неспроможний". ? зненацька мов розчинився в
спалахов? св?тла на очах тисяч ошелешених римських громадян, що
заповнили  глядацьк?  галере?.  П?сля   цього   римський   уряд
розважливо  вир?шив  дати  мудрецев?  спок?й,  аби не викликати
невдоволення серед його численних прихильник?в.
     Виступаючи з промовою в Ефес? 96  року  н.  е.,  Аполлон?й
Т?анський,  якому  натод?  вже  виповнилося  сто  рок?в, раптом
умовк, втупився моторошним поглядом у землю, пот?м  ступив  три
кроки  вперед  ?  згукнув:  "Бийте тирана, бийте!" Жител? Ефеса
були вражен? ? збентежен? -- б?льш?сть ?х слухала його  виступ.
Аполлон?й знову вигукнув: "Дякувати Аф?н?, тирана щойно вбито?"
За  тих  час?в пошта й новини з Риму йшли не один день. Та коли
врешт? прибув поштовий гонець, то прив?з  зв?стку,  що  в  Рим?
вбито ?мператора Дом?ц?ана. Б?льше того, це сталося якраз тод?,
коли  Аполлон?й  виступав  з?  сво?ю  знаменною  промовою. Дата
смерт?  ф?лософа  ?  м?сце  його  поховання  нев?дом?.  Чи  м?г
Аполлон?й прожити понад сто рок?в, що ?х в?н, як в?домо, досяг?
Чи   не   повернувся  в?н,  бува,  в  трансг?малайську  обитель
учител?в?
     М?с?ю  Аполлон?я  можна  вважати  усп?шною,  оск?льки  в?н
започаткував епоху п'яти добрих ?мператор?в, щасливу еру Нерви,
Траяна,  Андр?ана,  Антон?я  П?я  ? Марка Аврел?я. Останн? дво?
були великими  ?деал?стами  й  мислителями.  Марк  Аврел?й  був
ф?лософом  ? посл?довником Платона; другий вважав, що поки цар?
не стануть ф?лософами, людство не знатиме золотого в?ку.
     Те, що  мудрий  Аполлон?й  Т?анський  в?дкрив  шлях  п'яти
добрим ?мператорам Риму, св?дчить про хибн?сть думки, н?би маги
н?чого  не  робили  для  людства. Очевидно, все лихо в тому, що
саме  людство  пост?йно  опира?ться   спробам   сво?х   страж?в
привнести в людськ? стосунки закони доктрини Серця.

        9. ЦАРСТВО ПРЕСВ?ТЕРА ?ОАННА

     На деяких середньов?чних картах позначено загадкову кра?ну
в Аз??,  що  ма? назву "Царство пресв?тера ?оанна". Географ?чне
воно займа? м?сце в?д Туркестану до Т?бету й  в?д  Г?мала?в  до
пустел?  Гоб?. Ця кра?на явля? собою ц?каву аналог?ю волод?нням
Х?арха, святого правителя, що його описав Ф?лострат у б?ограф??
Аполлон?я Т?анського.
     1145 року ?сторик Отто з Фрейз?нга написав про  пресв?тера
?оанна,  царя-жерця,  який  "жив  за  В?рмен??ю  ?  Перс??ю  на
Далекому  Сход?".  Автор  вважав,  що  мова  йде  про   нащадка
стародавн?х  маг?в,  яких згаду? ?вангел??, У хрон?ц? Альбер?ка
де Труа-Фонтена мовиться, що 1165 року над?йшов лист в?д  цього
сх?дного   володаря   до   Мануеля  1  Комн?на,  в?зант?йського
?мператора. Фр?др?х. 1 Барбаросса, ?мператор священно? Римсько?
?мпер??,  та  ?нш?  корол?  й  соб?  отримували  послання   в?д
пресв?тера  ?оанна.  Багато чого з ц??? дипломатично? переписки
збер?га?ться в арх?вах Ват?кану; б?льш?сть текст?в ще н?коли не
публ?кувалися.
     27 вересня 1177 року папа Александр III послав  з  Венец??
листа  "видатному  й великому царю ?нд?й". Як слушно п?дкреслю?
Католицька енциклопед?я, "судячи з подробиць у лист?, видно, що
адресат  не   був   м?ф?чним   персонажем".   Надсилаючи   сво?
апостольське   благословення   "знаменитому   ?  високому  царю
?нд?йц?в", папа пише, що "чув про нього в?д  багатьох  ?  читав
допов?дн?,  зокрема маг?стра Ф?л?ппа, нашого друга й л?каря, що
розмовляв з великими ? достойними мужами Вашого царства".
     Доктор Ф?л?пп пов?з того листа в Аз?ю. На жаль,  нев?домо,
чим  ск?нчилася  м?с?я  цього  папського  легата.  Можливо, в?н
загинув п?д час  сво??  подорож?  або  ж  залишився  у  царств?
пресв?тера ?оанна.
     У  ц?й  далек?й  кра?н?  було  багато  див. Загадковий цар
правив сво?м царством за допомогою смарагдового ск?петра. Перед
його палацом стояло маг?чне дзеркало, в якому  цар  м?г  бачити
все,  що  в?дбувалося не лише в його волод?ннях, а й у сус?дн?х
кра?нах. Л?таюч? дракони  швидко  переносили  людей  на  велик?
в?дстан?.  "Ел?ксир  правди"  очищав  кожного,  хто його пив, ?
сприяв розкриттю його справжньо? сут?. Через що "нечистий  дух"
не м?г привласнити чуже добро ? царство не потребувало
     Певно,   найб?льш   вража?  у  ц?й  кра?н?  фонтан  в?чно?
молодост?. Коли г?дн? чолов?ки й ж?нки хот?ли  стати  молодими,
то  витримували  п?ст,  а  тод? випивали три ковтки води з того
фонтану. П?сля цього зникали недуги й  в?дступала  стар?сть,  ?
вони  знову  ставали  тридцятил?тн?ми. Казали, що сам пресв?тер
?оанн продовжив у такий спос?б сво? життя до 562 рок?в.
     "Орлин? камен?" не лише в?дновлювали гостроту  зору,  а  й
робили  невидимими  тих,  хто  носив ?х у перснях. ?нш? маг?чн?
камен? могли нагр?вати чи охолоджувати  будь-що  й  осв?тлювати
околиц?   на   в?с?м   к?лометр?в  або  ж  огортати  м?сцев?сть
ц?лковитою темрявою.  Вх?д  до  святилища  з  маг?чним  каменем
охороняли  дво?  старих,  що  пропускали лише достойних. Велика
тринадцятиповерхова  башта  зводилася  над  м?стом   пресв?тера
?оанна.   Це   царство   не  знало  б?дних,  в  ньому  панувала
справедлив?сть, а про злочини й пороки не чули.
     Розпов?д? про могутнього аз?атського володаря,  безумовно,
християнина,  викликали  сенсац?ю  в ?вроп?. То була важка пора
хрестових поход?в, коли будь-який  союз  з?  Сходом  був  украй
бажаним.   Цим  ?  поясню?ться  зац?кавлення  держав  ?  церкви
царем-священиком ?нд??.
     Хоч у розпов?дях про  пресв?тера  ?оанна  чимало  вигадок,
реальн?сть  ос?б,  як? вели листування,-- корол?в, пап ? самого
загадкового  пресв?тера   ?оанна,--   не   виклика?   сумн?в?в.
Знаменно,  що  царство пресв?тера ?оанна ма? багато сп?льного з
царством Х?арха, що його описав  Ф?лострат  за  тисячол?ття  до
того.  Географ?чн? характеристики обох кра?н вказують на Т?бет.
Мудрец? обох  царств  ум?ли  контролювати  бачення,  створювати
штучне св?тло й л?тати в пов?тр?.
     Один  з  уривк?в найб?льш в?домого листа пресв?тера ?оанна
мовить про п?щане море в його царств?, що  може  бути  пустелею
Гоб?.   Якщо   це   так,   то  я  ц?лком  згоден  з  висновками
американського вченого Менл? Холла: "М?сцезнаходженням  ?мпер??
пресв?тера  ?оанна  ?  район  пустел? Гоб?, де серед г?р сто?ть
його зачарований палац. Якщо ви попросите  сх?дних  посвятник?в
описати   п?вн?чний   рай,   званий   Дежунгом,  або  Шамбалою,
загадковим м?стом адепт?в, вони скажуть вам,  що  в?н  у  серц?
пустел?  Гоб?. В предков?чних п?сках Шамо, стародавньо? матер?,
сто?ть храм невидимого уряду св?ту".
     Вивчаючи ?стор?ю XII стол?ття,  коли  ширилася  слава  про
пресв?тера  ?оанна,  пом?ча?ш  ц?кав?  зб?ги. Орден храмовник?в
було засновано 1118 року. 1184 року трубадур  ?  рицар-тампл??р
Вольфрам  фон  Ешенбах  склав поему "Т?турель", в як?й зв?в ус?
легенди про святий Грааль. В?н вважав, що ?сну? зв'язок святого
Граалю з Аз??ю ? опису? його, як кам?нь ("? кам?нь цей  зветься
Граалем").  Чи  не мав в?н на уваз? Шамбалу ? кам?нь Ч?нтаман??
Сп?вець Ешенбах стверджу?, що Т?турель  прожив  п'ятсот  рок?в.
Разюча паралель ?з життям пресв?тера ?оанна, що тривало п'ятсот
ш?стдесят  два  роки,  чи  не  так?  Справд?,  Ешенбах пов'язу?
легенду про святий Грааль з розпов?дями про пресв?тера  ?оанна.
Його Парс?фаль приносить священну чашу чи кам?нь в Аз?ю. "Отже,
бачимо, що та?мн? ордени ?вропи брали учать в ув?чненн? ц?каво?
легенди про аз?атського Вчителя вчител?в",-- пише Менл? Холл.
     Вкрай промовисте й те, що Вольфрам фон Ешенбах був рицарем
ордену  тампл??р?в,  завдяки чому зм?г познайомитися з та?мними
вченнями тампл??р?в; про них мова у наступному розд?л?.

        10. БРАТСТВА РЕФОРМАЦ?? СВ?ТУ

     У сво?й науков?й прац? про т?бетську  йогу  доктор  В.  1.
Еванс-Вентц   так   визнача?  методи  передач?  давн?х  та?мних
доктрин:  "?нколи  вони  ц?лковито  телепатичн?,  ?нколи  вкрай
засимвол?зован?,  часто лише усн? й н?коли не користуються лише
писемними документами". Т?бетська школа м?ларепа  користувалася
"переда-чею  через  наш?птування"  при поширенн? сво?х йог?чних
метод?в тренування розуму для очищення душ?.
     У III ст. до н. е.  ?нд?йський  ?мператор  Ашока  заснував
одне з найта?мн?ших товариств у св?т?, щоб зберегти й розвинути
давню  науку.  Воно  називалося Братством дев'яти; ця група, як
вважають, д?? в ?нд?? ? сьогодн?. У XIX стол?тт?  роман?ст  Лу?
Жакол?о,  що  тривалий  час  жив  у Калькутт?, почув в?д одного
панд?та, що посвячен? ?нд?? вивчали  розумов?  й  ф?зичн?  сили
впродовж  двадцяти тисяч рок?в. Тож не дивно, сказав цей ?ндус,
що  ?хн?  досягнення  в   ц?й   галуз?   видаються   ?пропейцям
дивовижними.  Зауважимо,  що пам'ять про Ашоку ув?чнено прем??ю
Кал?нги, яку щороку присуджу? ЮНЕСКО  за  популяризац?ю  науки.
Кал?нга  --  царство,  що  його  захопив  ?мператор Ашока п?сля
криваво? в?йни; п?сля не? в?н поклявся н?коли вже не воювати, а
в?ддати вс? сили духовному й культурному розвитков? людей.
     Хто так? адепти? А. П. С?ннетт,  британський  журнал?ст  в
?нд??,  що  удосто?вся  чест? побувати в г?малайському братств?
високих  йог?в,  означу?  його  як  та?мну  общину  в   Т?бет?.
Санскритська  "Веданта-сара"  визнача?  його  головну мету так:
"розв?ювання  густого  мороку  нев?дання,   у   який   поринуло
людство". Велик? мудрец? Аз?? не лише мудр?, а й украй могутн?,
бо "сила за тим, хто зна?", стверджу? Агручада Пар?кчай.
     За  давнини  люди  науки  трудилися  та?мно, з покол?ння в
покол?ння   передаючи   знання   найдостойн?шим   учням   через
посвячення.  Так  збер?галась  ?  розвивалася мудр?сть, зам?сть
того щоб руйнуватися чи збочуватися нев?глаством.
     "Чому ж адепти, якщо вони так? мудр?, не залишили  жодного
сл?ду  в  ?стор???"-- спитали якось у г?малайського махатми. "А
чому ви вважа?те, що вони не залишили сл?д?в? -- спитав  в?н  у
в?дпов?дь.--  Як  може  ваш  св?т з?брати докази д?яльност? цих
людей, якщо вони ретельно приховують ??, щоб жоден  ц?кавий  не
м?г за ними простежити?"
     Не  важко  переконатися,  що  з найдавн?ших час?в правляч?
кола ревниво обер?гали св?й авторитет ? наполягали на тому, щоб
народ поклонявся лише ?долам сво?? епохи;  виготовлен?  вони  з
каменю,  золота,  паперу  чи пов?тря. Община П?фагора з Кротони
вивчала  астроном?ю,  математику  й  ф?лософ?ю.   П?фагору   ми
завдячу?мо  с?мома нотами музично? гами. Проте цю общину мирних
учених-вегетар?анц?в  брутально  роз?гнали,  а  багато  кого  з
п?фагор?йц?в убили лише за ?хн?й незвичний триб життя та ?де?.
     Кумранський  монастир  ессен?в,  де  було  написано "Битву
Д?тей Св?тла  проти  Д?тей  Темряви"  ?  скоп?йовано  рукописи,
в?дом?  сьогодн?  як  "Суво?  Мертвого  моря", п?ддали гон?нням
римськ? загарбники ?зра?лю. Як  видно  з  цих  двох  приклад?в,
п?дстав   для  засекречування  шк?л  м?стер?й  було  б?льш  н?ж
достатньо.  Цих   ф?лантроп?чних   ?деал?ст?в   звинуватили   в
консп?рац??, оск?льки все, чого б?льш?сть неспроможна осягнути,
як  правило,  виклика?  п?дозру  й  вороже ставлення, а отже, й
пересл?дування.
     ?стор?я  зна?  багато  орган?зац?й  ?  окремих  ос?б,   що
передавали  спец?альн?  послання  ??рарх??  Св?тла  на  користь
людства. ?х ус? год?  перерахувати.  У  нашому  досл?дженн?  ми
вибрали  к?лька  таких  товариств,  щоб висв?тлити головну ?дею
зовн?шнього кола Б?лого братства.
     ?стор?я св?дчить, що так? орган?зац?? раптово з'являлись ?
так само раптово зникали, сповнивши свою м?с?ю.  Це  стосу?ться
як  зах?дних  орден?в посвячених, так ? братств Сходу. Найб?льш
осв?чен? лами Т?бету ? раджа-йоги ?нд?? завжди  були  в?дданими
служителями небесних учител?в.
     Сх?дн?   братства  суф??в,  друз?в  ?  дерв?ш?в  заснували
адепти.   Кер?вники   ?хн?х   внутр?шн?х    груп    продовжують
сп?лкуватися з великими магами.
     Орден  тампл??р?в  було  засновано  в  Палестин? 1118 року
французькими рицарями Гуго де Пейном, Жофруа де  Сен-Омером  та
?ншими.   Святий  Бернар  де  Клерво  визначив  його  закони  й
регламент. Його дядько Андре де  Монтбар  згодом  став  великим
маг?стром.   Одягнут?   в  б?л?  плащ?  з  червоними  хрестами,
рицар?-тампл??ри провадили аскетичне життя. Все  сво?  майно  й
статки  вони  в?ддавали  ордену,  завдяки  чому в?н надзвичайно
розбагат?в, хоча сам? його члени були б?дн?. Орден мав,  тисяч?
прилучених  служител?в  з  неаристократичних  верств.  ??рарх?ю
ордену складали рицар?, сержанти, капелани й слуги. Рицар?,  що
складали менш?сть, походили з аристократ??.
     Ц?лком   ?мов?рно,  що  рицар?-тампл??ри,  багато  з  яких
вивчили  арабську  мову  за  час   тривалого   перебування   на
Середньому  Сход?,  могли  сприйняти дещо ?з сх?дно? практики ?
нав?ть бути посвяченими в та?мн? вчення гностик?в.
     За  сво?  двов?кове  ?снування   орден   тампл??р?в   став
найб?льшою  банк?вською орган?зац??ю св?ту. Прочани, що йшли до
Свято? земл?, могли з будь-якого значного  ?вропейського  м?ста
просто  й  безпечно  перерахувати  грош?  в  ?русалим  каналами
ордену. Б?льш?сть рицар?в та ?х  служител?в  аж  н?як  не  були
святими, проте ? чимало св?дчень того, що кер?вники ордену були
мудрими  й  добрими  людьми  ?  волод?ли певною часткою та?мних
знань Сходу.
     З   точки   зору   розпорядник?в    цив?л?зац??,    злиття
?вропейсько?  ?  арабсько?  культур було вкрай бажане, оск?льки
?вропейцям тод? бракувало тих  давн?х  наукових  знань,  що  ?х
засво?ли   араби.  Арабський  вплив  неабияк  збагатив  ?вропу.
Запровадження арабських цифр сприяло розвитков? математики, яка
доти користувалася малопридатними для цього римськими  цифрами.
Запозичення   арабсько?  медицини,  х?м??  ?  технолог??  також
сприяло ?вропейському поступу.
     ?    думка,    що    тампл??ри     запозичили     доктрини
християн-йоганн?т?в,  як?  твердили,  що саме ?гипет ? джерелом
мудрост?  ?суса.  Йоганн?ти   вважалися   хранителями   к?лькох
надзвичайно   давн?х  документ?в,  а  головною  метою  ?х  було
об'?днати людство в одн?й ун?версальн?й рел?г?? миру.
     В?д початку  свого  ?снування  орден  тампл??р?в  мав  дв?
доктрини:   одну   для   вузького,   внутр?шнього   кола  сво?х
високородних кер?вник?в, про яких мало що  в?домо,  а  ?ншу  --
римсько-католицьку -- для зовн?шнього кола.
     Прагнучи заволод?ти багатствами ордену тампл??р?в ? звести
нан?вець  його  вплив,  король  Франц??  Ф?л?пп Красивий ? папа
Клемент  V  наказали  ?З  жовтня   1307   року   схопити   вс?х
рицар?в-тампл??р?в.  Великого  маг?стра ордену та його рицар?в,
людей високо? культури,  звинуватили  в  жахливих  злочинах  --
людожерств?   й   ?долопоклонств?.   Тисяч?   тампл??р?в   було
закатовано у Франц??. Проте в  ?спан??,  Португал??  та  Англ??
л?кв?дац?я ордену пройшла без тако? жорстокост?, як у Франц??.
     П?сля  п'яти  з  половиною  рок?в  ув'язнення ? нелюдських
тортур великого маг?стра ордену тампл??р?в Жака  де  Моле  було
спалено  18  березня 1314 року на остров? С?те в Париж? поблизу
Понт-Нефу. Його  останн?ми  словами,  як  пише  хрон?ст,  були:
"Франц?я  згада?  нашу  останню  мить.  Ми вмира?мо безневинно.
Декрет, що  згубив  нас,--  несправедливий.  Та  на  небесах  ?
праведний  суд,  що  н?коли  не  залишить  без  уваги  благання
невинного. ? на цей  суд  я  через  сорок  дн?в  закличу  тебе,
первосвященику  Риму!  О  Ф?л?ппе, м?й королю, я даремно прощаю
тебе, бо ? ти засуджений Божим судом. Через р?к я чекаю тебе".
     Папа Клемент V помер в?д нев?домо? хвороби через  тридцять
один  день.  Ф?л?пп  Красивий  помер  у  невимовних стражданнях
наприк?нц? 1314 року. Б?льш?сть тих,  хто  пересл?дував  орден,
померли  передчасною  ?  насильницькою  смертю.  Ц?каво навести
думку    Британсько?    енциклопед??     про     процес     над
рицарями-тампл??рами:  "Насправд?  б?льш?сть ?сторик?в вважають
тампл??р?в невинними в тих звинуваченнях, як?  було  проти  них
висунуто".
     Чи  справд? кер?вники ордену мали доступ до та?мних знань?
У  Франц??  провели   сол?дн?   досл?дження,   як?   встановили
?нтригуючу  символ?ку  в церквах та соборах, збудованих орденом
тампл??р?в.
     Мо? власн? досл?дження ? в?дкриття зв'язку м?ж тампл??рами
? гральними картами таро, де зашифровано ун?кальн? пророкування
на багато в?к?в, п?дтверджують здогад, що внутр?шн? коло ордену
волод?ло езотеричним вченням (Е.  Томас.  По  той  б?к  бар'?ру
часу.--Лондон, 1973).
     Знаменно, що один ?з засновник?в ордену тампл??р?в, святий
Бернард  де  Клерво,  був  близьким  другом  святому Малачч? де
Армага, якому ми зобов'язан? знаменитими передбаченнями пап, де
вказуються особистост? пап на прийшл? в?ки. Ц? передбачення  ?,
безперечно, проявом та?мно? науки чи мистецтва, якими волод?ють
лише  найб?льш  посвячен? люди. Я ц?лком пристаю на думку Менл?
Холла: "Орден храму  походив  ?з  та?мних  шк?л  ?  був  прямим
джерелом п?зн?ших езотеричних братств".
     Через  три  стол?ття  п?сля  знищення  ордену тампл??р?в у
?вроп? виникло ?нше братство, що закликало до реформац?? св?ту.
Ось як абат Монтфакон де В?ллар характеризу? його вчення: "Вони
вважають, що стародавн? ф?лософи ?гипту, Халде?, маги Перс?? та
г?мнософ?сти ?нд?? вчили того самого, чого вчать ? вони".
     У мо? нам?ри не входить детально  подавати  ?стор?ю  цього
та?много товариства, яке називалося братством розенкрейцер?в; я
лише в?дзначу його високу мету ? зв'язки з ??рарх??ю махатм.
     1614   року   в   Н?меччин?   з'явилися   перш?  ман?фести
розенкрейцер?в -- "Св?това реформа", "Слава ? спов?дь  братства
Трояндового  хреста".  "Спов?дь"  зверталася  безпосередньо  до
"осв?чено? ?вропи"; та була перша под?бна декларац?я в ?стор??,
що йшла не в?д короля чи церкви, а в?д конклаву анон?мних ос?б.
Автори цих ман?фест?в сам?  заявляють,  що  мусять  приховувати
?мена, бо власт? пересл?дують ?х.
     Вивчення  "Спов?д?"  розенкрейцер?в виявля? ?? революц?йну
суть. В епоху феодал?зму розенкрейцери пропонують  сво?  вчення
"як  принцам, так ? селянам". У п'ятому розд?л? вони заявляють,
що  будуть  "реформувати  уряди  ?вропи"  ?  що   "владарювання
облудно?   теолог??   буде   скасовано".   Стосовно  ж  власних
ф?лософських ц?лей, то вони об?цяють, що "суперечност? науки  й
теолог??  буде  узгоджено"  ? що "двер? мудрост? знову в?дкрит?
св?тов?".
     Знаменно, що п?сля цих розенкрейцерських  ман?фест?в  1614
року  в  розвитку  науки  розпочалися  п?дйоми  й  стрибки, як?
досягли кульм?нац?? в нин?шню косм?чну еру. Те ж можна  сказати
й  про  заклик розенкрейцер?в до демократ??, коли на одну дошку
ставились княз? й селяни, проголошувалася необх?дн?сть  осв?ти,
внутр?шньо?  культури,  бо  осв?та  зв?льня?  в?д нев?гластва й
забобон?в.
     З   моменту   утворення   братство   набуло   м?жнародного
характеру,  поширивши св?й вплив за меж? Н?меччини. 1622 року в
Париж? з'явилась аф?ша, яка здивувала ? простого перехожого,  ?
священика,  ?  аристократа:  "Ми, спрямован? нашою колег??ю, ??
главою ?  братами-розенкрейцерами,  заснову?мо  нашу  видиму  й
невидиму  обитель  у  цьому  м?ст?  найвищою  ласкою,  до  яко?
спрямован?  серця  праведник?в.  Ми  вчимо  без  книг  ?   нот,
розмовля?мо  мовою  кра?ни, де перебува?мо, аби вберегти людей,
под?бних до нас, в?д смертельно? помилки".
     ?сторики не змогли з'ясувати, чи ?снували розенкрейцери  в
XVII  стол?тт?,  коли  вперше з'явилися ?хн? ман?фести. Причина
проста  --  адепти  сам?  та?мно  добирали  кандидат?в   у   це
товариство.  Тому  год?  вступити  в братство, якщо вас туди не
запросили. Можна  допустити,  що  добра  половина  ?вропейських
учених отримала так? запрошення, проте вони не признавалися, що
причетн?  до  нього.  Якщо  такий  висновок  хибний, то як тод?
пояснити,  що  наука  ракетою   злет?ла   вгору,   щойно   були
опубл?кован?  ман?фести  на  початку  XVII  стол?ття?  Програма
св?тово?  реформац??  виявилась   усп?шною.   Справд?,   адепти
Трояндового  хреста  знали  все  наперед! Ось чому й заявляли в
"Спов?д?": "Нас, в?дпов?дальних за ц? зм?ни, н?хто не знатиме".
Св?тову реформац?ю започаткували вчител? Сходу. Зв'язки  ордену
розенкрейцер?в  з  Аз??ю  проглядаються в латинському памфлет?,
опубл?кованому 1618 року  Генр?хом  Неухуз?усом,  через  чотири
роки  п?сля  ман?фест?в  розенкрейцер?в. У цьому памфлет? автор
недвозначно вказу?, що п?сля  завершення  сво??  роботи  адепти
повернуться в ?нд?ю.
     1775 року в рукопис? С?мсона, члена рос?йсько? лож? обряду
Сен-Мартена,  стверджу?ться,  що  "справжн? масонство прийшло в
Рос?ю з Т?бету". То була  приголомшуюча  заява,  бо  для  людей
XVIII  стол?ття  Т?бет  був  таким  само  далеким,  як ? М?сяць
сьогодн?.  Цей  документ  св?дчить  про  зв'язки   ?вропейських
масонських лож ?з т?бетською твердинею мудрец?в.
     1710  року  З?гмунд  Р?хтер (С?нцерус Ренатус) опубл?кував
закони братства п?д назвою "Досконале  й  ?стинне  виготовлення
ф?лософського каменю золотим братством Троянди й Хреста". Серед
закон?в   ?   ?  клятва  не  розголошувати  та?мниць  м?стер?й.
Прийнятий   у   братство   розенкрейцер?в   отримував    порц?ю
ф?лософського каменю, достатню, щоб забезпечити довгу молод?сть
? життя протягом принаймн? ш?стдесяти рок?в п?сля того, як його
прийняли  в братство. П?сля омолодження брат мусив зм?нити ?м'я
? м?сце проживання, щоб не привертати  до  себе  зайво?  уваги.
Н?хто  з  член?в  братства  не мав права виготовляти алх?м?чним
методом перл?в чи коштовних камен?в надм?рно? величини, аби  не
зажити лихо? слави. Член братства розенкрейцер?в давай об?тницю
не  одружуватися  без  особливого  на  те  дозволу.  В?н завжди
виконував розпорядження маг?стра ордену, а посвячення  в  члени
братства мусило в?дбуватися лише в Дом? розенкрейцер?в.
     Ц?  правила св?дчать про нев?дом? науц? методи омолодження
? штучного виробництва коштовних камен?в.  Ф?лософський  кам?нь
розенкрейцер?в  нагаду?  кам?нь Ч?нтаман?, а методи омолодження
нагадують  под?бну  практику  в  царств?   пресв?тера   ?оанна,
згадуване в попередньому розд?л?.
     Франкмасони,  хоч  вони  й  мали  менш екзотичн? ц?л?, н?ж
орден розенкрейцер?в, пов'язувалися з цим  орденом  задовго  до
заснування  Велико? лож? Англ??, яке мало м?сце 1717 року. В?рш
Генр? Адамсона з поеми "Музи надгробного  плачу",  що  побачила
св?т  у  Перт? (Шотланд?я) 1638 року, п?дтверджу? це: "Оск?льки
ми -- брати-розенкрейцери,  То  ма?мо  слово  "масон"  ?  ма?мо
бачення друге".
     Ц?  рядки доводять ? те, що розенкрейцери активно д?яли в,
Шотланд?? через чверть стол?ття п?сля  публ?кац??  в  Н?меччин?
"Слави братства".
     Про   зв'язок  франкмасон?в  з  тампл??рами  здогадувалися
масонськ? ?сторики. Справд?, не хто ?нший, як Альберт  П?к,  що
отримав вищий ступ?нь масонства, вважав, що ?н?ц?али останнього
маг?стра   ордену  тампл??р?в  м?стять  пароль  трьох  основних
ступен?в.
     Всесв?тню боротьбу розенкрейцер?в ? масон?в за  демократ?ю
та   ?нтернац?онал?зм  ч?тко  виклав  шотландець  Ендрю  Майкл,
кавалер Рамсей, коли виступав перед  Великою  ложею  Франц??  у
1737  роц?: "Св?т -- це не що ?нше, як величезна республ?ка, де
кожна нац?я -- родина, а кожен ?ндив?д --  дитина".  Наприк?нц?
в?н  проголосив,  що  ?дина мета ордену масон?в -- "створити за
в?ки духовну ?мпер?ю, де без скасування обов'язк?в, ?снуючих  у
р?зних  державах,  створився б новий народ, який склали б р?зн?
нац?ональност?, зцементован? во?дино доброчесн?стю ? наукою".
     Безперечно,     людство     сьогодн?     мислить     б?льш
?нтернац?ональне,  н?ж дв?ст? рок?в тому, хоча стар? чудовиська
нац?онал?зму  й  сектантства  ще  живуть.  У  цьому   розум?нн?
програму франкмасонства виконано усп?шно.
     Ми  коротко  виклали деяк? дан? про д?яльн?сть зовн?шнього
кола Страж?в людства.  В  сво?х  гуман?тарних  задумах  духовн?
вчител?  Земл? не цурались ? церковних канал?в. Численн? велик?
душ?  надихалися  магами  Сходу  як  у  католицьк?й,  так  ?  в
протестантськ?й  церквах.  А  в  православних монастирях, як-от
Афонський, серед ченц?в теж було чимало посвячених.
     Серед учених минулого, що зд?йснювали м?с?ю. Шамбали, сл?д
згадати Парацельса (1493--1541). В?н запровадив нов?  методи  в
медицин?  й  першим  у  ?вроп? застосував для л?кування ртуть ?
оп?й. В?н визнавав телепат?ю, вдавався до псих?чного  впливу  й
провадив  досл?ди  з  штучного  вирощування людини, так званого
"гомункулуса". Парацельс мандрував по Аз?? в 1513--1524  роках;
вважа?ться, що саме тод? в?н ? в?дв?дав т?бетський лама?стський
монастир братства маг?в.
     ?ншим  ?сторичним  персонажем, що, як вважають, ?нсценував
сво? смерть ? похорон, а сам подався до Центрально? Аз?? в  XIV
стол?тт?,   був   Н?кола  Фламель.  В?н  ум?в  добувати  золото
алх?м?чним способом. Однак жив з  профес??  нотар?уса,  а  сво?
значн?   статки,   нажит?  алх?м??ю,  витрачав  на  буд?вництво
л?карень ? гуртожитк?в для б?дняк?в у Париж?  та  ?нших  м?стах
Франц??.  Надгробок  Н?коли  Фламеля  ?  його  дружини  Пернель
?снував у паризьк?й церкв? Невинних ще в XVI стол?тт?. Разом ?з
секретом отримання золота Фламель ?  його  дружина  в?дкрили  й
ел?ксир  молодост?, навчилися подовжувати соб? життя. Б?льш н?ж
в?рог?дно, що в могилах Фламел?в похован? ?нш? люди, померл? на
час ?хньо? гадано? смерт?.
     У XVIII стол?тт? абат В?лен  писав,  що  Фламель  в?дв?дав
французького  посла  в  Туреччин? Дезалью -- майже через чотири
стол?ття  п?сля  його  н?бито  смерт?!  ?  це  не  ?дине   таке
пов?домлення.  У  сво?й  "?стор?? француз?в р?зних стан?в" Аман
Алекс?с Монтей мовить про якогось  службовця  Марселя,  що  теж
зустр?чав  Фламеля ? розмовляв з ним через к?лька стол?ть п?сля
його гадано? кончини в XIV стол?тт?.
     Поль Люка, якого Людов?к XIV послав збирати  старожитност?
в  Грец??,  ?гипт? й на Середньому Сход?, видав 1714 року книгу
"Мандр?вка пана Поля Люка з вел?ння короля",  в  як?й  розпов?в
про чотирьох дерв?ш?в, що зустр?лися йому в Бруссе (Туреччина).
Один ?з них розмовляв багатьма мовами, серед них ? французькою.
Цей  дерв?ш  заявив,  що прийшов з в?ддалено? обител? мудрец?в.
Здавалося, йому рок?в тридцять, але час, що  його  в?н  мав  би
затратити  на сво? тривал? мандр?вки, мусив складати щонайменше
стол?ття. На згадку  про  ?м'я  Фламеля,  дерв?ш  запитав:  "Ви
справд?  в?рите,  що Фламель помер? Н?, н?, друже, не обманюйте
себе, Фламель усе ще живий; н?  в?н,  н?  його  дружина  ще  не
зустр?ли  смерт?.  Уже рок?в три як я залишив його в ?нд??. В?н
-- один з мо?х  найкращих  друз?в".  Цей  дерв?ш,  видимо,  був
посланцем  аз?атського Ол?мпу й виконував якесь ?хн? доручення.
Ось що почув Микола Рер?х в?д учених лам  в  серц?  Аз??:  "Хто
сп?впрацю? з Шамбалою, не живе самотиною, в?н мандру? повсюди".
Серед сп?втруд?вник?в ??рарх?? Св?тла не можна не згадати Олени
Блаватсько?,  що  багато рок?в навчалася в махатм у в?ддаленому
Т?бет?, а тод?,  як  ?хн?й  посланець,  вирушила  до  ?вропи  й
Америки.
     За   старовинним  звича?м  архат?в,  заведеним  Цзонкабою,
великим  реформатором  буддизму  ?  послом  Шамбали,   посланц?
вирушають   наприк?нц?  кожного  стол?ття,  аби  просв?тити  чи
застерегти людство. Майже достеменно, що Блаватська  виконувала
под?бну  м?с?ю,  коли  1875  року за вказ?вкою махатм заснувала
теософське товариство. Метою його була робота для  всесв?тнього
братства  людей, що само по соб? було революц?йною програмою за
в?ктор?ансько?  епохи  нац?онал?зму  й  колон?ал?зму.  Вивчення
давньо?  мудрост?  Сходу було ?ншим, не менш важливим завданням
цього братства. Довге перебування Блаватсько?  в  ?нд??  та  ??
ненависть   до  расово?  ?  класово?  дискрим?нац??,  викликало
п?дозру до не? британського уряду в ?нд??.  Хоча  через  чверть
стол?ття   п?сля  заснування  теософського  товариства  вчител?
Т?бету урвали безпосередн?й зв'язок ?з ним, воно й дал? викону?
важливе завдання, привертаючи зах?дн? уми до духовно?  спадщини
Аз??.
     Наприк?нц?  минулого  стол?ття  князь М. Т. Лор?с-Мел?ков,
виконуючи наказ  архат?в,  запропонував  царев?  Олександру  II
проект л?беральних реформ, щоб усунути деспотичний режим мирним
шляхом.   Те   робилося  в?д  ?мен?  ф?лантроп?чного  братства,
зв'язаного  з  радою  адепт?в.  Цар  надто  пов?льно  розглядав
проект,  а невдовз? загинув в?д бомби революц?онер?в. Коли його
спроба  л?берал?зац??  Рос??  зазнала  невдач?,   Лор?с-Мел?ков
ви?хав  до  Франц??,  де  й помер 1888 року. Знаменно, що Олена
Блаватська знала князя замолоду ?, можливо, знала  й  про  його
зв'язки з братами Св?тла.
     Можна  виснувати,  що  програма  п?днесення  духовност?  й
?нтелектуальност? людства д?? упродовж  стол?ть.  Певного  часу
вс?  братства  виконували завдання ??рарх??; ?нтим часом окрем?
особи несли нов?  революц?йн?  ?де?,  щоб  покращити  соц?альн?
умови  чи розвинути науку й ф?лософ?ю. Основний лейтмотив цього
великого задуму -- "Св?тло здола? темряву".

        11. М?С?Я СЕН-ЖЕРМЕНА

     На  Брестському  пам'ятнику  в  п?вн?чно-зах?дн?й  частин?
площ?  Згоди  в  Париж?,  на  боц?, зверненому до саду Тю?льр?,
в?дм?чено  м?сце,  де  стояла  г?льйотина,  що  стинала  голови
"ворогам Республ?ки" п?д час Терору. За хвилину до сво?? страти
мадам  Ролан  кинула  тут осатан?лому натовпу безсмертн? слова:
"Свободо! Ск?льки злочин?в ко?ться в ?м'я тво?!"
     Запоб?гти цьому спалахов?  насильства  й  жорстокост?,  не
порушуючи   природного  ходу  соц?ального  розвитку,  намагався
великий адепт, що неспод?вано  з'явився  на  французьк?й  сцен?
1743  року;  в?н прибув ?з Аз??, де, як прочанин, пров?в певний
час у в?ддалених г?рських монастирях, а згодом був гостем  щаха
Перс??.
     Цього  посланця  звали граф Сен-Жермен. Середнього зросту,
але м?цно? статури, в?н розмовляв з аристократами, не  зважаючи
на  ?хн?  ранги  й  титули.  Зате  з простолюдом був душевним ?
добрим. Граф не раз сид?в за столом  з  королями  та  принцами,
проте  н?  ?ж?, н? вина не торкався; вдома об?д йому зам?нювала
миска р?дко?  каш?,  схожо?  на  звичайну  т?бетську  страву  з
ячменю.
     Оск?льки  метою  його  м?с?? було зблизитися з королями та
аристократ??ю, аби схилити пан?вн?  кола  до  пом?ркованост?  й
реформ  (що  ран?ше  намагався  зробити  Аполлон?й  Т?анський),
Сен-Жермен ? д?яв, щоб привернути ?хню увагу до  себе  --  одяг
його прикрашали велик? д?аманти.
     Доб?рне  братство,  до  якого  в?н  належав, чудово бачило
загрозливу  ситуац?ю  у  Франц??  XVIII  стол?ття,  що  до  не?
призвели   честолюбн?  в?йни  Людов?ка  XIV  ?  його  непом?рна
пристрасть до зведення розк?шних палац?в.
     Граф Сен-Жермен з'явився у Франц?? за Людов?ка XV,  людини
культурно?, але досить себелюбно?. Графа прив?з ?з Прусс?? 1743
року   маршал  де  Бель?ль,  а  представила  його  Людов?ку  XV
корол?вська фаворитка марк?за де  Помпадур,  ж?нка  осв?чена  й
витончена.  ?  недарма  пересторога  щодо  майбутнього  Франц??
призначалася саме цьому правителю, котрий якось недбало  кинув:
"П?сля  нас  хоч  потоп".  Саме  цей  кривавий  потоп ? прагнув
в?двернути посланець Шамбали.
     Цей  р?зновид  посланц?в  можна  розп?знати   за   деякими
властивими  ?м  рисами.  Перш  за все вони пациф?сти й апостоли
вчення Серця; по-друге, вони, як правило, пов'язан? з Аз??ю. ?,
по-трет?, волод?ють нев?домими силами, як?  можна  в?днести  до
окультних.  Сен-Жерменов?  якраз  ?  були  властив? вс? ц? риси
посланця м?ста Безсмертних.
     Про науков? досягнення графа, який ум?в вирощувати  штучн?
перли,  отримувати  велик?  д?аманти з др?бних ? виготовляти не
в?дом? доти фарби, розпов?дала одна з мо?х попередн?х  книг  --
"Ми  --  не  перш?"  (укра?нський  переклад  див.  "Всесв?т" No
11--12, 1988).  Сен-Жермен  в?льно  волод?в  багатьма  мовами--
французькою,  н?мецькою,  ?тал?йською, англ?йською, рос?йською,
португальською,  ?спанською,  грецькою,  латиною,   санскритом,
арабською   ?   китайською.  Цей  л?нгв?стичний  рекорд,  такий
незвичний  для  XVIII   стол?ття,   не   знайшов   задов?льного
пояснення.  Чи  не  вдалося  графов? справд? подовжити життя на
сотн? рок?в, як у це в?рили його прихильники?
     Мадам де Хуссе, фрейл?на марк?зи де Помпадур,  так  опису?
його  зд?бност?:  "Досконале  знання  мов,  як  давн?х,  так  ?
сучасних, дивовижна пам'ять; ерудиц?я,  спалахи  яко?  вловлю?ш
п?д  час  його  примхливо?  розмови; в?н об'?здив увесь св?т, ?
король охоче слухав розпов?д? про його мандри в Аз?ю та Африку.
Як ? розпов?д?  про  придворне  життя  в  Рос??,  Туреччин?  та
Австр??.  Здавалося,  для  нього б?льше важать та?мниц? кожного
царського двора, ан?ж бути дов?реною особою короля".
     Саме виняткова компетенц?я в дипломат?? ? його  миротворч?
зусилля  викликали  п?дозру  до  нього  шеф?в та?мно? пол?ц?? у
Франц??, англ?? та деяких  ?нших  кра?нах.  У  Франц??  Шуазель
зап?дозрив його в шпигунств? на користь Прусс??, з якою Франц?я
тод?  була  в стан? в?йни. В Англ?? П?тт вважав його рос?йським
шпигуном. Вс? ц? п?дозри, як видно, не мали п?д  собою  грунту,
але  те,  що  Сен-Жермен  близький  до  Людов?ка XV та до ?нших
?вропейських монарх?в, викликало заздрощ? державних м?н?стр?в.
     1746 року його нав?ть затримали в Лондон?, чому передували
досить ?нтригуюч?  под??.  ?мпозантна  зовн?шн?сть  Сен-Жермена
спричинилася до того, що одна англ?йська лед? стала виявляти до
графа  посилену  ц?кав?сть.  Це  викликало спалах ревнощ?в у ??
молодого залицяльника, який ? п?дкинув  до  кишен?  Сен-Жермена
компрометуючого  листа.  Власт?,  яких було пов?домлено про той
лист, негайно заарештували графа. Та невдовз? було доведено, що
це брудна  фальшивка,  ?  прямо  з  в'язниц?  Сен-Жермена  було
запрошено  на  прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий
лорд писав М?тчеллу, британському послу в  Прусс??:  "Перев?рка
його (Сен-Жермена) н?яких результат?в не дала".
     Того  року  Франц?я  провадила з Прусс??ю програшну в?йну.
Король ? мадам Помпадур прагнули миру, як, ут?м, ?  весь  народ
Франц??.  При  сприянн?  в?йськового  м?н?стра маршала Бель?ля,
особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати  графа
в  Голланд?ю;  там  в?н мав укласти сепаратну угоду з Прусс??ю,
причому в ц?й справ? йому мав посприяти герцог Лу? де Брунсв?к,
на прихильне ставлення якого Сен-Жермен м?г  розраховувати.  Це
сприяло  б тому, що Австр?я, союзниця Франц??, кап?тулювала б ?
настав би к?нець в?йн?.
     Коли герцог Шуазель, м?н?стр закордонних  справ,  д?знався
про  планован?  без  його  в?дома  мирн?  переговори, то заявив
Людов?ку XV р?шучий  протест,  ?  король  мусив  облишити  св?й
задум. В?н сп?шно послав спец?ального г?нця до Сен-Жермена, аби
попередити  свого  друга:  Шуазель  вимага?  видач?  його,  щоб
запроторити в Баст?л?ю.
     Сен-Жермен не став гаятися -- в?н перетнув Ла-Манш ?  зник
в  Англ??.  Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав
йому в лист? з Амстердама 1760 року: "Я знаю, що ви -- один  ?з
найвидатн?ших людей Земл?, ? засмучений, що ц? н?кчеми турбують
вас  ?  снують ?нтриги проти ваших миротворчих зусиль". Це лише
один випадок ?з життя Сен-Жермена, якого розум?ли далеко не вс?
його сучасники.
     1762 року в?н неспод?вано з'явля?ться у  Санкт-Петербурз?,
де  якраз померла ?мператриця ?лизавета й коронувався цар Петро
III.  Дружина   царя,   уроджена   принцеса   Ангальт-Цербська,
доводилася  донькою  одному  з  друз?в  Сен-Жермена. С?мнадцять
рок?в Катерина терп?ла пияцтво й дебош?  свого  чолов?ка.  Так?
звички   робили   з   нього  людину,  найменше  здатну  правити
величезною ?мпер??ю, як Рос?я, чому брати  Орлови  й  зд?йснили
державний  переворот  на  користь  Катерини. Ось так вона стала
?мператрицею Катериною II ?  правила  Рос??ю  двадцять  дев'ять
рок?в  як  один  ?з  ??  найвидатн?ших монарх?в. Вона розширила
кордони ?мпер??, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла
поширенню в кра?н? ?вропейських звича?в.
     За рос?йсько-турецько? в?йни, коли рос?йський флот стояв в
?тал?йському  порту  Л?ворно,  Сен-Жермен  з'явився  на   борту
фрегата  у  форм?  рос?йського  генерала.  Граф  Григор?й Орлов
представив  Сен-Жермена  герцогу  д'Анспагу  1771  року  такими
словами:  "Ось  людина,  що в?д?грала таку видатну роль у наш?й
революц??".
     Сфера впливу графа Сен-Жермена не обмежувалася Франц??ю та
Рос??ю. Не менш важливою для нього була ? Прусс?я.  Його  друг,
посл?довник  ?  учень  принц  Карл фон Гессе-Кассель, допомагав
адептов? заснувати так зване Масонство високого ступеня. То був
сплав  доктрин  ?  закон?в  розенкрейцер?в  та   тампл??р?в   з
умоглядним  масонством;  л?берал?зм  цього  братства вплинув на
?нтел?генц?ю ?вропи. Справд?, ? в Рос?? на початку XIX стол?ття
був  л?тературний  пер?од,  в?домий,  як  "масонський".   Однак
поразка  повстання  декабрист?в  1825  року  поклала край цьому
потягов? до демократ??.
     Закони Масонства високого ступеня, розроблен? Сен-Жерменом
? принцем Карлом, згодом поширилися в Америц?, де  шотландський
закон виступив за в?докремлення церкви в?д держави.
     Американську  демократ?ю  було  започатковано  в паризьких
салонах, де Жан-Жак Руссо опубл?кував свою  "Сусп?льну  угоду".
Не зайве нагадати, що Сен-Жермен, Лафай?т ? Франкл?н входили до
масонсько? лож? "Дев'ять сестер" у Франц??; до не? незадовго до
кончини вступив ? Вольтер. Руссо, пророк тогочасно? демократ??,
об'?днався  з  Сен-Жерменом у "Лож? сусп?льно? угоди" в Париж?.
Можна ще згадати слова графа, як? в?дбивають осуд ним класового
гноблення   в   ?вроп?:   "У    вас    злидн?    й    соц?альна
несправедлив?сть".  Проте  в?н  покладав  над??  на  реформи  й
поступове перетворення соц?альних систем, а не на  насильницьке
повстання.  На жаль, французька аристократ?я не прислухалася до
його застережень, ? революц?йна буря змела п.
     Яскраву картину д?яльност? Сен-Жермена в ц? знаменн?  роки
ми   знаходимо   в  "Спогадах  про  Мар?ю  Антуанетту"  графин?
д'Адемар, авторство яких  приписують  барону  Еть?ну  Леону  де
Ламот-Лангону (1786--1864). Хоча ц? мемуари насправд? писан? не
рукою придворно? дами Мар??-Антуанетти, текст мусить бути вкрай
близький  ?сторичн?й правд?, тим б?льше що Ламот-Лангон, судячи
з усього, знав графиню д'Адемар,  яка  прожила  довге  життя  ?
померла  1822  року.  Окр?м  того,  на час п?дготовки тексту до
друку його французький автор мусив  ознайомитися  з  численними
документами про Сен-Жермена, як? натод? були в Париж?. П?зн?ше,
коли Наполеон III виявив жваве зац?кавлення до д?яльност? графа
у   Франц??,  ц?  документи  з?брали  в  б?бл?отец?  пол?ц?йно?
префектури _ тут в окрем?й зал? збер?галися лише  т?  папери  й
листи, як? стосувалися Сен-Жермена. На жаль, усе те згор?ло п?д
час  Паризько? комуни 1871 року. Нев?домо, наск?льки и,? тисяч?
документ?в були доступн? барону Ламот-Лангону, коли  в?н  писав
сво?  "Спогади"  у Франц?? 1830-х рок?в, але ? п?дстави гадати,
що в?н таки користувався ними. На початку нашого стол?ття  один
?з  нащадк?в  мадам  д'Адемар  заявив,  що  в  родинному арх?в?
збереглися деяк? папери щодо Сен-Жермена.
     Як виплива? з? "Спогад?в", граф  Сен-Жермен  робив  спробу
попередити  Людов?ка  XVI  напередодн?  Французько?  революц??.
Проте  ауд??нц??  в  короля  не  отримав,  а  потрапив  лише  в
апартаменти     королеви.    Граф    в?дверто    розмовляв    з
Мар??ю-Антуанеттою в  присутност?  мадам  д'Адемар,  пров?щуючи
пад?ння  монарх??  у  Франц??,  якщо  не  встановити соц?ально?
справедливост?. Сл?д зазначити, що Людов?к XVI досить прихильно
ставився до л?беральних ?дей франкмасон?в, проте аристократ?я ?
багата буржуаз?я так тиснули на нього, що його слабка  воля  не
могла ?м протистояти.
     Застереження,   вручене   королев?  Сен-Жерменом,  п?зн?ше
скоп?ювали мадам д'Адемар:
     "Невдовз?  настане  пора,  коли  необачна   Франц?я   Буде
ввергнута в лихол?ття, якого могла б уникнути:
     ?  стане  немовби  пеклом,  змальованим  Данте. Пов?р, моя
королево,  що  день  цей  близький,  Ми  побачимо,  як  упадуть
ск?петри ? кадильниц?, Захитаються башти й гербов? щити, нав?ть
б?лий прапор,
     Потоки  кров?  потечуть  у  кожному м?ст?. Я чую ридання ?
бачу  вигнанц?в".  Коли  цей  в?рш  утрапив  до   рук   Морепа,
всесильного  м?н?стра  внутр?шн?х  справ,  в?н  знесамовит?в  ?
наказав  заарештувати  графа  Сен-Жермена,  ув'язнити  його   в
Баст?л??. Графиня д'Адемар спробувала заступитися за графа, але
Морепа  ?й  заявив:  "Я знаю нег?дника краще, н?ж ви! Його буде
викрито -- у  наших  пол?цейських  властей  в?рний  нюх".  Ц???
хвилини  двер?  каб?нету  в?дчинилися,  ?  мадам  д'Адемар  в?д
неспод?ванки зойкнула. А обличчя м?н?стра пересмикнулося: перед
ними стояв Сен-Жермен. В?н кинув м?н?стров? так? пророч? слова:
"Король покликав мене, аби я  дав  йому  добру  пораду.  Та  ви
завадили  мен?  зустр?тися  з  ним,  бо  дба?те  лише  про св?й
авторитет. Ви руйну?те монарх?ю, а в мене для Франц?? обмежений
час. ? коли в?н спливе, я муситиму зникнути  --  мене  побачать
тут  лише  через три покол?ння. ? мене не будуть звинувачувати,
коли анарх?я з ус?ма ?? жах?ттями спустошить Франц?ю.  Сам?  ви
не  побачите  цього лихол?ття, але того, що ви мостили до нього
дорогу, вистачить, щоб покрити ганьбою ваше ?м'я".
     Мовивши це, Сен-Жермен ступив до  дверей,  в?дчинив  ?х  ?
вийшов.   М?н?стр   Морепа   зд?йняв  тривогу  й  звел?в  сво?м
костоломам схопити графа. Але той безсл?дно зник.
     Пророцтво адепта збулося: Морепа не  дожив  до  Революц??,
померши 1781 року.
     Поза  сумн?вом,  граф  Сен-Жермен  був посланцем Шамбали й
захисником доктрини Серця.  Про  його  зв'язки  з  Аз??ю  стали
здогадуватися  п?сля  його сл?в, що ?х наводить Франц Греффер у
сво?х  "Малих  в?денських  мемуарах":  "Я  зникну  з  ?вропи  й
повернуся  до Г?мала?в. Щоб в?дпочити, бо мушу в?дпочити. Р?вно
через в?с?мдесят п'ять рок?в люди знову  побачать  мене".  Отож
бачимо,  що адепт збирався повернутися до ?вропи в р?к Архат?в,
тобто 1875 року.
     Чи мав Сен-Жермен доручення в?д сво?х високих кер?вник?в у
Аз??? В?дпов?дь на це запитання дають слова самого графа:  "Мо?
руки  зв'язав  сильн?ший  за  мене".  Чи  не  був  тим "кимось"
легендарний учитель П?вн?чно? Шамбали?
     Ходили  чутки,  н?бито  Сен-Жермен  мав  та?мний  притулок
поблизу  Екса  (Прованс, Франц?й), де в?н сид?в на п?двищенн? в
поз? Будди, поринувши в глибок? роздуми.
     Н?мецький принц Карл  фон  Гессе-Кассель,  який  допомагав
графов?  в його масонськ?й та розенкрейцерськ?й д?яльност?, так
пише про свого навчителя в "Спогадах мого  часу":  "Сен-Жермен,
певно,  був  одним  ?з  найвидатн?ших ф?лософ?в, яких будь-коли
знав  св?т.  Друг  людства,  що  завжди  роздавав  сво?   грош?
нужденним, друг тварин. Його серце завжди прагнуло давати щастя
?ншим".
     Саме  на  цього  дворянина з Н?меччини посила?ться махатма
Кут Хум? в лист? до С?ннетта, датованому 5 серпня 1881 року, як
на "в?рного друга й покровителя, прихильного н?мецького принца,
з дому якого ? при  якому  в?н  (Сен-Жермен)  востанн?  вирушив
Додому". З? сл?в махатми ясно, що Д?м, куди вирушив адепт, десь
за засн?женими Г?малаями.
     Махатма  Мор'я  так  опису? труднощ? м?с?? свого "брата" у
Франц??: "Якось один знатний француз сказав Сен-Жермену: "Я  не
можу  второпати  вс?х тих н?сен?тниць, що ?х ви верзете". На що
Сен-Жермен  в?дпов?в:  "Не   важко   було   б   уторопати   мо?
"н?сен?тниц?",  якби  ви  прид?ляли  ?м  таку  саму  увагу, яку
вд?ля?те  сво?м  власним  н?сен?тницям,  якби  ви  читали   мо?
допов?д?   з  такою  самою  увагою,  з  якою  студ?ю?те  списки
придворних танц?вниць. Та все лихо в тому, що  правила  менуету
для вас важлив?ш?, ан?ж безпека Земл?".
     Хоч   цей   посол   ?  не  зм?г  в?двернути  кровопролиття
Французько? революц??, в?н зробив усе, аби попередити  правляч?
кола   про   майбутн?  насл?дки  ?хньо?  его?стично?  пол?тики.
Противники монарх?? мусили б спершу вивчити факти  й  цифри,  а
тод?  виносити  вердикт,  хто  жорсток?ший  -- король чи трет?й
стан. 14 липня 1789 року  Баст?л?ю  взяли  штурмом  революц?йн?
маси.  Зам?сть спод?ваних там сотень в'язн?в у кайданах виявили
лише чотирьох фальшивомонетник?в,  двох  божев?льних  ?  одного
дворянина.  Та  й  то  цього  аристократа  запроторили  туди на
прохання родини, бо мав надто  небезпечн?  нахили;  жив  в?н  у
Баст?л??,  як  ?  личить  його  титулов?,--  з? сво?ми власними
слугами.
     Ц? непол?тичн? в'язн?, зв?льнен?  з  Баст?л??  ?сторичного
дня,  який  сьогодн?  в?дзначають  як нац?ональне свято, крапля
пор?вняно  з  тим  безмежним  морем   десятк?в   тисяч   жертв,
в?дправлених  на г?льйотину п?д час Терору. Саме ц?й трагед?? ?
намагався запоб?гти посланець маг?в Аз??.

        12. ?СТОРИЧН? ВТРУЧАННЯ

     Ран?ше вже мовилося, що серед та?мних запов?дей  Цзонкаби,
представника  Шамбали  в  Т?бет?  XIV стол?ття, була й така, що
зобов'язувала архат?в  надсилати  людству  послання  в  останню
чверть   кожного   стол?ття.  Поява  аватар,  або  божественних
перевт?лень, ма? м?сце через тривал?  пром?жки  часу,  оск?льки
пов'язана з прецес??ю р?внодень.
     Хоча  б?льш?сть  м?с?й архат?в не мали усп?ху, здеб?льшого
через спротив  мас,  але  деяк?  з  них  усе  ж  досягли  мети.
Незалежно  в?д  того,  дали  ц?  м?с?? як?сь насл?дки чи н?, ця
традиц?я звертатися до людей через  кожн?  сто  рок?в  незм?нне
виконувалась  упродовж  св?тово?  ?стор??.  Ось що пише махатма
Мор'я  про  ??рарх?ю  Св?тла:  "М?жнародний  уряд   н?коли   не
приховував   свого   ?снування.   В?н   заявляв   про  себе  не
ман?фестами, а д?ями, як? ще не  заф?ксувала  св?това  ?стор?я.
Уряд  не прихову? ? ?снування сво?х посланц?в у р?зних кра?нах.
Природно, що ц? посланц?, обер?гаючи честь м?жнародного  уряду,
н?коли  не  д?яли та?мно. Навпаки, вони в?дкрито сп?лкувалися з
р?зними урядами й були  в?дом?  багатьом.  Л?тература  збер?га?
?хн? ?мена й оточу? фантастичним ореолом".
     Справедлив?сть  цих  сл?в п?дтверджу? д?яльн?сть Аполлон?я
Т?анського й графа Сен-Жермена. В минул? в?ки траплялися  дивн?
випадки,  як?  можна  пояснити,  як  акти  дружн?х  втручань  у
критичн?  моменти.  Один   такий   еп?зод   мав   м?сце,   коли
зароджувалася  велика сучасна нац?я -- Сполучен? Штати Америки.
А саме,  коли  розроблявся  проект  прапора  для  Американських
Колон?й   1775   року   ?  коли  п?дписувалася  Декларац?я  про
незалежн?сть 1776 року -- вони не об?йшлися без  п?дтримки  цих
загадкових сил.
     П?сля майже тисячол?тньо? епохи феодал?зму настала важлива
мить становлення   демократ??.   Створення  майбутнього  оплоту
нового ладу -- Сполучених Штат?в  --  мало  бути  ефективним  з
огляду  на  виняткове значення ц??? под?? для св?тово? ?стор??.
Тож нема? н?чого дивного,  що  в  ц?  знаменн?  роки  ставалися
незвичайн? под??, як? засв?дчували втручання зовн?шн?х сил.
     1775  року,  коли  батьки грядущо? республ?ки обговорювали
новий прапор, на пол?тичн?й сцен? з'явився дивний  чолов?к,  що
в?дразу   завоював   авторитет   ?   подружився  з  Бенджам?ном
Франкл?ном та Джорджем Ваш?нгтоном.  Цьому  джентльмену,  якого
мемуаристи   називають   просто  Професором,  можна  було  дати
с?мдесят рок?в, хоча в?н мав пряму  й  м?цну  поставу,  високий
зр?ст  ?  вкрай  благородну  зовн?шн?сть,  що викликала повагу.
Харчувався цей чолов?к  незвично:  не  споживав  н?  м'яса,  н?
домашньо?   птиц?,  н?  риби,  не  пив  н?  вина,  н?  пива,  а
дотримувався так звано? д??ти здоров'я: хл?б, гор?хи, фрукти  й
мед.  Як  ? Сен-Жермен, Професор часто розпов?дав про ?сторичн?
под?? з такими подробицями, наче був ?х учасником.
     Осв?чен?сть ? вишукан? манери Професора справляли враження
на вс?х. В?н багато писав  ?  читав,  проте  книги  й  рукописи
н?кому  не  показував. В?н збер?гав ?х у важк?й дубов?й скрин?,
ключа в?д яко? н?кому не давав. Чи не тримав в?н, як свого часу
Нострадамус, у цьому сховку стар? окультн? рукописи?
     Коли 1775 року в одному з приватних будинк?в на попередн?й
нарад? почалось  обговорення  американського  прапора,  сталася
под?я,  яку так опису? один ?з сучасник?в: "Франкл?н сказав, що
зам?сть вчинити так, як пропону? генерал  Ваш?нгтон,  в?н  хоче
попросити  його  й  ?нших  присутн?х  вислухати  свого нового ?
високошановного  друга  Професора,  який   люб'язно   погодився
повторити  для  вс?х  цього  вечора  те,  що говорив удень щодо
нового прапора для Колон?й".
     Цей  текст  св?дчить  про  важливу  роль  у   ц?й   справ?
незнайомця.  На  вказаному  зас?данн?  Професор  зак?нчив  свою
промову   значущим    висновком:    "Незабаром    ми    станемо
самовизначеною незалежною нац??ю".
     Можна  допустити,  що  генерал  Ваш?нгтон,  франкмасон,  ?
Бенджам?н  Франкл?н,   масон   ?   розенкрейцер,   уп?знали   в
Професоров? спец?ального посланця Ради Мудрец?в, що бореться за
прогрес людства з самого св?танку цив?л?зац??.
     4  липня  1776  року  сталася  пам'ятна  под?я.  У старому
Державному   дом?   в   Ф?ладельф??   спалахнули   дебати   м?ж
засновниками  ново?  республ?ки.  Вони  стосувались остаточного
р?шення, яке сл?д було прийняти, а саме: чи остаточно розривати
зв'язки колон?й з Англ??ю, чи зберегти ?х на певних умовах?
     У  цей  критичний  момент  п?дв?вся  високий  Професор   ?
виголосив  полум'яну промову. Б?льш?сть учасник?в асамбле? його
не знала, проте вс? слухали з величезною увагою ? нав?ть деяким
благогов?нням. Коли промовець ск?нчив св?й виступ вигуком: "Бог
дару? Америц? свободу!", те було сприйнято захоплено, ? один за
другим посипалися п?дписи п?д Декларац??ю незалежност?. То була
мить, коли вершилась ?стор?я.
     Коли загальне збудження спало й делегати захот?ли  взнати,
хто  ж  такий цей Професор ? подякувати йому, виявилося, що в?н
зник. Н?хто б?льше його н?коли не  бачив.  Очевидно,  посланець
виконав м?с?ю Високого братства, ? його присутн?сть була вже не
потр?бна.
     Чи  надсилалися  посланц? т??? ж Всепланетно? влади в наше
важливе стол?ття? В?дпов?дь напрошу?ться ствердна.  Знову  сл?д
згадати  Миколу Рер?ха ? його м?с?? до двох велетн?в пол?тично?
арени -- Сполучених Штат?в  ?  Радянського  Союзу.  Достов?рних
св?дчень про ц? м?с?? вкрай обмаль.
     Микола  Рер?х,  художник,  що  народився  в Рос??, але мав
сканд?навських предк?в, ви?хав з Рос?? до Ф?нлянд?? напередодн?
революц??. Довг? роки в?н пров?в у  ?вроп?  та  Америц?,  пот?м
оселився  в  долин? Кулу в Г?малаях, де й помер 1947 року. Його
картини  прикрашають   художн?   галере?   Сполучених   Штат?в,
Радянського Союзу, Франц?? та ?нших кра?н.
     Як   представник   Ради  архат?в,  Рер?х  в?дв?дав  обидв?
наддержави, СРСР  ?  США,  в  1926  ?  1935  роках  в?дпов?дно.
Хронолог?чно його м?с?я до Рос?? була першою.
     Експедиц?я Рер?ха до Центрально? Аз?? вирушила з Кашм?ру в
серпн? 1925 року. У вересн? експедиц?я перетнула важкодоступний
хребет Каракорум на висот? 5575 м, де ?? учасники потерпали в?д
нестач?  кисню  ?  сн?гово?  сл?поти.  За  хребтом простягалася
п?щана пустеля  Такла-Макан.  У  Хотан?  група  провела  чотири
м?сяц?--до к?нця с?чня 1926 року, п?сля чого рушила до Урумч? в
Монгол??     ?     нарешт?     досягла    озера    Зайсан    на
китайсько-радянському кордон? в травн? 1926 року.
     При сприянн? радянського консула в Монгол?? Рер?х  отримав
в?зу  на подорож до СРСР, хоч ? мав статус ем?гранта. 29 травня
1926 року Микола Рер?х, його дружина Олена й син Юр?й перетнули
радянський кордон, а ?З червня 1926 року прибули в Москву.
     Народний  ком?сар  закордонних  справ  Г.  В.  Чичер?н   ?
народний  ком?сар  осв?ти  А.  В.  Луначарський виявили бажання
зустр?тися з Рер?хом, що його в Рос??  пам'ятали  як  видатного
художника.
     Радянська  республ?ка  переживала  тод?  критичний пер?од.
Лен?н помер двома роками ран?ше, ?  м?ж  Троцьким  та  Стал?ним
розгор?лася  боротьба  за  владу.  Вони  стояли на д?аметральне
протилежних  позиц?ях.   "Запалимо   на   вс?й   земл?   пожежу
революц??!" -- закликав Троцький. "Побуду?мо соц?ал?зм спершу в
одн?й кра?н? -- Рос??!" -- твердив Стал?н. ? перем?г.
     Саме  в цей напружений момент у Москв? й з'явився Рер?х ?з
спец?альним дорученням махатм. В?н  вручив  народним  ком?сарам
Чичер?ну  ? Луначарському свою картину "Майтрея -- переможець",
що в?дтод? експону?ться в Музе? мистецтв  ?мен?  Горького.  В?н
прив?з ? шкатулку ? Землею Г?мала?в з написом: "На могилу брата
нашого  махатми  Лен?на".  Слово махатма означа? "велика душа".
Коли архати когось називають "великою душею",  то  п?дкреслюють
цим  його  значення  для  ?стор??.  Це значення легше визначити
нин?, ан?ж 1926  року,  бо  соц?ал?зм  досяг  в?дтод?  значного
розвитку.
     Кр?м   того,   Рер?х   прив?з   у  новостворену  радянську
республ?ку  послання  в?д  махатм  Г?мала?в,  яке  збер?га?ться
сьогодн?   в  державних  арх?вах  СРСР.  Зм?ст  послання  вкрай
ц?кавий: "На Г?малаях ми зна?мо, що Ви звершу?те. Ви  скасували
церкву,  що стала розсадником брехн? й марнов?рства. Ви знищили
м?щанство, що стало пров?дником забобон?в. Ви зруйнували  тюрму
школи.  Ви знищили с?м'ю лицем?рства. Ви спалили в?йсько раб?в.
Ви розчавили павук?в наживи. Ви закрили ворота н?чних кубел. Ви
врятували землю в?д зрадник?в грошових. Ви визнали, що  рел?г?я
?  вчення  всеосяжно? матер??. Ви визнали н?кчемн?сть приватно?
власност?. Ви вгадали еволюц?ю общини. Ви вказали  на  значення
п?знання. Ви схилилися перед красою. Ви принесли д?тям усю м?ць
космосу. Ви в?дкрили в?кна палац?в".
     У   заключн?й  частин?  послання  мовиться:  "Ми  зупинили
повстання в ?нд??, бо воно було передчасним, але ми  визнали  й
сво?часн?сть Вашого руху. Прив?т Вам, шукач? сп?льного блага!"
     Чи  сл?д  дивуватися, що наймудр?ш? люди планети висловили
свою  симпат?ю  систем?,  яка,   закривши   бордел?,   знищивши
спекуляц?ю,  засудивши колон?ал?зм, встановивши загальну осв?ту
й  в?дм?нивши  приватну  власн?сть,  здавалася   тод?   вз?рцем
соц?ального ладу?
     Те,   що   в?тали   мудрец?  Сходу,  було  лише  ?деальною
доктриною, яку проголосив Лен?н.  Проте  доктрина  --  одне,  а
практика  --  ?нше.  Як небо й земля в?др?зня?ться християнське
вчення, пропов?дуване  в  катакомбах  Стародавнього  Риму,  в?д
зд?йсненого  Торквемадою  в  ?спан??.  Коли вчення ста? часткою
оф?ц?йно? ?деолог??, влада  може  використати  його  для  свого
зм?цнення.  Ми  знаходимо  багато  сп?льного  м?ж Торквемадою ?
Стал?ним -- хоч ?хн? доктрини й р?зн?, методи були т?  сам?.  В
лист? до Олени
     Рер?х  1950  року  махатма  Мор'я засуджу? жорстокост?, що
творились  у  сиб?рських  концентрац?йних  таборах  ?  водночас
висловлю?   спод?вання  побачити  л?берал?зац?ю  ?  гуман?зац?ю
радянсько? соц?ально? системи. Зг?дно з т?бетською  наукою  про
цикли,  глибок?  зм?ни в соц?ал?стичному св?т? оч?куються в Р?к
в