------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 ?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 ?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------



   ДОКИ?

   Мина? час, минають люди;
   Ми всi ждемо того, що буде,
   I кажем всi: давно вже час,
   Щоб воля та прийшла й до нас,

   А все ?? нема, не йде,-
   А час не жде, а час не жде!..
   А час не жде, а час летить,
   А серце змучене болить,

   Бо довгий гнiт минулих днiв
   Його украй вже пригнiтив,
   I тяжко так, що, може, ми
   Гiркими плакали б слiзьми,

   Якби не гнiт цей днiв тяжких,
   Щоб нас, за довгий час, усiх
   I одслiд навiть з мук навчив
   Ховать в душi без слiз i слiв.

   I так на свiтi живемо,
   На плечах лихо несемо.
   I доки будемо так жить?
   Нiхто не скаже - все мовчить!

   1881



   ДО ПРАЦI

   Праця ?дина з недолi нас вирве:
   Hумо до працi, брати!
   Годi лякатись! За дiло святе?
   Смiло ми будему йти!

   Праця ?дина нам шлях утору?,
   Довгий той шлях i важкий,
   Що аж до щастя i долi пряму?:
   Нумо до працi мерщiй!

   Праця не згине мiж людьми даремне:
   Сонце засвiтить колись,-
   Дякою нас тодi люди згадають -
   Нум же! До працi берись!

   Хоч у недолi й нещастi звiку?м -
   Долю онукам дамо!
   Ми на роботу на свiт народились,
   Ми для борнi живемо!

   Смiливо ж, браття, до працi ставайте,-
   Час наступа?ходiм!
   Дяка i шана робiтникам щирим!
   Сором недбалим усiм!

   1881



   КУРИ ТА ЛАСТIВКА

   "Бiга, як курка з яйцем".

   "Куд-куд-кудак! куд-куд-кудакi
   Я?чко я знесла гарненьке:
   Нехай iде та дивиться усяк,
   Яке воно у мене чепурненьке.
   Куд-куд-кудак! сюди iдiть!" -
   Так Глиняста з хлiва кричить.
   Рiд курячий на те репетування
   Iз бур'янiв,
   Iз смiтникiв
   Збира?ться, щоб курчине придбання
   Побачити, сокоче й сокотить,
   Аж зирк - тут Ластiвка сидить,
   На сонечку моторна чепуриться,
   На диво ж те й не дума? дивиться.
   "А ти сидиш? Оце!..
   Чом не летиш дивитись на яйце?
   Ти глянь - яке!" - "Та годi сокотiти! -
   Говорить Ластiвка.-Чого ще там глядiти?
   Хiба вже я не бачила я?ць?
   Сама несла й виводила я дiти
   I вам скажу я навпростець:
   Ви галас любите чинити
   Iз кожного яйця свого
   I дивом робите його,
   Мо'в рiч зробили превелику,
   Я?ць же на свiтi без лiку,
   Бо яйця кожен птах собi несе,
   I найдурнiший зробить се".
   Омельку, братiку! от як тебе почую,
   Як кажеш про сво? великi? дiла,-
   Так i згадаю Курку навiсную,
   Що i вона сво? яйце знесла...

   1896.



   ПОДИВИСЬ!

   Подивись: весна устала,
   Сипле пишними квiтками:
   Подивись: веселим птаством
   Ожили степи з лiсами;
   Подивись: в безкра?м небi
   Сонце-велетень пала?;
   Подивись: земнi? груди
   Хлiбороб плугами кра?;
   Подивись: життя устало,
   Днi лишають золотi?;
   Подивись - i встань до працi
   Повний сили i надi?!..

   1885



   СОРОКА

   Покинувши лiси сво?,
   Сорока в город полетiла.
   Там по садках тинялася без дiла,
   Довгенько по гаях не бачено ??...
   Всi думали: пропала Бiлобока,-
   Аж ось - сусiль![1] - вернулася Сорока!
   Вернулася i зараз крик такий
   Вона зняла, що лiс озвавсь луною:
   "Сюди! сюди! злiтайтеся мерщiй!
   Послухайте! до вас я з новиною!"
   От стрепенувся лiс, летять пташки,
   Летять великi птицi,
   Орли, i Соколи, Зозулi i Шпаки,
   Тихенькi Солов'? i гомiнкi Синицi.
   Злетiлися, посiли на гiллi -
   А що то скаже ?м та городянська штука?
   "Послухайте мене, великi i малi!-
   Озвалася вона,? в мене вам наука.
   Ну, де ви живете? що зна?те, дурнi?
   Самi все лiсовi пiснi
   Спiва?те, як i спiвали!
   Покиньте ?х! не тi часи настали:
   Тепер путящий спiв
   Не тут, серед га?в,-
   Нi, тут дурнi патяки,-
   А в городi - отам спiваки!..
   Отам пiснi... Навчилась ?х i я...
   Вже годi слухать Солов'я,
   Послухайте мене, спiвання ж бо яке!..
   Скреке!.. скреке!.. скреке!.."

   Вона ще довго скрекотiла,
   А далi Шпак на те загомонiв:
   "Та ну бо вже! Не буде дiла!
   Ми це од тебе чули спiв,
   А iншого, як ти не вмiла,
   То й город не навчив.
   Була ти й будеш скрехотуха,-
   Чого ж ти нам драту?ш уха
   Та бешкет робиш на весь гай?
   Хай кожен так собi спiва?,
   Як хто зумi? i здола?,-
   Усяким спiвам волю дай,
   То й буде в нас спiвучий край!..

   [1] Сусiль (дiалектне) - раптом, несподiвано.



   ВЕСНЯНI СОНЕТИ

   Весна iде! В повiтрi молодому
   Далекий крик мандрiвних журавлiв
   Вже розiтнувсь: ключем вони додому
   У рiдний край летять з чужих кра?в.
   Весна iде! Веснянки задзвенiли,
   Луна? спiв по луках i гаях -
   Мов устають новi могутнi сили
   В людських серцях, придавлених серцях.
   I в грудях знов солодкi? бажання,
   I в грудях знов устали поривання,
   I встала знов надiя молода.
   О, весно, йди! всi ждуть тебе, кохана:
   I небо жде, i жде весна приспана,
   I лiс, i степ, i скована вода.

   * * *

   Весна прийшла! Га? зазеленiли,
   I перший квiт, квiт весняний процвiв,
   I одинцем самотнiм на могилi
   Цар степовий, орел могутнiй, сiв.
   I скрiзь живе повiяло дихання,
   I скрiзь життя устало молоде,-
   Се час квiток, i спiвiв, i кохання,
   Як бог ясний, сiяючи iде.
   Його навкруг усяке серце чу?,
   I кожен квiт квiт другий поцiлу?,

   * * *

   I кожен лист до листу прихиливсь
   Iди у гай! Життя тако? сили
   Не стрiнеш ти нiде: iди у гай!
   Спiвцi-пташки туди вже прилетiли -
   Навчись у ?х, навчися i кохай!
   Iди у гай! Там не самi вже квiти,
   I не самi пташки тепер снують,
   I не самi веселi й вiльнi дiти
   З квiток ряснi вiнки собi плетуть -
   Нi, там тепер зливаються з устами
   Уста палкi i, сплiвшися руками,
   Там пари йдуть серед рясних кущiв.
   I я iду у нетрю у густую
   I звiдусiль гучноголосий чую
   Природи спiв, новий веселий спiв.

   * * *

   Вона спiва, що згинули морози,
   Що сонце вже засяло в небесах,
   Щоб висушить усi блискучi сльози,
   Що ще тремтять на травах i квiтках.
   Воно зiйшло i сльози розтопило,
   I в мене теж нема? слiз гiрких,
   Бо сонце й ?х ласкаво обсушило,
   I перед ?м у серцi бiль затих.
   I про одно я сонце ще благаю:
   Ой, обсуши ти сльози всi до краю
   Усiм смутним на всiй землi смутнiй:
   Щоб пiднялись затоптанi? сили
   I щоб веснi всi душу вiдчинили,
   Життям новим щоб жить могли у ?й!

   * * *

   Вже в далинi високiй сяють зорi,
   Густий туман над озером повис,
   I спить земля, i води сплять прозорi,
   I тихо спить густий зелений лiс.
   Десь на селi далеко пiсня лл?ться,
   То голоснiш, то затиха вона...
   Iз стiн душних на волю серце рветься
   Туди, де нiч пану? запашна.
   О, я пiду, бо не пiти несила,
   Бо i менi нiч зорi засвiтила,
   Бо i менi сприя весна моя.
   Скорiш туди! Як вiльно дишуть груди,
   Який простiр обняв мене зусюди,
   Як пахне скрiзь i мiсяць як сiя!

   * * *

   Рясний садок i затишний я знаю
   I знаю там ще вишню я одну -
   Було не раз, турботний, дожидаю
   Я в той садок ??, мою весну.
   Але ж тепер чому ?? нема??
   Чом вишня та сто?ть в самотинi
   I так, як перш, до мене не схиля?
   Гiлки сво? квiтущi й запашнi?
   Я жду ??,- i в тишi одинокiй
   Хвилини йдуть, неначе довгi роки,
   Ще треба ждать, а серце ж то не жде...
   Хвилина... двi... i - ось уже я чую
   Крiзь тишу ту безгучную, нiмую
   Мов шелест там, немовби хтось iде.

   * * *

   Вона! вона! я бачу - мiж кущами
   Рукав уже з сорочки забiлiв;
   Ще мить одна - тремтячими руками
   Я стан ?? дiвочий обхопив.
   Ще мить одна - злилися ми устами...
   Вона прийшла, прийшла уже вона,
   Найкращий квiт мiж пишними квiтками.
   Що нам да? багатая весна.
   Гей, нахили сво? ти, вишне, вiти!
   Нехай тепер нiхто, нiхто на свiтi
   Не бачить, як я щастя повну п'ю!
   Нехай нiхто - нi зорi, анi люди -
   Не вiда?, як пригорнув на груди
   До себе я коханую мою!

   * * *

   Я нiч не спав,- заснуть не мав я сили,
   I бачив я, як зорi веснянi
   В досвiтнiй час i мерхли, i бiлiли,
   I потiм всi погасли в далинi.
   I як туман хвилястими клубками
   I воду скрiзь, i землю повивав,
   I свiт увесь з землею й з небесами,
   Здавалося, в туманi потопав.
   Туманi туман! на сходi не яснiло...
   Невже й тебе, одвiчне? свiтило,
   Вiн погасив, i смерть все обняла?
   Але ще мить - i промiнь рве завiсу,
   Дощ золотий линув на все з-за лiсу:
   То сонце йде, бог свiту i тепла!

   * * *

   Скорiш! Скорiш! од сiрого туману
   Самi шматки зосталися - ще мить
   I сонце ось, вiта свою кохану
   I всю ?? промiнням золотить.
   Горить! пала!.. Блискучою стягою
   Старий Днiпро серед степiв прославсь;
   Киваючи рясною головою,
   Зелений лiс до сонця засмiявсь.
   I все живе. Дзвенять в повiтрi згуки,
   Дзвенять га?, дзвенять степи i луки,
   I свiт увесь, зда?ться, задзвенiв.
   Чого ще ждать? Скорiш, мерщiй у поле,
   Мерщiй у степ! Я вп'юсь тобою, воле,
   Серед мо?х незмiряних степiв!

   * * *

   Лежали скрiзь замети снiговi?,
   Давили все, загинуло життя,
   I не було, здавалося, надi?
   На кращих днiв квiтущих вороття.
   Тодi весна крилом сво?м махнула,-
   I полилось i свiтло, i тепло,
   I знов життя земля в собi почула,
   I все навкруг засяло й зацвiло.
   I степ старий,- i гордий, i багатий,-
   Убрався скрiзь в ясно-зеленi шати,-
   На ?х з квiток процвiтанi лиштви.
   Ожив, дихнув, i запашне дихання
   Послав лiсам, горам на привiтання,
   I свiт почув: воскресни i живи!

   * * *

   I свiт воскрес! I, працiвник великий,
   Устав орач i плуг важкий пiдняв.
   Де був колись пустир одвiчно-дикий,-
   Вiн борозну найпершу проорав.
   I цiлини великi скиби чорнi
   Лягли в степу. Насiння золоте
   Впаде на ?х, - на нивi неозорнiй
   Хлiб дорогий, налившися, зросте.
   Нехай росте, пиша на нашiм полi!
   Колись i ти, сiвачу правди й волi,
   На рiдний степ повинен ще прийти.
   Чи прийдеш ти? Лежить земля без дiла,
   Кра?на вся неначе занiмiла -
   Чому ж не йдеш? Чому загаявсь ти?

   * * *

   В степу рвачкий на волi вiтер вi?,
   По свiту вiн гуля?, де схотiв,
   I бачить: скрiзь недоля горе сi?,
   I повен свiт нещастiв i жалiв.
   О, вiтре мiй! Тобi нема припини
   I можеш ти до бога долинуть,-
   Скажи, коли нам ждать тi? хвилини,
   Що доля всiм дасть широко дихнуть?
   Ти, може, чув?.. Терпiти вже несила,
   I мука всiм серця давно стомила,
   I вже снаги нема ?? знести -
   Давно вже час!.. Вже серце знемага?...
   Дмухнув рвачкий - i вже його нема?,
   Одмову теж - шукай у полi ти!

   * * *

   Та де вона? Невже ?? й не мати?
   А вiтер знов неначе повiйнув -
   "Гей-гей, воли, не гайтеся орати!"
   Далекий згук за вiтром долинув.
   Це там орач оре велику ниву
   Серед твердих незайманих степiв
   I заклика на працю нелiниву -
   Я в тих словах одмову зрозумiв.
   Так, се вона, вiдмова на питання!
   Зникають геть зневiра та вагання,
   Що душу всю вже змучили украй.
   Одмова тут - i проста й зрозумiла:
   Працюй, борись, аж поки буде сила,
   I всiх людей до працi закликай!

   1888



   ПРИХОДИТЬ ЧАС

   Приходить час, приходить час, -
   Сказати кожен мусить з нас,
   Чи вiн народу вiрний син,
   Чи тiльки раб похилий вiн,
   Чи раб похилий, чи бо?ць -
   Хай кожен скаже навпростець!
   I де вiн стане: чи до тих,
   Що в путах скованi гидких,
   Народ i край свiй продають
   Панам, що кров iз його п'ють, -
   А чи до смiливих борцiв,
   Що серед бурь, похмурих днiв
   За рiдний край, за нарiд свiй,
   За долю-волю йдуть у бiй?
   Приходить час, зайнявся свiт
   I вiльним душам шле привiт:
   Озвiться всi, хто ? навкруг:
   Хто нищий раб, хто волi друг?

   [1903]



   СМУТНI КАРТИНИ

   Убогi? ниви, убогi? села,
   Убогий, обшарпаний люд,-
   Смутнi? картини, смутнi-невеселi,
   А iнших не знайдеш ти тут.

   Не став би дивитись, схотiв би забути,
   Так сили забути нема:
   То рiднi? села, то рiднi? люди,
   То наша Вкра?на сама!..

   1883



   * * *

   Я кохаю тi хмари похмурi,
   Що пiд час велетенсько? бурi
   Як озвуться, то слово ?х - грiм,
   А ударять - перуном палким,-
   I здригнеться земля серед бурi,
   Як гуркоче розгнiваний грiм.
   Я кохаю ту квiтку маленьку,
   Що i вiтрик злама? бiдненьку:
   У громами сполоханi днi
   Захищать ?? любо менi,
   Боронити вiд лиха бiдненьку
   В блискавками сполоханi днi.

Популярность: 11, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:35 GMT