Iван Кочерга. Свiччине весiлля
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ПЕРЕДМОВА
Коли я випадково натрапив на мотив "заборони свiтла", мотив, що й
послужив темою для цi?? драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати
барвисту картину суто мiського життя i соцiально? боротьби в стародавньому
мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби
Укра?ни за свою волю i самобутню культуру.
У двох грамотах литовських князiв (1494 i 1506 рр.), що володiли тодi
Ки?вом, е коротенька звiстка про те, як ки?вськi во?води заборонили,
немовби з протипожежних мiркувань, засвiчувати свiтло "в дом?х" ки?вських
городян i ремiсникiв, стягаючи в разi непослуху чималi для того часу
штрафи. Тяжка ця заборона тривала, очевидно, не менш як 15 рокiв, бо в
грамотi 1494 р. вона згаду?ться як факт, що вже iснував, i минуло ще 12
рокiв, як нарештi 1506 р. цю заборону остаточно скасував уже новий король
Сiгiзмунд. Iнших вiдомостей про iсторiю "заказаного свiтла" я не знайшов.
Грамота 1506 р., що "отложила" заборону свiтла, посила?ться на скаргу в
цiй справi киян. Проте i попередня грамота 1494 року каже про такi самi
скарги, що не заважало во?водам ще 12 рокiв тримати в темрявi ремiсничi
"кiнцi" великого мiста. Отже, не буде великим порушенням художньо? правди,
коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великим
князям, ки?вськi ремiсники i городяни не витримали й активно
запротестували проти знущання.
Хоч як там було в дiйсностi, але такий поетичний мотив, як заборона
свiтла в цiлому мiстi, да? дорогоцiнну змогу змалювати стародавн? цехове
ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з
феодалами за мiськi привiле? i права.
Пiсля запровадження в Ки?вi Магдебурзького права цехове життя на
початку XVI столiття було в повному розквiтi. Всi отi кравцi, шевцi,
рибалки, теслярi, золотарi, бондарi, кушнiри, ковалi, стрiльцi й багато
iнших, про життя яких у Ки?вi згадують тогочаснi джерела - звiсно, не
могли залишатись байдужими глядачами насильства феодального панства з
заказаним свiтлом, що вiд його заборони терпiли насамперед саме "нижчi",
трудовi верстви тодiшнього суспiльства.
З мотивом заборони свiтла, що його да? згаданий iсторичний епiзод, я
зв'язав вiдомий ки?вський звичай "женити свiчку" першого вересня, що
справлявся ще порiвнюючи недавно - в 80-90-х роках минулого столiття.
Я спробував вiдтворити корiння такого весiлля в самiй боротьбi за
свiтло ки?вських ремiсникiв. Для цього я поставив у центрi поеми вигадану
постать ремiсника-зброяра Свiчки, з весiллям якого i зв'язав перипетi?
драми i само? боротьби ремiсникiв за свiтло.
Запровадження в драмi цього мотиву вимагало iнсценiзацi? стародавнього
весiльного ритуалу. Це утворювало небезпеку розгубити в сирому
етнографiзмi драматичне напруження поеми, i, щоб уникнути цього, я
дозволив собi символiчну поетизацiю весiльного ритуалу в рамцi цехових
мотивiв, оскiльки весiлля вiдбува?ться на об'?днаних зборах усiх цехiв.
Ось те, що я вважав за потрiбне сказати щодо сюжету i зовнiшньо?
побудови мо?? драматично? поеми.
Тепер не зайвим буде обiзнатись, бодай в загальних рисах, з топографi?ю
тогочасного (1506 р.) Ки?ва, принаймнi тих його мiсць, якi е
безпосередньою сценою цi?? дi?.
За тих часiв Ки?в ледве почав оживати пiсля жахливого руйнування, якого
зазнав в 1482 роцi вiд кримського хана Менглi-Гiрея, що "Кi?в взя i огнем
сожже". Нагiрна частина мiста - Старий город - була занедбана, зруйнована
i не пiдiймалася з ру?н аж до XVII столiття. Все мiське життя за часiв
нашо? драми було зосереджене на Подолi, що звався тодi Подоль? або Нижнiй
город.
Тут, в тiсних i кривих вулицях, кипiло торговельне i промислове життя
мiста, тут, в убогих, ушитих соломою хатах, жили мiщани, ремiсники, купцi
та iнший ки?вський люд. На великому майданi, де тепер будинок Ки?венерго,
мiстився Магiстрат - мiсце, де було зосереджене мiське самоврядування за
Магдебурзьким правом, а далi на захiд, пiд горою, був Житнiй торг - назва,
що збереглася й досi.
На захiд вiд Подолья здiймалася над його кривими вуличками гора, так
звана Вздихальниця, що явля? собою вiдногу Староки?вських високостей, але
трохи нижча за них. Тепер над кручею цi?? гори сто?ть Андрi?вська церква,
тодi ж усю цю високiсть, а також сумiжну з нею Киселiвку (назва пiзнiша)
займав Ки?вський замок, що його збудували десь, певно, в XV ст. литовськi
князi, щоб закрiпити свою владу в здобутому ними Ки?вi.
Отже, з одного боку Подоль? - центр мiщанського i цехового життя, з
другого - пануюча над ним Вздихальниця з литовським замком (Гора) - i ?
мiсце дi? нашо? драми.
Головна i найвигiднiша дорога з Подолья до замку йшла в обхiд на захiд,
а потiм на пiвдень, огинаючи гору таким способом: з Житнього торгу повз
гору Щекавицю, що стояла на пiвнiч проти Вздихальницi, через Кожум'яцьку
браму i так званий Копирiв Кiнець i далi через передмiстя Кожум'яки -
назва, що збереглася за вiдповiдною вуличкою до останнього часу. Копирiв
Кiнець, де автор мiстить оселю сво?? геро?нi Меланки, знаходився, отже, на
дорозi мiж Горою з ?? замком i Подоль?м, що вiд нього вiн вiддiлявся
згаданою Кожум'яцькою брамою i був трохи вищий.
Сам же по собi Копирiв Кiнець мiстився мiж Замковою горою
(Вздихальницею) i протилежною горою Скавикою (Щекавицею) в найвужчому мiж
ними мiсцi. Щекавицька вулиця iсну?, як вiдомо, i тепер. Отже, Копирiв
Кiнець, в якому почина?ться дiя драми, знаходився недалеко Житнього торгу,
на захiд вiд нього. Кожум'яки, що обгинали Вздихальницю i замок з заходу,
являли собою глибоку долину - яр, де протiкала рiчечка Киянка (назва
збереглась i тепер), i були вони тодi, як вже сказано, найвигiднiшим
сполученням мiж Подоль?м i старим городом (через Ки?вську браму) i зокрема
замком. Це було глухе, темне вночi передмiстя, де по схилах ярiв тулилися
вбогi хатини гончарiв i кожум'як; до них належить i змальований у п'?сi
Чiп. ? безперечнi пiдстави гадати, що в цих Кожум'яках завжди та?лося
глухе незадоволення i назрiвала опозицiя литовському урядовi, що чекала
найменшого приводу, щоб спалахнути одвертим заколотом. В нашiй драмi
дорога з Замково? гори на Житнiй торг ? та путь, що ?? мусила пройти
Меланка з сво?м лiхтарем, щоб урятувати вiд страти Свiчку. Цiлком
зрозумiло, що, крiм Кожум'яцько? дороги, було ще багато iнших сполучень
(стежок) мiж Подоль?м i Старим городом (ось як Боричiв узвiз та iншi), але
всi вони були ще крутiшi, хоч i коротшi. Ось i Меланка мусила пройти такою
стежкою, вийшовши з Во?водино? брами. Переходячи до самого замку -
резиденцi? литовського во?води та його залоги, треба насамперед сказати,
що нема? цiлком точних вiдомостей, коли саме вiдбудовано цей замок пiсля
жахливо? його руйнацi? Менглi-Гiре?м в 1482 р. Все-таки ? деякi пiдстави
гадати, що за часiв нашо? драми (1506 р.) замок уже був знову збудований.
Вiн займав чималу територiю, весь обгороджений мiцними дерев'яними стiнами
з 15 триповерховими вежами. У двох вежах були брами - одна на пiвнiч,
проти Щекавицi, так звана Во?водина брама, i друга на пiвдень - Драбська
(жовнiрська) брама, а невеличка площадка перед цi?ю брамою правила за
лобне мiсце - тут карали на горло. На однiй з веж були великi мiськi
дзигарi, що теж згадуються в п'?сi. В стiнах замку, крiм палацу самого
во?води, було чимало всяких будiвель рiзних вiйськових чинiв та жовнiрськi
казарми. Тут же мали сво? будинки вiйт i ще декiлька найповажнiших
городян.
Отже, дi? драми розвиваються в таких мiсцях: перша - в Копиревому
Кiнцi, бiля Кожум'яцько? брами, що вела з замково? дороги на Подоль?;
друга i четверта - в замку, у во?водиному палацi; третя - в Магiстратi та
Подоль?; п'ята - на однiй з подольських вуличок недалеко вiд великого
Подольського майдану.
Хочеться сказати ще кiлька слiв якщо не про iдейну настанову поеми, -
вона зрозумiла й ясна, - то про образ Меланки, дiвчини, яка проносить
тремтячий, але незгаслий вогник крiзь бурю i терни сво?? весiльно? ночi.
Цей образ ? поетичним символом Укра?ни, що "з тьми вiкiв та через сгiльки
бур" пронесла незгаслим живий вогник сво?? волi й культури, вогник, що
розгорiвся потiм таким чудесним полум'ям вiд огнiв Жовтнево? революцi?.
Таке розумiння цього образу, що його створення я вважаю кращим дiлом свого
лiтературного життя, прийнято i в критицi та в iсторi? укра?нсько?
лiтератури.
АВТОР.
ДIЙОВI ОСОБИ:
В о ? в о д а Ки?вський
Г i л ь д а, його дружина.
К н я з ь О л ь ш а н с ь к и й, каштелян1.
I в а н С в i ч к а, зброяр.
М е л а н к а, дiвчина.
Ш а в у л а, вiйт Ки?вський.
К о з е л i у с, писар.
П е р е д е р i й, слiпий золотар.
Ч i п, кожум'яка.
К о л я н д р а, кравець.
К а п у с т а, цехмейстер.
Т е т я н а, бублейниця.
П р i с я, дiвчина.
К м i т и ч, зем'янин звенигородський.
К е з г а й л о, рицар, комендант замку.
Р у з я, його дружина.
П и р х а й л о, рицар литовський.
Ф л о р i а н, джура.
К о з е к а, осмник 2.
Я н у л i с, ловчий во?водин.
У л ь р i к а, служниця.
К у п е ц ь перекопський.
К у п е ц ь вiрменський.
С и м е о н)
Ф о к а
Б а л а б у х а, кушнiр.
Ш п а к, бондар.
М е л е ш к о, коваль.
З с х i д н i н е в i л ь н и ц i.
Г о р о д я н и н з лiхтарем.
Д i в ч и н к а Передерi?ва.
Цеховi, мiщани, городяни, дiвчата, жовнiри, осмники, литовськi рицарi.
Дi?ться в Ки?вi восени 1506 р.
1 Каштелян - сановник, що засiдав у польському сеймi.
2 Осмник - дрiбний урядовець княжий.
ДIЯ ПЕРША
В I Д М I Н А П Е Р Ш А
Старий Ки?в 1506 року. Копирiв Кiнець перед Нижнiм городом. Лiворуч
Кожум'яцька брама, що веде на Подоль?, в глибинi церква Симеона, праворуч
кiлька хат, серед них - Меланчина. Вiддалiк видно гору Вздихальницю з
Литовським замком. До нього йде дорога цi?ю вулицею. На виступi Симеоново?
брами в нiшi жеврi? лампадка. Час перед вечором. Золота осiнь.
I
Дiвчата спiвають i ходять кружка. На чолi - Прiся. Входить, трохи
шкутильгаючи, кравець Коляндра, худорлявий i веселий хлопець.
К о л я н д р а
Та що це ви сумно? завели?
Побавились би краще, погуляли,
А хочете - i я допоможу.
П р i с я
I справдi, сестри, - нум варити пиво!
2 д i в ч и н а
Нi, краще в женчика!
3 д i в ч и н а
Чи в коструба! 1
1 Коструб - яструб.
П р i с я
Ба нi!
В кострубонька гуляти не годиться,
Веснянка це, а зараз осенi?.
Мов золотом укрило всi яри...
2 д i в ч и н а
Тодi про свiчку! Саме до ладу!
Давно лора про свiчку вже спiвать.
З д i в ч и н а
Гаразд, гаразд!
П р i с я
А хто за свiчку буде?
2 д i в ч и н а
Наталочка. Вона ж у нас струнка,
Мов свiчечка, i, як вона, бiленька.
Виводить на середину гарненьку, дуже молоду дiвчину.
2 д i в ч и н а
Ставай свiти.
3 д i в ч и н а
А я за вiтра буду.
Дмухатиму, щоб свiчку загасить!
К о л я н д р а
Нi, краще я! Я так на вас подую,
Що всi спiдницi вгору полетять.
П р i с я
Та ну тебе! Женiть його, дiвчата!
З д i в ч и н а
А я тивуном 1 буду.
1 Тiун - управляв феодальним ма?тком та керував дружиною, що перебувала
в замку.
2 д i в ч и н а
Я дяком.
П р i с я
Ну, годi вже - ставайте до ладу.
К о л я н д р а
Та що спiвать про свiчку, все ?дно
Хоч як спiвай, а потемки сиди,
Бо свiтло заборонено свiтить...
П р i с я
I справдi... вже й Семен не за горами,
А в хатi не побачиш каганця...
К о л я н д р а
Заборонив проклятий во?вода...
Проте менi байдуже, бо дiвчат
I в темрявi зумiю я намацать -
Як пишний стан або палкi вуста,
Цiлуй мерщiй - такий у мене звичай.
Без каганця дорогу я знайду
До вас, мо? дiвчата-сиро?жки.
Хапа? й цiлу? дiвчат - тi з реготом вiдбиваються.
Д i в ч а т а
Та ну тебе в болото! Одчепись!
П р i с я
Ач, вигадав, ласуне кривоногий!
Женiть його, дiвчата! Годi вже!
Ставайте всi гарненько по мiсцях -
Ти тут, ти тут, а ви сюди, а ви
Ставайте колом, свiчку бережiть.
Всi по мiсцях? Тепер спiвайте, сестри.
(Поважно).
Про свiчку нашу пiсню заведем.
Дiвчата розбиваються на два гуртки. Один утворю? коло, всерединi якого
сто?ть Наталочка - "свiчка", а другий, в якому Вiтер, Дяк i Тивуни,
намага?ться прорвати коло, розiгруючи все, про що спiва? пiсня. Тим часом
з-за брами вийшов Козелiус, городський писар, поважна, худорлява постать у
довгому, облямованому хутром убраннi, з жезлом i великою книжкою пiд
пахвою. Слуха? пiсню, непохвально хитаючи головою.
ПIСНЯ ПРО СВIЧКУ
Нас бджiлка премудра навчила,
Як свiтло здобути вночi,
I з ярого воску злiпили
Ми свiчку, ми свiчку собi.
Ой ладо, ой ладо, злiпили
Ми свiчку на втiху в журбi!
I вабить до гурту нас свiчка,
До працi, до дружнiх пiсень.
I з нею осiнняя нiчка
Нам радiсна й ясна, як день.
Ой ладо, осiнняя нiчка
Нам радiсна й ясна, як день.
I вiтер даремно осiннiй
Люту?, щоб свiчку задуть,
Не пустимо вiтру ми в сiни,
Лети - не до нас твоя путь.
Ой ладо, не пустимо в сiни,
Лети - не до нас твоя путь!
А дяк заходився патлатий,
Щоб свiчку до церкви забрать,
Прогнали дяка ми iз хати:
Iди в свою церкву спiвать!
Ой ладо, прогнали iз хати,
Iди в свою церкву спiвать!
I княжi тивуни ярились,
Щоб свiчку-красуню згасить,
Та ми i од них одкупились.
А свiчка i досi горить.
Ой ладо, ой ладо, i досi
Ясна наша свiчка горить.
Свiти же нам, свiчко-красуне,
На радiсть i горе всяк час,
Нi вiтер, нi дяк, нi тивуни
Тебе не однiмуть у нас.
К о з е л i у с
(поважно).
Стривайте, тихо! Як посмiли ви,
Дiвчата голосистi i свавiльнi,
Цю пiсню непристойную спiвать?
Ця пiсня ?сть злочинна i безбожна,
Вона властей законних зневажа?
I матiр нашу, церкву пресвяту.
I аз, урядник во?води,
Notarius illustrae civitatis 1,
До кари вас негайно притягну.
Не думайте тiкать - я всiх вас знаю
I геть усiх в цю книжку запишу.
1 Писар славно? держави (лат,).
К о л я н д р а
Дивись який! Свiтить не можна свiтла,
То хоч спiвать про це не заважай!
Iди пиши про мито та помiрне,
Про мостове, про сош i верховщину,
Про всi лупецтва, що здира? з нас
Його пресвiтла милость во?вода.
Облиш пiснi дiвочi - з них тобi
Навряд хабар чи iнша здобич буде.
К о з е л i у с
Стривай, стривай, як посидиш в хурдизi,
То iншо?, зухвальче, заспiва?ш.
Почина? писати в книжцi. Дiвчата оточують Козелiуса.
П р i с я
Та годi-бо - бач, халепа яка,
Вже i спiвати в Ки?вi не можна!
2 д i в ч и н а
Та не пишiть. Не будемо спiвать...
3 д i в ч и н а
Не знали ми...
П р i с я
Не ми цю пiсню склали.
К о з е л i у с
Хай буде так. Пробачу перший раз.
А ви за те, дiвчата-чепурушки,
Повиннi всi вiддячити менi -
Солодким вiдкупитись поцiлунком,
Не то - негайно в книжку запишу.
К о л я н д р а
Ач, вигадав драпiжник довгополий -
I на дiвчат вже мито урядив!
Козелiус хапа? й цiлу? дiвчат.
К о з е л i у с
Бджола свiй мед збира? по квiтках
I жодно?, премудра, не мина?.
Д i в ч а т а
Та ну тебе в болото! Ач, який!
Розбiгаються з реготом.
II
З сво?? хати виходить Меланка, молода, дуже вродлива дiвчина.
П р i с я
Меласю, люба!
2 д i в ч и н а
Ти хоч нас рятуй.
3 д i в ч и н а
За писарем не можна зовсiм жити!
П р i с я
Шкода, що тебе з нами не було,
Тодi б, напевно, писар не чiплявся,
Ти б свiчкою у нас була, а ми
Таку красуню скривдить не дали б.
Ходiм мерщiй - тепер спiвати вiльно,
Бо писар з нас чимале мито взяв.
К о з е л i у с
Ба нi! Тепер рахунок буде iнший:
Нехай за всiх Меланка викуп дасть,
Бо ки?вських дiвчат всiх поцiлунки
Не так солодкi, як ?? один.
П р i с я
Дивись який!
К о з е л i у с
О дiвчино прекрасна,
Повинна ти мене поцiлувать,
Щоб цих дiвчат од кари врятувать,
Чи ? ж така краса на свiтi...
Притяга? Меланку до себе, вона з серцем вiдштовху?.
М е л а н к а
Геть!
Занадто вже собi ти дозволя?ш.
Пан писаре, не для того тебе
Призначив князь i рада ухвалила,
Щоб ти киянам кривди учиняв
Та до дiвчат без сорому чiплявся.
Не молодий, зда?ться...
К о з е л i ус
Начувайсь!
За цi слова менi ти ще заплатиш...
К о л я н д р а
От дiвчина! Не те що ви. Орел!
Не схаменувсь, як хрiну пiднесла.
М е л а н к а
(до дiвчат).
Не можу з вами, дiвоньки, гуляти
Сьогоднi я - не до того менi...
Заслабла мати, враз схопило серце,
Заснула щойно, мучилась весь день...
Не знаю вже... чогось такий гнiтючий,
Такий важкий на серце лiг тягар...
Ходжу... i наче лиха все чекаю...
П р i с я
Та бог з тобою! Буде все гаразд.
III
З-за Кожум'яцько? брами виходить юрба цеховикiв, що вертаються з
засiдання магiстрату, жваво обговорюючи якусь подiю. Серед них кожум'яка
Чiп, золотар Передерiй, цехмейстер Капуста, кушнiр Балабуха, бондар Шпак,
коваль Мелешко. Чiп - велетенського вигляду кожум'яка в шкiряному фартусi.
Капуста - старенький, бiлий, як голуб, Передерiй - вродливий, поважного
вигляду майстер, рокiв пiд 45, з довгастою чорною бородою, слiпий. Його
веде гарненька дiвчинка рокiв 10.
Ч i п
Знущання це! Нiколи не було,
Щоб вiд цехiв такого вимагали!
Та що це ми - невiльники, раби,
Челядники хiба ми во?води,
На нього щоб робити день i нiч!
Б а л а б у х а
Чи бачили! Робити на дурницю!
Коляндра втуля?ться до гурту.
К о л я н д р а
Кажiть-бо що? Невже i магiстрат
Погодився на всi отi вимоги?
К а п у с т а
Погодився! Та хто його питав?
К о л я н д р а
Виходить так - покинь усю роботу,
На во?воду тiльки i працюй!
Ч i п
Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили!
Козелiус обережно наближа?ться, прислухаючись.
Б а л а б у х а
Пiвтисячi зробити кожухiв
До покрови! Та що вiн, з глузду з'?хав!
Козелiус непохвальне хита? головою.
П е р е д е р i й
Хiба на те ми ма?мо сво?
Статути цеховi та привiле?,
Щоб з наших прав знущалися пани
Та на рабiв сво?х перевертали!
Ч i п
Вже дихати народу не дають,
Нема кiнця насильству i притугам!
К о з е л i у с
(виходить, затуливши вуха руками).
Не слухаю! Не чую!
Ч i п
Забирайсь!
Ще не таке почу?ш, довгополий.
К а п у с т а
З давнiх-давен сто?ть громада наша,
Права цехiв ще Вiтовт урядив.
Ч i п
I що ж тепер товаришам казати?
Де взять часу, де сили, щоб оту
Невiльницьку роботу поробить!
К а п у с т а
Де взять часу, щоб тисячу чобiт
До покрови пошити во?водi!
Б а л а б у х а
Та що чобiт! А кожухiв п'ятсот
Пошити на дурницю! Добре дiло!
К о л я н д р а
А триста свит для драбiв! А штанiв
Пiвтисячi!
М е л е ш к о
Та з вас хоча роботу
Вигнiчу? проклятий дерилюд!
А з ковалiв залiзо вимага?,
Щоб тисячу сокир йому скувать!
Ч i п
Знущання це!
Ш п а к
А дiжки для капусти,
А бочки та барила для вина!
Ч i п
Терпiли все, зда?ться. Цiлий рiк
На замок безустанку працювали.
Окопи всi насипали кругом,
Городнi будували, мури, вежi.
То хоч тепер дай дихати людям!
Нi - знов працюй на того во?воду,
Неначе ми не цехи, не майстри,
А панськi? невiльники якiсь!
В с i
Знущання це! Насильство!
К о л я н д р а
Та хоч би
Увечерi могли ми працювати,
А то дивись - i те роби, i те
А свiтла i не думай засвiтить!
Ч i п
Еге, еге! Покинь свою роботу,
Роби на замок - а коли ж робить?
Коли робить, як ночi стали темнi,
А свiтло заборонено свiтить!
П е р е д е р i й
Нечуване, нелюдське то знущання!
Щоб городянин вiльний був не властен
В сво?й же хатi свiтло засвiтить!
К о л я н д р а
Та ще яке знущання! Цiлу нiч
По мiсту ходять осмники, шукають,
Чи не горить де в хатi каганець.
Ч i п
В усi щiлини дивляться, крiзь дверi,
I кожну нiч збирають щедру дань
Вiд каганцiв для пана свойого.
К о л я н д р а
Та ще яку! Дванадцять кiп грошей
Беруть вони за кожний каганець.
Це вже не жарт.
Пр i с я
Приходили учора
В заулок наш, до кушнiра Журби,
Застукали вогонь, забрали смушки
I кушнiра самого повели...
2 д i в ч и н а
Були i в нас, та я ще вiддаля
Побачила i встигла загасить.
К о л я н д р а
Драпiжники!
I н ш i
Гнобителi! Кати!
Ч i п
Не дiжде ж вiн, щоб ми йому робили!
П ? р е д е р i й
Доволi вже наругу цю терпiть!
Ч i п
Хай свiтло дасть!
В с i
Не дiжде вiн, щоб знов
Ми як раби на замок працювали
Та як кроти сидiли без вогню!
IV
З глибини сцени, з-за рогу св. Симеона, виходить Гiльда, молода,
прекрасна панi, пишно вдягнена в оксамитну сукню, з перлами у волоссi, i
Ульрiка, ?? служниця. Юрба шанобливо да? ?м дорогу.
К о з е л i у с
(поштиво уклоня?ться).
Г о л о с и
Дивись, дивись! Дружина во?води!
Дружина во?води. Ач яка...
Красуня, що й казати. Чеська лялька...
К о з е л i у с
Моя пошана найяснiшiй панi!
Раптом злiва чути звуки ловецьких сурм. Обидвi жiнки зупиняються
посеред дороги.
Д i в ч а т а
Музика! Сурми!
Близько вже! З-за брами!
Кидаються до брами i дивляться вниз на Подоль?.
Д i в ч а т а
Собаки, вершники!
Дивись, дивись - iще!
Всi в золотi. А зброя - аж горить.
А ферязi1 якi золототканi,
А рицарi мальованi якi!
Дивись, дивись - сюди вже повернули.
1 Ф е р я з ь - рицарський одяг,
К о з е л i у с
(що теж дивиться).
Це найяснiший пан наш во?вода
Верта?ться з Дiвочо? гори,
Де бавився шляхетським полюванням
На кабанiв та на газель лiсових.
У л ь р i к а
(до Гiльди).
Доводиться нам повернутись, панi:
Ловецькi чути сурми - це наш пан
Верта?ться додому.
Г i л ь д а
Менше з тим.
Ти дума?ш, що пану во?водi
Не все ?дно, чи дома я, чи нi?
Ба - ось якби, вернувшись з полювання,
Якого пса недолiчився вiн,
Або, ще гiрше, кiнь який загинув,
То iнша рiч. А жiнка - це пусте.
Ходiм мерщiй, ми, може, ще поспi?м
Хоч манiвцем мисливцiв обминуть.
У л ь р i к а
Спiзнились, люба панi. Всi вже тут.
V
Дiвчата з криком кидаються врозтiч. З-за брами ви?жджа?, блискучий
похiд. Попереду ловчi iз смиком псiв, далi пан Во?вода, Ольшанський,
Кезгайло i ще кiлька рицарiв. Несуть кабана, кiлькох газелей. Во?вода
хмурого, вигляд у, з довгими, вже посивiлими вусами.
Городяни скидають шапки.
Во?вода, побачивши Гiльду, зупиня?ться. До Гiльди.
В о ? в о д а
Насправдi, несподiвана то честь,
Клянусь вогнем, що найяснiша панi
Призволила назустрiч вийти нам.
Г i л ь д а
(до Во?води).
Не варта я, о мiй ласкавий пане,
Хвали за зустрiч випадкову цю.
Не вiдала, коли ти повернешся,
А йшла сво?м звича?м на Подоль?,
Щоб землякiв провiдати.
В о ? в о д а
Га, знов
Отi купцi моравськi та мiщани!
Не в перший раз я бачу, що мо?й
Дружинi бiльш сподiбне товариство
Мiщан, купцiв та рiзних слюсарiв,
Нiж рицарiв шляхетних.
Г i л ь д а
Може й так .
Людей нiде я чесних- не цураюсь,
I не моя вина, що земляки
Мо? живуть не в замку.
В о ? в о д а
(iронiчно).
Що ж - не дивно,
Що панi порива? так туди,
В болото це, до чорного народу -
То, мабуть, голос кровi...
Г i л ь д а
(згорда).
Може й так.
I роду свойого я не соромлюсь -
То славний рiд майстрiв i зброярiв.
I слухати застольнi вашi спiви
Я встигну ще сьогоднi...
Iдуть з Ульрiкою до брами.
В о ? в о д а
(злiсно крiзь зуби).
Слюсарiвна!
Рушайте далi! Гей, сурмiть, роги!
Ч i п
Гнобителi! Чи довго ще на вас
Ми мусимо до поту працювати?
Щоб ви отак пишалися весь вiк
Та курявою очi нам слiпили...
Похiд руша? далi до замку. Роги. Тим часом Ольшанський, що не зводив
очей з Меланки, сплигнув з коня i пiдiйшов до Козелiуса.
О л ь ш а н с ь к и й
Послухай, дяче! Чи не зна?ш ти
Ту дiвчину? Яка ж краса чудова!
Кажи ж бо, хто вона? Якого роду?
I де живе! Вiдкiль така краса!
Неначе та шипшина чи троянда,
Що по ярах цих ки?вських цвiте!
К о з е л i у с
Зовуть ?? Меланкою, мiй княже,
I хата то ??. Я все тобi
Дорогою до замку розповiм.
О л ь ш а н с ь к и й
(палко).
Та що троянда! Вся вона пала?,
Як заграва, як свiтова зоря!
Чи бачив ти, коли насуне хмара
I оловом укри? небозвiд,
Кида? сонце промiнь свiй блискучий
На бiлий мур - i мур тодi горить,
Як золото на хмарi чорно-синiй...
Так i ?? палають нiжнi лиця
Пiд хмаронькою брiв тих соболевих,
А блискавки тим часом вже мигтять
В ?? очах сумних i разом гнiвних.
Яка ж краса i грiзна i чарiвна!
Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду i вiзьму!
Iдуть обидва в глибину. Ольшанський весь час озира?ться на Меланку.
VI
З-за брами входить Iван Свiчка, молодий, вродливий майстер, i зараз же
порива?ться до Меланки. Цеховики оточують його.
В с i
Здоров був. Свiчко! Га, нарештi ти!
Де ти подiвсь? Тут ско?лось таке,
Що дихати нема куди цехам!
С в i ч к а
Добривечiр, товаришi! Здоровi!
Що тут таке, Меласю?
М е л а н к а
О мiй любий!
Яка ж я рада бачити тебе.
Рух у юрбi. Гомiн.
П р i с я
По?хали до замку!
2 д i в ч и н а
Як той пан
Дивився на Меласю пильно.
П р i с я
Справдi!
Все озиравсь, аж поки зник з очей.
С в i ч к а
Який то пан?
М е л а н к а
Багато ?х було.
Верталися юрбою з полювання.
По?хали до замку...
К о л я н д р а
Ну, тепер
На цiлу нiч пiде бенкетування!
Засвiтиться весь замок од вогнiв,
I до зорi дрижатиме гора
Вiд сурм гучних та вiд пiсень рицарських.
К а п у с т а
Та гавкання собачого...
С в i ч к а
I ось,
В той самий час, коли там на горi
Пани вельможнi гучно бенкетують
При громi сурм та полум'? свiчок,-
Ми в темрявi примушенi томитись
Без свiтла, в темних хатах, як кроти...
Ч i п
Якби ще так! А то ж працюй на нього,
Коли вiн там гуля? на горi!
Ти чув, яку сьогоднi во?вода
На всi цехи роботу урядив?
До покрови зроби i те, i те,
I кожухи, i чоботи, i свити;
Сокири, бочки, дiжки, казани!
А свiтла, як i перше, не да?!
Коли ж тодi робити, будь вiн проклятi
Та доки ж це терпiти!
К о л я н д р а
Та хоч би
Насправдi був такий закон про свiтло!
А то ж свавiлля, примха во?води,
Щоб грошi брать.
П е р е д е р i й
Дванадцять вже рокiв,
Як грамоту прислав великий князь,
Де скасував безглузду заборону.
I свiтло дав палити вiльно всiм.
А де вона, та грамота? ??
Безсоромно загарбав во?вода
I сiм рокiв трима? пiд замком
Всi нашi привiле?, надання
I вiльностi всiх ки?вських мiщан.
С в i ч к а
I сiм рокiв безмовне наше мiсто,
I темно скрiзь, i сiм рокiв нема
Нi гулянок, нi зборiв цехових...
I сiм рокiв не чути вечорниць.
I сiм рокiв не смiють навiть цехи
Сво?х свiчок врочистих засвiтить!
П е р е д е р i й
Тодi, менi зда?ться, що зi мною
Ослiпло цiле мiсто, i нехай
Лиш каганцi засяють по хатах -
То i мо? прозрiють бiднi очi,
Що я колись без свiтла попсував.
К а п у с т а
Та ще якi були чудовi очi...
А майстер же який славетний був.
По всiй землi - i в Краковi i в Львовi
Тво? оздоби знали золотi...
П е р е д е р i й
Всю душу я вкладав в сво? оздоби,
До присмерку, до темряви сидiв
I зiр псував над дрiбною рiзьбою...
Якi мережки з золота кував! I так ослiп...
С в i ч к а
Ослiп чудовий майстер,
Що свiчки був не властен засвiтить!
I доки ж це терпiти! О, якби
Цю грамоту князiвськую добути
Iз замку во?води. Всi б тодi
I каганцi i свiчi запалили
По цiлому Подолью!
Та невже ж
Не доб'?мось ми наших прав законних?
Та що законних! Людських наших прав!
Нi! Годi вже! Життя не пошкодую,
А привiле? нашi поверну!
А не вiддасть добром, то вiзьмем силою.
Об заграву шляхетного ?х замку
Тодi засвiтим нашi каганцi!
Ч i п
Це справжн? слово. Це по-кожум'яцьки!
Я сам ладен хоч зараз засвiтить.
К о л я н д р а
Кому ж i засвiтити, як не Свiчцi,
На те ж i Свiчка вiн!
С в i ч к а
I я це доведу.
Хоч головою ляжу, а знайду!
М е л а н к а
О, не буди страшних примар, мiй любий!
Навiщо нам те свiтло, що вночi
Свiтитиме на горе та на згубу,
Пiд дзвiн сполоху й брязкання мечiв?
Тодi нам свiтло любе, як воно
Сво? промiння лл? в затишнiй хатi,
Коли сiм'я вечеря за столом,
Коли дитину колиса? мати...
Благословенне свiтло, що верстат
Працiвника привiтно осява?...
I прокляте те свiтло, як горять
Всi вулицi од краю i до краю!
С в i ч к а
Амiнь, Меласю,- тiльки що ж робить,
Коли добром нiхто не дасть нам свiтла
Його здобути треба - не молить,
Бо без борнi нiкчемнi всi молитви.
I свiчки мирно? не варта та кра?на,
Що в боротьбi ?? не засвiтила.
Ч i п
Святi слова!
П е р е д е р i й
Амiнь.
К а п у с т а
На вiки вiчнi.
Нехай живе громада славна наша,
Нехай цвiтуть Подолье i Гора.
С в i ч к а
I вiльностi всi нашi. I нехай
Не дума? литовський во?вода
Зробити з нас челядникiв сво?х!
Ч i п
Не буде так! До вiйта всi!
В с i
До ради!
Не будемо робити на панiв!
Хай грамоти поверне й привiле?,
Хай свiтло дасть! До вiйта!
К о л я н д р а
Вiйт iде!
Ч i п
Ага, якраз! Тепер нехай не дiжде.
В с i
Нехай не дiжде далi нас дурить!
Ч i п
Хай зараз же iде до во?води,
За нашi всi вимоги обста?!
VII
Сутенi?. Дiвчата розходяться спiваючи. Меланка йде до себе в хату. З-за
брами повiльно й поважно входить вiйт Шавула, гладкий, у довгому вбраннi з
хутром, з ланцюгом на ши?, i чернець Симеон, теж гладкий, червонолиций i
ще не старий.
Ш а в у л а
Чого це ви зiбрались тут, панове?
Вже пiзнiй час - вечеряти пора...
Ч i п
Вечеряти! Тобi, звичайно, добре
Вечеряти при свiтлi - на горi,
Не те, що нам.
Ш а в у л а
Та й чарку добру випить
Не вадить пiсля праведних трудiв.
Чи так кажу я, отче?
С и м е о н
Суще так.
Бо, як глаголе мудрий син Сирахiв,
Вино ?сть втiха серцю i душi,
?гда душа його прi?млет в мiру.
Ш а в у л а
Во славу мiста нашого.
С и м е о н
Амiнь.
Ш а в ул а
I добру ж вчора я почав слив'янку.
Неначе та мальвазiя 1.
1 Мальвазiя - сорт вина.
С и м е о н
Блажен,
Чия вовiк не оскудi? чаша.
Ш а в у л а
I осетра розкiшного привiз
Менi бурмистр Гудима з Чартори?.
Почнем, премудрий отче?
С и м е о н
В слушний час.
Апостольська то ?жа i споживна.
Ш а в у л а
А може й ви, панове?
Ч i п
Годi вже
Про осетрiв базiкати та чарки,
А про людей i клопоту нема?
Який ти вiйт!
Ш а в у л а
Та що ти, з глузду з'?хав
Чи з ланцюга зiрвався?
Ч i п
Розiрву
Всi ланцюги. Де нашi привiле?в
Де грамоти князiвськi?
П е р е д е р i й
Так, кажи!
Де грамоти всi нашi?
Ш а в у л а
(спантеличений).
Звiсно де - У во?води в замку.
С в i ч к а
Добре дiло!
Чи не для того ж обрано тебе,
Щоб шанував, держав закони нашi,
Щоб захищав сирiт i все поспiльство,
Щоб вiльностi всi нашi боронив.
А де ж вони? То як же ти дозволив,
Щоб во?вода грамоти забрав?
Ч i п
Еге, кажи! Який же пiсля цього
Ти в бiса вiйт?
Ш а в у л а
Не подурiли ви!
Та я ж при чому тут?
П е р е д е р i й
Адже ж сво? млини
Та осетри, бортi1, бобровi гони
Ти боронити вмi?ш. То чому ж
Не боронив ти нашi привiле?
Та вiльностi?
1 Борть - вулик у деревi.
Ш а в у л а
Казати легко вам.
Не боронив! А що ж було робити?
Щоб во?вода взяв та й посадив
Мене в хурдигу?! Ач, якi розумнi!
К а п у с т а
А хоч би взяв. I потерпи за мiсто,
Як потерпiв колись Iван Ходкевич,
Що полонив його Менглi-Гiрей...2
На те ти вiйт.
2 Кримський хан, який 1482 року спалив Ки?в.
Ч i п
Млинiв сво?х шкоду?ш?
Який ти вiйт!
Ш а в у л а
(в розпачi).
Дались ?м тi млини!
П е р е д е р i й
Який ти вiйт!
Ш а в у л а
Попав, як пес в цибулю.
С в i ч к а
Який ти вiйт! Чому не написав
До князя ти? Чому мовчиш про кривди?
П е р е д е р i й
Сваритись з во?водою не хтiв?
К а п у с т а
Млини сво? борониш... рибнi лови!
Ч i п
Слив'янку смокчеш. Черево ростиш!
С в i ч к а
Виходить, сам ти кривдник i порушник
I вiльностей, i твердостей мiських!
В с i
Не треба нам такого вiйта! Геть!
Ш а в у л а
Та що це ви? Здурiли?
Ч i п
Кривдник!
П е р е д е р i й
Зрадник!
Ш а в у л а
Адже ж несила!
Ч i п
Не берись тодi!
Ш а в у л а
Я сто разiв казав...
П е р е д е р i й
Про осетрiв.
Ш а в у л а
Я пiклувався щиро...
Ч i п
За слив'янку.
Ш а в у л а
Та хай вам цур! Насiли, як джмелi.
С и м е о н
О братi?! Одумайтесь, смирiтесь,
Одкиньте гнiв, i ярость, i хулу,
I срамословi?.
Ч i п
А ти чого, патлатий!
С и м е о н
Апостол Павел каже...
Ч i п
Каже вiн,
Щоб не сував ти носа в наше просо.
С и м е о н
Безбожiе! Кощунство!
Ш а в ул а
Тихше ж бо!
Послухайте, панове!
В с i
Годi слухать.
Ш а в у л а
Побачите - я все зроблю, я знов
Пiду до во?води.
С в i ч к а
Добре, згода!
Iм'ям киян рiшуче вимагай,
Щоб одложив безглузду заборону,
Щоб привiле? нашi повернув
I свiтло дав свiтити.
Ш а в у л а
(витира? хусткою пiт).
Все зроблю.
Ну й халепа... хоч не ходи сюдою,
Крiзь браму Кожум'яцьку... краще вже
Кругом ходити - Боричевим взвозом,
Хоч там нагрi?ш чуба - все ж не так,
Як тут тобi цеховики нагрiють...
Аж мокрий лоб... Бувайте!
С в i ч к а
Йди здоров!
Ч i п
Дивись, без свiтла краще не вертайся,
Бо в Кожум'яках голову звернеш...
С и м е о н
О чернь безбожная! О су?те су?т!
Входять обидва в глибину, до замку.
Ч i п
Несмачна буде вiйтовi вечеря...
К о л я н д р а
Побачимо, яке з нього пуття.
С в i ч к а
А завтра ж всi гуртом до магiстрату,
Нехай тепер хоч свiтло дасть, хоч нi -
А на панiв не будем працювати!
В с i
Не будемо робити на панiв!
Завiса.
ВIДМIНА ДРУГА
Там же через якусь годину.
I
Стемнiло. На синьому небi встав блiдий молодий мiсяць. Далекi дiвочi
спiви неначе тануть у вечiрньому повiтрi. На горi, в замку, засвiтились
вогники, але в мiстi скрiзь темно, тiльки перед брамою Симеона жеврi?
червона лампадка.
С в i ч к а
(тихенько спiва?).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов.
Де ж ти, красуне моя, прита?лась,
Вийди на поклик мiй знов!
Стукать не можу, бо зайнятi руки -
Чашу я з медом принiс.
Вийди ж мерщiй, не тягни мо? муки:
Жалить комар мене в нiс.
Бджiлки злетiлись на запах медвяний,
Чаша прилипла до рук -
Вийди ж скорiше, о друже бажаний,
Вийди на тихий мiй гук.
- Брешеш, нема в тебе меду, мiй любий,
Бджiлка вночi не лiта.
- В тебе без меду солодкi? губи,
В мене бджола на вустах!
Тихо вiдхиляються дверi i входить Меланка.
Свiчка ?? пригорта? до себе й цiлу?. Обо? сiдають на лавцi бiля хати.
Меланка пригорнулась до Свiчки, зазира? йому в вiчi.
М е л а н к а
О любий мiй...
С в i ч к а
О зiронька ясна...
М е л а н к а
I все ж таки на тебе я сердита,
Бо мед у тебе тiльки на вустах,
А дiлом болю завда?ш менi ти
I не жалi?ш серця ти мого...
С в i ч к а
Та що це ти! Тебе я скривдив, люба?
М е л а н к а
Навiщо, як метелик на вогонь,
Ти рвешся до пригоди та до згуби?
Нащо тобi те свiтло? То хiба
I в темрявi не ясно нам з тобою...
Для мене - цiлий свiт в тво?х очах,
Навiщо ж ти шука?ш неспокою?
Не любиш ти...
С в i ч к а
О любий друже мiй!
Чи не любов од вiку порива?
Людей на подвиг, на борню, на бiй?
Отак i я на честь твою жадаю
Всi засвiтити в Ки?вi вогнi!
М е л а н к а
Боюся я вогнiв нiчних - вони
Мо?й душi ворожать тiльки горе...
(Пiдводиться).
Прощай, мiй любий...
С в i ч к а
О, побудь, не йди...
М е л а н к а
Не можу, милий... I матуся хвора,
I пiзно вже...
С в i ч к а
(цiлу? ??).
До завтрього!
М е л а н к а
Прощай!
(Iде в свою хату).
С в i ч к а
(один).
Прощай, чудова дiвчино... Тобi
Знайду я долю i життя тво?,
Як свiчку тиху, засвiчу i вкрию.
(Дивиться на замок).
А ти стривай, зловiсний княже тьми,
Литовський вовче, ти ще нам заплатиш
За нашi кривди i за свiтло те,
Що з наших хат безсоромно украв.
(Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов,
Де ж ти, красуне моя, прита?лась,
Вийди ж на поклик мiй знов...
Зника?.
II
Зовсiм стемнiло. З-за Кожум'яцько? брами вертаються Гiльда з Ульрiкою,
що несе засвiчений лiхтар. Гiльда зупиня?ться, дивлячись на замок.
Г i л ь д а
Бенкет в розпалi... кубками дзвенить
I тiшиться литовське? рицарство,
Як гучно там!
У л ь р i к а
О панi, я боюсь,
Що гнiватись на нас страшенно буде
Вельможний пан...
Г i л ь д а
Однаково йому,
Чи дома я, чи нi... Якби ти знала,
Як тяжко та як сумно тут менi
В смутному цьому мiстi, що таке
Занедбане i темне, як могила...
По цих ярах, глибоких та крутих, .
Де лiпляться похилi, вбогi хати,
Такi не схожi на ошатний мiй,
Блискучий Кутногорськ...
Тим часом з правого боку виходить Коляндра i ще два цеховики. Побачивши
Гiльду, зупиняються праворуч на першому планi.
К о л я н д р а
Стривайте, тихо.
Це жiнка во?води з лiхтарем
Верта?ться додому. Нумо, хлопцi,
Давайте наляка?мо ??;
Щоб лiхтарем людей не дратувала,
Що потемки примушенi сидiть.
1 ц е х о в и к
Гаразд!
2 ц е х о в и к
А нум, гуртом...
1 ц е х о вик
Нехай не дрочить...
К о л я н д р а
Гаси лiхтар. Кидаймось разом... Ну!
В с i
Ого-го-го!
(Кидаються i гасять лiхтар).
Це ти, моравська лялько!
(Скачуть у темрявi навкруги переляканих жiнок).
А будете людей дражнити свiтлом,
Що з наших хат украв твiй чоловiк!
К о л я н д р а
Тягнiть ?? до старо? гарбарнi,
Хай потемки посидить до зорi.
Тягнуть.
III
У л ь р i к а
Рятуйте! Пробi!
Ц е х о в и к и
Це тобi не замок.
Це Кожум'яцька брама!
В цю мить Свiчка, що почув крик, кида?ться на порятунок.
С в i ч к а
Геть! Назад!
(Б'? i розганя? цеховикiв).
Як смi?ш ти ганьбити наше мiсто
I товариство наше цехове! Негiдники!
Коляндра i цеховики тiкають.
Пробач, шановна панi,
Зухвальство це, i не суди всiх нас.
Я зараз вам дiстану свiтла,- дайте
Менi лiхтар.
Лiзе на примурок Симеона i запалю? лiхтар вiд лампади.
Г i л ь д а
О, дякую тобi,
Кавалере мiй чемний i ласкавий,
Хто ти такий, мiй хлопче?
С в i ч к а
Я зброяр
I майстер Свiчка, ки?вського цеху,
Роблю я стрiли, луки i мечi.
Г i л ь д а
(вражена).
То, значить, ми брати по реместву!
Як дивно це. Мiй батько теж зброяр,
Цехмейстер славний мiста Кутногорська,
Який при?мний випадок!
С в i ч к а
Менi
При?мно теж - дозволь, я проведу
Тебе до замку, найяснiша панi...
Виходять всi тро? повз Симеона, дорогою до замку.
IV
З глибини входять Ольшанський i Козелiус.
О л ь ш а н с ь к и й
Далеко ще?
К о з е л i у с
О нi, ми вже прийшли,
Отут вона живе.
О л ь ш а н с ь к и й
Iди... Яка ж убога
Хатина ця. I в нiй така краса,
Така краса розкiшна й чарiвна.
К о з е л i у с
Я наказав, щоб варта пильнувала
Хатину цю. Нехай хоча на мить
Вона вогонь засвiтить - зараз схоплять
I приведуть до замку.
О л ь ш а н с ь к и й
(нетерпляче).
Йди, кажу.
К о з е л i у с
Тодi вже сам тримай свою голубку.
О л ь ш а н с ь к и й
Iди, кажу.
Козелiус виходить.
Невже така краса
Сама не свiтить, мов алмаз блискучий,
I темряви навкруг не осява?
Не знаю сам, що робиться зi мною,
Неначе чари душу оплели...
А може, й справдi чари... Кажуть всi,
Що в Ки?вi гнiздяться чарiвницi
По цих ярах та?мних i крутих...
Хай буде так. Назад нема дороги.
Гей! Вiдчини!
Стука? в дверi. Меланка виходить iз хати.
М е л а н к а
Хто тут?
О л ь ш а н с ь к ий
Це я...
М е л а н к а
Хто ти?
О л ь ш а н с ь к и й
Я той, кого ти душу полонила
I чарами сво?ми оплела...
Я князь Ольшанський, каштелян i рицар.
О, не тiкай, благаю - постривай.
Для тебе я покинув ясний замок
I в темний яр спустився, щоб красу
Твою ще раз побачить, чарiвнице.
Хапа? ?? руки.
М е л а н к а
Пусти мене!
О л ь ш а н с ь к и й
О, постривай!
М е л а н к а
Пусти!
Яка ганьба! Хiба князiвський звичай
Хапать дiвчат опiвночi? Пусти,
Менi за тебе соромно.
Вiдштовху? його.
О л ь ш а н с ь к и й
(затриму? ??).
Не сором
Таку красу i злочином здобуть.
Не соромно такий алмаз блискучий
До княжого палацу повернуть.
Тебе вiзьму, бо на шляху мо?му
Тебе найвища доля нарекла.
М е л а н к а
Не для князiв литовських чи нiмецьких
Моя дiвоча доля - вiльна я.
Iди! На перший раз тобi дарую.
Звича?в, мабуть, наших ти не знав.
Iде до сво?? хати.
О л ь ш а н с ь к и й
(один).
I з тим пiшла... спокiйна i прекрасна,
В свою убогу хату, як в палац.
А я стою без розуму i волi,
Неначе блискавка упала мiж очей...
I все ж таки тебе я не зречуся -
Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду i вiзьму.
Виходить у глибину.
V
Тихо. З-за брами виходять Коляндра i Чiп.
ЧIП
То де ж це ти штани собi подер?
Напевно, лазив до чужо? жiнки,
Та напоровся на чужий кулак.
Це вже у вас така кравецька вдача:
Лизнув, та й ходу... Ласi до жiнок.
К о л я н д р а
Та ну тебе в болото! Причепився.
Багато ти в жiнках тих тямиш... тур...
Ч i п
А що в них тямить? Ухопив - держи,
Не вирвалась - то й цiлувати можна...
К о л я н д р а
Чи бачили! То вирвешся хiба
З таких лабет ведмежих, як у тебе.
Кохання теж... ведмеже...
(Спотика?ться).
А бодай
Ти не дiждав. Як в буцегарнi темно.
Бодай ти там ослiпнув, княже тьми,
За наше свiтло...
Раптом у Меланчинiй хатi спалахнуло свiтло.
К о л я н д р а
(здивовано).
Ой, дивись, дивись,
В Меланки свiт! Чи в розумi вона!
Здурiла дiвка. Зараз же прийдуть,
Причепляться.
Ч i п
Щось ско?лось, напевно.
Меланка вибiга? з хати.
М е л а н к а
Ой боже ж мiй! Допоможiть! Вмира?!
Вмира? мати. Боже, що робить!
(Стука? в сусiдню хату).
Марусе! ?вго! О, яке нещастя!
(Бачить Коляндру, бiжить до нього).
Ой, лишенько... Допоможiть. Мерщiй!
Бiжiть мерщiй до лiкаря, до нiмця.
Ч i п
Що на Волоськiй вулицi! Я вмить!
Вибiга? за браму. Збираються дiвчата, народ... В числi iнших Передерiй.
М е л а н к а
Прокинулась... не може дихать...
К о л я н д р а
(з жахом).
Свiтло!
Що робиш ти! Мерщiй гаси! Мерщiй!
М е л а н к а
(лама? в розпуцi руки).
Суму? мати в темрявi, блага?,
Щоб засвiтила: моторошно ?й...
О боже, що ж робити, що...
Г о л о с з х а т и
Меласю!
Меланка кида?ться до хати.
Д i в ч а т а
Дозiр! Дозiр iде! Обхiд!
(з жахом).
Пропали.
Гасiть мерщiй!
З глибини увiходить кiлька вартових, з ними осмник Козека з лiхтарем.
Позаду вигляда? Козелiус.
К о з е к а
А, свiтло! Знов непослух!
Чия це хата? Зараз записать.
I взять вину.
Вартовi стукають у дверi.
В а р т о в i
Гей, хто там! Вiдчиняй!
К о з е к а
Тягнiть сюди!
П е р е д е р i й
Стривайте! Тихше ви!
Нещастя тут. Людина умира?.
То майте ж совiсть.
К о з е к а
Геть!
Н а р о д
Гнобителi! Кати!
Знущання це нелюдське! Глум безбожний!
Вартовi вдираються в хату.
Мучителi! Катюги! Доки з нас
Ви будете знущатись!
К о з е к а
Геть усiх!
Свавiлля, бунт?!
Вартовi витягають iз хати Меланку.
А, осьдечки вона,
Красуня ця,- ведiть ?? до замку,
Нехай посидить там.
М е л а н к а
(вирива?ться).
Не смi?ш ти
Затримувать мене в таку хвилину,
Коли вмира? мати!
К о з е к а
Менше з тим.
Берiть ??.
Г о л о с з х а т и
Меласю! Доню!
М е л а н к а (в розпачi).
Мамо!
К о з е к а
Берiть ??.
Меланку схопили.
П е р е д е р i й
Пусти! Не смi?ш ти!
Н а р о д
Катюги! Душогуби безсоромнi!
М е л а н к а
Пусти! Вона вмира?! Мамо! Рiдна!
(Пада? навколiшки).
Пусти мене, благаю всiм святим,
Вона ж вмира?. Мамочко ?дина!
К о з е к а
Тягнiть ?? за руки!
П е р е д е р i й
Бийте ?х!
Н а р о д
Гвалтiвники! Проклятi душогуби!
Геть кривдникiв! Женiть ?х! Бийте ?х!
До бiса драбiв! 1 Годi вже знущання!
1 Д р а б - зневажливе "злидар", "негiдник",
Обуренi городяни наступають на варту.
К о з е к а
Свавiлля! Заколот! З пiхов мечi!
Рушайте далi!
П е р е д е р i ? в а д i в ч и н к а
Дядю, я боюсь.
П е р е д е р i й
Не бiйсь, моя дитиночко... не бiйся...
К о з е к а
З пiхов мечi! Рубайте всiх! Женiть,
Ведiть ??. А, будете, свавiльцi!
Варта вийма? мечi. Бiйка. Городяни вiдступають. Дехто пада?.
Г о л о с iз х а т и
Меласю... доню...
М е л а н к а
Мамо! Мамо рiдна!
Рiднесенька моя! Прощай...
К о з е к а
Вперед!
М е л а н к а
То будьте ж ви всi проклятi навiки,
Насильники, гвалтiвники, кати!
К о з е к а
Ведiть ??! Рушайте в замок!
Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводить Меланку.
П р iс я
(виходить з хати).
Вмерла...
П е р е д е р i й
Чи буде ж край пригнобленню цьому,
Чи буде ж край цiй кривдi безсоромнiй!
Ходiм додому, дiвчинко, ходiм...
Стривай... хтось знову кличе... що таке?
Раптом з-за Симеона чути галас i шум.
Г о л о с С в i ч к и
Товаришi! Сюди, на помiч!
П е р е д е р i й
Свiчка!
Це вiн! Його це голос. Всi туди!
С в i ч к а
До збро?, цехи!
П е р е д е р i й
Так, це вiн! Рушайте!
А ти бiжи додому - я вже сам...
Н а р о д
На визвiл всi! Рушай! До збро? всi!
Д i в ч а т а
Ой боже ж мiй! Ой лишечко! Тiкаймо.
Вбiга? Чiп.
Ч i п
Нема? лiкаря. Що тут таке?
П е р е д е р i й
Мерщiй
На допомогу Свiчцi i Меланцi -
?? взяли!
С в i ч к а
До збро?, кожум'яки!
Ч i п
Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись!
Хапа? з землi величезне полiно й кида?ться вперед на крик.
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
Народ з криком сипонув у глибину вулицi.
П е р е д е р i й
(намацуючи цiпком дорогу, йде праворуч).
О доле, доле! Для чого ж менi
Незрячому ти серце розпалила?..
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
ВIДМIНА ПЕРША
Велика похмура зала в замку во?води; ?? дикого вигляду не можуть
пом'якшити розкiшнi килими й парча, якi укривають грубi брусованi стiни.
Праворуч велике вiкно. День схилився надвечiр. Во?вода сидить у високому
крiслi, за столом, укритим килимом. Писар Козелiус доповiда? про справи.
Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чека? наказу. Князь Ольшанський
сто?ть бiля вiкна й дивиться на мiсто.
I
Входить ловчий Янулiс.
Я н у л i с
До пана во?води вiйт Шавула.
В о ? в о д а
Нехай зажде. А осмника нема?
Я н у л i с
Козека тут.
В о ? в о д а
Скажи, щоб увiйшов.
Янулiс виходить i зараз же верта?ться.
В о ? в о д а
(до Козелiуса).
I що ж той Свiчка?
К о з е л i у с
Це ?? жених
I, безперечно, вплутаний в цю справу.
Та мусили його ми вiдпустить,
Бо в той сам час, як свiдчить панi Гiльда,
Якраз ?? вiн боронив од лотрiв 1,
Що на ?? напали в тих ярах.
1 Лотр - розпусник.
В о ? в о д а
Чудове товариство в панi Гiльди!
Дiждеться, що ?? я посаджу
До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека?
2 Кляштор - католицький монастир.
Входить Козека, голова йому зав'язана.
Пане Кезгайле! Треба учинить
Постiйну варту по отих удоллях,
Що йдуть пiд замком, де живе той люд,
Непевний i свавiльний.
О л ь ш а н с ь к и й
(мрiйно про себе).
Де вона
Живе, моя красуня неприступна.
В о ? в о д а
При Кожум'яцькiй брамi, потiм там,
Де Копирiв Кiнець i в Кожум'яках.
К о з е л i у с
Зосiбна в Кожум'яках, бо туди
Тепер пiткнутись просто небезпечно,
Хоч не ходи до замку тим шляхом.
О л ь ш а н с ь к и й
Там... там вона живе... i наче в казцi
?? страшнi потвори стережуть...
К е з г а й л о
Сьогоднi ж все зроблю, пан во?водо,
I вартових поставлю скрiзь.
(Чха?).
Апчхи! А щоб тобi з тим перцем!
К о з е к а
Це вже справдi,
До Кожум'як хоч зовсiм не ходи.
Напали вчора знов на нашу варту,
I голови ми ледве вберегли...
В о ? в о д а
Хорошi й ви. Комусь потрiбнi дуже
Дурнi макiтри вашi. Ну, кажи -
Що там iще?
К о з е к а
Великий караван
З товарами прийшов iз Перекопа,
Тобi купцi обвiстку принесли.
В о ? в о д а
(жваво).
Що ж ти мовчиш! З обвiсткою купцi?
Нехай несуть. А що там в них, ти бачив?
К о з е к а
Та все як завжди: килими, парча,
Китайка, шовк, камха золототкана,
Шафран, гвоздика, перець i мигдаль.
К е з г а й л о
(обурений).
Як, знову перець? Годi вже! Апчхи!
Не хочу я! Нема мо?? згоди!
Це просто глум - щоразу, як купцi
Яку обвiстку в замок принесуть,
То всiм чудовi дiстаються речi:
Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча;
Убори всякi, сiдла дорогi -
Менi ж щоразу перець. Годi вже!
В о ? в о д а
Та тихше-бо.
К е з г а й л о
Не хочу я i слухать!
В о ? в о д а
Такий звичай.
К е з г а й л о
Нема таких звича?в,
Щоб коменданта перчить раз у раз.
Чи я кабан, чи з начинкою щука!
Дивись, якi розумнi? В мене й так
Заваленi цим перцем всi комори,
I без того я чхаю цiлий день
Вiд цього перцю - горло все подер.
Вся страва з перцем, i горiлка з перцем,
I навiть мед гiркий, як хрiн... Апчхи!
О л ь ш а н с ь к и й
Принаймнi це корисно для любовi -
Адже ж у пана молода жона,
Та ще така красуня.
К е з г а й л о
(хапа?ться за меч).
Що таке?
Я покажу тобi, клянусь Перуном,
Як з мене глузувати тут... Апчхи!
В о ? в о д а
(втруча?ться).
Та тихше-бо, панове! Справдi, ти,
Кезгайле, став пекучий, наче перець.
Я накажу, щоб камфори тобi
Давали замiсть перцю. Ну, то що ж!
Поклич купцiв - нехай несуть дарунки.
Козека виходить.
Побачимо, що там у них. А що,
Знайшли якого майстра, щоб наладив
Нам дзигарi на вежi?
Я н у л i с
(уклоня?ться).
Так, знайшли,
Вельможний пане. Свiчка то, зброяр
З Подолья, славний майстер, вiн вже тут.
В о ? в о д а
Як, знов той Свiчка? То нехай полiзе
На вежу та огляне дзигарi,
А потiм щоб сюди прийшов.
Я н у л i с
Гаразд!
Виходить.
В о ? в о д а
То що ж купцi? Ага - ось i вони.
II
Увiходить схiдний купець з Перекопа з кiлькома слугами, що несуть на
витягнутих руках рiзнi подарунки: золототканi тканини, килими, шовк,
сiдло, схiднi чоботи i т. iн. Козека йде за ними. Статечний, з довгою
сивою бородою, купець трима?ться поважно й спокiйно.
К у п е ц ь
Селям-алейкум, славний во?водо!
Iз Перекопа караван тобi
За зверхнiсть та за ласку подорожню
Дарунками оцими б'? чолом.
Нехай Аллах тво? умножить лiта
У всякому привiллi i добрi.
В о ? в о д а
I вам бажаю миру й талану,
За подарунки дякую.
К у п е ц ь
Прийми
Вiд нас цей адамашок злототканий,
Цi килими, китайку, алтабас 1,
Помаранчi свiжi, чемлiт 2 i сап'ян.
1 Алтабас - парча.
2 Чемлiт, чемерка - чоловiчий верхнiй одяг з талi?ю, зiбраний ззаду.
В о ? в о д а
Гаразд, приймаю.
К у п е ц ь
Хай щастить Аллах.
(Поверта?ться до Ольшанського).
Дозволь тобi, вельможний каштеляне,
Обвiстку теж подарувати - килим,
Пiвлiтра шовку, чемлiт - сагайдак
I на коня прибiр дорогоцiнний.
О л ь ш а н с ь к и й
За подарунок дякую. Стривай!
(Одводить купця набiк, в той час як iншi розглядають дарунки).
Скажи менi, мiй крамарю турецький,-
Чимало, мабуть, бачив ти в сво?х
Мандрiвках вiчних - чи не зна?ш ти,
А може й в тебе ? таке корiння,
Щоб дiвчину до себе привернуть?
К у п е ц ь
Пробач менi на словi цiм, мiй пане,
Якщо такого рицаря, як ти,
Вельможного i гарного, як мiсяць,
Та дiвчина не любить - то цього
Аллах не хоче, мабуть,- i нема
Такого в свiтi зiлля, щоб воно
Ту дiвчину до тебе привернуло.
О л ь ш а н с ь к и й
(в запалi).
Коли Аллах не хоче, то нехай
Диявол сам менi в цiм допоможе!
К у п е ц ь
(з жахом).
Печатка Солеймана хай мене
Од Iблiса лукавого укри?.
Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець поверта?ться до Кезгайла -
урочисто.
К у п е ц ь
Тепер тобi, хоробрий коменданте,
Звича?м стародавнiм теж дозволь
Подарувати цей мушкат, шафран
I перець цей найкращий.
Загальний регiт.
К е з г а й л о
(розлючений, вихоплю? меч).
Що таке?
Знов перець! Зараз геть менi, не то
Тебе самого в перець потовчу!
I Перекопа свого не побачиш!
Купець i слуги злякано тiкають.
К у п е ц ь
Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа!
Тiкають, покинувши дарунки.
В о ? в о д а
Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле?
Сховай свiй меч i не лякай людей.
Пiди до них, пан писарю, i дозвiл
На ви?зд ?м iз мiста напиши...
Козелiус, уклонившись, виходить.
Ну, де ж той майстер?
III
Входять Свiчка i Янулiс.
В о ? в о д а
А, це ти - ну що ж,
Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi?
О л ь ш а н с ь к и й
?? жених... не дивно ж, що вона
Князiвсько? любовi не схотiла...
В о ? в о д а
Зумi?ш ?х налагодити?
С в i ч к а
Так,
Попробую, ясновельможний пане.
Я вже знайшов, чого вони не йдуть.
В о ? в о д а
Якщо зумi?ш - матимеш за працю
П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв
Французького сукна.
К е з г а й л о
(ляска? Свiчку по плечу).
I пачку перцю -
Чудовий перець - в ротi аж горить.
В о ? в о д а
Якраз тобi до речi - на весiлля.
С в i ч к а
(хмуро).
Не до весiлля нам, шановний пане,
Якщо не смi?м свiчки засвiтить,
Коли звелись вiд темряви ми й туги.
Коли вiд трупа матерi дiвчат
Без сорому хапають слуги.
Тодi весiлля справлю я сво?,
Як все Подоль? свiчками зася?.
В о ? в о д а
Чимало ж доведеться зачекать
Тобi часу блискучого такого, -
Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли,
Що воску назбирають в дубi тiм
Для тих свiчок...
С в i ч к а
Зате вже ? сокира,
Що вируба? борть в отих дубах.
О л ь ш а н с ь к и й
Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас
Сокира ? про голови свавiльнi...
С в i ч к а
Не про свавiльнi, мабуть, а такi,
Що втiхам вашим панським заважають,
Коли князiвське око до дiвчат
Придивиться, бува?, дуже пильно.
Тобi не раю, княже, я вночi
В ярах ходити наших - темно дуже.
О л ь ш а н с ь к и й
(хапа?ться за меч).
Як смi?ш ти, зухвальче!
К е з г а й л о
(регоче, радий).
Га! Ха-ха!
Виходить, i у тебе перець ?.
У мене в горлi, а у тебе в оцi.
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене,
Коли весiлля здума?ш справляти -
Хоч не покличеш в гостi - сам прийду.
1 К м е т - селянин, хлiбороб.
З брязкотом хова? меч i виходить.
В о е в о д а
I справдi, щось ти дуже розпустив
Тут язика - iди мерщiй на вежу
I лагодь дзигарi, та пам'ятай
I кожум'якам всiм сво?м скажи,
Що замiсть свiтла я по тих ярах
Поставлю варту - буде вам свiтити.
К е з г а й л о
А змерзнете - нагрi?, ха-ха-ха!
В о ? в о д а
Тепер iди на вежу.
Свiчка уклоня?ться i йде.
К о з е к а
(втруча?ться).
Постривай!
А все ж таки менi чогось зда?ться,
Що й ти там був, коли в отих ярах
Ми дiвчину затримали за свiтло.
(Береться за голову).
К е з г а й л о
(втруча?ться).
А хоч i був! Було тодi хапать,
Коли тобi макiтру вiн пошарпав.
Що б вiн за хлопець був, якби свою
Та дiвчину не мiг одборонити.
Iди, та в другий раз не попадайсь.
Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!
Свiчка виходить.
В о ? в о д а
Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко.
Козека виходить.
Цей Свiчка зух - та небезпечно зараз
Це кожум'яцьке кодло ворушить.
IV
Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й
витягнувши довгi сво? ноги, почина? з видимим обуренням розглядати сво?
подарунки, нюха?, чха?, плю?.
К е з г а й л о
I хто той перець вигадав! Апчхи!
Напевно, чорт, щоб дратувать людей...
Ш а в у л а
Чолом тобi, великий во?водо,
Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства
До тебе в справах наших...
В о ? в о д а
Що таке?
Ш а в у л а
Дозволь тобi повiдать по порядку...
В о ? в о д а
Коротше тiльки - вже часу нема.
Ш а в у л а
(почила урочисто).
Як вiдомо тобi, громада наша
З давнiх-давен звича? стародавнi
I вiльностi мiськi? береже.
Ще Вiтовт, князь великий i преславний,
Нам грамоту уставну дарував.
Князь Олександр...
В о ? в о д а
(перебива?).
Кажи до справи ближче,
Облиш князiв - ?х добре знаю сам.
Ш а в у л а
То я ж кажу - князь Олександр...
В о е в о д а
(нетерпляче).
Ти знов!
Доволi вже князiв тут поминати,
Неначе в церквi. Дiло говори.
По що прийшов?
Ш а в у л а
(витира? хусткою лоб).
Та я ж хотiв казати,
А ти менi всi думки сколотив...
Про що, пак, я - екхм, з давнiх-давен
Громада наша твердо й непорушне...
От халепа... зав'яз, як пес в тину.
Громада наша...
В о ? в о д а
Чули вже про це!
К е з г а й л о
Понюхай перцю - може, в головi
Яснiше стане.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Вже не перший день,
Бач, скаржаться всi нашi городяни,
Що ти вiд нас всi грамоти забрав.
(Во?вода стука? кулаком).
Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже!
Але ж несила! Скаржаться, що ти
?м свiтла не да?ш вночi свiтити,
Хоча на те князiвський дозвiл ?.
I справдi - князь великий Олександр
Нам грамоту давно вже дарував,
Де, всi вини й притуги одложивши,
I свiтло теж дозволив всiм свiтить...
I ось як вiйт...
Во?вода схоплю?ться в гнiвi.
В о ? в о д а
Аж ось воно куди!
То ти як вiйт? А ти хiба не зна?ш,
Що з ласки ти мо?? тiльки вiйт?!
Що справжнiй вiйт я сам, як во?вода!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о ? в о д а
Що якби схотiв,
Давно б себе проголосив за вiйта!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого. Я хiба про це...
Про грамоту я тiльки та про свiтло.
В о ? в о д а
А, грамоту! А зна?ш ти, що в нiй,
В тiй грамотi, написано про вiйта?
Не зна?ш?
(Вийма? з дубово? окуто? скринi грамоту й кида?
Козелiусовi).
Прочитай йому мерщiй.
К е з г а й л о
Попався, друже, - вiн тобi наперчить.
В о ? в о д а
Читай отут.
К о з е л i у с
(чита?).
"Коли вночi з огнем
На м?сте в дом?х сиживали, iно
За те вини з них во?вода брав,
Ми то ?м отложили".
Ш а в у л а
Я ж казав!
В о ? в о д а
Послухай краще далi.
К о з е л i у с
(чита?).
"I о том
Нехай войт в?да?т. А ?сли б н? хот?л
Того смотр?тi войт i от огню
Которая би м?сту шкода..."
В о ? в о д а
(грiзно).
Чу?ш?
К о з е л i у с
"Которая би м?сту шкода стала,
Тогда ми ма?м самi покарать".
В о ? в о д а
Кого карати? Вiйта. Ну, нехай.
Я завтра ж грамоту верну до Ради
I свiтло всiм дозволю. Тiльки сам
Тодi вiдповiдай за шкоду мiсту, -
А як пожежа ско?ться, тодi
Не гнiвайся вже, друже мiй ласкавий,
Коли твою я голову дурну
Пiд брамою Пiвденною зiтну.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Та я ж нiчого!
В о ? в о д а
(да? йому грамоту).
Нi, тепер бери,
Коли хотiв!
Ш а в у л а
(з жахом).
Та хай ?й цур!
В о ? в о д а
Ага!
Не до смаку за все вiдповiдати,
Не до вподоби. Ти ж бо як хотiв?
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о ? в о д а
Щоб i владу мати,
I щоб турбот нiяких не було!
Чи ж я чiпав тво? бобровi гони,
Бортi медовi, осетри, млини?
Втручався я коли в тво? прибутки,
Займав коли твiй шостий грош з чиншiв? 1
Чого тобi, дурному, бракувало!
1 Чинш - податок за користування землею.
Ш а в у л а
О боже ж мiй!
В о ? в о д а
Сидiв би та мовчав.
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о ? в о д а
Пив свою слив'янку.
Ш а в у л а
I цей слив'янку...
В о ? в о д а
?в би осетрiв
Та радий був, що клопоту не ма?ш!
Не дурно ж пузо он яке вiдпас!
Дивись тепер. Не хочещ в згодi жити,
То я тобi незгоду покажу.
(До Козелiуса - грiзно).
Вiддай йому цi грамоти.
Ш а в у л а
(з жахом).
Не хочу!
Не хочу я! Та пропади вони!
В о ? в о д а
Пиши наказ.
Ш а в у л а
(блага?).
О, змилуйся, мiй пане,
Пробач менi за клопiт цей дурний!
(Витира? хусткою лоб).
В о ? в о д а
Не до смаку? Дивись, щоб це востанн?,
Йди поки цiлий, лиха не буди.
(У гнiвi виходить).
К е з г а й л о
?ж осетрiв та пий горiлку з перцем,
I серця не хвилюй дарма!
Ша в у л а
(в розпачi береться за голову).
Ще кажуть - вiйту клопоту нема!
Куди не ткнися - скрiзь одна рахуба:
Там кожум'яки голову гризуть,
Тут во?вода грi? чуба -
I тут i там виходить тiсний кут.
Завiса.
ВIДМIНА ДРУГА
Та сама зала увечерi. Тепер вона урочисто прибрана й освiтлена силою
свiчок. Чути музику й застольнi пiснi з сумiжно? зали, де бенкету? Во?вода
з гостями.
Гiльда сто?ть край вiкна й дивиться з сумом на темний Ки?в.
I
Р и ц а р i
Гей-го, не все те вмерло,
Що сховане в землi,-
Назад земля поверне
Зерно, що ?й дали.
Виносить хвиля перли
З морсько? глибини -
Гей-го, не все те вмерло,
Що сховане на днi.
Не згасли в пущах темних
Литовськi? вогнi,
Гей-го, не все те вмерло,
Що сховане у тьмi.
Ульрiка вводить обережно Свiчку.
У л ь р i к а
Постiй отут - ти звiдси все побачиш.
Не тупоти ногами, як ведмiдь.
С в i ч к а
А свiтла ж скiльки! Ось де всi свiчки,
Що в нас забрав вельможний во?вода.
На все б Подоль? стало.
У л ь р i к а
Он, дивись,
То рицар Ольбрахт з Вiльни, що привiз
Пожалування пану во?водi,
А той, що кубок золотий бере,-
Пирхайло-рицар - скiльки ж вiн вина
Та меду може випить - просто жах!
С в i ч к а
А хто отой - суворий, довговусий,
Убраний просто, з шрамом на лицi?
У л ь р i к а
Та це якийсь Звенигородський рицар -
Не рицар - якось дивно ?х зовуть,-
Живуть вони в степу - татарiв б'ють
Й нiкому не коряться - Козир-Косог...
А, здумала. Козак! То ось i цей
Такий козак - старший над ними - Кмiтич.
С в i ч к а
Я чув про нього... Ось би нам таких.
(Озира?ться).
I як би це довiдатися тiльки,
Де грамоти хова? вiн...
У л ь р i к а
Ходiм...
Не бачу я, що панi тут... Та тихше.
Не тупоти. Ступа?, наче кiнь.
Виходять. Свiчка озира?ться.
II
Рузя, Кезгайлова дружина, жвава, кокетлива панi. Пiдходить до Гiльди.
Р у з я
А я тебе шукаю скрiзь! Ми всi
Там бавились в мисливському поко? -
Спiвали, трохи випили. А що ж!
Сидiти та дивитись, як вони
Там вихиляють кубки,- дуже вдячна.
Ти чула, як спiва? Флорiан,
Ольбрахтiв джура? Ах, чудовий хлопчик.
А скiльки зна? всяких вiн пiсень!
Г i л ь д а
Дивись, щоб не прийшлися тi пiснi
Не до смаку тво?му чоловiку...
Р у з я
Ат, вигадки! Доволi вже того,
Що згодилась я жити в цiй хуртизi,
Та ще з таким ведмедем, що його
Лиш перець може трохи зворушити.
Та мiй ведмiдь хоч добрий. А з тво?м -
Нащо вже я весела й нежурлива,-
Не вижила б, зда?ться, й трьох хвилин.
Не дивно ж, що i ти така сумна...
Г i л ь д а
Була i я безжурна та щаслива
На батькiвщинi радiснiй мо?й...
О, подивись, яке сумне це мiсто-
Як темно там в долинi... жодний вогник
Не свiтиться в хатах, неначе всi
Там вимерли... i чарiвник всесильний
Важку на мiсто руку наложив...
Яка нудьга... Коли я знов побачу
Мiй осяйний, веселий Кутногорськ...
Ру з я
А я мою Варшаву... о, вже йдуть.
Ну, постривай - тепер ми затанцю?м,
I джуру я нiкому не вiддам!
III
Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й
сам Во?вода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво ?й уклоняються. Во?вода
хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi
рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус
трима?ться позаду.
О л ь ш а н с ь к и й
То там, я чув, привiлля на степу,
На ваших тих грунтах Звенигородських
Земля не мiряна - ори де хочеш,
А риби, м'яса, меду хоч залийсь,
К е з г а й л о
А перцю-то напевно вже нема.
К м i т й ч
Привiлля, що й казати, там, мiй княже,
А перцю бiльш як треба - так i жди,
Щоб татарва, як вихор, не знялася
Та перцем не засипала очей.
I оремо i сi?мо з шаблями,
З сокирою ляга?м i вста?м.
П и р х а й л о
Та хто ж вони, цi люди? Козаки?
Напевно, лотри, наволоч ледаща...
К м i т и ч
Ця наволоч ? купка смiльчакiв,
Що не злякалась шаблею й сохою
Далекi нашi межi боронить!
Недовго б ти пишався в вашiй Вiльнi,
Коли б ми там не бились на чолi.
Давно б уже сидiв в татарськiй ямi.
П и р х а й л о
(про себе).
Зухвалий хлоп!
Виходить обурений.
К е з г а й л о
(регоче).
Ха-ха! Я бачу, й ти
Умi?ш перцем очi засипать.
Стривай, я скоро сам до вас при?ду.
Набридло вже за мурами сидiть.
Р у з я
Та годi вже - нуднi розмови вашi
Могли ви там за кубками вести.
Пора до танцiв - пане во?водо,
Звели музицi грати для гостей.
В о ? в о д а
Не проти я рицарсько? розваги,
Нехай дадуть до танцiв перший знак.
(Фанфари).
Луна? гасло втiхи й насолоди,
Хай кожен гiсть запросить i веде
Прекрасних пань звича?м стародавнiм.
Пода? руку Гiльдi, iншi подають сво?м дамам, i всi обходять залу
повiльним урочистим темпом, пiсля чого вiдводять дам на ?хнi мiсця.
Р у з я
Тепер танцю веселого й швидкого,
Щоб розiгрiти, розiгнати кров!
Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твiй
Веселого нам танцю влаштував.
Гоньоного, вирваного, млинка,
Такого, як в Варшавi чарiвнiй.
О л ь ш а н с ь к и й
(до Кезгайла).
I справдi, що з дружиною такою
Тобi не треба перцю, друже мiй.
Вона сама - як перець стручковий.
К е з г а й л о
Дивися краще, щоб тобi в ярах
Не всипав майстер Свiчка перцю з маком.
Рузя та iншi дами тягнуть на середину Флорiана, молодого вродливого
джуру.
Р у з я
Мерщiй-бо, Флорiане, заспiвай
Пiсень веселих до танцiв швидких.
Ф л о р i а н
Тодi ставайте, панi й кавалери,
Давайте "пшепюречку" танцювать.
Спiва?. Всi стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола "пшепюречку",
що танцю? всерединi й нарештi прорива? коло.
Ф л о р i а н
Як в ставку кружляють рибки,
В'ються ластiвки моторнi,
Як в млинi танцюють жорна,
Ми в танку зiв'?мось швидкiм.
А панянка в колi в'?ться,
На всi боки утiка? -
Скрiзь ?й виходу нема?,
Скрiзь ?й пiсня в очi лл?ться:
Фiт, фiт, фiт, пшепюречко,
Хорошуле, бiлолиця,
Не втечеш ти до пшеницi,
Не втечеш ти, коханечко!
Р у з я
Тепер гоньоний. Ценар чи млинка!
Ф л о р i а н
Прекрасних пань покiрний я слуга.
О л ь ш а н с ь к и й
Дивись, у залi, наче вихор буйний,
Знялися танцi з захватом новим.
Танцi.
В о ? в о д а
Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина,
Виру? там веселiсть через край.
Лиха з такою жiнкою година,
Хоч нi на крок од себе не пускай.
К е з г а й л о
Не бачу в тiм лихо? я прикмети,
Що в танцях жiнцi весело мо?й -
Зате в тво?? жiнки для бенкету
Занадто вигляд хмурий i сумний.
В о ? в о д а
Клянусь Перуном! Я ?? навчу,
Як мiй бенкет ганьбити осяйний.
(Пiдходить до Ольшанського).
Ну що, мiй княже, мабуть, ? на що
I в Ки?вi у нас помилуватись?
О л ь ш а н с ь к и й
Не тiй красi дивуйсь, що тут сiя?,
При цих свiчках, музицi i танку,
А тiй красi, що й в темному кутку
Навкруг себе мов свiтло розлива?.
? дiвчина, якби сюди ввiйшла -
Померкли б всi свiчки та всi красунi!
Iдуть у глибину зали. Флорiан i Рузя в захватi танцю.
Ф л о р i а н
Нiколи ще не бачив я очей,
Щоб стiльки щастя й ласки обiцяли!
Невже вони не щирi в вечiр цей -
Або вони сiяють тiльки в залi,
На втiху всiм, для багатьох людей?
Р у з я
О нi! Для тебе тiльки, мiй коханий.
Ф л о р i а н
Коли ж тебе вiч-на-вiч я знайду?
Р у з я
Вночi сьогоднi... муж на варту стане,
Чекай мене... в цiй залi... я прийду.
Вибiга? - вiн за нею.
IV
Во?вода, Кмiтич i Козелiус пiдходять до Гiльди, що сидить в самотi бiля
вiкна.
В о ? в о д а
Одна, зда?ться, панi в цiлiй залi
Смутна та хмура; бачу я, що ?й
Не до вподоби нашi всi розваги,
Не до смаку бенкет мiй осяйний.
Хiба свiчок замало тут блискучих,
Хiба музика наша не гучна?
Чи не шляхетнi досить нашi гостi,
Чи мало кубкiв меду та вина?
Одверта це зневага!
Гiльда пiдводиться.
Г i л ь д а
О мiй пане!
Чи смiю ж я, покiрная раба
I во?води славного дружина,
Такий бенкет блискучий зневажать?
А що сумна - то не моя провина,
I серцю я не владна наказать...
Щоправда, мимоволi я згадала
Про iншi свята, що колись
Ми в Кутногорську рiдному справляли...
I стародавня ратуша тодi
I з нею цiле мiсто променiло
Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль
Неслись пiснi, i все округ кипiло,
Як в казанi. Чому ж таке сумне,
Чому ж таке безмовне наше мiсто?
Чому ж, як там, на наш бенкет воно
Не вiдповiсть привiтно i врочисто,
I жодне там не свiтиться вiкно?
I ось тодi... тодi менi зда?ться,
Що ми чужi? люди для киян,
I свiтло це, що тут як рiчка лл?ться,
Ми вiдняли у наших громадян!
В о ? в о д а
(гнiвно).
Знов спогади безглуздi i нiкчемнi!
Ще й досi дух моравських тих майстрiв!
К о з е л i у с
Шановна панi, варварський i темний
Живе там люд, i милостей тво?х
Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти
Свiй Кутногорськ та цi убогi хати?
Дай тiльки ?м свiтити каганцi,
То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто.
В о ? в о д а
(гнiвно).
Сво? забула мiсце, мабуть, ти!
Для цих рабiв я князь i во?вода!
Не дивно ж, що обстала ти за них,
Бо низького сама такого ж роду.
К м i т и ч
Не гоже кажеш, пане во?водо.
На Ки?вськiй землi нема рабiв,
I, мабуть, чесного твоя дружина роду,
Коли за нас пiднесла голос свiй.
Г i л ь д а
Так! Не соромлюсь роду я мого,
То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих,
Що Кутногорськ уславили кругом!
В о ? в од а
Ха-ха! Рiд слюсарiв та ковалiв.
Г i л ь д а
Так, слюсарiв, але мечами тими,
Що ?х кують мiй батько та брати,
Пишаються всi рицарi вельможнi,
Не гидував i сам, зда?ться, ти
Червiнцями дзвiнкими, що були
Мо?м приданим, i тодi низька
Я не була, бо добре знав, що рiвна
Цехмейстра кутногорського дочка
Литовському вельможi.
Виходить, гордо пiдвiвши голову.
В о ? в о д а
(крiзь зуби),
Слюсарiвна...
V
Слуги виносять тацi з кубками i, почавши з Во?води, обходять всiх
гостей.
В о ? в о д а
(пiдiйма? свiй кубок).
Гостей шановних дякую за честь
Й запрошую звича?м стародавнiм
Останнiй кубок випить на прощання,
На здоров'я за всю державу нашу
Та за рицарство нашо? землi!
Гостi п'ють.
Г о с т i
Тобi за честь подяка та шаноба.
Поштиво уклоняючись во?водi, розходяться гостi. Слуги гасять свiчки,
крiм двох, що горять лiворуч на столi першого плану.
В о ? в о д а
(затриму? Козелiуса).
Зостанься тут. Потрiбний ти менi.
(Дiста? зi скринi грамоти й кладе на стiл).
До Вiльни завтра вранцi ?де Ольбрахт,
Отож негайно треба написать
Листа до князя з приводу отих
Безглуздих домагань та привiле?в.
Занадто вже знялося балачок
Навколо них - напевно, будуть скарги.
Ти ж напиши, що зараз скасувать
Цю заборону аж нiяк не можна,
Бо навiть вiйт, i той за всiх киян
Вiдмовився од пiльг тих небезпечних.
К о з е л i у с
Все розумiю. Зараз напишу.
Гiльда вигляда? з-за дверей.
В о ? в о д а
Яка ганьба! Дружина во?води
Привселюдно за хлопiв обста?.
?? провчити треба - тiльки як?
К о з е л i у с
До кляштора замкнути хоч на рiк -
Наукою це доброю ?й буде.
В о ? в о д а
Порада добра - так я i зроблю.
Г i л ь д а
(про себе).
Тобi я цю пораду пригадаю...
В о ? в о д а
Ну, то пиши. Та не засни дивись,
Бо сила тут мишей i пацюкiв,
Пергаменти якраз тобi поточать.
В мене торiк двi грамоти втягли,
Що залишились на нiч на столi.
К о з е л i у с
Зроблю я все як слiд, вельможний пане.
Уклоня?ться. Во?вода виходить. Гiльда хова?ться.
К о з е л i у с
На цiлу нiч роботи, мабуть, стане,
Та й рiч складна - не знати, як почать.
Не вадило б хоч випити спочатку,
Щоб розум прояснився для листа.
Знаходить i тягне на стiл чималий жбан з вином та якусь страву. Налива?
i п'?.
Тепер, зда?ться, краще... значить, так...
(Пише).
"Господаре i пане наш преславний,
Великий княже руський i литовський,
Тобi чолом б'? во?вода твiй
Про ки?вськi пригоди та дiла".
(П'? й мовчки пише).
Тепер робота йде далеко краще...
Коли вином чорнило розвести.
Раз умочив перо, а другий - горло,
А як нi те, нi друге не просохне,
То й думки легше в голову iдуть.
(Спiва?).
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus 1
1 Коли писати й пити, Робота краще йде! (Лат.)
(П'?. Знову пише).
"А що кияни скаржились за свiтло,
То слушного нема? в тих скаргах".
(П'?).
I справдi, як подумати - навiщо
Народу свiтло? Все ?дно вони
Читати та писати не умiють,
А решту можна й потемки робить.
А небезпека вiд огню чимала:
"Dе fасilе", як кажуть, "ardet stramen,
Cum igni jungitur". А значить це:
З вогнем солома краще не дружи.
(Пише).
"О тих речах пекуся я невтомно".
Пиши, пиши - пергамент все знесе,
Хоч як бреши - знесе теляча шкура...
(П'?).
Чудовi вина в пана во?води,
Мальвазiя рицарська - що й казать.
(Спiва?):
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus!
(Пише).
"Найпершая була моя турбота
Абисьмо мiсто л?пшей зберегти".
(П'?).
Мальвазiя чудова... bonum vinum 1.
1 Добре вино. (Лат.).
(Пише).
"I навiть вiйт..." Неначе в головi
Чого менi...
(Похиля? голову на руки, потiм знову пiдводить).
Про що пак я?.. Про вiйта...
"I навiть вiйт..." А що той вiйт - i вiн
Слив'янку добре смокче...
(Знову схилився. Крiзь сон).
"I невтомно...
Пекуся я... невтомно... i невсипно..."
(Заснув. Хропе).
VI
Крадькома входить Рузя.
Р у з я
Ай! Тут хтось ?... Пан писар... Спить...Хропе... (Гасить свiчки).
Нехай хропе... Добранiч, пане писар...
Ай! Хтось iде... Це ти... Це ти, Флорiане?
Хова?ться бiля вiкна. 3 лiвого боку крадькома входить Свiчка.
Зупиня?ться серед зали.
С в i ч к а
Скрiзь темно... Замок спить пiсля бенкету...
Отут десь вiн... захований лежить
Наш привiлей... i я його здобуду.
Пробив мiй час - назад нема шляху.
Йде далi. Рузя кида?ться йому на шию.
Р у з я
Нарештi ти, о мiй коханий... Ай!
Палко цiлу?, але, пiзнавши помилку, тiка?.
С в i ч к а
Та тут ступити кроку страшно... тьфу!
Цiлуються...
(Витира?ться).
Бодай ?х...
З правого боку вiдхиляються дверi i входить iз свiчкою Гiльда.
Г i л ь д а
Хто тут?
С в i ч к а
(порива?ться до не?).
Тихо!
Благаю, тихо, о вельможна панi.
Г i л ь д а
Це ти? Безумний! Виходи мерщiй!
Тiкай. Хiба життя тобi набридло?
Чого тобi, безумцю, треба?
С в i ч к а
Свiтла.
Г i л ь д а
Що кажеш ти!
С в i ч к а
Так, свiтла, що у нас
Ви вiдняли безбожно й безсоромно,
Щоб осiяти пишний цей палац.
А там, внизу, де працiвник невтомний
Псу? свiй зiр над темним верстаком,
Там темрява укрила все кругом,
Суму? мати в темнiй там хатинi
I каганця не смi? засвiтить,
Щоб хворо? доглянути дитини.
Сво?х книжок школяр не може вчить.
А на горi глузу? пан всесильний
I топче в грязь громадський привiлей,
Щоб без жалю народ гнобити вiльний,
Щоб тиснути i мучити людей.
Цей привiлей вiн взяв у нас свавiльно -
I я за ним прийшов тепер сюди.
Г i л ь д а
(зворушена).
О боже ж мiй! Яка пригода дивна...
Неначе ти пiдслухав нас... пожди...
Неначе сон химерний i чарiвний...
I справдi сон... Якраз над ним заснув,
Над привiле?м, писар наш лукавий.
(Пiдходить до стола i шука? грамоту).
Зда?ться, тут... Ага... ось вiн... пiд правим
Затиснув лiктем... Держить... Потягну...
Попробую...
Обережно тягне пергамент з-пiд писаревого лiкгя. Вiн почина? мимрити
спросоння.
К о з е л i у с
(крiзь сон).
А що той вiйт?.. I вiн
Слив'янку добре смокче...
Г i л ь д а
Боже мiй...
Прокинувся...
Ко з е л i у с
(так само).
...Пекуся я невтомно,
Невтомно i невсипно...
(Хропе).
Г i л ь д а
Знов заснув
Нотарiус невсипний.
(Витяга? пергамент).
Ось де вiн!
Так, так, це вiн, славетний привiлей,
Та грамота князiвська, що да?
Киянам свiтло... Ось вона... Бери.
(Пода? грамоту Свiчцi).
Хай буде це подякою мо?ю
За вогник той, що ти колись дiстав
I засвiтив в мо?му лiхтарi...
Недурно ж ми з тобою родом рiвнi -
Бо ти зброяр - я зброярiвна.
Тепер тiкай.
С в i ч к а
(бере грамоту й цiлу? ?? руки).
О, дякую безмiрно!
(Зника?).
Г i л ь д а
Тепер лишилось замести слiди
I спiльникiв покликати сюди.
(Бере з тарiлки сало i маже папери).
Намажу папери всi салом
Й моторних покличу мишей,
Щоб завтра на них всi казали,
Що з'?ли вони привiлей.
О мишi, моторнi звiрята,
Сюди поспiшайте мерщiй!
Для вас тут вечеря багата -
Листи й пергаменти смачнi.
Гризiть i шматуйте завзято
Князiвськi папери й листи,
В них правди даремно шукати -
Самi обiцянки пустi.
Гасить свiчку й зника?.
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi,
килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стiн - укритi килимами
лави, праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i
стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором.
I
Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi групи
цехiв - кожен iз сво?ю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками -
гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми
вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12
цехiв - кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi
й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку
розмiщуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра
керують мiсцями. Передерiй з сво?ю дiвчинкою.
Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник.
П е р е д е р i й
(урочисто).
Чи всi вже тут?
В с i
Всi, всi, на добрий час!
Пе р е д е р i й
Чи всi сво??
В с i
Сво?! Чужих нема!
П е р е д е р i й
Чи всi брати?
В с i
Брати всi до одного
На все життя, до працi й до меча!
I зрадникiв нема? серед нас.
П е р е д е р i й
На добрий час! То слухайте ж, кияни,
То слухайте ж, брати всi цеховi,
Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки,
Ткачi, зброярськi цехи, ковалi,
Перекупки, хлiбницi, теслярi,
Кушнiри, бондарi та кожум'яки,
Мужi громадськi, славнi i мiцнi!
Ви зна?те, що Свiчка, брат наш славний,
Здобув для нас князiвський привiлей,
Здобув нам свiтло - i сьогоднi ми
Розсi?мо нарештi сум нiчний.
В с i
Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi!
П е р е д е р i й
Хай буде свiтло! Браття дорогi,
Ви зна?те, що я один мiж вас,
Хто цих свiчок жаданих не побачить.
Та що з того... Чи не моя ж душа
За свiтло це безмiрно вболiвала
I перемоги нашо? ждала.
А через те дозвольте i менi
Сьогоднi тут порадуватись з вами -
Хоч не очима - серцем щирим я
Цю радiсну хвилину зрозумiю.
К а п у с т а
Ти бiльш нас всiх за свiтло потерпiв,
То i тепер громада ухвалила,
Щоб з рук тво?х ми свiтло прийняли.
В с i
Ти батько наш! Ти свiтло засвiти!
П е р е д е р i й
Спасибi ж вам, товаришi-брати.
Для мене ця пошана найдорожча.
Хай буде свiтло. I на перший раз
Засвiтимо звича?м стародавнiм
Славетнi нашi свiчi цеховi.
I вперше ?х засвiтимо врочисто
Отут на святi миру та життя,
На честь весiлля Свiчки, що сьогоднi
З Меланкою сво?ю одруживсь.
В с i
Хай буде так! На честь Меланки й Свiчки
Ми цеховi засвiтимо свiчки!
П е р е д е р i й
На добрий час! Товаришi-брати!
Не без борнi дiстанеться нам свiтло,
Готовi ж будьмо боронить його.
В с i
Грудьми й мечем - од вiтру i людей
Клянемся наше свiтло боронить!
П е р е д е р i й
Товаришi! Нi в Свiчки, нi в Меланки
Нема батькiв, i молодих тепер
Благословить i стрiне товариство:
Капуста - наш цехмейстер найстарiший -
Й бублейниця Тетяна - за батькiв.
Товаришi-брати, отут у шафi
Горить одна, укрита поки свiчка.
Як тiльки будуть близько молодi,
Я гасло дам, i, як один, тодi
Ми всi свiчки засвiтимо врочисто.
В с i
Гаразд! На славу Свiчки! Хай живе
Одважний наш зброяр i майстер Свiчка!
Цехмейстером його! Цехмейстром?
Та що цехмейстром!
Вiйтом! Правда, вiйтом!
Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути!
Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз!
Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом!
К о л я н д р а
Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде.
II
Так само в пiвтемрявi розчиняються дверi i входить Шавула. Увiйшовши,
зупиня?ться i протира? очi.
К о л я н д р а
Та це Шавула! От така ловись!
Про вовка лиш помовка - аж i вiн.
Ш а в у л а
Що тут таке? Це що? Якi це збори?
Свiчки, корогви! Не здурiли ви?
Не зна?те хiба, що во?вода
Заборонив всi збори та свiчки?
Дивись, якi розумнi! Зараз геть
Всi по хатах!
В с i
(обуренi).
Ти сам розумний дуже!
Тобi чого тут треба? Забирайсь!
Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки,
на Шавулу.
Т е т я н а
Ач, вигадав! Тебе ще не спитали!
Коли не крутить в носi, то й не чхай!
Тут не тво? засипано, а наше,
То i не пхайсь до нашого млина.
Ще грима?! Злякалися тебе!
Тепер у нас князiвський дозвiл ?!
В с i
Доволi вже дурити вам людей!
П ер е д е рiй
Ми зна?мо тепер сво? права,
Ми ма?мо князiвський привiлей!
К а п у с т а
Не продаси нас вдруге во?водi!
Т е т я н а
Не треба нам такого вiйта! Геть!
Запроданець! Iндик пихатий!
В с i
Зрадник!
Запроданець!
Ш а в у л а
Не показились ви?
Де бачили ви того привiлея?
Та його ж мишi з'?ли!
Т е т я н а
Брешеш ти!
Тебе з'?дять хай мишi!
В с i
Забирайсь!
Ш а в у л а
Та як ви смi?те!
Всi напосiдають i вiдтискують Шавулу до дверей.
В с i
Та вже побачим!
К о л я н д р а
Чи смi?мо, чи нi - аби не ти!
Ш а в у л а
Я во?водi зараз...
В с i
Хоч до бiса!
Виштовхують.
Ш а в у л а
В хурдигу всiх!..
В с i
Iди пiд три чорти.
П е р е д е р i й
Ось бачите, товаришi-брати,
Який це вiйт!
В с i
Хай Свiчка буде вiйтом!
III
Пе р е д е р i й
Вони вже близько, будьмо ж всi готовi
Зустрiнути врочисто молодих.
Чiп i Прiся
Ч i п
Коли ж бо я дiждуся того, Прiсю,
Щоб в хату одвезти тебе мою?..
П р i с я
Чи бачили! Пiду я в його хату,
Де шкiрами на десять гонiв тхне.
Ч i п
О, не дратуй. Турецькими шовками
I килимами вкрию хату всю,
Голубити, носити на руках
Тебе я буду, Прiсю.
П р i с я
Ще задавиш.
Який швидкий. Геть руки!
К о л я н д р а
(кепку?).
Ну, то що ж?
Чому ж не держиш? Ти ж казав колись -
"Не вирвалась, то й цiлувати можна",
А тут тако? пташки не вдержав.
Ч i п
Бикiв хапав за роги, ведмедiв
Вiч-на-вiч клав... А тут неначе чари...
Слабе дiвча,- а пальчика ??
Одного розiгнути я нездольний!
К о л я н д р а
Отож-бо й ?. Не в силi, мабуть, сила,
Дивись, моя Тетяна - сiм пудiв,
Мов зайчика мене пiдняти може -
А з нею я що хочу, те й роблю,
Дарма що сам безсилий та кульгавий.
Т е т я н а
(пiдбiга?).
Ти тут, Семене - зайчику мiй любий,
Ходiм мерщiй - зда?ться, вже iдуть.
К о л я н д р а
Та одчепись.
(Чiповi).
Оце тобi наука.
Ч i п
I де воно береться в тих кравцiв!
Вбiга? дiвчина.
Д i в ч и н а
Готуйтесь! ?дуть, ?дуть молодi!
Рух. Гомiн. Всi стають по мiсцях.
П е р е д е р i й
Всi по мiсцях! Товаришi-брати!
Во славу мiста нашого старого,
Во славу чесних всiх працiвникiв,
Во славу руського народу i землi
Засяють хай всi свiчi цеховi!
Миттю вся палата освiтлю?ться силою свiчок.
К а п у с т а
Тепер нехай через вогонь пройдуть
Звича?м стародавнiм молодi.
Музика.
Цеховики стають обабiч дверей, утворюючи сво?ми свiчками щось подiбне
до вогняно? завiси, крiзь яку повиннi пройти молодi.
IV
Свiчка й Меланка входять крiзь вогняну заслону. За ними, вже повiльно,
ошатна юрба дружок i бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбраннi з серпанком
на головi, що закрива? ?? обличчя.
Х о р
Ой, пройшла Меланочка крiзь вогонь,
Наче щире золото, через горн.
Ой, свiти ж ?м, вогнику, все життя,
Щоб не було в темряву вороття.
Ти в хатинi весело ?м палай,
Ясну щастя-доленьку ?м надай.
Молодi пiдходять до Тетяни i Капусти, що чекають ?х, перша - з хлiбом,
сiллю i медом, що поставленi на вiкно з дiжi, а другий - з двома зеленими,
перевитими золотом свiчками та келихом, що сто?ть на тацi, яку держить
хтось iз товаришiв.
Т е т я н а
Нехай вас бог благословить святий,
Нехай у вас всього в привiллi буде,
Удосталь хлiба, меду та вина.
К а п у с т а
На полi хай у тебе буде повня,
А в хатi вiчна згода та любов.
П е р ш и й х о р
Тупу-тупу коло дiжечки,
Навiдала сиро?жечки,
Що ж нам допiру робити:
Чи в хатi свiчки свiтити,
Чи сиро?жечки брати,
Чи вже невiстку вiтати.
? в нас тарiлочка меду,
Йди до нас, невiстко, на беседу.
Д р у г и й х о р
Ой панове сватове, просимо вас,
Прилетiла утiнка в добрий час,
Ви ж ?? не бийте, не лайте,
Ви ж ?? хорошенько приймайте,
Ви ж ?? раненько не будiте,
Ви ж ?? мiж людьми не судiте.
П е р ш и й х о р
Ой невiстко наша жаданка,
Ой, не рiк ми тебе жадали,
Сiм рокiв меду не пили,
Сiм рокiв свiчок не свiтили,
Ти ж нам солодша вiд меду.
Йди до нас, голубко, на беседу,
Ти ж нам яснiша за свiчку,
Одкрий нам сво? бiле личко.
К а п у с т а
(знiма? серпанок з Меланчиного обличчя, зворушений).
Отак, Меласю,- сiм рокiв тебе,
Мов свiчечку ясную, ми чекали
I в темрявi журились, а тепер
Ти увiйшла, i раптом засiяла
Палата вся вiд радiсних огнiв.
М е л а н к а
(зворушена, припада? на мить до його плеча).
О мiй дiдусю любий!
К а п у с т а
I за це
Прийми од нас, звича?м стародавнiм,
Зеленую цю свiчку.
(Запалю? й да?).
Хай горить
Вона тобi на радiсть та на щастя.
А це тобi, вiдважний майстре наш.
(Да? так само Свiчцi).
Нехай тебе колись прославить пiсня,
Що Свiчка ти - i свiтло нам здобув.
Х о р
Слава тобi. Свiчко-зброяре,
Свiчку ти здобув воску яра,
Слава тобi, майстре умiлий,
Слава тобi, рицарю смiлий!
Капуста бере келих i пода? Свiчцi.
К а п у с т а
Тепер прийми цю заздоровну чару.
Х о р
Не пий, Iванко,
Першого привiту,
Бо перший привiт,
Лихий на зустрiт,
Оддай маршалку 1
Через праве плече -
Нехай вiн вилл?,
Нехай потече.
1 Маршалок - староста у весiльному обрядi.
Свiчка бере келих i переда? через праве плече Коляндрi, який вилива?
його на пiдлогу.
Т е т я н а
(бере другий келих i пода? Свiчцi).
Здоровi пийте, дiточки, нехай
Солодка й повна буде ваша чара.
Свiчка бере й п'?, чергуючись з Меланкою.
С в i ч к а
Бо славу нашу, браття дорогi,
Нехай вовiк живе громада наша!
В с i
Тобi на славу! Слава, слава Свiчцi!
Передерiй пiдходить до молодих.
П е р е д е р i й
Хвала тобi, одважний майстре наш!
Щасливий будь з дружиною сво?ю.
А ти, Меласю, од мене прийми
Цю рiзьблену оздобу на намисто -
Найкращий твiр, що я колись скував,
Коли ще очi бачили мо?.
(Да? ?й золоту оздобу).
М е л а н к а
(зворушено).
Спасибi щире, дядечку мiй любий,
О, як би я жадала, щоб вони
Прозрiли знов, тво? прекраснi очi.
(Цiлу? його).
П е р е д е р i й
Меласю! Рiдна! Свiчечко ясна!
Мене сама мов свiтлом ти осяла.
В с i
Нехай живе наш Свiчка! Хай живе
На довгi роки славний майстер наш!
Музика
Пiд звуки музики й гучних привiтань Капуста i Тетяна обводять молодих
навколо всi?? палати, пiсля того садовлять ?х на покутi.
Х о р
Суньтеся, суньтеся, кравчики,
Суньтеся, суньтеся, шевчики,
Iз покуття в запiчок, бондарi,
Уступайте мiстечко для зорi.
Для зорi, для зiроньки, що зiйшла
Коло ясна мiсяця край стола.
Д р у г и й х о р
Бiжи, бiжи, братику, доганяй,
Свою любу сестроньку одбирай,
Ой бiг любий браточок - не догнав,
За боярами рiдненьку не пiзнав,
За музиками гучними не почув,
Почув тiльки голосочок, як ??
Вже приймали кравчики цеховi.
"Добрий вечiр, кравчики, я до вас,
Приймiть мене, молоденьку, в добрий час.
Бо ж мене нiченька зайняла,
Iне?м суконька припала,
Русая косонька росою,
Бiле? личенько сльозою".
П е р ш и й х о р
Iди вiд нас, братику, не жалiй,
Ми вже твою сестроньку прийняли,
По червоному килиму провели,
Повну чару меду ?й налили,
Цiлував ?? наш майстер молодий,
Обсушив ?? вiд iнею-води,
Русу косоньку вiд дрiбно? роси,
Бiле личко вiд дiвочо? сльози.
V
Тим часом цеховики вже повстромлювали в свiчники сво? свiчки й
розсипались по палатi барвистими купками. Почина?ться невимушена весела
метушня.
К а п у с т а
А що ж, брати, тепер, либонь, не грiх
Й по чарцi добрiй випить...
(Сiда? за стiл).
Панi свахо,
Частуй гостей. Та не барись i ти,
Дружко мiй любий, наливай чарки.
Т е т я н а
Та ну ж бо! Споживайте на здоров'я!
Наливають з Коляндрою чарки й келихи, що йдуть потiм по руках. Де-де, а
на весiллi люди п'ють.
П е р е д е р i й
За Свiччине весiлля! Хай живуть
На довгi роки Свiчка i Меланка!
В с i
За Свiччине весiлля! Хай живуть!
Х о р
По-святому "отче нашi"
Дайте нам по повнiй чашi,
Пиймо Свiччине весiлля,
Щоб у них було привiлля,
Згода в хатi, а на полi
Щоб всього було доволi.
Свiчка бере Меланчинi руки в сво?.
С в i ч к а
Меласю люба! Зiронько моя...
Чого ж така смутна та полохлива,
Чом слiзоньки алмазнi? блищать
В тво?х очах наляканих, журливих?
Невже не рада ти хвилинi цiй,
Що нас з'?днала?
М е л а н к а
Любий, дорогий!
Щаслива я... Але... Всi цi вогнi,
I свiчi цi, жаркi та осяйнi,
Сполохали, збентежили мiй спокiй...
Боюся я... зда?ться все менi,
Що пiд вiкном, там, в темрявi глибокiй,
Якiсь зловiщi тiнi зiбрались...
I радяться... i вищиряють зуби
На наше щастя...
С в i ч к а
О, не бiйся, люба,
Не бiйсь, моя голубко... Усмiхнись,
I зникнуть вмить усi ворожi тiнi.
К а п у с т а
Еге, еге, товаришi-брати,
Прийдеться, мабуть, загасить свiчки!
Або запнути вiкна.
П е р е д е р i й
(збентежений).
Що таке?
Хiба ж яка тривога?
К а п у с т а
Ну, аякже!
Непевна справа. Небезпека всiм.
Не бачите хiба, що молодий
Поцiлувати хоче молоду?
Iще вам мало? Ще не до ладу?
(Регоче задоволений).
Т е т я н а
(в захватi).
I здума? ж старий, бодай ти скис!
Бодай тебе iндичка убрикнула!
Ще б пак, не небезпека, ха-ха-ха!
Нехай цiлу?! Зараз же нехай
Цiлу? молоду, ми ж комарiв
Покличемо, щоб свiчки затулили!
К о л я н д р а
Нехай цiлу?! Просять всi цехи:
Кравцi, шевцi, рибалки, теслярi,
Бублейницi на смальцi i меду -
Хай молодий цiлу? молоду!
П е р е д е р i й
Нiхто не п'? - зробився мед гiркий.
Хай молоду цiлу? молодий.
К а п у с т а
Вiд всiх цехiв ухвала одностайна:
Хай молодi цiлуються негайно.
Х о р
Ой, робiть, ткачi, завiси
Вiкна запинати -
Буде зараз мiсяць ясний
Зiрку цiлувати.
Ой метелики, злiтайтесь,
Заслоняйте свiчi -
Буде зараз князь княгиню
Цiлувати двiчi.
Поцiлунок. Тиха нiжна музика.
Свiчка пiдводиться, взявши за плечi почервонiлу Меланку, що теж
пiдвелась, цiлу? ?? в губи довгим поцiлунком.
Хвилина шанобливо? тишi змiню?ться знову бурхливою веселiстю.
В с i
Гаразд, гаразд! Оце солодка чара,
Нехай вона не зсякне вам вовiк!
Т е т я н а
(в захватi).
Оце якраз! Аж губи засвербiли!
Аж закортiло i собi того ж!
Х о р
Цiлував, цiлував -
Не нацiлувався,
А в саду соловей
Не нащебетався.
К а п у с т а
(витира? вуса).
Ну, то чого ж! Давай i ми з тобою
Покажемо, як треба, молодим.
Т е т я н а
Та ну тебе в болото - з бородою
Та лiзе цiлуватись, бардадим! 1
1 Бардадим - здоровило.
(Спiва?).
Цур тобi, прудивусе,
Якi в тебе сивi вуса,
Яка в тебе борода,
Наче стерня в полi.
Не пiду я за старого -
Бородою коле,
Але пiду за такого,
(Хапа? Коляндру, той даремно вирива?ться).
Що сiються вуса -
Вiн мене поцiлу?,
А я засмiюся!
К о л я н д р а
Та одчепись! Пусти! Не хочу я.
Ой! Дихати... Задавиш, навiсна.
Т е т я н а
Е, нi,
(цiлу? його).
попався, кравчику мiй любий,
Горобчику кривенький - не втечеш.
Ч i п
(кепку?).
Ага, попавсь! Виходить, що i в тебе -
"Не вирвався - то й цiлувати можна".
К о л я н д р а
(вiдсапуючись).
А ти хоч i ведмiдь, а все ж нiяк
В сво?? бджiлки меду не дiстанеш.
Ч i п
Ба нi! Дiстану.
(Хапа? Прiсю, що крутилась поряд).
Бджiлонько моя!
Невже й тепер мене не поцiлу?ш!
П р i с я
(вирива?ться).
Який швидкий! Неначе рак на греблi.
(Спiва?).
Не хапайсь цiлувать - я не твоя рiвня,
Бо ти мнець-кожум'як, а я бондарiвна,
Хоч ти мнеш десять шкiр за одну хвилинку,
А менi не зiгнеш пальчика-мiзинка.
Ти живеш в Гончарях, а я на Подолi.
Не дiстанусь тобi з добро? я волi.
Тiка?. Чiп за нею.
К о л я н д р а
Чи бачили! Кохайся пiсля цього.
Т е т я н а
Чи я ж тебе, мiй любий, пiдвела?
К ол я н д р а
(спiва?).
Ти ж мене пiдманула,
Ти ж мене пiдвела,
Дала менi вечеряти,
Та не дала ложки!
Хор пiдхоплю? пiсеньку, дехто танцю?.
VI
К а п у с т а
Та що я, католик чи бусурман,
Щоб на весiллi та не танцював!
(Iде на середину й почина? притупувати).
Ану-бо, хехи! До роботи час!
Ой, казала менi мати,
Щоб музику не кохати,
Бо музика-ледащиця
Цiлий тиждень волочиться.
У недiлю весь день гра?,
В понедiлок пропива?,
А в вiвторок весь день п'?,
А в середу жiнку б'?.
В с i
До танцiв! Всi до танцiв! Починай!
Починаються рiзноманiтнi танцi, серед яких вiдрiзяються танцi окремих
цехiв.
Б i л е й ч о р н е
Сподобалась ковалю
Дiвка-теслярiвна,
Нi, тебе я не люблю -
Я тобi не рiвня.
Не займай мене, мугир,
В тебе руки в сажi,
А я бiла, наче сир,-
Ти мене замажеш!
Не дивись, теслярiвно,
Чи бiле, чи чорне,
А дивись, моя люба,
Чи добре пригорне.
Де не взявся сiрий вовк -
От так веремiя!
Теслярiвна ковалю
Кинулась на шию.
Ой, рятуй мене мерщiй,
Хлопче мiй моторний! -
Вже забула, що у нього
Руки в сажi чорнi.
Не дивись, теслярiвно,
Чи чорне, чи бiле,
А дивись, моя люба,
Яка в ньому сила.
VII
Раптом за дверима чути галас, тривогу й брязкiт збро?. Танцi
порушуються, i в палату врива?ться озбро?ний загiн драбiв з Ольшанським,
Козекою, i Козелiусом на чолi. Позаду вигляда? Ш а в у л а.
К о з е к а
А, незаконне зборище! Свiчки!
Ш а в у л а
(ззаду).
Свавiлля! Бунт! Вони мою персону
Словами непристойними кляли.
К о з е к а
Всiм розiйтись! Гасити зараз свiчi!
А за вогонь та збори незаконнi
Вину сплатить негайно - двадцять кiп
На кожен цех, а разом - двiстi сорок.
Ш а в у л а
(ззаду).
Та за мою персону двадцять кiп.
Свiчка вирива?ться на середину.
С в i ч к а
Тобi нехай заплатять навiть тридцять -
Цiна то Юди - зради серебро!
П е р е д е р i й
Свавiлля це! Як смi?ш ти сюди
На мирне свято драбiв наводить!
В с i
Доволi вже знущання! К чорту драбiв!
Ч i п
(хапа? дзиглик).
Всiх потрощу! Всi забирайтесь геть!
П р i с я
(чiпля?ться за йою плечi).
Василечку! Василечку мiй любий!
К о з е к а
А! Бунт! Свавiлля! Дверi на замок!
Мечi з пiхов! Нiкого не пускать!
С в i ч к а
(побачивши Ольшанського).
То, значить, ось який звичай князiвський -
Мов татарва, вдиратись до людей.
Меланка порива?ться до Свiчки, але Капуста, Тетяна та iншi жiнки ??
затримують.
М е л а н к а
Iване, любий!
К а п у с т а
Заспокойся, доню,
Гаразд все буде... буде все гаразд...
О л ь ш а н с ь к и й
Коротка ж в тебе пам'ять, майстре Свiчко!
Хiба забув, як всiх нас запросив
До себе на весiлля, в час такий,
Як все Подоль? свiчками зася??
Де ж молода?
(Пiдходить до Меланки).
О, яка ж краса...
(Бере ?? за пiдборiддя).
Iди до нас, красуне бездоганна,
На честь твою я запалю вогнi
Вiд Золото? брами до Почайни,
По цiлому Подолью i Горi!
Таку красу чи можна ж вшанувати
При цих свiчках в оцiй мiзернiй хатi!
Свiчка кида?ться до Ольшанського i вiдштовху? його од Меланки.
С в i ч к а
Дивися, княже, щоб на честь ??
Твого палацу я не запалив!
О л ь ш а н с ь к и й
(вихоплю? меча й напада? на Свiчку).
Зухвалий кмет!
Товаришi миттю заслоняють Свiчку i вiдштовхують Ольшанського.
В с i
Товаришi! На помiч!
Гасiть свiчки! Хапайте лави!
Свiчка розпиха? всiх i виходить на середину.
С в i ч к а
Тихо! Товаришi! Не в кулацi, а в правдi
Тепер повинна бути наша мiць.
(До Чопа, що вхопив велику лаву).
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правду довести.
Ч i п
Що там словами - ки?м по макiтрi,
Второпають вони куди мерщiй.
(Проте ставить лаву).
С в i ч к а
То слухай же, вельможний каштеляне,
I осмники, i писар, що прийшли
Насильством наше свiтло загасить.
I ти послухай, Юдо...
Ш а в у л а
Бачте, знов
При всiх мою персону ображають!
С в i ч к а
То знайте ж i затямте всi собi,
Що всi права та вiльностi громадськi
Затвердив нам князiвський привiлей
I ма?мо тепер ми право свiтла,
I годi вже дурити вам людей.
В с i
Так! Так! Пiд три чорти! Доволi глуму"
Гвалтiвники! Гнобителi! Кати!
О л ь ш а н с ь к и й
Ти помилився, майстре! Привiлей
Ваш з'?ли мишi.
Ш а в ул а
Я ж казав!
С в i ч к а
Брехня! Ця грамота у нас.
(Вийма? з-за пазухи папiр).
I ось ?? перепис,
А справжню ми сховали,- i мечем
Зумi?мо ?? ми захистить.
Козелiус вихоплю? у Свiчки папiр.
К о з е л i у с
Так ось яка це миша, що вночi
Державнi? папери утягла.
(Розгляда? нашвидку папiр).
Я вказую на нього, як на татя,
Державного злочинця. Накажи
Його схопить негайно.
О л ь ш а н с ь к и й
(до варти).
Взять його!
Варта наближа?ться до Свiчки, Меланка з криком порива?ться до нього,
жовнiри ?? одштовхують. Цеховики кидаються на визвiл - почина?ться бiйка.
М е л а н к а
Iване! Любий! Геть, гвалтiвники!
Не смi?те його ви!
К о з е к а
Геть сама!
З пiхов мечi! Берiть його! В залiза!
С в i чк а
Меласю, рiдна... ластiвко моя...
(Хапа? важкий дзиглик -до Козеки).
Торкнись ?? хоч пальцем - розтрощу
Я голову тобi на сто шматкiв!
Жовнiри виймають мечi. Кiлька жовнiрiв насiдають на Свiчку i зв'язують
йому руки.
Д i в ч а т а
Ой, лишенько! Тiкаймо! Боже ж мiй!
К а п у с т а
Меласю, доню... заспокойся, рiдна...
П е р е д е р i й
Товаришi! На визвiл! Не дамо
Товариша на згубу!
В с i
Бийте ?х!
До збро?, цехи!
О л ь ш а н с ь к и й
А, свавiлля! Бунт!
Хапайте всiх!
С в i ч к а
Товаришi! Назад!
Не треба бiйки! Боронiть дiвчат!
Меласю боронiть мою, благаю!
Вiзьми ??, Капусто.
Ч i п
Годi вже. Доволi слiв. До збро?, кожум'яки!
Трощiть катiв! Кияни, до ки?в!
Хапа? велику лаву й суне на драбiв. Прiся чiпля?ться за нього й
затриму?.
П р i с я
Василечку, Василечку, не йди!
Тебе заб'ють. Я все... я все тобi!..
Тебе я поцiлую!
Ч i п
(вирива?ться).
Геть! Не рiвня
Палкому кожум'яцi бондарiвна!
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
О л ь ш а н с ь к и й
Крамола! Всiх рубайте! А, це ти!
Ц е хи
Не пiддавайсь! Лупцюйте душогубiв!
Ч i п
Де голова князiвська?
Напада? на Ольшанського зi сво?ю лавою, але в цю мить Козека вража?
його мечем у голову.
К о з е к а
На ж тобi!
Чiи пада?.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще голови князiвсько? хотiв!
П р i с я
Василечку! Мiй любий! Боже ж мiй!
Не дивиться...
(Цiлу? його й ревно плаче).
О л ь ш а н е ь к и й
А, будете тепер!
Ремiсникiв переможено. Свiчку та ще кiлькох пов'язано.
О л ь ш а не ь к и й
Ведiть його!
М е л а н к а
Iване! Рiдний мiй!
(Метнулася до нього, але пада?, зомлiвши).
С в i ч к а
Меласю! Рiдна!
Силку?ться вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують.
О л ьш а н с ь к и й
Не пускай! Держи!
Держiть його, крамольника, свавiльця!
Мечi до горла!
С в i ч к а
Браття дорогi!
Благаю, бережiть мою ?дину!
Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину
хати.
О л ь ш а н с ь к и й
Рушай до замку! Буде вам похмiлля.
(Витира? кров з обличчя).
Ну, майстре Свiчко! Ну й гарячий мед
У тебе на весiллi...
С в i ч к а
Постривай!
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
В с i
(хмуро й, урочисто).
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Завiса.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Во?водин палац. Вечiр.
I
Во?вода, Ольшанський i кiлька рицарiв за кубками при свiчах.
(Спiвають).
За вiкнами буря бушу?,
I хвилi вирують вночi,
А в замку красуня гапту?
Кошулю при свiтлi свiчi.
Гапту? i думкою лине
На море, де всi кораблi,
Де милий далеко десь плине,
До рiдно? править землi.
I раптом вiкно затремтiло,
I вiтер свiчку задув...
А дiвчина враз зрозумiла,
Що милий ?? утонув...
Ольшанський злiсно стукав кулаком об стiл.
О л ь ш а н с ь к и й
Хiба пiсень нема? веселiших,
Що й за вином сумно? завели!
В о ? в о д а
Якраз по цiй погодi, що реве
Та скиглить пiд вiкном, неначе жiнка.
Та й по тво?х пригодах. Знать, тебе
Не дуже частували на весiллi.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Ще молода в коморi не була.
В о ? в о д а
Дивись! Дурниць не здумай наробить.
Вже й так менi цю кашу заварили,
Що попече всi губи, мабуть, нам.
О л ь ш а н с ь к и й
Яка нудьга... Хоч би прийшов Кезгайло,
Подратували б дурня хоч цього...
II
Увiходить Кезгайло в кире?.
О л ь ш а н с ь к и й
А, ось i вiн. Ну, що? Як там, Кезгайле,
Ще кожум'яки в замок не iдуть?
К е з г а й л о
Ну й хвища надворi, нехай ?й бiс!
Сiче, плю? в обличчя, з нiг валить...
А темно, як в тюрмi... Коли ж i випить,
Як не в таку погоду, сто чортiв.
О л ь ш а н с ь к и й
Тепер в тюрмi не темно, мiй Кезгайле,
Бо Свiчка там.
Р и ц а р i
Ха-ха! I справдi Свiчка
Тепер в тюрмi! Недовго тiльки ?й
Зосталося горiти, клятiй Свiчцi!
К е з г а й л о
Завчасно ви глузу?те, панове,
Дивiться краще, як би свiчка ця
Пожежi нам, бува, не наробила.
По всiх ярах глухе каламуття,
На Кожум'яки й носа хоч не суй,
Хвилю?ться Подоль?, тiльки й жде
Найменшо?, щоб спалахнути, iскри.
О л ь ш а н с ь к и й
Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрiзь пече -
Ще з то? ночi, як сво?м чханням
Вiн Ольбрахтова джуру сполохнув.
Регiт. Кезгайло зрива?ться i береться за меч.
Х т о с ь
Не знав, куди подiтись джура бiдний,
Так i чкурнув, мов миша, крiзь вiкно.
Регiт.
К е з г а й л о
Я вас навчу, як з мене глузувати,
П'яницi безсоромнi!
Регiт.
В с i
Обiзвавсь!
В о ? в о д а
Та ну тебе, Кезгайле, не смiши
Ти хоч людей. Тверезий!
К е з г а й л о
Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тiльки...
О л ь ш а н с ь к и й
(закiнчу?).
З перцем.
К е з г а й л о
Тьху!
(Сiда? й п'?).
Не хочу з дурнями...
Входить Козека.
К о зе к а
Вельможний пане!
Прийшов купець вiрменський, б'? чолом.
В о ? в о д а
Купець вiрменський? А, це, мабуть, той,
В якого ми два вози одiбрали,
Що поламались з крамом на горi.
К о з е к а
Так, пане, вiн.
В о ? в о д а
Ну, що ж, нехай увiйде.
Послуха?м, як вiн почне циганить
Та викупу нам всiм пропонувать.
Ко з е к а
То вже й принiс.
В о ? в о д а
Ага! Поклич.
К о з е к а
(розчиня? дверi).
Iди!
Увiходить вiрменський купець iз слугою, що держить якийсь сувiй та
пакунки. Одразу почина? лементувати.
К у п е ц ь
Вельможний, найяснiший во?водо!
Нечуване нещастя! Два вози!
Великi два вози! З верхом обидва!
Камха 1 золототкана! Алтабас!
Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва!
Зламалися на цих горах жахливих.
То ?х тепер у мене одняли.
Обидва вози. Та за вiщо ж це?
При чому ж я? Мо? хiба це гори?
То ж ки?вськi.
1 Камха - коштовна китайська тканина.
В о ? в о д а
Отож-то i воно,
Що ки?вськi. А ти хiба не знав,
Як шахра?в цi гори стережуть?
Вози зламались? А навiщо ж ?х
Ти накладав чотири на один?
Щоб не платити мита? То тепер
Не гнiвайся на ки?вський закон:
Коли вози зламались от Почайни
До Золото? брами,- попрощайсь.
К у п е ц ь
Не можу ж я! Це все мо? майно!
О, змилуйся, вельможний во?водо!
В о ? в о д а
Такий закон.
К у п е ц ь
Я вiдкуплюсь.
Прийми Оцi дари. Найкращий оксамит!
Найкращий шлик 1, гаптований перлом.
(Пода? Во?водi якусь шапку).
Камха олександрiйська. А оце
(пода? Кезгайловi невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу)
Нечувана, дорогоцiнна рiдкощ,
Яко? навiть в Краковi нема.
1 Шлик - шапка.
Кезгайло почина? розгортати безлiч обгорток: парчеву, шовковi рiзних
кольорiв.
В о ? в о д а
(в гнiвi кида? шапку й оксамит).
Чи ти здурiв! Та як ти смiв менi
Цей мотлох непристойний принести!
Лиш золотом ?диним можеш ти
Сво? вози у мене вiдкупить.
Давай негайно тисячу дукатiв -
Або з очей одразу забирайсь.
К у п е ц ь
Великий боже! Тисячу дукатiв!
Та якби я продав усiх дiтей
I самого себе, то i тодi б
Я тисячi дукатiв не зiбрав!
О, змилуйся, вельможний пане!
Кезгайло нарештi розгорнув усi обгортки й дiстав кришталевий флакон.
К е з г а й л о
(в розпачi).
Перець!
Регiт.
Знов перець, та iще якийсь червоний!
(Чха?, накочу?ться на купця).
Та як ти смiв... апчхи! Та як ти смiв!
К у п е ц ь
Та це ж iндiйський перець, що його
I королi не всi ще куштували!
К е з г а й л о
Та я тебе!
К у п е ц ь
Панове!
В о ? в о д а
Зараз геть!
К у п е ц ь
Панове! Рицарi! Вельможнi кавалери!
Я маю дар! Я маю викуп! Ва!
Я зараз приведу вам трьох невiльниць,
Красунь розкiшних. Чарiвних дiвчат,
Яких нема? навiть у султана.
А як танцюють. А якi цнотливi.
Як цукор! Як алмаз! Як абрикос!
Як мiсяць на чотирнадцятий день!
В о ? в о д а
Гаразд! Веди. Побачим, що за мед.
Р и ц а р i
Це iнша рiч.
В о ? в о д а
Та тiльки стережись
Яких мармиз пекельних привести.
К у п е ц ь
Як золото! Рахат-лукум! Халва!
Я за хвилину приведу ?х. Ва!
Виходить.
В о ? в о д а
То вип'?мо, панове, за красунь,
Що нам щаслива доля посила?,
Якби ще баб нам здихатись сво?х -
Утнули би рицарську ми розвагу.
III
Увiходить Козелiус.
В о ? в о д а
А, писарю! Ну що - яка погода?
К о з е л i у с
Злочинець тут, вельможний во?водо,
Його хотiв ти з князем допитать.
В о ? в о д а
Гаразд - веди. У нас якраз ? час
Мiж кубками - до то? насолоди,
Що нам купець вiрменський обiцяв.
Козелiус вiдчиня? дверi - вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання.
В о ? в о д а
Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе
Сьогоднiшняя буря не задула?
С в i ч к а
Нема? в свiтi бурi, щоб огонь
Могла задути вiчний та правдивий.
Задути можна свiчку, загасить
Пожежу навiть можна, навiть всi
Жаринки найдрiбнiшi затоптать,
Але живий огонь i в кремiнцi
Чека? лиш, щоб ми його збудили.
В о ? в о д а
(здивований).
Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти
Забув одне - не вiльно людям всiм
Святий огонь даремно викликать.
I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку
На заказний той кремiнь пiднесе.
(Пiдводиться).
Тут я один i князь i во?вода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотiв роздуть його в пожежу
I мiсто все повстанням сколотить.
С в i ч к а
Не я почав. Чи не тво? ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято -
Не кулаком, а правдою хотiв
Я перше наше право довести.
В о ? в о д а
Не правдою почав ти, а злодiйством,
Не смi?ш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавiльниковi й татю за крадiж?
К о з е л i у с
(перегорта? папери).
?дина кара "хоч i вперше вкрав,
Але понад полтину - то повiсить".
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий i далi...
(Горта? далi).
А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку
На владу предержащу пiднесе
I заколот учинить, то злочинця
Четвертувать ".
1 Саксон (саксонське зерцало) - збiрник феодаль- ного нiмецького права,
укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.
В о ? в о д а
Доволi для тебе?
С в i ч к а
Я не боюсь нi смертi, нi тортур.
I все ж тобi не загасити свiтла,
Що з тьми вiкiв та через стiльки бур
Пронiс народ вiдважний i свобiдний.
К о з е л i у с
Ще кара ? - в Саксонi - Singularis 2 -
"Хто грамоти державнi украде,
Катiвською рукою ослiпить".
2 Окремий випадок (лат.).
Свiчка мимоволi вiдхитнувся.
В о ? в о д а
Ага, не до вподоби - затремтiв.
Що ж, мабуть, так i зробим - хто дививсь
На свiтло заказне, то вже не гiдний
На iнше щось поглянути.
С в i ч к а
(стогне).
Меласю.,.
Ольшанський пiдвiвся - злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже ?? -
Нi тих очей, як зорi, променистих,
Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,
I навiть слiз ?? ти не побачиш,
Коли вона заплаче.
С в i ч к а
(з мукою).
Замовчи!
В о ? в о д а
Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу промiняв?
Нащо вона - та грамота тобi?
Верни ?? - i завтра ж будеш вiльний.
С в i ч к а
I справi край? Звiльниш мене, та й квит?
Погано ж ти раху?ш, во?водо,
Коли життя за грамоту да?ш.
А хто ж менi поверне ту надiю,
Пошану ту, що я колись берiг
В мо?й душi до того привiлею,
До слiв отих брехливих i гучних?
Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князiвська,
Як раптом свiт зася? по хатах,
I зникнуть всi притуги i насильства,
I радiсне народиться життя.
I ось коли, коли б вона менi
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобi ?? шпурнув,
Ще й плюнув би на привiлей брехливий
I викупу за нього не схотiв!
Та не менi - а цiлому народу
Належить ця примара золота,
Що за ?? боровся, як за правду,
Пригнобленням i потом заплатив.
То не тобi ж ?? у нас купити,
Хоч би життя за не? обiцяв!
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!
В о ? в о д а
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,
I все ж таки тебе не покараю -
Лиш грамоту князiвську поверни.
К е з г а й л о
(зрива?ться з мiсця й пiдходить до Свiчки).
Та схаменись! Отямся! Хай ?й цур,
Тiй грамотi - не вартi всi вони
Такого хлопця гарного, як ти!
В о ? в о д а
Кезгайло, геть!
Мовчиш? Не хочеш зради?
Ну, то iди! Та добре подивись
В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра
Займеться не для тебе день новий.
С в i ч к а
Хоч не менi - для вiльного народу
Колись зоря займеться свiтова.
К е з г а й л о
(хапа? його руки).
Отямся, хлопче! Душу всю менi
Ти зворушив одвагою сво?ю
С в i ч к а
Спасибi, рицарю...
В о ? в о д а
Кезгайло!
За вiкном чути сурми, що виграють зорю.
Ну, то що ж?
Цю грамоту повернеш ти менi?
В останнiй раз тебе питаю.
С в i ч к а
Нi!
Сурми помалу стихають.
В о ? в о д а
Ведiть його!
Козека i вартовi виводять Свiчку.
К е з г а й л о
Вельможний во?водо,
Сурмить труба. Час замок закривать.
Бере свою кирею i йде до дверей.
В о е в од а
Бекети 1 всi уважно перевiрить.
Пiдсилить варту. Жодно? душi
До замку не пускать. Опрiч жiнок
Та отого вiрменського купця.
1 Б е к е т - вiйськовий пiкет, сторожа.
К е з г а й л о
Зроблю я все.
Виходять.
К о з е л i у с
(наближа?ться до Во?води - стиха).
Дозволь тобi, мiй пане,
Порадити. Не слiд би Свiчку тут...
I небезпечно в замку залишати...
Бо ? такi... прихильники.
В о ? в о д а
Ага,
Я зрозумiв. Iди i накажи,
Щоб зараз одвели його в в'язницю,
Що в Порубi.
О л ь ш а н с ь к и й
(пiдводиться).
Я сам це накажу
I одведу його з мо?м загоном.
Пiд вiкнами мо?ми це якраз.
I сам його тюремником я буду.
В о ? в о д а
Гаразд! Iди! А ти пиши декрет,
Щоб Свiчку завтра вранцi - яко татя -
Повiсити на Житньому торгу.
IV
Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов.
К м i т и ч
Пан во?водо, в мiстi неспокiйно.
Хвилю?ться Подоль? - всi цехи
Нечуваним обуренi насильством.
Що робиш ти? Як мiг ти допустить,
Щоб на весiлля, наче татарва,
Без сорому тво? вдирались слуги?
За що схопив ти того зброяра?
В чiм винний вiн? Що встав проти наруги,
Що смiливо обстав за тi права,
Якi сам князь киянам дарував!
В о ? в о д а
(розлючений, стука? кулаком об стiл).
Тут я закон, i князь, i во?вода.
Не табiр тут козацький на степу,
Де кожен кмет свiй голос ма? в радi.
Тут я один сам знаю, що роблю.
V
Хутко входить схвильована Гiльда й одразу кида?ться до Во?води. За нею
йде хмурий Кезгайло.
В о ? в о д а
Хто там? Сюди не можна!
Г i л ь д а
Час не жде.
I дозволу не можу я питати,
Коли людина гине при очах.
В о ? в о д а
Безумна ти!
Г i л ь д а
Не дивно й збожеволiть
В катiвнi цiй. Як мiг ти засудить
Його на смерть - на страту?
В о ? в о д а
Замовчи!
Г i л ь д а
Не замовчу. Не суд це, а злочинство!
Карать не можна на смерть лиш за те,
Що на весiллi свiчки засвiтили,
Що смiлива людина голос свiй
За вiльностi громадськi пiдняла!
К м i т и ч
Сво?м не вiрю вухам. Свiчку ти
На горло засудив?
Г i л ь д а
Коли його
Скара?ш ти - я завтра ж напишу
До князя лист.
В о ? в о д а
(накида?ться на не? з кулаками).
Безглузда слюсарiвно!
Та я тебе на мiсцi...
К м i т и ч
(заступа? ??).
Схаменись!
Не руш ??. Не досить ще ганьби?
В о ? в о д а
А, заколот! Геть звiдси, бунтiвник!
Тебе самого зараз я схоплю,
Рицарi схоплюються i виймають мечi.
Хапай його! На мiсцi вбити кмета!
К м i т и ч
Не схопите. Короткi, мабуть, руки,
Щоб ватажка козацького схопить.
В о ? в о д а
Побачимо, чий буде верх...
(До Гiльди).
А ти
До кляштора негайно виряджайсь,
Молитись там i каятись ти будеш,
Поки химер не збудешся сво?х.
Пан писарю, негайно напиши
В конвент домiнiканський, до абата,
Отця I?ронiма, що його
Ми просимо прийнять дружину нашу.
Козелiус уклоня?ться й береться писати.
А ти, Козеко, зараз одвезеш
Вельможну панi в кляштор на Подоль?.
Г i л ь д а
Корюсь насильству, бо нема в Литвi
Вже рицарiв, щоб меч свiй пiдняли
За жiнку та за правду.
Кезгайло вирива?ться вперед i вийма? до половини свiй меч iз пiхов.
В о ? в о д а
(грiзно).
Геть, Кезгайле!
Ти комендант. Про присягу забув?
Кезгайло в розпачi вганя? меч назад i з горя вихиля? кубок.
К м i т и ч
В Литвi нема, а на степу ще ?.
Не в золотi, не в крицi, як оцi,
А в свитах драних рицарi одважнi.
I завтра же до Вiльни я помчу
Та про киян всi кривди сповiщу.
Виходить. Гiльда за ним. Козелiус пода? Во?водi листа. Той мовчки
пiдпису? i одда? Козецi, i той, уклонившись, виходить.
В о ? в о д а
(одразу вихиля? кубка).
Хай Вельнас забере усiх жiнок
До себе в пекло разом з каштеляном,
Що цю безглузду кашу заварив!
П и р х а й л о
Як забере? А ти забув красунь,
Що нам купець вiрменський приведе?
Буря стряса? вiкно.
К е з г а й л о
Бач, як гуде. Диявол то радi?,
Що совiсть ми рицарську продали.
В о ? в о д а
Нехай гуде! Аби дiвчат принiс.
Увiходить Янулiс.
Я н у л i с
Купець вiрменський.
К е з г а й л о
(хреститься).
Наше мiсце свято!
В о ? в о д а
Ага, нарештi. Зараз же веди.
Входить вiрменський купець. За ним тро? схiдних слуг вносять на руках
три наглухо загорнутi суво? i становлять ?х посерединi зали.
В о ? в о д а
(здивований пiдводиться).
Що це таке? Знов килими турецькi?
К у п е ц ь
Де килими? Красунi, що таких
Нема? i в султана. Ананас!
Жасмин! Троянда! Першого гатунку!
Три дiвчини невиннi, як алмаз!
О грушi запашнi, що на устах
Ви танете солодким поцiлунком!
О перса дiв! О втiхо! О халва!
Дiвчата стоять нерухомо. Козелiус пригляда?ться зацiкавлений.
В о ? в о д а
Чого ж вони загорнутi, мов цукор?
К у п е ц ь
Коли ж така жахлива хуртовина.
Яка ж погода! Хвища! Буря! Ва!
З суво?в чути чхання.
О, вже зачхали. О, суворий край!
Це викуп мiй, вельможний пане.
Купець i слуги розгортають дiвчат, що починають крутитись i нарештi
випурхують iз сво?х обгорток, мов яскравi барвистi метелики, ледве
прикритi прозорим серпанком iз золотими блискiтками...
Р и ц а р i
(в захватi).
А! Схiднi танцi.
В о ? в о д а
Гаразд! Приймаю. Можеш взять вози.
Такий товар i вдруге нам вези.
Купець, уклонившись, виходить iз слугами i Янулiсом.
В о ? в о д а
(пригорта? до себе одну з дiвчат).
Повнiше кубки! Хай вони дзвенять
На злiсть цехам ще голоснiше бурi!
При сяйвi свiч, в обiймах цих дiвчат
Женiть думки докучливi i хмурi,
Хоч заколот, хоч мiсто все гори,
Панове, бенкетуймо до зорi!
Р и ц а р i
(спiвають).
Хай буря бушу?, хай кубки дзвенять,
Хто смiл - бенкетуйте, цiлуйте дiвчат!
Хай хлопи бунтують, хай буря гарчить,
На бурю ? мури, на хлопiв - мечi.
Хай буря бушу?, хай кубки дзвенять,
Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат.
Тихо вiдхиляються дверi, i, нiким не помiчена, входить закутана з
головою в чорну кирею Меланка. Дiйшовши до середини зали, вона
зупиня?ться, затуливши на мить очi рукою, вражена гострим переходом вiд
темряви до свiтла.
Так вона сто?ть, неначе чорна статуя, нерухома, опустивши руки, поки ??
не помiча? Кезгайло, що, здивований, почина? протирати очi.
К е з г а й л о
Панове, тихо! Скiльки тут дiвчат?
В о ? в о д а
Як скiльки? Хiба ти сам не бачиш?
Зда?ться, три.
К е з г а й л о
(пiдводиться).
Як три? А це ж яка?
(Пiдходить до Меланки).
Стривайте...
(Лiчить, вказуючи пальцем).
Раз, двi, три, а це четверта.
Три голих, а одна закутана, як нiч.
В о ? в о д а
(пiдводиться здивований).
I справдi... Що таке? Невже ??
Забув купець вiрменський розгорнуть?
Гей, дiвчино! Хто ти така i звiдки?
Рицарi теж пiдходять. Меланка, як i перше, нерухома.
Хто ти така?
Стяга? з ?? плечей кирею, що пада? бiля ?? нiг. Тепер вона в сво?му
чудовому шлюбному вбраннi голубого шовку - в руцi у не? згасла зелена
свiчка. Як i перше, вона нерухома.
К о з е л i у с
Це Свiччина Меланка!
К е з г а й л о
Яка ж краса!
В о ? в о д а
Так ось вона яка...
Яка ж краса чудова та примiтна...
Що ж ти мовчиш? Чого ти хочеш?
М е л а н к а
Свiтла!
В о ? в о д а
Що кажеш ти?
М е л а н к а
О, засвiти, благаю,
Мою ти свiчку... У мене ??
Згасили... а за що - не знаю...
Хiба за те, що радiсно менi
Було в той час, в чудову ту годину...
Палата вся сiяла од огнiв,
I свiчка ця горiла... i мо?
Держав вiн руки... любий мiй, ?диний.
I в очi я дивилася яснi.
I раптом наче вихор налетiв-
Померкло все... i згасли всi свiчки,
I милого, ?диного нема?...
Р и ц а р i
Вона безумна.
М е л а н к а
(кида?ться до нiг Во?води).
Милостi благаю.
О, змилуйся, благаю всiм святим!
О, поверни мою любов ?дину,
О, поверни щасливу ту годину
I свiчку цю весiльну засвiти.
Мовчання. Всi збентеженi.
К е з г а й л о
Невже тво? не зворушила серце
Голубка ця i тиха i сумна?
О, змилуйся!
В о ? в о д а
I справдi зворушила
Сво?м благанням душу ти мою...
Встань, дiвчино... Вiдмовити несила,
Коли у мене просиш ти вогню.
Гаразд! Твою я свiчку запалю,
Але нехай розсудить вища сила,
Чи ?й горiть, чи гаснуть без жалю,
Нехай тебе розсудить Праурима,
Богиня свiтла, що в лiсах Литви
Вогонь пильну? вiчний, невгасимий.
Якщо вона укри? вогник твiй
I свiчку цю од бурi захистить,
(бере в Меланки ?? свiчку i запалю? вiд канделябра на столi)
Клянусь, вiн буде вiльний i живий.
(Да? ?й запалену свiчку - вона мовчки бере).
Пиши наказ, пане писарю: "Негайно
З тюрми Iвана Свiчку вiдпустить,
Якщо на доказ нашого наказу
Тобi горящу свiчку принесуть".
Козелiус пише.
Якщо богиня буде милостива
I вогник твiй од бурi захистить,
I донесеш його ти, до в'язницi,
Що в Порубi на Житньому торгу,-
Тодi, клянусь вогнем живим i вiльним,
Живий i вiльний буде твiй Iван.
Коли ж загасне свiчка - значить, так
Судила доля, i тодi умре,
Тодi умре твiй милий, бо не можу
Я вирок Праурими скасувать.
Козелiус пода? Во?водi грамоту з печаткою, вiн пiдпису?. Потiм бере з
пiдлоги пустий лiхтар i пода? його дiвчинi разом з наказом. Та мовчки
бере.
Тепер iди. Бери оцей лiхтар
I цей наказ - iди, змагайся з вiтром,
Нехай тебе Праурима захистить.
Буря стряса? стiни.
Р и ц а р i
Ну й вигадав! Ну й загадав мороку -
Хай донесе. Попробу? нехай
В такую бурю донести.
В о ? в о д а
Мовчiть!
Це вирок Праурими.
К е з г а й л о
(виступа? вперед).
Це знущання!
Знущання це безбожне. I з кого ж!
З голубки тихо?, що, подивись,- прийшла
Намучена, в сльозах, в убраннi шлюбнiм,
А ти ?? на муку шлеш, на глум,
Щоб перший драб ?? схопив та скривдив
I свiчечку цю лагiдну одняв!
В о ? в о д а
Мовчи, Кезгайле!
К е з г а й л о
Годi вже мовчать!
(Пiдходить ще ближче до Меланки).
Iди вiдсiль. Iди, моя голубко...
Куди сво? ти горе принесла?
В звiряче лiгво, де твою журбу
Та бiле пiр'я в шмаття розiрвуть.
М е л а н к а
О, нi! О, нi, мiй рицарю, не бiйся...
Цю свiчку я - побачиш - донесу.
Чи можу я не донести ??,
Коли вона життя мого Iвана!
Що кажеш ти? Чи ? ж такая сила,
Щоб свiчку цю у мене загасила?
З мо?м життям, з мо?м життям хiба!
Кезгайло мовчки приладжу? ?? свiчку в лiхтарi, потiм закуту? ?? кирею.
В о ? в о д а
Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,
Ця дiвчина смiливiша за тебе.
М е л а н к а
Прощай, мiй пане... дякую тобi.
Виходить. Кезгайло хапа? свою кирею i бiжить до дверей.
Во ? в о д а
Назад, Кезгайле!..
К е з г а й л о
(вийма? меч).
З нею я пiду!
В о ? в о д а
Нi кроку далi! Зупинiть його!
Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу.
Чи п'яний ти, чи присягу забув?
Кезгайло верга? меч на землю.
К е з г а й л о
Так, я забув, що драб я, а не рицар...
В о ? в о д а
Авжеж п'яний... Замкнiть його на вежi,
Аж поки хмiль рицарський не пройде.
Кезгайла виводять.
Тепер нехай турботи всi мовчать -
Панове, знов до кубкiв i дiвчат!
Р и ц а р i
Хай буря бушу?, хай кубки дзвенять -
Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат!
Завiса.
ДIЯ П'ЯТА
Недалеко вiд Магiстратського майдану на Подолi. Вузькi кривi вулицi.
Лiворуч на першому планi ганок Воскресенсько? церкви. Темна й буряна
осiння нiч.
I
Кiлька мiщан i ремiсникiв крадькома збираються купками в темрявi.
- Хто тут?
- Сво?...
- Це ти, Передерiю?
- Ну й хвища, хай ??!
- Ну, що ти чув?
- Це ковалi? - Вони.- Хто бачив Чопа?
- У Прiськи вiн - забрала до себе...
- Живий?
- Живий. Нехай тепер шукають...
- А Свiчка де?
- Гнобителi... Кати!
- Чи був хто в замку?
- В замок не пускають.
I замкнутi всi брами цiлий день.
I Магiстрат замкнуто... Варта скрiзь.
- Мене самого мало не схопили...
-Балабуху схопили...
- I Шпака.
- Та доки ж нам терпiти цю наругу!
- Товаришi - нещастя... Свiчку вже
Засуджено на горло...
- Де ти чув?
- Коляндра чув.
Невже ж ми це допустим!
- Й Меланка зникла. Мабуть, i ??
Проклятi? схопили душогуби.
П е р е д е р i й
Невже ж ми це, товаришi-брати,
Невже ж ми це допустим, щоб його,
Щоб кращого у нас згубили брата?
Коли скарають Свiчку, то яка ж
На нас паде неслава i ганьба!
В с i
Цього не буде! Краще всi тодi
Загинемо, а Свiчки не дамо!
К а п у с т а
I де ж воно це видано таке,
Щоб за весiлля страчувать людей...
Нащо вже був немилосердий рицар
Мартин Гаштольд... запеклая душа,
Людей карав... А щоб весiлля - нi,
З весiлля вiн нiкого не хапав...
Мелася... люба.... свiчечка ясна...
Недовго ж нам свiтила ти, жаданко...
Згасили радiсть нашу i твою...
В с i
Товаришi! На визвiл! Не дамо,
Щоб сором нашi голови укрив!
Пiдходить Чiп - голова йому зав'язана, в руках величезна дубина. За ним
Прiся.
Ч i п
Кого лупить? Кажiть - кого товкти?
В с i
Чiп! Чiп прийшов!
Та тихше-бо, дурний.
Ч i п
Ну, то ходiм! Чого ж ви тут ждете?
До збро? всi! Трощiть катiв проклятих!
На визвiл Свiчки! В замок всi гуртом!
П р i с я
(чiпля?ться за його руку).
Василечку! Мiй любий! Схаменись!
Тебе ж шукають... в тебе ж голова
Поранена...
Ч i п
Це буде ?й похмiлля!
Товаришi! За Свiччине весiлля!
В с i
За Свiччине весiлля! Хай його
Навiк запам'ятають душогуби! -
Товаришi! Дозiр! Дозiр iде!
З-за рогу виходить загiн жовнiрiв iз смолоскипами.
П е р е д е р i й
Товаришi, всi тихо по хатах,
Хай кожен цех напоготовi буде
На перший поклик линути на бiй.
В с i
(тихо).
Нiхто не спать!
Чекати гасла!
Ч i п
А гаслом буде "Свiччине весiлля".
Дозiр пiдiйшов.
О с м н и к
Гей, хто тут ?! Всi зараз по хатах!
П р i с я
(вiдтяга? Чопа).
Василечку, Василечку, тiкай,
Тебе ж побачать.
Ч i п
От лиха година!
Попався дiвцi в лапи.
О с м н и к
Розходись! Бо зараз всiх в хурдигу заберу.
В с i
(один одному тихо).
За Свiч-чи-не ве-сiл-ля...
О с м н и к
Розходься!
Юрба зника? в темрявi. Жовнiри проходять далi.
II
Пусто. Темно. Вiтер з завиванням проноситься по вузьких вулицях. Чути
кiлька тихих далеких ударiв дзвона. З лiвого боку увiходять Ольшанський i
Козелiус.
О л ь ш а н с ь к и й
Та це ж безумство! Свiчку вiдпустить,
Бунтiвника одвертого, що завтра ж
На замок цiле мiсто поведе!
То де ж вона? ?? ти бачив?
К о з е л i у с
Нi.
Я стежкою коротшою побiг,
Аби тебе остерегти, мiй княже,
Вона ж пiшла десь - певно, тим шляхом
I, мабуть, тут повинна десь пройти.
О л ь ш а н с ь к и й
Вона одна?
К о з е л i ус
Одна. Дивись, якраз
Сама летить в тво? голубка руки.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так. ?? вiзьму я... тiльки як?
Не хочу гвалтом я ?? здобути...
К о з е л i у с
Ти можеш так зробити, щоб вона
Сама тобi любов'ю заплатила.
Адже ж указ пiдписано - ось вiн,
I Свiчку ма?ш право ти скарати.
Вiзьми катiв - i як вона прийде,
Примусь ??, сама щоб вибирала:
Любов - чи смерть.
О л ь ш а н с ь к и й
Диявол!
К о з е л i у с
Твiй слуга.
Лиш не забудь мене в сво?х молитвах,
О л ь ш а н с ь к и й
Гаразд - ходiм. Якщо ?? вiзьму,
Тебе всього я золотом засиплю,
О дiвчино чудова, не кляни,
Що мушу злом тебе я добувати...
Коли ж нема тако? в свiтi плати,
Щоб я не дав за тебе сатанi.
Виходять.
III
З лiвого боку входять дво? пiдпилих ченцiв у скуфейках - Симеон та
Фока.
Фока
Ну й крутить же - бодай його крутило!
Чи довго ж ти водитимеш мене?
С и м е о н
Ой, у полi метелиця,
Чому монах не жениться?
Нащо менi женитися,
Буду i так живитися...
Ф о к а
Та де ж вона, блудниця та, живе?
С и м е о н
Та я ж казав, отутечки за рогом.
Ф о к а
Та брешеш ти, ми двадцять тих рогiв
Проходили, а жодно? нема?.
С и м е о н
О маловiрний! Я ж у не? був
I в сiцевих многажди обретахся.
Яка ж смачна! А губи, яко мед!
А пишна та гаряча, як пампушка.
Коли б ?? ти прелестi узр?л,
То духом би i плотiю воспрянул.
Ф о к а
Та де ж вона, прелесниця сiя?
С и м е о н
Отутечки - тепер вже недалеко.
В завулку, де шинок, за кушнiром.
Не в кушнiра, а проти - у дворi.
Отут i ?сть Капернаум сей злачний,
Iде же аз многажди согр?ших.
Ф о к а
Ну, то ходiм, бодай тебе крутило,
В Капернаум, до того кушнiра.
С и м е о н
Не в кушнiра, кажу тобi, а проти.
Ф о к а
Чи в кушнiра, чи проти - все ?дно,
Аби пустила пiд рядно.
Виходять хитаючись праворуч.
IV
З глибини виходить Меланка зi свiчкою в лiхтарi, яку вона захища?
кире?ю. Кирея й чудове вбрання заляпанi болотом, подертi, руки подряпанi в
кров. Але свiчка горить.
М е л а н к а
Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько.
О, тiльки б сили стало донести...
О, тiльки б тут не впасти на дорозi,
Як падала на тiй слизькiй горi...
Не чую нiг... Лице горить од вiтру,
Тремтять колiна... руки всi в кровi
I змерзли... i не держать лiхтаря...
О боже ж мiй, знов хвища налетiла,
Згаса? вогник... гасне вогник мiй...
I захисту... i захисту нема?...
(Майже пада? на церковнi сходи лiворуч, прикриваюча всiм тiлом лiхтар).
О, не гаси, о, не гаси, благаю,
О вiтре любий, мого лiхтаря!
Ти ж вiльний... цiлий свiт перед тобою,
Лети мерщiй на поле, до Днiпра.
Мене ж не муч, нещасну, - пожалiй
Хоч ти мене, о вiтре, вiтре мiй!
(Плаче. Пiдводиться хитаючись i робить кiлька крокiв).
Зда?ться, тихше... змилосердивсь... зник...
О, тiльки б тут нiхто не зачепив...
О боже... хтось iде.
Тiка?. З лiвого боку виходить новий дозiр iз смолоскипами i осмником на
чолi.
Жовнiри заступають ?й дорогу.
О с м н и к
Стiй! Хто iде?
Ще з лiхтарем? Куди це ти iдеш?
Не зна?ш, що ходить тепер не вiльно?
Берiть ??!
М е л а н к а
Нi, нi! Що кажеш ти?
Мене не можна затримать - не можна,
В мене наказ од пана во?води,
I цей лiхтар - ти бачиш - я його
До Порубу повинна донести -
До Порубу, щоб визволить людину -
Його ж скарають - чу?ш ти? - i я
Тут гаяти не можу i хвилини.
Ось цей наказ.
О с м н и к
Нема? нам часу.
Ходiм до замку - писар розбере.
М е л а н к а
Ти збожеволiв! Я... до замку знов?
По тiй горi! Нi, нi, смi?шся ти.
Тобi ж кажу, не маю я хвилини,
Його скарають.
О с м н и к
Заберiть ??!
Жовнiри беруть Меланку за плечi, вона вирива?ться.
М е л а н к а
О, змилуйся! Якби ти тiльки знав,
Де я була. Яку терпiла муку...
Коли з гори несла оцей лiхтар,
О, подивись... в багнi, в кровi всi руки.
Промокла вся, замерзла... скiльки раз
Зривалася i падала я з кручi,
I в розпачi, щоб вогник не погас,
Чiплялася за терен я колючий...
Пiдводилась... i знову йшла i йшла,
Не чула нiг, не бачила дороги,
Нi диких псiв, що кидались пiд ноги,
Нi бурi, що лице мо? сiкла!
Не чула я, не бачила нiчого,
Бо iншо? не вiдала мети -
Як вогник цей незгасним донести.
I донесла... Ти ж бачиш, вiн горить.
Не згаснув вiн, мiй огник неоцiнний,
Хай блима? вiн ледве, хай тремтить,
Але живий - i не менi однiй
Засвiтить вiн в нещасну цю годину...
Невже ж у тебе стiльки зла,
Щоби вiднять у мене те ?дине,
Що я крiзь терн i бурю пронесла!
О с м н и к
Говориш добре, дiвчино, - проте
Нема часу з тобою розмовляти,
Ходiм до замку.
М е л а н к а
(зрива? з ши? намисто з дукатами).
Бачиш цi дукати,
Намисто це чудове, дороге -
Вiзьми його i вiдпусти, благаю,
О, вiдпусти, благаю, ти мене!
О с м н и к
(бере намисто).
Хай буде так! Iди! Рушаймо далi!
М е л а н к а
О, дякую.
(Дозiр проходить).
Тепер мерщiй, мерщiй!
О, тiльки б знов нiхто не зачепив.
V
З правого боку вертаються Симеон i Фока.
Ф о к а
А щоб тебе з таким Капернаумом!
Замiсть дiвчат дрючком по головi.
С и м е о н
На бiса ж ти полiз до кушнiра?
О йолопе! Не в кушнiра, а проти.
Ф о к а
Чи ти здурiв! Ти ж сам туди полiз.
С и м е о н
Та ну тебе... Стривай. Знайшли! Вона!
(Бiжить до Меланки й хапа? ?? за кирею).
? дiвчина! Та ще яка красуня.
Ще з лiхтарем. Якраз з Капернаума!
Ну, то веди ж скорiше нас до себе,
В Капернаум солодко? утiхи.
Ф о к а
(обiйма? ?? з другого боку).
А поки що - сладчайше поцiлуй.
М е л а н к а
(вiдштовху? Фоку).
Геть, блудники, ледаща довгополi!
Не сором вам чiплятись до дiвчат?
Штовха? Симеона, той пада?, сама тiка? в глибину.
Ф о к а
Оце тобi Капернаум солодкий!
С и м е о н
?го же й ти, зда?ться, воспрiя?
Ф о к а
Ну й халепа! Невже на цiлий Ки?в
Не залишилось жодно? повi??
Чи бурею куди ?х занесло?
С и м е о н
Стривай, я здумав. Ось в чому причина!
Не в кушнiра, а в бондаря вона -
Ходiм мерщiй. Тепер я пам'ятаю.
Тягне його знову праворуч.
Ф о к а
Е, нi, стривай. Це зовсiм iнша рiч.
У кушнiра, бач, легкий причандал,
I то макiтри нашi постраждали.
А в бондаря залiзне все: струги,
Уторники 1 якiсь там, молотки,
Як дасть раза - то вже амiнь, не встанеш.
1 Уторники - iнструменти для виготовлення уторiв - жолобiв на краях
бочки, в якi вставляють дно.
С и м е о н
О маловiрний! Та навiщо ж вiн
Даватиме? То ж бондар - не кушнiр.
Ходiм мерщiй.
Ф о к а
Е, нi, стривай, коли ж
У бондаря... такi, бач, молотки...
Виходять обо?.
VI
М е л а н к а
(верта?ться).
Пропало все - погаснув мiй лiхтар...
I що ж тепер... i що ж тепер робити...
Кого благать... кого? Одна вночi,
Беззахисна, безсила, безпорадна...
Розчавлена надсильним тягарем...
(Сiда? на церковних сходах i плаче).
О боже мiй! За що даремну муку
На мене ти, нещасную, поклав?
За що ж мене довiв ти до розпуки,
Навiщо путь тернисту я пройшла!
Чи для того ж в борнi я знемагала,
Чи для того мiй огник берегла,
Щоб вiн загас, а я отут упала
I втратила надiю всю мою...
Нема в тобi нi правди, нi жалю...
(Завмерла в безвихiднiй тузi).
З глибини виходить якийсь поважний, гладкий городянин у довгому
сукняному кожусi з засвiченим лiхтарем у руцi.
М е л а н к а
(придивля?ться).
О боже мiй... Невже... невже вогонь...
Невже вогонь менi ти посила?ш...
Так... так... лiхтар...
(Пiдводиться).
О, тiльки б не дозiр...
Нi, нi... це так...
(Метнулася назустрiч).
Добривечiр, мiй пане!
Дозволь огню у тебе попрохать.
Спiзнилась я i заблудила трошки.
Городянин спиня?ться i, пiднявши вгору лiхтар, дивиться суворо на
Меланку.
Г о р о д я н и н
Геть, одчепись, лахудро безсоромна!
Як смi?ш ти до чесних громадян
На вулицi зухвало так чiплятись!
Iще вогню ?й треба! Подивись
Попереду, до чого ти подiбна.
По всiх ярах качалася в багнi.
Геть, проклята!
(Замаху?ться цiпком).
Бо так тебе огрiю,
Що без огню в болото полетиш.
Проходить. Меланка з жахом кида?ться в свiй куток i ревно плаче.
М е л а н к а
Ще не кiнець... Ще, мабуть, не до дна
Свою весiльну випила я чару...
(Застигла в нiмiй розпуцi).
VII
З глибини виходить хмурий Козека, що веде до кляштора закутану в
хутряну кирею Гiльду. Позаду слуга несе лiхтар.
Г i л ь д а
Далеко ще? Чи скоро той Конвент?
Ти, мабуть, сам дороги тут не зна?ш.
К о з е к а
То не моя причина, що вночi
Про?хати не можна в цих завулках
I конi там загрузнули в багнi.
Тепер вже близько.
Г i л ь д а
Тихше. Постривай.
Хтось плаче тут... чи жiнка... чи дитина.
Зда?ться, тут... Дай свiтло - посвiти.
(Схиля?ться над Меланкою).
Якась нещасна...
(Доторку?ться до ?? плеча).
Слухай-но. Хто ти?
Чого ти тут, сердешна, притулилась?
Меланка опам'яталася й дивиться на не? нетямущим поглядом, не
пiдводячись, проте, з мiсця.
М е л а н к а
О, не жени... О, не жени, благаю.
Мене весь час тут мучили... кляли,
Знесилена, здрiмалась я... на мить,
Бо згаснула... бо згаснула надiя...
Гiл ьд а
О дiвчина нещасна!
К о з е к а
Це ж вона!
Це ж Свiччина Меланка!
Меланка отямилася, зрива?ться на ноги.
М е л а н к а
Боже ж мiй!
В тебе ? свiтло! Дай менi, благаю,
О, засвiти, благаю, мiй лiхтар!
Мерщiй, мерщiй! Ти ж бачиш, ось наказ:
Коли я свiчку в Поруб донесу,
Тодi його я визволю од смертi...
Вiн був погас. Але воскресла знов,
Воскресла знов тепер моя надiя.
Г i л ь д а
(що прочитала тим часом наказ).
Бiдняточко! Дитинко ж моя люба!
Яку ж ти муку мусила знести.
(Бере в не? лiхтар i запалю? з свого).
Ну, то неси ж, неси мерщiй свiй огник
I цей наказ, щоб визволить його.
Неси мерщiй!
(Цiлу? ??).
Нi, нi! Я так не можу,
Тебе не можу так я залишить.
Тебе ще скривдять... Разом всi пiдем,
Щоб не було якого ошуканства.
М е л а н к а
(бере наказ i лiхтар).
О дякую, о дякую тобi.
Г i л ь д а
Ходiм мерщiй!
К о з е к а
(втруча?ться).
Ба нi. Цього не можна.
Г i л ь д а
Як смi?ш ти!
К о з е к а
Тебе повинен я
До кляштора негайно одвести
I схибити нi кроку не дозволю.
Г i л ь д а
Та це ж недовго.
К о з е к а
Навiть i на мить.
Г i л ь д а
?? ж там скривдять!
К о з е к а
Не мо? то дiло.
Не гайся, бо насильно вiдведу.
Г i л ь д а
I справдi... раз у раз я забуваю,
Що я сама не бiльше - як раба...
Ну, то iди ж - прощай, моя сердешна.
(Знову цiлу? Мелаику).
Нехай тебе хтось дужчий захистить.
М е л а н ка
Намучена i скривджена од всiх -
Повiк тво?? ласки не забуду.
Виходить лiворуч.
Г i л ь д а
I знову вiн... Яка химерна доля
З цим зброярем мiй шлях переплела...
Ну, що ж... Веди... без щастя, без любовi
До кляштора нарештi я дiйшла...
Любов? ?? згасила... бо не смiю
Сво?м огнем ту свiчку запалить,
Що iншою любовiю горить...
I в кляшторi замкну мою надiю...
Виходять всi тро? праворуч.
VIII
Через якусь хвилину з лiвого боку вбiга? сполохана Меланка.
М е л а н к а
Куди ж тепер... Там вiн. Там вiн, цей князь.
Сюди iде... вiн кинувся за мною.
О, краще смерть, нiж стрiнутися з ним!..
Куди ж сховатись?..
Бiжить до церкви й притуля?ться грудьми до дверей, ховаючи лiхтар i
сво? обличчя.
Тут... отут в кутку...
О, заступи мене, святая дiво!
В ту ж мигь вбiга? Ольшанський.
О л ь ш а н с ь к и й
Сюди вогню! Свiтiть в усi кутки!
Увiходить цiла процесiя: четверо жовнiрiв iз смолоскипами, Козелiус iз
пергаментом у руцi, дво? катiв в червоному вбраннi, з мотузками, молотками
та якимись клiщами.
О л ь ш а н с ь к и й
(вихоплю? смолоскип у жовнiра i почина? оглядати всi кутки).
А, ось де ти, голубко, прита?лась!
(Поверта? смолоскип жовнiровi i пiдходить до Меланки).
Ну, то чого ж, чого ж ти так тремтиш,
Чого злякалась, пташко полохлива?
Тобi я зла не мислю... лиш мене
Послухай ти...
(Бере ?? руку).
Навiщо тут вночi
Блука?ш ти, дитино нерозумна?
Ходiм в мо? палати, я тебе
Зогрiю, заспокою.
М е л а н к а
Одiйди!
Не смi?ш ти затримувать мене!
В мене наказ i пропуск во?води!
(Вирива?ться),
Вiн наказав, щоб Свiчку зараз...
(Бачить катiв i кричить вражена).
А!
(Бiжить на вулицю i зараз же верта?ться до Ольшанського, вже сама
хапаючи його за руку).
Хто це такi! Куди ти з ними йшов?
Не смi?ш ти! Нi! нi! Скажи, що нi!
В мене ж наказ - помилування Свiчцi -
I цей вогонь, дивись, я донесла.
Чого ж мовчиш? Чого мовчиш!
О л ь ш а н с ь к и й
Сама,
Сама мене ти слухать не хотiла...
Спiзнилась ти з помилуванням!
М е л а н к а
Нi!
О л ь ш а н с ь к и й
I Свiчку я скарати зараз мушу.
М е л а н к а
Неправда це! Брехня! Не властен ти
Накази во?водинi ламать.
Злочинство це. Я зараз побiжу
До замку знов. Я зараз.
О л ь ш а н с ь к и й
(до жовнiрiв).
Гей! Рушай!
Негайно все до страти наготовить.
Жовнiри, кати й Козелiус рушають лiворуч.
М е л а н к а
(ставить лiхтар i в розпачi бiжить за ними).
Стривайте! Стiйте! Помилився князь...
(Кида?ться до Ольшанського).
О, не жартуй так люто - накажи,
Щоб зараз же... ти ж бачиш... ось наказ.
О л ь ш а н с ь к и й
Рушай вперед! Я зараз сам прийду.
Процесiя виходить лiворуч.
М е л а н к а
Ходiм мерщiй, ти ж бачиш, ось наказ...
I свiчка ось... ти, може, не читав...
Тепер ти бачиш... Випусти ж, благаю,
Жаданого, ?диного мого.
О л ь ш а н с ь к и й
Безумная! Невже не розумi?ш,
Що й Свiчку я для того захопив,
Щоб за нього купити те ?дине,
Без чого жить не можу я... тебе!
Ага! Тремтиш? Нарештi зрозумiла!
М е л а н к а
(вiдсахнулась).
Не вiрю я! Не вiрю, щоб таку
Безбожную ти цiну захотiв.
О, змилуйся! Невже не досить муки,
Не досить мук сьогоднi я знесла?
О, пожалiй!
О л ь ш а н с ь к и й
Не пожалiю - нi.
Я гину сам - нема тако? плати,
Щоб я не дав за тебе сатанi.
А ти свою щось дуже цiниш муку.
Не мука це, коли об дикий терен
Подерла ти весiльний свiй убiр
Або в багнi задрипала його -
Не мука це. Ти серце пошматуй
Об колючки.
М е л а н к а
(лама? руки).
О, як пошматувала...
О л ь ш а н с ь к и й
Дiвочу честь за милого життя
Не пожалiй в болотi закалять!
Ага, тремтиш!
М е л а н к а
(пада? навколiшки).
О, змилуйся, благаю!
О л ь ш а н с ь к и й
Даремно все. Мовчить моя душа,
А в пристрастi нема? милосердя.
Рiшай мерщiй. За хвилю буде пiзно.
Якщо зi мною зараз не пiдеш;
Клянусь тобi - зорi вiн не побачить.
Хутко йде лiворуч.
М е л а н к а
О, постривай!
(Лама? руки).
О боже, що ж робити!
Туди на глум... на сором... То невже ж
I вище хмар нема свято? правди?
(Ревно плаче, впавши на землю).
О л ь ш а н с ь к й й
(з кiнця вулицi).
В останнiй раз питаю - чи пiдеш?
Вже стука? сокира, що цвяхи
Останнi на помостi забива?.
М е л а н к а
(зрива?ться на ноги).
Нi, нi, стривай!
(Хапа? лiхтар).
О л ь ш а н с ь к и й
Сурмить труба.
М е л а н к а
Я йду!
З диким криком пустилася за Ольшанським. Обо? зникають лiворуч.
IX
З правого боку вертаються тi самi ченцi, що знайшли-таки свою дiвчину.
Тримаючи ?? з обох бокiв пiд руки, приятелi йдуть собi в доброму гуморi,
наспiвуючи й хитаючись.
Обретохом убо сiце
Оний злачний вертоград,
I появше там д?вiцу,
Суньмо весело назад.
Тщетно оную шукали
В кушнiра ми во дворi -
Лиш макiтри постраждали,
Суть-бо злобнi кушнiри.
А в мене одна пошана,
Що рибалки, що кравцi,-
В кушнiра не ночувала,
Встану, мабуть, у ченцiв.
Нин? убо поб?дiхом,
Нечестивих кушнiрiв,
I з д?вiцею утiха
Буде нам в монастирi.
Веселiтеся, монасi,
Слався оний вертоград!
Ми до пляшки дуже ласi,
Паче ласi до дiвчат.
Проходять, спiваючи, лiворуч. Пiсня затиха? десь далеко.
Х
Тихо. Темно. Буря неначе вщухла. Раптом чути уривчасте бамкання: б'ють
на сполох. Шум тривоги. З глибини вибiгло з киями в руках кiлька городян i
шаснуло в завулок праворуч. Тривога зроста? й шириться. Озбро?нi мечами,
списами й просто киями люди вискакують iз хат, вибiгають з усiх бокiв. В
декого смолоскипи. Луна? гасло повстання: "За Свiччине весiлля".
Г о р о д я н и
(перекидаються на бiгу уривчастими викликами).
- Сюди, брати! За Свiччине весiлля!
- Гей, ковалi! Шевцi, до кушнiрiв!
- Всi на майдан. Вже повели на страту!
- Товаришi! Вже Свiчку повели!
- Гвалтiвники! Гнобителi проклятi!
- Всi на майдан! Кияни, до ки?в!
- За Свiччине весiлля! Бий катiв!
- Трощити всiх!
- Запалюйте хурдигу!
З'явля?ться Чiп з величезним молотом у руцi.
Ч i п
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
За Свiччине весiлля! До ки?в!
Увiходить Передерiй, тримаючись за якогось хлопця.
П е р е д е р i й
Товаришi! Товаришi-брати!
На приступ всi! Запалюйте хурдигу!
На визвiл Свiчцi! Перший хай загiн
Iде туди - хурдигу розбивать,
А решта всi до замку, щоб сюди
За всяку цiну драбiв не пустить.
На Кожум'яцьку браму - всамперед.
А iншi хай на Боричевiм взвозi
Та на Хрещатiй стежцi стережуть.
Веди мене мерщiй на Житнiй торг.
(Виходить лiворуч).
Г о ро д я н и
-Всi на майдан! Хурдигу розбивать!
- А ми туди! На Кожум'яцьку браму!
- Рибалки на Хрещатик! А кравцi
На Боричеву стежку! До ки?в!
- За Свiччине весiлля! Бий катiв!
Юрба сипонула в рiзнi боки - лiворуч i в глибину. Кiлька жовнiрiв
вбiга? з глибини. Ремiсники кидаються наперерiз i затримують. Бiйка.
Ж о в н i р и
Геть, зрадники! Бунтiвники проклятi!
Шевцi смердючi! Шевськая смола!
Г о р о д я н и
А, ось де ви, попихачi литовськi!
Пекельнi драби! Гицелi! Кати!
Ж о в н i р и
Ще бунтувать, голото навiсна!
Г о р о д я н и
Трощiть катiв! Лупцюйте шкуролупiв!
Нищiть усе катiвське ?х кубло!
З лiвого боку чути галас, частi пострiли. Раптом лiворуч здiйма?ться
заграва, що освiтлю? всю сцену червоним свiтлом.
Г о р о д я н и
(трiумфуючи).
- Ага! Горить! Горить кубло катiвське!
- Тремтiть тепер, гвалтiвники проклятi!
- Не до смаку! Ага - не до вподоби!
- Ану-бо ще! Ще раз! Ану iще!
- Згада?те ви Свiччине весiлля!
Жовнiри тiкають - кiлька пада?.
Х т о с ь
(вбiга?).
Одбили Свiчку! Наша перемога!
I сам тепер вiн б'?ться на чолi.
Тюрма горить. Палац князiвський теж.
В с i
Одбили Свiчку! Слава! Всi за ним!
XI
З лiвого боку вбiга? з мечем у руцi Свiчка. Всi в захватi оточують i
вiтають його.
Здоров був. Свiчко! Слава Свiчцi!
Нехай живе наш Свiчка! Хай живе!
С в i ч к а
Спасибi ж вам, товаришi-брати.
Я вашо? любовi не забуду-
Кажiть мерщiй, кажiть-бо, де вона?
Невже ??, невже нiхто не бачив?
Увiходить Передерiй.
П е р е д е р i й
Веди мерщiй. Де ж Свiчка? Свiчка де?
Свiчка пiдходить i цiлу? його.
А я тебе шукаю скрiзь... Меланка...
С в i ч к а
Ну, то кажи ж, що з нею, де вона?
П е р е д е р i й
Злочинство! Бачив хтось, як каштелян
?? тягнув до себе.
С в i ч к а
О, прокляття!
Цього боявсь я тiльки. То невже ж
Нiхто iз вас не мiг ?? доглянуть!
Я ж вас благав! Нащо менi життя,
Коли ?? ?дино? не буде! На визвiл всi!
За мною! Постривай...
Хай тiльки попадеться вiн менi...
Спалю живцем. На клоччя пошматую!
За мною всi! Якщо мою Меланку
Не вирвете ви з рук гвалтiвника,
Не брат я вам тодi i не товариш.
На приступ всi!
В с i
До помсти! За Меланку!
Свiчка та iншi кидаються лiворуч.
XII
Але в цю мить звiдси, з цi?? вулицi, вибiга? кiлька городян.
В т i к а ч i
Рятуйте! Драби в замку! Каштелян!
I рицарi в залiзi. Б'ють!
С в i ч к а
(кида?ться наперерiз).
Назад!
Нi кроку далi, зрадники! Невже
Опудал ви залiзних полякались?
Вперед на бiй!
I н ш i
За Свiччине весiлля!
Вибiга? кiлька жовнiрiв, що тиснуть городян, якi вiдступають з бо?м.
Попереду Пирхайло, що б'?ться з Чопом, i Ольшанський, що наступа? на
якихось двох ковалiв. Один з ковалiв пада?.
О л ь ш а н с ь к и й
А, будете, бунтiвники проклятi!
Крамольники смердючi! А, це ти,
Безумцiв зрячих проводир слiпий!
Вража? Передерiя, той пада?.
П е р е д е р i й
Товаришi... брати... яке ж це щастя,
Що довелось за Ки?в... i менi...
Убогому калiцi... чесно... вмерти...
Невже ж... Невже ж це правда?
Бачу я, I в смертний час мо? одкрились очi.
Я бачу всiх. Товаришi... брати...
В останнiй бiй! За свiтло i за волю!
Тебе я бачу... Ки?в... рiдний... мiй...
Вмира?.
С в i ч к а
(неначе тигр, кида?ться на Ольшанського).
Товаришi! За смерть Передерiя!
До помсти всi! Облиште лиш менi
Гадюку цю вельможну розчавить.
Так ось яка князiвськая одвага -
Ти на слiпих хоробрий та дiвчат!
Б'ються на мечах.
О л ь ш а н с ь к и й
(вiдступа? потроху до церковних сходiв).
Ага, це ти, недобитку катiвський.
С в i ч к а
Сво? держу я слово, i палац
Твiй запалю на честь свого весiлля.
О л ь ш а н с ь к и й
Яке ж весiлля це без молодо??
Спiзнився ти... Палац уже горить...
I там вона.
Остаточно розлючений Свiчка вибива? в нього меч i припира? до церковних
дверей.
С в i ч к а
То будь же проклят ти!
(Приставля? меч йому до горла).
Куди ?? ти заподiв? Кажи!
Тим часом Чiп та iншi знову напосiли на ворогiв i вiдтиснули ?х лiворуч
за церкву.
Ч i п
За Свiччине весiлля! Го-го-го!
Трощiть панiв, руйнуйте кодло ?хн?!
На сценi тiльки Свiчка й Ольшанський.
С в i ч к а
Куди ?? ти заподiв, проклятий?
О л ь ш а н с ь к и й
Шукай тепер!
С в i ч к а
Живцем тебе спалю, Здеру з живого шкуру! Де вона?
О л ь ш а н с ь к и й
Шукай тепер, ?? живцем ти спалиш,
Бо я ?? в палацi там замкнув.
С в i ч к а
Диявол! Брешеш!
О л ь ш а н с ь к и й
Ха-ха-ха! Спiзнився.
Даремно ти шука?ш молоду -
За тебе я вiнок ?? розвив.
С в i ч к а
Так подавись цим наклепом пекельним!
(Убива? його).
?? вiнка хоч би й торкнувся ти,
А чистоти його не запляму?ш.
То де ж вона?.. Шукать ?? мерщiй.
(Порива?ться лiворуч).
Але в цю мить Чiп, Капуста та iншi вносять на ношах непритомну Меланку.
Лiва рука безживно звисла, праву вона притисла до грудей i держить в нiй
свiчку й наказ. Шлюбний ?? убiр подертий i заплямований, коси розпущенi й
звислi, на лицi кров.
С в i ч к а
Меласю, люба! Ластiвко сердешна!
Сюди мерщiй! Де ви ??... Де ви ?? знайшли?
?дина, люба! Вона в кровi!
Ношi становлять посерединi кону.
Ч i п
Ми скрiзь ?? шукали,
Палац горiв... Замкнув ?? той кат...
I вже з пожежi ледве врятували -
Та, мабуть, пiзно. Сволоком якимсь
По головi небогу зачепило.
С в i ч к а
Нi, нi, брехня! Не вiрю, щоб ??...
Не вiрю, щоб ?? я не побачив
I голосу голубки не почув.
О, подивись, о, подивись, благаю.
(Цiлу? ?? руки).
Твiй милий тут... за кого стiльки мук
Ти, дiвчино нещасна, прийняла...
Води, мерщiй! Несiть води мерщiй!
К а п у с т а
Дивись... дивись, неначе ворухнулась.
Меланка розплющу? очi.
С в i ч к а
Меласю! Рiдна!
М е л а н к а
Любий! Ти живий?..
О любий мiй!.. Яка ж... тепер... я рада...
С в i ч к а
Голубонько! Голубонько моя!
М е л а н к а
Тебе з тюрми... хотiла врятувати...
Пiшла до них... вiн обiцяв менi...
Дивись... наказ... як свiчку донесу...
Я донесла... А тут мене схопив...
Той каштелян...
С в i ч к а
Яка ж пекельна мука!
Утiшся. Вбив я кривдника твого.
М е л а н к а
Нi, нi. Не бiйся... вiн мене... не скривдив.
Боролась я...
С в i ч к а
Дитиночко моя!
М е л а н к а
Твоя навiк... Коханий... любий... мiй...
Всю нiч тебе... шукала... а тепер...
З тобою знов... на нашому... весiллi...
Свою Меласю... поцiлуй... прощай...
I свiчку цю... що я тобi...
Вмира?.
С в i ч к а
Меласю! Рiдна! Зiронько моя!
Не покидай! Не покидай мене!
Не дише, вмерла... О, яка ж це мука!
(Рида?, схилившись на ?? ноги).
Навiщо ж я?.. Навiщо ж я живий?..
(Пiдводиться, бере в руки ?? голову. Тихо, з глибоким сумом, нiжно).
Заснула ти... А на устах тво?х
Така усмiшка жалiсна... i тиха...
I слiзонька застигла на очах...
(Цiлу? ??).
Бiдняточко... голубонько бездольна...
Яку ж ти муку мусила знести.
Коли пила свою весiльну чару,
Для милого надiла цей убiр
I свiчку цю вiнчальну засвiтила...
I ось в кровi, в багнi весiльна сукня,
I згасла свiчка, як тво? життя.
(По хвилi мовчання вже з запалом).
Та не сумуй! Немарно ти терпiла
I свiчку цю немарне берегла.
На честь твою, моя голубко мила,
На честь тих мук, що ти перемогла,
Ми знов ?? засвiтим, як на свято,
На помсту та на волю з тих огнiв,
Що на сво?х гнобителiв проклятих
Сьогоднi гнiв народний запалив.
(Бере з рук Меланчиних свiчку й запалю? вiд смолоскипа).
Умерла ти... i твiй убiр чудовий
В кровi й багнi, як прапор на вiйнi.
Та живi ми! До помсти, до будови
Нам не потрiбнi шати осяйнi.
Кiптявою укритi ми i потом,
В буденних свитах кинемось на бiй,
А переможем - знову до роботи...
I ось тодi засвiтим огник твiй.
I свiчка ця, що ти життям купила,
Крiзь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай свiтить нам привiтна i ясна.
Прощай, голубко!
(Нiжно цiлу? ?? в уста).
А тепер на приступ!
До помсти всi! До волi! До борнi
На честь ?? по цiлому геть мiсту
Засвiтимо весiльнi ми огнi!
Кида?ться з пiднятим мечем у глибину, всi за ним.
Завiса.
1930
Популярность: 6, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:35 GMT