н й й. Вiйна!.. Що ж тут думати... С к и р д а (бере книжку). Одному важко буде. Вiзьми з собою Кравцова. В i ч н и й. Я сам! С к и р д а. Кравцов не боягуз! В i ч н и й. Знаю. Але вiн молодий, йому ще жити... Пiду, товаришу капiтан. (Виходить). С к и р д а. Вiйна священна, i солдати святi! Висвiтлю?ться хата. За столом Оленка, Кравцов. На столi горить свiчка. О л е н к а. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на Кравцова). Давай потанцю?мо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? О л е н к а. Згада?мо ту, що на випускному. Виходить iз-за столу. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов нахиля?ться, мов хоче поцiлувати Оленку, дiвчина вiдстороню?ться, обо? зупинилися. Мовчать. К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна - зустрiнемося. Побачиш, при?ду! О л е н к а (посмiхнулася). Квитка не дiстанеш. К р а в ц о в. А я не по?здом. О л е н к а. Лiтаком? К р а в ц о в. Я при?ду до тебе... (Зупинився, потiм глянув на голубих оленiв). Ось на них, на голубих оленях! В заметiль таку, що тiльки в нас бува?, - непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не бува?, я ?х придумала. К р а в ц о в. Раз ти придумала, то вони ?! I я ?х знайду! При?ду i скажу: ?лонко, Роксолано, Жанно д'Арк, по?хали!.. О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi кра?! О л е н к а. А ти ?х бачив? К р а в ц о в. Снилось або уявляв! Може, по?демо в чужi землi допомагати революцiю робити? Ол е н к а. Не бо?шся? К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а (тихо). А хто до мене при?де? К р а в ц о в (подумав). Нi. Я виживу! Щоб до тебе повернутися! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилА с я на них. К о в а л и х а (до Оленки). Пора спати. До сусiдiв iди. О л е н к а (пiдвелА с я). Iду... К р а в ц о в (теж пiдвiвся, до Оленки). Ми завтра переходимо на iншi позицi?. О л е н к а. До побачення... (Виходить). К о в а л и х а. "На iншi позицi?" - командир... Лягай спати! К р а в ц о в. Я на посту. К о в а л и х а. Спи - не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свiчку загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш. К р а в ц о в (ходить по кiмнатi). Я найду ?? пiсля вiйни! Знайду!.. А може, я ?й не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обiзвала. Може, я й схожий на лоша. Стрижений. Нiчого! За вiйну я ще таке волосся вiдпущу! (Пауза), До сусiдiв пiшла... Де тi сусiди? Де ?? знайти? Непомiтно для Кравцова заходить Оленка. Ол е н к а. Я тут... Кравцов пiдбiга? до не?, хоче обняти - i не смi?, опуска? руки. О л е н к а. Не хочеться спати. Помовчали. К р а в ц о в. ?лонка... А завтра будеш Жанна. Дивна ти... Придумала - кожен день нове iм'я!.. О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. ? така квiтка. Любка дволиста, а ще вона назива?ться нiчниця, нiчна фiалка, I ще вона ма? назву, зна?ш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь... Обо? знiяковiли, мовчать. Чути вальс. Затемнення. На авансцену виходять Ковалиха i Скирда. К о в а л и х а. Лiкаря нема?... Таке у вас вiйсько! С к и р д а. З оточення виходимо. К о в а л и х а. Довоювалися. С к и р д а. Як пораненi? К о в а л и х а. Чоловiк тридцять треба тут лишити. С к и р д а. Ранком нiмцi увiйдуть. К о в а л и х а. Люди розберуть, приховають. С к и р д а. Спасибi. К о в а л и х а. Розпорядися, щоб зброю i що положено забрали у них. С к и р д а. ?сть! К о в а л и х а. Спирту дiстань. Рани нiчим промивати. С к и р д а. Нема?. К о в а л и х а. А ти дiстань! Треба! С к и р д а. ?сть! Розходяться в рiзнi боки. В тишi десь здалеку чути поодинокi пострiли, короткi черги i звуки вальсу. Перемiна свiтла. На тапчанi сидить Ковалиха, в руках-зiм'яте полотно з червоними квiтами, обличчя наче закам'янiло, стало ще суворiшим. На столi горить свiчка. Заходить Скирда. Пауза. С к и р д а. Спасибi. I вiд командира корпусу подяка. (Пауза). Не журiться. Ми ще повернемось!.. Пауза. К о в а л и х а. Вам, командирам, матерi вiддали дiтей сво?х, дiтей довiрили... А ви втiка?те, i ?х втiкачами зробили. Втiкачами i... (Пауза). Насмiявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насмiявся. Скирда (його аж хитнуло вiд несподiванки). Брехня. К о в а л и х а (пiдняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила... для тако? брехнi. С к и р д а. Хто? (Не то запитав, не то вiдповiв). Кравцов... (Пауза). Де Оленка? К о в а л и х а. Не знаю, куди понесла свiй сором. С к и р д а (хрипло). Трибунал!.. К о в а л и х а. ?? батько в першi днi загинув... Я не сказала, душу ?? берегла. (ПiдвелА с я). Вам би трибунал! Щоб матерi судили... Пауза. Скирда ступив до Ковалихи. Чого печеш очима, скажений! С к и р д а (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!.. (Виходить). Пауза. К о в а л и х а. Скажений... (Виходить за ним). Через деякий час в хату вбiга? Кравцов, видно, вкрай схвильований. Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шука?... Схопив вiдерце з фарбою, пензель i великими лiтерами написав на стiнi: "Кохаю... Чекай! Кравцов". Ще раз оглянув, нiби хотiв на все життя запам'ятати палац Оленки, - i вибiг. Сцена темнi?. Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Iде бiй. Розпанахав темряву крик Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освiтлю?ться авансцена. На вiддалi стоять один проти одного Скирда i Кравцов. Кравцов з гвинтiвкою за плечима. Зблiдле, аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повiльно вийма? з кобури наган... Кравцов знiма? з плеча гвинтiвку, обережно, нiби вона зi скла, кладе ?? на землю, зняв пiлотку, затис ?? в руцi i виструнчився. Скирда пiдняв руку з наганом. Мiж ними вже стала смерть. Цi?? хвилини заходить Вiчний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет, зупинився... повiв поглядом на Скирду, Кравцова, потiм зробив два кроки, наче п'яний, i впав мiж ними... Затемнення. Десь покотився бiй i затих... Поволi, наче входить свiтанок, освiтлю?ться хата. Оленка сто?ть бiля вiкна, опустила голову. Ковалиха сидить на канапi, дивиться на не?. К о в а л и х а (тихо). Збезчестити себе у вiсiмнадцять лiт... О л е н к а. ...Вже казала тобi. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабi в очi). Чу?ш, бабо, кохаю! (Пауза). I вiн... (Жест у бiк слiв, написаних Кравцовим). К о в а л и х а. Три слова. Залишилися тiльки слова... КАРТИНА ДРУГА Хата. За столом лейтенант Чорний. Молодий чубатий красень. На столi, поверх розкиданих паперiв, лежить пiстолет. По другiй бiк столу сто?ть Оленка, ?? важко впiзнати. Великi чоботи, подертий кожушок, пов'язана вовняною хусткою. Видно, дуже стомлена. Лейтенант спiдлоба дуже суворо, на його погляд, дивиться на дiвчину. Пауза. Ч о р н и й. Почнемо спочатку? О л е н к а. Як хочете. Ч о р н и й. Будеш правду говорити? О л е н к а. Буду. Ч о р н и й. Не казки розповiдати, а правду! О л е н к а. Правду. Ч о р н й й. Вiд населеного пункту, в якому ти проживала, до фронту - чотириста кiлометрiв! О л е н к а. Не знаю, може, й чотириста. Ч о р н й й. Як ти добиралась? О л е н к а. По-всякому. Пауза. Ч о р н и й (намага?ться бути витриманим). Ти перейшла фронт? О л е н к а. Перейшла. Ч о р н и й. За завданням? О л е н к а (помовчала). За завданням. Ч о р н и й. За чи?м? О л е н к а. За сво?м. Ч о р н и й (рiзко). Не крути! Хто послав? О л е н к а. Сама себе послала. Ч о р н и й (схопився, але потiм знову сiв. Пауза). Одна перейшла чи з групою? О л е н к а. Одна. Ч о р н и й. Який об'?кт тебе цiкавить? Тут, на фронтi? О л е н к а. Енська частина. Ч о р н и й. Ти така на?вна, така хитра, чи гада?ш, що я вже такий телепень? Перейшла фронт! Ми язика не можемо взяти, а вона перейшла фронт! Тобi фрiци придумали легенду нi к чортовiй матерi!? (Вдарив кулаком по столу). Завдання, шифр, зв'язки!.. Викладай, коли хочеш жити! О л е н к а. Чого ви кричите? (Розв'язала хустку, вона упала на плечi). Ч о р н и й (схопився, бiга? по хатi, поглядаючи на Оленку, зупинився). Коли зайшла у ваше село, як ти назива?ш, енська частина? О л е н к а. Перед вечором. Ч о р н и й. А пiшла з села? О л е н к а. На свiтанку. Ч о р н и й. То ти знайома була з тим солдатом десять годин?.. Оленка мовчить, схилила голову. I так покохала його, що прийшла шукати милого аж на фронт. (Пауза. Посмiхнувся). А може, фрiци i не дурнi... Складаючи легенди, дiяли за принципом: чим невiрогiднiша брехня, тим бiльше схожа на правду! (Пауза). За яку плату вони тебе купили? О л е н к а (подивилася на лейтенанта). Ви таке говорите, нiби божевiльнi. Ч о р н и й. Ти... (Стримав образливе слово. Бере зi столу папiрець). Твiй? О л е н к а. Так. Ч о р н и й. Тут написано: "Здрастуй, Кравцов!" Що це таке? О л е н к а. Хотiла написати йому листа. Ч о р н и й. Чому не дописала? О л е н к а. Не знала, що далi писати. Ч о р н и й. Не зна?ш, де вiн, а листа пишеш? О л е н к а. Так. Ч о р н и й. Може, вiн теж шпигун? О л е н к а. Шпигун... У вас не всi дома. Ч о р н и й (скипiв). Востанн? попереджаю: або кинь брехати, або прощайся з бiлим свiтом. Iди подумай! Оленка виходить. (Ходить по кiмнатi, потiм зупинився, розмовля? сам з собою). Лейтенант Чорний, давай поговоримо з тобою наодинцi. Уяви: ти не особист, а звичайна собi людина, i тобi розповiли звичайну житт?ву iсторiю. В селi зупинилась вiйськова частина, яка виходила з оточення. Молода дiвчина закохалася в молодого солдата. Закохалася до червоних вогникiв. Солдат пiшов - а вона, ризикуючи життям, розшуку? його. Повiрив би? Хтозна... (Пауза). Давай тепер пiдiйдемо до цi?? справи з другого боку - ставлю себе на ?? мiсце... Моя Тамара на фронтi, а я лишився в тилу. Потопав би за цотириста кiлометрiв, щоб перейти фронт, щоб знайти ??, знаючи: мене в цiй подорожi можуть коцнути. Ну, скажи, лейтенанте, пiшов би? Говори, тут нема? нiкого!.. Нi! Не пiшов би... В тилу зв'язався б з партизанами або з пiдпiльниками i воював би з фрiцами... А якби не Тамара, а Люся? Теж не пiшов би. (Пауза). А може, мо? кохання, як кажуть, не з тi?? опери?.. Десь глибоко в душi ти вiриш цiй красивiй дiвчинi. В не? чистi, невиннi очi... (Бере зi столу комсомольський квиток). Вона прийшла з комсомольським квитком... (Розгляда? квиток). Видно, у восьмому класi вступала в комсомол. На фото ще зовсiм дитя. (Пауза). А коли вона справдi так коха?? Але ж, товаришу лейтенант, ворог пiдступний... Хтось мав рацiю, коли сказав: краще розстрiляти десятьох невинуватих, нiж помилувати одного шпигуна. Вiдкинь лiрику, лейтенанте... (Рiшуче вiдчинив дверi). Заходь! Заходить Оленка, зупиня?ться посеред хати, втомлена, аж хита?ться. Ч о р н и й. Може, тобi води?.. О л е н к а. Я ?? напилася досить, поки перепливала... (Пауза). Лейтенант ходить по кiмнатi, потiм сiда? за стiл. Перемага? вагання. Ч о р н и й. Слухай, "закохана"... Тебе треба було б до стiнки... але я вiдпускаю. I котись вiд фронту подалi! Чого сто?ш, свiтиш очима?! О л е н к а (простяга? руку). Квиток. Ч о р н и й (пода? квиток). Вiзьми. Оленка виходить. Який з мене особист? Подам рапорт, на передову в пiхоту пiду, там легше. А дiвчина гарна... (Пауза). Фронт, а менi дiвчата в головi. Кiнчиться вiйна - закохаюсь у сто дiвчат, у сто i не менше. Лiворуч сцени опуска?ться наче аркуш паперу в клiтинку... На ньому - проекцiя листа: "Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армi? - стою, регулюю..." Чутно, поряд проляга? дорога, гуркiт машин, голоси: "Чого пригляда?шся, красуня?", "Свого пiзна?ш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!". "...Сотнi тисяч пройшли, про?хали повз мене, а тебе не побачила... I ще боюсь зустрiтися з тим пришелепкуватим лейтенантом..." Згаса? лист. Освiтлю?ться фронтова землянка. За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капiтан медично? служби, молода жiнка, перев'язу? йому руку. Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев'язу?, - заживе. (Пауза. Дивиться на Асю). Очi у тебе, як шахти - i дна не видно. А с я. У тво?му батальйонi ? обмороженi? Ч о р н и й. Добре, що на вiйну посилають i красивих жiнок, - воювати легше. (Несподiвано для Асi обняв ?? здоровою рукою i поцiлував. Ася, наче мiж iншим, дала йому ляпаса i продовжу? перев'язку. Чорний потира? щоку). Це замiсть таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлiвна, вдар у другу щоку для симетрi?. А с я (кiнчила перев'язку). Пiслязавтра на перев'язку. Ч о р н и й. Тобi б десь у театрi за роялем сидiти - ручки до бiса хорошi,, а ти на фронт. А тут кулi, як бджоли над гречкою, лiтають, дзижчать, ще якась ужалить. А поки цього не сталося... (Знову хоче ?? обняти, Ася знову да? ляпаса). А с я. Нiби й затишшя на позицiях твого батальйону, а поранених чимало. Ч о р н и й. З лiво? ти б'?ш слабкiше... Просись у госпiталь тиловий - на передовiй сво? вже вiдробила. А с я (строго). Товаришу старший лейтенант!.. Ч о р н и й. Зрозумiв - вiдставить лiрику. Обморожень поки що нема?. А пораненi ?, i чимало - для затишшя... Нiмцi снайпера десь примостили. Нiчого. Командування обiця? i менi снайпера дати. Заходить Оленка в кожусi, валянках, у шапцi. Через плече гвинтiвка. О л е н к а. Товаришу лейтенант, прибула у ваше розпорядження! Ч о р н и й (глянув на Оленку, потiм аж нахилився вперед, не вiрить сво?м очам). Товаришу капiтан медично? служби, галюцинацi? можуть бути вiд тако? рани, як у мене? (Пiдвiвся, пiдiйшов до Оленки). Це ти?! О л е н к а. Я. Ч о р н и й. Знову до мене? О л е н к а. У ваш батальйон. А с я. Ви знайомi? Ч о р н и й. Родичi. (До Оленки, строго). Документи! Оленка пода? солдатську книжку. Як ти потрапила на фронт? О л е н к а. Попросилась... взяли. Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили? О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант! Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю. Вiзьму й вiдкомандирую... О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться. Ч о р н и й (розгляда? книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер. Училася? О л е н к а. Училася. Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення назива?ться. Не вiрю я в патлатих солдатiв. А с я. Старший лейтенант! Ч о р н и й. Не про тебе мова. А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася. О л е н к а (пода? руку). Оленка... Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка... А с я. Будеш жити в цiй землянцi. Чорний здивовано глянув на Асю. Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я. Житимеш у першiй ротi. Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу. Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка, кухоль, сподiваюсь, ?, а кухню носом почу?ш. (До Асi). Ходiмо, капiтане медично? служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила. А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай. Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку). Пiдкрiплення!.. Оленка лиша?ться сама, втомлено опуска?ться на ослiнчик. Затемню?ться землянка, висвiтлю?ться лист: "...Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене поздоровляють... Ось яка вона, вiйна... Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись... Наступа?мо, мiня?мо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний - зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови почула. В атаку iдуть на однiй: "За Советскую Родину!" Повар-черкес, молодий, красивий, танцю?, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять баранiв засмажити..." Характерними звуками "морзянки" через лист проповза? телеграфна стрiчка: Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии сообщите имя отчество Кравцова Зникають лист i телеграма, висвiтлю?ться землянка. Оленка сидить на ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняно? вiйни 2-го ступеня. Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi... зупинився, запалю? цигарку. Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись - очима ?сти начальство, а вона не помiча?. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому розбалував? Тому що для мене патлатий - то не солдат... (Пiдiйшов до Оленки, ледь не торкнувся ?? грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти, кiшка стозуба, - я хотiв ордени роздивитись... Ще молоко на губах, а уже орден... Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я - нема нiкому дiла. Менi положено. Пишеш? О л е н к а. Пишу. Ч о р н и й. Шука?ш? О л е н к а. Шукаю. Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?.. О л е н к а. Начштабу. Ч о р н и й. Ти його теж через сво? оптичнi (жест) на мушку взяла. Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть снилось, цiлував тебе. Розповiсти - як? О л е н к а. Не треба. Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiма? Оленку, нiби хоче поцiлувати, Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не приносить папiр - покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до Берлiна... Оленка вперше звела погляд на Чорного. Чого нацiлилась оптичними? О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке... пристрелю! Ч о р н и й (аж вiдсахнувся). Ти що! Вiд тебе всього можна чекати. Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо. Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою сто тридцять сiм... Через нього вчора... сорок солдатiв не повернулося з атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муля? очi. Але ?м виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив... Безстрашна особа... Заходить Ася. (Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя жела?м, товаришу капiтан медично? служби! У довiреному менi батальйонi... А с я. Сидiть. Ч о р н и й. ?сть сидiти! О л е н к а. Чого ви так довго не заходили? А с я. Роботи багато. (Засмiялася). Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно? А с я. В мене ? один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже, що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо ? лiнивi i роботящi, вiдважнi i так собi... Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: "Що воно за дiвчина?" Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде... А с я. Тобi теж нiчого ображатися... Ордена одержав?.. Ч о р н и й (розпаху? кожуха). Ось, новенький. О л е н к а. А не казали. Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити обiця?. Нiмцi теж думають, як би мене вбити... От життя!.. Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу при?хав. Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить). Пауза. О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить, помовчить i пiде. А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла. О л е н к а. Звiдки взнали? А с я. Жiнки ж ? на фронтi. Для держав бувають та?мницi, а для жiнок - не бува?. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить. О л е н к а. Ще поговiр пiде... А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шука?ш. О л е н к а. А ви одруженi? А с я. Не встигла. О л е н к а. А родина у вас велика? А с я. Велика, дуже велика... Вiд прабабусi до правнучки... Де вони тепер? Розвiяла вiйна людей. О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася... Не пускала з дому... А с я. А ти втекла? О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати... Але вдавала, що не вiда?. Тiльки татову похоронку на столi поклала. Пауза. А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось... Фронтовi друзi - це вже бiльше, нiж родичi. О л е н к а. Обов'язково. I нашого комбата вiдшука?мо... Не уявляю його в мирний час. Вiн орденiв ма? багато. Буде якимось начальником. А с я. З орденами тепер стiльки, що для них посад i на всьому свiтi не вистачить... Кожен повернеться до сво?? роботи. Я ось - у лiкарню. О л е н к а. А я куди? Нiяко? професi?. А с я. В iнститут поступиш. О л е н к а. Все забула (усмiхнулася), крiм теореми Пiфагора. А с я. Не журись, Оленко... Гiрше позаду. Тепер ми не тiка?мо, а наступа?мо... Розгромимо фрiцiв, життя буде уявля?ш яке? О л е н к а. Не уявляю. А с я (усмiхнулась). Я теж... Ну, бувай, Оленко, пiду. Треба приготуватися до бою. Випаде вiльний час - навiдайся до мене. (Виходить). Заходить Федiр Iванович, в ньому зразу вгаду?ться кадровий офiцер. При появi майора Оленка пiдхопилася. Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко? О л е н к а. Добре, товаришу майор. Ф е д i р I в а н о в и ч (пiдходить до Оленки, дiста? з кишенi рукавички). Це вам... як снайперу... пригодиться. А це папiр... О л е н к а (примiря?). Якi теплi... Якраз на мою руку... Спасибi, Федоре Iвановичу. I за папiр спасибi... Федiр Iванович сiда?, запалю? цигарку. Довга мовчанка. Ф е д i р I в а н о в и ч. (мабуть, не знаходить слiв). Як життя, Оленко? О л е н к а (усмiхнулась). Ви вже питали. Добре, товаришу майор! (Довга пауза). Федоре Iвановичу, пробачте. Може, не треба було цього говорити... Ви... не заходьте так часто до мене. Можуть не так подумати... Ф е д i р I в а н о в и ч. Розумiю!.. (Пiднявся, видно, хотiв щось сказати, але чи передумав, чи не змiг). До побачення. (Виходить). О л е н к а. Мабуть, надаремно я так. I скучати буду за ним, за мовчазними бесiдами... Заходить Чорний. Ч о р н и й. Про що ти говорила з ним, хотiв би я знати. О л е н к а. Не скажу. Ч о р н и й. Я думав, що, крiм наказiв, начштабу нiчого не вмi? говорити. А з тобою, бач, балакун. О л е н к а. Балакун. Ч о р н и й. Математик вiйни... А з тобою говорить про любов? О л е н к а. Говорить. Ч о р н й й. Не вiрю... (Пройшовся по землянцi). Сьогоднi у вiсiмнадцять нуль-нуль знову будемо брати той проклятущий млин - висоту сто тридцять сiм... Ну, як доберемось, я власними руками порубаю його на трiски i спалю... (Пауза). Нi, не спалю, хай останеться дiтям гратися... А через цю iграшку десятки батькiв не повернуться додому... Затемнення. Чути вiддалений бiй. Тиша. Висвiтлю?ться лист. "...Задивилася на журавлиний ключ i прогледiла нiмецького офiцера. Вiн нiколи й не довiда?ться, що журавлi врятували йому життя. ...Двi доби була в сво?му "гнiздi". Повар сам, без наказу, вирiшив принести менi гарячо? страви i не доповз. Убили черкеса..." Висвiтлю?ться землянка. Оленка чистить гвинтiвку. Заходить Вiчний. В i ч н и й. Можна? О л е н к а. Заходьте. В i ч н и й. Прийшов познайомитися, подивитися, що воно за снайпер. Ася Михайлiвна дозволила, то й прийшов. О л е н к а. Сiдайте. В i ч н и й (з неприхованою цiкавiстю дивиться на Оленку). Таке дiвча, а роботяще на вiйнi! Я б тобi по три трудоднi за один день писав. Дав бог очi зiркi, чи як? Прицiлишся, i нема? фашиста? О л е н к а (усмiхнулася). Прицiлюся, I нема?. В i ч н й й. З першого дня на фронтi, а такого дива не бачив. Дiвча - i стiльки поклало. А чого мало орденiв? Я б тебе ними обвiшав, як генерала. I звання - старший сержант - мале. О л е н к а. А яке б ви менi дали? В i ч н и й. Капiтан, чи що... Я тобi, Оленко, гостинця принiс. (Почина? виймати з усiх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалi?. Ось шарфик - обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавицi хтось добрячi зв'язав, шкарпетки вовнянi, хусточка з квiточкою, котушка з голкою, щось розiрветься - заши?ш. Горiлка, настояна на калинi, - тобi ж на снiгу лежати, а воно ковтнеш i теплiше стане... О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього? В i ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в гостi до тебе прийти. А це олiвцi, конверти - пиши, кому хочеш. ? кому писати? О л е н к а. Нiкому. В i ч н и й. На окупованiй? Сама звiдки? О л е н к а. З Полiсся... ? там таке село Пiски... В i ч н и й. Проходив я, коли вiдступали через Полiсся, якесь i село Пiски проходив, там ми ночували... Та Пiскiв чимало на Укра?нi! О л е н к а. Може, то наше село й було? В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила... Оленка (аж стрепенулася, так вразила ?? надiя). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого? В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не ?лонка? О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я ?лонка... Тодi була ?лонка. В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак... О л е н к а. Де вiн? В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу... Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!.. В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкрива? пляшку, налива? собi в кухоль). Отаке бува? В i ч н и й. Кравцов - iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали - розшарпали нас, розбили, - все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав сво?м геро?змом. I Кравцова тодi куля зачепила - я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю залишитися. А потiм... ти зна?ш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось погане... Якщо й було, то по-доброму... О л е н к а. Я кохаю його. В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла... О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася. В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова - в штрафний чи в маршову роту. Оленка (тихо). Де вiн тепер?.. В i ч н и й. Якщо зостався живий - десь вою?! Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився. Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на Вiчного). В i ч н и й. Рядовий Вiчний! Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi. В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi. Вiчнi, бо ?х без лiку. Ч о р н и й. Фiлософству?ш? В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов). Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, ?? й стукнуло. (Жест). Ось цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це ?хня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою? О л е н к а. Нiчого. Ч о р н и й. Захворiла? О л е н к а. Здорова. Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього батальйону дi? нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу... О л е н к а (пiдвелася). Слухаю! Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви, жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi... Домовились? О л е н к а. Нi! Пiду! Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба! Оленка (уперто). Пiду. Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?! О л е н к а. Вони самi придумали. Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як таму? тривогу. Пауза). Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду! Висвiтлю?ться лист. "Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з сво?? душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi... Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання i горе-хiба ?м можна стояти поряд?" Перемiна свiтла, в землянцi Чорний i Федiр Iванович. Федiр Iванович сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силi приховати хвилювання. Ф е д i р I в а н о в и ч. Хто сказав? Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив. Довга пауза. Заходить Вiчний, в руках Оленчина гвинтiвка, рукавички, шапка... Шапку i рукавички вiн поклав на стiл, гвинтiвку обережно прислонив у кутку... Всi тро? мовчать... Федiр Iванович пiдвiвся. Напружена пауза. В i ч н и й. Зняла фрiца... I само? не минула куля... Клопоче над нею Ася... Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистiв i так коха? Кравцова! Виживе! Заходить Ася. Всi повернулися до не?. Затемню?ться землянка, висвiтлю?ться лист: "...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав - подумати. Зрозумiла - завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив, Кравцов, на мо?му мiсцi? Вiдмовився б? Нi!.. Я теж!.. Я тепер збагнула, чому в той свiтанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..." Лист перетина? телеграфна стрiчка: Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить местонахождение Кравцова не имеет возможности Фронтова дорога. Чорний, Федiр Iванович, Ася, Вiчний когось чекають. Кожний в сво?х думках. Заходить О л е н к а з речовим мiшком за плечима. О л е н к а (радiсно). Всi прийшли! Спасибi! Чути сигнал машини. Ч о р н и й. На вiллiсi. Як генерал! А с я. Добре, що при?хала попрощатися. Ч о р н и й. Значить, на той бiк? А с я. Не згуби адреси, пiсля вiйни зустрiнемося. О л е н к а. Напам'ять вивчила. В i ч н и й (дiста? якийсь згорток). Вiзьми. О л е н к а. Що це? В i ч н и й. Потiм подивишся - гостинець. О л е н к а (цiлу? Вiчного). Спасибi... В i ч н и й. Прощайся та йди... Чу?ш, гуде. Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?! О л е н к а. Сама... I Федiр Iванович... допомiг. Ф е д i р I в а н о в и ч. Щасливо? дороги. (Як перед старшим, вiддав честь, повернувся i стройовим кроком вийшов). Ч о р н и й. Математик! А с я (поцiлувала Оленку). Щасти! (Виходить). Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана. Чути сигнал машини. О л е н к а. Iду. В i ч н и й (пiдiйшов). Бережись, дочко. Скоро вiйнi кiнець... (Поцiлував). Iди. Оленка вибiга?, щоб не помiтив ?? слiз. Понiс вiтер пушинку! Завiса ДIЯ ДРУГА КАРТИНА ПЕРША Висвiтлю?ться лист: "...Ти, мабуть, уже демобiлiзувався, Кравцов, уже дома... Я теж ?здила додому... ...В нашiй хатi зупинилися на постiй два нiмецьких офiцери. ?м забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала i чай, i заварку - вона на цьому зналася... Напилися офiцери, поснули та й не прокинулися вiд бабино? заварки. Оскаженiли фашисти i все село спалили, i людей до одного... Не село, а згарище. Тiльки печi бiлiють, як хрести. Не село, а кладовище... ...Знайшла Асю i живу в не?. У нас все спiльне: i хлiб, i спогади, i надi?... Я тепер нянею в госпiталi... Скiльки поранених перебуло, i нiхто не зустрiчав Кравцова... Життя у нас, можна сказати, спокiйне... Цiлий день на роботi, а вечорами п'?мо чай..." Висвiтлю?ться невеличка затишна кiмната. Стiл, стiльцi, шафа, лiжко, старий шкiряний диванчик, на вiкнах бiлi занавiски. Ася i Оленка п'ють чай, обидвi у вiйськовiй формi без погонiв. О л е н к а. На вiйнi почувала себе певнiше, а тепер... Наче вiдстала вiд по?зда на якiйсь забутiй станцi?, без речей, без квитка, без надi? наздогнати свiй по?зд... А с я. Кравцова шука?ш? О л е н к а. Шукаю. А с я. Виходить, ?демо. О л е н к а (сумно посмiхнулась), У тупик. А с я. Це вже на тебе не схоже, Оленко. О л е н к а. Подумаю - рiдних нiкого - не вiриться. Наче страшний сон - нiкого! Одна! (Пауза). Невже i в тебе, Асю, нiкого? Може, десь хтось залишився? Казала ж - така велика родина... А с я. Родина велика, дуже велика... Але i Бабин яр великий, дуже великий! Усi там... (Пауза). Ходила туди, не знаю, як сказати, - прощатися чи вiдвiдати ?х.(Пауза). Приходять в Бабин яр живi, а там вони здаються теж мертвими... Глянеш - стоять скам'янiлi вiд горя. Наче пам'ятники закатованим. I вночi приходять. I я була. Нiч тодi - наче ?? хто вилив на землю, i вона загусла чорною смолою - непроглядна. Стою, i на мить здалося, що вони, закатованi, зi мною поряд... А може, я з ними... Мовчать, пригнiченi спогадами. Довга пауза. О л е н к а. Пiсля таких спогадiв, як пiсля бою, моторошно на душi. Пауза. А с я. Ми залишилися живi. Треба жити, будемо жити, Оленко... (Розлива? чай в кухоль i чашку без ручки. Посмiхнулася). Сервiз! А до вiйни в нас дома був чайний сервiз з якогось особливого фарфору. Правда, ми його не займали, боялися, щоб не побити. Вiн стояв у буфетi, як прикраса, як ознака благополуччя. О л е н к а. Тепер люди розумнiшi стали, не будуть набивати сво? квартири дорогими меблями, сервiзами, люстрами - будуть жити простiше... вiйна навчила! А с я. Вiйна заморозила людей, а вiдтануть, може, знову... i меблi, i люстри, i сервiзи... та й вiйна забудеться... О л е н к а. Ми все про вiйну. Спробу?мо не згадувати ?? хоч за вечерею... Хто знайде хорошу мирну тему, одержить у премiю грудочку цукру. Згода? А с я. Згода. О л е н к а. Щоб вiйною i не пахло... Заходить Чорний - шинеля на плечах, при орденах, чуб вибився з-пiд кашкета. Оленка i Ася дивляться на нього i не вiрять сво?м очам. Ч о р н и й (обвiв поглядом кiмнату). Хороша землянка, жити можна! А с я. Капiтан! О л е н к а. Товаришу Чорний!.. Обидвi схоплюються, цiлують його. Ч о р н и й. Оце атака! Вважайте, що ваша взяла! Скiльки добивався, щоб ви мене поцiлували, можна сказати, iз збро?ю в руках добивався. А тут - добровiльно. А с я. Сiдайте до столу. Ч о р н и й. Дай опам'ятатися. Що ж це виходить? Шукав одну з вас, знайшов обох! О л е н к а. Шкоду?те? Ч о р н и й. Не шкодую. (Засмiявся). Але знову ж таки проблема. О л е н к а. Знову жарти. Боже, яка радiсть! Нашого полку прибуло. (Пiдсову? стiлець). Сiдайте. Ч о р н и й (сiда?). Може, ще раз поцiлу?те? А с я. Обiйдешся. Ч о р н и й. Скупою залишилася. В госпiталi знову рiжеш-кро?ш? А с я (засмiялась). Рiжу-крою! Ч о р н и й (до Оленки). А ти? О л е н к а. Няня. Ч о р н и й (iмiту? голос хворого). Няня, дай утку! (Махнув рукою). Роботьонка! О л е н к а. А ви? Ч о р н и й. Вибираю зручну позицiю! (Жест). Це вже без мене одержала? За партизанство? Чув. О л е н к а. Так де ж ви? Ч о р н и й. За?хав у село до сестри, потрудився. Хату полагодив, сарай, паркан. У колгоспi роботи - вибирай любу! А дiвчат - аж земля бiлi? вiд ?х хусточок, та всi такi гарнi. Жити в селi можна... А це надумав - провiдаю однополчан. О л е н к а. Як же ви нас знайшли? Ч о р н и й (засмiявся). По картi. О л е н к а. Сiдайте вечеряти. Ви ж з дороги, голоднi. Ч о р н и й. Голодний? (Знiма? ранець). Ось у цiй торбi сало, хлiб, цибуля, навiть пшона з кiлограм. Це мене дiвчата проводжали. Плачуть i сунуть у торбу всяку всячину! Уявля?те? Торба була мокра вiд дiвочих слiз. Наче пiд дощем побувала. А с я. Так уже й ридали?.. Ч о р н и й. Я в селi, як Он?гiн у Петербурзi. Нарозхват! Руки, ноги ?, вродливий, ордени... Любили всi. (Пауза). Але я привiз себе вам! Берiть у полон. А с я. Вiйна скiнчилась, у полон не беруть. Ч о р н и й. Тодi зарахуйте до сво?? команди. А с я. Укомплектована. Ч о р н и й. Побуду в резервi. (До Оленки). Кравцова знайшла? (Пауза). Я теж шукав! Трьох Кравцових зустрiв, не тi... А с я. Мого листа одержав? Ч о р н и й. Так точно! А с я. Рiк мовчав? Ч о р н и й. А що лист? Папiр. (Пауза, наче жартома). Ти любиш мене, Асю? А с я. Допит? Ч о р н и й. А ти, Оленко? О л е н к а. Люблю. Ч о р н и й. Краще б змовчала. Пауза. А с я. Наше мiсто сподобалось? Ч о р н и й. Як слiпий солдат, дивиться на свiт чорнотою вибитих вiкон. (Пауза). Асю, що ти написала в кiнцi листа до мене? А с я. Чекаю. Ч о р н и й. Так точно! Написала, що чека?ш. I я при?хав. А с я. Через рiк? Ч о р н и й. Думав! Рiк думав... А с я. Про що? Пауза. Ч о р н и й (майже сердито). Про життя! Ким я був на фронтi?! Командир батальйону! Капiтан! Офiцер! На рiвних з тобою! А мир зiрвав з мене погони i знову кинув у рядовi... (Схопився, виструнчився перед Асею). Рядовий Чорний! Ось хто я такий!.. Ось яке воно сволочне життя! Уже два мiсяцi, як я при?хав сюди, i працюю... Головою мiськради? Нi! Слюсарем у домоуправлiннi, ремонтую крани, водопроводи! (Посмiхнувся). Ось так, Асю Михайлiвно!.. Слюсар проводжав вас i з роботи, i на роботу. Назирцi, щоб не помiтили... А сьогоднi наче петлею мене здушило - не мiг далi i прийшов... Тiльки не здумай для годиться заперечувати... (Пауза). А с я. Не буду. Ч о р н и й. Тим краще... Я завтра по?ду звiдси. А с я (пауза). Щасливо? дороги. Рядовий! О л е н к а. Асю! Ти... Ти подумала?! А с я (нiби про себе, тихо). А що думати? Я кохала його погони офiцерськi, а тепер вiн рядовий... Чорний сто?ть розгублений, потiм нiби ударила його якась думка. Схопив чашку, кухоль, вилива? чай, дiста? з торби флягу, налива? Асi, Оленцi, собi в кришку з-пiд фляги, чока?ться з ними. Всi мовчки випили. О л е н к а (встала, глянула на Асю, Чорного). Гiрко! Ася пiдводиться, Чорний обiйма? ??, цiлу?. (Оленка про себе). Вона знайшла!.. Повiльно гасне свiтло. Висвiтлю?ться лист: "Чорний одержав, як вiн висловлю?ться, блiндаж. Ася перейшла до нього, а я лишилася тут... Навчаюся в художньому технiкумi... Художником хочу бути. Шукаю тебе. Де почую чи прочитаю прiзвище Кравцов, узнаю адресу i пишу йому. Чи це не ти?!" Зникають слова листа, i на паперi пробiгають рядки телеграми: Отдел учета персональних потерь сержантов и солдат Советской Армии просит сообщить имя и отчество Кравцова и воинскую часть в которой он служил последнее время Висвiтлю?ться кiмната. Оленка сто?ть перед маленьким дзеркальцем, що висить на стiнi. Розчiсу?ться. Заходить молода жiнка, бiдно, але дбайливо одягнена. Видно, знервована, намага?ться бути спокiйною, але це ?й не вда?ться. Вiдверто розгляда? Оленку. О л е н к а. Ви до мене? М о л о д а ж i н к а. Ось ти яка, ?лонка... О л е н к а. ?лонка? М о л о д а ж i н к а. Молода. Ще молода, а видно, Крим i Рим пройшла i мiднi труби... (Вдавано смi?ться). Тебе ще нiхто не тягав за тво? патли? О л е н к а. Що таке, хто ви? М о л о д а ж i н к а. Фронтовичка. Похiдно-польова жона - ППЖ. В атаку ходила на чужих чоловiкiв... Видно, не одному прислужилася! О л е н к а. Що ви говорите? Замовкнiть! М о л о д а ж i н к а (вже не стриму?ться - гнiв аж тiпа? нею). Вiйна скiнчилась, а ти не можеш заспоко?тися! Ти ?м тепер не потрiбна! (Брутально кинула). Iз запльовано? криницi води не п'ють! (Пауза). Чого мовчиш? Невинною прикида?шся? Ось. (Дiста? з сумочки лист, кида? на стiл). Тодi, як знайомилась, ?лонкою називалась, а тепер? (Пауза). Чого ти до Кравцова чiпля?шся?.. У нього дво? синiв малих. (Дiста? фото, кладе на стiл). Бачиш - на руках обох трима?. Куди вiн пiде вiд них? Оленка не взяла фото, тiльки пiдiйшла, подивилася i вiдiйшла. Ти що, нiма? О л е н к а (тихо). Не вiн. (Пауза). Не вiн... Перемiна свiтла. Оленка i молода жiнка сидять за столом. М о л о д а ж i н к а (вже iншим, спiвчутливим голосом, та й вся вона наче iншою стала, аж погарнiшала - може, вiд того, що зняла хустку, вродливе обличчя - спокiйне). Ще раз прошу, пробач менi, дурнiй. (Пауза). Я з сво?м зустрiлася за два роки перед вiйною. А потiм вiн як пiшов, то аж у сорок п'ятому повернувся. Що вже я пережила за цi роки?! Думками вдень i вночi бiля нього - i вмирала i оживала з ним. Повернувся, одружилися, щастя поселилось у душi - не ходжу по землi, на крилах лiтаю. I десь взялася думка, нiби ворог пiдкинув: невже вiн п'ять рокiв нiкого не любив? Я взяла та й запитала його... Вiн якось байдуже, наче пригадав: сестра одна на фронтi подобалася, гарна дiвчина була... I перевiв розмову на iнше. Я вже не допитувалась бiльше. А та сестра п'явкою в серце впилася. Вiдчуваю, по голосу його вiдчуваю, що нiчого страшного не було, а п'явку вiдiрвати не можу. Для чого вiн менi так нерозумно признався? Власне, що признався? Просто подобалася. А тут лист вiд тебе!.. Я вже з собою нiчого не могла вдiяти. По?ду i вб'ю розлучницю! Отака я божевiльна, Оленко. (Пауза). Так грiшно про тебе думала. Прости. О л е н к а. Я не серджуся. М о л о д а ж i н к а (обняла Оленку). Не втрачай надi? - може, вiн i живий. Може, в полонi... Тепер багато поверта?ться, чекай. Затемню?ться кiмната. Висвiтлю?ться лист: "Закiнчила училище. Працюю в театрi художником-декоратором. Вiдремонтувала свою "землянку", придбала новi меблi. Хто не прийде - захоплю?ться, як у мене гарно. Я люблю свою "землянку", а iнодi хочеться пiдiйти i кинути гранату в не?, в мою тюрму... Якби ти знав, Кравцов, як важко бути жiнцi самотнiй. Наче й на вулицi чоловiки вгадують, що ти самотня. Кидають на тебе погляди такi... липкi, що хочеться швидше додому, стати пiд душ, вiдмити ?х... Пробач, з ким же, як не з тобою, подiлитись..." Кiмната Оленки... Не "землянка", а нова - свiтла, зi смаком вмебльована. Зда?ться, тут оселився затишок i спокiй... Оленка увiмкнула приймач, слуха? пiсню... Дзвiнок. Оленка вiдчиня? дверi, заходить Адвокат. Йому вже сорок. Красивий, випещений, святково одягнений, в руках букет бiлих i червоних троянд. А д в о к а т. Пробачте, що я без запрошення. О л е н к а. Справдi, несподiвано. Що вас привело до мене? А д в о к а т (пода? троянди). Ось цi троянди. Подумав, ви художник, ви любите квiти... О л е н к а. Дякую. В честь чого? А д в о к а т. Просто так. Надворi пада? снiг - i цi троянди. Така несумiснiсть... (Усмiхнувся). I ви, як троянда, серед снiгу... О л е н к а. Для правди занадто красиво. А втiм, я помiтила, що ви схильнi до велемовностi. А д в о к а т. Коли я бачу вас, мимоволi народжуються небуденнi слова. О л е н к а. Ви адвокат, це професiйна звичка розцвiчувати мову, але тут нема? суддiв i пiдсудних. Може, i буденною обiйдемось. А д в о к а т. Не розумiю... О л е н к а. Наприклад, я скажу вам: не треба чекати мене бiля театру. Не треба шукати випадково? зустрiчi зi мною. I нема чого заходити до мене без запрошення, навiть з трояндами. Що ви на це скажете? А д в о к а т. Згоден з вашим мiркуванням i прямотою. Але... (Пауза, посмiхнувся). Справдi, професiя вплива? i на лад мислення. Ви сказали, що тут нема суддiв i пiдсудних... Уявiмо, що ?... О л е н к а. Не збагну. А д в о к ат. Ви суддя, а я пiдсудний i сам себе буду захищати. О л е н к а. Ви вчинили злочин? А д в о к а т. Ви суддя, i вам вирiшувати, чи вчинив я злочин. О л е н к а. Суддя, злочинець, адвокат - цiкаву гру ви пропону?те... А д в о к а т. Все, що я вам скажу, може здатися банальним. Але повiрте, Оленко, в кожному мо?му словi правда... Я жив спокiйно. Я вважав себе щасливим... А може, це так i було. А потiм Першотравневе свято. I раптом у барвистому потоцi людей я побачив вас... Побачив - i вулиця нiби обезлюднiла. Залишились тiльки ви. Я йшов за вами, мов зачарований, я хотiв хоч на мить вловити ваш погляд... (Пауза). Думав - усе минеться. Я хотiв зiтерти ваш образ в пам'ятi - i не мiг. Не мiг пересилити себе. Я шукав зустрiчей... Аби хоч здаля глянути на вас. I тi кiлька вечорiв, коли менi випало щастя якихось пiвгодини побути з вами, ставали для мене святом. Коротка дорога вiд театру до вашого будинку... Ви приходили додому, гасло свiтло у вашому вiкнi, а я цю дорогу вимiрював ще десятки разiв. Я не хлопчисько, щоб не зважувати сво? слова (Пауза. Наче вага?ться, чи сказати). Я кохаю вас, Олено... I життя менi без вас нема?... (Пауза). Я боявся про це сказати. Але ще бiльше боюся вашого вироку, мiй суддя! (Схилив голову. Тривала пауза). О л е н к а (дивиться у вiкно. Не повертаючись). Але ж ви одружений, ви любите свою дружину. Пауза. А д в о к а т. Я думав, що любив ??, - а тепер... (Завагався). Може, не треба? О л е н к а. Кажiть! А д в о к а т. Менi тяжко про це говорити. (Довга пауза). Але тепер я не можу дивитись, я не можу чути ?? голосу, ?? подиху... Кожен жест, кожне слово виклика? в менi протест, вона стала менi... нестерпною. Це жорстоко з мого боку, але що я вдiю. (Пiдiйшов до Оленки). Не женiть мене, Олено. О л е н к а (вiдiйшла в сторону). Я вас зрозумiла. I не осуджую вас. А д в о к а т. Тепер я найщасливiший у свiтi. (Цiлу? Оленцi руку). О л е н к а. Не будемо критися з нашим коханням. А д в о к а т. Моя дорога, мила Оленко!!! О л е н к а. Сьогоднi ж, зараз пiдемо до вашо? дружини i все скажемо - для чого ховати нашi почуття? Скажемо ?й все... А д в о к а т (не зна?, що вiдповiсти, розгублено посмiха?ться). Звичайно... але... як це зробити? О л е н к а. Ось так. Я одягаюсь, i ми йдемо до вашо? дружини... У нас - справжн? кохання. (Бере з шафи пальто, одяга?ться). Вона нас зрозумi?. А д в о к а т (затримуючи Оленку). ...?? треба пiдготувати, в не? особливий (запнувся), не м'який характер. О л е н к а (вже одягнена). Ви ?й розповiсте про сво? велике кохання так, як ви говорили менi, i вона повiрить вам. А д в о к а т. Я?!. Розкажу... (Сiв, пiдшуку? слова). Ви жарту?те? О л е н к а (зда?ться, на повному серйозi). Коханням не жартують. А д в о к а т (вже з нотками роздратованостi). Так, але ж ви не дитя, щоб не розумiти складностi ситуацi?... I я не пiдготовлений до розмови з дружиною... О л е н к а. Що ж, я розповiм сама... Не турбуйтесь, жiнки умiють говорити про великi почуття... Розповiм так, що вона - не знаю, як мене, а вас зрозумi?. А д в о к а т (пiдвiвся, рiшуче). Цього робити тепер не будемо... О л е н к а. Ви можете й додому не заходити... Почекайте тут, у мене, поки я повернусь. (Хоче йти). А д в о к а т. Мiж iншим, кохання може бути без руйнування сiм'?... Сiм'я i кохання можуть iти паралельно... паралельно. Подумайте над цим. О л е н к а. Я так не хочу. Я свого доб'юся! Ви будете тiльки мо?м! А д в о к а т. Я лише подарував квiти... О л е н к а. Не вiдмовляйтесь. А д в о к а т. Бувайте здоровi... О л е н к а. Нi-i... Нi! (Заступа? дорогу). А д в о к а т. Це вже схоже на шантаж. О л е н к а. А кохання? А д в о к а т. Ви мене примушу?те... О л е н к а (весело смi?ться, потiм майже урочисто). Суд оголошу? вирок: я звiльняю вас вiд кохання i забороняю вам на все ваше життя вимовляти це святе слово. Висвiтлю?ться лист: "Дев'яте травня. У цей день ми збира?мося втрьох i святку?мо по-фронтовому... Чорний, Ася i я. I ти з нами! I стiл завжди накритий на чотирьох..." Проповза? телеграфна стрiчка: Всесоюзное общество Красного Креста и Красного Полумесяца Управление по розыску советских и иностранных граждан не можем установить место нахождения Кравцова отсутствием полных данных. Кiмната. Стiл без скатертини, на столi чотири котелки, ложки, чотири вiдломлених шматки хлiба, чотири залiзних кухлi, солдатська фляга. В пляшцi напiврозквiтла гiлочка... Оленка у вiйськовiй формi з погонами лейтенанта, при орденах. О л е н к а (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин... (Дзвiнок, Оленка здивована). Може, мiй годинник вiдста?... Але ж ми вчора, як перед бо?м, звiряли з годинником Чорного. (Вiдчиня? дверi). Заходить Федiр Iванович у формi полковника. Ф е д i р I в а н о в и ч. Здрастуйте, Оленко! О л е н к а (спочатку не впiзнала його). Начштабу? Федiр Iванович? Невже це ви? Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?! О л е н к а. Точно так у нас завжди починалася розмова. Добре живу! Пауза. Ф е д i р I в а н о в и ч. I так кiнчалась... О л е н к а. Як ви знайшли? Ф е д i р I в а н о в и ч. В "Пионерской правде" прочитав про злiт пiонерiв 25-? школи вашого мiста. Там виступала iз спогадами учасниця Вiтчизняно? вiйни, снайпер 346-го стрiлкового... О л е н к а. А ви "Пионерскую правду" чита?те? Ф е д i р I в а н о в и ч. Передплачую. О л е н к а. ...Для дiтей? Ф е д i р I в а н о в и ч. Для себе. У кожного сво? дивацтва. А ви ще в армi?? О л е н к а. Це на честь Перемоги одягла. Прямо з дороги? Ф е д i р I в а н о в и ч. Я прилетiв учора. Поки взнав вашу адресу, влаштувався в готель... О л е н к а. Чому ж учора не прийшли? Ф е д i р I в а н о в и ч. Вже був вечiр, незручно... Дзвiнок, Оленка вiдчиня? дверi, заходять Чорний i Ася при орденах, в погонах. Ч о р н и й (до Оленки). Не по формi зустрiча?те старших, лейтенанте! (Побачив полковника). Здравiя жела?м, товаришу полковник! Капiтан Чорний!.. (Обiрвав). Командир третього батальйону... Товариш начштабу! (Вiта?ться). Аж не вiриться! Ф е д i р I в а н о в и ч. Мов додому при?хав. (Цiлу? руку Асi). Ася Михайлiвна... Наче я вас усiх учора бачив... Всi такi молодi... Ч о р н и й. Молодi... У нас з Асею вже солдат росте! Ф е д i р I в а н о в и ч. Вiтаю! Жаль, що на весiллi не був. О л е н к а. В армi? лишились? Ф е д i р I в а н о в и ч (жест). Кадровий! Ч о р н и й. Товаришу полковник, дозвольте. У нас заведено розпорядок - о дванадцятiй нуль-нуль за стiл... (Жест). Прошу. О л е н к а. Запiзню?мось. Ф е д i р I в а н о в и ч (жест у бiк стола). Наче дихнуло фронтом. А с я. Iдея Оленки. Ми всi роки втрьох - за таким столом. Ф е д i р I в а н о в и ч (огляда? стiл). А сьогоднi, бачу, чекали четвертого. Незручна пауза, всi мимоволi глянули на Оленку. О л е н к а. Вже п'ять на першу, товаришi офiцери! Ч о р н и й (розлива? з фляги, всi беруть кухлi, пiдводяться). Наш традицiйний тост. За тих, хто дарував нам перемогу... Випивають. Тихо, схвильовано спiвають свою полкову пiсню. Темнi? кiмната, i висвiтлю?ться лист: "Кравцов! Усе почалося з того, що у День Перемоги нас було четверо (крiм слова "Кравцов", усе закреслено). Пишу тобi останнього листа, я втомилась вiд чекання. ("Втомилась вiд чекання" закреслено). Ти мене зрозумiй, тяжко, нестерпно тяжко бути самотньою. Я в душi тебе нiколи не забуду. (Остання фраза закреслена). Не можу повiрити... Так сталося, при?хав фронтовий друг ("друг" закреслено). Товариш... Я про нього тобi писала - Федiр Iванович. Вiн в армi?, на Далекому Сходi, завтра я ви?жджаю з ним... Прости, Кравцов! А хiба я в чому винна? Хiба я винна перед тобою? (Пiсля слiв "з ним" все закреслено). Олена". Висвiтлю?ться кiмната Олени. Дверi шафи вiдчиненi, посеред хати сто?ть кiлька чемоданiв, на одному сидить Оленка в плащi, вже нiби готова в дорогу. Пауза. Заходить Федiр Iванович. У руках якiсь пакунки, квiти, вiн незвично для нього збуджений, веселий, балакучий. Ф е д i р I в а н о в и ч. Квiти вiзьмемо з собою, уявля?ш, троянди на Курилах! Попросимо стюардесу якось зберегти, щоб не зiв'яли. (Пода? квiти Оленцi, засмiявся). Ти зна?ш, жiнка, яка продавала квiти, каже менi: "Поздоровляю вас, товаришу полковник". - "З чим?" - питаю. "Зi щастям" - каже. Виявля?ться, як горе, так i радiсть не можна приховати. Iще купив "Пионерскую правду", вона допомогла менi вiдшукати тебе. Я тепер передплачу ?? на п'ятдесят рокiв. (Дивиться на годинник). За десять хвилин будуть Чорний i Ася. Попроща?мось - i в дорогу. Пауза. Оленка (тихо, але чутно). Дорогий мiй друже! Прости мене, я нiкуди не по?ду! Федiр Iванович щось хотiв запитати, та так i не встиг, а з обличчя ще не зiйшла радiсть. Ф е д i р I в а н о в и ч. Що ти сказала, Оленко? О л е н к а. Я не по?ду. Довга пауза. Правду сказав Сковорода: "Трава ? трава, а скошена трава - сiно". (Пауза). Хай мо? кохання живе. Хай росте... Поволi гасне свiтло. Висвiтлю?ться лист: "...Збоку, наче в кадрi фiльму, вглядаюсь у сво? життя i нiчого змiнити не можу - бо кохаю... Пенелопа, чекаючи Одiссея, ткала вдень i розпускала вночi, а я сво? надi? виткала безсонними ночами... виткала довге полотно сво?х чекань... I руки не пiднiмаються розпустити це полотно". Висвiтлю?ться кiмната. На столi горить свiчка. Оленка сидить задумлива, дивиться на маленьке полум'я, нечутно заходить К р а в ц о в. Такий, яким ми бачили його в першiй картинi. Десь далеко, ледь чутно, застрочили i замовкли кулемети. О л е н к а (тихо). Де ти тепер, Кравцов?! К р а в ц о в. Я тут. Виникають звуки вже знайомого вальсу. Оленка мовчки, наче за внутрiшнiм покликом, пiдходить до Кравцова, зупиня?ться. О л е н к а (розмовля? з Кравцовим тихо, наче бо?ться, щоб ?? не почули). Давай потанцю?мо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? Ол е н к а. Згада?мо ту, що на випускному. Вальс. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють. Кравцов нахиля?ться, мов хоче поцiлувати Оленку, вона вiдстороню?ться, обо? зупинились, мовчать. К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна-зустрiнемося. Побачиш, при?ду! Оленка (посмiхнулась). Квитка не дiстанеш. К р а в ц о в. А я не по?здом. Ол е н к а. Лiтаком? К р а в ц о в. Я при?ду до тебе... (Зупинився, дума?, на чому вiн при?де). На голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас бува? - непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не бува?, я ?х придумала. К р а в ц о в. Раз ти придумала - то вони ?! I я ?х знайду! При?ду i скажу: ?лонко, Роксолано, Жанно д'Арк, по?хали!.. О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитись! Я тобi покажу такi дивовижнi кра?! О л е н к а. А ти ?х бачив? К р а в ц о в. Снилось або уявляв. А може, по?демо в чужi землi допомагати революцiю робити? О л е н к а. Не бо?шся? К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а (тихо). А хто до мене при?де? К р а в ц о в (подумав). Нi! Я виживу! Щоб до тебе повернутись! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Перемiна свiтла. Кiмната. Свiчка згасла. Оленка - вся в спогадах. Дзвiнок. Один, другий. Оленка вiдчиня? дверi - заходить Вiчний, уже помiтно постарiлий, в руках саморобна валiзка... В i ч н и й (поставив валiзку, витер вуса). Здрастуй, Оленко. Вiчний я! Оленка ще трохи постояла, наче пiзнавала, потiм впала йому на груди, забилась у плачi. Що з тобою, дочко? Не треба плакати. (I сам непомiтно змахнув сльозу). Гiсть у тебе, а ти в сльози... Заспокойся, дитинко... Ось так. О л е н к а (витира? сльози). Це я вперше заплакала на людях. Вперше! В i ч н и й. Воно так, самому поплакати не грiх, а на людях... Он яка ти гарна, тiльки якась наче... О л е н к а. Яка? В i ч н и й. Дуже не схожа на славетного снайпера 346-го стрiлкового... Таке плету, старий... Твоя хата? О л е н к а. Моя. В i ч н и й. Гарно та чисто - добре живеш! (Глянув на картину). Малю?ш? (Пiдiйшов до мольберта). Землянка - це та, в яку я тодi заходив до тебе, - он i кухоль, i котелок, i гвинтiвка з оптичним твоя... О л е н к а. Яка я рада, що ви при?хали, а то пишете тiльки поздоровлення з Днем Перемоги! В i ч н и й. Я пишу нескладно, та й що писати - живу собi. А ти чого ж не пишеш? О л е н к а. Що писати-теж живу собi... (Пауза). Одна... В i ч н й й. Я так i думав, що одна... (Розкрива? чемодан). А це гостинця привiз. (Вийма? бiлу полотняну вишивану сорочку). Це тобi - моя баба. У нас хлопцi, дiвчат нема?, то стара каже: "Оленка в театрi, то, може, ?й згодиться". О л е н к а (розгорта? сорочку, захоплено). Яка вишивка! В i ч н и й. Моя вмi? вишивати. О л е н к а. I моя бабуня вмiла. В i ч н и й. Знадобиться або в театрi, або колись - дочка... Оленка згорнула сорочку. Це вiд мене подарунок. (Пода? хустку бiлу в квiтах). Колись у цигана вимiняв, так i назива?ться - циганська... Думав, жiнка носитиме, а вона поклала до скринi. То жалiла, то за роботою - так i не запиналася. О л е н к а (накинула хустку на плечi). Спасибi, спасибi вам. В i ч н й й. А це сало, воно добрiше, чим куповане. Це варення калинове, вишневе, малинове, це мед, а це трохи масла - домашнього. А це (вийма? дошку, вистругану, з ручкою) я зробив, на кухнi пригодиться. Щось покришить, щоб не порiзати столу. А ось i калинова. (Вийма? з кишенi пляшку). В кишенi вiз, щоб не побити, на семи травах настояна. О л е н к а (вкрай схвильована). Спасибi, батьку... Чим i вiддячу... В i ч н и й. Батьком назвала - уже й вiддячила... Гарна ти, Оленко, молода i гарна. О л е н к а (посмiхнулась). Не така вже й молода, не така вже й гарна. Роки... В i ч н и й. Роки йдуть, а що ?м робити... Вони йдуть, а ми живемо. О л е н к а. Вас наче бог послав. Прийде Ася, Чорний - от буде ?м сюрприз. В i ч н и й. Як вони? О л е н к а. Чорний - кандидат педагогiчних наук!.. Уявля?те, наш комбат Чорний... кандидат педагогiчних наук. Ася - головний хiрург, майстер вищого класу! В i ч н и й. Практика на вiйнi в не? була, не дай боже! О л е н к а. То, може, ?х зараз покликати? В i ч н и й. Покличеш ?х, Оленко, пiзнiше... А поки що розмова до тебе ?... О л е н к а (трохи стривожено). Розмова? В i ч н и й. По чарцi давай вип'?мо. О л е н к а. Може, потiм. В i ч н и й. Розмова така, що треба перед нею. Оленка дiста? чарки i ставить на стiл якусь закуску. В i ч н и й (налива? чарки). За все добре, Оленко! (Випивають). Воно й на нерви дi? добре. (Пауза). Скажу тепер, чого я при?хав. (Пауза, дума?, з чого почати). Отож сини в мене. Два ?х: один секретарем райкому комсомолу, там же, у нас в районi, а другий збирався на дипломата, а вивчився на iнженера. Працю? в Сибiру. Гарнi дiти. Можна закурити? О л е н к а. Курiть, i я теж, - щось наче хвилююсь... (Закурю?). В i ч н и й. Гарнi дiти... Цей, що в комсомолi, женився, а той ще не зустрiв сво??. Та я не про це... В нашiй сiм'? тебе знають, Оленко, i фотографiя твоя висить на стiнi... Знають i життя тво?... (пауза) незвичайне... Так оце недавно син з Сибiру прислав газету, в нiй опису?ться про одного директора заводу... I фотографiя. Директор той на прiзвище Крав-цов, Микола Iванович. (Дiста? з валiзки газету в тецi). Це я, щоб не зiм'ялась. (Пода? газету). Ось... Оленка тремтячими руками взяла газету, впилась в не? очима, потiм якось безсило вiдкинулась на спинку стiльця. По-мо?му, це вiн... Я написав сину, хай розвiда? усе, як воно там i що, i напише тобi... З нього дипломат путящий - говорити з людьми вмi?. (Помiтив стан Оленки). Радiсть я принiс чи горе-i сам не знаю!.. Висвiтлю?ться лист. П'ять рядкiв закреслено так, що ?х не можна прочитати, крiм двох перших слiв: "Здрастуй, Кравцов". КАРТИНА ДРУГА Простора кiмната, з кiмнати дво? дверей: однi прямо на глядача, другi - праворуч. У крiслi сидить Кравцов, чита? газету. Моложавий, але посивiлий. Обличчя втомлене, блiде... На канапi сидить Бiла Мафiя-молода, вродлива жiнка, горта? журнал. Пауза. Б i л а М а ф i я. Освiтлення нiкчемне. А чому ти не працю?ш у сво?му кабiнетi? (Пауза). I менi зайти не дозволя?ш. А тво?му грiзному приятелю дозволено?.. К р а в ц о в. Нiкому. Б i л а М а ф i я. Там секрети? К р а в ц о в. Секрети. Б i л а М а ф i я. Як у тебе не затишно. Меблi старi... час помiняти. К р а в ц о в. Звик. Б i л а М а ф i я. Дивнi звички - звик не обiдати, i сьогоднi не обiдав? К р а в ц о в. Щось ?в. Б i л а М а ф i я. Зроблю хоч вечерю путящу. Сподiваюсь, не поспiша?ш нiкуди?.. К р а в ц о в. Вечiр вiльний! Б i л а М а ф i я (вiдклала журнал). Я - в гастроном, а ти постарайся, коли прийде твiй грiзний приятель, не затримувати його, будь ласка. (Пiдiйшла до Кравцова, поклала руки на плечi, схилилась до нього). Стомився? По?демо влiтку на пiвдень... (Пауза). Поцiлуй мене... Кравцов цiлу?. Директор - до останньо? клiтини, навiть поцiлунок директорський. В дверях зiткнулась зi Скирдою, вони постояли, з неприязню оглянули одне одного. Бiла Мафiя вийшла. Скирда ще глянув ?й услiд. За цi роки вiн, зда?ться, не змiнився, хiба що зсутулився. С к и р д а. Куди це Бiла Мафiя понеслась? К р а в ц о в. Чому ти прозива?ш ?? Бiлою Мафi?ю? С к и р д а (пiдiйшов, вiдчинив буфет, налив чарку, випив, закусив цукеркою i сiв на канапу). А ти чув про мафiю? К р а в ц о в. Дещо. С к и р д а. Так ото вона i ? Мафiя. А чому бiла?.. (Жест). Мабуть, просила, аби мене скорiше спровадив. Я довго не затримаюсь. К р а в ц о в (пiдiйшов до буфета, теж випив чарку, подивився на Скирду). Новий костюм? С к и р д а. Ти ж дав менi премiю, я й купив. К р а в ц о в. Хороший костюм. С к и р д а. А скажи, ти б дав менi премiю, якби, припустимо, не знав з фронту, а так, за роботу? К р а в ц о в. Хтозна, може б, i нi... С к и р д а. Виходить, ти не об'?ктивний. К р а в ц о в. Те, що я тебе знаю з фронту, да? менi можливiсть бути об'?ктивним. С к и р д а. Фронт! (Пауза). На фронтi я був (жест), а ким ти? А тепер - ти директор заводу, а я в прохiднiй. Охоронник. 220 К р а в ц о в. Бери iншу роботу. С к и р д а. Менi й там непогано... А тобi мiнiстр жалу? премiю? К р а в ц о в. Да?. С к и р д а.А я б подумав. К р а в ц о в. Чому? С к и р д а. Черствий ти, Кравцов, людей трима?ш (жест) на заводi! Ремствують на тебе! К р а в ц о в. А ти на фронтi як тримав солдатiв? С к и р д а. Там iшов бiй з ворогом. К р а в ц о в. I тут iде бiй, ми мусимо наступати. С к и р д а. То фронт, а це... К р а в ц о в. Економiчний фронт. I дисциплiна потрiбна. Буду вимагати! С к и р д а. Звичайно. Але все ж треба попустити. К р а в ц о в. I це ти менi радиш? С к и р д а. Як друг! Заходить Бiла Мафiя з покупками в руках. Б i л а М а ф i я. Здрастуйте, Скирда. С к и р д а (до Бiло? Мафi?). Треба говорити - товаришу Скирда! Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Чай забув включити? (До Скирди). Ми не на зборах. (Виходить на кухню). С к и р д а (вслiд). Я з тобою буду завжди наче на зборах. К р а в ц о в. Ти ввiчливий. С к и р д а. Вiдвертий. Входить Бiла Мафiя з чайником. Дзвiнок. К р а в ц о в. Хто б це? Б i л а М а ф i я (знизала плечима). Зараз побачимо. (Виходить). Заходить Мафiя, за нею Дипломат - хлопець рокiв двадцяти п'яти. Зупинився, погляд на Мафiю, на Скирду, на Кравцова. Д и п л о м а т. Добрий вечiр. (До Кравцова). Ви Микола Iванович Кравцов? К р а в ц о в. Я. Д и п л о м а т. Так i думав. К р а в ц о в. З ким маю честь? Д и п л о м а т. З людиною. К р а в ц о в. Так i думав. Хочете зi мною поговорити? Д и п л о м а т. Вивчити, що ви явля?те собою. К р а в ц о в (посмiхнувся). Почати з бiографi?? Б i л а М а ф i я (не витриму?). Молодий чоловiче, хто ви такий i що вам треба? Д и п л о м а т (тiльки подивився на не? i знову до Кравцова). В загальних рисах менi ваша бiографiя вiдома. Частково з нарису в газетi. К р а в ц о в. Мiж iншим, коли вас запиту? жiнка, ввiчливiсть вимага? вiдповiсти. Д и п л о м а т (до Мафi?), Припустимо, я хочу працювати на заводi, але перше треба знати, що за директор. К р а в ц о в. Фах? Д и п л о м а т. Iнженер. К р а в ц о в.3 цього i почав би. Завтра о дев'ятiй в заводоуправлiннi, товаришу iнженер. Д и п л о м а т. В готелi мiсць нема?, то я вирiшив до вас додому... може, ще сьогоднi ви?ду. Мiй по?зд iде через три години. К р а в ц о в. Оригiнал чи вда?те? Д и п л о м а т. Оригiнал. К р а в ц о в. Тодi вивчайте. Д и п л о м а т. Можна оглянути вашi апартаменти? К р а в ц о в. Прошу. Дипломат виходить у другу кiмнату. Б i л а М а ф i я. Пiдозрiлий тип... Жени його в три ши?! К р а в ц о в. Вiн все-таки оригiнал. С к и р д а. Або псих. Д и п л о м а т (поверта?ться). Могли б взяти кращу, все-таки директор такого заводу. К р а в ц о в. У вас iще багато запитань до мене? Д и п л о м а т. Кiлька. На фронтi були? К р а в ц о в. Був. Д и п л о м а т. У полонi? К р а в ц о в. Нi. Д и п л о м а т. У партизанах? К р а в ц о в. Був. Пауза. Д и п л о м а т. У вас пам'ять хороша? К р а в ц о в. Не скаржусь. Д и п л о м а т. Що вам найбiльше запам'яталося з вiйни? К р а в ц о в (сухо). Молодi солдати, якi не розпитували, де який командир, а йшли в бiй i навiть на смерть, якщо вимагали того обставини... Пауза. Д и п л о м а т. Бiднувата пам'ять у вас, товаришу Кравцов!.. Останн? запитання. Як ваше сiмейне життя (глянув на Бiлу Мафiю), щасливе? С к и р д а (пiдвiвся). Молодий iнженер! Поспiшайте на по?зд!.. Д и п л о м а т (пильно подивився на Скирду). Були пораненi в щелепу? С к и р д а (в голосi погроза). Був поранений, але умiю i ранити. Д и п л о м а т. Капiтан Скирда?.. Скирда вiд несподiванки аж виструнчився, по-iншому глянув на Дипломата, перевiв погляд на Кравцова. Тепер я пiду. Знайте, у вас був не iнженер, а дипломат... Прощавайте. (Вийшов). Тро? переглянулися мiж собою. Нiма сцена. Завiса Висвiтлю?ться i зника? телеграма: Був дома у Кравцова переконаний вiн адреса вулиця Лазо 18 квартира 56 Володя Вiчний Висвiтлю?ться сцена. Чути приглушений вiдгомiн мiста. Здаля видно дво? освiтлених вiкон. Оленка в лiтньому плащi, з валiзкою в руках проходить авансценою з краю в край: мабуть, уже давно вимiрю? цю дорiжку. Погляд час вiд часу лине до освiтлених вiкон. Зупинилася, поставила валiзку. О л е н к а. Я часто оглядаюсь у сво? минуле, а зараз воно сто?ть передi мною i до болю яскраво, наче у барвах Рокуелла Кента. Сто?ть i не зника? (Пауза). ...Зда?ться, то було не життя, а нескiнченнi муки. (Пауза, ледь посмiхнулась). Ученi пiдрахували, що жiнка в середньому живе на кiлька рокiв довше за чоловiка, - а не знайшлося вченого, який би пiдрахував, наскiльки бiльше в ?? душi заго?них i незаго?них ран, наскiльки бiльше каменюк i вибо?н на ?? дорозi. (Пауза). А iнодi мо? життя вида?ться щасливим i свiтлим, бо я кохала. Кохання грiло мою душу, воно билося в менi другим серцем... (Пауза). Сотнi разiв я втрачала надiю зустрiти Кравцова... I сотнi разiв малювала в сво?й уявi цю зустрiч. Незатьмарену, незахмарену, жадану... Наче i вiн чекав на мене, наче i його кохання лишилось таким же незгасним. Он його вiкна... Вiн там... I тепер, коли я так близько вiд нього, - тепер, як злодi?, почали пiдкрадатися iншi думки: вiн не мiг знайти ?лонку. ?лонки нiколи не було... А села - не стало... Та чи шукав вiн? Чи вистачило сили жити самотньо, як я, стiльки рокiв?! (Пауза). Ходжу бiля будинку, заходять i виходять звiдти жiнки, а я думаю, одна з них - дружина Кравцова. (Пауза). Вiн не забув, напевно, пам'ята? ту на?вну дiвчину з дитячими косичками... Тут пам'ята?, а побачить мене (гiрко посмiхнулась), перемальовану роками i не... (Пауза). Або не захоче впiзнати. Сценою проходить Бiла Мафiя. Подивилася на Оленку, ще раз оглянулась, вийшла. Вродлива жiнка! I вона може бути дружиною Кравцова... (Пауза). Не впiзна?, або не захоче впiзнати, або вже... загасив вогник. Як же тодi жити? Вперше вiдчула себе такою безпорадною. (Пауза. Рiшуче). Не пiду... Називали колись хороброю, безстрашною, а тепер боюсь... Не пiду! Перемiна свiтла. Квартира Кравцова. Кравцов сидить на сво?му улюбленому мiсцi, у крiслi. Бiла Мафiя на канапi горта? iлюстрований журнал. Скирда сто?ть посеред кiмнати, наче роздуму?, що йому треба зробити. Налив келих вина, випив. Бiла Мафiя кра?м ока стежить за ним. З сусiдньо? квартири доносяться зануднi звуки гам. Скирда пiдiйшов до вiдчиненого вiкна, уважно слуха?. С к и р д а. Шостакович росте. Б i л а М а ф i я (до Кравцова). Коли береш вiдпустку? К р а в ц о в (не вiдриваючись вiд газет). Запросив дозволу. С к и р д а. План не пустить i командарм... Кравцов подивився в його бiк: що, мовляв, за командарм? На тво?му заводi людей як у корпусi, виходить - ти комкор, а над тобою - командарм!.. Пауза. Кравцов тiльки посмiхнувся. А менi пiсля фронту всi роки здаються вiдпусткою. Дзвiнок. Скирда i Бiла Мафiя перезирнулися, кому йти вiдчиняти. Кравцов пiдвiвся, вийшов, тут же повернувся з телеграмою. Кладе ?? на стiл. К р а в ц о в (посмiхнувся). Вiдпочив!.. Скирда пiдiйшов, узяв телеграму, прочитав. С к и р д а. В Москву викликають? Це перед наступом, Кравцов. Б i л а М а ф i я. Можна, i я з тобою? На роботi'мене вiдпустять. С к и р д а (про себе). Ад'ютант. Знову дзвiнок. Скирда виходить. Бiла Мафiя поправля? зачiску. Заходить Скирда, за ним Оленка, в плащi, з валiзкою в руках. Зупинилася. Хвилювання наче заморозило ??. Глянула на Бiлу Мафiю, на Скирду, i спинилася поглядом на Кравцовi. Скирда вдивля?ться в Оленку. Бiла Мафiя в якомусь недоброму передчуттi пiдвелася з канапи. Кравцов поволi опустив газету, дивиться на Оленку. ?хнi погляди зустрiлися... Валiзка випала з рук Оленки. Кравцов, не вiдриваючи вiд не? погляду, пiдвiвся. Стоять одне проти одного. Пауза. Кравцов ступив крок до Оленки, хотiв щось сказати, але йому наче перехопило подих. Рвучко вiдвернувся вiд Оленки, пiдiйшов до завжди замкнених дверей, повернув ключ, рвонув дверi! Перед нами на бiлiй стiнi голубi оленi, пiд ними саморобний стiл-трикутник. Оленка глянула, хитнулась... Голубi оленi, мабуть, через ?? сльози, то затьмарюються, то яскраво висвiтлюються i бiльшають! Бiльшають... Заповнюють весь простiр сцени. Народжуються звуки вальсу. Завiса ** КРАВЦОВ ** ПОВIСТЬ ПРО ВIРНIСТЬ НА 2 ДI? ДIЙОВI ОСОБИ: К р а в ц о в. О л е н к а. Т а м а р а. М и ш к о. А з а. Д i д. С к и р д а. К о н о п л i ц ь к и й. В а с и л ь к о в. ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Сцена освiтлю?ться повiльно, мовби в нiч заплива? ранок. Узлiсся. Прихилившись до стовбура, сидить Мишко, наче дрiма?. Голова впала на груди, автомат на колiнах. Пауза. Раптом стрепенувся, автомат напоготовi. Принишк, насторожився. Входить Тамара, теж з автоматом через плече. Мишко подивився на не? i знову розслабився, прибрав попередню позу. Т а м а р а. Втомилася! (Не пiдходить_ до Мишка, на вiддалi опуска?ться на землю)._ Вперше так втомилася. Дiд лютий-прелютий. Що, каже, вони в розвiдку пiшли чи на вечорницi? Послав мене розшукати вас, а решту вiн зробить сам. Думаю, вiдшмага? нагайкою. Пауза. Бiля дико? яблунi натрапила на ваш слiд. (Засмiялась). _Взяла слiд, як мисливський пес, i майже бiгом кiлометрiв тридцять... Мишко, всi розмови потiм, а зараз хвилин десять подрiмаю перед дорогою. (Скинула i простелила фуфайку, прилягла)._ Довга пауза. (Пiдхопилася, в голосi тривога)._ А чому ти мовчиш?! Мишко!!! (Пiдбiгла до нього, шарпнула за плече). _ Мишко подивився на не? довгим поглядом, i вона прочитала в його очах щось страшне... аж вiдсахнулася вiд нього. (Тихо)._ Де моряк? (Закричала)._ Де моряк?! Мишко зробив повiльний жест, мовляв, там, за деревами. (Виходить, не вiдриваючи погляду вiд Мишка. По довгiй паузi поверта?ться. В однiй руцi трима? стягнуту з голови хустку - коса впала на плечi, в другiй - широкий нiмецький багнет, на ньому прилипла земля)._ М и ш к о. Отим багнетом i руками викопав... Цiлу нiч копав. У зрiст викопав... i листям вистелив могилу. Моряк любив запах листя осiннього. Казав, воно йому нагаду? запах моря. Т а м а р а. Як же так?.. М и ш к о. За млинами нiмцi групу червоноармiйцiв оточили, притисли до провалля - i з автоматiв... Стогiн недобитих вдень не так, а вночi далеко йде. Пробували люди туди пробратися, та нiмцi охорону виставили. Хто наблизиться, зразу: не добивали червоноармiйцiв, може, навмисне, щоб приманка для живих людей була, або - хай помучаться. (Примовк)._ Ми з моряком теж почули стогiн. Аж попiд землею наче той стогiн iшов. (Важко пiдвiвся, пiдiйшов до Тамари)._ Ось його вахтжурнал. (Вийняв блокнот, розгорнув, чита?)._ "Людина за бортом... Як же жити, коли не попробую врятувати людину? Той стогiн лiтатиме за мною чорною чайкою. Все життя - чорною чайкою... Хай що не каже Мишко, а я пiду". (Важко зiтхнув)._ Що я не казав, а вiн таки пiшов. Його зразу ж на пiдступах автоматною чергою. Доповз я до нього, вiн уже не говорив. Донiс сюди. Ти ж зна?ш, очi в нього ясно-голубi, а то стали чорними... Смерть уже почорнила йому очi. Пауза. (Пiдвiвся)._ Пiду в загiн навпростець, щоб швидше, а ти зайди (жест) -_ там зв'язкiвець чекатиме. (Вийшов). _ Тамара лишилася сама. Нетвердим кроком пiдiйшла, опустилася бiля дерева, пiд яким сидiв Мишко, навiть позу прибрала його. Пауза. Поверта?ться Мишко. Не подумай сама пробиратись до провалля... Туди й муха не пролетить. (Постояв, нiби хотiв ще щось сказати, i вiдiйшов)._ Тамара поволi горта? сторiнки вахтжурналу. Потiм почина? прислухатись, наче вловлю? якiсь далекi звуки. Сцена темнi?, а Тамара насторожилась, вся в полонi тiльки ?й чутних звукiв. Пiдводиться обережно, наче бо?ться загубити почуте... Перемiна свiтла. На простеленiй шинелi лежить Кравцов. Весь перев'язаний, просто сповитий. Бiля нього сто?ть на колiнах Тамара. То припада? вухом до грудей, то ловить пульс. Т а м а р а. Серце то стрiпнеться, як поранений птах, то не чутно зовсiм, мов зупинилося. Не вмирай! Чу?ш, солдатику? Тяжко було тебе звiдти забирати. Я повзла туди й назад тихiше, нiж лунь лiта?. А зна?ш, як лунь лiта?? Наче тiнь понад землею, травинка не захита?ться... Ти спочатку видався легеньким, як дитина, - висох же увесь. А потiм ставав все важчим. Донесла сюди - i бiльше нi кроку. Пауза. Розповiдаю, а вiн не чу?. Глухий, нiмий, невидющий! Не помирай, солдатику! Ти живучий. Серед усiх один аж до сьогоднi дожив... Мабуть, твiй стогiн i моряк чув. (Бере кухоль)._ Ось я тобi назбирала роси. По краплинцi цiлий ковток назбирала. Люди кажуть: ковток роси - вiдро здоров'я! (Обережно влива? йому воду, пригляда?ться)._ Ледь-ледь розплющив очi. ?й-богу, дивиться! Бачиш мене? (Схаменулась, застiба? фуфайку, вдягнену на голе тiло)._ Не лякайся... я все, що можна, пошматувала тобi на бинти... Увесь же ти в ранах. А ось листя горiха. (Приклада? листя до лоба)._ Воно жар забира?. Вже добу отак над тобою, i тiльки вперше помiтно затеплiло життя. Тихо, мовби виплива? на сцену Оленка в яскраво-червонiй накидцi. Золотаве волосся розсипалося по плечах. На устах - щасливий усмiх. Зупинилася на вiддалi, дивиться на Кравцова. _ (Нахиля?ться, прислуха?ться)._ Щось шепоче. Слава богу. (Знов прислуха?ться),_ Iлонка. Роксолана... Iмена якiсь дивнi назива?. Марить... Хай поживе в свiтi марення, кажуть, марення роздмуху? життя. Хай! А я крапельку передрiмаю. (Схилила голову на колiна, задрiмала)._ О л е н к а. Як тихо... Мабуть, вiйни не стало. Мабуть, вiйна померла... Чого я в червоному? Ти, Кравцов, називав мене сонцем - i я вдяглася в червоне, щоб ти подумав - сонце сходить... Не подоба?ться? (Скида? накидку, лиша?ться в бiлiй сорочцi, довгiй-предовгiй, i по нiй червонi квiти. Широкi рукава теж у квiтах)._ Бабуня менi вишила... Хай, каже, лежить, а я для тебе вдягла... iще раз одягла ??, коли ставала русалкою. (Одяга? вiнок з бiлих лiлiй). _ Сцена залива?ться мiсячним свiтлом. (Танцю? танець русалки. Танцю?, наче заманю? кого, потiм кличе)._ "Кра-ав-цов!" (Ось вона наче взяла його за руку). _Обережно iди, тут квiти - ?м боляче. Вони живi, Кравцов! Тепер нiч. Вони сплять. Може, ?м сниться теплий дощ або ранок... (На якусь мить зника? i знову з'явля?ться в червонiй мантi?, а в руках велика квiтка, що пала? голубим вогнем. Вона ?? трима? над головою, як факел)._ Г о л о с К р а в ц о в а. Знову ти в огнистому вбраннi. Воно аж очi менi палить... чи, може, то синiй вогонь? О л е н к а. Не палить - грi?... Не синiй вогонь - це нiчна фiалка, або нiчниця, або зна?ш, як iще вона назива?ться? Люби-мене, не покинь. Г о л о с К р а в ц о в а. Палить!!! На сценi знову звичайне свiтло. Т а м а р а. (прокинулась, нахилилась над Кравцовим). _Що ти шепочеш? Ти весь гориш. Знову кров! Аж очi залива?. Пов'язку зрушив на головi. Ось так. (Протира? йому чоло)._ Зараз стане легше. Дощ надходить... що ж робити? Тут за десять кiлометрiв хата лiсника недобудована. Треба ж туди добратись, але не дiйдемо ми до лiсниково? хати, солдатику. Не вистача? сили донести тебе, i не можна нести. Тобi б лежати, не рухатись. А ти коли мариш, то пробу?ш пiдвестись, а сили ж то, як у пiдбитого пташеняти. Марить... То жар його палить, то холод обiйма?. (Прислуха?ться). _Рани ж болем пронизують наскрiзь, а вiн знову щось розповiда?, кличе Iлонку, Роксолану, Жанну, а вуста без кровинки, наче аж усмiхаються... iмена дивнi чи вичитав, чи придумав... Знову його пропасниця кату?! Як же тебе зiгрiти? (Пiсля деякого вагання знiма? фуфайку, залиша?ться в одному лiфчику, фуфайкою прикрива? Кравцова)._ Не дивуйся на мо? вбрання, все тобi пошматувала на пов'язки. (Усмiхнулася)._ Я, мабуть, i себе б покро?ла на бинти, аби вижив... Виживи, солдатику мiй! Сцена темнi?, тiльки висвiтлю?ться коло. Знову з'явля?ться Оленка в червоному вбраннi. Вона дивиться, наче тут близько перед нею Кравцов. У голосi прохання, вимога, надiя: "Виживи, Кравцов!.." Сто?ть в якомусь напруженому чеканнi, а вiдлуння повторю?: "Виживи, Кравцов!", "Виживи, Кравцов!" Перемiна свiтла. Входять Тамара i Кравцов. Тамара з автоматом у руках. Кравцов у цивiльному. Помiтно, що не зовсiм видужав. Зупинились. Т а м а р а. (продовжу? розповiдь)._ Ось така одiссея. Збудувала тобi курiнь, там i одужав. Пауза. Тяжко йти?.. Треба було б ще полежати. К р а в ц о в. Належався. Далеко, йти? Т а м а р а. З незвички може здатися далеко. Нiмцi в цьому районi щось будують. Вiйськ нагнали, i наш загiн трохи вiдступив у глибину лiсу. К р а в ц о в. (роздивля?ться)._ Дорога - нiби нею вже колись проходив чи снилося. Т а м а р а. Тобi багато снилося-марилося... В тебе ? сестричка? Пауза. К р а в ц о в. Ходiмо. Т а м а р а. Тут ми розiйдемося на деякий час. Менi треба заскочити на хутiр. А ти, щоб скоротити дорогу, пiдеш навпростець. Перейдеш через спалене село, за ним буде невеличкий гайок - у ньому i зачека?ш мене... Зрозумiв? К р а в ц о в. Довго чекати? Т а м а р а. Години три-чотири... Не заблудишся? Гайок примiтний, кругом нього тополi. Забачиш кого - то уникай зустрiчi. Полiца? переодягненi нишпорять. Партизанiв вислiджують. Розходяться в рiзнi боки. Висвiтлю?ться сцена - згарище села. На чорному тлi попелища бiлiють комини - це все, що лишилось вiд дворища, вiд хати. Хоч на коминах чорнi язики сажi, хоч де-не-де повипадала цегла, але дуже помiтнi в чорному обарвленнi згарища намальованi на них голубi оленi, якiсь дивовижнi квiти, птахи i напис червоною фарбою: "Кохаю!", "Чекай!". Трет? слово майже зовсiм вкрите сажею... Променi вечiрнього сонця впали на малюнок, i вiн нiби засвiтився. На коминi пучок ще свiжих осiннiх квiтiв. Входить Кравцов. Зупинився, скручу? цигарку. Примощу?ться на якiйсь обгорiлiй колодi - i раптом його погляд упав на комин, на голубi оленi. В нього перша думка - йому привидiлось? Нi, справдi. Пiдвiвся. Неприпалена цигарка випала з рук, ступив кiлька крокiв до оленiв, зупинився... Захитався, нiби вражений кулею. Шарпонув рукою груди, мов хотiв вирвати з них розпач. Свiтло, як i його свiдомiсть, погасло, а потiм знову повiльно засвiчу?ться. Сто?ть Кравцов, заморожений горем. В освiтлення вплiтаються голубi кольори... Наче iз-за комина виходить Оленка - вродлива дiвчина, бiляве волосся перехоплене стрiчкою, плаття в квiточках, у руках велика, чимось схожа на не?, лялька. Погляд на Кравцовi. Не вiдрива? вiд нього здивованих, замилуваних очей. Все це вiн бачить у сво?й уявi... I коли розмовля? з Оленкою, навiть не мiня? пози, навiть не пiдводить голови. Сто?ть нерухомо, наче бо?ться, щоб не зникло намальоване уявою. К р а в ц о в. Здрастуй. О л е н к а. (вiдступила крок, наче хоче запросити в хату). _Добрий вечiр. К р а в ц о в. (вiдрекомендову?ться)._ Ординарець командира... Пауза. (Жест у бiк ляльки)._ Як ?? звати? О л е н к а. (пiдняла ляльку),_ Iлонка. К р а в ц о в. А тебе? О л е н к а. (вже опанувала себе)._ Сьогоднi мене теж можна називати Iлонкою. К р а в ц о в. А вчора як називалась? О л е н к а. Роксолана. К р а в ц о в. А завтра? О л е н к а. Жанна. (Жест, наче в не? хотять забрати ляльку)._ Не займай! К р а в ц о в. Дивачка! Й досi з ляльками гра?ться. О л е н к а. Цього року уже в iнститутi була б. К р а в ц о в. У художньому? (Поглянув на розмальованi комини)._ О л е н к а. Подоба?ться? К р а в ц о в. Трохи подоба?ться, а трохи нi. Все нiби i схоже, i нiби не з цього свiту. О л е н к а. Все з мого свiту. Пауза. (Схвильовано)._ Ти... поранений? Давай я тебе лiкуватиму! Баба - командира, а я - тебе. К р а в ц о в. Дрiбницi. Я хоч i сьогоднi в бiй. О л е н к а. Лоша! К р а в ц о в. Що?! О л е н к а. Я тебе називатиму лошам. К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси... О л е н к а. Мене з мо?? хати? К р а в ц о в. Ви що, куркулi? Двi хати ма?те? О л е н к а. Це - мiй палац! А то - хата! К р а в ц о в. Палац... А живете де? О л е н к а. День - у палацi, а день - у хатi. К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi - i хату, i палац спалять. Пауза. О л е н к а. Не вiдступайте - не прийдуть! К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми. О л е н к а. Аж до Москви?! К р а в ц о в. Вiйськова та?мниця. О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався. К р а в ц о в. У нашiй частинi всi геро?. О л е н к а. А як назива?ться ваша частина? К р а в ц о в. Енська. О л е н к а. Назва якась дивна... Пауза. Давай вечеряти, Кравцов... А як тебе звати? К р а в ц о в. А яке тобi iм'я подоба?ться? О л е н к а. Максим. К р а в ц о в. Називай мене Максимом, я теж хочу мати кiлька iмен. А сьогоднi, справдi, мiй день народження. Стукне дев'ятнадцять. Пiде двадцятий... Летять роки!.. Пауза. О л е н к а. Давай потанцю?мо, Кравцов! К р а в ц о в. Без музики? О л е н к а. Згада?мо ту, що на випускному. Звучить вальс. (Наче з партнером, танцю? одне коло, друге... Зника? за комином)._ У цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на головi кубанка, з-пiд яко? виднi?ться закручена коса. В руках пiстолет. Зда?ться, вона не торка?ться землi, так тихо пiдiйшла до Кравцова. А з а. Руки! Кравцов наче не чу?. Ну, бог з тобою, iди на той свiт i так!.. Вбiга? Тамара. Т а м а р а. Зупинись! Наш! А з а. (опуска? пiстолет)._ Запiзнилася б на пару секунд - i був би мiй... Тут нiмецькi пси бiгають, думала - один iз них. Т а м а р а. Я тебе сподiвалась за левадою зустрiти. А з а. Це той врятований? (Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова)._ Йому ще треба багато сала з'?сти, а тодi вже в загiн. У нього сльози на очах вiд переляку. Не бiйся, ми тебе в бiй не пошлемо, будеш опеньки збирати. Т а м а р а. Щось балакучою стала... А з а. Довго мовчала. (Вийма? папiр, переда? Тамарi). _Дiдовi вiддаси, а менi ще треба подихати свiжим повiтрям у цих краях. (Виходить)._ Т а м а р а. То наша розвiдниця i контррозвiдниця... Вона безстрашна, ?? ненависть до фашистiв iнколи перетворю?ться на таку лють!.. I ми ?? в такi хвилини бо?мося. Вiдпочив? Поверта?ться Аза, кладе пучок польових квiтiв на комин. А з а. Як тво? прiзвище, iм'я, ангел небесний? Кравцов поверта?ться, мовчки дивиться на Азу. А в його поглядi ошмаття ночi... Iграшки любиш? Вiзьми... (Вийма? з кишенi, пода? наган)._ Т а м а р а. Знову? А з а. Знову зустрiла полiцая. Вiн упав на колiна, просить: "Вiзьми зброю". Я взяла, i вiн замовк, царство йому небесне. (Виходить)._ Т а м а р а. Ти ?й сподобався. Бач, зброю тобi подарувала. Пауза. Я вже розповiдала про моряка, який хотiв тебе врятувати. Перед вiйною вiн капiтаном був на невеличкому суднi. Гордився цим, а послуха?ш мову, наче вiн тiльки-но з корабля. I блокнот-щоденник свiй називав вахтжурналом. Вiзьми. (Пода? записну книжку)._ Вiзьми на пам'ять про моряка. (Виходить). _ Кравцов поклав у кишеню наган. Потiм записну книжку розгорнув, наче хотiв читати, але передумав, поклав до кишенi. Погляд знову - на голубi оленi. _ (Заходить, теж кладе на комин лiсовi квiти. Перехопила погляд Кравцова)._ Нiмцi село спалили i людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба з онукою, ?х теж... Пауза. Все згорiло, а комини залишилися. Бачиш, хтось написав "кохаю", "чекай"... Тепер так повелось - проходять тут партизани - квiти кладуть. Комини - як пам'ятники коханню! Ходiмо! Ти такий блiдий. На базi трохи ще пiдлiку?шся... Пауза. I птахи навiть не перелiтають через згарище. Село тепер - як могила. Перемiна свiтла. Узлiсся. Поблизу - партизанський табiр. Бiля величезного пня, який править за стiл, на саморобнiй лавцi сидить Кравцов - розгляда? вахтжурнал. Розгорнув, чита? голосно, чiтко: "Виписка з правил ведення вахтового журналу, параграф п'ятий: записи у вахтовому журналi повиннi писатися чiтко, а змiст ?х мусить бути короткий, але вичерпно ясний". (Пауза. Про себе)._ Людина, яку я не знаю, яка не знала мене i вiддала за мене життя. ? подяка? ? цiна, якою можна розплатитися за це? Нема?!.. (Пауза. Перегорнув кiлька листочкiв)._ Записи мусять бути короткими, але вичерпно ясними. (Запису?. Голос Кравцова наче чита? запис)._ "Вахту прийняв Кравцов!" (Згорнув книжку, заховав до кишенi)._ Входить Дiд. У крутих плечах вгаду?ться неабияка сила. Мова спокiйна, розважлива; усмiшки не побачиш, а може, не видно за бородою, що хова? пiвобличчя. Зупинився, дивиться на Кравцова. Той деякий час не помiча? його, потiм забачив Дiда, пiдхопився, став по командi "струнко". Д i д (зробив жест рукою, мовляв, сiдай. Сам зайшов з другого боку пенька i теж сiв на лавочцi)._ Звання армiйське? К р а в ц о в. Рядовий. Д i д. Звiдки родом? К р а в ц о в. З Сибiру... Д i д. Де вчився? К р а в ц о в. Перший курс полiтехнiчного. Пауза. Дiд запалю? люльку. Д i д. Казки любиш? К р а в ц о в. (iхнi погляди зустрiлись)._ Дивлячись якi. Дiд. В казках не придумане, в казках справжн?, тiльки в стонадцять разiв збiльшене, аж не пiзна?ш - так збiльшене. ? казки веселi, радiснi, а ? - страшнi. Ось тепер самi живемо у казцi кривавiй. Руба?мо голову змiю, а в нього ?х аж сiм собачих, скажених... Пауза. Хлопче, можеш правду зараз говорити - говори, не можеш - почекаю. К р а в ц о в. (пiдвiвся, зробив кiлька крокiв до авансцени, нiби тримаючи на плечах непомiрний тягар, потiм знову повернувся на сво? мiсце)._ Запитуйте. Д i д. Чого я буду ритися в тво?й совiстi? Сам вибирай i показуй. К р а в ц о в. З iнституту - в Червону Армiю, потiм - штрафний батальйон. А тодi нас у тил - мiст пiдiрвати. Завдання виконали. Частина бiйцiв назад прорвалася, а нас до провалля притисли - i з автоматiв... Д i д. За що штрафний? К р а в ц о в. Не знаю. Д i д. Такого не бува?. К р а в ц о в. Дiвчину зустрiв... Пауза. Я колись, а зараз... Д i д. До правди не готовий - почека?мо! Як здоров'я? К р а в ц о в. Вже добре. А коли на завдання посилають - мене обходять. Д i д. Встигнеш. Вiйнi кiнця ще не видно. (Пiдвiвся). _Розмова в нас не закiнчена. К р а в ц о в. (теж пiдвiвся)._ Не довiря?те, може? Д i д. Розмова, кажу, в нас не закiнчена. (Виходить)._ Пауза. К р а в ц о в. Не закiнчена. А що сказати вам, командиру... Один командир уже не повiрив. Змiню?ться колiр освiтлення, потiм залиша?ться лише освiтлення, в якому сто?ть Скирда. Г о л о с К р а в ц о в а. В чiм моя... наша вина? С к и р д а. Мовчать!!! Батько ?? на фронтi загинув, а ти насмiявся з дiвчини! Во?н червоний! Не во?н - бандит! Я сам, без трибуналу! (Вийма? пiстолет)._ Знову освiтлення, як i було. Сто?ть Кравцов, а голос Скирди ще звучить: "Насмiявся з дiвчини. Не во?н - бандит!" Перемiна свiтла. Згарище села. Комин з голубими оленями. На обгорiлiй колодi згорблений, обхопивши голову руками, сидить Кравцов. Весь у полонi спогадiв. Висвiтлю?ться Оленка в червоному платтячку. К р а в ц о в. Iлонка... А завтра будеш Жанна... Дивна ти... Придумала - кожен день нове iм'я! О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. ? така квiтка. Любка-дволиста, а ще вона назива?ться нiчниця, нiчна фiалка, i ще вона ма? назву зна?ш яку? Пауза. Люби-мене, не покинь. К р а в ц о в. Я при?ду до тебе. Ось на них, на голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас бува?, - непроглядну, як бiлий дим... На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть! О л е н к а. Голубих оленiв не бува?, я ?х придумала... К р а в ц о в. Раз ти придумала -то вони ?! I я ?х знайду! При?ду i скажу: Iлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, по?хали! О л е н к а. Куди?! К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi кра?! О л е н к а. А ти ?х бачив? К р а в ц о в. Снилося або уявляв! Може, по?демо в кра? далекi... О л е н к а. Не бо?шся? К р а в ц о в. Завтра в бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся! О л е н к а. А хто до мене при?де? К р а в ц о в. Я виживу... Щоб до тебе повернутися! О л е н к а. Виживи, Кравцов! Пауза. К р а в ц о в. При?ду i скажу... (Голос наче не може вирватися з грудей, а потiм вибуха?),_ Iлонко! Роксолано!! Непомiчене заходить Аза. Вона пильно вдивля?ться в малюнки на коминах, потiм хусткою стира? сажу з третього напису, i там чiтко проступа? слово "Кравцов". А з а. (повернулась до Кравцова i по довгiй паузi)._ Оце ти такий, Кравцов! Нiма сцена. КАРТИНА ДРУГА Узлiсся. На лавочцi бiля пенька сидить Кравцов, щось запису? у вахтжурнал. Заходить Тамара. Сiда? по другий бiк "столу". Т а м а р а. Як почува?ш себе? К р а в ц о в. (тiльки тепер помiтив ??)._ Навiть не чув, коли пiдiйшла. Т а м а р а. Вже звичка нечутно ходити. Iнодi помiчаю - пташка не чу?, коли проходжу поряд. Поживеш у лiсi, i ти навчишся. Пишеш? К р а в ц о в. Пишу. (Хова? блокнот)._ Пауза. Раптом залп - один, другий, третiй. Кравцов i Тамара пiдвелися, стоять, наче над могилою. Кравцов i шапку зняв. Через кiлька хвилин знову сiдають. Т а м а р а. I п'ятий не повернувся. Там загинув. К р а в ц о в. Не повернувся? А як же ховають? Т а м а р а. А Дiд завiв такий порядок. Де б не загинув бо?ць, хоч i останкiв його нема?, але ховають у розташуваннi загону. Насипають могилу, кладуть вiнок iз жита, калини i дубового листя. Неподалiк виявлено величезне сховище пального, яким харчуються нiмецькi танки. Наказ командування будь-що знищити сховище. А там численна охорона, укрiплення, прямим бо?м не взяти. Отож i посилають по одному. Посилають, а вони гинуть. К р а в ц о в. А що ж далi? Т а м а р а. Пошлють шостого. А може, й не пошлють. Бо тепер ясно - це вiрна смерть. К р а в ц о в. Де ховають ? Т а м а р а. Ходiмо поклонимося його могилi. Виходять. Заходять Мишко i Дiд, вони чимось схожi мiж собою. Мовчки сiдають бiля "столу", мовчки скручують цигарки... Головне вже сказано ними. М и ш к о. А що? Пiду... Д i д (наче розмiркову? чи виправдову?ться)._ Тебе доводиться посилати. А кого? Iншого пошлю, а тебе прибережу, бо ти мiй син? Пауза. Не можна так! Це проти совiстi! М и ш к о. Розумiю, не маленький. Д i д. Там... М и ш к о. Знаю, дорога в один бiк. Д i д. Що? М и ш к о. Туди йдуть, а звiдти... Д i д. Злякався?! М и ш к о. До слова прийшлося. Д i д. Не вправишся - комусь знову йти... Пауза. I десятий пiде. Наказ командування викона?мо! М и ш к о. Викона?те... Пауза. Д i д. Чоботи не давлять? М и ш к о. Нi. Д i д (дiста? з кишенi, пода? Мишковi)._ На. М и ш к о. Цукерка? Де взяли, тату? Д i д. Завалялась. Пауза. М и ш к о. (пiдвiвся)._ Пiду. (А сам сто?ть, не йде)._ Тату, давайте шапками помiня?мось. У мене теплiша i якраз на вас. Мiняються шапками. Д i д. Придумав... (Теж пiдводиться). _ М и ш к о (одягнув батькову шапку, натягнув на лоба). _Бережiть себе, тату! (Швидко виходить). _ Дiд трима? в руках синову шапку, потiм рвучко притис ?? до обличчя. Сцена темнi?. В темрявi жiночий тужний крик з вiдлунням... Потiм тиша. Три рушничнi залпи. Освiтлю?ться сцена. Виходить Дiд, сiда? на лаву, кладе шапку на колiно... Пауза. Ще тричi лунають трикратнi залпи все тихiше й тихiше. Це вже вчува?ться Дiдовi. Д i д (гладить шапку, наче голову дитини)._ Немовлям iще був ти, Мишко, i року не було, коли прихворiв. Плачеш i плачеш... А вiзьму на руки - затихнеш. То я цiлу нiч i проношу тебе на руках. А ще коли до школи у перший клас повiв тебе... Побриньдзювало з малечею. Менi чомусь так стало тебе шкода, а ти нiби вiдчув, зупинилося мале, я пiдiйшов, поцiлував тебе. А ще якось на трактор до себе посадив. Дво? гонiв з тобою обiйшов. (Ковтнув беззвучний плач)._ А то завжди, як з дорослим. Пауза. А це, бач, узяв та й послав на смерть! Батько сина послав!.. Чи ти хоч устиг до мене, до матерi думкою шугнути? Може, й не встиг... куля прямо в голову... Пауза. Мишко, чому я хоч на прощання не обняв тебе, не пригорнув до себе, щоб серце тво? живим почути! Почути, як б'?ться! Пауза. Чому, Мишко? Пауза. (Глухим стогоном-криком)._ Батьки, цiлуйте ?х, дiтей сво?х, поки вони маленькi. Дорослi стануть, а ви ?х обнiмайте, слухайте, як б'?ться ?хн? серце - то шматочок вашого серця. Треба ?х любити! Дихати ними! Ось бачите, не стало мого сина... Холодно менi в грудях... Холодно!.. Як у вiдчиненi дверi, мороз увiйшов у душу. Пауза. Знову чутно три вiддаленi залпи. Простiть, батьки тих синiв, яких я знову пошлю. Може, на смерть! Простiть, як я собi прощаю, iнакше не можна! Вiтчизну свою, край свiй, цю землю свою (розкинув руки) _Треба захищати! Пауза. Ось i тепер пiде слiдами мого сина командир третього взводу, найкращий у загонi. (Пiдвiвся, сто?ть згорблений, постарiлий. Шапку так i трима? в руках)._ Входить Кравцов, майже стройовим кроком наблизився до Дiда. К р а в ц о в. Товаришу командир, дозвольте. (Помiтив, що Дiд_ не бачить i не чу? його, повiльно, тихо ступаючи, виходить)._ Д i д (не мiняючи пози)._ Що хотiв, Кравцов? К р а в ц о в. (повернувся на мiсце)._ Я прошу послати мене туди... Д i д. Куди не дiйшов Мишко? (Дивиться на Кравцова, наче не збагне, що той сказав)._ К р а в ц о в. Куди iшов Мишко. (Ступив кiлька крокiв до командира, той вдивля?ться в нього, наче хоче розгадати його)._ Д i д. Сам, чи хто пiдказав? Пауза. Чу?ться голос Кравцова, наче чита? запис: "Вахту прийняв Кравцевi" К р а в ц о в. Сам собi пiдказав. Д i д (твердо)._ Пiде командир третього взводу. Пауза. (Наче сердито)._ Чи гада?ш, ти кращий, хоробрiший, досвiдченiший? Пауза. Чого в тебе очi червонi? Випив? К р а в ц о в. Не спав... за старостою ходили. Д iд. Поспи... Хто може рiвнятися з комвзводом-три! К р а в ц о в. На це дiло мене краще... Д i д. Ти кращий, вiдважнiший? Iди з мо?х очей. Скромник. К р а в ц о в. У мене бiльше шансiв виконати це завдання. Пауза. Не той тепер час, щоб думати про скромнiсть. I я не з лякливих. Пауза. В мене план iнший - не вiд лiсу i не вiд поля пiдкрадатися до об'?кту, а з села. Д i д. Там штаб польово? жандармерi?, аж кишить нiмцями. К р а в ц о в. Саме тому охорона не чекатиме з боку села. Д i д. А в село як? К р а в ц о в. На мiсцi вирiшу. Д i д. Треба думати. К р а в ц о в. Я вже думав. Скiльки ж iще думати? Пауза. Д i д. Рiдня ?? К р а в ц о в. Я дитдомiвець. Пауза. Д i д. Придумали слово - дитдомiвець. (Виходить). _ К р а в ц о в (говорить, наче вона поряд),_ Iлонко, як ми вирiшили з тобою, так i зроблю, пiду. Ми не проща?мося, бо ми завжди разом. Заходить Дiд. Д i д. День i нiч вистачить тобi зiбратися? I пiдеш. Пiдете вдвох з Азою. К р а в ц о в. (пiдвiвся). Я сам. Д i д. Пiдете вдвох. Адресу, якщо ? кому... даси. К р а в ц о в. Обiйдеться без адреси... Стоять дво? людей, мовчки прощаються, i кроку один до одного не зробили. Перемiна свiтла. На авансценi Аза з вузликом у руках. На нiй широка довга циганська спiдниця. Поверх фуфайки велика циганська хустка. Кравцов у звичайному одязi сiльського парубка. Обо? зупинились, обирають дорогу. А з а. Пiдемо лiворуч, поза березняком. К р а в ц о в. Праворуч яром - дивився по картi. А з а. По картi. Iди за мною, я тут не тiльки кожне деревце - кожну гiлочку знаю. В мене очi - як фотоапарат: гляну - i на все життя. I потiм - хто в нас старший? К р а в ц о в. Не запитував у командира. А з а. А я запитувала. К р а в ц о в. Що ж вiн сказав? А з а. Хто розумнiший, той i старший, а хто розумнiший - дiло покаже... Ще кiлометрiв тридцять! Пауза. Ти вже за нiч пройшов сорок. Ходив на згарище? Стоять комини? Бiжать оленi? Пауза. Скiльки ?й рокiв було? К р а в ц о в. Вiсiмнадцять. А з а. А менi дев'ятнадцять. А тобi? Вже сивина пробива?ться. Мабуть, за тридцять. Кравцов прислуха?ться, насторожився. То листя пада?. В лiсi, коли голi дерева, - листок пада?, а чути далеко, зда?ться, нiби хтось крадеться. Через кiлька годин будемо в хатi лiсника. Перемiна свiтла. Сiльська хата. Недобудована - вiкна i дверi не вставленi. На пiдвiконнi фуганок. На стiнi на гвiздку висить полинялий пiджак. На долiвцi кинутий оберемок сiна, на ньому лежить Аза. Кравцов сто?ть, обiперся об одвiрок. А з а. Старий самотнiй лiсник майстрував собi хату. Вiйна почалася, а вiн майстру?. Якогось дня поклав фуганок на пiдвiконня i пiшов у село по тютюн, навiть пiджак залишив. Пiшов - i не вернувся. Може, десь на вiйнi вже. К р а в ц о в. (пiдiйшов до вiкна, взяв фуганок, провiв раз, другий)._ Хазя?н повернеться, добуду?. А з а. Гарно тут. Якби менi пiсля вiйни таку хату. Нi, не таку, а цю. Жодних меблiв, тiльки сiно. Щодня свiже сiно в цей куточок носитиму i буду лежати, слухати тишу, думати. А потiм потанцюю. Я люблю сама собi спiвати, танцювати. Людина, яка спiва? для когось, - вона на роботi, як i та, що руба? дрова, пiдмiта? вулицi чи зводить будинок. А та людина, що для себе спiва?, вона летить. Летить на крилах смутку або на крилах радостi. Вона й земного тяжiння не вiдчува?, вона летить!.. К р а в ц о в. Ти справжня циганка? А з а. А ти як гада?ш? К р а в ц о в. Чого я буду гадати? Хочеш - скажеш. Нi, так нi. Давай про дiло. А з а. До чого просто на вiйнi - або тебе вб'ють, або уб'?ш ти. К р а в ц о в. Присмеркне, спробую пiдiйти до села, оглянути. А з а. Це завдання менi!.. Ти прийдеш у село - зразу помiтять. А я прокрадусь... Чого крадеться циганка, нiхто не здиву?ться. Не здиву?ться, бо циган i ?вре?в фашисти мовчки вбивають. К р а в ц о в. За що? А з а. Одна вина - за те, що народилися на свiт. К р а в ц о в. Вони за це заплатять. А з а. За людське життя розплатитися не можна... Хоч мiльйон рокiв плати. Пауза. Зайду в село, розвiдаю, а ти полежиш тут, поспиш або помрi?ш. Я в мрiях стiльки кра?в, стiльки людей набачилась. I женихи в мене були. Високi, стрункi, красенi, та й годi. А такого, щоб ранив мене, не було. Не змогла намалювати. Пауза. Розкажи менi про себе. Пауза. К р а в ц о в. Iншим разом. Якщо ти йдеш, то пора. Вже звечорiло. А з а. (пiдвелася)._ Iду. Коли через добу мене не буде, iди сам. Коли хочеш, можна i в загiн повернутися, - нiхто нарiкати не буде. Це так Дiд сказав. К р а в ц о в. Дивись, обережно. А з а. Ех, Кравцов!.. Менi вiдомо, тобi теж двадцятий! А зна?ш, чому ти вида?шся старшим? Тому що сивина пробива?ться? Нi. Тому, що в очах тво?х ошмаття ночi... Бувай! (Виходить). _ Перемiна свiтла. Кравцов сидить на сiнi, запису? у вахтжурнал. Вiдклав вахтжурнал, лiг, пiдклавши руки пiд голову... Вечорiв. К р а в ц о в. А час наче не йде, а повзе. Якось непомiтно зайшла Аза i стала в дверях. А з а. Лежиш, Кравцов? К р а в ц о в. (пiдвiвся)._ Нарештi! А з а. Лежав i не спав