. - 1982. - N 7. - С. 25). Тут "стогнучи i трясучись  на  землi"  -
апокрифiчний додаток. Нар.: Труситься, як Ка?н (Номис. - С. 63).
   Кабака - тютюн для нюхання, розтертий у порошок.
   51. А  сам,  вернувшася  в  будинки  -  у  панських  садибах  будинками
називалися тiльки тi примiщення, в яких жила панська сiм'я  та  ??  гостi,
люди "благородного звання". Двiрська челядь,  взагалi  простолюд,  жили  в
iнших, службових примiщеннях.
   Мiзерiя - злиднi, мiзернi пожитки.
   53. Крадькома виглядаючи з-за  комина,  Дiдона  довго  вдавала,  що  не
помiча?  зборiв  у  дорогу  зрадливого  коханця,  довго  тамувала  злiсть.
Побачивши, що Еней хоче втiкати, вхопила його за чуприну, не  проговорила,
а  просичала  першу  фразу:  "Постiй,  прескурвий,  вражий  сину!"  Зразок
алiтерацi?: у кожному словi - глухий свистячий  та  шиплячий  приголосний.
Нар.: Не грiй гадюки в пазусi, бо вкусить (Номис. - С. 58).
   55.Рожен - загострений кiлок.
   Хирний - хворобливий, жалюгiдний.
   56. Кучма - кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка,  папаха.  Це
слово вжива?ться також у переносному  значеннi:  чуб,  чуприна.  В  народi
вiдомий неделiкатний  жарт,  який  вчиняють  над  малими  дiтьми.  Жартовi
переду? приблизно такий дiалог: "Зробити тобi кучму?" - "Зробiть".
   "А яку ж тобi зробити кучму - велику чи малу?" - "Велику". Пiсля  цього
охочого до велико? кучми  хапають  за  голову,  боляче  куйовдять  чуб,  з
притиском проводять долонями супроти, щоб вiн стирчав  у  рiзнi  боки.  Не
пускають, поки не доведуть жертву до плачу.
   57. Мандруй до сатани з рогами - перефразована лайка "Щоб тебе нечистий
взяв!" (Номис. - С. 81). Не горiв,  не  болiв:  зразу  околiв  (про  наглу
смерть злого) (Там же. - С. 159). Щоб ви шаталися повiк -  один  з  тяжчих
прокльонiв, майже обов'язковий компонент кожно? лайки. Ось давнiший зразок
такого прокльону з "Галицько-Волинського лiтопису"  (XIII  ст.):  "Хай  не
буде йому [зрадниковi  боярину  Жирославу)  пристанку  в  усiх  землях,  у
руських i в угорських, i нi в яких же краях! Нехай ходить  вiн,  блукаючи,
по землях! Хай жада? вiн харчу, а вина i пива скудно хай буде йому! I  хай
буде  двiр  його  пустим,  i  в  селi  його   хай   не   буде   живущого!"
(Галицько-волинський лiтопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - N  7.
- С. 26).
   Окинемо поглядом увесь епiзод з лайкою Дiдони.  53  -  54-та  строфи  -
присоромлення, виказування, перелiк благодiянь невдячному коханцевi. Iнший
характер мають строфи  56  -  57.  Вони  становлять  внутрiшньо  завершену
мовно-художню цiлiснiсть. Дiдона ла? зрадливого коханця згiдно з устояними
фольклорними канонами. Довгий монолог  Дiдони  завершу?  лайка-заклинання,
лайка - ритуальне дiйство.  Виказавши  все  Ене?вi,  Дiдона  доступним  ?й
способом творить над ним суд i кару. Першi  чотири  рядки  56-?  строфи  -
тринадцять лайливих слiв. Один перiод, роздiлений на  два  речення  тiльки
тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих слiв-ударiв. Пiсля  них,
розпаливши себе,  молодиця  переходить  до  словесно?  розправи.  Словесно
вiдтворенi етапи розправи: ляпас i дряпання нiгтями по обличчю.
   У 57-й строфi вiд знищеного i розвiнчаного Енея  Дiдона  переходить  до
його братi?. Тут уже не викриття,  а  лайка-заклинання,  якi,  за  виразом
Олександра Потебнi, ? вивiтреними язичницькими молитвами. Дiдона  наклика?
на троянцiв усi бiди й нещастя, серед яких найстрашнiше - "на чистому  щоб
поколiли", тобто вмерли наглою смертю. Несподiвана,  раптова  смерть,  без
сповiдi i причастя - ганебна. Тому во?ни перед бо?м вiдправляли вiдповiднi
ритуали,  несподiвано  опиняючись  в  смертельно  небезпечному  становищi,
сповiдалися i просили прощення один у одного. В поезi? Шевченка: "Ой пiшла
я у яр за водою" дiвчина заклина? зрадливого коханого:
   Побий тебе сила божа
   На наглiй дорозi.
   59. Аж. занудило ?й, небозi  -  небога  -  тут  у  значеннi:  бiдолаха,
сердешна.
   60. Паплюга - розпутна жiнка.
   62. Пуцьверинок - пташеня.
   Купiдон, або Амур - син богинi кохання Венери, за античними  мiфами,  -
маленьке чарiвне хлоп'я з крильцями за плечима, луком i стрiлами в  руках.
Кому Амур прониже сво?ю золотою стрiлою серце в момент зустрiчi  з  особою
друго? статi, той покоха?.
   Бахур - полюбовник, залицяльник.
   64. Запiчок - заглибина в коминi печi рiзно? величини, частiше  з  боку
припiчка i полу. Тому Дiдона, щоб дiстати кресало,  "скочила  на  пiл".  В
запiчку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало i трут.  Трут  робили  з
вiдвареного в гречаному попелi гноту, ганчiрки або висушеного гриба,  який
через це мав назву трутовик. Iскра, одержана вiд удару  залiзного  кресала
об камiнь, запалювала трут. Трут  завертали  в  клоччя  -  грубе  волокно,
вiдходи пiд час обробки льону або конопель - i роздували вогонь.
   65. Стояв у не? на городi - чому очерет складений на  городi,  а  не  в
дворi, де стоять садибнi будiвлi, копицi сiна, соломи  та  iн.?  У  садибi
двiр  (iнколи  обгороджений)  -  зовсiм  не  те  саме,  що  город.   Город
обробля?ться i на ньому можна ставити ожереди, копицi  тощо  тiльки  тодi,
коли достигла городина зiбрана, а нова ще не посаджена. У даному разi саме
так сто?ть справа зi скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять  на
самому початку зими, коли тiльки став лiд на стоячих водах i ще  не  випав
великий снiг. Город, що спуска?ться до низу, в цю пору пусту? i  на  ньому
зручно складати очерет. До весни увесь вiн чи  бiльша  частина  його  буде
спалена.
   Костер - тридцять кiп пов'язаного в кулi очерету. В копi - 60 кулiв.
   66. Послала душу к чорту в ад - всi,  хто  наклада?  на  себе  руки,  -
вчиня? тяжкий грiх, якому нема? прощення. Самогубцям уготованi вiчнi  муки
в пеклi (III, 71).
   ЧАСТИНА ДРУГА
   3. Палiнур - керманич на човнi Енея. Згiдно  з  легендою.  Палiнур  був
кинутий у море з волi богiв, ворожих троянцям, а коли вибрався  на  берег,
загинув  вiд   рук   тубiльцiв.   Його   iм'ям   був   названий   мис   на
пiвденно-захiдному  узбережжi  Iталi?,  в  областi  Луканiя.  В   "Ене?дi"
Вергiлiя Еней ще зустрiнеться з Палiнуром  у  пiдземному  царствi  Плутона
(Вергiлiй. - Кн. б. - Ряд. 337 - 387).
   4. Шпу? - дуже бризка?, хвилю?ться.
   5. Ацест - легендарний цар Сiцiлi?, родом з Тро?. Цим  поясню?ться,  що
"Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав".
   7. Як водиться у подiбних  випадках,  несподiваних  гостей  почастували
тим, що тримали у запасi для тако? нагоди, - салом, ковбасою,  а  оскiльки
вони з далеко? морсько? дороги зголоднiли,  то  подали  й  тетерю  (гарячу
страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток  сухарiв,
засмажити цибулею на олi?, посолити - i тетеря готова. Сало - воно  ще  не
раз буде згадуватися в "Ене?дi". З прадавнiх часiв його мiсце у  харчовому
рацiонi укра?нського народу дуже значне.  Серед  харчових  припасiв,  якi,
збираючись на вiйну з рутульцями, готу? вiйсько царя  Латина,  на  першому
мiсцi - сало i пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика кiлькiсть народних
приказок, оповiдань, анекдотiв. Напр.: "Ой якби-то було так, щоб  я  царем
стався - сало  б  ?в,  з  салом  спав,  салом  би  вкривався".  Ковбаса  -
традицiйний спосiб ?? приготування: "Свиняче м'ясо  з  салом  порiзати  на
шматочки, посипати сiллю, перцем i цим  фаршем  наповнити  вимитi  свинячi
кишки, спекти в звичайнiй печi, а перед подачею на стiл пiджарити" (Маркев
ич. - С. 155).
   Решето - господарська рiч для просiвання  чого-небудь.  До  дерев'яного
круглого обода знизу крiпиться сiтка, через яку просiюють (зерно,  крупу).
Те ж, що й сито, тiльки в останнього густiша сiтка (для борошна,  товчено?
макухи та iн.). Решето чи щось iнше, використовуване як хлiбниця,  ставили
обов'язково посерединi стола, щоб гостям було зручно брати нарiзаний хлiб.
Хлiб - усьому  голова,  споконвiчна  пошана  до  "святого  хлiба"  глибоко
корiниться в народнiй свiдомостi. Хлiбина на покритому скатертиною столi -
неодмiнний атрибут патрiархально? хати, надто в святковий час.
   8. Пашкети в кахлях - "Не маючи пашкетних форм, заможнi селяни  готують
цю страву в кахлях.  Замiшують  пшеничне  тiсто  з  маслом  i  з  молоком,
обкладають цим тiстом кахлю, перше  змазавши  ??  маслом,  кладуть  гусячi
нирки, печiнку, кусочки м'яса, заливають товченою печiнкою, закривають все
це краями того ж тiста i ставлять  у  пiч  пектись  -  поки  буде  готове"
(Маркевич. - С. 157).
   Кахлi  -   поширенi   i   зараз   керамiчнi   плитки   для   личкування
(облицьовування) стiн, печей тощо.
   Сита - розведений водою мед або медовий вiдвар на водi.
   Зразову до рижкiв печiнку - зрази - страва з яловичини: скручений биток
з м'яса, в даному разi з печiнки, з  начинкою.  Рижки,  рижики  -  ?стiвнi
гриби.
   9. В сей день його отець опрягся - Еней прибув до Сiцiлi?  якраз  через
рiк пiсля смертi свого батька Анхiза на цiй землi. Опрягся - в  бурлескнiй
манерi, зневажливо, мов про скотину: помер.
   Чикилдиха - назва гiршого гатунку горiлки.
   10. Громчуя - об'?днана мiсцем проживання чи родом занять,  або  тим  i
другим  спiлi,  нiгтi,  людей.  Громадськi  зiбрання,  сходи   вiдiгравали
винятково важливу роль у суспiльному життi. Показовий приклад  -  козацькi
ради на Запорiзькiй Сiчi.
   Нар.: Громада - великий чоловiк. Як громада скаже, так i буде.
   11. Поставити обiд старцям - за давнiм звича?м, на похоронi i  поминках
обов'язково влаштовували обiд для старцiв.
   12. Книш - хлiбний вирiб з  пшеничного,  iнколи  житнього  i  гречаного
борошна; по краях тiсто розплiскують коржем i завертають  наверх  так,  що
воно сяга? тiльки до половини книша. Зверху книш змазують салом або олi?ю.
Приготування книша з  житнього  i  гречаного  борошна:  "Вчинити  житнього
тiста, замiсити гречаним борошном;  коли  пiдiйде,  викачувати  на  столi;
лiплять книшi з допомогою ложки, яку опускають  перед  цим  у  розтоплений
свинячий смалець. Злiпивши, сажають у  пiч,  а  вийнявши,  знову  змазують
смальцем" (Маркевич. - С. 154).
   Коливо - ритуальне блюдо, обов'язкове  на  поминках;  кутя  з  пшеницi,
розведена ситою. Перш, нiж приступити до страв пiд час поминального обiду,
споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом покiйника:
"Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почива? та  й  нас
дожида?!.." (Номис. - С. 8).
   Хазя?нiв сво?х ззивали - тобто сiцiлiйцiв, на землi яких у даний момент
перебували троянцi.
   Сити iз медом наситили - тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед
на чому-небудь (див. також коментар: II, 8).
   Пiшла на дзвiн дякам копа  -  копа  -  полтина  (К.),  тобто  п'ятдесят
копiйок. Дати на дзвiн - заплатити, щоб дзвонили в церквi за упокiй  душi.
Нар.: Дзвонять за упокiй душi (Номис. - С. 160).
   13. Подана в помiрному гротескно-жартiвливому тонi картина приготування
поминального обiду. Поминки - не бенкет, багатий стiл з рiзноманiтними  та
вишуканими  на?дками  й  напоями,  приправами  та  делiкатесами  тут  буде
недоречним. Готуються звичайнi, повсякденнi страви. Аби  тiльки  обiд  був
добре приготовлений та щоб усiм, хто прийде вшанувати покiйного, вистачило
?жi. На поминки кликати не  обов'язково,  приходять  усi  рiднi,  близькi,
сусiди. Старцi сходяться з усi?? округи. Звичайно, з цi?? нагоди найбiльше
наварили борщу, який за кiлькiстю  компонентiв  та  способiв  приготування
(залежно вiд локальних умов i пори року) не ма? собi  рiвних  серед  iнших
страв укра?нсько? кухнi. Борщ - головна страва обiду. Порiвняно  з  iншими
стравами, борщ займа?, можна сказати,  чiльне  мiсце  у  фольклорi.  Нар.:
Добрий борщик, та малий горщик.  Старий  стару  хвалить,  що  добрий  борщ
варить (Номис. - С. 92, 173). Менше вiд борщу,  хоч  зовсiм  не  набагато,
варять юшки (п'ять казанiв проти  шести  -  дивовижно  витримана  загальна
спiврозмiрнiсть мiж собою найбiльш поширених страв, кiлькiсть  визнача?  i
питому вагу в порiвняннi з iншими стравами).
   Юшка, так само як i галушки, - страва загалом на  снiданок  та  вечерю.
Треба зауважити, що пiд "юшкою" часто розумiли  бiдняцьку,  убогу  страву.
Iван Вишенський, картаючи черевоугодникiв-?пископiв, докоря? ?м бiдняками,
якi "юшечку хлебчуть". Звiдси нар.: Перебиватися з юшки  на  воду.  М'ясом
хвалиться, а воно i юшки не було (Номис. - С.  51).  Тому,  коли  юшка  не
бiдняцька, як правило,  це  пiдкреслю?ться.  У  коментованiй  строфi  Iван
Котляревський зазнача?, що в усi казани спочатку поклали  варити  м'ясо  -
отже,  обiд  багатий.  Галушки  -  давнiшi  способи  приготування:  "Взяти
гречаного борошна, пiдбити на водi досить густо, кидати ложкою  у  киплячу
чи посолену воду,  пiвгодини  покип'ятити,  покласти  олi?  або  масла  чи
засмажити салом з цибулею i подавати" (Маркевич. - С. 152).
   При?днана в кiнцi строфи до звичайних на поминках страв "тьма"  варених
баранiв, "курей, гусей, качок печених" - гротеск, очевидне для  сучасникiв
Iвана Котляревського по?днання  несумiсного.  З  другого  боку,  обкладенi
горами печенi демократичнi вагани з борщем -  на  мiсцi.  Вони  спiвзвучнi
стилевi поеми, уже готують переростання  в  наступних  строфах  поминок  у
п'яне гульбище.
   14. Цебер - велике дерев'яне вiдро, мало вигляд зрiзано? дiжки з дужкою
зверху.
   Вагани -  видовбанi  з  дерева  великi  продовгуватi  миски  у  виглядi
коритець, з яких ?ли гуртом страву козаки на Сiчi, в походах, громадою  на
обiдах, поминках i т. iн. Спiльне споживання страви з однi?? посудини мало
у певних випадках ритуальне  значення,  символiзувало  братерство,  мир  i
згоду мiж учасниками трапези.
   "Со святими" - кондак, коротка молитовна пiсня  в  поминальному  обрядi
православно? церкви. Спiвом "со святими" вiдкривалася  заупокiйна  служба.
Потiм священик благословляв трапезу i починалися поминки.
   15. Еней i сам со старшиною - як i в  реальному  тогочасному  життi,  в
"Ене?дi" виразно розмежованi суспiльнi стани: народ, простолюд; над ним  -
старшина, дворяни; над старшиною - вища  знать,  державцi,  Олiмп.  Одначе
цiкаво, що в першiй частинi поеми розмежування далеко не таке виразне,  як
у наступних. У Дiдони всi троянцi  бенкетують  за  одним  столом;  Еней  i
поведiнкою, i способом життя не вирiзня?ться з-помiж iнших  троянцiв,  якi
при зустрiчi з Дiдоною лають його останнiми словами.  А  тут  -  Еней  уже
сiда? за стiл "со старшиною", народ  трима?ться  окремо.  Це  -  свiдчення
того, що мiж написанням першо? i друго? частин поеми був  перiод  коли  не
тривалий у часi, то принаймнi  позначений  iнтенсивним  творчим  розвитком
митця, реалiстичною конкретизацi?ю i поглибленням його задуму.
   Пiвкiпки - 25 копiйок (див також коментар: I, 10).
   Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки - кидати в народ пiд час  поминок,  а
також рiзних урочистостей монети - давня стiйка традицiя.
   Як рiпки - найдешевших (дрiбних). Рiпа належала до найбiльш  поширених,
доступних городнiх  культур.  Солодкуватi  на  смак,  бiлi,  жовтi,  часом
червонi або фiолетовi коренi рiпи першим  дiлом  клали  у  страву.  I  при
нестатках - рiпа завжди пiд рукою, завжди  може  виручити.  Нар.:  Рiпа  -
утiха жiнцi (Номис. - С. 243).
   16. Перелоги - корчi, судороги.
   Мислiте по землi писав - Мислiте - назва лiтери "М" у  слов'яно-руськiй
азбуцi. Мислiте писати - плутати сп'яну ногами.
   17. Пiвквартiвки - пiвкварти, пiвкухля (К.). Це трохи бiльше  пiвлiтра.
Кухоль - i посудина, i iнколи мiра рiдини. Мiстив одну кварту.
   Iмбир -  дорогi  привознi  прянощi  з  коренiв  iмбиру,  який  росте  у
пiвденних кра?нах.
   18. Не вомпили - не вагалися, не витрачали часу.  Вомпити  -  вагатися,
мати сумнiв.
   Похмiлля на  другий  день  пiсля  поминок  по  батьковi  Енея  Анхiзовi
перероста? у широкий п'яний розгул  -  з  музиками,  танцями  дресированих
ведмедiв, перебiйцями. Гуляння тривало "без просипу недiль iз  п'ять",  аж
поки втручання зло?  Юнони  не  поклало  йому  край.  Зважаючи  на  звича?
тогочасного панства - це не таке  вже  й  перебiльшення.  Гуляли  тижнями,
звичайно, не поминаючи, а пiд час ярмаркiв,  на  рiздво,  Великдень,  iншi
свята, до яких приурочувалися сiмейнi торжества. Перетворювати поминки  на
п'яне гульбище, напиватися  до  безтями,  та  ще  й  поминаючи  батька,  -
неподобство. Таке мiг собi дозволити тiльки Еней - безтурботний  гульвiса,
яким вiн змальований у перших частинах  поеми.  Досить  порiвняти  поминки
Анхiза в другiй частинi i зображення поховання та поминок убитих во?нiв  у
шостiй (строфи 87 - 93), де Еней виступа? як розважний i мудрий ватажок, а
троянцi - свiдомими свого обов'язку мужнiми во?нами,  щоб  побачити,  яко?
значно? еволюцi? зазнав задум "Ене?ди" в тривалому процесi ?? написання.
   19. Iгрища - рiзноманiтнi  груповi  iгри,  розваги  у  святковий  день.
Притаманне Котляревському "яскраве видiння реального  свiту  i  найбiльшою
мiрою конкретне його  вiдтворення"  (А.  Шамрай)  виявилося  у  наведеному
малюнку  надзвичайно  виразно.  Дуже  насичена,  жива  картина  святкового
гуляння в господi укра?нського пана.  Це  вже  далеко  не  поминки.  Нема?
обов'язкових у такому  випадку  столiв  для  старцiв.  Публiку  розважають
школярi, хором спiваючи канти, тут же скачуть халяндри цигани i,  звичайно
ж, всюдисущi кобзарi та лiрники зi сво?м репертуаром на всi випадки життя.
   У вiкон школярi спiвали - "Численнi мемуарнi  i  лiтературнi  матерiали
свiдчать, що семiнаристам або бурсакам того часу доводилось  (...I  гуртом
збирати подаяння, спiваючи канти... Ця  давня  традицiя  укра?нських  шкiл
була ще жива в той час" (Волинський П. К. Iван Котляревський. - К.,  1969.
- С. 21).
   Халяндри  циганки  скакали  -  цигани   були   неодмiнними   учасниками
будь-якого святкового, ярмаркового дiйства. Халяндри -  циганський  танець
(К.).   Подаючи   панораму   ярмарку   в   "Салдацькому    патретi",    Г.
Квiтка-Основ'яненко згаду? й циганiв: "Циганка ворожить та приговорю?:  "I
щасливий, уродливий;  чорнява  молодиця  за  тобою  вбива?ться;  положи  ж
п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та
кричать не сво?м голосом, мов з них чорт лика дере".
   Водили в городi музики - звичай наймати музики i, танцюючи,  водити  ?х
за собою по селу, чи мiсту, чи  то  ярмарку,  досить  вiдомий.  В  тому  ж
"Салдацькому  патретi"  Г.  Квiтки-Основ'яненка  чита?мо:  "А  там,  чути,
скрипка гра з цимбалами: Матвiй Шпонь та продав сiль, рощитавсь i  грошики
вчистив, та й найняв тро?сту i водиться з нею  по  ярмарцi.  Вже  й  шапки
катма, десь кинув ?? на когось та й вiдбiг. Iде й спiва?, а де калюжа, тут
i вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не мiшай йому!  Вiн
гуля!.."
   20. Присiнки - прибудова перед входом до якого-небудь примiщення, ганок
з накриттям.
   Аж ось прийшов i перебi?ць - бо? кулачнi, рiзнi види боротьби,  змагань
- дуже давня традицiя в життi всiх народiв, що в рiзних модифiкацiях  живе
i в наш час. Серед настiнних розписiв на  свiтськi  теми  Софi?  Ки?всько?
зустрiча?мо  зображення  борцiв.  Цiкаво,  що   борцi   Дарес   i   Ентелл
представляють рiзнi суспiльнi прошарки, хоч рiзниця мiж ними в поемi ледве
намiчена.  Дарес  "убраний  так,  як  компанi?ць",   тобто   належить   до
привiлейованого, багатшого козацтва. Утворенi наприкiнцi 60-х  рокiв  XVII
ст. кiннi компанiйськi  полки  були  пiд  командуванням  i  на  особистому
утриманнi гетьмана. Щось близьке до гвардi?. В кiнцi XVIII ст., уже в часи
Котляревського, компанiйськi полки входили до складу регулярно? росiйсько?
армi? як легка кавалерiя. Iнколи "компанiйцями"  називали  просто  багатих
козакiв (див. :Апанович О. М. Збройнi сили Укра?ни першо?  половини  XVIII
ст. - К., 1969. - С. 25).
   У Вергiлiя Дарес - з троянцiв, що пустилися мандрувати з  Ене?м.  Проти
компанiйця Дареса виставляють "тяжко смiлого" i "дужого" Ентелла,  причому
пiдкреслено його демократичнi,  простонароднi  риси  ("Мужик  плечистий  i
невклюжий" - II, 23; "Як чорноморський  злий  козак"  -  II,  31;  "Сильно
храбровався, Аж до сорочки весь роздягся" - II,  31).  У  Вергiлiя  Ентелл
мiсцевий, прибув у Сiцiлiю разом з царем Ацестом.  Обов'язковим  ритуалом,
який  передував  власне  боротьбi,   бiйцi,   були   словеснi   перепалки,
розпалювання себе й противника лайкою, якомога образливiшою.
   21. Мазка - кров з розбитого носа, обличчя.
   Бакаляр - школяр.
   22. Пудофет - важкий на пiдйом (К.).
   24. Тiмаха - тут у значеннi: бiдолаха.
   25. Погудка - вiсть, повiдомлення.
   27. Зiтру, зiмну, мороз як бабу  -  порiвняння  походить  вiд  народно?
казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. - С. 78).
   29. Кислицi, ягоди, коржi -  ягодами  на  Полтавщинi  називають  вишнi.
Описуючи бенкет небожителiв в iронiчно-приземленому тонi, I. Котляревський
виходить  з  народних  уявлень  про  рай,  де  вiчно  блаженствують   обiч
вседержителя та святих праведники. Виника? мотив,  який  I.  Котляревський
широко розгорне далi в картинах вiдвiдання Ене?м раю (III, 116 -  125).  I
тут, i там райськi на?дки - головним чином дитячi ласощi, тiльки в  третiй
частинi вони названi повнiше.
   30. Мурий -  темно-сiрий  або  сiро-бурий  iз  темнiшими  i  свiтлiшими
смугами.
   31.  Як  чорноморський  злий  козак.  -  у  1782  р.  частина   козакiв
зруйновано?  влiтку  1775  р.  Запорiзько?  Сiчi  за  ?х  проханням   була
переселена з дозволу уряду на землi мiж рiчками Кубань i  ?я.  За  першими
переселенцями потяглися iншi, й не тiльки колишнi запорожцi. Було утворене
Вiйсько Чорноморське, в якому  на  перших  порах  були  заведенi  порядки,
подiбнi до запорозьких. Тут довше, нiж деiнде, затрималися давнi  козацькi
традицi?, коли не за самою суттю, то  принаймнi  за  формою.  У  п'?сi  I.
Котляревського "Наталка Полтавка" Микола, сирота "без роду, без  племенi",
збира?ться iти в Чорноморiю: "Люблю я козакiв за ?х обичай!"  (дiя  друга,
ява перша).
   32. Уже було зазначено, що в "Ене?дi" Вергiлiя (Вергiлiй. -  Кн.  5.  -
Ряд. 375 - 425) Дарес (Дарет) - троянець, а Ентелл - мiсцевий,  сiцiлi?ць.
Тому покровителька троянцiв Венера просить Зевса пiдтримати Дареса.
   33. Бахус - у римськiй мiфологi? бог виноградарства  й  виноробства  (в
грецькiй мiфологi? - Дiонiс), син Зевса i  дочки  фiванського  царя  Кадма
Семели.
   36. Марс - у римськiй мiфологi? бог  вiйни  (вiдповiдно  у  грецькiй  -
Арес), перебува? у досить близьких стосунках з Венерою i  сприя?  троянцям
(див. далi коментар: VI, 15).
   Ганiмед - виночерпiй у Зевса.
   Пуздерко - похiдний погребок, буфет.
   37. Нар.: Цибульки пiд нiс дати (Номис. - С. 81).
   38. Нар.: Слуха джмелiв. Дав йому лупня  добре  -  довго  буде  джмелiв
слухать! (Номис. - С. 77).
   39. Трохи не цiлую  гривняху  -  гривня  -  в  рiзнi  часи  мала  рiзну
цiннiсть. Ще в Ки?вськiй Русi - срiбний зливок вагою близько фунта (фунт -
409,6 грама). Вiд слова "гривня" походить назва "гривеник" - срiбна монета
вартiстю в десять копiйок. Гривнею  називали  ще  мiдну  монету  в  двi  з
половиною-три копiйки. Слово "гривняка" вжито тут в останньому значеннi.
   40. Литва, литвини -  жителi  степово?  Укра?ни  так  звали  не  тiльки
литовцiв, а всiх, хто жив на пiвнiч вiд Десни (див.: Основа. - 1861. - Кн.
1. - С. 265).  Отже,  литвинами  звали  жителiв  як  Бiлоруського,  так  i
Укра?нського Полiсся. "Отож пiд iм'ям Литва, що... в  iсторичних  джерелах
вперше згаду?ться пiд 1009 роком, впродовж столiть виступали, крiм  власне
литовцiв, також i латишi, i поляки, i бiлоруси, й укра?нцi Полiсся... Саме
в свiтлi цього й слiд  сприймати  популярнiсть  на  Укра?нi  прiзвищ  типу
Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та  вiдповiдних  назв  населених  пунктiв"
(Непокупний А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. - К., 1979. - С. 42).
   41. Ярмiз, ярмiс - спосiб, засiб;  учиняти  ярмiз  -  тут  у  значеннi:
повернути на свiй лад, зробити по-сво?му, нако?ти лиха.
   Патинки - жiночi черевики, туфлi.
   Пiшла в Iрисинi будинки - в античнiй мiфологi? Iрися (Iрида)  -  богиня
райдуги, прислужниця богiв, передовсiм Юнони.  Виступа?  посередницею  мiж
богами i людьми (як райдуга з'?дну? небо i землю).
   42. Хижа, хижка - кладовка, чулан у хатi; вхiд туди - iз  сiней.  Хижка
не мала вiкон.
   Принесла лепорт -  принесла  рапорт.  Вираз  iз  тогочасно?  армiйсько?
термiнологi?.
   Лiжник - домоткана, груба шерстяна ковдра.
   43. Пригадаймо, що троянцi мандрують без жiнок. Вони нiде не  фiгурують
до  цього  епiзоду,  i  далi  I.  Котляревський  зовсiм  забуде  про  них.
Змальовуючи картини укра?нського побуту, подаючи у травестiйнiй формi  той
чи iнший епiзод Вергiлi?во? "Ене?ди", письменник бере те, що йому в  даний
момент потрiбне, тракту? геро?в  так,  як  йому  зараз  треба,  зовсiм  не
зважаючи на те, в образi кого вони вже  з'являлися  або  ще  з'являться  в
поемi. Це важлива прикмета "Ене?ди". Примiром, у першiй ?? частинi  Венера
вiдвiду? свого батька Зевса в образi старосвiтсько?  укра?нсько?  молодицi
(I, 14). У другiй частинi - прибува? до  Нептуна  "в  сво?м  ридванi,  Мов
сотника якого панi" (II, 69). У п'ятiй - приносить  сину  Ене?вi  викуване
Вулканом бойове спорядження в образi осяйно? небожительки "на  хмарi"  (V,
43). На початку шосто? частини поста? в образi бiдово? маркитанки (VI, 6).
Дослiдник  "Ене?ди"  I?ремiя  Айзеншток   слушно   пiдкреслював:   "Цiлком
очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостiйно,  не
оглядаючись на iншi згадки про нього в поемi. Будь-яка згадка про Венеру в
поемi ма? ряд конкретних живих побутових деталей,  але  цi  окремi  деталi
живуть розрiзнено, кожна сама по собi, вони не мають  найменших  претензiй
дати в сво?й цiлостi якийсь ?диний, цiльний  образ,  тим  бiльше  -  образ
типовий" (Котляревский Й. Сочинения.  -  М.,  1969.  -  С.  26).  Те  саме
стосу?ться образа Енея, iнших персонажiв поеми. Еней втiлю? в собi  окремi
риси укра?нського нацiонального характеру, зокрема вiдчайдушного, щирого в
дружбi  i  грiзного  в  бою  козака-запорожця,  але  вiн  не  ма?   сугубо
iндивiдуальних, тiльки йому притаманних рис. У кожнiй  ролi  (женихання  з
Дiдоною, поминки по Анхiзовi, мандрiвка в пекло, гостювання у Латина i  т.
д.) вiн живе обособлено, про якийсь суцiльний характер, тим бiльше поданий
у розвитку, говорити не доводиться.
   Зумовлена загальним  iсторико-лiтературним  розвитком  вiдмiннiсть  мiж
Ене?м перших i останнiх частин поеми - то вже зовсiм iнша рiч.
   44. Нар.: Сняться комусь кислицi, та не зна? к чому (кислицi  бачить  у
снi - також i проти плачу. - Номис. - С. 168).
   45. Бероя - в "Ене?дi" Вергiлiя - дружина  троянця  Дорiкла.  ??  образ
прийма? Iрида, пiдбурюючи жiнок пiдпалити троянськi кораблi.
   46. Бахурують - ведуть розпусне життя.
   48. Пайматуся - пестливе вiд "панiматко".
   Скiпки, трiски, солому, клоччя  -  послiдовнiсть  у  перелiку  горючого
матерiалу вiдповiда? порядковi в приготуваннi вогнища.  Спочатку  -  тонко
наструганi скiпки, на них зверху кладуть бiльшi за розмiром трiски,  потiм
- солому. В клоччя вкладають запалений  вiд  кресала  трут,  роздувають  i
пiдпалюють цим клоччям вогнище.
   49.  Байдак  -  рiчкове  судно  з  однi?ю  щоглою.  Запорiзькi   козаки
споряджали байдаки також як вiйськовi судна, виходили на них у Чорне море.
   Пороми - плоти, взагалi несамохiднi плавучi споруди.  Дерев'янi  човни,
судна шпаклювали  i  щiлини  на  них  заливали  смолою,  пiдводну  частину
суцiльно покривали дьогтем.
   50. Трiщотки - дерев'яний прилад,  калатало,  яким  скликали  людей  на
пожежу, громадський збiр тощо.
   51. Олимпських шпетив на  всю  губу  -  уже  зазначалося,  що  у  поемi
Вергiлiя глибока пошана до  богiв  -  найважливiша  риса  Енея.  Постiйним
означенням його ? "побожний", "божистий".  Комiчним  контрастом  до  цього
служать лайки героя "перелицьовано? "Ене?ди"  на  адресу  небожителiв,  не
виключаючи й матерi Венери та Зевса-громовержця.
   53. Тризубець - рибальське знаряддя, атрибут влади бога морiв  Нептуна;
служив для нього також чудодiйним жезлом, який мiг викликати морську  бурю
або заспокоювати ??.
   Базаринка - подарунок,  хабар.  Походить  вiд  польського  basarunek  -
штраф, грошове стягнення за нанесенi рани чи калiцтво.
   54. Плутон - бог пiдземного царства, земних надр. Його  палац  вiдвiда?
Еней пiд час мандрiвки з Сiвiллою в пiдземне царство (III, 110 - 115).
   Прозерпина - дружина Плутона, втiлення всього недоброго на землi.
   55. фурцю? добре навiсна - фурцю? - гаса?, скаче.
   56. Пустiть лиш з неба веремiю - веремiя -  крик,  метушня,  замiшання.
Пускати, крутити веремiю - несподiвано напасти, внести замiшання.
   59. У 59 - 61-й строфах змальований знахар, вельми примiтна  постать  у
народному  життi  ще  з  прадавнiх  часiв.  З   прийняттям   i   подальшим
утвердженням християнства роль  знахарiв  поступово  зменшувалася,  хоч  у
кiнцi  XVIII  ст.  була  ще  досить  помiтною.   Звичайно   знахарi   були
досвiдченими, бувалими людьми, зналися  на  народнiй  медицинi,  лiками  i
порадами допомагали кожному,  хто  до  них  звертався.  На  певному  рiвнi
народно? свiдомостi й культури магiя, зв'язок  з  вищою  чудодiйною  силою
органiчно  пов'язувалися  з  розумом,   житт?вим   досвiдом,   професiйною
вправнiстю. Знахарiв i  знахарок,  ворожок,  таких  як  Сiвiлла  у  третiй
частинi "Ене?ди", народ вiдрiзняв  вiд  чаклунiв,  чаклунок  та  вiдьом  i
певною мiрою протиставляв  ?м.  Вони  могли  боротися  з  нечистою  силою,
вiдводити вiдьомськi чари. В "Конотопськiй вiдьмi" Г.  Квiтки-Основ'яненка
"стар чоловiк i непевний"  Демко  Швандюра  "знiма?  чари"  вiдьми  Явдохи
Зубихи,  яка  зробила  так,  що  замiсть  не?  козаки  "пр?хвабро?   сотнi
конотопсько?" порють рiзками на виду у всi?? громади вербову колоду.
   Упир i знахур ворожить - у  Котляревського  упир  -  жива  людина,  яка
зна?ться з потустороннiми силами.
   I добре знав греблi гатить - в народних уявленнях чоловiк,  який  добре
знався на водяних млинах, греблях, -  знахар,  ворожбит,  в  усякому  разi
дружнiй з ними. Вiн зна? замовляння на випадок рiзних стихiйних лих,  умi?
ладити з водяником (дядько Лев у "Лiсовiй пiснi" Лесi Укра?нки),  щоб  той
постiйно давав потрiбну кiлькiсть води, особливо коли багато  завозу,  щоб
не проривала вода греблi, не знесла млина пiд час повенi; мусив  знати  ще
багато iнших тонкощiв мiрошницько? справи. Гребля, вода,  надто  болото  -
мiсце, де любить оселятися нечиста сила. Нар:
   Нехай тебе тi кохають,
   Що в болотi грають.
   Нехай тебе тi любують,
   Що греблi руйнують.
   60. Шльонськ - польська назва Сiлезi?, областi,  яка  нинi  входить  до
складу  Польсько?  Народно?  Республiки  i  частково   до   Чехословацько?
Соцiалiстично? Республiки. Укра?на пiдтримувала давнi  торговi  зв'язки  з
Сiлезi?ю, а через сiлезькi ринки - з iншими землями Захiдно? ?вропи.  Крiм
прядива, сала, смальцю, воску та iнших товарiв, помiтною статтею  експорту
були воли укра?нсько? степово? породи.
   61. Невт?с - в античних мiфах - Навт, супутник  Енея  в  його  мандрах.
Богиня мудростi Мiнерна надiлила Навта пророчим даром.
   69. Машталiр - кучер.
   70. Iз шаповальського сукна - тобто свита з  грубого  сукна  домашнього
виробу.
   Тясомкою кругом обшита - обшита стрiчкою iз матерi?.
   71.  Кобиляча  голова  -  в  укра?нських  народних  казках  фантастичне
страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить... "А що там?" - "Кобиляча голова
лiзе!" (Номис. - С. 231).
   72. Коли,  Нептун,  менi  ти  дядько  -  Венера  -  дочка  Зевса,  який
доводиться Нептуновi братом, отже,  вона  племiнниця  останнього.  Вiдомий
також iнший античний мiф, згiдно з яким Венера народилася з морсько?  пiни
на узбережжi острова Крiт. Пiдлещуючись до володаря морiв Нептуна, на це й
натяка? Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько  з  боку
батька вважа?ться ближчою рiднею, нiж дядько з боку матерi.
   75. Кiш - вiйськовий табiр, обоз.

   ЧАСТИНА ТРЕТЯ
   1. Сподар - господар, також - государ, цар.
   Небiжчик - тут у значеннi: бiдолаха.
   3. Це - пiсенна строфа, одна на всю "Ене?ду". Перелiк пiсень  вiдкрива?
перлина в пiсеннiй скарбницi укра?нського народу - "Гей на горi  та  женцi
жнуть". Вона в перелицьованiй, травестiйнiй формi випливе в  текстi  поеми
ще в четвертiй частинi (строфа 126) i натяком - у шостiй (строфа 4).
   Сагайдачний  Петро  (рiк  народження  невiдомо  -   1622)   -   гетьман
укра?нського   козацтва,   талановитий   полководець.   Пiд   керiвництвом
Сагайдачного укра?нськi козаки здiйснили  ряд  успiшних  походiв,  виграли
кiлька битв. Помер вiд рани, одержано? у битвi з турками  пiд  Хотином.  У
пiснi "Гей на горi та женцi жнуть" фiгуру? також iнший учасник цi?? битви,
запорiзький  кошовий,  потiм  козацький  гетьман  Дорошенко  Михайло  (рiк
народження невiдомо - 1628). Вiн користувався популярнiстю серед  козакiв,
славився сво?ю хоробрiстю. Загинув у битвi пiд час одного з  очолених  ним
походiв на Кримське ханство.
   Либонь спiвали i  про  Сiч  -  пiсень,  де  фiгуру?  Запорiзька  Сiч  i
запорожцi, багато. Виходячи з тексту "Ене?ди", якусь певну  пiсню  назвати
неможливо. Тут i в подальших рядках пiсенно? строфи  Котляревський  навряд
чи мав на увазi конкретну пiсню. Iде перелiк iсторичних  подiй,  яскравiше
вiдображених у пiснях, взагалi найпопулярнiших пiсенних сюжетiв. Звичайно,
в строфi, як i в усьому масивi укра?нських народних  пiсень  минулого,  на
першому мiсцi за суспiльною вагою та значенням  -  пiснi  про  козацтво  i
Запорiзьку Сiч.
   Як в пiкiнери набирали - шкiпери - в первiсному  значеннi  цього  слова
власне солдати, якi мали на озбро?ннi пiки (списи). Тут  йдеться  про  так
звану Пiкiнерiю: в 1764 р. за  урядовим  розпорядженням  на  Укра?нi  були
сформованi  з  козакiв  Полтавського  та  Миргородського   полкiв   чотири
вiйськовопоселенськi пiкiнерськi  полки.  В  1776  р.  з  частини  козакiв
лiквiдовано? в червнi 1775  р.  Запорiзько?  Сiчi  були  утворенi  ще  два
пiкiнерськi полки. Пiкiнери були позбавленi  козацьких  привiле?в,  мусили
вiдбувати вiйськову службу i разом з тим  сплачувати  податки,  виконувати
державнi повинностi. Особливо постраждав вiд Пiкiнерi? Полтавський полк. У
1769 р. вибухнуло повстання двох пiкiнерських  полкiв  -  Днiпровського  i
Донецького - на пiвднi Полтавщини (на територi? нинiшнiх  Кобеляцького  та
Нехворощанського районiв), яке було жорстоко придушене.
   Як мандровав козак всю нiч - сюди за змiстом найбiльше пiдходить  пiсня
"Добрий вечiр тобi, зелена дiброво!" Крiм  тематично?  ознаки,  тут  треба
пам'ятати й про винятково високий  естетичний  смак  I.  Котляревського  -
знову конкретна вказiвка на пiсню дивовижно? поетично? сили i глибини.
   Полтавську славили шведчину - теж надто загальна вказiвка i якусь певну
пiсню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанiю 1708 - 1709 рокiв
i Полтавську битву.
   I неня як свою дитину 3  двора  провадила  в  поход  -  мотив  проводiв
матiр'ю сина дуже поширений в укра?нських народних пiснях i на якусь певну
пiсню вказати важко.
   Як пiд Бендер'ю  воювали,  Без  галушок  як  помирали,  Колись  як  був
голодний год - можливо, в останньому рядку I. Котляревський мав  на  увазi
якусь невiдому нам пiсню про голодовку в неурожайний рiк, нерiдке явище  в
усi давнi, та й не такi давнi часи. Одначе дослiдники "Ене?ди" згадку  про
во?ннi дi? пiд Бендерами i "голодний год" пов'язують з конкретним епiзодом
однi?? з  росiйсько-турецьких  во?н.  У  1789  р.  росiйськi  вiйська  пiд
командуванням князя Г. О. Потьомкiна вели тривалу облогу турецько? фортецi
Бендери (нинi мiсто Молдавсько?  РСР,  районний  центр),  яка  закiнчилася
капiтуляцi?ю ?? гарнiзону.  Фаворит  Катерини  II  бездарний  во?начальник
Потьомкiн не дбав належним чином про постачання вiйськ. Нестача провiанту,
осiннi холоди  призвели  до  голоду,  поширення  епiдемiй.  Подiбнi  явища
спостерiгалися  не  тiльки  пiд  Бендерами,  а  й  пiд  Очаковом,   iншими
фортецями, в iнших епiзодах численних  росiйсько-турецьких  вiйн  протягом
XVIII - початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь,  як  пiд  Очаковим
(Номис. - С. 37). Не знав автор "Ене?ди", коли писав цi рядки, що йому  як
учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чинi штабс-капiтана  Сiверського
драгунського полку доведеться воювати "пiд Бендер'ю".
   4. Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко дiло робиться (Номис. - С.
108).
   5. Ся Кумською земелька звалась - в античнi часи Куми  -  мiсто-держава
на  пiвденному  узбережжi  Апеннiнського  пiвострова.  Найдавнiша  грецька
колонiя в Iталi?.
   7. Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались - названi  види
суспiльно-побутових зв'язкiв, на яких трималася давня громада. Перелiк  по
низхiднiй, за значенням. Побратимство - вища форма товариського ?днання  -
було поширеним у козацькому середовищi (Низ  i  Еврiал  у  п'ятiй  частинi
"Ене?ди", побратими Назар i Гнат  у  п'?сi  "Назар  Стодоля"  Т.  Шевченка
тощо). Сватами називалися не тiльки рiднi нареченого - наречено?, чоловiка
- жiнки, а всi, хто вступав у якусь обопiльну угоду, купiвлю-продаж та iн.
Куми - хрещений батько по вiдношенню до батькiв хрещеника  i  до  хрещено?
матерi, батько дитини по вiдношенню до хрещеного батька, хрещено? матерi.
   8. Досвiтки, вечорницi - вечiрнi зiбрання молодi восени та  взимку,  на
яких у буденнi днi поряд з розвагами виконувалася певна  робота  (звичайно
прядiння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння.  Iнколи  збиралися
тiльки на вечiр, а спати розходилися  по  домiвках,  а  iнколи  тут  же  в
обранiй i пiдготовленiй для цього хатi дiвчата гуртом лягали спати,  а  на
свiтаннi вставали, готували з принесеного  снiданок  i  продовжували  сво?
заняття. Певне, звiдси i слова-синонiми: вечорницi-досвiтки.
   9. В нiска (носа) - гра в карти. Кiлькiсть гравцiв не обмежена.  Здають
по три карти. Гравець злiва вiд того,  хто  зда?  карти,  почина?  ходити,
говорячи партнеровi: "Iду пiд тебе носа".

   В пари - див. коментар: I, 37.
   В лави - гра в карти. Микола Гоголь у сво?му словничку до "Ене?ди"  так
поясню? цю гру: "...У лави грають звичайно ушiстьох. Сiдають за  стiл  три
проти трьох, здають карту i кожен гра?  з  тим,  що  сидить  навпроти,  не
втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, i  кiлькiсть  таких  взяток
означа? виграш; на чи?й з двох сторiн ?х бiльше, тi виграють,  а  сторона,
що виграла, да?  тiй,  що  програла,  стiльки  ударiв  джгутом,  наскiльки
перевищено набранi взятки" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т.
9. - С. 511).
   У помфиля - карточна гра, у якiй старша карта - жировий валет.
   Вiзок - див. коментар: I, 37.
   В кепа - карточна гра в дурня.
   В сiм листiв - тобто "в сiм карт"  (у  старi  часи  карти  називали  ще
"листами").
   11. Нар.: Хата на курячiй нiжцi (Номис. - С. 201).
   12. Жовна - набряк залоз на ши?.
   15. Сiвiлла - у стародавнiх грекiв i  римлян  -  iм'я  жiнок-пророчиць.
Вони були жрицями при храмах бога-провидця  Аполлона  (Феба),  пророкували
звичайно в станi екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тонi далi,  у
18 - 19-й строфах третьо? частини "Ене?ди". У Стародавньому Римi  найбiльш
вiдомою була Кумська Сiвiлла (iз Кум). У сценi  першо?  зустрiчi  з  Ене?м
Сiвiлла надiлена рисами баби-яги, як вона поста?  в  укра?нськiй  народнiй
демонологi?. Далi - виступа? в образi звичайно? в тi часи  баби-ворожки  i
шептухи. За вiком Сiвiлла  доводиться  бабою,  а  то  й  прабабою  Iвановi
Котляревському. Дiвувала "при шведчинi", яка припада? на 1708 - 1709 роки.
Отже, "татарва набiгала" пiзнiше, десь у 20-х, а  то  й  на  початку  30-х
рокiв. Сучасний iсторик О. М. Апанович пише: "Наприкiнцi XVII i  в  першiй
половинi  XVIII  ст.  вглиб  укра?нсько?  територi?  татари,  як  правило,
пробиратися вже не могли. На Лiвобережнiй Укра?нi в  першу  чергу  терпiли
вiд них Полтавський та Миргородський прикордоннi полки, на  Слобiдськiй  -
Бахмут i Тор" (Апанович О. М. Збройнi сили Укра?ни першо?  половини  XVIII
ст. - К., 1969. - С. 127).
   Вважають, що згадана Сiвiллою "перша сарана" - це особливо  спустошливi
нальоти сарани на пiвденнi укра?нськi  степи  у  1748  -  1749  роках.  На
боротьбу з нею були кинутi всi козацькi полки.
   Коли ж був трус, як iзгадаю - одинадцятитомним  "Словником  укра?нсько?
мови"  слово  "трус"  зафiксоване  як  у  значеннi:  "метушня,   сум'яття,
тривога", так i в значеннi: "Ретельний  огляд  офiцiйними  особами  кого-,
чого-небудь  для  виявлення  прихованого,  недозволеного  або  вкраденого;
обшук". Змiст коментовано? строфи пiдказу?,  що  це  слово  вжите  саме  в
останньому значеннi. Тут йдеться про якусь масштабну акцiю,  яка  залишила
по собi дуже недобру пам'ять у народi. Очевидно, автор поеми ма? на  увазi
так званий Генеральний  опис  Лiвобережно?  Укра?ни  1765  -  1769  рокiв,
проведений тодiшнiм царським намiсником Рум'янцевим-Задунайським  з  метою
пiдвищення  податкiв  i  остаточного  покрiпачення  селянства,  лiквiдацi?
залишкiв полiтично? автономi? Укра?ни. I хронологiчно слово  "трус"  -  на
сво?му  мiсцi  в  розповiдi  Сiвiлли.  Сiвiлла  чи  не   ?диний   з   усiх
неепiзодичних   персонажiв   "Ене?ди"    -    звичайна    селянка.    Крiм
самохарактеристики, мови, про це говорить ?? одяг, поведiнка,  манери.  На
нiй плахта з дерги (див. коментар: III, 51).  Одержавши  вiд  Енея  плату,
Сiвiлла сховала "грошики в калитку, пiднявши пелену i свитку" (IV, 4).  М.
Сумцов у статтi "Побутова старовина в "Ене?дi" (1905) зазначав, що селянки
"так i тепер мiсцями зберiгають грошi". Це можна  сказати  i  про  пiзнiшi
часи.
   16. Сiвiлла, як знахарка i шептуха, перелiчу? хвороби  i  напастi,  якi
може вiдiгнати магiчною силою вiдомих ?й замовлянь.  Тiльки  "на  звiздах"
укра?нськi ворожки, наскiльки вiдомо, не гадали. Цим  займалися  вiщуни  i
ворожки у багатьох iнших народiв, у тому числi стародавнiх Грецi? та Риму.
Першою серед бiд, з якими  вдаються  до  ворожки,  названа  трясця,  тобто
пропасниця. Та пiд  трясцею  розумiли  не  тiльки  пропасницю,  а  й  iншi
хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою.  У  вiдомих
народних замовляннях минулого названо близько двох десяткiв видiв  трясцi.
Заушниця - нарив за вухом. Волос - нарив на пальцi руки.
   Уроки - урок. або пристрiт  -  немiч  вiд  лихого  ока,  тобто  погляду
поганого чоловiка, чи взагалi погляду в недобру годину (рос. сглаз).  Вiра
в магiчну силу людських  очей  вiдома  з  давнiх-давен,  знайшла  вираз  у
бiблi?, iнших письмових пам'ятках минулого.
   Переполохи виливати - тобто знiмати психiчну травму кимось  або  чимось
перелякано? людини. Ось один з  народних  способiв  виливання  переполоху,
записаний етнографами сто рокiв тому: "Знахарка налива? в  миску  небагато
води, окремо розтоплю? вiск i лл? його у воду, тримаючи миску над  головою
хворого. При цьому шепче:  "Господи,  поможи  менi  поворожити,  переполох
виливати  хрещеному,  нарожденому  i  найдений  i  напитаний,   подуманий,
погаданий, од всяко? звiрини" (К. с. - 1885. - Кн. 12. -  С.  737).  Такий
спосiб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По
формi застиглого  у  водi  воску  знахарка  вгаду?,  що  злякало  хворого.
Переполох вважа?ться вилитим, певне, разом з водою.
   Гадюк умiю замовляти - окремi знахарi нiбито вмiли скликати i замовляти
змiй, могли сво?ми заклинаннями врятувати людину,  яку  вкусила  змiя.  На
давнiх картинках знахаря iнколи малювали в оточеннi змiй.
   17. Каплиця - культова споруда у християн,  призначена  для  вiдправ  i
молитов. Становить собою невелику церкву без  вiвтаря,  iнколи  -  простий
стовп з iконою. Тут  -  бурлескне  змiшування,  ототожнення  християнсько?
каплицi з язичницьким храмом.
   Там Фебовi ти поклонись - Феб  (ясний)  -  друге  iм'я  Аполлона.  Бога
сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка  богинi  Артемiди.  Культ
Аполлона  -  один  з  найдавнiших  i  найпоширенiших  у  Грецi?  та  Римi.
Покровитель мистецтва i муз, бог лiкування.  Жерцi  храмiв  Аполлона  були
вiщунами-провидцями. В ролi такого жерця виступа?  Сiвiлла,  "ясного  Феба
попадя".
   18. Сивиллу тут замордовало -  в  бурлескно-зниженому  стилi  зображено
вiщування Сiвiлли в станi пророчого екстазу.
   24. Орфей - знаменитий спiвець, син Аполлона. Еней згаду? одну з легенд
про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврiдiка,  Орфей  спустився  у
пiдземне царство Плутона, щоб повернути ?? на землю. Його спiв  i  гра  на
арфi так зачарували владик пiдземного царства, що вони дозволили  Еврiдiцi
повернутися до живих, з тi?ю одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу
не оглянувся на не?. Орфей  не  витримав,  оглянувся  i  втратив  Еврiдiку
навiки.
   Геркулес, Геракл -  в  античнiй  мiфологi?  улюблений  народний  герой.
Звiльняючи  людей  вiд  рiзних  бiд  i  страховищ,   здiйснив   дванадцять
легендарних подвигiв. Один з них - виведення силомiць з пiдземного царства
страшного триголового пса Цербера, що стерiг  вхiд  до  пекла,  нiкого  не
випускаючи звiдти. У сво?й травестi? Котляревський  уподiбню?  Геракла  до
героя укра?нсько? народно? легенди Марка Проклятого, одначе  не  називаючи
останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у  пекло,  "всiх
чортяк порозганяв" i визволив звiдти козакiв-запорожцiв. Легенда про Марка
Пекельного, - укра?нський народний варiант сюжету про великого грiшника, а
разом з тим i варiант апокрифiчного оповiдання "Про збурення пекла",  -  у
другiй половинi XVII ст.  зазнала  вiршовано?  обробки  (див.:  Укра?нська
лiтература 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. - К., 1983. - С. 185 - 192).
   Охвота - старовинний верхнiй жiночий одяг (див.  також  коментар:  III,
93; VI, 20).
   25. Тобi там буде не до чмиги - тут у значеннi: буде погано, скрутно.
   До шмиги - до речi, доладу, гаразд. Чмига,  шмига  -  рiвно  вистругана
дощечка, яка служить нiвелiром при набиваннi жорна у млинi.
   Як пiднесуть iз отцом фиги  -  тобто  завдадуть  велико?  непри?мностi,
залишать у дурнях. Фiга - плiд фiгового дерева,  iнжир.  Дорогi,  привознi
ласощi; сушенi фiги - один з предметiв чумацького промислу до Криму.
   Лунь - хижий птах родини яструбових,  зараз  зустрiча?ться  рiдко,  хоч
водиться на Укра?нi майже повсюдно. Нар.: "Щоб тебе лунь вхопила!" (Номис.
- С. 73).
   26. Менi дай зараз за роботу - Сiвiлла уже  вдруге  нагаду?  про  плату
(вперше: "...i менi що перекинь" -  III,  17),  заздалегiдь  хоче  вирвати
плату за  послугу,  хоч  добре  зна?  звичай:  наперед  не  платять.  Еней
пропуска?  повз  вуха  домагання  скупо?  баби-яги,  i  та,  нiскiльки  не
образившись (торг ? торг), продовжу? давати сво? настанови, а  потiм  веде
до пекла. Плату вона одержить уже пiсля повернення з пекла.
   Мусовать - мiркувати, зважувати.
   27.  В  лiсу  великому,  густому,  Непроходимому,  пустому  -  у  книзi
мовознавця А. Непокупного це мiсце коменту?ться так: "Тут  увага  мимоволi
спиня?ться на словi пустий,  яке  контрасту?  зi  сво?ми  попередниками  -
густий, непроходимий (порiвняймо прислiв'я де густо, де пусто}, хоча  воно
й сто?ть в одному ряду з ними як однорiдне.  Проте  враження  несумiсностi
склада?ться лише в нашого сучасника. Що ж  до  укра?нського  читача  кiнця
XVIII ст., якому була  адресована  "Ене?да",  то  без  сумнiву  прикметник
пустий у поданому контекстi вiн недвозначно сприймав  як  синонiм  дикого.
Саме вiд слова пустий, дикий i утворилася назва, якщо скористатися виразом
Котляревського, лiсу великого, густого, нелроходимого - пуща"  (Непокупний
А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. - К., 1979. - С. 99; див. також коментар:
III, 132 - "Ходили в пiвнiч по пусткам").
   28. Згiдно з античними  мiфами,  той,  хто  хоче  повернутися  назад  з
пiдземного царства Плутона, мусить мати при собi золоту гiлку з  чарiвного
дерева - символ життя. Взагалi золота гiлка в легендах.багатьох народiв  -
чудодiйний талiсман, який вiдкрива?  дорогу  в  недоступнi  мiсця  або  до
скарбiв. I. Котляревський переосмислю? цей мiф у дусi укра?нсько? народно?
творчостi, легенд, пов'язаних з прадавнiм, ще доби язичества, святом Iвана
Купала. Раз на рiк, рiв но опiвночi в Купальську нiч (з 23 на 24 червня за
ст. ст.) десь у глухому, дикому лiсi зацвiта? папороть. Хто зiрве  чудесну
квiтку папоротi, той опану? та?мничими силами, матиме змогу здiйснити сво?
бажання, добуде закопанi скарби i т.  iн.  Зiрвати  квiтку  папоротi  дуже
нелегко не тiльки тому, що  вона  рiдко  трапля?ться,  а  й  тому,  що  ??
стережуть злi духи, нечиста сила. Iнколи, щоб добути цю квiтку, входять  у
спiлку з нечистою силою. У наступних  29  -  33-й  строфах  поеми  Еней  у
пошуках i добуваннi золото? гiлки зустрiча? такi ж перешкоди, як  i  геро?
народних казок та легенд у походах за квiткою папоротi. Народнi купальськi
легенди використав i шанувальник "Ене?ди" росiйський письменник М.  Гоголь
у повiстi "Нiч пiд Iвана Купала".
   34. Бичня - обора, загорода для волiв.
   35. Година балагурна - слушна година.
   Закамешились - забiгалися, заклопоталися.
   36. Почина?ться прийняте у стародавнiх  грекiв  та  римлян  гадання  на
кишках i тельбухах забитих у жертву богам тварин. У  нашого  народу  такий
звичай не зафiксований. Тут, як  i  в  багатьох  iнших  мiсцях,  бурлескне
по?днання античностi з сучасною I.  Котляревському  укра?нською  дiйснiстю
служить  щедрим  джерелом  комiчного.  Православнi  попи  i  дяки  в  ролi
язичницьких жерцiв! Треба пригадати,  що  християнська  церква  не  велить
особам духовного сану не те що вбивати (хай i  тварин),  а  навiть  носити
зброю.  Про   рiдкiснi   iсторичнi   винятки   не   говоримо.   Наприклад,
благословення православною церквою збройно? боротьби проти татарського iга
напередоднi Куликовсько? битви 1380 р.  Нагада?мо  по?динок  перед  битвою
ченця Пересв?та з  татарином  Челубе?м  (В  "Ене?дi":  "Чернець  Мамая  як
побив"; IV, 40) та iн.
   38. Прасунок (фрасунок.) - скорбота,  незгода.  Прасунок  лихий  -  зла
немiч (К.).
   40. Шкаповi чоботи - тобто чоботи, пошитi з кiнсько? шкiри.
   41. Не галiте - не поспiшайте. Галити - квапити, гнати  притьмом  (див.
також: "На бой дивитись всяк галивсь" - VI, 125).
   44. Сон - це брат смертi. Тому бiля самого  входу  в  пiдземне  царство
Плутона (царство мертвих) перебувають Дрiмота i Зiвота.  Подiбнi  уявлення
живуть в укра?нськiй народнiй демонологi?. Так,  у  "Лiсовiй  пiснi"  Лесi
Укра?нки "Той, що в скалi сидить",  хоче  забрати  вбиту  зрадою  коханого
лiсову русалку Мавку в царство "тьми й спокою", "в далекий край,  незнаний
край, де тихi, темнi води  спокiйно  сплять,  як  мертвi,  тьмянi  очi..."
(Укра?нка Леся. Зiбр. творiв: У 12 т. - К., 1976. - Т. 5. - С. 269).
   Тiмаха  -  тямковитий,  кмiтливий,  спритний,   молодецький.   Сам   I.
Котляревський  у   словнику-поясненнi   до   "Бне?ди"   подав   росiйський
вiдповiдник - "повеса".
   45. Артикул - тут у значеннi: прийом з рушницею.
   Чума - недарма ця хвороба сто?ть першою у караулi, який вишикувався  за
спиною смертi. Найстрашнiше людське лихо в давнi часи. Перiодичнi пандемi?
чуми забирали бiльше жертв, нiж вiйни. Правда, iнколи чумою називали  iншi
епiдемi? та пандемi?, якi спричиняли велику смертнiсть. У XIV ст. пандемiя
чуми, яку вважають найбiльшою в iсторi? ?вропи (так звана "чорна смерть"),
за кiлька рокiв забрала кожного четвертого жителя континенту  (близько  25
мiльйонiв). Залишалася вона  грiзним  бичем  людства  i  у  XVIII  та  XIX
столiттях. На Укра?нi особливо пам'ятною, чи не найбiльш  спустошливою  за
все XVIII ст. була люта морова пошесть 1738  -  1740  рокiв,  яка  надовго
лишилася в народнiй пам'ятi. Чумою нерiдко супроводжувалися численнi вiйни
з Туреччиною. Фразеологiзм "бендерська чума" до цього часу  живе  в  нашiй
мовi (див. коментар: III, 3).
   Харцизство - розбiй,  грабiж.  Теж  дуже  дошкульне  i  поширене  лихо,
особливо в часи во?н i розрух.
   Паршi - заразне захворювання шкiри. На уражених дiлянках шкiри  випада?
волосся.
   Холера - одна з грiзних епiдемiчних хвороб.
   46. Це сiмейна строфа. Тут названi члени патрiархально? сiм'?, ближчi i
дальшi родичi, якi могли чинити зло, порушувати заповiдi сiмейного  життя.
Свояк - брат дружини. Шурин - тут у  значеннi:  брат  чоловiка.  Зовиця  -
сестра чоловiка. Ятровка - дружина чоловiкового  брата.  Сучасного  читача
може здивувати, що в ряду  "злих"  родичiв  не  згадана  теща.  Тут  треба
нагадати, що йдеться про старосвiтську патрiархальну сiм'ю з  ??  укладом,
коли жiнка йшла в сiм'ю чоловiка i родичi з боку жiнки не втручалися у  ??
сiмейне  життя.  Бiльшiсть  "злих"  подано   тут   з   позицi?   невiстки,
жiнки-дружини, хоч вона й сама фiгуру?  в  цьому  ряду,  навiть  вiдкрива?
його. У давнiх народних пiснях теща нiде не фiгуру? у  негативному  планi,
до не? тiльки  шле  сво?  плачi-жалi  безправна  i  зневажена  чоловiконою
родиною дочка. "Зла теща" з'явля?ться тiльки iз занепадом  патрiархального
укладу та емансипацi?ю жiнки в родинному i громадському життi.
   47.  Представлений  тодiшнiй  нижчий  i  середнiй   нолiцейсько-судовий
апарат. Вiд найнижчо? ланки до вищих - повiтового та мiського масштабу.
   Каламар - чорнильниця.
   Д?сигський - найнижчий щабель в полiцейсько-судовiй i?рархi?. Звичайний
селянин,  вибраний  громадою  i  схвалений   начальством   для   виконання
полiцейських обов'язкiв на сво?му кутку. Часом несе сторожову службу, бере
участь у збираннi податкiв,  взагалi  ?  помiчником  сiльського  старости.
Посада  десяцького  на  Укра?нi  з'явилася   iз   введенням   губернського
адмiнiстративно-територiального подiлу у  1782  р.  i  проiснувала  аж  до
Жовтнево? революцi?. Нар.: Доти чоловiк добрий, доки  його  десятником  не
нарядили (Номис. - С. 21).
   Соцький -  нижчий  полiцейський  служитель  на  селi;  виконував  тi  ж
функцi?, що й десяцький. Над десяцькими i соцькими, якi ? зрештою частиною
трудящого люду, стоять "начальники, п'явки людськi?", канцелярська братiя,
вiдома в народi пiд одним збiрним iменем "писарi".
   Iсправники все ваканцьовi - посада iсправника  (справника)  введена  за
царювання Катерини  II.  Справник  здiйснював  вищу  полiцейську  владу  в
повiтi. "Ваканцьовий -  зайвий"  (К.)  Мабуть,  це  претендент  на  посаду
справника, вакансiю. Рiч у тiм, що справника, так само як  i  предводителя
дворянства (маршалка), на  перших  порах  обирали  з-помiж  себе  дворяни.
Можливо, той, хто надiявся бути обраним на  посаду  справника,  стажувався
(вживаючи сучасний термiн) на цiй або iнших  посадах  полiцейсько-судового
вiдомства. Пiзнiше  справника  стали  призначати  без  виборiв  на  мiсцях
губернськi властi.
   Стряпчий - помiчник прокурора,  iнколи  в  його  вiдсутностi  виконував
прокурорськi обов'язки. Взагалi знавець i тлумач законiв.
   Повiренi - юристи, якi вели чиюсь справу в судi за довiренiстю клi?нта.
   Секретар - особа, яка вiдала канцелярi?ю суду.  Як  знавець  законiв  i
юридичних процедур, секретар брав участь у слiдствi та судовому процесi.
   49. Моргух, мандрьох, ярижниць.  п'яниць  -  грiшнi  жiнки,  перелiченi
залежно вiд мiри падiння,  чим  далi  -  тим  бiльш  пропащi  (див,  також
коментар: III, 86).
   З пiдрiзаними пеленами. Стояли хльорки наголо - хльорка - жiнка  легко?
поведiнки (див. також коментар: III, 86).  За  давнiм  звича?м,  виявленiй
розпутницi обрiзали косу, пiдрiзали пелену i в такому  виглядi  водили  по
селу чи мiсту.
   50. Дiти гуртовi - тобто позашлюбнi  дiти,  незаконнонародженi.  Тут  у
значеннi: дiти, яких матерi-грiшницi погубили зразу пiсля народження.
   51. Охляп - без сiдла.
   Дерга - плахта з товсто? i грубо? вовняно? тканини чорного кольору, яку
носили старi жiнки.
   52. Баскаличитися - опиратися, противитися, артачитись.
   Стiкс - за античною мiфологi?ю, рiчка в пiдземному царствi.
   53. Цера - обличчя (К.); колiр обличчя.
   Ковтуни - зваляне в  боруб'яхи  волосся  на  головi.  Франко  це  слово
поясню? так: "Ковтун. Мова про довге волосся,  що  нечесане  збива?ться  в
ковтун" (Франко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 459).
   Повстка - повсть  -  виготовлений  iз  вовни  способом  валяння  цупкий
матерiал.
   Скомшитися - збитися в грудку.
   55. З крючком весельцем погрiбався -  весло,  на  протилежнiй,  тильнiй
сторонi якого ? крючок.
   56. Красний торг - торг, багатий товарами.
   Миряни - всi люди, якi не мають  духовного  звання  i  не  належать  до
духовного сану.
   57. Каюк - невеликий човен-плоскодонка з двома веслами.
   58. Кагал - ?врейська громада, тут у значеннi: зборище, галаслива юрба.
   61. Оскiлками дивитись - дивитися вороже, неприязно.
   62. Гирявi - у значеннi: миршавi, злиденнi, нужденнi,
   66. Пiвалтина - монета в пiвтори копiйки. Уже в часи I.  Котляревського
старовинна, востанн? чеканилась при Катеринi  I  (роки  царювання  1725  -
1727). Назва грошово? одиницi походить вiд татарського алти - шiсть.
   Гони - дуже давня мiра вiдстанi, в рiзнi часи в рiзних  мiсцевостях  ??
числове значення не було сталим. Означала довжину вiд  60  до  120  сажнiв
(сажень - 2,134 метра).
   У бур'янi бровко муругий - триголовий пес Цербер, який охороняв вхiд до
пiдземного царства. Муругий - сiро? мастi зi смугами темнiшого кольору.
   70. Син свого часу, I. Котляревський у перiод  написання  перших  трьох
частин "Ене?ди" обстоював гуманне ставлення до крiпакiв, але не засуджував
крiпацтво в цiлому як систему. Звичайно, не  треба  забувати  й  того,  що
публiчне засудження крiпацтва каралося законом. В урядових актах крiпаки -
тiльки "пiдданi", власнiсть помiщикiв, а не рiвноправнi громадяни держави.
Крiпацтво, як у центрi Росi?, так i на  ??  околицях,  переживало  апогей,
хоча разом з тим уже втрачало свою iсторично-економiчну доцiльнiсть.
   71. Мужчир - тут у значеннi: ступка (див. також коментар: IV, 54).
   72. "Чим тiло грiшило, тим прийма? муки за грiх" - ця сентенцiя  лежить
в основi давнiх народних уявлень про пекельнi муки.
   73. Хльору дать - дати чосу (К.), нагонку; всипати.
   Цехмiстер  -  старшина  цеху.  Цехами  звалися  в   мiстах   об'?днання
ремiсникiв однi?? або кiлькох близьких спецiальностей.
   Ратман (нiм. Каiтапп) - радник; член мiського магiстрату, ратушi.
   Бургомiстр   (нiм.   Вurgermeiister)   -   мiський   голова.   В   часи
Котляревського так звали старших членiв  мiсько?  ради.  У  старi  часи  в
мiському життi цехи вiдiгравали  першорядну  роль,  тому  перелiк  мiських
урядовцiв вiдкривають цехмiстри. Син канцеляриста мiського магiстрату,  I.
Котляревський двадцятирiчним юнаком сам  починав  службу  в  канцелярi?  i
прекрасно знав "чиновну братiю". Недарма через кiлька  рокiв  вiн  залишив
губернську канцелярiю в Полтавi заради  дуже  нелегкого  хлiба  домашнього
вчителя в помiщицьких родинах. Досить сказати, що в тi  часи  помiщик  мiг
записати неiмущого вчителя сво?х дiтей у крiпаки. Можливо,  саме  це  було
причиною, чи однi?ю з причин, що  Котляревський  через  три  роки  залишив
учителювання i поступив на вiйськову службу. В усякому разi  чиновникам  у
пеклi вiдведено друге мiсце - по табелю, так би мовити, суспiльних  грiхiв
- пiсля панiв, "що  людям  льготи  не  давали".  Третiми  в  цiй  i?рархi?
побачимо осiб духовного сану  вкупi  з  "розумними  филозопами",  до  яких
письменник теж немилосердний.
   74. I всi розумнi филозопи -  тут  цiлком  природне  для  давнiх  часiв
по?днання вчених i осiб духовного  звання  -  поняття  зливалися.  Далi  в
строфi переплетенi  грiхи  духовенства  супроти  доброчесностi  i  "грiхи"
вчених супроти традицiйних уявлень про свiт.
   Крутопопи -  перекручене  на  комiчний  лад  протопопи  (вiд  грецького
"протопапас" - старший батько)  -  старший  духовний  сан  у  православнiй
церквi. Дане слово вийшло з ужитку ще на початку  XIX  ст.,  коли  осiб  у
такому званнi стали звати протоi?реями.
   Та знали церков щоб одну - вираз треба розумiти не в тому значеннi,  що
особи духовного сану не повиннi займатися грiховними земними  справами,  а
лише пильнувати церковнi дiла. Тут маються на увазi священнослужителi, якi
вiдходили вiд православно? церкви до католицько?. Укра?на, в  першу  чергу
Правобережна, протягом столiть служила ареною конфронтацi?  православ'я  i
католицизму.
   Ксьондзи до баб щоб не iржали  -  спочатку  в  I.  Котляревського  було
"ченцi", потiм замiнено на "ксьондзи". Вжитий  письменником  вираз  широко
побутував  у  народнiй  творчостi,  в  численних   анекдотах,   примовках,
оповiдках про грiховнi дiла ченцiв i попiв.  Так,  у  поемi  М.  Некрасова
"Кому на Русi жити добре" священик,  зустрiвшись  iз  мужиками  i  завiвши
розмову про ?хн? зневажливе ставлення до духовенства, найперше дорiка?, що
вони обзивають попiв "породою  жереб'ячою",  складають  "солонi  приказки,
Бридкi казки та спiванки I всяку там хулу" (Некрасов М. О.  Кому  на  Русi
жити добре. - К.,  1955.  -  С.  16).  Для  ксьондзiв  католицько?  церкви
обов'язкова  безшлюбнiсть  -  целiбат.  У  православнiй  церквi   целiбату
дотриму?ться лише чорне духовенство (ченцi) та  вищi  представники  бiлого
духовенства. Рядовий православний священик мiг одружуватися,  але  в  разi
смертi дружини вдруге одружуватися не мав права.
   75. Приданки - весiльнi  гостi  з  боку  молодо?,  супроводжують  ??  в
господу молодого. В приданки беруть молодиць з сусiдiв i  рiдних  молодо?.
Вiдома народна приказка: "Коня в позику не давай, а жiнку  в  приданки  не
пускай".  ??  зустрiча?мо  серед  iнших  укра?нських  народних   приказок,
записаних I.  Котляревським  i  переданих  росiйському  фольклористовi  I.
Сн?гiрьову для включення до збiрки "Русские в своих пословицах" (1831).
   76. Найважливiша заповiдь патрiархально?  народно?  моралi:  батьком  ?
повну владу над сином, але й повнiстю вiдповiда?  за  нього.  Ця  заповiдь
знайшла вияв у народному прислiв'?, яке  зустрiча?ться  далi  в  "Ене?дi":
"Ледачий син - то батькiв грiх" (V, 35).
   78. Це "ярмаркова" строфа. Доба феодалiзму : - доба стiйких  соцiальних
перегородок, жорстко? градацi? мiж соцiальними верствами та всерединi них.
Ма?мо непоодинокi приклади того, як це вiдбилося в "Ене?дi". Один з них  -
перед нами. В пеклi, як i в земному  життi,  торговий  люд  розмiщений  по
низхiднiй - вiд значнiших до дрiбнiших. Першими в  ряду  названi  власники
крамниць,  крамарi.  В  них  предметом  торгiвлi  були  товари  фабричного
виробництва, як тодi  говорили  -  крам.  Яке  мiсце  займали  крамницi  в
торгiвлi, видно з того, що крамарям видiлено мало не половину "ярмарково?"
строфи - з десяти рядкiв чотири. За крамарями тiсняться iншi, якi  жили  з
торгiвлi. I мiж ними градацiя низхiдна, вiд перекупки до  продавця  збитню
(див. далi). Слово "крамар" i  замика?  строфу,  на  цей  раз  у  широкому
значеннi - торговцi взагалi.
   Аршин пiдборний - на аршин (вiдповiда?  0,71  метра)  мiряли  крам  при
продажу. Пiдборний, значить фальшивий, коротший вiд установленого  зразка.
Такий зразок десь виставляли на доступному мiсцi. Хоч у продавця аршин, як
i iншi мiри (гирi, кухлi, вiдра  та  iн.),  мусив  мати  офiцiйне  клеймо,
унiфiкацiя ?х була важкою справою.
   Перекупки - тi, хто перепродували закупленi в iнших  товари.  Становили
досить значний процент професiйних ярмаркових торговцiв.
   Шмаровоз - у первiсному значеннi: той, хто пiдмазу? (шмару?)  коломаззю
колеса возiв. Осi i втулки колiс робили з самого  дерева,  тому  змазувати
доводилося  часто.  Шмаровозами  називали  також  вiзникiв,  ?здових.   На
ярмарках вони розвозили за плату товари.
   Мiняйло - той, хто займа?ться розмiном грошей.  У  давнi  часи  iснував
значний рiзнобiй у грошових одиницях, ?дино? твердо встановлено?  грошово?
системи не було. Мiняйло на ярмарку був  обов'язковою  i  вельми  помiтною
фiгурою. Вiн виконував роль банку, мiняючи за певну  винагороду  грошi  на
монету,  потрiбну  для  розрахунку,  займався  також  iншими   фiнансовими
операцiями.
   ...тi, що фиги-миги возять - фиги-миги - бакалiя, ласощi, витребеньки.
   У словничку до третього  видання  "Ене?ди"  (1809)  Iван  Котляревський
зазначив: "Фиги-миги - называется всякая греческая бакалея". Люди з такими
товарами мандрували на возi по селах та  мiстах,  продавали  ?х,  а  то  й
мiняли на  рiзну  сiльськогосподарську  продукцiю.  Предметом  продажу  та
обмiну служили також лубочнi картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж
звали мiняйлами. Мiняйло  Iцко  виведений  у  повiстi  Iвана  франка  "Вoa
соnstrictor". Про мiняйлiв писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та
"Дiдусь Якiв".
   Що в боклагах  гарячий  носять  -  збитенщики.  Збитень  готували  так:
розводили на водi або слабкому пивi  мед,  рiдше  патоку,  додавали  рiзнi
пряностi - лавровий лист, перець, гвоздику, iмбир та iн. i кип'ятили. Пили
його гарячим.
   79.  Гайдамака  у  первiсному   значеннi:   лайливе   слово,   означало
"розбишака", "волоцюга". На укра?нських  землях,  якi  входили  до  складу
Польщi, у ХVIII ст. так звали учасникiв народно-визвольно? боротьби  проти
шляхти,  в  тому  числi  учасникiв  найбiльшого  гайдамацького   повстання
Колi?вщини у 1768 р. пiд проводом Максима Залiзняка та Iвана Гонти.  Назва
так  i  лишилася  за  ними,   стала   загальновживаною.   Одночасно   йшло
переосмислення  цього  поняття,  вживання  його  в  позитивному  значеннi.
Вирiшальну роль у  цьому  вiдiграли  твори  Тараса  Шевченка:  "За  святую
правду-волю Розбiйник не стане" ("Холодний Яр").
   Коновал - ветеринар.
   Кушнiр - той, хто вичиня? смушки, хутро iз шкiри.
   Шаповал - той, хто виготовля?, валя? шерсть, войлок.
   За що терплять пекельнi муки всi паливоди i злодi? - ясно. Iнша  справа
з представниками рiзних професiй у заключних чотирьох рядках строфи, ?хнiй
грiх поляга? у тому, що  вони  iгнорують  заповiдь  "не  убий"  (рiзники),
завдають болю тваринам  (коновали,  ковалi,  якi  кують,  таврують  коней,
взагалi мають справу з вогнем, що мiстить у собi магiчну, чудодiйну силу),
виготовляють рiзнi вироби з  шкiри  та  шерстi  забитих  тварин  (кушнiри,
ткачi, шаповали).
   Недоброго, негуманного в усi часи не  браку?.  Так  побудоване  людське
життя. Одначе народна мораль не виправдову?, не назива? добром жорстокiсть
навiть неминучу, навiть спрямовану  на  благо  людей.  Особливо  найбiльшу
жорстокiсть - насильне позбавлення життя iншо?  живо?  iстоти.  Схвалювати
вбивство, самому похвалятися ним, навiть коли йдеться про вбивство  в  бою
лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не
годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень  сказав
"Боже поможи", так смiялись з його, поки й вмер - не забули. - Номис. - С.
7).
   80. Шляхта - дворяни.
   Мiщани - мiськi жителi: торговцi, ремiсники та iн.
   Були i панськi, i казеннi - за  крiпосного  права  селяни  дiлилися  на
панських, що були власнiстю того чи iншого помiщика, i казенних,  що  були
власнiстю держави, або, iнакше кажучи, царського двору.  Строфа  наголошу?
на  тому,  що  пекло  розраховано  на  грiшникiв  усiх   станiв.   Комiчно
обiгру?ться догмат церкви "Перед богом усi рiвнi". Пекло,  як  i  всесвiт,
подiлено на двi ворожi, вза?мовiдштовхуючi частини: "невiрнi i християни".
Далi такий антонiмiчний подiл (тьма i свiтло, бог i сатана, добро  i  зло,
верх i низ) фiгуру? не тiльки в релiгiйному та соцiальному аспектах, а й у
зниженому, бурлескно-побутовому планi,  в  рiзноманiтних,  калейдоскопiчне
несподiваних поворотах.
   81. У XVIII ст. вiдiрване  вiд  живого  життя,  схоластичне  вiршування
досягло просто незвичайних розмiрiв. Редакцiя журналу "Киевская  старина",
публiкуючи у 80-х роках XIX  ст.  один  iз  зразкiв  такого  вiршування  -
"Панегiрик Кочубеям", - справедливо  зазначала:  "Вiршописання  -  хвороба
наших предкiв XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до  нього
вдавалися з найнiкчемнiших приводiв i не було, певне, бiльш-менш грамотно?
i скiльки-небудь незайнято? людини,  яка  б  не  займалася  цi?ю  справою.
Поезi? у подiбних творах не знайдете  нiяко?,  пустота  змiсту,  штучнiсть
побудови,  важка  форма,  вбивчий  силаб  -  такi  ?х  прикметнi  риси.  З
непри?мним почуттям берешся за подiбнi рукописи  i  з  досадою  кида?ш  ?х
пiсля кiлькох хвилин читання" (К. с. - 1887. - Кн.  6  -  7.  -  С.  495).
Тiльки в народнiй творчостi, деяких сатиричних,  рiздвяних  та  великодних
вiршах  мандрованих  дякiв  пробивалася  свiжа  i   здорова   течiя,   яка
оплодотворила "Ене?ду" - перший твiр ново? укра?нсько? лiтератури.
   82. Мацапура - гидка, непри?мна на вигляд людина. Це слово i зараз живе
в народнiй розмовнiй мовi. Вважають, що воно пiшло вiд прiзвища розбiйника
Павла Мацапури, який жив на Чернiгiвщинi у першiй половинi XVIII  ст.  Про
нього вiдомий документ - розпорядження Нiжинсько? полково? канцелярi? 1740
р. (див.: К. с. - 1901. - Кн. 1. - С. 5 друго? пагiнацi?).
   Розпинали на бику  -  бик  -  старовинне  знаряддя  тортур  (аналогiчне
росiйськiй "кобыле"), дошка з вирiзами для ши? i рук, яку на час покарання
надiвали на засудженого.
   I восьму заповiдь забувши - восьма з бiблiйних  Мойсеевих  заповiдей  -
"Не украдь". Строфа ця додана I. Котляревським до пiдготовленого ним самим
видання "Ене?ди" (1809). Вона спрямована проти  першого  видавця  "Ене?ди"
Парпури Максима Йосиповича (1763 - 1828),  який,  скориставшись  одним  iз
спискiв "Ене?ди", видав першi три частини поеми без вiдома i згоди автора.
I. Котляревський лишився невдоволеним виданням.
   83. В другiм зовсiм сих караванi - караван - тут  у  значеннi:  рухомий
ряд, низка людей.
   85. Пустомолки - iронiчно переосмислене слово "богомолки".
   86. Мандрьохи, хльорки i дiптянки - зневажливi прiзвиська жiнок  легко?
поведiнки; ?х перелiк пода?ться по низхiднiй. Мандрьоха - одружена  жiнка,
яка залишила сiм'ю i пiшла блукати по людях. Так називали  й  тих,  якi  з
незаконно народженою дитиною йшли з рiдно? домiвки ("Катерина", "Наймичка"
Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була  пропащою  жiнкою,  повi?ю.  Часто,
зiйшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей i жила самостiйно. Таке
явище було викликане тим, що жiнка була в повнiй залежностi вiд чоловiка i
не мала права розiрвати шлюб. У  "Кайдашевiй  сiм'?"  I.  Нечуя-Левицького
молодиця Мелашка, не витримавши знущань  свекрухи,  руша?  з  односельцями
перед Великоднем до Ки?ва, тут вiдста? вiд сво?х  i  йде  в  найми.  Таким
чином Мелашка опиня?ться у становищi мандрьохи, хоч письменник i не вжива?
цього слова. Тiльки через рiк чоловiк (Лаврiн) знайшов  Мелашку  i  вмовив
повернутися додому.
   88. Куделя - приготовленi для пряжi шерсть, льон або  коноплi  низького
гатунку.
   89. Манiя - сурик, червона фарба. Вжива?ться також у значеннi "проява",
"привид", "злий дух". I. Франко до записаного  в  рiдному  селi  Нагу?вичi
виразу "Манiя якась мене сi вчепила" да? пояснення:  "Вiрять  в  iснування
якогось демона Манi?, що чiпа?ся людей i ослiплю?  ?х,  мiша?  ?х  розум".
Iнший вираз "Ти, манiйо якась!" - поясню? I. Франко, -  "приклада?ться  до
гарно? жiнки, що баламутить чоловiка" (Франко. Приповiдки. - Т.  2.  -  С.
377).
   91. Це "вiдьомська" строфа. Вiра в  чари,  в  магiчну  силу  ворожiння,
чаклування з прадавнiх часiв займала значне мiсце в життi народу.  Недарма
в жiночому колi пекла ворожкам вiдведена цiла строфа (тодi як  "ворожбитам
i чародiям" у чоловiчому колi присвячено один  рядок  -  III,  79).  Чари,
спрямоване  проти  iнших  чаклунство  засуджувалося  дуже   суворо.   Були
непоодинокi  випадки  самосуду  та  рiзних  способiв  виявлення   "вiдьом"
(пригадаймо  "Конотопську  вiдьму"  Г.  Квiтки-Основ'яненка,  "Вiдьму"  М.
Коцюбинського). Нар.: Ворожка з бiсом наклада?. Хто  ворожить,  той  душею
наложить (Номис. - С. 4).
   Вiдьом же тут колесували - колесування - справдi пекельний спосiб кари,
вiдомий ще з часiв Римсько? iмперi?. На колесi  карали  батогами,  бичами,
також на смерть. У середнi вiки до  колесування  вдавалися  в  рядi  кра?н
Захiдно? ?вропи, в Росi? - з XVII ст., особливо часто за царювання Петра I
(страти стрiльцiв). Колесування було узаконене в  затвердженому  Петром  I
вiйськовому артикулi (статутi).
   На припiчках щоб не орали - про жiнок, якi  жили  тiльки  з  ворожiння,
говорили: "Вона на припiчку оре".  Слiд  давньо?,  праязичницько?  вiри  в
магiчну силу вогню: ворожать бiля печi, на припiчку.
   Не ?здили б на упирях - див. коментар: II, 59,
   93. Були в свитках, були в  охвотах  -  охвота  -  старовинний  верхнiй
жiночий одяг, подiбний до свитки. Одначе свита,  сiряк,  серм'яга  -  одяг
простолюду (звiдси сiрома - бiднота, голота), а  офота  -  жiнок  з  бiльш
заможних верств населення.
   Дуль?ти - жiноче плаття з м'яко?  шовково?  тканини;  святкове  парадне
вбрання вищих станiв, дворянок, аристократок.
   Капот - жiночий хатнiй одяг вiльного крою; халат.
   А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 - 93-тя). Звернiмо увагу,
що грiшники розмiщенi за певною системою, так  би  мовити,  за  значимiстю
вчинених    грiхiв.     Строфи,     присвяченi     неправедним     вчинкам
соцiально-громадського характеру, чергуються зi строфами, де  йдеться  про
неправеднi  приватнi,  особистi,  сiмейнi  вчинки.  Суворо?  послiдовностi
нема?,  але  тенденцiя  проступа?  виразно.  Ма?мо  два  паралельнi   ряди
грiшникiв. Перший - соцiальний:
   "панiв там мордували",  за  ними  йдуть  "всi  старшини  без  розбору",
"суддi, пiдсудки, писарi", попи i  т.  д.,  аж  до  "купчикiв  проворних",
мiняйл i шинкарiв.
   Другий ряд - приватно-сiмейний, грiшники, що порушують вимоги  народно?
моралi: самовбивцi, розпусники, брехуни, п'яницi, ворожбити i т. д. Ранжир
послiдовно витриманий - вiд найбiльших грiшникiв до дедалi менших.
   В пеклi Котляревського, так само, як i в  змальованому  далi  раю,  дi?
народний моральний кодекс, тому тут нема? покараних за грiхи власне  проти
церкви  та  православ'я  як  державно?  релiгi?.  Тимчасом  Карний  кодекс
Росiйсько? iмперi? вiдкривався статтями, якi передбачали  сувору  кару  за
злочини супроти релiгi?. Найважливiший злочин -  богохульство,  за  ним  -
образа святинi, зрив  богослужiння,  ?ресь,  вiдступництво,  святотатство,
лжеприсяга i т. д. Всього цього нема? в I. Котляревського.
   94.3 пекла Еней з Сiвiллою попадають  в  чистилище,  де  душi  померлих
очищаються вiд грiхiв перед тим, як потрапити до раю, або, згiдно з iншими
релiгiйними уявленнями, де зважують ?хнi добрi й благi, праведнi й  грiшнi
земнi дiла, щоб вiдправити у рай чи в пекло.
   95. Як мiж гадюки чорний уж - чорний  уж  -  пiд  такою  назвою  автор,
мабуть, мав на увазi або поширений i зараз у  степовiй  зонi  Укра?ни  вуж
водяний (Nаtriх tessellatа), який, на вiдмiну вiд звичайного  вужа,  часто
на  тiм'?  ма?  чорну  пляму,  або  неотруйну  вужеподiбну  змiю   мiдянку
(Соronella аustriacа), що теж водиться на Укра?нi i через  подiбний  колiр
шкiри дуже схожа на чорну гадюку.
   97. Статут, Литовський статут  -  кодекс  законiв  Великого  князiвства
Литовського, до складу якого з XIV - до друго? половини  XVI  ст.  входили
укра?нськi землi. "Статут" мав три редакцi? (1529, 1566,  1588),  кожна  з
яких збiльшувала привiле? панства, шляхти i урiзувала права селянства.  На
Укра?нi Литовський статут  дiяв  i  за  часiв  Речi  Посполито?,  i  пiсля
при?днання  Лiвобережно?,  потiм  Правобережно?  Укра?ни  до   Росi?.   За
царювання Катерини II на укра?нськi землi було поширене  загальноросiйське
законодавство. Одначе на  практицi  Литовський  статут  дiяв  до  1840  р.
Недарма I. Котляревський пише "наш Статут". Окремi положення Статуту  (про
"межевi суди") залишалися  в  силi  на  землях  iсторично?  Гетьманщини  -
Чернiгiвщинi i Полтавщинi - до 1917 р.
   I толковав якихсь монадiв - монада (вiд грец.  одиниця)  -  найпростiша
неподiльна ?днiсть, самосуща  духовна  субстанцiя,  яка  лежить  в  основi
Всесвiту, будь-якого буття.  Поняття  монади  ?  основним  у  фiлософськiй
системi нiмецького вченого Лейбнiца  (1646  -  1716),  викладено?  у  його
"Монадологi?", "фiлософському лексиконi" та iнших працях. Фiлософськi iде?
Лейбнiца були вiдомi на Укра?нi.
   98. Що з гудзиками за  мундир  -  з  часiв  Петра  I  чиновники  рiзних
цивiльних вiдомств, в тому числi юристи, носили встановлену форму одягу  -
мундир. Тому одержати мундир суддi, наприклад, значило  бути  затвердженим
на урядовiй посадi згiдно з "Табелем про ранги". На  Укра?нi  кiнця  XVIII
ст. доживали вiку старi судовi установи та посади,  пов'язанi  з  полковим
устро?м i давнiми традицiями самоврядування.  За  умов  витiснення  старих
судових iнституцiй i впровадження централiзовано? судово? системи одержати
мундир для юриста - значило увiйти в новi штати.
   Ланцет - хiрургiчний нiж, гострий з обох бокiв.
   Спермацет - витоплене з мозку  кита-кашалота  сало,  вiдповiдним  чином
препароване. В медицинi застосову?ться для лiкування виразок на шкiрi.
   99. Фертик - вертун, франт (ферг -  стара  назва  лiтери  Ф  -  в  боки
взялася).
   100. Це строфа про дворову челядь при панських ма?тках,  яка  заслужено
мала в народi лиху славу осередка розбещеностi, морально? зiпсованостi.
   Скороход - слуга, що  бiг  перед  панським  екiпажем,  звiльняючи  йому
дорогу; також гiнець, посильний.
   I як з кишень платки тягли - в народному  побутi  хустка  мала  важливе
ритуальне значення (див. також коментар: I, 33). Дiвчина  дарувала  вишиту
власноручно хустку тому, кого покоха?. Отже, викрадення хустки - не просто
жарт, а образа дiвочо? честi, посягання на ?? добре iм'я.
   101. Якi ж дiвок охочi бить - йдеться про  жiнок,  якi  мали  служанок,
наймичок. Серед  них  рукоприкладство,  знущання  з  дiвчат-крiпачок  було
звичайним явищем. Пригадаймо повiсть Марка Вовчка "Iнститутка".
   104. Закурiм - загуляймо.
   107. Простонародна, мужицька строфа.  В  усiй  "Ене?дi"  не  зустрiнемо
строфи, до яко? б так пасувала ця назва. Суцiльний перелiк характерних для
народного середовища iмен, причому  бiльшiсть  -  у  знижено-зменшувальнiй
формi (не Терентiй, а Терешко, не Федiр - Федько, не Захар - Харько  i  т.
д.). У добу феодалiзму в стосунках мiж вищими i нижчими станами, а то й  у
самому простонародному середовищi такi форми iмен сприймалися як нормальне
явище. Але як випрямля?ться "сiрiсiнький  сiряк"  протягом  строфи!  Першi
п'ять рядкiв (половина строфи) - пiдкреслено вахлацькi iмена, i  тiльки  в
п'ятому рядку якось непомiтно, на останньому, -  перехiд  до  повних,  без
знижено-зменшувальних суфiксiв, iмен (пiсля Стецька,  Ониська  -  Опанас).
Дальшi два рядки  -  повнi,  "за  паспортом",  iмена.  А  заключний  рядок
зроблено ще на вищому рiвнi - тут не тiльки iм'я, а й  прiзвище.  В  давнi
часи на Укра?нi по-батьковi не було звичаю називати. Часто  про  батька  i
взагалi про рiд, походження  говорило  прiзвище  (Петренко  -  син  Петра,
Мiрошниченко - син мiрошника тощо). За iменами сто?ть  головне,  що  несла
епоха  занепаду  феодалiзму  посполитим,  сiромi,  -  емансипацiя   особи,
зрiвняння селянина з iншими станами.

   Тут був Вернигора Мусiй - за свiдченням сучасникiв  I.  Котляревського,
житель Полтави, швець, що потонув у Ворсклi.
   109. Сивиллi се не показалось - тут у значеннi: не сподобалось.
   Пахолок - хлопчина.
   111. Баба бридка, криворота - перед  палацом  бога  пiдземного  царства
Плутона стояла на вартi фурiя, богиня прокляття, помсти i  кари  Тезiфона.
Вона з наказу суддi пiдземного царства Еака мучила всiх грiшникiв, якi  не
спокутували на  землi  сво?х  грiхiв.  Тезiфону  уявляли  страшною  бабою,
оповитою гадюками, на головi в не? замiсть волосся теж клубочилися гадюки.
Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезiфона з  намови  Юнони  вселить  у
серце царицi Амати  i  рутульського  царя  Турна  ненависть  до  Енея,  що
прискорить вiйну мiж троянцями й ругульцями.
   Клепало, або калатало,  стукачка  -  дерев'яний  молоток,  яким  нiчний
сторож стука? в дощечку, щоб показати свою присутнiсть.
   112. Ремнями драла, мов бикiв - певне,  тут  треба  розумiти:  била  ?х
ремнями (ремiнними батогами), як бикiв.
   113. Що в пеклi е суддя Еак - герой старогрецьких мiфiв, син Зевса, Еак
правив островом Егiна. Прославився праведним життям та справедливiстю,  за
що пiсля смертi був призначений богами суддею у пiдземному царствi.
   115. Нi гич - нiчого; гариль - маленька порошиночка. Нар.: А не гарiля.
Нi цури, нi пилинки (Номис. - С. 39).
   Цвяхованi стiни - стiни, оббитi гвiздками для мiцностi й для краси.
   Шумиха - сухозлотиця, фальшива позолота.
   117. Тютюнкова горiлка - настояна на тютюнi, через те  вiд  не?  швидше
п'янiють.
   Настояную на бодян - бодян - ароматична вiчнозелена рослина.
   Пiд челюстями запiкану - челюстi - вихiд хатньо? печi  у  виглядi  арки
мiж припiчком i внутрiшньою частиною  печi.  До  челюстей  зручно  досягти
рукою, тут можна щось розiгрiвати, смажити та iн.
   I з ганусом, i до калгану - ганусiвка  -  наливка,  настояна  на  анiсi
(ганусi), трав'янистiй  ефiроноснiй  рослинi.  Калганiвка  -  настояна  на
калганi, корiнь якого також використовують для лiкування шлункових хвороб.
   Шафран, шапран (Сгосus) - у давнину особливо цiнна привозна спецiя. Ма?
надзвичайно  сильний  пряний  запах,  настойкам  нада?  оранжево-червоного
кольору.
   118. Перелiк ласощiв, якi  споживають  праведники  в  раю,  почина?ться
видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.
   Сластьони - пряженi на маслi або олi? млинцi з пшеничного  борошна.  Г.
Квiтка-Основ'яненко в "Салдацькому патретi" в жартiвливо-утрируваному тонi
малю? "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Тiльки  спитай,  на
скiльки тобi треба сластьоних, так живо пiднiме пелену та  й  знiме  стару
онучу [слово "онуча" тут ужите в  первiсному  значеннi  -  кусок  тканини,
ганчiрка), що нею горщик з тiстом накритий, щоб, зна?те, тiсто  на  холодi
не простивало, i затим пiд пеленою у себе держить; от пальцi послине,  щоб
тiсто не приставало, то й вщипне тiста, та  на  сковороду  ув  олiю  -  аж
шкварчить! - та зараз i пряжеть, i пода?, а вже на олiю не  скупиться,  бо
так з пальцiв i тече, тiльки,  знай,  обсмокту?"  (Квiтка-Основ'яненко  Г.
Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1.- С. ЗО).
   Стовпцi - печиво з гречаного борошна на олi?, що формою  сво?ю  нагаду?
перевернутий стаканчик з вузьким  денцем,  усiчений  конус.  Готувалося  в
особливих формочках-стаканчиках.
   З кав яром буханцi  -  спосiб  приготування:  "Вiдварюють  яловичину  з
сiллю, а тим часом вчиняють житнi з гречаною мукою млинцi, i це  подасться
разом. Буханцi нiчим не мастять" (Маркевич. - С. 150- - 15)).  Цей  спосiб
описаний  у  50-х  роках  XIX  ст.  Неясно,  чому  страва  назива?ться  "з
кав'яром". У  одинадцятитомному  тлумачному  "Словнику  укра?нсько?  мови"
слово "кав'яр" зафiксовано в значеннi "iкра". Можливо,  щось  пропущене  в
описi Маркевича. Iкрою, або кав'яром (зараз  застарiле),  називають  також
страву з дрiбно посiчених  овочiв,  грибiв.  Можливо,  яловичину  поливали
якимось соусом, приправою.
   Рогiз (Tuphа) - трав'яниста  багаторiчна  рослина.  У  молодого  рогозу
?дять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
   Паслiн  (Solanum)   -   трав'яниста   рослина,   яка   особливо   часто
зустрiча?ться на пустирях.
   Козельцi - трав'яниста рослина,  яка  росте  на  облогових  i  цiлинних
землях. З молодих рослин обчищають i ?дять солодкий корiнь.
   Терен i глiд - ягоди.
   119. Палаш - холодна зброя; прямий, довгий, гострий  з  обох  бокiв  (з
тильного боку до половини) клинок. Був на  озбро?ннi  росiйсько?  армi?  з
початку XVIII ст. до 70-х рокiв XIX ст.
   122. У цiй строфi названi всi, хто не заслужив раю, кому там не  мiсце.
У нiй наочно представлена i?рархiя державних iнституцiй, класiв, що стояли
над  народом.  Браку?  тiльки  вершини  пiрамiди   -iмператора.   Державна
бюрократiя ("чиновнi") - - землевласники  i  промисловцi  ("грошей  скринi
повнi"), купецтво ("в  яких  товстий  живiт"),  вченi  ("що  з  книгами  в
руках"), армiя (але не вся, а "рицарi" - офiцерський корпус,  генералiтет-
до того ж поставленi  в  один  ряд  з  "розбишаками").  I  нарештi  основа
пiрамiди - духовенство.
   Не тi се, що кричать: "i паки" - слово паки (староруське -  знову,  ще)
було частовживаним у православному богослужiннi. Стало загальною  кличкою,
якою дражнили православне духовенство, обiгрувалося в народних пародiях на
попiв та молитви.
   Не тi, що  в  золотих  шапках  -  золотi  шапки  -  мiтри,  якi  носили
високопоставленi представники церковно? i?рархi?, починаючи вiд ?пископа.
   Кому нема? мiсця в раю, той мусить бути в пеклi. Отже,  всi  згаданi  в
коментованiй строфi - там. I розташування  церковного  клiру  в  строфi  -
нижче духовенство всупереч i?рархi? сто?ть над вищим - мас свою фольклорну
основу. В  фольклорi  ?вропейських  народiв,  зокрема  нiмецькому,  вiдоме
оповiдання про монаха в пеклi, який сто?ть у  вогняному  котлi  на  головi
?пископа i завдяки цьому терпить меншi муки. Iван франко подав  укра?нську
паралель до цього оповiдання, записану  ним  в  рiдному  селi  Нагуевичах:
"Селянин по смертi стрiча? свого священика в пеклi. "?гомость, а ви що тут
робите?" - запитав вiн.  "Мовчи,  дурню!  -  вiдповiв  пiп.  -  Я  тут  на
бiскуповiй головi стою" (Франко I. Зiбр. творiв: У 50 т. - К., 1983. -  Т.
39. - С. 70).
   123. Навiженi - тут у значеннi: юродивi, божi люди.
   Бiг дасть - так вiдмовляли старцевi у милостинi.
   124. А послi вбгались i в оклад - оклад - грошовий податок на  людей  з
непривiлейованих станiв, якi мали нерухому власнiсть. Вбгалися в оклад тут
у значеннi: вийшли в люди.
   Се що проценту не лупили - не брали процента за позиченi грошi.
   125.  Бувають  вiйськовi,  значковi,   I   сотники,   i   бунчуковi   -
перелiчуються звання, якi надавалися  укра?нськiй  старшинi  за  полкового
устрою.
   Вiйськовий товариш - звання, якi у XVIII ст. гетьман присвоював козакам
за заслуги на вiйнi (дорiвнювало сотниковi).
   Значковий товариш - козацьке звання,  надавалося,  починаючи  з  друго?
половини XVII ст.  Значковi  вважалися  охоронцями  полкового  прапора  та
сотенних хоругов. Пiзнiше це звання надавалося синам полково? старшини.
   Бунчуковий товариш - помiчник генерального бунчужного,  який  на  вiйнi
берiг i захищав бунчук - вiйськову регалiю  гетьмана.  Бунчуковi  товаришi
становили верхiвку  укра?нсько?  старшини,  були  пiдлеглi  тiльки  самому
гетьмановi.
   Тут люде всякого завiту - завiг - тут у значеннi: звичай,  успадкований
з давнiх часiв.
   126. "Вiн божо?. - сказала. - кровi"  -  предок  Анхiза,  родоначальник
троянцiв Дардан, був сином громовержця Юпiтера.
   128. Побiг старий не просто - боком -  Анхiза,  за  те,  що  похвалився
iнтимним зв'язком з богинею Венерою,  розгнiваний  Юпiтер  ударив  громом,
пiсля чого той став кульгати на одну ногу.
   129. Не смiв мертвця поцiловать - зразок тонко? i  вiрно?  передачi  I.
Котляревським усiх нюансiв народно?  психологi?.  В  укра?нських  народних
звичаях i вiруваннях покiйнi батьки вороже настро?нi до сво?х живих дiтей.
Вони переслiдують i  намагаються  згубити  свою  дитину,  що  попада?  мiж
мертвих, особливо ту, що дуже побива?ться за ними. Вiдомi народнi  легенди
про мерця-матiр,  яка  ганя?ться  за  дочкою,  щоб  розiрвати  ??;  дочка,
втiкаючи, скида? частинами свiй одяг i поки мрець рве  його  на  шматочки,
встига? сховатися  в  домiвцi.  Iнколи  дочку  вiд  матерi  ряту?  покiйна
хрещена. Вiдома легенда про мерця-парубка,  який  переслiду?  дiвчину,  що
дуже  побивалася  за  ним.  В  цих  легендах  вiдбилися  засади  народного
свiтогляду, спрямованi на збереження i примноження людського  роду.  Живий
про живе дба?.
   131. Вечорницi - див. коментар: III, 8.
   Ворон - гра з циклу весняних вуличних  iгор  для  дiвчат.  У  фольклорi
свiтло, вогонь - життя, рух; темрява, морок - смерть,  тому  чорний  ворон
символiзу? горе, смерть.
   Весiльних пiсеньок спiвали - вихiд дiвчини на вечорницi означа?, що вже
почалося ?? дiвування i вона може виходити замiж.
   Спiвали тут i колядок - рiздвянi свята - найлiпша пора для вечорниць  i
досвiток. Рiздвянi обряди переплiтаються з iграми та розвагами  молодi  на
вечорницях (наприклад, вечорницi в  перший  день  рiздва  в  п'?сi  Тараса
Шевченка "Назар Стодоля" та в повiстi Миколи Гоголя "Нiч перед  рiздвом").
Треба розрiзняти  колядки  i  коляди.  Колядки  мають  обов'язково  тiльки
свiтський змiст,  коляди  присвяченi  духовно-релiгiйним  темам  ("Ой  сiв
Христос вечеряти" та iн.). Тому в пеклi спiвали саме колядки, а нi в якому
разi не коляди.
   Палили клоччя, ворожили - клоччя - грубе волокно,  одержане  як  вiдхiд
пiд час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно
знаходило всiляке застосування в побутi, в  тому  числi  й  ворожiннi.  Це
вiдбилося в казках, легендах, переказах.
   По спинi лещатами били -  лещата  -  двi  зв'язанi  палицi,  мiж  якими
затиску?ться якийсь предмет.
   Лещатами називають лозини, з  яких  плететься  тин.  Ймовiрно,  саме  в
такому значеннi це слово вжите в "Ене?дi". Можливо, йдеться  про  рiзновид
гри в "джгута", коли одному закривають очi i б'ють по закладенiй на  спину
руцi (долонею, джгутом, лозиною з тину i под.; див. коментар: I, 37).
   132. Джерегелi - коси, дрiбно заплетенi й викладенi вiнком на головi.
   Вегерi - танець, нiби угорського походження. Скакати вегерi - танцювати
навприсiдки; У "Словнику" П. Бiлецького-Носенка  зазначено:  вегерi  -  те
саме, що й танець гайдук (див.  коментар:  I,  ЗО)  (Бiлецький-Носенко  П.
Словник укра?нсько? мови. - К., 1966. - С. 92).
   Тiсна баба - дитяча, молодiжна гра; двi кiлькiсно рiвнi  групи  сiдають
на лавцi i починають тиснути одна на  другу.  Витiснена  група  вважа?ться
переможеною.
   У хатнiх вiкон пiдслухали - в день святого Андрiя (ЗО листопада за  ст.
ст.) або перший день рiздва дiвчата гадали, чи вийдуть цього  року  замiж.
Один iз способiв: увечерi дiвчина йде пiдслухувати пiд сусiдськi вiкна. Як
почу?, що хтось комусь у хатi скаже: "Iди!"  -  то  вийде,  а  коли  почу?
слова, змiст яких зводиться до "сиди на мiсцi!", - то не вийде.
   Ходили в пiвнiч по пусткам - у народнiй творчостi вiдомо немало  легенд
про страшнi, заклятi мiсця,  якi  людям  слiд  обминати,  -  пустки  (див.
коментар: III, 27). Цi мiсця пов'язанi з дiями  "нечисто?  сили":  чортiв,
вiдьом, з  якоюсь  страшною  подi?ю,  убивством.  Слухання  таких  iсторiй
справля? особливе враження  у  вiдповiднiй  ситуацi?.  Вечорницi  в  довгi
осiннi та зимовi ночi були найкращим мiсцем для слухання всiх тих страшних
iсторiй  в  дусi  гоголiвського  "Вiя"  чи  "Мертвецького  великодня"   Г.
Квiтки-Основ'яненка. Улюблений час "нечисто? сили" - з пiвночi  до  третiх
пiвнiв. Знаходилися смiливцi, що зголошувалися сходити опiвночi на страшне
чи то закляте мiсце, билися об заклад.  Iншi,  бувало,  чинили  перешкоди,
страхали смiливцiв. У другому актi п'?си Т. Шевченка "Назар Стодоля"  (дiя
вiдбува?ться  у  XVII  ст.)  зображенi  вечорницi.  Серед  iнших  епiзодiв
зустрiча?мо тут i ходiння "в пiвнiч по  пусткам".  Ключниця  сотника  Хоми
Кичатого, козир-дiвка Стеха похваля?ться сходити в стару корчму за  селом,
яку  "i  днем  люди  хрестячись  обходять,  а  вночi  нiхто  не   посмi?".
Склада?ться умова за всiма  правилами:  Стеха,  коли  не  дотрима?  слова,
ставить "пiввiдра слив'янки, три куски сала i паляницю", друга  сторона  -
"музикантiв на всю", тобто на  весь  вечiр.  Щоб  повiрили,  Стеха  мусить
принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тiльки з корчми.
   До свiчки ложечки палили - мабуть, йдеться про  звичай  топити  вiск  у
черепку, ложцi. Розтоплений вiск виливають на воду. Якщо, охолонувши,  вiн
нагадуватиме весiльний вiнець, то дiвчина скоро вийде замiж.
   Або жмурились по куткам - гра в пiжмурки: всi ховаються, один шука?.
   134. Ухо прехихе  -  невживане  зараз,  означа?  гостроту  i  жвавiсть.
(Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 500).
   Хвистка, порскенька - швидка, дуже жвава.
   136. Якi на Костянтина рвала - за  народними  вiруваннями,  трави,  якi
мають чудодiйну, цiлющу силу; ?х слiд рвати в Костянтинiв день (21  травня
за ст. ст.).
   I  те  гнiздо,  що  ремез  клав  -  ремез   сво?   мистецьки   зроблене
гнiздо-кошiль пiдвiшу? на очеретi або на деревi над водою. Воно фiгурувало
в народних обрядах, ворожiннях. Ремезовим гнiздом  пiдкурювали  хворих,  у
деяких мiсцевостях i  худобу,  бджiл,  риболовнi  снастi.  Бувало,  гнiздо
ремеза тримали в хатi як талiсман.
   Васильки - народна назва шавлi? гайово? (Salvia nemoposa)  та  близьких
до не? видiв (волошок, щирицi).  Васильки  входять  постiйним  мотивом  до
укра?нського нацiонального орнаменту. Настiй з василькових  квiтiв  здавна
використову?ться в народнiй медицинi.
   Папороть (Роlypodiophyta) - збiрна назва  дуже  численного  виду  трав.
Деякi папоротi застосовуються в народнiй медицинi.
   Шавлiя (Salvia)  -  поширена  на  Укра?нi  трава  з  великими  пахучими
квiтами. Деякi ?? види використовуються в народнiй медицинi.
   Петрiв батiг, цикорiй (Сiсhorium intybus) - трава з довгими стеблами  i
потовщеним коренем. Ма? лiкувальнi властивостi, з кореня цикорiю  i  зараз
добувають лiкувальнi препарати. Згiдно з  легендою,  цi?ю  травою  апостол
Петро вiдганяв дiтей, якi знущалися з Iсуса Христа, коли той пiднiмався  з
хрестом на Голгофу, звiдки й походить народна назва.
   Конвалiя (Соnvallariа) -  багаторiчна  трав'яниста  рослина.  Настiй  з
квiток конвалi? здавна застосову?ться як лiки при  серцевих  хворобах.  На
Укра?нi росте один вид - конвалiя травнева.
   Любисток (Levisticum) - ароматна трав'яниста рослина.  Корiнь  i  листя
використовуються в народнiй медицинi.
   Просерень (Scillа) - пiдснiжник, пролiсок.
   Чебрець (Thymus) - степова трава з повзучими стеблами,  цвiте  дрiбними
лiлувато-рожевими, iнколи бiлими квiтами, ма? лiкувальнi властивостi.
   I все се налила водою Погожею,  непочатою  -  зiлля  для  зцiлення  вiд
хвороб, для ворожiння треба було варити у свiжiй водi з криницi, з яко?  в
той день ще нiхто ?? не брав.  Ставили  зiлля  на  вогонь  з  вiдповiдними
ритуальними замовляннями.
   139. Покiль не будуть  цiловати  Ноги  чи??сь  постола  -  вiщий  голос
загляда? далеко вперед у грядущi вiки.  Заснована  Ене?м  Римська  держава
стоятиме до того часу, поки язичество не впаде пiд натиском ново?  релiгi?
- християнства - i на  ??  мiсцi  виникне  Священна  Римська  iмперiя  пiд
зверхнiстю  папи.  Гумористичне  обiгруеться  вiдомий   вираз:   "Цiлувати
пантофлю папи".

   ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
   1. Зразок жартiвливо? словесно? гри, так звано? "тарабарщини", ?? можна
розшифрувати приблизно так:
   Як три днi без борщу посидиш,
   Почне за серце тормошить,
   I пiдтягне живiт до спини,
   I в кендюсi забуркотить.
   Коли ж що за язик напха?ш,
   Живiт як слiд натеребиш,
   Утроба весело загра?;
   Об землю лихом добре вдариш,
   Вчорашнiй голод не згада?ш,
   Тодi тобi сам чорт не брат.
   Та що там теревенi править,
   Байки не кормлять солов'я.
   Ось ну калиткою трусни,
   Брязкалом душу звесели,
   Добудь з калитки п'ятака.
   Коли п'ятак у руку сунеш,
   То, може, новину почу?ш:
   Куди човни по морю править,
   Якi Юнона сiльця ставить
   I як ?? перехитрить.
   Словесна гра тут побудована на довiльнiй перестановцi складових  частин
слова i членiв речення: пiдмет - на мiсце присудка,  додаток  -  на  мiсце
пiдмета i т. д. За такою "тарабарщиною" -  добре  знання  i  чуття  рiдно?
мови, ?? гнучкостi, невичерпних словотворчих  можливостей.  Сiвiлла,  якiй
належать цi слова, - звичайна сiльська баба,  i  Котляревський,  укладаючи
"тарабарщину", виходив з ?? рiвня. Тiльки  один,  останнiй,  рядок  взятий
явно з другого лексикону - мандрованих дякiв:  "I  як  Еней  замiнервить".
Мiнерва - богиня  мудростi  в  стародавнiх  римлян.  Перед  нами  словесна
еквiлiбристика,  розрахована  на  те,  щоб  приголомшити,  збити  з  толку
спiврозмовника у вiдповiдальний момент розрахунку.  Щоб  розщедрити  Енея,
Сiвiлла обiця? ще стати йому в пригодi - навчити, яким шляхом плисти,  щоб
щасливо досягти мети, розповiсти, якi каверзи готу? йому  Юнона  i  як  ?х
уникнути. Еней замiсть запрошеного п'ятака да? старiй "шагiв з дванадцять"
(шiсть копiйок, шаг - пiвкопiйки). Хитра баба, тут  же  забувши  обiцянки,
"iзслизла, мов  лихий  злизав".  Iнтригуюча  i  малозрозумiла  тарабарщина
вигiдна ще й тому, що може тлумачитись i сяк, i так, тим самим  полегшуючи
обман. Вигiдно купити чи продати, надмiру розхваливши товар, заiнтригувати
продавця чи покупця - звичайна рiч. Ось зразок подiбно?  словесно?  гри  з
укра?нського фольклору: "Добривечiр, кумо! Чи не телячила мо?х  бачок?"  -
"Телячила, телячила! Пiд мо?м ночом стогували, мо? брехи  засобачили,  так
вони задрали лози та й побiгли в  хвости".  "Добрий  вечiр,  кумо!  Чи  не
бачила мо?х телят?" - "Бачила,  бачила!  Пiд  мо?м  стогом  ночували,  мо?
собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побiгли в лози" (Н о м и с.
- С. 253).
   5. Дати швабу - дати прочуханки, покарати.
   7. Нар.: Налякав мiх, то й торби страшно (Номис. - С. 112).
   8. Меньки, миньки, минь - прiсноводна риба.
   9. Заклятий острiв  перед  нами  -  йдеться  про  мiфiчний  острiв  Ея,
згадуваний у десятiй пiснi "Одiссе?" Гомера, а потiм - у"Ене?дi" Вергiлiя.
На островi жила чарiвниця Цiрцея, або Кiркея. Коли до не? потрапив пiд час
блукань по морю Одiссей, Цiрцея  перетворила  частину  його  супутникiв  у
свиней i на вмовляння хитромудрого царя Iтаки вернути  ?м  людську  подобу
запропонувала Одiссе?вi залишитися на островi i роздiлити  ??  любов.  Той
мусив прийняти пропозицiю Цiрце?, попросивши чарiвницю поклястися, що вона
не зробить йому нiчого поганого i поверне супутникам людську подобу. Через
рiк Одiссей умовив Цiрцею вiдпустити  його  разом  з  товаришами,  i  вони
попливли далi.
   10. У 10 - 14-й строфах цiкавий з iсторико-етнографiчного  боку  погляд
на риси нацiонального  характеру  ближчих  i  дальших  сусiдiв  укра?нцiв,
переважно  як  вiн  вiдбився  в  укра?нському  фольклорi.  Почина?ться   з
гумористично?, з гiрким присмаком самохарактеристики укра?нця, потiм iдуть
поляки, росiяни, прусаки (нiмцi), австрiйцi, iталiйцi, французи i т. д.
   По нашому хахлацьку строю - укра?нських козакiв за довгi чуби на головi
- оселедцi - прозвали "хохлами" (прозвище, певне, з'явилося  десь  у  XVII
ст.). Потiм воно поширилося на всiх укра?нцiв.
   Бровар - пивовар.
   Бовкун  -  упряжка  з  одного  вола.  Бовкун   -   ознака   бiдняцького
господарства.
   11. I "не позвалям" там забуде - тобто право вето. Польська  шляхта  на
державних сеймах мала право вiдхилити проект будь-якого законодавчого акту
вигуком "не позвалям!". В останнiй перiод iснування  феодально-шляхетсько?
Польщi як самостiйно? держави (перiод загострення  боротьби  мiж  великими
магнатами  i  шляхтою  та  ослаблення  влади  короля)  право  вето   майже
паралiзувало дiяльнiсть вищих державних iнституцiй. Агапiй Шамрай у статтi
"Проблема реалiзму в  "Ене?дi"  I.  П.  Котляревського"  висловив  слушний
здогад, що тут Котляревський "натяка? i на причини, що призвели до розрухи
сильну колись державу. Котляревський згаду? в зв'язку  з  цими  подiями  i
роль укра?нських народних мас у боротьбi проти  пансько?  Польщi  у  XVIII
ст.,  двiчi  називаючи  славного  ватажка  селянського  повстання  Максима
Залiзняка" (Котляревський I.П. Повне зiбр. творiв: У 2 т. - К., 1952. - Т.
1. - С. 41).
   Чуйка - у полякiв верхнiй чоловiчий одяг, шинель.
   Жупан - у полякiв вiдомий з дуже давнiх часiв верхнiй  чоловiчий  одяг,
щось близьке до сучасного пiджака. Знали жупан i на  Укра?нi,  як  верхнiй
чоловiчий одяг заможнiших верств, аналогiчний сучасному пальтовi.
   Москаль - бодай би не козою  Замекекав  з  бородою  -  москаль  -  тут:
росiянин. Так десь у XVII ст. прозвали укра?нцi росiйських стрiльцiв  нiби
за прийнятi в них гострi бороди.
   А прус хвостом не завиляв - солдати пруссько? армi?  носили  перуку  iз
заплетеними назад кiсками - мов хвостик. Характеристика  Пруссi?  -  опори
феодально? реакцi? i мiлiтаризму в ?вропi - просто навдивовижу глибока  та
iсторично конкретна. I. Котляревський був очевидцем запобiгливо?  полiтики
переможено? Наполеоном Пруссi?. Коли писалися цi рядки "Ене?ди", прусський
король i юнкерство були слухняними слугами французького  iмператора,  дещо
пiзнiше (у 1812) брали участь у вiйнi з Росi?ю; пiсля поразки у цiй  вiйнi
при?дналися до антифранцузько? коалiцi?, потiм - до реакцiйного Священного
союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимiв у ?вропi.
   Дойда, Чухрай - тут у значеннi: клички мисливських псiв, хортiв.
   12. Цесарцi - австрiйцi, пiдданi  цiсаря  Австрiйсько?  iмперi?.  Пiсля
того як у кiнцi XVIII ст. припинила самостiйне державне iснування  Польща,
до   Австрiйсько?   iмперi?   вiдiйшла   частина    укра?нських    земель.
Характеристика австрiйцiв  Котляревським,  так  само  як  i  пруссiв,  то,
власне, характеристика армi?, а  не  строкатого  за  нацiональним  складом
населення "клаптево?" iмперi?.
   Цирце? служать за гусар - гусари - легка кiннота  в  росiйськiй  та  ще
деяких ?вропейських армiях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський
зразок, були сво?рiдним втiленням вiйськових корпоративних доблестей.
   Iталiянець же маляр -  захожi  iталiйцi  на  Укра?нi  i  в  Росi?  були
звичайно музикантами, малярами,  будiвничими,  взагалi  людьми  мистецтва.
Цiкаво порiвняти зображення iталiйця в поемi "Ене?да" i у творi iншо? доби
й iншо? лiтератури -  романi  класика  нiмецько?  лiтератури  Томаса  Мана
Чарiвна гора" (1924). Один з геро?в  роману  -  iталi?ць  Людовiко  Сеттем
брiнi людина мистецтва, складна i суперечлива особистiсть. У  даному  разi
нам важливо вiдзначити, що для головного героя "Чарiвно? гори" нiмця Ганса
Касторпа його вчитель Сеттембрiнi  -  типовий  iталi?ць,  у  нацiональному
характерi якого, з погляду iноземця, ? щось  вiд  комедiанта.  Сеттембрiнi
надiлений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'явля?ться протягом  усього
роману.
   13. Так багато мiсця, як укра?нцям (цiлу строфу), в "Ене?дi"  придiлено
ще однiй нацi?, яка в ту епоху  була  на  авансценi  свiтово?  iсторi?,  -
французам. Тут бачимо не тiльки iронiю. Неприхильне ставлення  до  Велико?
французько? революцi? (1789 - 1794) i  наступних  подiй:  во?н  Директорi?
(1795 - 1799), приходу до влади Наполеона  Бонапарта,  потiм  безперервних
наполеонiвських во?н - виражене в  коментованiй  строфi  ясно.  Правда,  в
лiтературi про Котляревського були спроби довести, що  вiн  мав  на  увазi
тiльки   пiсляреволюцiйний   перiод   французько?   iсторi?,   але   легко
переконатися, що дана  строфа  цього  не  пiдтверджу?.  На  якого  владику
"лаяли" французи - добре вiдомо: на короля Людовiка XVI, що його  змела  з
французького трону революцiйна хвиля i який згодом був гiльйотинований.  I
все ж  погляд  Котляревського  на  французьку  революцiю  можна  правильно
зрозумiти, тiльки пам'ятаючи про його стiйкi демократичнi переконання, про
численнi факти зв'язкiв з близькими до декабристiв колами. Вiн не  мiг  не
спiвчувати   лозунговi   французько?   революцi?    "Свобода,    рiвнiсть,
братерство!"
   Сi перевернутi в собаки - в укра?нському фольклорi вiдома  легенда  про
людей-песиголовцiв, що живуть у якомусь далекому краю i з'?дають  кожного,
хто до них потрапля?. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з  багатих  на
фантастичнi елементи перекладних  повiстей,  вiдомих  у  нас  ще  з  часiв
Ки?всько? Русi. Так, аж до XVIII  ст.  включно  мала  велику  популярнiсть
"Олександрiя". У поход