Микола Кулiш. П'?си (Збiрка) ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: ?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) ?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ ** МИНА МАЗАЙЛО ** КОМЕДIЯ ПЕРША ДIЯ _1_ Нарештi У л я прийшла. Р и н а до не?, од люстра: -_ Ой, Улю, ой, тiльки Улю, i тобi не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собi, що в нас у кватирi робиться! Це ти купила новi рукавички? За скiльки?.. Що тiльки, Улю, робиться! Братик мiй Мокiй уже збожеволiв од сво?? укрмови, ти розумi?ш? У л я тiльки на дверi - i собi до люстра. Виглянулась. Примружила очi: -_ За три сорок! Р и н а до люстра. Зробила трагiчнi очi: -_ I, мабуть, уб'? папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегорiла - так пише по-укра?нському, цiлу нiч пише, ти розумi?ш, навiть вiршi пише! У л я повернулася од люстра: -_ Що ти кажеш? Р и н а до люстра, перехрестилась:_ -_ От на! А папа не те що од Мокiя укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросiйське прiзвище змiнити хоче i вже напиту? собi вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг'i"... У л я навiть од люстра вiдiйшла:_ -Так? Р и н а - А Мокiй не тiльки не зна про це, а навпаки - мрi?, ти розумi?ш, мрi? до нашого прiзвища Мазайло додати ще Квач. У л я аж сiла:_ -_ Та що ти кажеш? - А папа ще зранку пiшов до загсу на вивiдки, чи можна змiнити прiзвище i чи ма? вiн право заставити Мокiя, ти розумi?ш? Мокiй про це нiчого не зна, розумi?ш? Мама пише секретного в цiй справi листа до тьотi Мотi в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в дверi. "Мамо, на хвилинку!.." До Улi)_ якнайскорiше при?хала, ти розумi?ш? Розумi?ш тепер, що в нас у кватирi робиться! 2_ Увiйшла М а т и. Р и н а до не?: -_ Ти написала листа? М а т и - Уже й одiслала. Р и н а - Жаль! Я оце подумала; нiхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло)._ Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му! М а т и теж заломила руки. В люстро: -_ Навiщо телеграму, коли я вже витратила десять копiйок, послала листа? Р и н а - Ой мамо, яка ти ?й-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти зна?ш, що у нас тут статися може? Зна?ш?.. (Виразно)._ Все! А ти кажеш - навiщо... Зараз пiди й напиши! М а т и пiшла. _ У л я - Слухай, Ринко! Невже i прiзвище в загсi мiняють? - А ти думала де? Тiльки в загсi! Прiзвище, iм'я, по батьковi, все життя тепер можна змiнити тiльки в загсi, розумi?ш? Ой Улю, ой Улюнюi Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокiй закохався у тебе. Може, вiн кине сво? укра?нськi фантазi?, може, хоч прiзвище дасть помiняти... - Ха-ха! Хiба це поможе? - Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партiю забувають, i не абихто... Улюню! Золотко! - Ти серйозно? - Серйозно. - Не зможу я цього зробити. - Чого? - Ну, просто не зможу. Хiба я така? - Зможеш! У тебе чарiвнi очi, чудеснi губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закоха?ш. - Це тобi так зда?ться. - От на! Вiн менi навiть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарнi очi. - Серйозно? - Серйозно! Тим гарнi, казав, що iнодi нагадують два вечiрнi озерця в степу. У л я в люстро:_ -_ Що ти кажеш? - От на! У л я роздумливо, мрiйно:_ -_ Два вечiрнi озерця. Р и н а пiдкреслено:_ - Не забувай - у степу. У л я роздумливо, критично:_ -_ Два вечiрнi озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Зна?ш, яку партiю знайшла собi Оля Семихаткова? - Ну? - Комунiста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щолiта вiдпочиватиме в Криму. А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспiйське. Крiм того, вiн сам з металiстiв, мускулатура в нього... Ола каже, як обiйме - щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропiчний лiс. Температура - сорок. Р и н а - Отож почни з Мокiя, Улько, - практику М а т имеш, як треба закохувати. Дума?ш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комунiста? Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокiй теж у комсомолi скоро буде, розумi?ш? У л я зацiкавлено:_ -_ Серйозно? - Вже на збори ходить. З__ Увiйшла М а т и. _ Р и н а - Написала? М а т и - "Курськ, Кор?нний ринок, 36, Мотронi Розторгу?вiй. Негайно, негайно при?зди. Подробицi листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двiчi "негайно", щоб вона, як тiльки одержить телеграму, так щоб i ?хала... Р и н а - А подробицi листом навiщо? М а т и - Як навiщо? Щоб з них наперед довiдалась, що ж таке у нас робиться... Р и н а - Ну, то вона й ждатиме листа. М а т и з досади прикусила язика. Тодi:_ -_ То я хотiла, щоб не пропали тi десять копiйок, що на листа витратила. Р и н а - Дай я покажу, як писати! (Вголос)._ "Курськ, Кор?нний" - це так, ринок можна викинути, знають i так. (Подумала)._ "Мрiя воскресла. папа мiня?..." М а т и - Не папа, а Мина. Телеграма од мене. Р и н а - Не заважай! Менi нiколи!.. "Мрiя воскресла. Мина мiня? прiзвище. Мокiй збожеволiв укрмови. Станеться катастрофа. При?зди негайно". (До матерi)._ Розумi?ш тепер, як треба писати? На, перепиши й одiшли! (М а т и вийшла, Р и н а до Улi)._ Тепер ти розумi?ш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай! У л я схвильовано: -_ Ну як я почну, чудiйко ти? Сама зна?ш, який вiн серйозний, ще й укра?нський. Ну як до його пiдступитися? З якого боку? - З якого? - Так. - З укра?нського. - Не розумiю. Як це? - А так, що тiльки з укра?нського. У л я подумала: -_ Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж iншого боку нема, а ти кажеш: тiльки з укра?нського. Вiн же з усах бокiв укра?нський. Р и н а подумала. Раптом: -_ Ха-ха! Ти дурна! - Серйозно? - Серйозно дурна! А я що тобi кажу? Тiльки з укра?нського. Це й означа?, що в нього другого боку нема, що вiн кругом укра?нський. У л я розсердилася: -_ Як так, то й розумiти не хочу! Взагалi! Бо все це дурницi взагалi. Р и н а побачила - лихо: -_ Улю! Золотко! Ти не дурна! У л я до люстра:_ -_ Не хочу! Не можу! Не знаю, як... - Я покажу, як. Ось я зараз покличу його i покажу, як почати. - Нi, нi! - Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Вiн зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього пiдiйти, з яко? сторони вiн одмика?ться. Дурненька, не бiйся! Я тобi дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка. - Нi, нi! Я не розумiю! не розумiю! Тодi Р и н а натхненно, з викликом:_ -_ Не вiриш? А хочеш, Улько, i вiн тебе поведе сьогоднi в кiно? Як усяка Уля, У л я - кiноманка: -_ Ти серйозно? Р и н а не така, щоб назад. Перехрестилась, немов збираючись у воду пiрнути: -_ От на! Тiльки ти, Улю, не зiрвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумi?ш? Можеш навiть мовчати, тiльки пiдтакни коли, кивни головою, усмiхнися. А далi - сама побачиш... (Постукала в дверi до брата). _Моко, вийди на хвилинку! Чу?ш, Моко? У л я ледь чутно, самими рухами: -_ Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, пiдбiгла до люстра. Очевидно, хотiла зробити очi озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце)._ 4_ Увiйшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно: -_ Т ь о т я не одержить тако? телеграми! Р и н а - Цс-с... Чого? М а т и тихше:_ - А того, що в нiй тринадцять слiв, ти розумi?ш? Треба скоротити. 5_ Увiйшов М о к i й, юнак з чорним висипом, пiд носом i по пiдборiддю, з мрiйними, але злими очима. Хотiв гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама: - Ну? Р и н а зробила знак матерi, щоб та негайно вийшла. М а т и вийшла. Р и н а до брата: -_ Ти, зда?ться, знайомився колись. Моя подруга - У л я Розсоха. У л я самими губами: -_ Розсохина. Р и н а з натиском: -_ Розсоха. М о к i й незграбно подав руку: - Гм... Р и н а - На хвильку, Моко. Улi страшенно вподобалось укра?нське слово - бразолiйний, а я не знаю, що воно означа?. Яка його тяма? М о к i й хмуро, недовiрливо: -_ Бразолiйний, ти хочеш сказати? Р и н а до Улi:_ -_ Як, Улю?.. Ах, так! Бразолiйний! Бразолiйний! М о к i й уважнiше подивився на Улю. Кахикнув._ Тодi глухо:_ -_ Бразолiйний - темно-синiй (До сестри)._ Бiльш нiчого? (Взявся йти)._ Р и н а до Улi:_ -_ Бразолiйний - темно-синiй, розумi?ш, Улю?! (До брата)._ У л я каже, що воно звучне таке, свiже - бразолiйний. Бразолiйний. М о к i й до Улi. Стримано: -_ Ви де чули чи вичитали це слово? У л я розгубилась: -_ Я?.. Я не зна... Воно менi просто взяло i вподобалось... Р и н а перехопила: -_ Улi ще одне подобалось слово... (До Улi)._ Яке ще тобi подобалося слово? Зда?ться... ну, як? "Бринить" ти казала? У л я - "Бринить". Р и н а - Що таке "бринить", Моко? М о к i й м'якше: - А,_ "бринить". По-руському - "звучить". Та тiльки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" ма?... (До сестри, нахмурившись). _Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала... Р и н а здивовано: - Я? М о к i й суворiше:_ -_ Авжеж, питала. Просила, щоб я пiдлоги за тебе натер, i перед тим питала. Р и н а - Невже питала? Тепер пригадую. (До Улi). _Пам'ята?ш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата)._ А я у тебе спитала для Улi, та забула. (До Улi). _Пам'ята?ш? У л я - Аж двiчi! Р и н а сказала, що ви добре зна?те укра?нську мову, а менi саме тодi вподобалось це слово, i воно менi, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"? Р и н а перебила: -_ "Бринить"! Отодi я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово... М о к i й до Улi: -_ "Бринить" ма? декiлька нюансiв, вiдтiнкiв. По-укра?нському кажуть: орел бринить. Це означа? - вiн високо, ледве видко - бринить. У л я примружила очi. Р и н а до Улi: - Ти розумi?ш? У л я кивнула головою. М о к i й м'якше: -_ Можна сказати - аеро бринить. А от iще кажуть: снiжок бринить. Це як випаде, а тодi зверху, в повiтрi, ледве примiтний такий, бринить. Р и н а до Улi: -_ Ти розумi?ш? У л я нiжно всмiхнулась. М о к i й розворушився: -_ Або кажуть - думка бринить. Це треба так розумiти: тiльки-тiльки береться, вона ще неясна - бринить. Спiв бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пiсню... У л я мрiйно: -_ Бринить. М о к i й з гумором: -_ Губа бринить. Так на селi й кажуть: аж губа бринить, так цiлуватися хоче. У л я - А зна?ш, Рино? Менi справдi вподобалось це слово. Р и н а - Серйозно? У л я - Серйозно! Р и н а - Браво! Ти, я бачу, тепер зрозумiла, як i що. (До Мокiя)._ Мiж iншим, У л я страшенно любить укра?нськi кiнокартини i написи... каже, що вони якiсь... (До Улi). Якi, Улю? У л я - Надзвичайнi. Р и н а до Мокiя: - Ти розумi?ш? М о к i й - На жаль, гарних укра?нських кiнокартин дуже мало... Дуже мало! Р и н а - Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж i просить, щоб я з нею пiшла сьогоднi в кiно. А менi нiколи, розумi?ш? М о к i й - Гм... Бачиш, менi треба сьогоднi ввечерi на комсомольськi збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольськi збори... Я пiшов би, та менi треба на збори комсомолу. Р и н а - Я б сама з нею пiшла, та коли ж ?? цiкавить не так картина, як написи до не?: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улi). Я_ не знаю, чого тебе це цiкавить. У л я здивовано: -_ Мене? Р и н а - Не однаково - чи чистою, чи робленою?.. М о к i й - Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорi" - краса! Стильнi, поетичнi, справжньою укра?нською мовою писанi. А подивiться ви на написи по других кiнокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову... Р и н а до Улi: -_ От хто б тобi розказав, Улю! От хто б вiдповiв на всi тво? щодо укра?нсько? мови запитання! М о к i й до Улi:_ -_ Бачите, менi треба на збори комсомолу... А вас справдi цiкавить все це? Укра?нська мова i... взагалi? У л я - Взагалi страх як цiкавить! Р и н а - Як стане коло укра?нсько? афiшi: чита?-чита?, дума?-дума?, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю! М о к i й до Улi, приязно:_ -_ Серйозно? У л я почервонiла:_ -_ Серйозно! М о к i й - А зна?те, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афiшу, вивiску або таблицю - i досади тобi на цiлий день. А якi жахливi афiшi трапляються, як перекручують укра?нську мову... У л я - Серйозно? М о к i й - Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афiшку - помилу?тесь. (Побiг i вернувся, щоб справити чемнiсть)._ Вибачте, я зараз... На хвилинку... Тако? афiшки ви ще... (Побiг)._ Р и н а до Улi:_ -_ А що?! Ще один захiд - i ти, Улько, сьогоднi в кiно. Ти тепер розумi?ш, як з ним треба поводиться? От тiльки забула я попередити тебе, що не всяке укра?нське вiн любить, розумi?ш? Раз на iменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросiйську сорочку й штани. Так ти зна?ш, сокирою порубав. У л я пошепки: -_ Що ти кажеш? - От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кiмнату, розумi?ш? Бо тут вiн покаже тiльки афiшу, а там у нього словники, книжки. Хвильовi всякi. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки вiдповiдатиме. Побачиш яку книжку - i питай. Побачиш там Хвильового i питай, а тодi в кiно. Ну, а там ти вже сама зна?ш, як i що. Iди! Дай я тебе перехрещуi У л я до люстра. Вiд люстра пiд хрест. Тодi раптом стала: - А_ що, як не так спитаю? Не попаду на його смак? Р и н а - Попадеш. У л я - Ну як? Як? Коли менi зда?ться, що "Сто?ть гора високая" краще за Тичину. Р и н а на мить замислилась, потьмарилась. Раптом обличчя Тi засвiтилося: -_ Прекрасно? Оце i май на увазi: що тобi подоба?ться, те йому не подоба?ться, i навпаки, розумi?ш? У л я добрала розуму: -_ А не помилюся? Р и н а -Нi! У л я боязко пiдiйшла до Мокi?вих дверей. Постояла. I таки пiшла. Р и н а до люстра: - Ху! Слава Богу. 6_ Увiйшла М а т и. Р и н а - Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала? М а т и - Вже й одiслала. Домаху попросила, щоб вiднесла. Тiльки я скоротила... Р и н а - Як же ти скоротила? М а т и - Так, як я одна тiльки вмiю. Вийшло коротко й дешево. Ось копiя: "Курськ, Кор?нний, 36. Катастрофа. Мока укра?нець. При?зди. Лина. Негайно при?зди". Все... Р и н а - Ха-ха! Та Т ь о т я нiколи не одержить тако? телеграми! М а т и - Не вигадуй дурниць! Це тобi досадне за тринадцять? Р и н а - Та кому телеграма? Кор?нному ринковi? М а т и - Тьотi ж: Кор?нний, 36, Катастро... Прикусила язика, аж позеленiла. Тодi:_ -_ Ну що ж тут такого? На Кор?нному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьотi Мотi. Р и н а за копiю:_ - Ослице! Дай я допишу! М а т и вирвала назад: -_ Я сама! Р и н а - Дай, кажу! М а т и - Я сама, кажу! Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже М а т и вискочила в коридор. Повернулась блiда, ще бiльш схвильована: -_ Папа прийшов... 7_ Ускочив М а з а й л о. Подивився гарячими, натхненними очима: -_ Дайте води! (Випив води. Помацав серце)._ Думав, не переживе... М а з а й л и х а i Р и н а - Ну? - Не мiняють? М а з а й л о - По радiо читають, в анатомiях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це перш за все орган, що передчува i вгаду?. Однинi вiрю йому, а бiльш нiкому в свiтi. Серйозно кажу! М а з а й л и х а та д о ч к а й собi за серце: -_ Помiняли? - Не мiняють? М а з а й л о - Ще як я пiдходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а укра?нець? Почу?, що мiняю, так би мовити, його укра?нське - i заноровиться. На зло тобi заноровиться. I навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тiльки прiзвище, всю Укра?ну змiнив би? А що, як i такий, що що йому, до твого прiзвища - до себе вiн байдужий пiд час служби, себто сидить, нiчого не бачить i себе не помiча? А що, як такий, думалось, що почне з дiда-прадiда? А що, як не той, i не другий, i не третiй?.. А що, як i той, i другий, i третiй?.. I серце, серце вже тодi передчуло. Там сидiв... (Випив води}._ Од усiх вищезгаданих середнiй. М а з а й л и х а - Которий же? - Середнiй од усiх, кажу! Арихметично середнiй, помо?му. Увiйшов... Р и н а -Хто? М а з а й л о - Я! Вiн сидiв. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - i раптом вiдчув, що вся кров менi збiгла в ноги i стала. А серце, як дзвiн на пожар, бев-бев-бев... i десь, немов як справдi пожар, зайнялося. Палахкотить... Питаю i не чую свого голосу: чи можна, кажу, змiнити прiзвище? Вiн подивився i знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в головi. Двадцять три роки, кажу, носю я це прiзвище, i воно, як вiспа на життi - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регiт взяли: Мазайло! Жодна гiмназистка не хотiла гУ л яти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання вiдмовлялися - Мазайло! А вiн знову: "Вам чого? - питаю". М а з а й л и х а - Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав? Р и н а - I тепер смiються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав? М а з а й л о - Я нiчого не сказав. То менi лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним i мовчав.. Менi зацiпило... М а з а й л и х а - Було б голкою вколотися. М а з а й л о - Хтось одвiв мене до дверей. Все - як у туманi. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. I раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповiщення... Немов не я, немов хтось iнший за мене чита - (серце!). Список осiб, що мiняють сво? прiзвище. Минько Панас на Мiнервина Павла. Читаю, не розумiю. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самiйла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Iсидiр Срайба на Алмазова, i тут все прояснилось. Я зрозумiв, де я i чого прийшов, повернувся назад, питаю i чую свiй голос: скажiть, чи можна змiнити сво? прiзвище i як? I чую арихметичний, щодалi симпатичнiший: "Можна!" Отак i отак... Ура! - крикнуло серце. Р и н а радiсно i разом погрозливо: - Цс-с-с. (Показала на дверi, де Мокiй). М а з а й л о натхненно, але тихiш: - Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцiлував жiнку). Отак! (Дочку). Отак (знов жiнку) i отак! М а з а й л и х а, мало не плачучи з радостi: -_ Яке ж тобi прiзвище дадуть, Минасю?.. Яке? Р и н а - Було б попросити i нам Алмазова... М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором: -_ Отак i отак! Виберiть прiзвище, яке до вподоби. Жiнка i дочка руками, мов крилами птицi, наввипередки: -_ Сiрен?в! Сiренський! - Розов! Де Розе! - Тюльпанов! - Фон Лiлi?н! М а з а й л о, диригуючи: -_ Подайте заяву. На два рублi марок. На публiкацiю тиждень чи два. Все! (По паузi, погладивши серце). _Думав, не переживе. М а з а й л и х а - З Мокiем що робити, Минасю? Вiн ж" i слухати не захоче... М а з ай л о раптом переста? диригувати. Потемнiв: -_ Вiн ще не зна?? М а з а й л и х а -Нi! М а з а й л о з радiсним гнiвом: -_ Заставлю? Виб'ю з голови дур укра?нськийi А як нi - то через труп переступлю. Через труп!.. До речi, де вiн? Покличте його! Покличте негайно? (Гукнув)._ Мо-кiю! Чу?ш? Гей, ти! Дочка спинила: -_ Папо, поки що йому про це нi слова! До публiкацi?, розумi?ш? М а з а й л о - Тепер не боюсь! Не боюсьi Бо тричi звертавсь я до загсу, тричi, тричi допитував... Аж нiчого вiн не може вдiяти. Маю повне, необмежене право змiнити не то що сво? прiзвище - по батьковi й дiдове iм'я й прiзвище. Чула?.. Та пiсля цього... Мокiю! Д о ч к а - Ти, зда?ться, ма?ш знайти собi вчительку? М а з а й л о - Правильних проiзношенiй?.. Вже знайшов! Найняв! В понедiлок прийде на лекцiю... Прекрасна вчителька. Рафiнадна руська вимова... Прiзвище Б а р о н о в а - К о з и н о. М а з а й л и х а - Яка краса! Дочка до батька: -_ I ти дума?ш, що Мока, знаючи про змiну прiзвища, не вчинить пiд час лекцi? демонстрацi?" скандалу? М а з а й л о - Уб'ю! М а з а й л и х а - Минасю, яка грубiсть! М а з а й л о - Ну, вигоню з дому! Д о ч к а - Ой, папо, ой, тiльки, папо! Який ти... Та краще до публiкацi? помовчати. З'яви собi: ти вибира?ш прiзвище - Мокiй нiчого про це не зна, розумi?ш? Ти береш лекцi? "правильних проiзношенiй" - Мокiй не зна, розумi?ш? Тим часом я i мама склика?мо родичiв на сiмейну раду - Мокiй не зна... М а з а й л и х а - Сестру мою Мотю з Курська. Дочка - Можна буде ще дядька Т а р а са з Ки?ва. М а з а й л и х а жахнулася:_ -_ Т а р а са Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокiй i вдався? Там такий, що в нього кури по-укра?нському говорять. Д о ч к а - Без дядька Т а р а са! Т ь о т я i ми натиснемо на Мокiя, розумi?ш, папо? М а т и - Та Мотя одна на нього подi?!.. Хiба ти, Минасю, не зна?ш, як вона вмi? взагалi? Д о ч к а - Крiм того, ще один план ? на Мокiя вплинути... Не вiриш? А хочеш, папо, i вiн за тиждень-два кине сво? укра?нськi мрi?? От давай! Тiльки ти мовчок. Розумi?ш? Жiнка нервово:_ -_ Мино! Д о ч к а - Абсолютний мовчок на два тижнi. Не вiриш? Ну, на тиждень, папочко! Жiнка погрозливо: -_ Мин-но! Дочка, поцiлувавши батька: -_ Пане Сiренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну? М а з а й л о - Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро)._ Все одно я скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй... _ 8__ В цей момент пiдвищений, радiсний голос М о к i ? в: -_ ...Мазайло-Квач, наприклад. Вирвався з рипом дверей. М о к i й вийшов з У л е ю. Не помiтивши навiть батька, переконував далi, агiтував Улю: -_ Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригiнальне, демократичне, живе прiзвище. Це ж зовсiм не те, як якесь заяложене, солодко-мiщанське: А р е н с ь к и й, Ленський, Юрiй Милославський... Взагалi укра?нськi прiзвища оригiнальнi, змiстовнi, колоритнi... Рубенсiвськi - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прiзвище, Улю! Антирелiгiйне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А нiмецькi хiба не такi, як укра?нськi: Вассерман - вода-чоловiк, Вольф - вовк. А французькi: Лекок - пiвень. У л я обернулася до Рини:_ -_ Ми йдемо в кiно! ДРУГА ДIЯ Два днi згодом Р и н а допитувала в Улi (перед люстром): -_ Ну, як же ти не зна?ш, ой, Улю. Ти ж з ним в кiно ходила? - Вчора i завчора. - Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш? - Навiть iз сиропом... - Печення вiн тобi купував? - Аж п'ять, Рино! - До самого дому провiв? - До ворiт. Ще й постояв трохи. - I ти не зна?ш, як вiн - закохався чи?.. В Улi аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом: -_ Стривай, Ринко! Р и н а вичiкувальним голосом: - Ну? - Стривай, я скажу... Як пили ми пiсля кiно воду, я на нього глянула, отак... Вiн на мене - отак. Сказав, що по-укра?нському "зрачки" "чоловiчками" звуться. - Ну? - Тодi, як iшли додому, я, ти зна?ш, спотикнулась, а вiн - хоч би тобi що. Тiльки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братiв? Там, каже, ? такi слова: "сво? бiлi нiжки на сире корiння, на бiле камiння спотика?". От, каже, де збереглася укра?нська мова. - Ну? - Тодi, як повела я його через сквер (це той, де, зна?ш, завжди сидять i цiлуються), вiн сказав: як-то прекрасно оповiла укра?нська мова кохання: я покрию, каже, свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не склювали... - Ну? - А як вела його повз тих, що, зна?ш, уже лежали, вiн сказав, як укра?нська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в голiвоньку, каже, а друга - обняти... - Ну? - А бiля ворiт, як уже розставатися, сказав вiн менi: ваше прiзвище Розсоха - зна?те, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах ? чотири зiрки - то криниця, далi три зiрки - то дiвка пiшла з вiдрами, в розсохах, каже... А тодi подивився менi в очi глибоко-глибоко... - Ну? Ну? У л я зiтхнула: -_ Попрощався i пiшов... Ти не скажеш, Рино, як вiн - чи хоч трохи закохався, чи... Р и н а - Та я тебе про ще питаю, Улько, тебе... Оя, яка ж ти дурна, розумi?ш? У л я - Коли я дурна, а ти розумна, то скажи менi, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, коли б вiв тебе отак проводжав? - Що б я сказала? - Так. - Коли б я була ти, а ти - я? -Так. Р и н а осiклась, поморщила лоба. А У л я як У л я - зрадiла: -_ Ага! Ага!.. I ти б не знала, що сказати, Рнно! Р и н а - Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна. У л я образилась: -_ Як так, то тебе бiльше не питатиму, i ти меве не питан... Р и н а - Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тiльки зна?ш що? Менi зда?ться... У л я Ну? Р и н а - Вiн, кажеш, заглянув тобi в вiчi, як пили зельтерську? - Так. - I бiля ворiт, як розставались? - Глибоко заглянув... - Менi зда?ться, що вiн закохався. У л я в люстро:_ -_ Що ти кажеш, Рино? Р и н а - От на! Принаймнi закоху?ться. Тiльки ти. Бога ради, поспiши, Улюню, прискор цей процес, розумi?ш? Треба, щоб вiн взагалi не вкра?нською мовою мрiяв, а тобою, золотко, тво?ми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобi сто?ть? У л я - I зробила б, може, та коли ж вiн чудний такий. Ну чим ти на нього вдi?ш? Коли навпаки - вiн на тебе словами отими тощо... аж пахне. Р и н а - Вiн на тебе словами, вiршами, iдеологi?ю, а ти на нього базою, розумi?ш? Базою... Тим-то i поклалась я на тебе, Улько, що ти ма?ш такi очi, губи, взагалi прекрасну базу ма?ш. Крiм того, мене ти слухатимеш, мо?? поради. Так, Улюню, так? У л я випнулась уся. Зiтхнула. Мовчки поцiлувала Рину._ Р и н а - Так!.. Добре, серце, що ти сьогоднi надiла бiльш прозористi панчохи, розумi?ш? За новою модою. До того ж вони й на колiр кращi - якiсь манливi, теплi... Чудесно! У л я перед люстром:_ -_ Що ти кажеш? Р и н а - Чудесно, кажу, i кличу Мокiя... У л я, звичайно, за серце, до люстра:_ -_ Рино, хвилинку!.. Та Р и н а вже без уваги на те. Пiшла, покликала Мокiя:_ "Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла._ _ 2__ Увiйшов М о к i й. Певно, читав, бо з книжкою, олiвцем i сантиметр у руках:_ -_ Гм... це ви? У л я - Я... по книжку... А ви думали хто? М о к i й - Думав, що це... ви. В У л i забринiло в грудях:_ -_ Серйозно?.. А я по книжку до вас. - По яку? У л я трошки розгубилась:_ - По яку? Взагалi по укра?нську книжку. У Мокiя забринiло в грудях:_ -_ Серйозно? Дуже при?мно. Радiю вам, Улю. - Серйозно? - Серйозно. Яко? ж вам книжки дати? З поезi?? З прози? З наукових, соцiально-економiчних? - Котру можна буде. - Вибирайте. - Ну, дайте... яку ви хочете. М о к i й зворушено:_ -_ Та я б хотiв, щоб ви всi ?х перечитали, Улю! - А це у вас яка? - Це?.. Це книжка з укра?нсько? етнографi? та антропологi?. У л я вже не знала, що далi казати, та: - Серйозно? М о к i й - Подивiться. У л я подивилась: - Гарна книжка - в палiтурках i, зда?ться, з золотим обр?зом... М о к i й - А зна?те, як по-вкра?нському сказати: з золотим обр?зом? - Ану, як? М о к i й пiднесено: -_ Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно? - Надзвичайно! - А що iще можна сказати про матерiю, що вона з берегами. Фартух дорогий - золотi береги. У л я щиро: -_ Прекрасно! М о к i й зрадiло: - Серйозно? У л я цiлком, щиро: -_ Надзвичайно! Фартух дорогий, золотi береги... А скажiть, як буде по-вкра?нському "чулки з розовой каемкой" ? Отакi, як у мене. Ось... Хотiла показати, та засоромилась. Похилилась. М о к i й того майже не помiтив. Ще бiльш пiднесено: -_ Панчохи з рожевими бережками. У л я - Надзвичайно! М о к i й ще бiльше запалився: -_ А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловiк, по-руському - на проiзвол судьби. Або, нарештi, кажуть, берега дати... Наприклад, треба укра?нськiй неписьменностi берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано зна?мо укра?нську мову. Кажемо, наприклад: потяг iде третьою швидкiстю, а треба - по?зд третiм погоном iде. Погiн, а не швидкiсть. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цiлих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомонiти, гуторити, повiдати, торочити, точити, базiкати, цвенькати, бубонiти, лепетати, жебонiти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотiти... Вже втрет? дзвонив у сiнях дзвоник, коли Мокiй та У л я почули. Пiшла одчинити У л я. _ З__ Вернулась i з нею увiйшла суха, потерта якась дама в дово?нному вбраннi. Д а м а до Улi: -_ Я Б а р о н о в а - К о з и н о. Ваш папа найняв мене показати йому кiлька лекцiй з правильних проiзношенiй. У л я - Мiй папа? У мене нема папи: вiн помер. Б а р о н о в а - К о з и н о - Помер? Ах, Боже мiй, яке нещастя! I це так несподiвано, раптом... Боже мiй. Ще завчора вiн найняв мене i дуже просив прийти на першу лекцiю сьогоднi. У л я - Мiй папа вже три роки тому як помер... То, мабуть, був не мiй папа. Б а р о н о в а - К о з и н о - Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотiла розгублено)._ Холодна Гора, ...ськая вулиця, N 27, на воротях напис: "У дворi злi собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. I справдi нема. Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мiй, чудне таке прiзвище. М о к i й - Може, Мазайла? Б а р о н о в а - К о з и н о - Так! Мазайла! Вiн ще казав, що не треба запам'ятовувати прiзвища, бо не сьогоднi-завтра ма? змiнити його у загсi на iнше... М о к i й аж потемнiв:_ -_ Мiй папа?.. Прiзвище? Б а р о н о в а - К о з и н о - А ви його син?.. Вибачте, не знала. (До Мокiя з пiдлесливим просмiхом)._ Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий... Скажiть - змiнили вам прiзвище? Папа ваш так турбувався... Воно справдi якесь чудне. Либонь, малоросiйське? М о к i й глухим, здушеним голосом: -_ Однинi... (розкашлявся)_ у мене папи нема! Б а р о н о в а - К о з и н о - Як? Ви сказали... М о к i й з натиском:_ -_ Нема, кажу! Нема!.. Б а р о н о в а - К о з и н о - Ах, Боже мiй! Знов, виходить, я не туди потрапила... Як же так? (Забурмотiла розгублено)._ Холодна Гора, ...ськая вулиця, N 27, "У дворi злi собаки", квартира... _ 4__ Увiйшов М а з а й л о. Кинувся до Козино: - Жду вас, жду! Б а р о н о в а - К о з и н о - Вибачте, вийшло таке непорозумiння. Сказали - вас нема, що ви вмерли... М а з а й л о показав на дверi. Не зводячи очей з Мокiя, вклонився ще раз Бароковiй: -_ Так, так... Заходьте. Мокiю! Я матиму з мадам Бароновою-Козино дiлову розмову. Менi потрiбна ця кiмната... Б а р о н о в а - К о з и н о - I я вже була повiрила, що ви вмерли... М а з а й л о до Бароново?, але вся його увага на Мокi?вi: -_ Дуже при?мно... (До Мокiя)._ Розумi?ш?.. (До Бароново?, ще раз вклонившись)._ Вибачте. Заходьте... Б а р о н о в а - К о з и н о заспоко?но i задоволена:_ -_ Мерсi! Вийшли. _ М о к i й, ввесь час свердливши батька очима, зiрвався з мiсця. Заходив:_ -_ Нi! Нi!.. Не дам! Не дозволю! I жодно? лекцi? правильних проiзношенiй! (Помiтив Улю бiля люстра i раптом увесь засвiтився, сповнився якоюсь iде?ю). _Так... Бачите тепер, Улю, який я самотнiй? У л я - Серйозно? - Серйозно, Улю. Рiдня - а нема до кого слова промовити, тим паче укра?нського. Слухати не хочуть. (До дверей)._ Так нi! Буду на зло, на досаду декламувати укра?нське слово. (До Улi)._ Не розумiють його краси, а з мо?? самотностi смiються. Отак i живу, самотiю, як мiсяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей)._ Буду спiвати, кричати пiд дверима отут, буду танцювати, свистiти!.. (До Улi)._ Як одлюдник в пустелi, як копiйка у старця, як мiзинець у калiки, як... У л я захвилювалась: Серйозно? М о к i й - Серйозно! Скоро вже i я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холоднiй хатi, нема з ким тихо розмовляти, анi порадитись. Нема, анiкогiсiнько нема..." А як хочеться знайти собi такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грiнченкового словника та й з власного серця... У л я вже никла жалощами: -_ А як буде у вас подруга, щира й тепла... Навiть гаряча... М о к i й - Ах, Улю! Менi вже давно хотiлося вам сказати... У л я трепетно: Що? М о к i й - Ще тодi хотiлося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дiвку а вiдрами... У л я -Що? М о к i й - Хотiлося сказати, а тепер ще охотнiше скажу: Улю! Давайте я вас укра?нiзую! У л я мало не впала, одскочила: - Он ви що! Не хочу! М о к i й у наступ: -_ Улю! Ви ж укра?нка! - Воронь Боже! Я не укра?нка! - Укра?нка! - А нiзащо! Нi! Нi! - У вас прiзвище укра?нське - Розсоха! - Нi! - Та що там прiзвище - у вас очi укра?нськi, губи, стан!.. У л я, спинившись: Очi?.. М о к i й переконливо: -_ Так! Очi, кажу, губи, стан, все укра?нське. Не вiрите? Не вiрите, Улю? Я вам зараз доведу... Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологiя вам доведе, що ви справдi укра?нка... (Перегорнувши кiлька аркушiв, почав вичитувати)._ Ось: укра?нцi здебiльшого високого зросту, стрункi... (Глянув на Улю)._ А ви хiба не струнка? Широкi в плечах (ну, це про мужчин), довгоногi... (До Улi)._ Нема гiрш, як коротконога жiнка! (У л я неспокiйно подивилася на сво?)._ Нi, у вас укра?нськi, Улю... (З книжки)._ З дуже напiгментованою шкiрою, себто смуглявi, пишноволосi або кучерявi... (Подивився на Улю)._ А ви не ймете вiри. (З книжки)._ Круглоголовi, довгобразi, високо- та широколобi, темноокi, прямоносi, рот помiрний, невеликi вуха... (Подивився на Улю). Як_ про вас писано... У л я розтанула: - Що ви кажете? А сама непомiтно в люстро. М о к i й - Ще не ймете вiри? Так ось! Брахiкефальностi пересiчний iндекс, себто короткоголовiсть, у полякiв 82,1, у росiян - 82,3, в укра?нцiв 83,2, у бiлорусiв - 85,1... (Обмiряв Улi голову)._ У мене, мiряв, 83,5, у вас - 83,1 - укра?нський iндекс. У л я серйозно: - Серйозно? М о к i й - Науково-серйозно. (З книжки)._ Разом з тим, що стрункi та широкоплечi, вони ще груднистi. Пересiчний обсяг в грудях, як на довжину тiла - 55,04, у росiян - 56,18, у бiлорусiв... У л я - А скiльки у мене? Мокiй взявся мiряти: - У вас... Гм. (Доторкнувся до грудей). Вибачте... У вас тут теж укра?нський iндекс... У л я вдячно заглянула в книжку: -_ Скажiть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на ши?... i ще одна ?... М о к i й - Не дочитав ще... Прiзвище укра?нське, iндекси укра?нськi, очi, рот, стан, все чисто укра?нське. Тепер ви вiрите, Улю? У л я - Вiрю. М о к i й - Отже, дозвольте менi вас укра?нiзувати, Улю? У л я тихо: - Укра?нiзуйте, Моко. М о к i й, узявши Улю за руку? - Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете. Що там укра?нкою. Ви станете бiльш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робiтникiв, до селян та й до мене, а я до вас, от (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такi червонi надi?, як прапори, як майовi свiтанки 3 чудесно? гори СРСР ?? далеко буде чути. По всiх свiтах буде чути!. Та от я прочитаю вам зразок народно? пiснi. Ви ще не чули тако?. У л я - Серйозно? 5_ Увiйшла Мазайлижа з якоюсь химерною електричною мухобiйкою в руках. Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла. _ 6_ М а з а й л о увiв Баронову-Козина. Зачинив Мокi?вi дверi. Тодi до Бароково?: - Навiть мух я наказав вибити електричною мухобiйкою власного винаходу, щоб навiть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка! Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась: -_ Починати? Ах, Боже мiй, - починати... Може, ви почнете? М а з а й л о теж захвилювався:_ - Нi! Нi! Я тепер не можу, ви - моя вчителька. Починайте ви! Б а р о н о в а - К о з и н о ще гiрш захвилювалась: - За десять рокiв я так одвикла од цього дiла, що... Я вся хвилююсь i не можу почати. Не можу! Ах, Боже мiй, ну, як його почати, як?.. Менi, старiй гiмназiяльнiй вчительцi... М а з а й л о захвилювався. - Починайте так, як ви починали колись, молодою... У хлопчачiй чи в дiвочiй гiмназi? працювали? Б а р о н о в а - К о з и н о - В дiвочiй, вiдомства iмператрицi Марi? Теодоров-ни. Боже мiйi Тодi ми всi починали молитвою. Пам'ята?те молитву перед навчанням? М а з а й л о - Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в го-родському вчилищi молитву спiвали... Так-так, всi хором. А хто спiзнявся, той пiсля лекцi? ще двi години в класi сидiв - "без об?да" називалось... Б а р о н о в а - К о з и н о - ?? нас у гiмназi? спiвали. Прекрасно спiвали. Пам'ятаю слова... М о к i й, прочинивши дверi, заляскав електричною мухобiйкою. Б а р о н о в а - К о з и н о - Ах, Боже мiй! Невже забула? За десять рокiв. Не може бути... Молитва перед навчанням... Невже забула? М а з а й л о - Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагiй Господi!.. Б а р о н о в а - К о з и н о згадала. Очi засяяли. голос сам заспiвав: - Преблагiй Господi, иiзпошлi нам благодать... М а з а й л о, зрадiвши, що згадалось, пiдхопив на весь голос: -_ ...Духа Тво?го Свято-о... Б а р о н о в а - К о з и н о крiзь сльози, з просмiхом у голосi поправила: -_ Святаго... М о к i й , причинивши дверi, засвистiв. Проте Баронова i М а з а й л о доспiвали разом: -_ ...дарствующего i укрепляющего нашi душевни? сi-i-ли... даби внiмая пре-по-да-ва-?-мо-му уче-е-нiю, возрослi ми тебе, нашому Создателю, во сла-а-ву, родiт?лям же нашiм на утешенi?, церквi i от?честву на по-о-льзу. Б а р о н о в а - К о з и н о на такий голос, як колись казали в класi пiсля молитви: -_ Садiтесь! М а з а й л о сiв. Б а р о н о в а - К о з и н о утерла сльози:_ -_ Як вам зда?ться, чи не заспiвають ще цi?? молитви по школах? Мазайло сумно:_ -_ Навряд. Б а р о н о в а - К о з и н о. розгорнувши стару читанку:_ -_ А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила)._ Розгорнiть, будь ласка, книжку на сторiнцi сорок сьомiй... (Дала Мазайловi книжку i методично ждала, поки вiн шукав сорок сьому сторiнку). _Знайшли сторiнку сорок сьому? Мазайло глухуватим, як колись у школi, голосом:_ -_ Знайшли. Б а р о н о в а - К о з и н о - Читайте вiрш "Сенокос". Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово. М а з а й л о, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школi перед тим, як здавати урок, голосно й виразно: -_ Пахн?т сеном над лугами... Б а р о н о в а - К о з и н о трошки захвилювалась:_ -_ Прононсi Прононсi Не над лу-гами, а над лугамi. Не га, а га... М а з а й л о_ - Над лу-гами... - Над луга-га! - Над луга-га! - Га! - Га! Б а р о н о в а - К о з и н о аж вух сво?х торкнулася пальцем:_ -_ Ах, Боже мiй! Та в руськiй мовi звука "г" майже нема?, а ? "г". Звук "г" трапля?ться лише в словi "Бог", та й то вимовля?ться... М а з а й л о раптом у розпач вдався: -_ Знаю! Оце саме "ге" i ? мо? лихо вiковiчне. Прокляття, якесь ка?нове тавро, що по ньому мене впiзнаватимуть навiть тодi, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою. Б а р о н о в а - К о з и н о - Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь! М а з а й л о_ - О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вiк мене пекло i кар'?ру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регiстра-тор... Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди - як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст мо?х "ге"... "ге" - одвернулась, скривилась. Б а р о н о в а - К о з и н о - Я ?? розумiю. - А мене? - I вас тепер розумiю. М а з а й л о_ - О, скiльки я вже сам пробував у розмовi казати... "кге". Б а р о н о в а - К о з и н о - "Кге" ? М а з а й л о_ - Не мiг i не можу, навряд щоб i ви навчили мене... Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:_ -_ Ах, Боже мiй. Та це ж ?диний тепер мiй заробiток - "ге"... Самим "ге" я тепер i живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажiть ще раз: над лугами. Над лу-гамi. Мазайло - Над лукгами. Над лугами. - Гамi. - Гами. - Га. - Га. Б а р о н о в а - К о з и н о до вух, М а з а й л о до серця - та разом: - Ху-у-у! М о к i й одчинив дверi. Тодi голосно до Улi: -_ Прочитайте, Улю (розгорнув книжку i показав де),_ оцю народну пiсню. Читайте голосно, виразно i тiльки так, як у книжцi написано. У л я, хвилюючись, напружено: -_ Брат i сестра. Пiд гарою над криницею... М о к i й - Не пiд гарою, а пiд горою... Там написано: пiд горою. Читайте, будь ласка, як написано. У л я - Пiд гарою... - Пiд горою, го! - Пiд горою, го! - Го! - Го! - Де ж там, Улю, "го", коли в книжцi "го" сто?ть. Взагалi в укра?нськiй мовi рiдко коли звук "ге" подибу?мо, хiба в таких словах, як (на батькiв бiк голосно} _гуля, гава, гирлига, а то скрiзь кажемо "ге". Б а р о н о в а - К о з и н о раптом стрепенулась: -_ Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мiй, знайшла... Ось як: читайте, i де "ге" сто?ть, там вимовляйте ка, к. М а з а й л о несмiливо: - Ка, ки... Б а р о н о в а - К о з и н о - Так! Читайте! М а з а й л о - Пахнет сеном над лу-ками... Б а р о н о в а - К о з и н о - Так! Так! М а з ай л о смiливiш: -_ Песньой... - Песн?й. - П?сн?й душу веселя, баби з к-раблями рядамi... Б а р о н о в а - К о з и н о рiвним методичним голосом: - Не з граблямi, а з грап-лямi. М а з а й л о старанно, аж жили напнулись: - 3 краб-лямi... Б а р о н о в а - К о з и н о - Та нi! У вас тепер не "ге", не "кге"... Треба казати не з граблямi, а з граплямi, с... Окрiм цього, в руськiй мовi там, де звук "б" не акцентовано, треба його вимовляти як "п": с грап-п-плямi... М а з а й л о обережно, як по камiнцях через воду: - С_ крап-лями... - Мi. - С к-крап-ля-мi рядамi. - Так! М а з а й л о смiливiш: -_ Ходять, с?но ш?в?ля. Там сухое убiрають мужiчкi ?-ко круком. Б а р о н о в а - К о з и н о - Не ?ко, а ?во! М а з а й л о - Як? Та тут же сто?ть буква "ги", себто "к", а не "в". Б а р о н о в а - К о з и н о - В iнтелiгентнiй мовi вимовляють "?во", а не "?го" i не "?-хо". М о к i й стрепенувся. Аж пiдскочив. До Улi: -_ Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю! У л я - Пiд хорою... М о к i й - Приблизно так. У л я смiливiш: -_ Пiд хорою над криницею... М о к i й - Улю, як у книжцi написано. Над криницею, цею "е"... (Раптом)._ Скажiть, Улю, паляниця! У л я - Паляниця. М о к i й - Такi Вiрно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови. У л я - Серйозно? - Серйозно. Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого Мазайла: -_ А що таке паляниця? М о к i й голосно:_ -_ Укра?нський бiлий хлiб. Б а р о н о в а - К о з и н о - А я й досi не знала. М о к i й - Отож i горе, що ?сте, а не зна?те... Читайте, Улю, далi. М а з а й л о демонстративно перебив: -_ ?во кру-ком на воз вiламi кiдают, воз растьот, растьот, как дом. В ожидань?... Б а р о н о в а - К о з и н о - В ажiдань?. - Ва-жiдань? конь убо-кiй точно вкопаний сто... ста?ть: ушi врозь, дукою нокi i как будто стоя спiт. Б а р о н о в а - К о з и н о -Так! М а з а й ло голоснiш: -_ Только Жучка... Б а р о н о в а - К о з и н о - Толька Жучка... М а з а й л о про себе:_ -_ Ага? Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно)._ Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах... Б а р о н о в а - К о з и н о - Прекрасно! М а з а й л о, Баронова разом, натхненно: -_ То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах. У Бароновоi-Козино чути "впап'хах", у Мазайла - "упопихах". Б а р о н о в а - К о з и н о - Ну от! Прекрасно! М а з а й л о зворушено i глибокодумно: -_ Господи, то ?сть преблагiй Господи! У такому, сказать, маленькому вiршиковi i така сила правiльних проiзношенiй! Б а р о н о в а - К о з и н о - Запишiть ?х - далi ще бiльше буде! М а з а й л о побожна:_ -_ Запишу собi на паперi i на серцi... Сiв писати, шепочучи, немов молитву: -_ Замiсть г - к, замiсть к - в, б - п, о - а... М о к i й до Улi:_ -_ Читайте далi. У л я - Пiд хорою над криницею хорювали брат з сестрицею... М о к i й -Так. У л я голоснiш: - Хорювали, обнiмалися - слiзоньками умивалися. Ходiм, сестро, хо-горою... М о к i й - Так. У л я голоснiш i вiльнiш: -_ Скинемось травою. Ходiм, сестро, ще й степами - розвi?мось цвiтами... М о к i й, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна руками: -_ М'якше! М'якше! Цьвiтами... У л я м'яко: -_ Цвiтами. М о к i й - Прекрасно. У л я зворушено: -_ Розсi?мось цвiтами.,. Будуть люди квiти рвати та нас будуть споминати... (Крiзь сльози)._ Оце, скажуть, та травиця, що брат рiдний та... (заплакала)_ сестриця... М о к i й - От вам i ма?ш... Та чого ви, Улю? Чого? У л я плачучи: -_ Дуже жалiсно. Таке маленьке i яке ж жалiсне... М о к i й, сякаючись:_ -_ Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажiть, п'ятниця... У л я покiрливо: -_ П'ятниця... Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла: -_ Ах, Боже мiй! Що це таке? М а з а й л о звiвся, як дракон:_ -_ Ха-ха-ха? Це по-?хньому зветься укра?нiзацiя! Грякнувши щосили дверима, зачинив ?х, У л я здригнулася, скочила, зблiдла: - Ой, що це таке? М о к i й, схопивши ручку з пером в одну руку:_ -_ Ха-ха! Зачиняють дверi! Це ж русифiкацiя! Другою мало не зiрвав - розчинив знов дверi. Став. Важко нависла передгрозова тиша, М а з а й л о, ледве стримуючись, до Бароновоi-Козино: -_ З об'?ктивних причин доведеться припинити нашу лекцiю, одклавши ?? на завтра. А зараз попрошу вас лише перевiрити, чи так я записав (почав i заплутався, бо вся його увага на Мокi?вi),_ Замiсть к - г, замiсть г - в, п - б... Наприклад. Наприклад... (У нестямi)._ Бахнуть сеном ?во над лувами? Б а р о н о в а - К о з и н о - Нi! НiI Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама. (Почала, теж заплуталась), _Замiсть г - г, замiсть к - х, б - П...ё Ах, Боже мiй, д - бооё наприклад... (У нестямi),_ Граблями ?во на воз вiламi кiдайт??со Тим часом М о к i й до Улi: -_ Завтра, Улю, вiдбудеться друга ваша лекцiя. При одчинених дверях. А зараз запишiть, будь ласка, запишiть, Замiсть г - г, наприклад (наливаючись гнiвом),_ пiд горою, над криницею.,. (У нестямi)._ У криницю його! У криницю!.. _ 7__ Убiгли М а т и й Р и н а . М а з а й л о до Мокiя: -_ Це мене? М о к i й до батька:_ -_ Тiльки тебе. - У криницю? - З новим прiзвищем! - З новим прiзвищем? - З новим прiзвищем! У криницю! М а т и до Рини: -_ Чу?ш?.. (Трагiчно),_ Боже мiй, почалась катасттрофаi Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвiнка в сiнях)._ Пiдождiть! Стривайте! Хтось прийшов!.. Побiгли в розпачi у коридор. Тим часом М о к i й до батька: -_ Ти справдi серйозно мiня?ш наше прiзвище? М а з а й л о - Я справдi серйозно мiняю наше прiзвище. М о к i й вдруге: - Ти... наше прiзвище мiня?ш справдi, серйозно? М а з а й л о - Я наше прiзвище мiняю справдi, серйозно. - Наше прiзвище? - Наше прiзвище. -Ти? -Я. - Мазайло? М а з а й л о - Я вже не Мазайло. М о к i й - Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто? Мазайло - Я? Я тепер поки що нiхто, але я буду... Р и н а з дверей голосно, радiсно: -_ Т ь о т я при?хала! Т ь о т я Мотя при?хала! М а т и назустрiч:_ -_ Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша при?хала... 8__ Р и н а , мабуть, вже поiнформувала тьотю про все, бо в дверях тiльки доказувала: -_ ...А Мока якось довiдався, ви розумi?те?! I вже почалась катастрофа, ви розумi?те, тьотю? Почалася... Т ь о т я - Я розумiю... Я так i знала, але... але дозвольте спитати... Мазайло поцiлував тьотi руки: -_ Пахн?т сеном над лу-камi... Ви розумi?те? Сьогоднi почав. Сьогоднi я сприймав першу лекцiю... Як до причастя пiдходив... I от (на Мокiя)_ вiн! Вiн!.. Т ь о т я поцiлувала Мазайла тричi в лоб: -_ Я розумiю. Розумiю. Я тiльки так i в'являла собi, але... Мазайло показав на Баронову-Козино: -_ Б а р о н о в а - К о з и н о. Учителька правiльних проiз-ношенiй... Т ь о т я привiталася: -_ Ах, я так i знала, але... Р и н а на Улю:_ -_ Моя подруга - У л я Розсохина. Т ь о т я - Ах, розумiю, але... М а з а й л и х а до Мокiя:_ - Моко! Iди ж привiтайся з тiткою. Ну? Мокiй_ мовчки привiтався._ М а т и - Отакий, як бачиш, Мотенько! Т ь о т я - Я бачу, я розумiю, але що у вас на вокзалi робиться? Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всi, навiть i Мокiй. затривожилися. М а т и з переляку перепитала: -А що? Т ь о т я - I ви отут сидите i не зна?те? М а з а йл о - Та що таке? Т ь о т я - Не зна?те, що там робиться? Не зна?те, що там написано? Майже в с i разом: -_ Нi... Т ь о т я - Не бачили, не читали? "Харкiв" - написано. Тiльки що пiд'?хали до вокзалу, дивлюсь - отакими великими лiтерами: "Харкiв". Дивлюсь - не "Харьков", а "Харкiв"! Нащо, питаюсь, навiщо ви нам iспортiлi город? М а з а й л о - А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокiя)._ Вiн зна?. Т ь о т я до Мокiя:_ -_ Та-ак?.. Навiщо? М о к i й - Ах, тьотю! За нього тiльки що взялись, щоб виправити, а ви вже пита?тесь - навiщо? М а з а й л о - Чули? (До Мокiя iронiчно)._ То, може, ти й за ваше прiзвище вiзьмешся, щоб виправити? М о к i й - Не може, а треба! Дiда нашого було прiзвище Ма-зайло-Квач - отож треба додати... Мазайло за серце як навiжений. _ М а т и зойкнула. Баронова Козина пальцями до вух - здригнула. _ Т ь о т я до Мокiя:_ -_ Моко! Моко! Моко!.. Ти справдi за те, щоб був не "Харьков", а "Харкiв"? М о к i й - Так! Т ь о т я - I ти справдi за... (бридливо)_ за Квача? Б а р о н о в а - К о з и н о знову пальцями до вух, знов здригнула. _ М о к i й, побачивши все це:_ -_ Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачiвi За мiльйон Квачiв! Б а р о н о в а - К о з и н о мало не знепритомнiла. _ Мокiй вбiг у свою комiрку. Тодi всi, крiм Улi, до тьотi:_ -_ Ну, що тепер з ним робити? Що? - Ах, Боже мiй, що? М а т и - Може, проклясти? М а з а й л о - Убити, кажу? Р и н а - Оженити? А Т ь о т я ходила Наполеоном i думала. _ М а т и сiла i заплакала:_ -_ ?в кого вiн такий удався? У кого? Зда?ться ж, i батько, i я всякого малоросiйського слова уникали... Р и н а - Ти ж казала, що вiн у дядька Т а р а са вдався. М а т и - Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще вiн... Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а . вернулась блiда, перелякана:_ -_ Дядько Т а р а с при?хав... М а т и й Мазайло з жахом:_ -Що? - Не пускай його! Скажи - нас нема!.. Нас арештовано? Дядько Т а р а с на дверях:_ -_ А де у вас тут витерти ноги? Всiм як зацiпило. _ Т а р а с - Чи, може, й ви мене не розумi?те, як тi у трамва?... Тiльки й слави, що на вокзалi "Харкiв" написано, а спита?шся по-нашому, всяке на тебе очi дере... Всяке тобi штокае, кака?, - приступу нема?. Здрастуйте, чи що! ТРЕТЯ ДIЯ Третього дня Р и н а зустрiла Улю на порозi: -_ Ой, Улю! Ой, тiльки, Улю!.. Наста? вирiшальний момент! Вирiшальний, ти розумi?ш? Зараз у нас буде дискусiя - чи мiняти прiзвище, чи нi. Т ь о т я Мотя викликала Моку на дискусiю. У л я до люстра, як жадобна до води: - Що ти кажеш? Р и н а то до Мокi?вих дверей, то до Улi бiгаючи: -_ На дискусiю, ти розумi?ш? А Мокiй - не дурень - напросив ще комсомольцiв, ти розумi?ш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах i тiльки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрiчку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумi?ш? Од самого ранку гризуться. Прислухались. Чути було Манi?вий голос: "Вузьколобий нацiоналiзм! Шовiнiзм, усе це!" Вигукував дядькiв: "Не шовiнiзм, бельбасе, а наше рiдне, укра?нське!" -_ Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досi не прикохала? Невже нiчого не вийде? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокiя i взагалi мужчину лише полiтикою й можна обдурити? У л я новим якимсь голосом: -_ Нiчого подiбного? Ах, Рино! Р и н а , зачувши цей голос: -_ Що, Улюню, що? - Що? Ти зна?ш, як по-укра?нському кажуть: но-чью при звьоздах не спiтся? - Ну? - Зорiю. Правда прекрасно звучить? Р и н а - Це ж ти до чого?.. Та невже ти... Невже ти, Улько, замiсть закохати Мокiя, та сама ним, iдiйотко, закохалася? У л я зашарiлася: -_ Нi, нi... - Як нi, коли ти сама кажеш, що вночi не спиш, зорi?ш уже, чи як там по-укра?нському?.. - Та нi! Р и н а - Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надiй не плекала... Ти менi скажи, прикоха?ш ти його, одвадиш од укра?нських усяких дурниць, пригорнеш його на свiй, себто на наш бiк? Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нiчого не вийшло... Улюню! Ще раз молю i благаю! Благаю, Улько, розумi?ш? Уговтай Моку, нi, - власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться - припусти його до себе ближче, зовсiм близько, припусти до всього, розумi?ш? - Серйозно? - Та бодай i серйозно!.. Тiльки щоб не стала жiнкою, а так... На межi його паси, на межi... Затумань йому голову, захмели, щоб як п'яний ходив!.. Щоб iдiйотом ходив! - А зна?ш, Рино, жiнка по-вкра?нському "дружиною" зветься? - Ну? - I зна?ш, "дружина" - це краще, як "жiнка" або "супруга", бо "жiнка" - то означа? "рождающая", "супруга" ж по-вкра?нському - "пара волiв", а "дружина"... Ось послухай; рекомендую - моя дружина, або: моя ти дружинонько. Р и н а вже не знала, що ?й казати на таке Улине безглуздя: -_ Ну, бачу я... А У л я вже в захопленнi: -_ Або по-вкра?нському - одружитися з нею... Це ж не те, що "жениться на ней", розумi?ш, Ринусько! Одружитися з нею, чу?ш? З нею... Тут чу?ться зразу, що жiнка рiвноправно сто?ть поруч з чоловiком, це краще, як "жениться на ней", - ти чу?ш? На ней, на... Р и н а - Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобi - однаково будеш; не на i не поруч, а пiд, пiд, iдiйотко! Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, вiн тебе, а не ти, на такi фантазi? навiв. Чую - вiн тобi такого наказав, начитав... У л я хотiла виправитись:_ - Нi, Ринко, я вже сама про це вичитала." Р и н а до не?: - Са-ма?! У л я од не? в другу кiмнату. Побiгли. 2__ З Мокi?вих дверей задом вийшов дядько Т а р а с: -_ Нехай ми шовiнiсти, нехай... Проте ми рас?йщини в нашiй мовi нiколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? ? сво? слово "унiверсал", а ви "манiфеста" заводите, ? слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га? о Рiдне слово "пристрiй" ви на "апарат" обернули, а забули, як у народнiй мовi про це говориться? Що без пристрою i блохи не вб'?ш, забули, а ви дума?те апаратом, га? По газетах читаю - слово "просорушка" за "шеретовку" править, i це така укра?нiзацiя, питаюсь, га? Самi ви ще не шеретованi, i мова ваша радянська нешеретована... М о к i й з дверей:_ -_ Нашеретували, наварили просяно-пшенично? досить, аж солодом узялися, Засолодились, дя-дю, Годi! Не заважайте. Тепер треба й iз залiза кувати. Iз сталi стругати ... Дядько з дверей:_ - З яко?? Ви ж свою в "Югосталь" оддали!.. М о к i й - Шовiнiзм! Зачинивши дверi, прибив дядьковi носа. Од тако? несподiванки, од тако? образи Дядько аж ногами затупав: -_ Га, питаюсь, га? (Одiйшов). _ 3_ Увiйшли: Т ь о т я М о т я в новому платтi, М а з а й л и х а, Р и н а , У л я. Дядько Т а р а с, не помiтивши ?х: -_ Укра?нiзатори! А чого б головного командувателя вiйська Укра?ни та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хiба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дiвчат)._ Це я у його питаюсь. (Iронiчно)._ А чому б ще вам, кажу, нашого головного командувателя Укра?ни та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перевести? По-?хньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товаришi козаки! Здоров, здоров, товаришу головний отамане!.. Чули таке? Т ь о т я Мотя - Та як вони смiють до наших козакiв як до сво?х товаришiв звертатись? Д я д ь к о - А я ж про що кажу? _ 4__ Увiйшов М а з а й л о. За ним Б а р о н о в а'К о з й н о. Т ь о т я Мотя до Мазайла: -_ Та ще й по-укра?нському. Всi козаки говорили по-руському. Донськi, кубанськi, запорозькi. Т а р а с Бульба, наприклад,.. Д я д ь к о Т а р а с витрiщивсь: -Хто? Т ь о т я - Т а р а с Бульба, Остап i Андрiй - i я не знаю, як дозволив наш харкiвський Наркомос виступати ?м i спiвать по-укра?нському, та ще й де?.. У городськiй оперi.-'?то... ?то ж просто безобразi?! Д я д ь к о Т а р а с нарештi очувся, аж захлинувся:_ -_ Т а р а с Бульба? Бульба Т а р а с? Остап? Андрiй? Га? Т ь о т я -Що? Д я д ь к о Т а р а с - Говорили по-московському? Т ь о т я холодно: - Що з вами? Д я д ь к о Т а р а с - По-московському, га? Т ь о т я - А ви думали по-вашому, по-хохлапькому? Д я д ь к о Т а р а с - Т а р а с Бульба?.. Нiколи в свiтi? Тiльки по-вкра?нському! Чу?те? виключно по-вкра?нському... Т ь о т я Мотя - ?того не может бить! - Га? - ?того не может битьi - Доводи? - Доводи? Будь ласка, - доводи. Да ?того не может бить, потому што ?того не может бить нiкада. Задзвонив дзвоник. _ Р и н а затулила рукою рота тiтцi, другою - дядьковi:_ -_ Ой... Цс-с-с... Це комсомольцi прийшли. Т ь о т я з-пiд Рининоi руки до дядька:_ -_ Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?.. Д я д ь к о Т а р а с - Вiн не говорив, але вiн... боявся говорити. Вiн - наш. (Пiшли)._ _ 5__ Увiйшли комсомольцi: один з текою, другий, чубатий i мiцний, з футбольним м'ячем i третiй - маленький, куценький, з газетою. Роздивились. Той, що з газетою_ - Та-ак. Обставинки суто мiщанськi. Той, що з текою - Чи варто й ув'язуватися? Той, що з м'ячем - Парень просив - треба помогти... Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну мiну:_ -_ До того ж i темка: змiна прiзвища! Та хай собi мiняють хоч на Арiстотелiв, нам що! Радвлада не забороня?? Навпаки, потура?. Та й причинами не цiкавиться нiколи. Той, що з м'ячем, постукотiв пальцем у лоб того, що з текою: -_ А р е н с ь к и й! Навiть Козьма Прутков сказав: дивись у корiння речей. Той, що з газетою, теж постукотiв: -_ I собi в голову, коли що кажеш. Змiна прiзвища у мiщанина... Той, що з м'ячем - Це ознака здвигу в його iдеологi? - раз! I дiзнатись про причини... Той, що з газетою - Нам буде корисно - два! 6__ Увiйшов М о к i й: -_ Невже прийшли? Спасибi!.. А я, бачте, заховавсь отут iз сво?ю укрмовою... Сиджу сливе сам удень i вночi та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту i все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! "Щоб не пропало, зна?те, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, зна?те, вивчивши мову так-сяк, нiчого з не? прекрасного й цiнного не складеш... От... Сiдайте! Зараз почнемо (пiшов)._ А р е н с ь к и й - Занадто захоплю?ться мовою. - Болi?. Питання - чого? Той, що з м'ячем - А того, що ти не болi?ш нею. I тiльки псу?ш. Партiя пише, пише - вiзьмiться, хлоп'ята, за укра?нську культуру, не бузiть з мовою, а ти що? Ще й досi "Комсомольця Укра?ни" не передплатив. Парню треба помогти! Парня треба витягтиi 7__ Увiйшли: Мокiй, тiтка, дядько, Мазайло, жiнка, Б а р о н о в а - К о з и н о,У л я. -_ Так-от... Мо? товаришi комсомольцi... Прийшли... Той, що з м'ячем, пiдморгнув сво?м i, вдаривши м'ячем об пiдлогу (Баронова здригнулась), почав: -_ На дискусiю, чи що... Виступила вперед Т ь о т я М о т я:_ -_ Просимо, товаришi, молодi? люди комсомольськi?, просимо сiдати!.. Ах, я завжди казала, кажу i казатиму, що якби менi рокiв десять скинути, я б сама вписалась у комсомол. Ух, i комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела плечем. Пiдскочила)._ Той, що з м'ячем, звернувся до товариша з текою: -_ Чу?ш, А р е н с ь к и й? Т ь о т я - Чудове прiзвище! Б а р о н о в а - К о з й н о - Iдеальне! Мазайло побожна зiтхнув, тодi тихо до Рини, до жiнки: -_ Чула? (Побожно)._ А р е н с ь к и й! Той, що з м'ячем, i куценький, зачувши це. порекомендувались, вмисне акцентуючи сво? прiзвища: - Тертика. Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась, мов од електричного струму. Т ь о т я -Як? Тертика, вдаривши м'ячем об пiдлогу, i куценький виразно: -_ Iван Тертика. Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась. -_ Микита Губа. Б а р о н о в а - К о з и н о зблiдла. _ Д я д ь к о Т а р а с до Тертики: - Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика... Т е р т и к а - Батько мiй Максим... - Був на Запорожжi курiнним отаманом... - I тепер на Запорiжжi, та тiльки вiн робiтник-металiст i отаманом не був... - Та нi... Курiнним отаманом Переяславського куреня славного Вiйська Запорозького низового на початку XVII столiття. - Не знаю. Д я д ь к о Т а р а с - Дуже жалко. Т ь о т я зацокотiла каблучкою об графин: -_ Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товаришi, одну дуже цiкаву книжку. Я прочитала всю книжку, i в тiй книжцi прочитала буквально все, що було написане i надруковане в тiй книжцi. Буквально все. А найбiльш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне мiсце: життя - то ? все... I оце воно менi зараз чомусь згадалося: життя - то ? все... Так! (Трошки задумалась, покивала головою, зiтхнула). _Життя - то ? все... Пропоную, товаришi, обрати президiю. (Поспiшаючись)._ Гадаю, годi буде одного пред-сiдателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого? Р и н а, поспiшаючись:_ -_ Тьотю Мотю! Тьотю Мотюi М а з а й л о, поспiшаючись:_ -_ Просимо! Б а р о н о в а - К о з и н о до тьотi, поспiшаючись:_ -_ Вас просимо! Т ь о т я - I просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали. (Поспiшаючись)._ Життя - то ? все. Заперечень нема? - Нема!.. Прошу до порядку! (Зацокотiла каблучкою)._ Ну, громадяни, товаришi, а краще й простiше - мо? ви милi? люди, руськi? люди, ?й-богу! Бо всi ми перш за все руськi? люди... Давайте всi гуртом помиримо рiдного сина з рiдним батьком. По-милому, по-хорошому, ?й-богу!.. Зачувши такi слова, Тертика i Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись. Губа раптом запропонував: -_ Тертику! Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась. Т ь о т я -Що? Г у б а - Тертику на голову пропону?мо ми. Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась._ Т ь о т я - Дозвольте. Як це так... Адже ж на голову мене вже обрано... ПР и н а ймнi заперечень не було. Ну, милi? ви мо? люди, невже ви не довiря?те, i кому?.. Менi, Мотронi Розторгу?вiй, з Курська?.. Г у б а - Просимо проголосувати! Т ь о т я - У вас-то, мо? милi, пошана до русько? людини, нарештi, до Курська ?сть? Г у б а - ?сть! Та не всякому, хто з Курська, i честь! Тертика прибив м'ячем._ Не всякiй тьотi Мотi... Т ь о т я - Будь ласка! Я зголосую... Хто за Тертику на голову, будь ласка... Один, два, три, чотири... (Встромила гострi сво? очицi в дядька Т а р а са)._ Ну? Д я д ь к о Т а р а с - Не з тих Тертик... Утримуюсь. У л я, що весь час дивилась на Мокiя, пiднесла й собi за ним руку. Р и н а до не?: -_ Улько! Ти що? У л я - Ой... (тихо)._ Помилилась. Т ь о т я - Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири... Д я д ь к о Т а р а с - Хоч i е така приповiдка: "Як ?сть, то й панi старiй честь", - проте утримуюсь. Р и н а до Улi:_ -_ Улько! Та ти що? У л я пiднесла руку._ Т ь о т я - П'ять! Бiльшiсть!.. Будь ласка... Хотiла по-милому, по-хорошому, а тепер... (Грiзно зацокотiла_ каблучкою)._ Будь ласка, дискусiя починаетьсяi.. Дискусiя почина?ться, i слово ма?ш ти, Моко! М о к i й -Я? - Ти. Будь ласка!.. - Чому я перший, а не ви або папа?.. Не я ж вас викликав на дискусiю, а ви мене. - Слово ма?ш ти! - Та чому я? Т ь о т я - А тому, милий, що, коли твiй рiдний папа заснував у власнiй квартирi сво?м коштом, можна сказати i до газети написати, соцiлiстичеського лiкнепа правильних проiзношенiй, ще й до того вигадав електричну мухобiйку, то за таку прекрасну iнiцiативу, за такий масштаб, за те, що вiн прагне стати ну просто порядочним челов?ком, ти хотiв його... М а з а й л о не витримав: -_ Утопити в криницi. Т ь о т я - У сепаратнiй криницi. М а з а й л о - З новим прiзвищем. Т ь о т я - Iз загсiвським прiзвищем. Дядько про себе: "Попавсь у матню!"_ Б а р о н о в а - К о з и н о - Iз руською хрестоматi?ю Овчинникова. М о к i й спалахнув: -_ Ага, так ви он щоi Так ви он як! Гаразд!.. Забираю слово! М а з а й л о - Я забираю слово! Обидва разом, немов шаблями: -Я! -Я! -Ти? -Ти? Т ь о т я поцокотiла каблучкою.'_ -_ Я сказала - будь ласка, слово ма? Мокiй. М о к i й - Саме тепер, коли нам до живого треба, заснувавши в нас укра?нський лiкнеп, перевести скорiш загальмовану, запiзнену Холодну Гору на перший ступiнь укра?нсько? грамотностi, тодi на другий ступiнь грамотностi, потому негайно до iнституту культури, щоб ми наздогнали, щоб ми перегнали стару ?вропейську... Губа пiдказав:_ -_ Буржуазну... М о к i й - Буржуазну культуру, щоб ми вийшли скорiш на високостi... Щоб ми вийшли на високостi.,. На високостi... Дядько Т а р а с пiдказав:_ -_ Нацiональна... Губа поправив:_ -_ Iнтернацiональ... Т ь о т я додала:_ -_ ...но-русько?. Т е р т и к а мiцно м'ячем, аж Б а р о н о в а - К о з и н оойкнула: -_ Iнтернацiонально?! М о к i й - На високостi iнтернацiонально? культури - перший повста?ш проти цього ти, папо, засновуючи у нас на Холоднiй Горi замiсть укра?нського лiкнепу якогось iнститутика старих класних дам, за програмою; на гаре гусi гегочуть, пад гарой сабакi гафкають, та вигадуючи електричну мухобiйку, од яко? не менша? у нас мух навiть i зимою... М а з а й л о - Дайте менi слова!.. Слова! Води!.. Води!.. М а з а й л и х а налила i дала йому води. Поки вiн пив, Т ь о т я увiрвала Мокi?ву промову. Задихана: -_ Годi!.. Годi!.. I скажи нарештi, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина? М о к i й - Я - укра?нець! Т ь о т я - Та укра?нцi - то не руськi люди? Не руськi, питаю? Не такi вони, як усi росiяни? М о к i й - Вони такi росiяни, як росiяни - укра?нцi... Т ь о т я - Тодi я не розумiю, що таке укра?нцi, хто вони такi: ?вре?, татари, вiрмени?.. Будь ласка, скажiть менi, кого у вас називають укра?нцями? Будь ласка... М а з а й л о, випивши води: -_ Укра?нцями звуться тi, хто вчить нещасних службовцiв так звано? укра?нсько? мови. Не малорусько? i не Тарасошевченкiвсько?, а укра?нсько? - i це наша малоросiйська трагедiя. Т ь о т я - Хто вони такi? Яко? нацi? люди, питаю? М а з а й л о - Частина - нашi малороси, себто руськi... Т ь о т я - Ну? М а з а й л о - А частина, з'явiть собi, галичани, себто австрiя-ки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тiльки! Т ь о т я - Я так i знала, я так i знала, що тут дiло нечисте... Так он вони хто, вашi укра?нцi! Тепера я розумiю, що таке укра?нська мова. Розумiю! Австрiяцька видумка, так? Д я д ь к о Т а р а с - Зрозумiла, слава тобi Господи, та, жаль тiльки, задом... Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника... (Розгорнув свою записну книжку)._ Ось я нарочито записав собi, бо я все таке собi записую... (Надiв окУ л яри). _Ось... Поросята на базарi по руб. тридцять, а чоботи в церобкоопi - двадцять сiм карб... Нi, ось воно: найперший слов'яно-укра?нський словник 1596 року Лаврентiя Зизанiя-Тустановського: глаголю - мовлю, житница - клуня, заутренник - снiдання, зижду - будую, злак - паша, месть - помста... А у вас тодi писаний словник був?.. Був - питаюсь?.. Дайте менi слова! М а з а й л о - Менi слово! М о к i й - Менi, я ще не скiнчив... Галичина - наша, укра?нська земля, i галичани - нашi брати укра?нцi, яких одiрвали од нас, а нас од них... Т ь о т я - Слово даю Минi. М о к i й до батька: -_ А твоя теорiя, що укра?нська мова ? австрiяцька видумка, була теорi?ю росiйських жандармiв i царського мiнiстра Валу?ва... Ти - валу?вськии асистент, папо! М а з а й л о, взявшись за серце i заплющивши очi, немов прислухаючись: -_ Нiкому не вiрю i не повiрю, нiкому в свiтi! Лише йому одному... М а з а й л и х а - Цс-с-с... Т ь о т я з тривогою: -Кому? М а з а й л о - Серцевi свому! Бо воно ось передчува, що нiчого з вашо? укра?нiзацi? не вийде, це вам факт, а якщо i вийде, то пшик з бульбочкою - це вам другий факт, бо так каже мо? серце. Г у б а - Це значить - воно у вас хворе. Т е р т и к а прибив м'ячем: - Оце факт! Г у б а - А нашi всi пролетарськi органи, в першу чергу голова наша - партiя, навпаки... Передчувають i реально знають, що вийде. Т е р т и к а м'ячем: -_ Капiтальний факт! Т ь о т я - Ви серйозно чи по-вкра?нському? Т е р т и к а бах ногою м'яча: -_ По-бiльшовицько-укра?нському! М'яч ударився об тьотю. Ойкнули всi. Т е р т и к а до тьотi: -_ Простiть, мадамко... Я не хотiв цього... Це сам м'яч якось вирвався i бузонув вас... Т ь о т я, отямившись, - до люстра, до Тертики: -_ Подивiться, я вся стала бiла! Т е р т и к а - Вибачте!.. Ви й до цього була бiла. Т ь о т я - Проте я не злякалась, нi! I не злякаюсь! Хоч бомбу шпурляйте - не злякаюсь! Будь ласка! Будь ласка! М а з а й л о - А я не повiрю вам, не повiрю! I тобi, Мокiю, раджу не вiрити укра?нiзацi?. Серцем передчуваю, що укра?нiзацiя - це спосiб робити з мене провiнцiала, другосортного службовця i не давати менi ходу на вищi посади. Д я д ь к о Т а р а с - ?хня укра?нiзацiя - це спосiб виявити всiх нас, укра?нцiв, а тодi знищити разом, щоб i духу не було... Попереджаю! М о к i й - Провокацiя. Хто стане нищити двадцять мiльйонiв самих лише селян-укра?нцiв, хто? Т ь о т я - А хiба селяни - укра?нцi?.. Селяни - мужики. Дядько Т а р а с аж пiдскочив: -_ Га? Нашi селяни не укра?нцi?.. Слово менi! Слово або хоч води, бо я не можу бiльш терпiти (став пити воду i захлинувся)._ Г у б а до Мазайла: -_ Невже ви справдi не вiрите? - Не вiрю! - Радянськiй владi не вiрите? Партi?? Мазайло замiсть вiдповiдi став пити воду. Дядько Т а р а с, прокашлявшись пiсля води: -_ Нашi селяни не укра?нцi? Га?.. Та тому вже тисяча лiт, як вони укра?нцi, а ?х все не визнають за укра?нцiв. Та пiсля цього й iдiйот не видержить, не тiльки я. Вимагаю слова! Слова менi! Т ь о т я М о т я владно зацокотiла каблучкою: -_ Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). _Милi? ви мо? люди! Яка у вас провiнцiя, ах, яка ще провiнцiя! Ой, яка ще темрява! Про якусь укра?нську мову споряться i справдi якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нiчого подiбного! Скажiть, будь ласка, у вас i партiйцi балакають цi?ю мовою? М о к i й - Так. Д я д ь к о Т а р а с (про себе) - Балакають так, що вже мене люди перестали розумiти. Мене, укра?нця з дiда-прадiда... (Загарчав). Гм!.. М о к i й - Так! I партiйцi, i комсомольцi. Т ь о т я - Не розумiю. Тодi у вас якась друга партiя. У нас, у Курську, нiчого подiбного! Нiчого подiбного! Всi говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тiльки, що нам ?? трошки попсували ?вре?, що ?м тепер дозволено жити у Курську. Та не про це, мо? милi, я взялася вам сказати. Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрi "Днi Турбiних" - я бачила в Москвi. Ах, мо? ви милi, "Днi Турбiнах". Це ж така розкiш. Така правда, що якби ви побачили, якi взагалi осоружнi, огидливi на сценi вашi укра?нцi, ви б зовсiм одцуралися цi?? назви... Грубi, дикi мужлани! Телефон попсувався, дак вони... Ха-ха-ха... трубку чоботом почали лагодити, об стiл, об стiл ??, - бах, бах. Iдiйоти! I хоть би один путнiй, хоть трiшки пристойний був. Жодного! Ви розумi?те? - Жодного! Всi, як один, дикi й жорстокi... Альошу, милого, благородного Альошу вбили, та як убили!... Якби ви, панове, знали, яка це драМ а т ична сцена, коли Альошина сестра довiду?ться, що брата ?? вбито! Я плакала... (Утерла сльози). I тобi, Моко, пiсля цього не сором називатися укра?нцем, не сором поставати проти нового папиного прiзвища! Та в "Днях Турбiних" Альоша, ти зна?ш, як про укра?нiзацiю сказав: все це туман, чорний туман, каже, i все це минеться. I я вiрю, що все оце минеться. Зостанеться ?дина, неподiльна... М о к i й. Г у б а. Т е р т и к а, навiть Д я д ь к о Т а р а с: -Що-о?! Т ь о т я хитро:_ - СРСР... Губа до Тертики: - Баба з кованим носом! Т ь о т я -А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сценi. Невже й вашi укра?нцi такою говорять? Жах! До речi, невже правда, що "акушерка" по-укра?нському "пупорiзка" ? Пупорiзка? Ха-ха-ха... Невже "адвокат" по-вашому - "брехунець", а на лампу ви кажете - лямпа, а на стул - стiлець? Хi-хi-хi - стiлець! Тут як не вихопиться дядько Т а р а с:_ - А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоiменованому, не по без-воз-мез-дно у французiв бла-го-прi-об-ре-т?-н-ному, а по iстинно по-рас?йському як буде "акушерка" ? По-нашому "повитуха", а по-вашому як? Т ь о т я М о т я - Акушерка. Д я д ь к о Т а р а с - Нiчого подiбного! "Акушерка" - слово французьке, "адвокат" - латинське, "лямпа" - нiмецьке. По-нашому бiлет - "квиток", а по-вашому як? Т ь о т я - Бiлет. Д я д ь к о Т а р а с - А дзуськи! "Бiлет" - слово французьке. Дума?те, "комод" - ваше слово, "гардина", "кооператив" або "вагон"? "Матерiя" - дума?те, ваше слово, "овальний", "роза" або "машина"? Навiть "гармонiка" - i то не ваше слово. Т ь о т я М о т я - Шовiнiзм! Д я д ь к о Т а р а с - Нехай шовiнiзм, проте i це не ваше слово? Половина слiв у вас позичена... Т ь о т я М о т я - Коли на те пiшло, то по-вашому, по-вищезгаданому, через позаяк додатково порепаному як буде комод? Д я д ь к о Т а р а с - Одiжник! М о к i й - Нiчого подiбного! Комод - i по-нашому "комод". Т ь о т я - А "кооператив" ? "Вагон" ? Д я д ь к о Т а р а с - "Кооператив"? Кооператив... Кооператив... Гм... Пiдождiть, я придумаю... М о к i й - Так i буде - "кооператив". Т ь о т я - Ага! Так i ви крали?! Д я д ь к о Т а р а с - Хоч i крали, та не ховались. Украли у нiмцiв "лямпу", - кажемо лямпа, а ви ?? перекрутили вже на якусь "лам-пу". (Грубо)._ Лампа! Т ь о т я - Ми хоч крали, та переробляли. Украли у нiмцiв "штуль" - зробили з нього "стул". А вам лiньки було й переробити. Украли у нiмцiв "лямпу", так усiм видко, що крадена. (Грубо)_ Лямпа... Д я д ь к о Т а р а с - Ви i в нас крали. Т ь о т я - Ви у нас! - Ви! - Ви! Г у б а - Ви, може, i крали, та ми тепер не крадемо один в одного. Сво? слова робимо: там "октябрь", у нас "жовтень", там "Сов?ти", у нас "Ради". (До Тертики)._ Правда, Ваню? Т е р т и к а м'ячем: -_ Факт. Дядько Т а р а с до тьотi: "Не давайте слова!" Г у б а - Там Волховстрой, у нас - Днiпрельстан, правда, Ваню? Т е р т и к а м'ячем:_ -_ Капiтальний факт. Дядько до тiтки: "Не давайте! Голосуйте!"_ Г у б а - I дуже радi будемо, коли нiмцi за "стiльця" та "лямпу" вiзьмуть нашi слова - "октябрь", наприклад, i "жовтень" разом. Т ь о т я каблучкою:_ -_ Годi! Годi! Я вам слова не давала. ? пропозицiя скiнчити дискусiю. Заперечень нема? Нема. М о к i й - Що? Губа аж пiдскочив: - Що-о? Т е р т и к а з м'ячем нацiливсь: -_ Що-о-о? Т ь о т я - Голосую! Хто за таку пропозицiю, щоб скiнчити дискусiю? Пiдняли руки Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а , Б а р о н о в а - К о з и н о. У л я завагалася: -_ Один, два, три, чотири... чотири... Д я д ь к о Т а р а с - Голосую за пропозицiю з додатком, щоб трохи згодом менi одному дали слово. Т ь о т я - П'ять! Хто проти?.. (Порахувала)._ Чотири. Дискусiю закiнчено. Маю пропозицiю: змiнити прiзвище "Мазайло" на iнше, бiльш людське, а яке - то придумати його тут же на зборах негайно, i за конкурсом. Умови конкурсу: хто придума? найкраще прiзвище, тому премiя - три поцiлунки. Жiнку цiлу? уподобаний ?й мужчина, мужчину цiлу?, яка йому вподоба?ться женщина. Р и н а , М а з а й л и х а. Б а р о н о в а - К о з и н о, за ними У л я покрили цю пропозицiю оплесками. -_ Ще якi будуть пропозицi?? М о к i й - Маю пропозицiю: прiзвище "Мазайло" не мiняти. Навпаки - додати до нього десь загублену другу половину - Квач... Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась._ Д я д ь к о Т а р а с - А дайте менi слова! Т ь о т я - Жодного слова! Дискусiю закiнчено. Д я д ь к о Т а р а с - Та я ж голосував з додатком. Т ь о т я - Жодного додатка! Пропозицiю... Тим часом помiж Тертикою й Губою вiдбулось нашвидку мiмiчне, на самих мигах "засiдання" комсомольсько? фракцi?. Тому на запитання тьотi Губа подав таку пропозицiю: -_ Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прiзвище взагалi, принципово пода?мо таку пропозицiю: ми переконанi, що за повного соцiалiзму помiж вiльних безкласових людей поведуться зовсiм iншi, новi прiзвища. Можливо, що й не буде окремих прiзвищ. Д я д ь к о Т а р а с - А як?.. Г у б а - А просто так, що кожний член велико? всесвiтньо? трудово? комуни замiсть прiзвища матиме свого нумера, i все. Наприклад: товариш нумер 35-51. Це визначатиме, що у всесвiтньому статистичному ре?стрi його вписано буде 35-51-м, що нумер його трудово? книжки, особистого телефону, аеромотора, кiмнати i навiть зубщiтки буде 35-51. Отже, ми, Iван Тертика i Микита Губа, принципово за всесвiтню нумерну систему. Але, вважаючи на далеку майбутнiсть цi?? системи, ми мусимо до того часу пристати на пропозицiю товариша Мокiя - не мiняти прiзвища "Мазайло", тим паче що воно просте, демократично-плебейське i не суперечить принципам ленiнсько? нацiонально? полiтики. Навпаки, прiзвище Мазайло-Квач, по складах видно, трудового походження. Мокi?вi предки або мазали колеса в колективних походах, або принаймнi робили мазницi й квачi, себто тi речi, що й тепер у народному господарствi кориснiшi, нiж, скажiмо, губна помада. Т ь о т я М о т я - Голосую! Хто за мою пропозицiю, себто щоб змiнити прiзвище, прошу пiдняти руки. Один (на себе), _два, три чотири... Р и н а до Улi, що не пiдняла руки:_ - Улько-о! У л я - У мене рука болить... Веред... - Який веред? Де? - Отут, на правiй руцi... Отут, пiд пахвою. - Лiву пiднiми! - Лiвою не можу. Т ь о т я i Р и н а засичали на не?: -_ Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажiть, Улю: я за. Милая, скажiть... У л я - Я за... була, що треба сказати... Крiм того, не можу i, крiм того, менi треба негайно вийти... (I рвучко, не спиняючись, вибiгла)._ Т ь о т я М о т я - Будь ласка! Без не? обiйдемось. Хто за нашу резолюцiю голосу?, пiднiмiть руку! Один, два, три, чотири... Д я д ь к о Т а р а с - А дайте менi тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять... Т ь о т я Мотя побачила, що лихо, - вийде чотири на п'ять: -_ Будь ласка, ма?те слово. Дядько Т а р а с, не поспiшаючи, вийняв записну книжку ,. заглядаючи в не?, почав:_ -_ Року 1654 прибули на Укра?ну посли од трьох держав, що хотiли взяти до себе Укра?ну, - од Москви, од туркiв, од Польщi. Богдан скликав раду (зазирнув у книжку)._ В Чигиринi, щоб вона вибрала, пiд чию руку пiде Укра?на. Посли прибули на Укра?ну з багатими гостинцями: гостинцi польськi були загорнутi в килим, турецькi - в дорогий шовк, а гостинцi московськi... Раптом Т ь о т я - Вибачайте! Одкликала дядька Т а р а са, по секрету йому: - Ти менi тут не крути. Краще прочитай ось оце... (Розгорнула свою записну книжку)._ Року 1918-го носив у Ки?вi жовто-блакитного... Зрозумiв? (Одiйшла). _Дядько Т а р а с голосу? за мою... Дядько Т а р а с раптом одкликав тьотю Мотю. по секрету ?й:_ -_ А ти роззуй очi та прочитай ось це. (Показав у свою книжку)._ Року 1919-го носила бiло-синьо-червоного... Т ь о т я - А я скажу - пiд бiло-синiм носила червоного. Червоний зостався... (Одiйшла)._ Дядько Т а р а с до Губи. Очманiло: -_ Скажiть, ви не з тих Губ, що Пархим Губа бив ляхiв року 1648-го?.. Г у б а - Мiй батько Пархим бив шляхту року 1920-го. Д я д ь к о Т а р а с - Ху-х... (До всiх)._ Так ото я й кажу. Було колись на Вкра?нi. (Зiтхнув)._ Т ь о т я М о т я - Дядько Т а р а с приста? на мою пропо... Д я д ь к о Т а р а с - Тiльки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тiм свiтi дiди й прадiди нашi, почувши, що ти мiня?ш прiзвище... Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро. Мислi, як хмари, як туман, окрили посивiлу голову. Окрили, заскакали. Заскакав якийсь дiд-запорожець. Забринiла мелодiя: "Ой, сiв пугач на могилi та й крикнув вiн "пугу". Д i д - з а п о р о ж е ц ь - Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу? У М а з а й л а волосся дибки стало:_ -_ Хто ви? Д i д заскакав, шаблею iржавою забряжчав:_ -_ Я твiй пращур i той дiд, що надiявся на обiд, та без вечерi лiг спати... (Десь взялася у дiда мазниця. Махнув квачем)._ Запорожець славний був i колеса мазав. Отож i Мазайло-Квач прозивався. Як iшли козаки на чотири поля - мазав, як iшли козаки на чотири шляхи - мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому свiту дибом стала, а ти мо? славне прiзвище мiня?ш?! Музика перейшла на скрип. Заскакав другий д i д, чумак, теж з мазницею, з квачем: -_ Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумакiв край зеленого лугу? (До Мазайла)._ Я - твiй прадiд Василь, що надiявся на сiль, та й без солi лiг спати. Ще з дiда Мазайло-Квач прозивався i чумацькi колеса мазав. Як рипiли вони на пiвдень - мазав, як рипiли на пiвнiч - мазав, а ти мо? славне прiзвище мiня?ш?! Заскакав ще третiй д i д, селянин, без мазницi й квача: -_ Я твiй дiд селянин Авив, що був собi та жив, мазав чужi? вози, бо свого вже не стало, а ти мо? славне прiзвище мiня?ш? Десь удалинi з'явилась невiдома постать з телефоном, на аеромоторi, пiд N 31-51. Заскакали, заговорили в гучномовець: -_ Алло! Алло! Мо? предки з Великого Лугу! Обмiняйте сво? прiзвища на принциповi числа у всесвiтнiй номернiй системi. Ало! Але! Алю! Улю! Дядько Т а р а с сказав Мазайловi: -_ У л я втекла, i я, мабуть, буду п'ять. Чу?ш, Мино, коли вже мiня?ш, то хоч корiнь "маз" залиш! Га? Мазайловi здалося, що замiсть дядька Т а р а са вiн бачить ще четвертого дiда з квачем. Отож, коли Т а р а с торкнувся Мазайла, тому здалося, що цей дiд задавить його. Скочив i не сво?м голосом: -_ Ой-о! Залишаю корiнь, тiльки не чiпайте мене, дiду, не чiпайте мене. Боже мiй. Боже мiй... Т ь о т я Мотя - Прекрасно! Ми на цей корiнь придума?мо безподобне прiзвище. Хто голосу? за цю резолюцiю? Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть... Хто проти? Один, два, три... Р и н а, Б а р о н о в а - К о з и н о заплескали. Оповiщаю конкурс. Загомонiли, заходили: М а з а й л и х а, Р и н а , Барокова, дядько Т а р а с. Т ь о т я вписувала новi прiзвища, що ?х вигукували М а з а й л и х а - Мазов. Д я д ь к о Т а р а с - Ну й прiзвище - Мазов-Лазов-Лоза-Залоза... А по-мо?му, кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз! Р и н а - Зайломаз? Ха-ха-ха... Та що рiзнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський. Д я д ь к о Т а р а с - Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то - Зайломаз. М а з а й л и х а - Де Мазе. Т ь о т я Мотя - Де Мазе - це на французький штиб, а ми люди, слава Богу, руськi. Б а р о н о в а - К о з и н о - Рамзес! Класичне прiзвище! Т ь о т я - Рамзес? Може, Рамзесов?.. Давайте краще Рам-з?совi Милi мо? люди! Рамз?сов, га? Д я д ь к о Т а р а с - А де корiнь "маз" ? Геть Рамзесова! Кореня нема! М а з а й л и х а i Б а р о н о в а - К о з и н о - Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов! Д я д ь к о Т а р а с - Краще Мазайловський! (Нишком: "Нахоже на гетьман Виговський")._ Т ь о т я на Т а р а са: -_ Польське прiзвище, i хто ж пропону?? Д я д ь к о Т а р а с - Ну, тодi Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович"). Т ь о т я Мотя -Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгу? у нас в Курську й нашу московську вимову псу?, - нiзащо! Д я д ь к о Т а р а с - Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко")._ Т ь о т я Мотя - Годi вже! Годi!.. Дайте другим сказати. Р и н а - Мазанський... Боже мiй! Маз?нiн! Похоже на ?с?нiн. Мазенiн! Маз?нiн!.. Т ь о т я - Прекрасно! Генiально! Маз?нiн... Вам до вподоби, Мино, Маз?нiн? М а з а й л о зворушено, аж задихнувся: - Д?тi мо?! Баронова поправила: -_ Децi мо?... М а з а й л о - Децi мо?! Я б вашi прiзвища всi забрав би на себе i носив. Проте можна тiльки одне носити, i менi зда?ться - Маз?нiн найкраще. Т ь о т я i вся Тi партiя крикнули - ура! _ Завiса ЧЕТВЕРТА ДIЯ Четвертого дня прибiгла У л я. Зворушена. Весела: - _Я його прикохала, i зна?ш чим, Рино? Зна?ш? Р и н а - Ну, Улюню, золотко? Ну? У л я - Учора ввечерi пiшли ми в сквер... Нi, постривай, не так... Пам'ята?ш, я тобi розповiла... (Спинилась). _Мока вдома? Р и н а кивнула_ головою: -_ До бiблiотеки збирався йти,.. У л я радiсно:_ -_ Невже! (Пальчиком)._ От!.. (Хвилюючись, але тихше)._ Пам'ята?ш? Я тобi розповiла... як я вперше вела його через сквер i вiн сказав уривок iз вiрша. Я покрию свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв... Р и н а - Пам'ятаю! Ну? У л я - Ото i запали менi в душу тi слова. Ото i спитала якось, чи не зна вiн усього вiрша. Нi, каже, Улю, цi слова у Грiнченка, а де цiлий вiрш, то вже мiсяць шукаю i нiяк не можу знайти. Я й подумала: а що, як я знайду? I от уяви собi. Купила Грiнченкового словника, одшукала слова аж у другому томi, Рино, аж на сторiнцi 647-й. Дивлюсь, пiд ними примiтка; Чуб., римське п'ять, 46. Кого тiльки не питала, де тiльки не була, не знають, що воно таке. Нарештi в одного iновця - квартири нема, так вiн по бiблiотеках грi?ться, - дiзналася, Чубинського, том п'ятий, сторiнка сорок шоста. У публiчнiй насилу знайшли. Додому не дають, дак я в бiблiотецi вичитала, Рино... i от учора ввечерi у скверi я стала перед Мокою та: Чогось менi чудно, чогось менi дивно, десь мого милого третiй день не видно. - Ти розумi?ш? Не видно, не видно та й не видати, - тiльки зосталися на жовтiм пiсочку два слiдочки знати. Що один слiдочок коня вороного, а другий слiдочок миленького мого. - Розумi?ш? Пiду я в лiсочок, вирву я листочок, я покрию свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не склювали, щоб мого милого iншi не сприяли. Публiчна бiблiотека, кажу, Моко, номер книжки 18749, том п'ятий. Боже, Рино, якби ти побачила... Затремтiв увесь, запалав... Р и н а радiсно: "Затремтiв!". Стиснув менi руки, в очi дивився: "Улю, - каже, - Улю..." Р и н а : "Улю, - каже, - Улю" Давайте разом... Р и н а аж пригорнула Улю: "Давайте разом!" читати. Р и н а одскочила злiсно: - Ха-ха-ха. У л я - Давайте разом жити... Р и н а перестала: - Ну?.. У л я - Бо менi, каже, без вас, Улю, одному трудно... Не можна... Не проживу... Р и н а - Так i сказав? У л я - Точнiсiнько так, а в самого аж сльози забринiли! У Рини виблиснув новий план. - Так! Прекрасно... (До Улi)_. Сьогоднi, Улько, ти iдеш до сво?? тiтки... Розумi?ш? У л я здивовано: -_ До яко? тiтки? Чого?.. У мене жодно? тiтки нема. Р и н а - Сьогоднi, зараз ти кажеш Мокi?вi, що ?деш жити до тiтки в Одесу, розумi?ш? I тiльки тодi, коли вiн погодиться змiнити сво? прiзвище на Маз?нiна, ти не ?деш, зоста?шся i ходиш до нас, розумi?ш тепер? У л я - Рино! Р и н а - Не сьогоднi, то завтра буде опублiковано в газетi наше нове прiзвище, але Мокiй подав заяву, щоб йому залишили старе... Ти розумi?ш - Мокiй випаде з нашо? родини. Ти мусиш його привернути до нас, iнакше, Улько, ти бiльш не побачиш нi Мокiя, нi нашо? кватирi! У л я - Я не зможу, Ринусю! Вiн же укра?нець... Р и н а - Улько! Ти мусишi.. У л я - Не можу! Я... я сама вже укра?нка... У Р и н и трохи не вискочили очi. 2__ Як не вскочать Т ь о т я М о т я й М а з а й л и х а. Очi рогом: -_ Що? Що-о? Милая моя! Господь з вами!.. Що ви! Що ви! Р и н а - Яка ти укра?нка, Улько! Ти вже й мови не зна?ш. Сама ж казала, що тiльки покiйна твоя баба по-малоросiйському говорила. У л я - Мама ще й тепер по-укра?нському як коли закидають. Крiм того, у мене очi укра?нськi, ноги укра?нськi, все, все. Т ь о т я Мотя й М а з а й л и х а - Ноги? - Но-ги? Р и н а - До чого ж тут ноги, iдiйотко? У л я - А до того, що в антропологi? про це пишеться, що укра?нцi здебiльшого довгоногi, i що нема гiрш, як коротконогi жiнки, - в антропологi? сказано, от... (Взявшись рукою за талiю, гордо витягла ногу. Р и н а i Т ь о т я бликнули на сво?)._ Р и н а - Це вiн тобi памороки ногами та антропологiями забив... Та вiн же божевiльний, ти розумi?ш!.. Вiн просто захворiв на всякi оцi укра?нськi фантазi?, а ти й вуха розвiсила, iдiйотко! Т ь о т я - Бачите, бачите, вiн не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарештi. Вiн у вас шука? тiльки щось укра?нське, вiн тiльки укра?нського хоче... М а з а й л и х а - Ви йому потрiбна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тiльки на те, щоб робити на вас укра?нi-за-а-цiю... Т ь о т я Мотя - Боже!.. По-мо?му, прiлiчн?? бить iзнасiлованной, н?желi укра?нiзiрованной. (Одiйшла)._ Р и н а - Улько! Зараз ти виклика?ш Мокiя i кажеш йому отут: або ти Маз?нiн, або я у тiтки в Одесi... Отут казатимеш, в оцiй кiмнатi, чу?ш? Я стоятиму за дверима! Тiльки так! Або - або... Все! Т ь о т я - Або - або! М а з а й л и х а - Або - або! Пiшли. Т ь о т я, побачивши, що У л я увiйшла до Мокiя в кiмнату, вернулась. Пiдбiгла до люстра, виглянулася, тодi пiднялася i почала крадькома вимiрювати сво? ноги (чверткою на пальцях). Р и н а вигулькнула з дверей: -_ Тьотю! Т ь о т я зашарiлася:_ - Я_ зараз. Це у мене пiдв'язка спала... Пiшла до Рини. Причинила дверi._ З__ Увiйшли М о к i й i У л я. Мокiй узяв Улю за руку:_ -_ Дуже радий, Улю, що навiдали мене у мо?й Холодногорськiй пущi. От! Дуже! А я, зна?те, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав... I зна?те... Якось попалась пiд руку збiрка поезiй. Набрiв, мiж iншим, на прекрасний примiтив. Ось: Ти, мiсяцю, який же ти ясний, як засвiтиш - на весь свiт прекрасний. Ой, спусти вниз роги, засвiти по дiбровi, - покажи всi в степу до мило? дороги. Правда, чудесно звучить, Улю? У л я - Я ?ду жити до тiтки... В Одесу, Моко. М о к i й приголомшений:_ -_ Як це... до тiтки в Одесу?! У л я - Так... в Одесу, до тiтки... жити... М о к i й глухо: - Серйозно? У л я - Серйозно... Заставляють... М о к i й -Хто? У л я - Рiзнi тьо... обставини, н?пр?одолiми? препятствiя... М о к i й - По-укра?нському - непоборнi перешкоди кажуть. У л я з натиском: -_ Так... з одного боку, непоборнi, з другого - н?пр?одолiми? перешкоди. М о к i й - Як же це так!.. Раптом до тiтки жити, та ще й в Одесу... (По паузi)._ Сиди один в холоднiй хатi, нема з ким тихо розмовляти, анiкогiсiнько нема. З-за дверей почулось понукальне шипiння: ну-с-с... нуш-ш... У л я щиро з болем: -_ Моко!.. А ви б могли зробити... шось, щоб я зосталася? М о к i й - Щось? Що саме, Улю?... Що?.. У л я - Що?.. Прощайте!.. З-за дверей проповзло шипiння. М о к i й глухо:_ - Улю!.. Можна вас хоч тепер... поцiлувати? У л я - Аж тепер!.. Ах ви ж... (Крiзь сльози)._ Як по-укра?нському - разiня, н?догадлiвий... М о к i й - Ну, недомека... У л я - Поцiлуйте ж, недомеко милий... М о к i й незграбно, але палко й мiцно поцiлував Улю. Тодi зворушено: -_ Скажiть, Улю... Що менi треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все зроблю! Все! У л я - Що?.. (Нависла мертва тиша. У лi прорiзалась коло губ перша зморшка гостро? печалi). Нi! Прощайте!.. Похилившись, рвучко пiшла. Услiд ?й гадючками поповзло шипiння, свистiння. Мокiй, щоб не заплакати, побiг до себе в кiмнату. _ 4__ Ускочили прожогом Т ь о т я, Р и н а i М а з а й л и х а. Т ь о т я до Рини: -_ Бiжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити... Р и н а була кинулась, але вернулась: - Скажiть краще ви, тьотю... I Т ь о т я кинулась була, але теж стала, махнула рукою: -_ Маланхольная iдiйотка!.. А який момент був, Рино! Який момент! Такого моменту вже не буде. М а з а й л и х а заплакала._ _ 5__ Ускочив напiводягнений М а з а й л о з газетою в руках: -_ Серце!.. Води!.. ? публiкацiя!.. Ось!.. Всi разом - Де? - Невже, папо? - Господи! М а з а й л о - Ось!.. (Iстерично)._ Обережно, не порвiть! Ось... Ось... Харкiвський окрзагс на пiдставi арт. 142-144 Кодексу... Не можу, ви розумi?те... В очах райдуги, метелики, луки... Пахн?т сеном над лукамi!,. Т ь о т я взяла у Мазайла газету:_ -_ Дайте я прочитаю... М а з а й л о - Обережнiше, не помнiть! Не помнiть! Т ь о т я урочисто:_ -_ Харкiвський окрзагс на пiдставi арт. 142-144 Кодексу законiв про родинну опiку та шлюб оголошу?м громадянин Мина Мазайло мiня? сво? прiзвище Мазайло на Маз?нiн. (До Рини}._ А що, не казала я, що прiзвище сьогоднi буде опублiковане! Не казала!.. П?сн?й душу в?с?ля... _ Р и н а - Тьотю, яка ж радiсть!.. Баби з к-рап-лями рядами... М а з а й л и х а - Ходят, с?но шев?ля... (Засмiялась, заплакала)._ _ 6__ Увiйшов дядько Т а р а с: -_ Цiкаве що в газетi, чи як? (На нього нiхто не звернув уваги)._ Мазайло до тьотi: -_ I з'явiть ви собi, як я зразу одшукав... Не читаючи газети, одшукав. Якось зразу вийшло, i зна?те через що? Серце!.. Кажуть, пишуть - серце орган, що гонить кров, орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це орган, що перш за все передчува? i вгаду?. Ще за газету не взявся, а воно вже тьох - ? публiкацiя! Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як_ ти, мо? ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останнiй сторiнцi знизу!.. (Стиснув ще мiцнiш)._ Спасибi! Спасибi за вiщування! Спасибi!.. Там сухо? убiрають мужичкi ?-во кру-ком... Д я д ь к о Т а р а с - Гм... Невже таки опублiковано! Га? Знов нiхто на дядька уваги._ М а з а й л и х а - Така радiсть, що я вже не знаю, що нам далi й робити!.. На воз вiламi кiдають... Р и н а -Що?.. На пiдставi публiкацi? голосно сказати: однинi а Р и н а Маз?нiна! М а з а й л и х а - Лина Маз?нiна! Мазайло - Мина Мазенiн!.. Боже!.. Воз растьот, растьот, как дом... Д я д ь к о Т а р а с - Га, питаюся? Т ь о т я Мотя - А тепер слухайте, милi? мо? люди. ? пропозицi?] газету завести у рямцi... Р и н а - Пiд скло, тьотю! У нас залишились рями i скло вiд царського портрета на горищi... Ура-а! Т ь о т я Мотя узяла газету:_ -_ В рямцi! Всiм нам прибратися i врочисто поздоровити хрещеника, пообiдати... (Пiшла i, проходячи повз дядька Т а р а са, весело, жартiвливо показала на нього)._ Ну!.. В ажiдань? конь убогiй точно вкопаний сто?ть... Ха-ха-ха. (Вийшла)._ М а з а й л о - Ушi врозь, ду-кою но-кi... Лино! А вийми менi й подай сюди до люстра дореволюцiйний парадний мiй сюртук. Став перед люстром. Р и н а i М а з а й л и х а побiгли. Д я д ь к о Т а р а с - Га? Думалось - Мазайловський, мiрялось - Мазайлович, мрiялось - Мазайленко з кореня "маз" вийде, а вийшов Маз?нiн. П'ять на п'ять було! Ой дурень я, дурень!.. (Пiшов, ухопившись за голову)._ 7__ Убiгла М а з а й л и х а з сюртуком: -_ На!.. Мотенька сказала, щоб ти мерщiй одягався, бо й нам треба до люстра... Крiм того, може, знайомi, сусiди, дiзнавшись про публiкацiю, прийдуть... Мерщiй же, Минусю, мерщiй! Щоб не вийшло: i как будто стоя спiт... Поцiлувавши чоловiка, побiгла. М а з а й л о сам: -_ Однинi я - Мина Маз?нiн. (Став перед люстром)._ Здрастуйте, Маз?нiн, Мино Маркевичу! (Привiтався на другий голос)._ А-а, добродiй Маз?нiн? Мо? вам!.. (Ще привiтався на третiй голос)._ Товаришу Маз?нiн! Здрастуйте!.. (Iще привiтався)._ Здоров був, Маз?нiн! Зайдiмо?.. Гм. (Помрiяв трошки)._ Ви не знайомi? (Подавши комусь руку)._ Дуже при?мно - Маз?нiн. (Уклонився)._ Будь ласка, ви часом не Маз?нiн?! (Кивнув головою)._ Так, я Маз?нiн!.. (Офiцiйним голосом)._ Ваше посвiдчення, громадянине? (Тодi немов подав комусь посвiдчення)._ Будь ласка! Маз?нiн! (Тодi з офiцiйного на м'якший)._ Вибачте, ось у цi дверi, товаришу Маз?нiн... (Ситим голосом)._ Були там Вишньов, Спаський, Де Розе, Маз?нiн... 8_ Убiгла М а з а й л и х а: -_ Р и н а вже дiстала з горища раму... Ти скоро?.. Та навiщо ти скида?ш штани?.. Замрiяний, М а з а й л о машинально застебнув штани i знов до когось: -_ Вдома?.. Скажiть, що прийшов Маз?нiн з дружиною. Здрастуйте!.. (Пiдвiв до когось жiнку)._ А це моя дружина. М а з а й л и х а -Ах, Маз?нiна... А тепер, Минасю, я... Це мiй чоло... М а з а й л о перехопив:_ -_ Нi, не так... (Немов подзвонив i тодi до поко?вки)._ Тут живуть Маз?нiни?.. Будь ласка... М а з а й л и х а - А ще краще так... (Немов вiтаючись i цiлуючись з кимось). Прошу ласкаво, заходьте... Це мiй чоло... М а з а й л о вклонився: -_ Маз?нiн! Нi, краще так: вип'?мо за здоров'я нашого вельмишановного Мини Маркевича Маз?нiна!.. М а з а й л и х а - За мадам Маз?нiну! За Килину Трохимiвну Маз?нiну!.. (Випила)._ _ 9__ Тим часом через кiмнату пройшов, нiкого не бачачи, не помiчаючи, дядько Т а р а с:_ -_ Дурень же я, дурень? М а з а й л о, теж нiчого не помiчаючи, немов випивши:_ -_ Вип'?мо, Маз?нiн, га? М а з а й л и х а. кокетуючи, пальчиком:_ -_ Мадам Маз?нiна!.. Випийте... 10_ Вскочила Р и н а :_ -_ Т ь о т я вже заводить газету пiд скло. Ви ско... Та навiщо ти, папо, скида?ш спiдню сорочку? Мамо! А ти здурiла! Теж розстебнулася... М а з а й л о замрiяно:_ -_ Слово ма? Мина Маркевич Маз?нiн. М а з а й л и х а замрiяно:_ -_ Вам скiльки аршин, мадам Маз?нiна? М а з а й л о - Браво! Хай живе Маз?нiн!.. М а з а й л и х а - Цi квiти i конфекти однесiть, будь ласка... Р и н а замрiяно:_ -_ Ринi Маз?нiнiй... М а з а й л о - Чули? Помер Маз?нiн, Мина Маркевич... М а з а й л й х а - Засмученi тяжко, про це жалiбно оповiщають всiх родичiв i друзiв дружина... - I дочка Маз?нiни... (Замислилась)._ 11 Через кiмнату перейшов, нiкого не бачачи i нiчого не помiчаючи, дядько Т а р а с:_ -_ Ой-ой-йой же дурень! М а з а й л о - На цвинтарi пам'ятник золотими буквами: "Тут спочива? прах Мини Маркевича". М а з а й л и х а - Маз?нiна. М а з а й л о - Або просто: тут Маз?нiн... Р