розпустивши поли дорогого мосульського каптану, Крутились, рипiли й чадiли блакитним димом вiд тертя вали й зубчатi колеса млинового механiзму. Крутились несамовито каменi жорен, i щось перетерте й пiдгорiле сипалося в корзину з пальмового листя. I до дурманного аромату гашишу додавався ще й запах пiдгорiлого, солодкого борошна. Крутилося, то риплячи, то гупаючи, водяне колесо. Час од часу вiд плину води та нерiвного обертання колеса весь млин здригався, його струшувало. Та весь час, не звертаючи нi на що уваги, крутилися навiженi танцюристи з ножами, i всi приявнi ревли в один голос: "Аллах акбар! " Поступово Алi все ж очманiв i почав, не тямлячи себе, горлати: "Аллах акбар!" Та ось водяне колесо стишило свiй хiд, загальмувалось його обертання i обертання валiв i дерев'яних зубчатих колес, стишилось стрекотiння жорен. Фальшивобородий мовби з повiтря, з диму виловив глек iз червоного скла i блакитну порцелянову чашу. Плюснув туди вина з глека i рiзко скрикнув: "Аль-хамр10!" Абу Амар став, мовби вражений блискавкою, а Фальшивобородий уже простяг йому чашу, не сходячи з мiсця i на палець. Три молодцi в ковпаках застигли з розчепiреними руками. Абу Амар пив довгими ковтками вино. Барабанщик i сопiлкар грали все тихiше й тихiше. Коли Абу Амар допив останню краплю, вiн стомлено заплющив очi i простягнув руку з чашею вперед. Закутаний налив вино у чашу iз скляного глека. I Абу Амар, не розплющуючи очей, простягнув першому танцюристовi чашу. Той випив. Так Абу Амар подавав вино i другому, i третьому. Вони поволi висмоктали вино, поволi опустились на пiдлогу та й сiли скулинiг. Кожен встромив ножа перед себе в дошки. Мов за командою, голови ?хнi впали на груди i вони отак i заснули, глибоко й безвiльно. Тiла ?хнi обм'якли, i здавалося, що й життя з них вiдiйшло. Абу Амар теж сидiв, мовби спав наймiцнiшим сном чи навiть був неживий. Барабанщик i сопiлкар продовжували грати, i гра ?х була бездоганна. Тихий, заколисуючий спiв сопiлки злегка перекривало легеньке стукотiння барабана. Здавалось, що то десь у степу спiва? дiвчина й тупотить кiнський косяк бiля водопою. Фальшивобородий вже роздмухував маленькими золотарськими мiхами вугiлля в глинянiй жаровнi i ставив туди горщик. Куди i коли зник глек з гашишем та iншим дурманним зiллям, Алi про?авив. Горщик за якийсь час запiнився, i пiна зi шкварчанням поповзла на вугiлля, на жарини. Потягло в щiлину знайомим духом, як тодi в кiмнатi Абу Амара. Барабан трiскотiв дрiбно, i тихо схлипувала сопiлка. Фальшивобородий пiднiс чашу з напо?м бадьоростi Абу Амаровi. Голова мосульця висiла, наче була не на ши?, а трималася на мотузцi. Абу Амаровi пiднесли чашу до вуст, i вiн, не вiдкриваючи очей, почав маленькими i кволими ковтками пити. Вiн ще довго сидiв iз заплющеними очима, та риси його лиця, кволi, нерухомi, змертвiлi, почали наповнюватись силою й напругою. Абу Амар, не вiдкриваючи очей, нiби просто спав чи заплющився вiд сильного сонця, проговорив рiвним i чiтким голосом: Фiда?в вiдвезiть до мiста i накажiть ?м чекати соколиного клекоту. Ти,-- вiн не вiдкрив очей, та руку простяг до фальшивобородого,-- нахились до мене. I той нахилився до нього, i Абу Амар щось йому промовив незрозумiлого говiркого, не схожою й на перську, i на ромейську мови. Алi як не пружився, але не змiг i слова запам'ятати та й почути. Фальшивобородий i "вантажник" перетягли поснулих, розслаблених, мов ганчiрки, фiда?в до човна i, проказавши благословення аллаха на голови мельника й Абу Амара, вiдпливли кудись вниз по течi?. Алi не знав, що дiяти -- вгору плисти? Але течiя зараз така сильна, як в тiснинi пiд Васiтом. Вiн по звуку хвиль зрозумiв, що тако? течi? не подужа?. Треба було тiкати, це Алi знав добре. Та вiдчуття, що тут ма? вiдбутися ще щось, утримувало його на мiсцi, хоч вiд незручного сидiння на болонковi, вiд нерухомостi й холоду хлопчина задубiв, все ж вирiшив будь-що почекати! I вiн чекав i дивився. Ще якийсь час Абу Амар сидiв нерухомо i не розплющуючи очей, та потiм нараз пiдвiвся, наче нiчого й не було. Сам налив собi в чашу з глека i в другу для мельника. Вони сидiли при яскравiй лампi, а навколо вогника крутилися цiлi ро? нiчних комах, i потиху сьорбали запашний напiй. Мельник лагiдно посмiхався i огладжував густу сиву бороду. Слава Аллаху, ми знов з тобою бачимось! Дякую Отверзаючому Браму i нашому iмаму -- та покрiпить його Аллах! -- ми знов бачимося, мiй брате! Абу Амар iз вдячнiстю нахилив голову i притис руку до серця, але виправив мельника: Мiй старший брате, я лише твiй молодший брат! I нiколи цього не забував! Слава Аллаховi, що дав менi завжди пам'ятати про мою меншiсть! Мельник нахилився до Абу Амара i поцiлував його в скроню. Дякую Аллаху та призиваю благословення його на iмама нашого! Слава Аллаху! Слава Аллаху! -- вiдповiв йому Абу Амар. Аллах акбар! А тепер скажи, що менi слiд знати. О мiй старший брате! Ти око iмама -- та покрiпить його Аллах! -- ти пастух його отари в Убуллi, ти емiр його емiра в Басрi i Васiтi! Ось тобi папiр з прибутком i витратами. Там пораховано всi фалси, кiрати, дирхеми та динари. Я не послав звiту про срiбло й золото в обитель iмама Аламаут, хай впаде благословення на його голову, хай покрiпить його Аллах та нехай поб'? його ворогiв! Без тебе, мiй старший брате, я не надiшлю звiту, поки ти не ствердиш його сво?ю перевiркою. А тепер, крiм того, слухай про все, що вiдбувалося зi мною вiд Багдада. Там я влаштувався зi сво?ми товарами, нiби я прикажчик одного мосульця. Мене попередили брати, що Товстун Джафар подорожу? до Басри. I принесли менi листи його колишнього друга Абу Садата, що обдурив його i мешка? в ?скандерi?. Я взяв такий папiр, на якiм той писав, i виготував листа нiби вiд Абу Садата до емiра Абу Муси, хай покрiпить Аллах його i пiдтрима?! В листi написав прохання зарiзати Товстуна i обiцяв за це десять тисяч дирхемiв. I сам виготував сакк на iм'я Бен Сахла, iудея, щоб той сплатив пред'явнику по смертi Джафара десять тисяч монет, а собi щоб iудей взяв двiстi монет. I от поплив я з Багдада до Басри. На горе, в останнiй день -- хай не буде йому благословення! -- вiзир халiфа послав разом з цим судном двi лодi? зi стражниками. Тут вiдкрився для мене один секрет: купець iз Дамаска -- то був знаменитий гендляр самоцвiтами, ти зна?ш, про кого я кажу. Один iз людей Салаха. Я давно за ним гнав слiд, але кожного разу вiн виявлявся спритнiшим i зникав кудись у безвiсть. Раптом -- напад цих болотних шакалiв на наше судно! Напад вiдбили. I чи це хвилювання, чи, може, вино, але вiн почав вихваляти свого дядька i Салаха i ганити людей iмама -- та покрiпить його Аллах! -- i говорити всяку гидоту, що нашi браття винуватцi в розбратi мусульман, в розпорошеннi арабiв. Вiн так вiдверто говорив i про свого дядька, i про всi справи, що мо? здивування досягло межi можливого! Видно, Аллах, хай славиться його iм'я, вiддав сирiйця в мо? руки... Там на сафiнi був хлопчик кмiтливий -- вiн дозбирав стрiли тих озерних шакалiв. Серед них була одна стрiла пречудова з тонким i прегострим наконечником. Один удар сплячому у вухо -- i вiн закляк. Я обшукав його i забрав його пацьорки i невеличкий капшучок, зашитий в пiдкладку джубби 12. А пацьорки виявились хитрi. Нiби вони вузлом iз шкiри зав'язанi, а всерединi найкращi смарагди iз Мiсру! На цi смарагди довго чекав володар Орлиного Гнiзда - хай Аллах обласка? його благодаттю та поб'? його ворогiв! -- ось вони в тво?х руках... Для чого дарував лал Кадарi??.. Вона почала сво?ю пiснею мене викривати. Не рiзати ж ?? при всiх, щоб вона замовкла?! I я заткнув ?й пельку лалом... Отож далi було таке -- коли капiтан тiло сiрiйця збув на берег, я зразу ж вирiшив дiяти i показав Джафару листа. Джафар ледь не обкалявся зi страху i почав молити про допомогу. Я порадив, i вiн написав листа з проханням забити безбожника i брехуна Абу Садата. I виписав сакка на двадцять тисяч динарiв. Я й кажу йому: "Це прохання забити Абу Садата. I його заб'ють. Але ж дiйде i лист Абу Садата до емiра Абу Муси. Абу Муса надiшле брата-фiдая приколоти тебе, як погану свиню. I тобi, i Абу Садату --кiнець!" Вiн тодi почав плакати i каже: "Що ж робити?! Порадь!!!" Я й кажу йому, щоб вiн викупив листа за тисячу монет i сакк за його цiну. Вiн викупив, i я спалив -- сакк i лист фальшивi,-- але тiльки тодi, коли вiн сплатив менi тисячу динарiв золотими i виписав сакк на десять тисяч двiстi монет. Лист про Абу Садата у тебе, мiй старший брате, i сакк на двадцять тисяч. Сакк на десять тисяч двiстi я розмiняв на дрiбнi сакки i дав тобi повний звiт про витрати на всi банкети, повiй, дарунки i музик. Крiм того, я зi слугами стражника робив у палацi Айшi пастку для Рустемових красунь -- i ми знайшли золото в самородках та в зливках i торбу з африканським золотим пiском. Частка золото? здобичi, що належиться менi... тобто... iмаму -- хай дару? йому Аллах мiць! -- знаходиться в спiвака. Як ти скажеш, так i буде... мiй старший брате!.. Тодi слухай -- теслярi поодинцi нехай вiдправляться по домiвках. Вони не з Басри. I золото нехай поки що буде у них... Хто бачив тво? блудодiйство з Рустемовими сучками?.. Спiвак, негритянка Айшi. А повi?? А твiй слуга? Айша? Повi? були напо?нi вином iз зiллям. Колов ?х ножем -- не ворушились. Айша лежала замкнена. Хлопця не було -- стражник його пiзно випустив iз в'язницi. Хлопця я бiльше не бачив... Я хотiв тебе, старший брате, спитати -- ти, може, зна?ш?... Здiбний хлопець... На фiдая здатний? Трохи iнше -- цiкавий, кмiтливий, добра пам'ять, i зовсiм не ма? страху. Тобi ще не доповiли, але я вже знаю: цей дурень переборщив -- повiв його до Водяно? вежi. I хлопець признався, що вiн вiддав лал Кадарi?. Стражник зламав твою цяцьку... Тепер малий не придатний анi на фiдая, анi на голуба, як би тобi праглося... Що тепер дiяти? Ти не гiрше мене зна?ш -- колючка з малайсько? трави. Дай йому з iндiйською халвою. Всi побачать, що помер вiд рiзачки 13. А що з негритянкою? Про це, брате, не турбуйся. Це нашi клопоти. А хлопця твого бачили вночi, як вiн плив неподалiк вежi звiздаря. Треба притиснути того мандейця за горло! Нехай вiддасть хлопця, якщо сховав! Не квапся! Мандейця не варто чiпати. По-перше, вiн не полохливий. А по-друге, нiхто iз чародi?в не ма? такого знання вiтрiв i сили над вiтрами, як цей перевертень! Менi зда?ться, що вiн привiз сьогоднi вранцi твого хлопця у свiй пальмовий сад. Вiн тут зовсiм поруч, трохи вище по течi?. Якщо хлопець там, заберемо його i заметемо всi слiди... Хлопчика i без халви здиха?мось. Зари?мо -- i шакал не знайде! Мiй менший брате, я тебе люблю ще з часiв Антiохi? та ?ршала?ма... Та останнiм часом ти щось не все обмiзкову?ш, не над усiм замислю?шся... Чому, мiй старший брате? Поясни менi -- я твiй раб i весь на очах i на вухах! А треба вивiдати в живого хлопчика, чи не сказав вiн щось такого надзвичайного, чого стражник не повинен був би знати? А взнавши це, чи не мав би величезний якийсь зиск для себе?! Чого б вiн, стражник, потай крутився бiля чорного ходу в Айшi? Було це перед свiтанком. I чого вiн до Бен Сахла заходив пiсля вранiшньо? молитви? Мiй старший брате, ти мудрiший за мене i справедливо стримав мене. Спочатку ми все вивiда?мо в хлопця, а потiм уже його... Це добре, що ти зна?ш, де садок мандейця. Вiн там i стереже його корзини. Ти впевнений у цьому? Коли я пропливав у човнi повз один острiвець, я здивувався, чого то там бiля хижi стоять здоровеннi корзини. Адже ще не настав час фiнiкiв. I коли ми пропливали повз останнi пальми, з велико? плакучо? верби впала у воду змiя. Але нi птаха, нi тхора ми не помiтили. Заходило сонце, i я не змiг у густiм верховiттi нiчого роздивитись. Та тепер сумнiву нема? -- вiн був на деревi. Як ти дума?ш -- вiн упiзнав тебе? В цьому одязi вiн мене не бачив жодного разу, i, до всього, я замотався дуже ретельно. Нехай так. А раптом хлопця не вловимо, як тодi взна?мо, що вiн оповiв стражнику? Тодi я витягну всi слова хлопця iз стражника. Можеш не сумнiватися, видеру разом iз горлянкою! Я навчений. I вартiсть стражника не велика. Звичайний вартовий у нашому стiйбищi. Завжди буде ким замiнити! Мiй старший брате, ти згоден i дозволя?ш? Згоден. Вiн ма? лише другу ступiнь посвячення. Колишнiй фiдай, тепер вартовий. Вiн повинен пильнувати, а мати власнi багатства йому не належить... Тепер трохи поспимо, i вiзьмемо хлопця. Давай зараз, мiй старший брате! Ти зовсiм забув про великий вiдплив. Ми не вигребемо проти течi?. За години двi настане тиша. Тодi ми вiзьмемо човна i за мить будемо в потрiбнiм мiсцi. Лягаймо перепочити -- у нас сьогоднi стiльки справ! I мельник загасив лампу. Алi сидiв на ослизлiм болонку i його била лихоманка. В головi стукотiло, било, мов у барабан: "Тi-ка-ти, тi-ка-ти, тi-ка-ти!" Але як i куди тiкати, коли згори стугонить шалена течiя вiдпливу i там, угорi, лишилась ?жа, одяг i стрiли. I туди ма? по нього приплисти звiздар. Нараз Алi згадав --коли дивився згори на протоки й острови, то побачив, що довжелезна i тонка смуга одного з незлiченних островiв тягнеться аж кудись вниз течi?ю до обрiю. Якщо зараз поплисти вниз по течi?, а там вилiзти вище млина на берег i побiгти по довжелезному острову, то можна добiгти до iншого острова, що майже навпроти того острова, що лiворуч саду мандейця. А там плисти через канал не проти течi?, щоб дiстатись до схованки, а навскiс, униз по течi?. Так Алi i вчинив. Тихо спустився у вируючi теплi струменi. Руки вiд дерева не вiдривав -- чекав, коли зiгрi?ться задубiле тiло. Вiн вперше за все життя боявся, щоб його не схопили корчi. 19. ЩАСЛИВА ПРИГОДА Течiя несла Алi вниз у темрявi, i вiн страшенно боявся, щоб не проскочити повз кiнець довгого-предовгого острова. Мiсяць зайшов, проте зiрки сяяли так яскраво, що можна було розрiзнити воду i острови з пальмовими садами, Алi напружувався, пильно вдивлявся, i все ж ледь не проминув кiнець острова, яким власне, й кiнчалась протока -- далi починалось одне з кiлькох широченних русел Шатт-ель-Арабу. Течiя поволi стягувала його все далi й далi до кiнця каналу. На щастя, одна стара плакуча верба просто полягла над урвищем, i вiн вчепився з усiх сил, вiдчайдушно, за тонке, гнучке вiття. Воно його втримало. А далi, захоплюючи по черзi цiлий жмак лозин у кожну руку, пiдтягся, видерся нагору, на твердий берег. Тiльки-но вiдчув пiд сво?ми битими п'ятами шовковисту траву цього плеканого саду, як зразу ж надiя i бадьорiсть повернулися до нього. Наче це й не вiн просидiв кiлька годин мов горобець на жердинi. Наче не вiн ще й не взнав, яку ганебну й пiдступну смерть йому визначено! Алi побiг на пiвнiчний схiд. Один раз спинився i пiдвiв очi до зiрок. Наче всi зорi зрушили зi свого мiсця. Хлопець вiдчув i захоплення, i заздрiсть до знань звiздарiв: "Це ж треба знати стiльки зiрок, ?х становища i назви! От би менi вивчити! Який я дурень, що не подався зразу до мандейця, а злигався з отим людожером!" Так думав Алi, та бiгу не стишував i все ближче був до мандейського пальмового саду. Ось i кiнець острова. Хлопець стрибнув у темну воду i ледь не захлинувся -- його ноги й тiло провалились пiд воду в рiдке-рiдке багно. Вiн загрiбав руками й ногами щосили, але тiльки зрушив трохи з мiсця. "О Аллах! Врятуй мене -- i я тобi всi сто разiв прочитаю молитву. Отверзаючий Браму -- поможи менi!" Щосили загрiбаючи, звиваючись, як муха в окропi, поволi наближався втiкач до другого острiвця. Тремтячи вiд жаху, що ось-ось його засмокче мулиста жижа, вiн усе ж доплив до острова i вилiз на похилий берег. Лежав i дивився на схiд -- обрiй наче починав свiтлiшати, а вранiшня зiрка ще iскрилась дорогоцiнним дiамантом на глибокому темно-синьому запиналi небесно? банi.. "Читатимуть вони першу молитву? Вони дервiшi. Читатимуть, i буде ця молитва довга, нiж у звичайних людей?.. Та вони таки й хашашини ?ретики... Не молитимуться! ?м дозволя?ться порушувати всi заборони... Вони прокидаються ось тепер, ось зараз! Вип'ють свого моканського зiлля, а може, вина, i припливуть сюди! Вiд Абу Амара не втекти по водi, нi по берегу... Вставай, Алi!" --наказав сам собi хлопець i звiвся навкарачки. Постояв трохи, а тодi пiдвiвся на повен зрiст i, хитаючись та затинаючись, перебiг острiвець. Тепер острiв мандейця було добре видно -- вiн пiдносився над смоляною водою рiвними зрiзами берегiв. Днiло. Алi роздивився, що острiв звiздаря укрiплений палями. Палi обплетенi лозою i перев'язанi пучками очерету. В деяких мiсцях кущi, заростi трави нависають над рукотворним урвищем. "О! -- Вигукнув подумки Алi.-- Отут я й сховаюсь. Сходитиме сонце, почнеться приплив -- пiддметься вода -- отут я й пересиджу, мов пiд дашком!" Вiдплив скiнчився, i вода мiж островами затихла нерухомо -- наче розплавлений бiтум. Блискуча поверхня вiддзеркалювала гаснучi зорi та свiтлiюче небо. Цей канал Алi подолав без усяких перешкод i труднощiв i вилiз по хворостинах, мов по драбинi, на острiв свого рятiвника. Вiн кинувся до плетено? хижi. Захопив свою ?жу, одяг та стрiли. Алi давився фiнiками, перебiгаючи по острiвцю. Ковтав не пережований на?док i все придивлявся, де б сховатись. Зрештою вибрав мiсце -- трава невисока, та й западина в стiнi берега найглибша. Навiть приступець ?, щоб просто пiд корiння трави запхати сво? гаразди. "Мене вони шукатимуть у най густiших кущах, а тут зовсiм рiвне мiсце. А якщо раптом звiздар припливе? I вони йому влаштують засiдку?! Як його попередити? -- замислився Алi, та нараз вдарив себе по лобi кулаком:-- Пущу добрий дим!" Вiн попорпався в корзинi, вiднайшов два кременi i порожнiй горiх iз трутом всерединi. Це був дарунок одного його приятеля з багдадського суку. Точнi удари камiнцiв. Бризки оранжевих iскор. I трут у вiдкритiй шкаралупi горiха зажеврiв червоним вогником. Що-що, а зробити вогнище -- зi смiття, кiзякiв, кiсточок, шкаралущi -- Алi вмiв краще, нiж будь-хто iз дорослих. Вiн спочатку розклав невеличке вогнище в ямi i поклав таке паливо, щоб i вогник був малий, i диму щоб майже не давав. По тому залiз на вербу i влаштував серед вiття вогнище з хитрiстю. Воно мало тiльки тодi запалати на повну силу, коли зiтлiють усi смужки тканини -- на якi вiн розрiзав ганчiрку з хижi. "Як для них манде?ць ворожбит, от ?м i буде ворожба!" Алi аж засмiявся вголос i почав злазити на землю. Вiн спустився, став на повен зрiст бiля стовбура, i його не було видно iз-за плакучого вiття. Проте ховатись тут не мiг--знав, що Абу Амар i мельник зразу ж кинуться до цих верб плакучих. Алi присiв, а потiм плазом поповз до сво?? схованки. Прича?вся в нiй зарання i почав з насолодою ?сти припаси, дарованi йому мандейцем, зовсiм забувши про пересторогу мандейця заощаджувати ?жу. Ось в далинi протоки, на самiсiнькiм обрi? з'явився човен з двома людьми. Наче хтось начаклував -- саме в цю мить з-за обрiю вибухнуло золотим сяйвом сонце. "Сонце слiпить ?м очi! Зараз пiде дим i буде знак мандейцю, що трапилося щось. Вони ж подумають, що Абу Амар не помилився i я сиджу й варю собi бургуль!" Алi змi?ю вилiз на берег iз схованки i навалив на вогонь заготованi фiнiковi кiсточки з хижi, хворостини. Згори кинув уламки старо? корзини i завалив усе купою трави, Потiм залiз у воду i вже з води пiднявся в схованку та прича?вся, наче миша. Лише висунув трохи голову, щоб споглядати протоку, по якiй наближався човен. Озирнувся -- димок тонкою цiвкою пiднiмався десь наче з трави. Вище Алi не мiг пiдняти голову -- його б побачили. Повернувся лицем до протоки. Човен гнала вправна рука -- вiн рiзав гострим носом важке плесо води. Алi вiдчув, як вода почина? наче оживати, дихати там глибоко внизу, може, лiктях у шести пiд його схованкою. Вiн знов подивився iз захопленням -- знання мандейця справжнi: сьогоднi справдi великий вiдплив. Але який тодi буде приплив? Чи не залл? схованку? Тодi як?! А нiяк! Випiрне iз схованки, а вiд них вiн втече -- хто ж краще за нього пiрнав по всьому ?хньому березi Тiгру? Не треба так уже боятися цього людожера! Треба вiрити мандейцевi -- у нього ? зiрка-захисниця! Алi обернувся -- з-за кущiв трави починали пiдiйматись кiлька тонких пасм диму. Човен наближався. На деменi мельник загрiбав округлим веслом-правилкою. Вдягнений вiн був як звичайний ремiсник--короткi штани, груба сорочка, пiдперезана мотузкою, на головi вбога пов'язка. Абу Амар же мав вигляд матроса-гуляки -- червонi широкi шаровари, шкiрянка без рукавiв, короткий плащ i чалма, вiльний кiнець яко? щiльно огортав його засмагле лице. Якби Алi не знав так добре Абу Амара, то вiн i не впiзнав би його. Озирнувся ще раз -- дим наче перестав iти вгору, тiльки сльозилась юга над травою, склилось повiтря. "Ага! -- злiсно зрадiв Алi.-- От зараз-зараз попередимо! Пiд травою все пiдгорiло! Ану, ану! Подивимось, що ви проспiва?те, людожери!" Алi аж скреготнув зубами. Та, звичайно, його переслiдувачi цього не почули. Вони пливли вздовж берега, шукаючи, де б пристати. Та ще вода не пiднялася так високо, щоб можна було з човна вiльно переступити на берег. Тому вони i спинили човна бiля плакучих верб. "О Аллах! Заклинаю тебе i благаю -- тiльки нехай вони не помiтять зараз вогнище не вербi!" -- волав подумки хлопець. Весляр вхопився за корiння верби i наблизив човна пiд самiсiньку стiну берега. Абу Амар, не говорячи й слова, спритно вчепився рукою за вiття, поставив ногу на лiве плече мельника i, пiдтягшись за вiття, видряпався на берег. Вiн нахилився i сказав униз мельниковi: Ти поки почекай, може, я сам впораюсь. Алi в останнiй раз обернувся до вогнища -- воно починало клубочитись бiлим густим димом, i вранiшнi променi сонця зафарбували його легкою рожевiстю, мов розмита водою кров. Дим зводився угору пухким стовпом. Чадiли й трiскотiли заплiснявiлi фiнiковi кiсточки. Алi зi сво?? схованки чув як загупали кроки Абу Амара. Вiн бiг до вогнища. Над каналом народжувався чи то легкий туман, чи то юга розповзалася. Все заколивалось i в повiтрi, i у вiдбиттi рухливих вод. Вуха Алi вловлювали два небезпечних шуми. Знизу все сильнiше наступала вируюча вода, а по острiвцю зовсiм поруч тупав i тупав швидкими кроками Абу Амар. Прокляття на голову шмаркача! Диви, що вiн влаштував -- розклав багаття на вербi! -- лютував голос Абу Амара. Я зараз скину вогонь i вiдшукаю малого падлюку! Брате! Не верзи дурниць -- на вербу ти не вилiзеш -- там вiття тонке! А димовище на вербi -- то вiн комусь знак лишив. Брате! Я струшу той знак у воду! Не час змагатись iз малюком. Вiн дав знак i десь зараз поруч у засiдцi сидить i пiдгляда?... Або десь тiка? протоками. -- Побо?ться. Вiн зна?, що сюди запливають акули i крокодили! -- не згодився Абу Амар. Потiм вони щось тихо сказали один одному, Абу Амар опустився в човна, i вони швидко вiдпливли вузькою протокою. А хлопець лишився ще на кiлька годин у сво?му схронi, поки зрештою наважився виповзти з укриття i переплисти на сусiднiй острiв, де було кiлька старих височенних верб. Тут вiн розiклав на травi, в затишному мiсцi, одiж, на?дки i зброю, тобто стрiли. ? перш за все виготовив футляр для стрiл -- здер iз товсто? зелено? гiлки кору. Якраз по довжинi стрiл i по рубцю прошив тоненькою обдертою лозинкою, а дно приладнав iз шматка очеретяно? товстiшо? трубки. Всi стрiли легко ввiйшли до саморобного сагайдака. Сонце злетiло до самого зенiту i пекло його перемерзле за нiч i перемокле у водi тiло. Вiн розiклав на товстих гiлках сво? вбогi лахи, щоб добре ?х пiдсушити. На?док весь змiшався, перекис i починав пахнути не зовсiм смачно. Тому Алi вирiшив усе пошвидше з'?сти, поки не зiпсувалося зовсiм. Вiн прикрив голову й плечi пiдсохлою сорочкою i вже над силу до?дав сво? прокислi родзинки, розмоклi коржики та слизькi колобки буйволячого сиру, ще вчора твердого - претвердого. Зробивши кiлька ковткiв, не забував пiдвестися на сво?му сiдалi, щоб обдивитися на всi боки -- чи нема де яко? небезпеки? Та все ж вiн прогавив найголовнiше за цей день. А побачивши -- ледь утримався на сво?му сiдалi. Згори, при повнiй водi, з протоки до каналу просувалась велика тарiда, прикрита згори здоровенною халабудою з пальмового листя. Вона занурилася сво?ми чорними боками по самий край у воду. Бiля бортiв притулились люди в чорних плащах болотних арабiв. Напружуючись iз усiх сил, занурюючи жердини майже з верхом у зводу, вони проштовхували лодiю до того каналу, в якому ледь не втопився Алi. Алi страшно стало, що зараз лодiя - сумарiйя застрягне на мiлинi, i що ж тодi робитимуть? I тут вiн забув про всяку обережнiсть i заволав з височини свого сiдала на величезнiй вербi: Правовiрнi! Обережно! Там обмiлини i багна по горло! Правте он туди, туди!!! Вiн видерся ще вище, щоб його бачили, i показував рукою, куди треба правити. З тарiди закричали йому, зразу ж його почувши, бо на суднi все робилося тихо, без галасу: Не дури нас -- там он як вузько! Ширша протока -- пастка! Пiдождiть, зараз вам покажу! Алi прихопив сво? речi, вже сухi лахи i пожбурнув у густу соковиту траву. А сам, розгойдавшись на гiлцi, стрибнув у воду -- вiн знав, що там, пiд вербами, добра глибина. Випiрнув i поплив назустрiч тарiдi. За хвилю Алi тримався за борт дивно? цi?? тарiди. Дайте менi жердину -- я покажу. Бородатi задубiлi обличчя нахилилися до нього. Дивились усi пильно, суворо. Обдуриш -- на хрестi розiпну i кишки на шию намотаю! -- пообiцяв могутньо? статури молодик. Вiн простягнув Алi жердину, може, на лiктiв дев'ять -- десять. Алi вiльно поплив з нею до небезпечного каналу. Трохи далi вiд гирла поставив жердину сторчма i почав ?? тиснути вглиб всi?ю вагою тiла. Жердина занурилась, може, наполовину i стояла рiвно й нерухомо. Швидше пливи туди! Алi поплив до безпечного ходу. I знов поставив жердину сторчма, Та цього разу жердина вся зайшла пiд воду. Алi тримався за ?? вершок пiд водою i плавав по колу. Давай жердину! Нам нема? коли забавлятися. Алi швидко пiдплив назустрiч тарiдi i вiддав жердину. Ось жердина! Пiдождiть мене, я тiльки заберу сво? речi. Плава?ш добре -- наздоганяй! -- кинув через плече велетень, щосили вiдштовхуючись жердиною. I всi на тарiдi без жодно? похибки, як за командою, занурили жердини в каламутнi струменi i погнали судно до найвужчого каналу. В каналi вони не дiставали дна i тому вiдштовхувались жердинами вiд обох низьких берегiв. Алi наздогнав тарiдe i вмить видряпався на борт. Прихилився боком до халабуди, та листя розiйшлося. 3 усi?ю сво?ю поклажею перекотився просто пiд копита коней. Алi сам не чекав, що зiрветься вниз, i в нього вiд жаху зайшлося серце, коли вiн побачив просто перед очима чорнi, мiцнi копита темнорудих, наче мiдних, скакунiв. Конi, проте, цi полохливi i гарячi сотворiння, на диво, навiть вухами не по козирили. Алi сiв, вiддихався, i так, притиснувшись до якихось лахiв, сидiв тихо-тихо, як миша. Як тiльки канал кiнчився, той молодий велетень наказав усiм взяти весла й загрiбати. Крутобока, перевантажена тарiда почала набирати швидкiсть. Скоро мав бути приплив, i Алi сповз зовсiм на дно лодi?. Алi принишк просто пiд ногами в коней. А конi справдi були казковi -- червоно-рудi, тонконогi скакуни, легкi й мускулистi, з широкими й глибокими грудьми. I всi однаково? мастi, наче рiднi брати. Тарiда, напевно, вже проминула млин, та Алi не висувався. Принишк, щоб i не бачили, якби хто й був у млинi. I щоб людям iз само? тарiди не впадати в око, так i сидiв, прича?вшись тихо, що й незчувся, як заснув... Алi прокинувся в одну мить, бо раптом крiм звично? говiрки, пiд яку вiн провалився в глибокий сон, на хлопця водоспадом полилися бурхливi звуки. Ще й до всього тарiда, без сумнiву, застигла на мiсцi. Алi не спав. Та вiн i очi не розплющував, нiби боявся, що яскраве сонце почне болюче рiзати очi, Ще й тому не розплющувався, що хотiв продовжити солодку мить сну. Проте тiнь, що впала на нього згори, примусила розклепити очi й глянути вгору. Вiд побаченого вiн аж вiдсахнувся -- просто в повiтрi над ним зносився в небо золотавошкiрий кiнь. Алi шарпнувся вiд переляку i боляче вдарився потилицю, якраз гулею вiд ножа, об дзвiнке дерево шпангоута. Бiд пекучого болю Алi враз, блискавично все згадав i зрозумiв -- коней перевантажують ва велетенський вiтрильник-дхау. Ось просто над тарiдою зависли його червонастi промасленi боки. А коня причепили до нижнього кiнця предовго? навкiсно? ре?. За вiльний кiнець рею обертали, вчепившись i щосили тягнучи за линви, не менше пiвтора десятка напiвголих морякiв. Усi здоровi, м'язистi, а шкiрою всiх вiдтiнкiв -- вiд смаглявих до вугiльних. I пливе кiнь у повiтрi над водою, над каламутним хвилями Шатт-ель-Арабу, наче полов па вудочцi гiгантського джина -- повелителя чорних i бiлих духiв. Ось кiнь завис над палубою вiтрильника. Хтось тихо, але високо свиснув, i зразу ж зарипiли дерев'янi блоки, тварина провалилася кудись усередину крутобокого вiтрильника. Таким робом пiдняли й iнших коней. Конi не пручались, а були нiби привороженi. Та Алi легко зрозумiв цю загадку -- конi були випо?нi. Коли старий тягав за собою малого Алi по всiх за?здах-ханах та по шинках, то яких тiльки iсторiй не наслухався хлопчик про коней i конокрадiв. I тепер Алi дуже радiв i вважав себе ледь не найбiльшим мудрецем i хитруном, що вiн -- слава, слава Аллаху! -- не питав нi про що цих людей з тарiди. Конi обпо?нi, бо хто бачив таких однаково сумирних коней?! Люди в плащах болотних арабiв, а не знають добре русла й каналiв Шатт-ель-Арабу? Значить, конi краденi! А всi говорять на базарах, що в емiра з його ма?тку бiля Аль-Ахваза вкрали карабаських скакунiв. Та й масть цих коней якась дивна -- кольору, можна б сказати, палаючого очерету. Чи, може, кольору моркви? Але тако? мастi Алi не пам'ятав на багдадських базарах. I в розмовах не пам'ятав, щоб згадували такi вiдтiнки в мастi арабських скакунiв. I везли цих дивних коней пiд покриттям халабуди з пальмового листя. Тут згори з вiтрильника перехилилося бородате, зовсiм коричневе обличчя, з носом кривiшим, нiж дзьоб папуги. Хрипким, тихим голосом спитав той горбоносий: Де ваш коняр? Вiн захворiв... У нього пропасниця...-- вiдповiв молодший велетень, задерши вгору лице.-- Клянусь розлученням, вiн в лихоманцi... Якщо ви не да?те свого коняра, я вам, крiм задатку, нiчого не дам. Коли вирiшите, хто з ваших попливе за мною, покличте. Але довго не чекатиму. Ось-ось почнеться вiдплив. I зникло горбоносе лице, наче впало, а замiсть нього зразу ж постало п'ять круглих щитiв, з-за яких визирали нацiленi блискучi жерла трьох залiзних кованих труб. Над щитами пiдiймався тонкою цiвкою сизий димок, запахло кислуватим паленим вугiллям, як у кузнi. Що це -- китайський вогонь для спалення кораблiв? -- зашепотiв Алi, шарпаючи за джуббу молодого, вродливого, як дiвчина, весляра. Присягаюсь Аллахом, я тебе, раба, протну, як чапля жабу. Ти ще насмiха?шся? Плава?ш з цим ворожбитом i не зна?ш, як звуться цi громовi дудки? Клянусь розлученням! Я з ним нiколи не плавав. Я не його! Сам собою. Присягаюсь Аллахом та iм'ям пророка -- я сам собою! Овва! -- Красень вдарив себе по лобi i зразу ж тихо, але з притиском, покликав велетня: Шейх! ? новина! Шейх обернувся i гнiвно насупив брови, мовби кажучи: "Поспiшай i скажи менi!" Потiм, бачачи, що молодик не руха?ться, сам пiдiйшов. Ну, що тут? -- таким голосом мовив шейх, що в Алi затрусилися колiна. Шейх! Цей хлопець не прислужник цього iблiса 3. Вiн нiчий, вiн вiльний. Лице шейха вмить пом'якшало, стало ласкавим. Попливеш при конях на цьому вiтрильнику? А куди вiн пливе? В Хормуз. Менi не пiдходить,-- вiдповiв Алi -- Я хочу побачити ?ндiю. З Хормуза ближче до ?ндi?, нiж з Убулли до Хормуза. Дайте менi грошей на дорогу з Хормуза до Калiкута -- i я попливу. Гаразд! -- сичав пошепки велетень.-- У конях хоч щось тямиш? Це не арабськi скакуни... У них фарбованi хвости, гриви, спини i бабки,-- так само пошепки вiдповiв Алi. О! А скiльки ?м рокiв? -- наблизив сво?, враз озвiрiле лице шейх i дихав в обличчя Алi духом часнику й баранини. I п'ять, i сiм. Гаразд. Дайте йому грошей i найменшу джуббу. Та швидше. I станьте, щоб там не бачили перевдягання Гаразд!.. А тепер сперечайся зi мною, що ти без дозволу брата нiкуди не попливеш. Кричи, що поскаржишся шейху Абу Хасану. Кричи, сперечайся! Не буду сперечатись, як не дасте зiлля для коней! Ах ти грабiжник! А що ти скажеш, як я тобi голову зiтну? Для чого тобi, о шейх, моя голова, коли тобi потрiбнi чистi монети замiсть фарбованих коней?! Шейх-велетень скреготнув зубами, однак кивнув головою одному з во?нiв. Бо то все були во?ни -- Алi тiльки тепер помiтив, що в них пiд плащами та джуббами були кольчуги й панцирi. Алi подали чималу торбу, боки яко? напинались, мовби вона наповнена була волоськими горiхами. Хлопець зразу заволав: Нi в який Хормуз я не попливу!.. Якщо брат скаже -- попливу!.. Я тобi не присягав на вiрнiсть! Та як ти смi?ш таке патякати?! Щеня! Присягаюсь розлученням i звiльнень сво?х рабiв, якщо ти не пiднiмешся на корабель, я тебе розiпну на хрестi! Я пожалiюсь Абу Хасану! Я йому все розповiм! Мiж щитами з'явилась голова руббана. Швидше, швидше! Почина?ться вiдплив. Або -- або! Капiтане! Спускай линву, ми зв'яжемо цього балакучого негiдника -- i тягни його собi! На який бiс вiн менi? Ви що, беду?ни, жарту?те? Це ж пуголовок! Менi потрiбен коняр! Коняр!!! Половина половини! I нi фалсу менше! Може, ти не вiриш, та присягаюсь розлученням, це такий iблiс, що без нього ти не вправишся! Аллахом присягаюсь. Втiм, як не береш, я його втоплю в болотi. Вiн менi обрид! Ану, хлопцi, тягнiть мотуз! По тому, як бринiв голос богатиря, Алi вiдчув -- йому кiнець! Вiн заволав: Руббане! Присягаюсь розлученням! Присягаюсь iм'ям пророка! Ти не досягнеш зелено? води! Молю тебе -- викупи мою кров у цього шаленого! Малий не витримав, упав навколiшки i обняв ноги шейха. Молю тебе, не вбивай мене!!! Заклинаю тебе iм'ям Отверзаючого Браму! Слухай, руббане! -- змилосердився шейх.-- Сто динарiв за цю шкуру й костi! Згода?! Згода,-- вiдповiв горбоносий руббан.-- Хлопцi! -- закричав вiн до сво?х.-- Кiтвицi нагору! Линву i монети в тарiду! Алi, з усiма сво?ми гараздами за плечима, вчепився в линву й полетiв угору, на палубу вiтрильника. Коли вiн ступив на палубу, впав навколiшки, обхопив колiна руббана i заволав: О руббане! Доброта твоя, свiдчу перед Аллахом, не ма? межi!!! За це я тобi вiдкрию та?мницю... -- зашепотiв Алi... Що ти верзеш, дурнику? -- зневажливо проказав руббан. О найславнiший моря! -- закричав Алi, а тодi пошепки:-- Присягнись, що нiкому не скажеш! Присяга?ш?! Присягаюсь Аллахом, тво? базiкання нiкому не викажу! Пiдведися тепер i говори менi все...-- Капiтан з кривою посмiшкою нахилив горбоносе лице до хлопця. Алi, прикрився долонею вуста, сказав йому про коней. Коли скiнчив, капiтан хапонув повiтря, бо йому не стало духу. По хвилi руббан зi свистом видихнув затримане повiтря. I тихо покликав сво?х трьох помiчникiв. Вiтрила!!! Весла!!! Виходимо на головний канал! Модфи 4 сховайте! Дрiт тримати розпеченим! Стрiльцi по обидвi щогли! Стрiли з трутом! Всi вiльнi -- на весла! Поспiшайте! Аллах кличе!!! Всi кинулись на сво? мiсця, а хлопець розгублено стояв бiля руббана i не знав, що робити. Капiтан просунувся до нього: А ти хоч трохи тямиш у конях? Думаю, що трохи тямлю... Тодi поспiшай униз до коней. Дивись, щоб вони не дрочились i не гоготiли. Зможеш? О руббане! Це я зможу!.. Алi полiз у черево вiтрильника, де на линвах-розтяжках зависли скакуни, ледь торкаючись копитами дерев'яного настилу. 20. ПАСТКА В ТРЮМ? Отак Алi опинився внизу, в черевi корабля, бiля коней. Хлопець швидко звик до примарного свiтла, що пробивалося крiзь щiлини палубного настилу. Захвату його не було меж -- вiн був у черевi велетенсько? дерев'яно? риби! Отако?, як на Корабельному островi будував старий майстер. Скiльки, скiльки тут дерев'яних частин, брускiв, дощечок, паличок, гвiздкiв! I все перев'язане мiж собою, прошите, з'?днане незлiченною кiлькiстю тонких i премiцних, кокосового волокна, мотузок i канатiв. Та добре роздивитись незвичнi нутрощi вiтрильника йому не довелось--починав дрочитись та iржати кiнь у самому носi корабля. Алi зразу ж наготувався, щоб кинутись до неспокiйно? тварини, та згадав, що завжди казали базарнi конярi -- з кiньми треба неквапно, ласкаво, м'яко. Вiн повiсив речi на кiлочок, що стирчав для чогось iз шпангоута. Тiльки торбу iз зiллям перекинув через плече i обережно й плавно прослизнув до неспокiйно? тварини. Кiнь тупотiв, метеляв головою. Та коли Алi погладив його по ши? , вiн зразу заспоко?вся. Хлопець огладжував i огладжував його лiвицею, а правицею вийнявся кульку зiлля i дав коневi. Але тiльки перший кiнь заспоко?вся, як в iншому ряду почав гоготiти другий. Алi перелякався, бо зрозумiв -- горбоносий руббан хотiв проскочити повз залогу на вежах-маяках та вартовi барiджi. Ще задумав щось руббан, та Алi не був мандейцем-звiздарем i не мiг цього вiдгадати. Тiльки розумiв -- для успiху потрiбна тиша в трюмi. Конi повиннi мовчати! Хлопець легко, нiби в танцi, прослизнув до другого коня i почав його боркати... А корабель набирав швидкостi. Крiм горбоносого руббана та стернового, всi прича?лись у схованках. Тiльки рипiли ре? та гудiла напруженi линви корабельного оснащення. Алi вiдчув, як крiзь щiлини палуби в трюм проника? ядучий бiтумний чад. "Невже вiн запалив смолоскип, щоб сповiстити вартових, що на кораблi пошесть?!!" -- з жахом i захопленням здогадався Алi. Корабель на повнiй швидкостi щасливо проминув сторожовi вежi - щогли, ?з двох заякорених вартових барiдж опустили по ланцюгу на дно, i вiтрильник пронiсся в проходi мов пiдбитий гусак -- нахилившись на лiвий борт i болiсно розпустивши сiрi крила-вiтрила. Якби Алi знаходився на палубi, то вiн би побачив, що на правiй баржi з'явився його мучитель в зеленiм дорогiм вбраннi. Вiн загорлав у мiдну дудку з широким кiнцем: Що з вами?! Чума, схоже!!! -- заволав у вiдповiдь руббан. Не пiдходьте до берега п'ять днiв!!! -- надривався начальник митницi.-- Куди збирались?!! До Хормуза! -- ревiв горбоносий руббан. Тримайтесь правiше! Лiворуч -- пiски! -- аж захлинався начальник митницi. Вiн кинувся на корму барiджi, i його яскравий одяг зник у кормовiй каютi. Руббан теж не гаяв часу. Наче мавпа, вiн видерся по снастях на самий верх друго?, меншо? щогли. 3 височини руббану було добре видно, як над кормою знялися вгору, один за одним, п'ять гострокрилих голубiв-поштарiв. Чадiли два бiтумних смолоскипи на кормi та носi вiтрильника. I всi зустрiчнi морськi суда, рибальськi й вантажнi човни кидались урозтiч з дороги цього погибельного дхау. Ось i сонце почало котитися за смарагдово? хвилi. Тiльки тодi руббан спустився зi щогли, щоб разом з усi?ю командою сотворити намаз. Усi полегшено вiддихнули -- тепер, як i на всiх вiтрильниках, великi вiтрила згорнуть i тiльки на другiй щоглi поставлять невеличке нiчне вiтрило. Та сталося навпаки -- руббан наказав стати по тро? до здоровенних весел i працювати без упину три години веслами. А ?хня змiна мала вiдпочивати, спати цi три години, аби потiм замiнити веслярiв. Команда здивовано зашепотiла. Переморгувались один з одним, стенали плечима, але вголос матроси нiчого не висловили. Горбоносий розлютився вiд цього шемрання, засвистiв щосили у свiй срiбний сюрчок i, вихопивши з-за пояса криву джамбiю, загорлав несамовито: Нас обдуриш! Цi чортовi злодюжки, болотнi шакали, продали нам крадених коней. За нами женуться! I нiхто з вас, навiть зiндж-нурець -- i той не виправда?ться, якщо потрапить у лабети митника i його стражiв! Всi ми зависнемо на хрестах! I басрiйськi чайки повидзьобують нашi очi! Ви що, схотiли перед очi Аллаха, хай святиться його iм'я, в день Страшного суду постати слiпими?!! Клянуся розлученням i всiма клятвами -- нам не буде нiяко? пощади, якщо ми попадемось! Бо в це дiло замiшанi сам емiр Басри i його митник!!! А зараз ставайте однi до весел, другi пiдкрiпляйтеся на?дком i лягайте спати. Вiн сам став до стерна, а стерновому наказав вiдпочивати. Алi потихеньку, в повнiй темрявi, обiйшов коней, злегка догладжуючи ?х говорячи лагiднi слова. Всi тварини були теплi, живi, жодна не шарпалась, не хропiла, не пускала слини й слизу з храпу. Та Алi вiдчував, що вже дiйшов час ?х напо?ти. Тому й видерся нагору. Капiтан якраз закрiпив румпель линвою до бортiв, а сам стояв пiд щоглою i щось обраховував по зiрках. Наставнику! --- сказав так Алi, як чув вiн поважне звертання матросiв до капiтана.-- Му'аллiме! Конi вичищенi i не дрочаться, але вони перегрiлись. Треба ?м дати води... Сам пити хочеш? Нi, пити я не хочу. Диви який витривалий!... А менi дуже хочеться. Та май на увазi -- води в нас обмаль... Ти сам щоб нi краплi не брав! Коли дозволиш, тодi й питиму, о му'аллiме! Оце розмова! -- Капiтан потихеньку свиснув у срiбний сюрчок. ? зразу ж бiля нього опинився й?менець, вищий за капiтана зростом, мiцнiший, але такий же горбоносий i лупатий. Руббан проговорив йому щось на вухо, i той вiдповiв: "Добре!" Й?менець i Алi спустилися в трюм. Алi нiс запалений лiхтар, а й?менець, крекчучи i важко видихаючи, тягнув на плечах здоровенний бурдюк. У дерев'яну миску й?менець з бурдюка вiдмiряв воду. Вони на кожного коня дали по двi чашi. Корабель хитало i гойдало з боку на бiк. Алi подобалася хитавиця. Вiд не? аж млосно ставало в грудях. Вiн зовсiм не розумiв, як люди можуть через не? блювати до повного змертвiння. Та виконувати таку делiкатну працю, як напування коней та ще в темному, претiсному трюмi, було нелегко. Однак через якийсь час бiг корабля, плюскотiння за дерев'яною обшивкою стишилось, i судно злегка гойдало з боку на бiк. Корабель поволi просувався вперед. Чувся тупiт нiг веслярiв по дошках. Раз, два, три, чотири, п'ять! Вперед заносять весла для загрiбання! Гуп! Спинились! Занурили весла! Потягли назад. Раз! Два-а! Три-и! Чотири-и! П'ять! Назад повiльнiше -- вода не да?! Потiм знов уперед... I ще наче шепiт, наче тихий дзвiн струни -- то вгорi, в снастях починав свою гру вiтер. I от капiтан засвистiв i загорлав рiзнi накази. Забiгали над головами, загуркотiли по дошках моряки. Тодi родич руббана кинув Алi одного внизу при конях. I лiхтар, i бурдюк порожнiй полишив у трюмi. Алi видерся тiльки до ляди i, витнувши голову над дошками, ловив усе, що мiг зловити поглядом. Руббан сто?ть на носi, вчепившись у форштевень, i з усiх сил кричить, що робити. Свiтить майже повен мiсяць. От коли буде друга чверть на пiдходi, тодi й почнеться вiдмiнний вiтер -- мусон. А зараз тiльки жах смертi спроможний гнати в море на зелену воду вiтрильники. Чого тiльки не може статися, коли кiнчаються однi вiтри, а iншi ще не наступили? Вся команда, тягнучи за линви - хаблi, з великою напругою бiгла навколо щогли, щоб обернути навкiсну рею з вiтрилом з лiвого борту на правий. Спочатку це було зроблено з першою ре?ю, потiм з другого. Тiльки пiсля цього команда спинилась i, повисши на линвах, почала пiдтягати ре? вгору. Зморщенi, зiв'ялi вiтрила почали розправлятись, надиматись, туго випинатися вперед. Руббан був справжнiм ловцем вiтру. Вмiв ловити нетривкi струменi, а зловивши -- тримати. Цей нiчний вiтер над Персидською затокою мав би бути свiжим, полегшуючим. Та ба! Вiн повiяв iз Аравiйсько? пустелi гарячим подихом -- туманний вiтер, насичений не вологою, а пустельним пилком. I поступово сяючий мiсяць та iскристi зорi почали блякнути. Руббан встиг вивiрити мiсце корабля за зiрками i стоянкою мiсяця. Тодi зазирнув у воду, наче в цiй темрявi, в глибоких хвилях з якимось смарагдовим блиском на гребенях, нiби свiтились свiтлячки, мiг щось побачити. Вiн принюхувався до вiтру, роздуваючи гостро вирiзанi нiздрi свого горбатого, мов дзьоб папуги, носа. Пiдiймав руки, мiряв пальцем вiдстанi в зiрках. I, вдоволений, промовив до команди: -- Можете всi спати. Спiть! I вся команда цього разу, анi тi, що не могли заснути, чекаючи на веслування, анi тi, що встигли пiдновити мозолi на долонях, не промовили й слова. Нiхто не розмовляв, нiхто не базiкав. Усi кинулися на сво? мiсця на палубi в затишку пiд паками з рiзним начинням. I в одну мить поснули. Стерновий виспався i, сотворивши молитву-прохання, взявся за довжелезний румпель, i тiльки тодi капiтан полишив стерно. Поволi, стомлено пiдступив до ляди в палубi i наказав хлопцевi: Спускайся вниз, що надивишся на море!-- та й полiз по драбинi до Алi. Сказав сво?му родичевi, що знов був у трюмi: ?ди на гору i лягай бiля ляди. Нiкого не пропускай до коней. Зараз повартуй уважно -- я поговорю з хлопцем. Руббан перевiсив на один iз кiлкiв лiхтар пiд скляним ковпаком, як на отих велетенських сторожових вежах-щоглах, що стримiли в сипучих пiсках та на острiвцях Шатт-ель-Арабу, показуючи морякам прохiд. Разом з Алi потиху, обережно протисся мiж кiньми i почав оглядати кожного, починаючи вiд першого. Обмацав, огладив, перебрав шовковисту фарбовану гриву, обдивився уважно копита. А корабель наче дихав i ворушив рипучими ребрами-шпангоутами. Отако?! Товар я взяв дивний, небачений. Конi справнi. Але чим тим доведеш, що вони краденi? Де тавро? Дай менi, руббане, поташу, або натру з олi?ю, i я тобi виявлю тi мiсця, де були поставленi клейма. Де було поставлено тавро емiра, то воно зовсiм не збiга?ться з тим тавром, що сто?ть тепер на крупах коней, Ну добре, ти кмiтливий хлопчик! Але, зрештою, не це головне. Все сходиться -- я тобi вiрю. Тiльки тепер все залежить вiд тебе. Ти менi повинен допомогти...-- Руббан наблизив до нього обличчя, прикрив рота долонями. Зашепотiв на вухо Алi: Той чоловiк з мо?? команди, який мене пiдбив на це дiло, або сам помилявся, або був другом тих крадi?в -- тих, що менi коней збули,-- або ж вiн друг митника. От у чому справа. I як це взнати? -- спитав Алi. Тихше! -- засичав крiзь зуби руббан.-- Це менi ти допоможеш зробити. Я знiму сторожу бiля ляди. I в якусь iз ночей цей спробу? проникнути туди. Якщо проникне, то повинен ско?ти лихо з кiньми, значить, вiн куплений начальником митникiв Басри. Але якщо туди нiхто не полiзе i не нашкодить, то цей чоловiк -- друг конокрадiв i проти мене нiчого не мав, просто вiн намагався позбутися хоч частини здобичi, яка стала путами на ногах самих крадi?в. Я тепер розумiю, вони сидiли на островах з цими кiньми i не могли нiкуди податися, бо були обложенi з усiх бокiв. Якщо ж цей вiд емiра, то вiн, не виконавши того, щоб схопити мене з кiньми i стратити, спробу? завдати шкоди коням. Але ж, руббане! Якщо ти даси йому залiзти, то вiн може ?х отру?ти. Може з них кров вицiдити, може ?х заговорити. Заговорювати вiн не вмi?. Якби умiв, то зачаклував би, щоб потрапити менi з усiма кiньми до лабети митника. Та бачиш -- цього не сталось. Як би вiн мiг отру?ти? Вiн не отру?ть. У мене ? проти нього одна хитрiсть. А проколоти всiх коней вiн зразу не зможе. Якщо ти менi допоможеш, я його вловлю, можеш бути певний!.. Вiн вилiз нагору. А бiля ляди, що вела з палуби до коней, поставив свого небожа. Корабель мчав на пiвденний схiд -- i за всiма розрахунками мав уже досягти персидського берега. Однак вiн його не досягав. Капiтан на кораблi не попускав вузду. Все було, як пiд час бойового походу. По три години спали однi гребцi, другi в цей час працювали. Капiтан сам готував ?жу на величезнiй жаровнi i сам роздавав воду, кожного разу мiняючи бурдюки, щоб напо?ти всiх,-- не виливав воду до кiнця, а давав з бурдюка спочатку людям, а потiм зразу ж наказував напо?ти коней. ?ли двiчi на день -- пiсля вранiшньо? молитви i зразу пiсля заходу сонця. Алi зовсiм збився з нiг, пораючись бiля коней. Вiн попрохав замiсть чашi казанок i з того казанка по?в коней, годував ?х колобками з товченого ячменю, змiшаного з фiнiками, сушеними абрикосами. Збирав кiнський кiзяк i, змочивши сечею, яка стiкала пiд заболи, лiпив колобки на паливо i сушив на палубi. Вiтер не провiвав трюм, i вiд важкого дихання коней, вiд випару ?хньо? сечi, вiд запаху кiзякiв голова в Алi паморочилась, i вiн раз по раз бiг до ляди, щоб хапонути свiжого повiтря. А потiм знов товкся в солодкуватому смородi й теплiй задусi плавучо? конюшнi. На якийсь уже день несамовито? гонитви по зелених хвилях, у постiйних ловах змiнних повiвiв вiтру, конi вiд задухи й застою почали хворiти. В кiлькох з нiздрiв поплив слиз, погано тхнуло iз пащеки, з'явилися попрiлостi в деяких пiд лямками. Алi наполовину, ба нi, навiть бiльше половини згодував заспокоюючого зiлля тваринам. Тому коли руббан в черговий раз спустився i спитав, чи нiхто не пiдкрадався до коней, вiн не витримав. О му'аллiме,-- зашепотiв Алi капiтану.-- Конi починають хворiти. ?м не вистача? повiтря, вiльного дихання. Так-так, син сестри менi сказав. Ось що, позавтра вiтер сталий вхопимо, якщо Аллах вiд нас не вiдверне лице сво?! Хай славиться його iм'я! I тодi я знiму з варти небожа i дам вiдпочинок веслярам. Ти зрозумiв мене? Зрозумiв. Тодi той полiзе сюди до коней, як усi спатимуть вночi... ...i як тiльки ми його зловимо, одразу ж знiмемо дошки над кiньми -- нехай дихають досхочу! I тобi тодi теж буде полегкiсть -- дам слов'янина-раба на пiдмогу. Му'аллiме! А чого ти менi не дав його зразу? Його присутнiсть злякала б ворога. А тебе вiн не боятиметься. До речi -- не вилазь вночi нагору i десь заховайся так, щоб вiн тебе зразу не знайшов i не задавив... Через день напруги i каторжно? працi всiх матросiв корабель досяг тих широт, як мовив руббан, де можна зловити справжнiй вiтер. I всiм морякам було дано на нiч перепочинок. Того вечора, крiм рису та сушено? акули, руббан пригостив усiх найсолодшими басрiйськими фiнiками, дав по чашечцi доброго оманського вина, як сам мовив -- iз старих запасiв. На нiч спустили великi вiтрила i тiльки на першу щоглу пiдняли невеличке нiчне вiтрило. Алi залiз у самий нiс корабля i там змайстрував собi сiдало, прив'язав линви мiж кiнцями шпангоутiв i всерединi наклав кiлька пальмових циновок. Ото була радiсть -- сидиш собi на циновках, а корабель з хвилi на хвилю переповза? i тебе водночас гойда? на саморобнiй гойдалцi. Крiзь щiлини в палубнiм настилi, до якого рукою можна дiстати, раз по раз почали зблискувати зiрки. Алi готувався до бою -- оголив лезо ножа, а поруч повстромляв у циновку стрiли, щоб були напохватi. Вiн завмирав, затамовував дихання при кожнiм незвичнiм рипiннi чи стуковi. Стискав древко стрiли, аж долонi потом зливало. Нахилявся вперед на сво?м сiдалi, ледь не падав. Вдивлявся, аж в очах рiзало i все пливло в темрявi наче якимись плямами. Дарма -- нiкого i нiчого! Та ще якийсь божевiльний огир внизу все жував на собi ременi. Як Алi протягував до нього ногу i починав злегка огладжувати п'ятою по вухах та гривi -- перепинявся, однак плямкав губами. От такий був навiжений огир... Пiд ранок напруга зморила Алi, i вiн задрiмав. I перестав гладити ногою "свого" аргамака. I зразу почулося гризiння дерева. Алi прокинувся в якомусь жахливому мареннi -- все тiло болiло i млiло вiд сидiння. I знову заснув, як тiльки заспоко?в жереба. ? так весь час до вранiшньо? молитви салят-аль-фаджр. Як засвiтилось рожевим небо над важкими смарагдовими хвилями, то капiтан-руббан гуняво заволав, закликаючи правовiрних до молитви. Алi стояв на молитвi i проказував фатiху, а самому було заздрiсно, що зiнджi-нурцi, не пiднятi капiтаном, спатимуть до того часу, поки ?х припечуть безжальнi променi сонця. Грiх таке правовiрному мусульманину думати. Та вiн за глупу нiч так стомився, що ледь достояв молитву. Друга нiч i третя були ще бiльш задушними й глупими. Пiсля третьо? ночi Алi вже ледь волочив ноги -- так йому не вистачало перепочинку. Щоправда, вдень вiн тричi змiг поспати -- просто перестав прибирати кiзяки за кiньми та лiпити з них колобки. А щоб цього не помiтили, взяв старi, трохи ?х пiдмочив у жижi й полiз на палубу покласти пiд сонце. Вiн рiвненько розкладав кiзяки пiд лiвим фальшбортом, а повiки напливали йому на очi, мов важкi глинянi завiси. Його хитало, та щоб цього не помiтили тi, що лагодили снастi на рибу, вiн як старий моряк, ще сильнiше розхитувався при ходi. I вiн перехопив погляд, коли перечепився i ледь не впав у ляду до коней. Тiльки на блискавичну мить вiдкрились очi смаглявого, губатого, як зiндж, оманця i нiби сказали Алi: "Ну от-- ти доспiв, дозрiв, хлопче! По тебе сьогоднi прийдуть"! Пiсля полуденно? молитви руббан спустився вниз i промовив: Кiнча?ться тво? випробування. Нема лазутчика в мо?й командi. Дарма я тебе мучив. Зараз покличу раба-слов'янина та iнших хлопцiв i розберемо частину палубного пастилу. Скiнчились тво? муки! Тихше, о руббане! Лишимо палубу недоторканою тiльки на цю нiч... Щось помiтив? -- тихо спитав руббан. Кiлька разiв протягом дня Алi встиг переспати по якiйсь годинi. I пiд нiч був бадьорий та рухливий як i три ночi перед тим. Вiн весь тремтiв вiд передчуття криваво? пригоди, що мала статися цi?? ночi. 3 одного стрибка вiн видерся на свою гойдалку. Як i перших три ночi, вiн напружено прислухався до кожного незвичного стуку-рипу й шерхоту. Бо звичнi звуки дерев'яного велетня-вiтрильника уже знав -- рипiння брусiв, скрип дерев'яних колiщат у блоках для пiдйому ре?в, клацання мiдних казанiв у паках. Вiн чекав, як зариплять щаблi драбини, як буде тихо спускатися до тугому, як тихо вдарять п'яти, якщо ворог стрибне з верхньо? палуби крiзь ляду. Як зариплять пiд його обережними кроками планки пайолiв. Тодi занепокояться конi. Вони обов'язково занепокояться, бо звикли лише до ходи й запаху Алi та небожа руббана. Навiть коли спускався в це плавуче стiйло руббан, конi дрочились. I от коли занепокояться скакуни -- Алi зготу?ться до удару. Спочатку потне ворога стрiлами, а тодi правицею метне ножа. Вiн уже сьогоднi вдень пробував це робити iз заплющеними очима, на звук. I нiчого, виходило. Була вже пiвнiч, i руббан проквилив над його головного нiчну молитву -- салят-аль-лейль. Потiм його впевненi чiткi кроки пролунали над головою Алi по дзвiнких промаслених дошках палуби. Алi пiдвiв голову. Крiзь щiлину йому пiдморгнула блакитна зiрка, ? здалося, що променi вiд не? проникають сюди в трюм такi самi, як випромiнював синiй дiамант тодi, в подвiр'? iудея Бен Сахла. Вiн посмiхнувся зiрцi i сказав собi подумки: "Яка дурниця, що камiнь проклятий i тому наклика? бiду! Вiн просто занадто дорогий i його легко сховати! Правду говорив старий! Але де ж моя зiрка? Хто менi, крiм мандейця, скаже? В кого спитати?! Та нi! Це грiх i глупота -- в когось питати про свою зiрку! Тiльки такий звiздар i мудрець непомильно може показати менi мою зiрку! Та й зрештою, чого мучитись -- узнавати, де вона?! Головне, що вона в мене ?! Якби ?? не було надi мною i вона мене не охороняла, то вже б я скiльки разiв загинув? На щоглi вiд цих стрiл -- це раз! У баштi вiд тортур -- два! Вiд ножа фальшивого куфаджi -- три! I на островi вiд ножа Абу Амара -- чотири! I в тарiдi конокрадiв -- п'ять! I тут на мене хтось чату?! Це шiсть. Але я його сам заб'ю, як шакала! Ну та вже сьогоднi вiн якщо й прийде, то пiзнiше. Бо зараз капiтан ще не спить. Ось вiн вимiрю? й чита? свою морську книгу -- он видно вiдблиски лiхтаря. Поки вiн не ляже спати, можу трохи перепочити. Коли ж вкладеться -- тодi треба пильнувати. А поки що можна трохи перепочити..." I вiн простяг ногу до вередливого скакуна й погладив його пальцями помiж вухами. Кiнь, граючись i нiби дякуючи, прихопив теплими м'якими губами його за литку. Алi забрав ногу i згорнувся на сво?й гойдалцi. Розмiрено пiдiймався i опадав вiтрильник на пружних хвилях. Через рiвнi промiжки часу плюскалася вода пiд носом невтомного трудiвника-корабля. Розмiрено рипiли всi дерев'янi з'?днання, якi тiльки могли рипiти. Розмiрено гойдало хлопцеве сiдало пiд самiсiнькою палубою. Тихо порскали й зрiдка потупували скакуни. Алi вiдчув, як норовистий пiдвiв морду, схопив його за ногу i щосили потяг до себе. А бодай!..-- скрикнув i захлинувся Алi, бо чиясь здоровенна долоня закрила йому рота. Хлопець, обiсiвши вiд страху, змахнув рукою, шукаючи стрiлу. Аж ось стрiла у нього в руцi, i вiн тне нею туди вниз, куди його тягнуть. Його стискають такi могутнi руки, що зараз ще мить -- i розчавлять, як горобине яйце! Вiн б'? стрiлою швидко-швидко, тiльки хекання у вiдповiдь. В останнiх корчах намацу? ножа i лiвицею кида? навмання. I зразу ж корабель наче здригнувся вiд шаленого кiнського гоготiння. Алi випустили, i вiн полетiв кудись униз, пiд ноги якiйсь людинi. Потiм його штурхонули щосили, i вiн покотився далi в темряву. Зрозумiв, що врятований -- вiн потрапив у прохiд межи кiньми. I поспiшив швидше до ляди. Навiть не звiвся на ноги, а щодуху бiг навкарачки. А за спиною чулися глухi удари копитом i передсмертнi зойки людини. Конi збудились, заiржали. Нагорi загукали люди. Першими до ляди пiдскочили руббан i чотири здоровенних зiнджi. Алi вже висунув голову над лядою. До нього нахилися руббан. Хто? Ти впiзнав? Не знаю. Його навiжений затовк. Вiн i слова не вимовив. Думаю, що йому кi-кi-нець! -- загикувався Алi. Спускайся вниз! -- наказав руббан.-- Проведеш хлопцiв, нехай вони заберуть. На палубi вже засвiтили три лампи пiд скляними ковпаками. Алi було страшно. Вiн не хотiв спускатись униз. Лiзь i веди хлопцiв! -- жорстоко наказав руббан. Дай менi лампу...-- заговорив Алi, вiдтягуючи час спуску вниз. Капiтан кивнув головою першому зiнджу, i той мимо Алi стрибнув, наче величезний чорний котяра, в отвiр ляди, за ним ще дво?. Вони зняли зi щаблiв Алi i поставили його на пайоли. Четвертий зiндж обережно спустився по щаблях, тримаючи над головою лампу. Алi спробував пройти iз зiнджами до потерпiлого, та сполоханi конi гоготiли, рвалися на прив'язi, роздирали собi вудилами губи. Тодi Алi наказав зiнджам стояти на мiсцi, а сам, узявши лампу i торбу з зiллям, рушив вузьким проходом, весь час пригинаючись пiд линвами вiд лямок. Вiн огладжував коней i говорив ?м всiлякi ласкавi слова. Та чим ближче пiдступав до навiженого коня, тим моторошнiше йому ставало, i ноги наче облипали глиною. Алi покликав огиря, i той на його голос заiржав, нiби пожалiвся. Кiнь обернувся в тiснiм закутку i зовсiм закрив те, що валялось в нього пiд копитами. Шлея, на якiй кiнь зависав переднiми ногами була обiрвана, i вiн при кожному коливаннi корабля переступав по мокрих, наче чорних вiд кровi решiтках. Алi витяг iз торби зiлля i пхнув коневi в губи. Кiнь схопив i з насолодою розжував зiлля, заковтав. Наче за порухом палички чародiя, огир заспоко?вся i почав гратись iз подертим рукавом джубби Алi. Тепер хлопець перехилився пiд ганаш коня i зазирнув на того, кого мав поцiлити ножем цi?? ночi. Вiд того що вiн побачив, йому стало холодно i пiт залив усе його тiло. Втисшись у закуток самого носа, вхопившись намертво могутнiми руками за дерев'яний брус, напiвлежав- напiвсидiв матрос-оманець. Ноги в нього були виламанi, вивернутi, мiшанина м'яса, кровi, з яко? стирчали кiстки. 3-пiд спини в нього теж спливала кров. Вiн заворушив губами, й Алi довелося нахилитись, щоб почути й розiбрати. Гад заговорений... Мало тобi цього людо?да, ти ще й стрiли отру?в?.. Проклинаю тебе... i заклинаю коней... бути свiдками мо?? погибелi. Будь ти...-- вiн щось зашепотiв, видно прокляття, а потiм хотiв плюнути на Алi. Та кривава слина зависла в нього на губах. Потiм вiн напружився i сказав зовсiм виразно: Хусейн тебе дiстане!.. Пiсля того вiн ще щось шемрав, шепотiв, пускав криваву слину по товстих варгах. Обiсiлий кiнь заспоко?вся зовсiм, та й iншi конi теж притихли. I тодi зiнджi обережно пройшли помiж тваринами i забрали нагору потрощеного оманця. Один iз зiнджi, найстарший вiком, порався коло нього. Намагався чiмсь напо?ти конаючого. Та зiлля виливалося назад, розпливалося по широченних м'язистих грудях. Руббан нахилився над спотвореним моряком, щоб вловити хоч якесь слово. Та даремно. Скоро й дихання його припинилось. Тодi руббан спустився вниз, нiби подивитися на навiженого коня. Та вiн тiльки спитав, тихо-тихо, Алi: Що вiн сказав? Сказав, що йому допомагав якийсь Хусейн, i нi слова бiльше. Ти нiчого не чув, нiчого не второпав, що вiн мимрив. Оберiгайся, бо тво? життя ще в небезпецi. Стережись до полуденно? молитви. Сиди тихо. Я хочу нагору... Менi тут задушно. Я нiчого не бачу. Переполошився? Я лишу лампу. Дивись, не чiпай ?? -- пожежу на морi не загасиш, живцем пiдсмажимось!.. -- Руббан добре приладнав на основi щогли лампу. Не бiйся. Я зараз усiх поставлю до весел i вiтрил. Сюди нiхто не залiзе... "А чого ж ти сказав, щоб я оберiгався? Га?!" -- хотiв крикнути Алi руббану в спину. Та не наважився, а поспiшив зразу до лютого коня, хоч зiлля зробило його лагiдним i тихим. Алi ледь не заплакав з розпачу -- якщо тепер хтось кинеться до хлопця -- такий кiнь йому не захисник! У темрявi, що ледь проривалася червоним свiтлом корабельно? лампи, вiдшукав сво? стрiли. Ту, якою колов оманця, а значить, з отруйним наконечником, вiн знайшов скривавленою i з геть почавленим древком та оперенням. Тепер обережно з цими стрiлами -- слова померлого були, без сумнiву, щирою правдою. Бо тiльки в ненавистi люди говорять щиру правду, пригадав вiн слова базарного цирульника Ахмеда. I без сумнiву -- то була отрута деревно? змi? iз саду мандейця. Наконечник розчавлено? стрiли отруйний. Та чи потрапила отрута на iншi стрiли?! Алi вiддiлив отруйний наконечник вiд почавленого древка i приладнав до цiло? стрiли. Вийшла чудова стрiла-вилка. 3 пересторогою, обережно засунув Алi стрiли у саморобний сагайдак. Вiн повзав у коней пiд копитами i шукав свого ножа. Та нiяк не мiг знайти. Тодi пiдвiвся i обдивився обiсiлого коня, обмацав його i знайшов рiзану рану. Це вiн його ножем ударив, коли пожбурив ножа в напасника. Тому кiнь i загоготiв так шалено! "Так, будемо мiркувати! -- сказав собi Алi й уявив, як нiж чирка? коня в корiнь вуха i далi летить униз, навкiс.-- Отак буде падати нiж, отут вiн вдариться об брус i вiдскочить сюди Алi став навколiшки, обережно опустив руку пiд край пайолу -- i його пальцi торкнулися в бридкiй жижi гострого леза. Коли ж Алi витяг нiж i обдивився його, вiн iз здивуванням побачив, що це не його нiж. Тодi Алi заходився знов шукати свого ножа. I вiднайшов його в щiлинi мiж двома брусами. Тепер мав аж два справжнiх ножi! Вiн крутив ?х i ловив на ?хнi булатнi леза червоне свiтло лампи, милувався грою муарового вiзерунка. I тут вiдчув, що хтось дивиться на нього. Вiн пiдвiв очi вiд ножiв i побачив, що з-за друго? щогли на нього кида?ться чоловiк iз лицем, замотаним до самiсiньких очей платом. Хлопець пригнувся i прослизнув пiд черевом коней. Коли той, з платом на обличчi, побачив, що хлопець сховався за лютого коня, вiн зразу ж метнувся до драбини, пiдтягся на руках i зник у темрявi на палубi. Коли на крик Алi прибiгли зiнджi й небiж руббана, вiн ?м збрехав, що йому з'явився привид людського скелета, iз черепом, загорнутим у беду?нський плат бiлого кольору, Зiнджi i небiж руббана вислухали його поблажливо, для заспоко?ння хлопця позаглядали в темнi закутки i, незлостиво смiючись, пiднялися на палубу. Алi знову повернувся до свого коня-рятiвника, загнуздав його i, роздумуючи, що йде проти iнтересу, користi руббана -- понадрiзав майже до кiнця шле?, на яких напiвсидiв шалений огир. Сам же юний мандрiвник залiз подалi до форштевню пiд настил палуби. I тут, зовсiм непомiтний у глибокiй тiнi, став чекати на ще одного, як йому гадалося, свого вбивцю. Як йому не було страшно, як не лихоманило вiд хвилювання та очiкування бiди, вiн небавом зiгрiвся в сво?й видуренiй джуббi, i його почало хилити на сон. Засинав швидко, але думка його крутилася навколо цiни про цю джуббу -- таку чудову i пишну кiлька днiв тому i геть тепер роздерту, пошматовану й перекаляну кров'ю та кiнською гижею. Скоцюрбившись геть у колобок, затисши в кожнiй руцi по рiзаку, вiн спав важким сном, який скорiш був гнiтючим i жахливим маренням, анiж вiдпочинком. 21. ЧАКЛУН Вiд страшних, кривавих снiв його звiльнили голоснi удари барабана. Алi розклепив очi i побачив, що крiзь щiлину палубного настилу i крiзь ляду згори в трюм влива?ться блакитне свiтло пiдступаючого дня. Алi виповз iз схованки i, розправляючись бiля свого рятiвника, застогнав вiд болю -- все тiло, кожен суглоб, кожна кiсточка, кожен м'яз пронизував бiль. Не випускаючи ножiв, почапав повз коней. Тварини призивно iржали до Алi, деякi навiть тяглися до нього теплими мордами. Час уже було порати й напувати коней. Та дрiбний стукiт барабана був такий незвичний i тривожний, що Алi не затримався бiля тварин, а поспiшив нагору. Вiн узяв надщербленого ножа в зуби i, допомагаючи собi лiвою рукою, обережно полiз по драбинi. Витнув голову iз ляди обережно-обережно i ось що побачив. Корабель iде на пiвденний схiд, бо рожевостей край неба на двi п'ядi з лiво? руки, ?де корабель лише пiд нiчним малим вiтрилом. Вся команда, крiм капiтана i його старшого небожа, сидить на бацi ' попiд обома бортами. Всi скулинiг. Навiть бiлоголовий, як борошном припорошений, слов'янин-раб. Посерединi мiж ними крутиться дивний коричневошкiрий чоловiк у довгiй дорогiй спiдницi. На головi в нього гостроверха козяча шапка. Лице помальоване червоними i бiлими смугами. Вiн стукотить дрiбно й лунко в довгий барабан i маленькими кроками ходить навколо плетено? iз трави корзини. Нараз спиня?ться. Ударя? три рази в барабан щосили i схиля?ться до корзини. Вiдкида? кришку i звiдтiля хапа? щось кругле. Пiднiма? над головою високо, i всi бачать, що це людський череп. Зойк вирива?ться з могутнiх грудей зiнджiв-веслярiв. Араби затамували подих, зацiпенiли. Раб-слов'янин здивовано пiднiма? брови i прикрива? долонею очi -- бо з глазниць мертво? голови вириваються яскравi променi свiтла. Це трива? якусь мить, але всi, хто сидить пiд правим бортом, зненацька захопленi цим незвичним i зловiсним видовищем. Коричневошкiрий швидко опуска? мертву голову i кладе на верх барабана. Зразу ж пiсля того над морем спалахнули променi сонця, забарвили рожевим вiтрило, щогли i спину коричневошкiрому. Та на сонце нiхто не звернув уваги, бо всi ще були приголомшенi видовищем чародiйського черепа. А коркчневошкiрий вже вiв хрипким голосом: -- Це голова мого тата... Його сила була незмiрна i вмiння незбагненне. Тому чаклуни з усiх сусiднiх племен ненавидiли його i намагалися звести. Зрештою це ?м вдалося завдяки отрутi. I вони з'?ли мозок мого тата. Але це ?м не допомогло. Бо моя мама втекла на острови i там мене зростила. I я закляв на ворогiв батька. Всi його вбивцi померли в муках. Проти мене повстали всi ?хнi родичi, i я полишив свою землю. Та завдяки магi? я вiднайшов голову свого тата, i тепер вона менi допомага?. I сьогоднi я побачив, що тато менi допомага?. Я взнаю, хто замислив погане проти нашого му'аллiма, нашого годувальника... Ви бачили, як помер оманець? Невже ще хтось хоче так сконати? Скажiть менi. Я ще раз запитую -- хто замислив i дiяв проти капiтана, проти команди, проти корабля, проти коней? Присягаюсь оцим черепом, щира вiдповiдь буде викупом ворохобнику. Волосина з нього не впаде. Та матроси в зацiпенiннi мовчали. Жоден не порушився, не посунувся, не зайорзав на палубi. Тодi чаклун поклав череп у корзину, зняв з плеча перев'язь барабана, поклав на палубу волохату козячу шапку, зняв iз себе довгу спiдницю, браслети з рук i з нiг, зняв ладунку з ши? i все склав до нiг. Просто бiля щоки Алi пройшли ноги в пальмових сандалях. Над самiсiнькою головою хлопця пройшли руббан i його небiж. Той зiгнувся навпiл i пер на собi здоровенний бурдюк води. Ось вони перед голим. Капiтан вийняв з-за пояса порцелянову широку чашу. Пiдставив пiд носик бурдюка небожевi. Заплюскотiла вода. Коли чаша наповнилась, капiтан почав поволi ?? пити, високо задерши i голову, i чашу, щоб усi бачили, що вiн не вилива? воду за пазуху. Голий сказав командi: Нехай нiхто не дума? про отруту. Нiхто не дума? про отруту! Не думайте про отруту!!! -- I клацнув пальцями.-- Дай, о руббане, чашу води коняревi,-- показав великим пальцем на ляду.-- Його мучить спрага i сумнiв. Алi сховав ножi за пазуху, вилiз i пiдбiг по чашу води. Вода була не дуже смачна -- вiдгонила шкiрою, зате холодна. Тепер, мiй руббане, злий менi на руки, щоб усi бачили, що в мене на руках нема? отрути. Алi з розпачем дивився, як пiд тонкою цiвкою чаклун ми? руки. В нього заходилося серце вiд плюскоту води по палубних дошках. Тепер ви всi не думайте про отруту, а будете пити зо мною з однi?? чашi по одному ковтку. Почали! Небiж капiтана налив у чашу води i дав надпити ковток голому. Затим голий покликав слов'янина. Той випив ковток i пiшов назад на сво? мiсце, крекчучи та розтираючи стегна. Пiсля слов'янина iншi моряки теж мовчки пiдходили до ворожбита i пили по ковтку води. Коли останнiй сiв на сво? мiсце голий сказав: Тепер питимуть вдруге зо мною тi, кому я скажу. А ви нiхто не думайте про отруту. Сонце вже височiло над обрi?м, може, пальцiв на п'ять. Час би й молитись. Коричневошкiрий стояв спиною до сонця, пильно дивився в очi кожному, кого вiн пiдкликав, надпивав з чашi, давав випити чашу до кiнця. Серед викликаних був i раб-слов'янин. Лице в нього було похмуре, i вiн мружив блакитнi урочливi 2 очi. Алi побачив, що чаклун, коли зробив ковток, то вмочив кiнець сво?? бороди в чашу. I хлопець подумав: "А чи iншi це побачили?" Потiм так само -- ковток чаклун, два-три ковтки пили всi -- оманцi-веслярi, один зiндж-нурець i один й?менець -- далекий родич руббана. Першого схопило слов'янина. Вiн рвучко звiвся на хиткi ноги i, зiгнутий навпiл, перехилився через фальшборт. Його швидко вивернуло i зразу ж вiдпустило. Вiн витер рясний пiт з чола i опустився навпочiпки пiд бортом. Другим почало вивертати негра. Коли вiн облегшився, то просто впав на палубу -- ноги його вже не тримали. Вiн тiльки важко дихав i крутив витрiщеними бiлками очей, мов приголомшений вiл на бойнi. Руббанового родича схопило корчi, i вiн ледь доповз до борта, щоб не загидити палубу. Голий чародiя пiдiйшов до кожного з них по черзi i, вказуючи пальцем, проказав: Ти,-- це вiн слов'яниновi,-- крав воду, бо тебе весь час мучить спрага. Не пий багато, а краще ?ж солоне акуляче м'ясо. Легше буде. Ти,-- це вiн зiнджу-нурц?вi,-- обдурив нашого руббана, коли вiн тобi дав грошi на молоду бiлу повiю. I ти ?х пропив, а на рештки переспав iз старою негритянкою. Ти-- до родича руббана-- обдурював нашого годувальника, коли ходив на базар. Торгувався довго, купував дешево, а рiзницю клав собi в пояс. Руббане! Ти ?х вибача?ш? Такi грiхи можна вибачити... Але скажи менi, вiща людино, що цi приховують? Три оманцi сидiли скулинiг i мовчали. Але ?х трусило, просто пiдкидало на мiсцi. Особливо було погано одному -- наймолодшому: корчi крутили його тiлом, наче в нього починався припадок падучо?. 3 усiх трьох пiт чурiв ручаями i капав на сухi й вибiленi дошки палуби. Наймолодший хотiв щось сказати, вуста його ворушились, але слiв не було чути. Тодi чаклун вiддав чашу руббану, а сам схилився до пiдозрюваного. Що ти говориш? Це вiн -- чаклун показав на старшого оманця -- пiдговорив тебе погубити коней?.. А ти просиш води?.. Просиш не вбивати? А тебе нiхто не вбива?. Тебе вбива? твiй злочин... Ну добре, ти менi не вiриш. Дивiться всi -- я п'ю воду, потiм зiндж п'? воду, потiм ти, але тобi вона не допоможе, поки не звiльнишся вiд брехнi... I дiйсно, пiсля кiлькох ковткiв моряк-зiндж ожив, почав рiвно дихати, утер мокре чоло, i бiльше в нього не трусилися нi руки, нi ноги. Молодий оманець пожадливо випив до кiнця, висмоктав воду -- i за кiлька хвилин почав кричати, хапатись за живiт, роздирати на собi одяг, шкребти шкiру щосили, i на дошки з глибоких подряпин напливала кров. Во-ди-и! Води-и-и! -- волав вiн скажено. Води! -- захрипiв середульший. Ти хочеш сказати правду? Води! Води! Води! Вод-ди-и-ии! В-ввод-ди!!! -- завивав молодший. Старший раптом наче хихикнув i почав щосили битись лицем об дошки. Кров бризкала на всi боки. Алi чув, як вiд удару об брус трiснули зуби. Дивись, дивись...-- говорив чаклун до молодшого оманця,-- вiн буде довго-довго мучитись, поки скона?... А ти ще довше конатимеш! -- А тодi звернувся до руббана: Му'аллiме! Вони зараз мучатимуться, та вони злочинцi... ?ншi не виннi -- вони вiльнi i для працi, i для молитви... ?, нiби вибачаючись, вiн схилився перед капiтаном. А капiтан, трохи постоявши мовчки, пiдняв руки вгору й проспiвав заклик. Усi мусульмани звелись i посмiшили на чисту корму, щоб сотворити вранiшнiй намаз. Капiтан став лицем у напрямку Мекки -- вiн-бо був справжнiм знавцем зоряних шляхiв i знав непомильно всi напрямки до всiх славних мiст. Правовiрнi почали творити за капiтаном ранiшню молитву салят-аль-фаджр, то пiдносячи руки до блакитного неба, то припадаючи лицем до палубного настилу. Алi молився для вигляду, а сам повсякчас, коли вклякав, зиркав з-пiд руки, що робиться з приреченими. Старший втисся головою в кут мiж бортом i бушпритом i тiльки човгав скарлюченими стопами по гладеньких дошках. Середульший дряпав собi горло i пускав слину на подерту сорочку. Молодший лежав на боцi i щосили стискав руками черство, а ноги його сiпались, нiби вiн збирався танцювати. Бiлоголовий слов'янин з якоюсь сумною посмiшкою споглядав на муки пiдозрюваних. Чаклуна i корзини з черепом його батька не було, наче вiн випарився, чи й взагалi був оманою, марою. А зiнджi молилися. I той зiндж, що на шкоду собi обдурив руббана, теж молився, може, ще ревнiше, нiж завжди. Тiльки правовiрнi скiнчили молитву, як заволав молодший оманець. Я скажу... всю правду... правду... правду... Тiльки дайте хорошо?... чисто?... води...-- Та зразу й затих. Капiтан стояв непорушно, а чаклун знову звiдкiлясь виник. Вiн то ставав навколiшки i прикладався вухом до вуст оманця, то пiднiмався i шепотiв щось на вухо руббановi. Лице руббана поступово темнiло, наливалося кров'ю. Вiн важко дихав i почав то витягувати чингал-джамбiю з пiхов, то зi стуком вганяти назад. Вiн так стискав держак збро?, що йому аж побiлiли нiгтi. Коли ж отру?ний оманець замовк, руббан скинув руку вгору i заволав не сво?м голосом: О Аллах! Закликаю тебе в свiдки -- я не хотiв i не хочу кровi цих ворохобникiв. Але вони хотiли мо?? смертi i смертi мо?х матросiв. Вони хотiли наших мук i нашо? смертi, дорогi мо? браття-моряки! Вони прагли нашого добра. I це не найбiльший ?хнiй злочин. Славний наш султан Салах ад-Дiн -- та буде йому i його во?нам благословення та покрiплення Аллаха! -- вибив триклятих псiв-хрестоносцiв iз славного мiста ?ршала?ма. I вiд цього дня почалася перемога жовтого прапора правовiрного султана. А чому вiн перемiг, браття мо??! Тому, що вiддав себе джихаду душею i тiлом! Хай благословить та покрiпить його Аллах! I ще тому, що вiн вiдновив вiру, тому, що вiн знищив iсма?лiтську ?ресь i всiх да?3 цього зловредного вчення! Це ж бо вони сiють розбрат, колотнечу i змови серед правовiрних. Адже то лжехалiфи Фатiмiди сприяли хрестоносним кораблям здобути порти Палестини. А це тому -- знайте, о браття! -- що вони не тiльки лжеродичi пророка -- хай славиться його iм'я! -- вони ще й лже-араби. Бо вони за кров'ю -- пота?мнi iуде?... Ось вони й продавали арабськi землi залiзним псам! I оцi три шакали! -- Руббап тицьнув пальцем в скорчених оманцiв.-- Вони теж фальшивi, як фатiмiдський чорний дирхем -- срiбло тiльки згори для блиску, а все мiдь... Коли ми допомага?мо славному султану Салах ад-Дiну сво?м умiнням i торговельним прибутком, вони змовились iз цим павуком-митником, щоб я купив крадених коней. А вiн, павук, потiм би вiддав коней ?хньому хазя?ну -- емiру Басри. I я б завис на хрестi. А ви, мо? любi браття, пiшли б у кайданах. А мiй улюблений корабель, мiй стрiмкий птах пiшов би у володiння цих ?ретикiв!.. Мiй корабель!!! Руббан замовк i схилив голову на плече, мов прислухався до власних, слiв. А тодi заволав шалено, i судини напнулись вузлами на його волячiй ши?: Мiй корабель цим шакалам?!! А мо?х морякiв-соколiв у пута! Присягаюсь розлученням, я цих двох заб'ю без пролиття кровi! Облийте ?х i загорнiть у старе вiтрило, повiсьте на ре?. Н'кумбi, напо? ?х зiллям, щоб вони були при тямi. А цього постав на ноги. Руббан разiв три глибоко вдихнув i видихнув. Це наче його заспоко?ло, i вiн заходився за допомогою хрестовини з тонких паличок вимiрювати висоту сонця вiдносно обрiю. Того що, робили iз злочинцями, вiн наче не бачив i не чув. Та тiльки-но двох фальшивих османцiв пiдтягли на ре?, руббан закликав: Нема? бога, крiм Аллаха, i Мухаммед пророк його! Це головне! Хто покрiплю? вiру i захища? життя та майно правовiрних, той iстинний мусульманин. Все ж iнше -- ворохобництво та ?ресь! Хто серед правовiрних засiва? рiзнi погляди й суперечки, той хоче пожати нашу погибель. А тому кожному ворохобнику, кожному пота?мному змовнику -- смерть! Смерть ворохобникам!..-- закричали всi на кораблi. Кричав i молодий вiдступник-iсма?лiт, i захоплений загальним шалом Алi. Капiтан наказав чаклуну: Дай йому палицю, нехай вiн перший ударить сво?х да'?. Алi широко вiдкритими очима витрiщився на молодого оманця -- кiлька хвилин тому вiн конав i ледь шепотiв сво? зiзнання коричневошкiрому чаклуну. А тепер вiн на перший же порух правицi руббана схопив червоний мангровий ' кийок i щосили вдарив по запеленутому у вiтрило да'?. ?ншi теж похапали з палуби кийки, що ?х цiлий оберемок принiс небiж руббана, та й заходилися молотити по пов'язаних змовниках. Так сталося, що осторонь розправи лишились тiльки Алi та раб-слов'янин. А ти чому не б'?ш цих шакалiв?! Га?! Я у тебе раб... Моя вiра iнша i закон теж не такий... як ваш... Раб працю? на господаря... Та раб не захища? його... I раб не спiва? i не гра? господаревi... Ти господар мо?? спини i руки... але не вiри та звича?в... Он як?!--здивувався капiтан i рукою показав, щоб припинили лупасити лазутчикiв.-- Якщо я тобi дам свободу, тодi ти ?х заб'?ш? Свобода така -- я хочу -- б'ю... а не хочу -- не б'ю... Якщо так, то йди вниз i доглядай за кiньми! -- А тодi до небожа: -- Ти видай йому бурдюк води для коней. А потiм уже до всiх: Славлю Аллаха i присягаюсь iм'ям пророка! Правду кажуть мудрi люди -- слов'янин завжди злодiй, упертий вiл i п'яниця... А ти чого не береш палицi? -- повернувся до Алi.--Ти, може, прихвостень здохлих цих лжехалiфiв?! О нi, му'аллiме! Присягаюсь розлучанням, нi! Так бери кийок i добивай цю погань. Не можу, о му'аллiме... Чому?!! Тому, що я митника i всiх його шакалiв так ненавиджу, що не хочу бути на них схожим... Брешеш, ти чимось iз ними пов'язаний! О нi, руббане! -- I, не тямлячи себе вiд обурення i образи, що йому не вiрять, вiн рвучко нахилився, став навколiшки i здер iз себе джуббу. Матроси й сам руббан вражено дивилися на худющу спину хлопця. Вся шкiра була сполосувала, подерта ударами канчука. Де-де шкiра вже пiджила i навiть струпи почали вiдпадати, а де ще й рани були спухлi, i з них сочилася сукровиця. Алi пiдвiвся, канув джуббу на палубу, i крiзь тканину глухо вдарились, стукнули ножi об дерево. Хлопець оголив живiт, i всi побачили синю пляму на всю ширину живота. -- Руббане! Тебе коли-небудь смажили жаровнею? -- Присягаюсь Аллахом, iм'ям пророка! -- заволав руббан, i очi його налились кров'ю.-- Ви бачите на спинi цього бiдолахи знаки пiдлостi? Ось що свiдчить проти митника! А цi iсма?лiтськi шакали хотiли, щоб iз нами, правовiрними, зробили те ж саме?! Та не бути йому нiколи!!! Бийте ?х, бийте гадiв, поки ?хн? м'ясо не вiдстане вiд кiсток!!! ? на приречених посипалися удари мангрових пружних кийкiв. Коли Алi пiдняв джуббу i почав ?? вдягати, капiтан помацав пiдкладку. Що це -- покажи? Алi знехотя витяг перший свiй нiж i подав руббановi. А другий? Хлопець видобув iз джубби i другий, з обламаним вiстрям. Хто тобi ?х дав?! -- Очi капiтана хижо звузились. Це моя здобич. Мене хотiли цими ножами забити. Оцим -- у Басрi, а оцим на тво?му кораблi. Чого ж ти ута?в вiд мене таку рiч?! Бо для тебе нiж-- дрiбничка, руббане, а менi -- великий ма?ток. Ось дивись -- у тебе цiлий корабель. Хiба ти збiднiв, що я взяв вiд свого убивцi його зброю? Ну добре, лиши собi рiзаки, а менi скажи, чому тебе мордували люди митника? Вони хотiли, щоб я не дотримав слова i порушив клятву... А кому ти дав клятву? Я поклявся одному торговцевi iм'ям пророка i Аллахом, що мовчатиму про рiзнi дива i скарби, якi ми з ним оглядали... I ти не порушив слова? Нi, мiй руббане. I словом не виказав нiчого про ту людину. I тебе вiдпустили?! Це дивно. Менi теж дивно, бо мене обiцяли згно?ти у Водянiй вежi... Ну нiчого, потiм я розберусь iз тво?ю загадкою. Ми все розплута?мо, коли ти менi розкажеш всi подробицi... Та про це iншим разом. Алi мовчки поправляв на собi одяг. Спускайся i порай коней. Тепер ви вдвох iз слов'янином у мене буду?те при конях... Взагалi, в цю подорож менi щастить -- i шпигуни, i юродивi завелись на кораблi. Той не хоче свободи, а той вiдмовля?ться вiд помсти сво?м мучителям! О Аллах! Велика твоя милiсть i незбагненнi дива, що ти твориш у свiтi! Капiтан звiв руки до неба i, подякувавши Аллаху за його щедроти й дива, пiшов i собi вжучити кийком митникових найманцiв. Хлопець спустився до трюму, i вони вдвох iз слов'янином почали напувати й порати коней. I тут, у напiвтемрявi трюму, прорiзанiй тонкими променями золотого сонця, що вдаряли крiзь щiлини палубного настилу, Алi побачив, що слов'янин зовсiм не вiл безтямний i впертий, як тiльки-но говорив руббан. Слов'янин виявився вправним i уважним конюхом. Алi без зайвих слiв визнав його зверхнiсть i поспiшив йому допомагати. Всi конi просто самi йшли слов'янину в руки. Окрiм того жереба, що потовк ворога Алi. Огир твiй -- вiн наврочений... попсований... Хтось погане око на нього поклав... Звiдки ти зна?ш коней -- ти ж бо слов'янин? А вони живуть у холодних лiсах i добувають хутра... Нашi землi багатi... i холод... i тепло... i лiс ?... i степ ?... Все зелене-зелене... Пустелi нема... Конi ? людськi... конi ? дикi... Я служив князю i ловив у степу диких коней... Я служив князю -- стрiляв птахiв весною i восени... Хто такий "князь"? Ну, це наче емiр... чи султан... виходить... Так ти його раб? Чому вiн тебе продав у рабство до наших кра?в? Нi, я вiльний... Я пiшов iз князем у далекий степ бити куманiв 5... Була чорна прикмета -- нiч серед дня спустилася... Во?ни жах у серцi вiдчули, слабкiсть у руках... Кумани налетiли як хмара сарани... Ми -- билися до кiнця сил... вони змогли... Усiм нам i пов'язали пута... Князi полоненi у шатрi жили... Во?ни пiд сонцем i зорями... Мене зв'язали i погнали за гори во Об?зи. Там загнали в корабель, попливли в Трапезунд... Продали туркам iз Конь?. 3 Конь? продали в Мосул. Там продали в Ка?р. Там продали в ?скандерiю. Там продали в Джiдду. У Джiддi продали в Моху. 3 Мохи купив мене руббан. Тобi дуже погано в наших землях? Ха-ха! Як може добре бути в неволi? Слова -- чужi, вiра-- чужа, звича? -- чужi. Спрага... спека, голод... А конi вашi добрi... Кожен кiнь... ? скарб... Поки вони порали коней i вели бесiду про неволю й далеку землю слов'ян, над ними завершалась страта лазутчикiв. 22. ПАПУГА-СП?ВТРАПЕЗНИК Легкий протяг засмоктав у трюм запах розпалюваного вугiлля. Алi потягнув носом. Раб-слов'янин теж зашморгав i вирiк: Готують блискавку iз китайського снiгу... Непевна справа -- раз ворога побива?... раз сво?х забива? i палить... Руббан ворогiв побачив... Бiй буде...-- I слов'янин-раб почав хреститись, як монахи в монастирi пiд час свята, i щось проказувати сво?ю мовою, неквапливою й тягучою. Про що молишся? Не хочу помирати вiд гiрко? й солоно? води. Хочу гнити пiд зеленою травою у сво?му степу... На горi все сильнiше стукотiв, калатав барабан, до нього при?дналося гугняве вищання дудки i й?менцi завели жiночим спiвом бойову пiсно. Вiд того спiву пронизливими високими голосами в Алi аж мурашки пiшли по спинi i по руках, а слов'янин швидко почав хреститись, але слова молитви проказував так само неквапно i спiвуче. Враз увесь галас обтяло мов бритвою, i над кораблем залунали крики залiзно? горлянки руббана. Навiть отут, у трюмi, було чути кожне слово його. Гей, люди! Спинiться! Ма?мо нагальну справу! Заклинаю Аллахом -- спинiться! Та як не горлав руббан, певно, той корабель не стишував ходу. I тодi знов шалено загуркотiв барабан, загугнявила пронизливо дудка, тупотiли ноги морякiв, рипiли блоки для пересування ре?в... Одним словом, на палубi знялася справжня веремiя. Конi почали iржати, пихати, бити в перебiрки так, що летiли трiски. Алi кинувся втишувати шаленого огира, i в цей час на палубi лупонув грiм -- один раз, зразу ж удруге. I вмить у трюмi погасли золотi променi сонця, через ляду залився у трюм густий кислий дим. Калатав барабан, завивала дудка, i рипiли об вирiзи у фальшбортi вальки велетенських весел. Розмiрено гупали над головами Алi i слов'янина ноги веслярiв. Конi просто обiсiли. I хлопець, i полоненик, важачи головами, кидалися вiд однi?? тварини до iншо? й намагалися притишити ?х. Вiд ядучого кислого диму з гострим присмаком палено? сiрки Алi та слов'янин-раб кашляли, а конi порскали та iржали. I крiзь дим в отвори ляди Алi побачив руббана. Малий! Зроби, щоб конi замовкли! За три стрiли ми наздоженемо iндусiв. Тодi вони почують iржання коней, а це--не-без-пе-ка! Зрозумiв?! Му'аллiме! Зiлля лишилось на один раз, му'ал-лiме! Бiльше нам воно не знадобиться! -- А потiм слов'янину: -- А ти -- хочеш прислужитися менi? Слов'янин-раб здвигнув плечима: "Як ти скажеш". I руббан простягнув йому лук i стрiли, Слов'янин же не простяг руки до збро?. -- Дурень! Не людей вбивати -- як з того корабля випустять голуба, ти його поцiль. А...-- простяг раб руку до збро?. Спочатку на палубу за капiтаном видерся слов'янин. На палубi вже зовсiм не було й хмарки диму, хоча весь трюм було затягнуть густим туманом. Гребцi були при повнiй збро? -- ножi за поясами i шаблi де в кого при боцi, прямокутнi африканськi щити за спиною, списи лежали пiд фальшбортом. Двi залiзнi рури на колодах пiдтягнуто на правий борт носа. Чотири й?менця при цих спорудах щось чаклують над переносним ковальським горном. Сам капiтан був у шкiрянiм панцирi, через плече закинув арбалет з могутнiм сталевим луком. Пiд щоглою чаклун щосили гатив у барабан, а лжеоман?ць, вирячивши очi, щосили дмухав у гугняву дудку. Кожен робив свою справу. Та очi всiх були прикутi до дивного вiтрильника. Щогли його були круто схиленi до задерикуватого бушприта, а жовтi вiтрила на довгих реях вигнулись колесами. Вiдстань мiж вiтрильниками скорочувалась. Чудернацький вiтрильник таки було перевантажено -- бо крутi хвилi, здавалось, дiстануть до самiсiньких отворiв у фальшбортi. Руббан приглядався до чужого корабля з-пiд долонi. Коли Алi покликав його, вiн з першого разу не почув. Тiльки коли хлопець смикнув його за кольчужне плече, обернувся до нього, просто пропiк шаленим поглядом. Назад до коней! -- захрипiв люто. Му'аллiме! Води ще коням -- зiлля без води поволi дi?! Звiдки зна?ш?! -- гнiвно запитав, а тодi свиснув переливчасто у свiй срiбний сюрчок, i зразу ж небiж прибiг до капiтана,-- Ще бурдюк води коням!.. А ти -- швидше до коней! I Алi поспiшив у трюм, не чекаючи бiльше нiяких наказiв вiд руббана. Тому Алi не бачив, як наздоганяли чужий вiтрильник, як слов'янин-раб стрiляв у голуба, що пiднявся з вiтрильника, як на вiтрильнику опустили вiтрiла i здались на милiсть переслiдувача. Вiн тiльки чув накази руббана сво?м морякам. Перевiрте, що вiн везе i куди везе! Нам потрiбнi бурдюки з водою. Якщо на кораблi ? соковитi плоди -- то всi нам! Знайдiть клiтки з голубами! Заберiть всiх голубiв! Заберiть вiтрила! I старi й новi! Лишiть тiльки полотно -- нехай шиють собi новi. Ось тобi калита з дирхемами. Заплатиш за все! Та швидше опускайте човна-карiб! За голубiв теж платити? -- спитав другий небiж руббана. За все! За все! Затямив?!! Довго, страшенно довго тягнувся час, поки повернувся човен-карiб вiд чужого вiтрильника. Алi чув, як затупотiв ногами по дошках борту небiж руббана, видираючись по линвi на корабель. Му'аллiме! У них лише десять бурдюкiв води!.. О горе нам! О Аллах, чому ти такий немилосердний до мене?! Що там у них ще?.. Там повно iндiйського перцю, смердючого глею, корзини з наранджами й цiла гора кавунiв... i паки цукрово? тростини... О аллах! Воiстину нема? бога, крiм Аллаха! О, славлю тебе, Аллах! -- полегшено видихнув капiтан,-- О Аллах! Славлю тебе, Отверзаючий Браму, надихаючий та покрiпляючий всiх правовiрних! Правовiрнi, славте Аллаха -- ми врятованi! Слава Аллаху! I всi закричали: Слава Аллаху! Слава Аллаху! I тодi капiтан дав наказ всiм зайнятися переправкою з корабля на корабель здобичi, за яку, правда, вiн хоч щось заплатив срiблом капiтановi того iндiйського корабля. I вже загорлали, закричали моряки, знявся страшенний галас, тiльки лишилися бiля молу родичi руббановi. Та стерновий, та оманець з дудкою, та чаклун iз барабаном пiд великою щоглою. Алi оглянув сво? господарство -- зiлля, залите водою, вже подiяло на коней, i вони сонно попустили гривастi ши? й розпустили губи. Алi помацав, повiдкривав ?м повiки, позаглядав у очi, чи вони справдi сплять? Тодi видряпався нагору по драбинi, але на палубу не вилазив, а тiльки випнув голову з ляди. Побачив, як на палубу оманець i чаклун витягають на блоках згортки величезних двох вiтрил, захоплених на чужому кораблi. Як знизу, звiдкiлясь з-за борту, чаклуновi чиясь рука переда? клiтку з голубами. А чаклун переда? клiтку небожевi i той ставить ?? до нiг руббана. А потiм почалося з кавунами. Руббан покликав стернового i наказав тому, щоб дiстали з його каюти на кормi мiцну рибальську сiтку. Сiтку руббан передав сво?м хлопцям у човна, потiм за якийсь час з того iндiйського вiтрильника привезли повний човен кавунiв у сiтцi. Ту сiтку зачепили линвою i по блоковi для вiтрила витягли на корабель. Привозили разiв чотири чи п'ять повну сiтку кавунiв i складали ?х рiвним шаром один до одного на палубi. Потiм привезли ще тугi паки соковито? цукрово? тростини й кiлька здоровенних широких корзин з наранджами червоного кольору. Почали пiсля всього вiдлазити i вискакувати на палубу всi хлопцi руббана. А останнiй вилiз слов'янин у сво?й бруднiй одежi. ? через плече в нього на мотузовi висiла корзина тако? тяжко? роботи, що й не можна було рiвняти до корзини Алi з-пiд фiнiкiв. А пазуха його якимось дивним чином вiдтягувалась, стовбурчилась пiд лiвою рукою. Пiсля того з човна пiдняли знов у рибальськiй сiтцi, один по одному, три величезних бурдюки з водою. Алi здивувався -- звiдки стiльки всього пiдiймають i пiдiймають на корабель? Адже човен-карiб мiг вмiстити не бiльше десяти чоловiк. Потiм слов'янин пояснив Алi, що вони забрали на iндiйському вiтрильнику такий же човен-карiб. I от, коли все було перевантажено на вiтрильник, обидва човни були зв'язанi й приладнанi до корми. Тодi руббан закликав: А зараз вславимо Аллаха молитвою! I всi вклякли на палубi мiж тими розкошами, якi вони захопили. Цьому iндiйському вiтрильнику, сплативши навiть частково за збитки i втративши лише одну стрiлу, щоб збити голуба. I от усi вони вклякли у ревнiй молитвi. Не молилися лише слов'янин i коричневошкiрий чаклун. Капiтан до них: А ви молiться сво?м богам i дякуйте за ласку i за те, щоб сповнилось наше побажання -- ?ндiя! Всi ревно молилися. А потiм почали тягти вгору ре? з вiтрилами. I всi були на сво?х мiсцях i охоче виконували кожен наказ руббана. Руббану пощастило зразу вловити вiтер, i, розгортаючись великою дугою навколо пограбованого iндiйського корабля, судно все бiльше й бiльше набирало розгону. Задзюрчали, загомонiли тугi струменi води пiд форштевнем. Почав корабель виходити на пряму, щоб не заходити в жоден порт, поминути всi пристанi, нiде не заправлятися водою i не поповнювати запаси ?жi, не допускати митникiв до оглядання трюмiв i не сплачувати нiде мита, а мчати й мчати -- до само? Пiвденно? ?ндi?. Туди, де так високо цiнуються конi i де вiдпочива? людське око на всяких пiвденних щедротах i дивах. Слов'янин, тiльки-но скiнчилася загальна молитва, спритно спустився вниз. Зразу полiз у пота?мний закуток, де нещодавно Алi влаштував собi схованку. Подлубався у корзинi, витяг одну за одною двi речi i сховав ?х ще глибше в закамарок. Витяг потiм щось iз пазухи i запхав до корзини. В корзинi почулося камешiння i нiби засвистiла птаха. I ось тут капiтан закричав до них згори: Ану ви, ледарi! Швидко нагору! Вiн розставив людей ланцюжком. I всi вони передавали з рук у руки кавуни до кормово? порожнечi в трюмi. Там була ретельно викладена цiла гора кавунiв. А також у трюм спустили три бурдюки з водою. Корзини з помаранчами руббан наказав перенести до свого житла на кормi. Паки цукрово? тростини поскладали в трюмi, в затишному мiсцi. Капiтан скликав усiх нагору i виголосив таке казання: О браття мо?! Над нами тепер благословення Аллаха! I навiть твiй,-- вiн показав на слов'янина,-- твiй бог ?са, i навiть,-- вiн показав пальцем на чаклуна,-- дух твого батька -- вони сьогоднi допомогли нам. I ?м подякуйте, що вони допомогли нам! Тепер у нас ? ?жа для коней i соковита ?жа для нас, коли не треба дудлити воду. Отож славлю Аллаха! I всi закричали: "Слава Аллаху! Слава Аллаху!" А тепер, мо? браття, ви показали, що серед вас нема? бiльше зрадникiв. Ви показали, на що здатнi! Тому я вам вiдкрию одну та?мною: все Арабське море ми перейдемо без жодно? зупинки в жодному порту. Ми спiшимось аж у Калькуттi! Ми йдемо через усе Аравiйське море на пiвденний схiд -- на схiд Двох Ослiв ! I нiкуди не зверта?мо, нiкуди! Я знаю цей шлях! Вiн у мене весь розписаний по зiрках i Мiсяцю! Ми не будемо страждати, не загинемо анi вiд голоду, анi вiд спеки, якщо половину шляху пройдемо за десять днiв. А тому всi ми, браття, попросимо покрiплення в Аллаха! Сотворимо молитву салят-аль-хаджа во здiйснення наших бажань! Коли була виконана молитва за всiма канонами, коли просвiтлiли всi вiд радостi й надi?, тодi знову звернувся до всiх капiтан: А тепер станемо на десять днiв, як на вiйнi, до весел, до вiтрил i всiх снастей. А пайка буде такою, яку я обрахую, скiльки в кавунах води i м'якостi. Шкаралупу з кавунiв не викидати! З помаранчiв теж не викидати! До тростини -- не торкатись, вся пiде коням! Я ж себе вiддаю в руки Аллаха i вашо? моцi та вiдваги! Всi загорлали: Му'аллiм?! Ми з тобою! Ми з тобою! Хай покрiпить тебе Аллах! Зразу ж порозходились усi по сво?х мiсцях. I справдi, тепер корабель був, як у день вiйни. Без перестану гребли всi матроси. Навiть неквапного слов'янина пройняло, i вiн при?днався до веслярiв. Алi дуже дивувався цьому слов'яниновi -- то вiн був, як вiл, якого притягли на базар продавати, а тепер у ньому вiдчулася неймовiрна напруга, наче вогонь у ньому грав... Це вiдчувалося i по мiцно стиснутих вустах i по блиску урочливих, блакитних очей. По тому, як вiн пiдкручував сво? довгi бiлi вуса, що спускалися набагато нижче його коротко? вибiлено? сонцем бороди. Крiм того, Алi взнав, яка то була та?мниця, що слов'янцi сховав у пота?мному кутку. Бо слов'янин став з усiма до весел, проте капiтан пiдiйшов до нього i показав рукою: "Нi! Ти йди до коней! Там допомагай хлопцевi..." Слов'янин похмуро подивився на руббана, мовчки здвигнув плечима i полiз у трюм до коней. Вiн пройшов помiж розслабленими, обвислими на лямках кiньми до форштевня, витяг iз схованки iндiйську корзину i витягнув звiдти зеленого папугу з поламаним хвостом. Нiчого. Пiр'я нове виросте... хвiст бiльший i кращий буде. А папуга дзьобом прихопив пальця слов'яниновi. Та слов'янин лише погладив папугу по головi i запхав назад до корзини. Потiм вiн полiз далi в схованку i витяг звiдтiля глечик з вузьким закоркованим горлом. Висмикнув чiп i почав смоктати рiдину , час вiд часу важко вiддихуючись. I по трюму, перебиваючи сморiд кiнського поту, поплив хмiльний запах наймiцнiшого пальмового вина. В горлi у слов'янина все булькало, вiн важко вiддихувався, але не кидав глечика, продовжував ковтати, i вже починало булькати в черевi. Алi зробилося страшно. Вiн знав, що це вино дуже солодке й страшенно мiцне. Щоб людина могла випити стiльки пальмового вина за один раз?!! Та вiн же зараз звалиться i не встане! Та от, зрештою, слов'янин iз цмоканням вiдiрвався вiд горла глечика. Важко видихнув, постояв, наче прислухаючись, i тодi заткнув глек. ? тримаючи однi?ю рукою за ручку глека, покалатав пiд вухом, щоб перевiрити, скiльки там ще лишилося вина. Вдоволено засмiявся i довго вмощував глек у схованцi. Алi дивився. Й чекав, що ось цей кремезний, мiцний чоловiк почне заточуватись i при першому ж сильному хитанин корабля впаде, вдариться потилицею об шпангоут, або пiд копита сонному, запамороченому жеребцевi!.. Та нiчого подiбного не сталося. Тiльки весело вiдригнувши винним духом, слов'янин, вперше за весь час, засмiявся i сказав: Тепер душi мо?й легше стало!.. Одпала глина з душi... Душа моя свiтла, ясна... Нема суму... I, щось собi мугикаючи пiд носа, обiйшов усiх коней, усiх помацав. Бо тут у мороцi трюму, довiряв бiльше сво?м пальцям, нiж очам. Спинився перед лядою, обсмикнув на собi подерту сорочку, розв'язав пояса, пiдперезався по-новому i вилiз на палубу. Хитаючись разом з палубою корабля, пройшов до капiтана. Капiтан саме в цей час дивився на сонце через свою дерев'яну хрестовину -- вимiряв стоянку сонця над обрi?м. А сонце вже починало сильно хилитись униз. Всi кольори починали насуватись золотiнню та смарагдовими зблисками вiд хвиль. I дивнi були запахи, що напливали на хлопця з усiх бокiв. ?з добро? схованки, крiзь щiлини в стiнi