---------------------------------------------------------------
     Yuri Logvyn "Girls of our lands"
     © Cоpyright Юрий Логвин, 2001
     Подготовка, корректура 22.11.2001 by KYTY3OB
     Данное художественное произведение распространяется в электронной форме с
     ведома  и  согласия автора  произведения на  некоммерческой  основе при условии
     сохранения  целостности   и  неизменности текста,  включая  сохранение настоящего
     уведомления. Любое  коммерческое  использование настоящего  текста  без ведома и
     прямого согласия автора HЕ ДОПУСКАЕТСЯ.
     По   вопросам   коммерческого   использования   данного   произведения обращайтесь
     непосредственно к автору по адресу:
     E-mail:    luo_wentong@yahoo.com
     Тел.   (380    44)    235-2595   Юрий Логвин (Yuri Logvyn)
---------------------------------------------------------------

     Д?ВЧАТА НАШО? КРА?НИ


     ПЁд час опалювального сезону батаре? в  мо?й кЁмнатЁ аж шкварчали. Тому
малювати оголену натуру було Ё при?мно, Ё легко. Бо в  теплЁй  кЁмнатЁ якось
легше вмовляти гостей  на  жертви заради  мистецтва. ГостЁ до мене або  самЁ
пЁдЁймались, або я по них спускався  на  четвертий, жЁночий, поверх. Одна  з
особливостей Ёнституту,  де всЁ  вони  вчились,  полягала  в  тому,  що  там
готували як перекладачЁв з росЁйсько? мови на ЁншЁ, так Ё з мов республЁк на
росЁйську.  Тому до мо?х послуг, вважайте,  були всЁ "дЁвчата  нашо? кра?ни"
(тобто СРСР'у). Хоча вони й  були до мо?х послуг, але... треба  було з  ними
роззнайомитись, не наступаючи  на мозолЁ ?хнЁм  фра?рам,  зробити портрет, а
тодЁ вже роздягати Ё малювати.
     З  тюркомовними  дЁвчатами стосунки склались чудовЁ.  Якщо делЁкатно  Ё
наполегливо вмовляти, то згоджувались.
     Угро-фЁнська мовна група або без всяких там портретЁв Ё довгих умовлянь
роздягалась, або навЁдрЁз вЁдмовлялась. ПодальшЁ контакти були безплЁднЁ.
     КавказькЁ  дЁвчата  перший  рЁк  гуртувались  Ё  тримались  сторожко  Ё
агресивно, як у  бойовЁй  зонЁ. До себе близько не  пЁдпускали.  ВЁдокремити
когось  Ёз  компанЁ? було  неможливо. Якщо хотЁв намалювати  портрет однЁ??,
доводилось запрошувати з нею  двох-трьох подруг. Але далЁ портретЁв у перший
рЁк навчання справи не просувались.
     Та на другий  рЁк навчання  горянки наче  показились.  Познаходили собЁ
якихось  напЁвкомерсантЁв  чи напЁвбойовикЁв.  Може тому  цЁ зеленЁ  горянки
лягли  пЁд  бойовикЁв, що  майже  всЁ  вони хизувались шрамами, здобутими  в
джихадЁ...  Одним  словом, тут  пЁдходить Ёмперський вираз: "Восток  -- д?ло
тонко?...".  Вони  то  милувались  зЁ  сво?ми  палестинськими  феда?нами  та
лЁвЁйськими  нелегалами.  То  ходили  зЁ  здоровенними  синцями  через   усе
"шамаханське" личко. То тЁкали вЁд сво?х комерсантбойовикЁв Ё ховались за ще
не  оприходуваних подруг. То гордо вЁдкидали  прохання  про  замирення сво?х
крутЁлЁв. А потЁм, правда, через якийсь час самЁ ж до них Ё приповзали.
     Так що менЁ нема чим хвалитись -- горянок я не помалював.
     НавЁть Фузу, яка одного разу до мене прийшла.
     Якось я пЁймався в лЁфтЁ разом Ёз Фузою. Був я з гостинцями Ёз ЦДЛ'у. В
однЁй редакцЁ? менЁ трошки рублЁв пЁдкинули.
     Не  втримався  Ё  влаштував  собЁ в  буфетЁ  ЦДЛ'у  банкет  --  заливна
осетрина, бутерброд з горбушею, пирЁжок Ёз яблуком Ё подвЁйна кава. Та ще  й
додому, зда?ться вдруге у сво?му життЁ, купив здоровенну шишку ананасу. Кажу
я ФузЁ:
     -- За годину приходь. Чаю вип'?мо... як буде час -- помалюю. Добре?
     Фуза,  нЁби на  згоду, сЁпонула  гострим  пЁдборЁддям  Ё гордо вийшла з
лЁфта на сво?му поверсЁ.
     Як пЁдЁйшов час, нарЁзав  я на  блюдечко скибочки  ананасу Ё в похЁдний
мисливський стопарь нацЁдив кубансько? Ёзабелли.
     Тут Ё Фуза пошкрябалась у дверЁ.
     Запросив до столика.
     Фуза сильно потягла  повЁтря  сво?м довгим носом. Чи то запахом ананасу
чи Ёзабелли насолоджувалась. Взяла одну скибочку ананасу.
     Аж тут хтось загарлав у коридорЁ, щоб я бЁг на кухню. Я  полишив Фузу Ё
вискочив до кухнЁ -- пЁдгорало мо? тушковане м'ясо.
     Коли впорався  з  каструлею Ё повернувся до сво??  кЁмнати, дверЁ  були
щЁльно закритЁ.
     ВЁдЁмкнув замок  Ё хотЁв зробити  ФузЁ  зауваження, що треба обережнЁше
поводитись Ёз цими пЁдступними замками.  Та Фуза щезла. На блюдечку  не було
анЁ скибочки, а порожнЁй стопарь лежав на пЁдвЁконнЁ.
     Коли ж я знов  зЁтнувся  з Фузою в лЁфтЁ Ё сказав, щоб вона прийшла  до
мене  на  малюнок,  вона   оскаженЁло  гарикнула  менЁ   в  обличчя:  "Я  не
продаюсь!.." ? прожогом вискочила з лЁфта на чужому поверсЁ.
     ПотЁм,  по  роках, мо?  московськЁ знайомЁ  розповЁдали,  що Фуза пЁсля
закЁнчення  Ёнституту  на  Кавказ  не  повернулася.  А  пила  Ё тинялась  по
гуртожитках у землякЁв.  Як  ото  хтось  Ёз кавказцЁв  говорив:  "Без  вЁстЁ
пропавшЁ? на асфальт?..."
     Та ще дурнЁша  пригода в мене вийшла з однЁ?ю  дипломанткою. Ну таке  в
не?  було монголо?дне лице, такий  жовтий колЁр  шкЁри, таке смоляне лискуче
волосся Ё така туга постава, що я не втерпЁв Ё майже силою затяг ?? до себе.
     Умовляв дуже довго, аж самому набридло. Мо?х, може двохгодинних, зусиль
вистачило  тЁльки  на  те, щоб  вона зняла  блузку  та  бюстгальтер.  СидЁла
напружено,  наче задерев'янЁла. Стискала  той бюстгальтер Ё  не  хотЁла його
кудись сховати.
     Якось  вже я надряпав кульковою ручкою невеличкий малюночок. Думав,  що
збЁльшу цей сюжет для наступного, головного сеансу Ё собЁ полегшу роботу. Та
не так вийшло  -- наступного  дня вЁдключили батаре?. ?  коли я повернувся з
лекцЁй,  в  кЁмнатЁ  було прохолодно. Тому,  поки  не  зЁгрЁлося  вЁд  сонця
примЁщення, до дипломантки не пЁдходив.
     Аж ось  Ё нагода трапилась -- давали стипендЁю. Ну, пЁдЁйшов. Щось вона
була насуплена Ё ледь промимрила у  вЁдповЁдь  на  привЁтання. МенЁ  б треба
було  вЁдЁйти без  зайвих  слЁв,  а я вЁзьми та  й спитай,  коли ми  зможемо
продовжити малюнок.
     -- Ви мене образили!
     -- Я?! Та нЁ вам Ё нЁкому про вас жодного поганого слова не сказав.
     -- Для чого слова?  Мене роздягли - Ё це значить не образили?! Ми гордЁ
люди! Ми з негЁдниками не дружимо!..
     Крутнулась Ё пЁшла геть. Отако?!..
     Того самого дня, опЁвночЁ спускався я пЁшки з сьомого поверху,  бо лЁфт
вЁдключили, до чергово?. Роману було  погано Ёз  серцем Ё вЁн  попрохав мене
зателефонувати до невЁдкладно?.
     Коли ми  з черговою, дебелою Фа?ною, додзвонились, зрештою, до медикЁв,
настав  менЁ  час тьопати,  нЁ, звиняйте,  це  сьогодня  тьопаю,  а  тодЁ --
стрибати!
     ? наздогнав я десь  мЁж  другим Ё третЁм поверхами нашого  марксиста --
МЁхаЁла ?вановЁча Зарбабова.  Цей головатий недомЁрок зосереджено  ступав на
засмЁченЁ сходинки.  На його коротких нЁжках були  чистенькЁ домашнЁ капцЁ з
помпончиками.
     ВЁн вже влЁпив менЁ трЁйку з марксизму. ? ?? завЁзували Ё вЁн не мЁг ??
виправити на двЁйку, тому я не був коректний до його русофЁльсько?  мЁмЁкрЁ?
Ё нагадав йому про це дуже чемно:
     --  Добрий  вечЁр,  вельмишановний   МЁкаеле  Оганесовичу!  --  ВЁн  аж
шарпонувся. Ну я  не став  називати  ще  й Зарбабяном, а просто спитав -- Що
сталося? Ще хтось вам не здав Ёспит?
     --  А  ну  вас! Таке скажете!  ?ду  до Р-- о?, хай вона негайно  закри?
вЁкно! ? негайно припинить!
     -- А чого ?й закривати вЁкно? ? що вона ма? припиняти?
     -- Тому що вона танцю?!
     -- Та хЁба тЁльки вона одна танцю?? Та нехай собЁ танцю?!
     --  Ще чого не вистачало?!  У мене дЁти, син Ё  дочка! ?м  з  вЁкна все
видно!.. Вони все бачать!..
     -- Господи, -- кажу я. -- Так не тЁльки ж Р-- на танцю?! Там бЁля лЁфта
справжнЁй танцмайданчик влаштували.
     -- Та як  ви  не можете  зрозумЁти -- вона гола  танцю?!  ?й затвердили
диплом --  от вона  й влаштувала  кардебалет на радощах... ЗалЁзла на стЁл Ё
танцю?.. ? штори, ви уявЁть собЁ, не закрила!..
     МенЁ  не стало  повЁтря, вЁд  смЁху менЁ  аж  живота спазмами взяло.  Я
спинився Ё плакав вЁд смЁху.
     Зарбабов подивився на мене з такою люттю, що, якби знов була його сила,
я мав би з марксизму одиницю.
     -- ? чого ви смЁ?тесь?!!
     -- Михайле  ?вановичу. (ПожалЁв  я  його  мЁмЁкрЁю.)  Це  я  над  сво?ю
помилкою смЁюсь... ?й-богу!
     Не знаю, чи повЁрив  цей кавказький марксист мо?й  божбЁ,  але  слухати
мене не  став  Ё,  видряпавшись на  майданчик четвертого  поверху, швиденько
потупотЁв по коридору. 
ТА?МНИЦЯ
ТодЁ вся спЁлка тулилась в кЁмнатах-закапелках на другому (Ё останньому) поверсЁ старосвЁтського будиночку на площЁ КалЁнЁна (а перед тим -- Думська площа, а ще була площею Жовтнево? революцЁ?, а тепер -- Майдан НезалежностЁ). Щосереди та п'ятницЁ, по роботЁ, у холЁ спЁлки малювали натуру. У закутку ставили два щити для об'яв -- роздягалка готова. Будь ласка -- роздягайтесь Ё марш голяка на подЁум. ЕнтузЁасти приходили заздалегЁдь, щоб зайняти добре мЁсце. ВЁдвЁдувачЁ цього рисувального збЁговища подЁлялись на ентузЁастЁв -- серед них найславетнЁший -- славний блаженний СергЁй Отрощенко; "золотарЁв" -- (тепер ?х називають "вуа?ристами" -- (вони не стЁльки малювали, скЁльки ковтали слину вЁд споглядання жЁночо? наготи); Ё випадкових клЁ?нтЁв, часто навЁть на пЁддаттЁ, як от добрий рисувальник Тарасенко. Одного разу навЁть з'явився вальяжний Микола Петрович Глущенко (клЁкуха в системЁ НКВД -- "Ярема"). Стояв пЁд стЁною, щоб нЁхто не зазирнув. ВЁн Ё коли пЁдраховував, що Ё за скЁльки в нього купили з чергово? виставки, так само ставав у глуху оборону, щоб нЁхто не мЁг зазирнути в його записну книжку. Натура була головним чином жЁноча, хоча траплялась Ё чоловЁча. Була одна особливЁсть у поведЁнцЁ натури -- чим була гЁрша модель, тим вона акуратнЁше приходила на сеанси. Т. Я. проходила по першому розряду: зросту високого, блЁде лице, очЁ зеленЁ, чорне волосся важко падало на тугЁ бЁлЁ плечЁ. Любила стояти, якмога сильнЁше виламавшись в талЁ?. Але ще бЁльше любила позувати лежачи. Викрутить сво? багате тЁло, прикри? очЁ рукою, нЁби вЁд яскравого свЁтла сафЁту, Ё з-пЁд лЁктя вивча?, хто Ё як на ?? голизну вибаньчився. А як надиба? якогось "золотаря", що ще й нЁби випадково, просто на нього, коли мЁня? позу, стегна розтулить... Добре пЁддатий Тарасенко одного разу, вздрЁвши такий фокус, про срамне тЁло Т. Я. виголосив: "Ннну, об?з'яна..." ЗрозумЁло, що Т. Я. завжди спЁзнювалась Ё завжди через якусь неймовЁрну ЁсторЁю... Ну, звичайно ж, ?й вЁрили, вибачали Ё чекали... Бо вона таки добре позувала. Позувала Ё в ЁнститутЁ. Якось Мобуту менЁ жалЁвся, що вона позичила в нього зЁ стипендЁ? та й по тому... Я ж не можу поскаржитись на не?, бо не мав з нею нЁяких стосункЁв. Отож зрештою, про справу. Я спЁзнився того разу Ё прогавив кульмЁнацЁю подЁ?. Але менЁ детально про все розповЁв старий Шамович. ВЁн приповзав ранЁше всЁх, не дивлячись на свою серцеву задуху. ПотЁм вЁн Ё старостою був нашо? студЁ?, коли цей будинок на площЁ зламали Ё ми малювали в однЁй Ёз кЁмнат худфонду на подвЁр'? зруйнованого МихайлЁвського монастиря. Як на диво, Т. Я. прийшла ранЁше, навЁть ранЁше деяких ентузЁастЁв. А тут якраз почали збиратись члени спЁлки на засЁдання секцЁ?. Прийшов Ё "СпЁвак". ДеякЁ уточнення -- "СпЁвак" невеликого зросту, руденький, з великими залисинами, очЁ блакитнЁ, виряченЁ. Мав сильний Ё чистий голос. Особливо вражаюче в нього виходило, коли на повну силу легень у нЁчному парадному спЁвав арЁю РЁголетто Ёз словами: "ПартЁзани, Ёсчадь? ада, спрятать куда успелЁ?.." Т. Я. стояла в купцЁ ентузЁастЁв Ё розпускала чернуху про те, як вона потрапила в авЁацЁйну пригоду. "СпЁвак" пЁднявся у спЁлку Ё, побачивши Т. Я., привЁтався з нею. Вона не вЁдповЁла. ВЁн вдруге привЁтався. ТодЁ Т. Я. зовсЁм вЁдвернулась вЁд "СпЁвака". ТодЁ вЁн смикнув ?? за руку Ё вже в лице ?й: "Ти чого не хочеш зо мною розмовляти?.." Т. Я. вишкЁрилась: "Та пЁшов ти!.." -- Ё врЁзала "СпЁваковЁ" по пицЁ... "СпЁваку" стало млосно. Його поклали на канапу Ё вЁдпо?ли валокардЁном.. МенЁ ця веремЁя зЁпсувала настрЁй. Тим пак, що я перся через усе мЁсто на малюнок. Адже нЁ майстернЁ, нЁ сво?? кЁмнати в мене нЁ тодЁ, нЁ ще багато рокЁв по тому, не було, Ё до всього, в чому тут справа? Чому Т. Я. врЁзала нашому "СпЁваковЁ"? ?, взагалЁ, все це мало непри?мний присмак -- я захоплювався малюнками "СпЁвака" ще зЁ школи. Коли в майстернях виставляли на худраду, ми, молодЁ, бЁгали помилуватись на "спЁвакових" натурниць. Робив вЁн малюнки сангЁною або вугЁллям на великих аркушах рулонного паперу. Я пильно придивлявся до його вправ. ВЁн так хвацько передавав всЁ звиви Ё опуклостЁ жЁночо? плотЁ. Я дивився Ё запам'ятовував. ПотЁм, багато рокЁв пЁзнЁше, менЁ його прийоми прислужилися. Через кЁлька днЁв здибався я Ёз За?кою. За?ка, то особлива тема. ВЁн належав до одного з найсильнЁших художнЁх кланЁв. НавЁть у тЁ часи, коли ?х "батько" був уже не на горЁ, вони мали Ё закупки з виставок, Ё заробЁток у худфондЁ. За?ка завжди знав найсвЁжЁшЁ новини про всякЁ художнЁ та бЁляхудожнЁ справи. Пам'ять у нього була чудова, почуття гумору вЁдмЁнне. ЦЁ двЁ якостЁ його не покидали навЁть тодЁ, коли був упитий вщент. -- Вожатий! -- Кажу я йому (бо вЁн був пЁонервожатим нашого класу, коли я вчився у художнЁй школЁ), -- Може ти зна?ш чому Т. Я. вмазала "СпЁваковЁ"? -- Т-т-тттти ппппправильно пи-пи-пи-та?ш. В-в-в-вона у-у-у-ууу ннас нна К-ккинь Г-г-г-грустЁ к-к-кккрутилась... Тут я зрозумЁв, що За?ка випив щонайменше пляшку оковито? Ё треба набратись терпЁння, щоб дЁзнатись про причину ляпаса. За?ка пояснював так довго, що я, з ним розмовляючи, пЁдпав пЁд його сугестЁю Ё теж почав за?куватись. Отож, якщо вЁдкинути загикування, то справа виглядала так. "СпЁвак" був степендЁатом творчих художнЁх майстерень. ? "Борець" теж був стипендЁатом тих майстерень. ТЁ майстернЁ, то був справжнЁй рай для нашо? художньо? братЁ?. Безкоштовне примЁщення, стипендЁя, художнЁ матерЁали, натура -- безкоштовно, ще й майстер-друкар тобЁ б до послуг Ё друкарськЁ верстати, якщо ти графЁк. У тих майстернях "СпЁвак" малював "большЁх" Ё "мал?нькЁх ленЁнов" та ще кращих, нЁж в ЁнститутЁ, оголених натурниць. Що малював "Борець" -- не знаю. Певно щось про страйки революцЁйних робЁтникЁв початку столЁття. Ну, Ё як завжди, тягав пудовЁ гирЁ, м'язи розкачував. ? ось наш Борець щось заметушився, зашарпався. ЗбЁгав до магазинчику, притяг двЁ пляшки шампанського Ё здоровенний кульок цукерок "МЁшка". Може кЁлограмЁв зо два. Ходить "Борець" по майданчику мЁж майстернями Ё десятикЁлограмовими гантелями бЁцепси наганя?. "СпЁвак" виходить Ёз друкарсько? майстернЁ Ё пита?: "Чого це ти такий веселий?" -- СьогоднЁ до мене Т. Я. прийде! Зрештою умовив! Помалю?мо, а потЁм ми ?? оприходу?мо. Вона от Ё шампанського Ё "МЁшок" замовила. Це вже точно, цього разу прийде,.. не пЁдведе... -- Теж менЁ подЁя, -- каже "СпЁвак", -- кому вона тЁльки не давала! -- Може ти хочеш сказати, що ти теж ?? шворив?! -- А як же! -- Сказати можна що завгодно... -- ПотрЁбнЁ докази?! -- "СпЁвак" теж завЁвся. -- Так знай, коли вона почне кЁнчати, то почне швидко-швидко проказувати: "та-та-та-та-та!" Як завжди, Т. Я. спЁзнилась, але вже ж прийшла. "Борець" помалював ??. А потЁм, коли вона на?лась "МЁшок" Ё видудлила пляшку шампанського, то зляглась Ёз "Борцем". ? справдЁ, як ?? вже розЁбрало, то вона затрЁскотЁла, як заведена: "та-та-та-та-та-та..." "Борець" не витримав розреготався. Т. Я. враз протверезЁла Ё спинилась: "Чого регочеш?" А "Борець" Ё скажи, що його "СпЁвак" попередив про оту ?? примху. Т. Я. встала, вдяглась Ё, як "Борець" ?? не умовляв, пЁшла геть. А всЁ деталЁ "За?ка" тому так добре знав, бо вЁн ще на той час, по протекцЁ? свого знаменитого дядька, виконував службу Ё коменданта, Ё Ёнтенданта того хитрого художнього будиночку у вишневЁм ряснЁм саду. ?з сумом згадую свого пЁонервожатого. Жива була душа -- п'яний, як чЁп, а почнеш говорити з ним про мистецтво, а вЁн тобЁ хоч яке завгодно мЁсце з Гололя проциту?. Чи порЁвня? якийсь фрагмент з "Двох грошЁв надЁ?" з "Кубанськими козаками". Хоч як вЁн пив до кЁнця сво?х коротких днЁв, та розуму не пропив, а от тЁло знищив.
РЕВНОЩ?
ВЁкна мо?? кЁмнати на останньому поверсЁ гуртожитку дивились на схЁд. ? червневе сонце не давало менЁ пересипати. Отож Ё виходило, що я вставав, коли чайки з водосховища густою хмарою летЁли на поживу до ОстанкЁнського м'ясокомбЁнату. Таких довгий Ё свЁтлих робочих днЁв, як на початку лЁта 73 року у мене, зда?ться таки, бЁльше не було. НЁ, не так -- бЁльше я вже нЁколи не був у кращЁй формЁ, бо нЁколи стЁльки не малював. Не випускав альбома з рук нЁ на лекцЁях, нЁ пЁсля лекцЁй. Вчився в лЁтЁнститутЁ, а не писав зовсЁм. Портрети Ё гола натура, як не щодня, то через день. Часом робив начерки в зоопарку. Ну й фантастичнЁ скарби музе?в Б?локам?нной. ВЁд СхЁдного музею на Обуха до музею ПушкЁна на ВолхонцЁ. А виставки, а вернЁсажЁ?!. ? бЁблЁотека ЦДЛ з привЁтними бЁблЁотекарками, якЁ мене частували свЁжиною з образотворчого мистецтва. Завжди придивлявся до того, як дивились Ё що бачили великЁ майстри, чи з Ёменем, чи без ЁменЁ вони лишились в плинЁ ЁсторЁ?. Для мене всЁ вони були великЁ, бо у всЁх у них було пильне око Ё гаряче, пристрасне вЁдчуття природи. ? нема? значення, наскЁльки вони вправно володЁли класичною перспективою чи знали анатомЁю. Якщо вас самих цЁкавить життя, якщо ви до нього не байдужЁ, то ви зразу вЁдчу?те, кого хвилювало неймовЁрне розма?ття Ё пишнЁсть, невблаганна минучЁсть Ё неповторнЁсть буття. Хто б це не був! Чи великий аналЁтик Дюрер з його нищЁвним рЁзцем, до якого й лазеру ще далеко; чи близькозорий перський мЁнЁатюрист, що схилив чалму до самого аркуша дорогого самаркандського паперу Ё очеретяним каламом вЁв пружну лЁнЁю звабних тЁл чорнооких купальниць-гурЁй. Все було б добре, та за кЁлька днЁв я мав полишити асфальтовЁ лани метрополЁ? Ё вертати до Богоспаса?мого града Ки?ва. Там вже рЁк, як пройшов погром. ? при згадцЁ про це ставало якось непевно. Хоча я плив самопливом Ё не гуртувався з купкою десидентЁв, на душЁ було якось мулько. Бо ж я Ё не холуйствував перед номенклатурними "ш?стьорками" вЁд мистецтва. Одначе, робота йшла чудово, Ё не зважаючи на передчуття всяко? гидоти, що повнЁстю збулось у Ки?вЁ, настрЁй був, можна б сказати, пЁднесений. Хоч я Ё поспЁшно пакував всяке сво? шмаття, надбане за роки навчання, продовжував малювати щодня. З початку червня гуртожиток став ще галасливЁший, ще божевЁльнЁший. Пона?хало всякого люду, якихось курсантЁв на всякЁ там конференцЁ?, семЁнари та скороченЁ курси по пЁдготовцЁ соцреалЁстичних ЁнженерЁв людських душ. Якщо протягом року в стипендЁальнЁ днЁ пиятика тривала максимум три днЁ, то тепер у деяких кЁмнатах без передиху гудЁли вже третЁй тиждень. Через тЁ веремЁ?, коли особливо посилювалось п'яне гасання з поверху на поверх, наша чергова, фундаментальна Ё спокЁйна, як сфЁнкс, Фа?на, вЁдключала лЁфт часом Ё вдень. МенЁ в очЁ впала кароока туготЁла дЁвчина певно тому, що у всьому цьому сесЁйному вертепЁ йшла обережненько попЁд стЁною сходЁв Ё тягла великий стос книжок. "Чому ж ??, таку охайну Ё зграбну, не помЁчав ранЁше? Дивно..." Та часу в мене на роздуми не було Ё я привЁтався Ё назвав себе. По ?? обличчю менЁ зразу стало ясно -- вона знала про мене Ё чека? мо?х подальших крокЁв. Тому й не тягнув Ёз всякими там поясненними Ё зразу ж запросив до себе. Вона тЁльки спитала, чи можна буде читати книгу. Ну, звичайно, можна. Яка тут може бути мова. Головне, щоб не дуже крутилась. -- Я спокЁйна, можу довго сидЁти нерухомо. ? справдЁ, в перший день позування, тобто 23 червня 73 року, вона сидЁла непорушно Ё читала досить товстий томик поезЁ?. Про таку модель можна було тЁльки мрЁяти. СЁла Ё завмерла. Як на щастя, я дуже економно користувався сво?ю кульковою ручкою. НЁ до того, анЁ пЁсля того, нЁ в кого я подЁбно? кульково? рукчки, коричневого кольору, не бачив. МенЁ ?? ще в Ки?вЁ подарував один зальотний Ё?зу?т-мЁсЁонер. Казав, що на заходЁ стежать за мо?ми доробками. Я тодЁ над цим дЁлом посмЁявся. Але в травнЁ вже 92 зовсЁм Ёнша людина з-за бугра сказала менЁ, що мо? роботи мали тодЁ успЁх. Може тому менЁ не давали дихати? Хоча й не били вЁдверто. На товстому крейдяному паперЁ коричнева паста йшла рЁвненько-рЁвненько, без жодно? "галушки", що завжди бува? навЁть з найкращими кульковими ручками. Першого дня ми не розмовляли. Я можу розмовляти без всякого зусилля пЁд час сеансу. Але коли можна не розважати натуру рЁзними базаринками, то працювати набагато легше. Мо?й моделЁ малюнок сподобався Ё ми домовились, що наступного дня я зайду до не?, бо вона ще не зна? свого розкладу. КЁмната мо?? моделЁ була така ж гола, як Ё всЁ кЁмнати 4 жЁночого поверху. А де не бував -- там невЁдомо менЁ, чи був там якийсь чисто жЁночий затишок. ? от в цЁй сЁрЁй камерЁ, мов у якЁйсь величезнЁй клЁтцЁ зустрЁлись три дивнЁ птахи: моя туготЁла, як качанчик, модель; висока, тонка й довгонога, як паризька манекенниця, дЁвчина з величезними свЁтлими очима; Ё якась шорстка, гостра Ё нестримна в рухах, зовсЁм сЁра дЁвиця. ОскЁльки моя туготЁла модель не була об'?ктом мо?х зальотЁв, то я не вважав безтактним зразу ж почати агЁтацЁю "манекенницЁ". Моя модель це сприйняла зовсЁм спокЁйно. Але от сЁра птаха почала то запалювати, то гасити сигарету, ходити по кЁмнатЁ, совати книжки на столЁ. ПотЁм поклала одну недопалену сигарету до бляшанки з-пЁд консервЁв Ё впритул пЁдЁйшла до мене. -- Треба поговорити. Вийдемо. Вийшли в коридор. ТЁльки зачинились дверЁ, сЁра птаха рвонулась до мене, обдавши гарячим смородом тютюну. Палила чортячЁ кубинськЁ, зда?ться, "Легерос". -- Ти от що -- малювати -- малюй!... Але щоб менЁ не було нЁчого такого... -- Вибачайте, мила дЁвчино, по-перше, якщо ви зна?те про мене, то я справдЁ малюю. ? малювання в мене не зачЁпка до знайомства. А вЁдносно всього такого, то це просто технЁчно не можливо. Бо при малюваннЁ потрЁбна добра вЁдстань, а при всьом такому -- навпаки... ? до речЁ, при чому тут ви? -- А при тому, що це моя дЁвчина... ЗрозумЁв?.. Будеш перти на не?, пасть порву!.. Ну, як, домовились?.. -- З вами я домовився. Тут все ясно. Тепер пЁду з нею домовлятись. СЁра зайшла трохи загодя до кЁмнати Ё пожадливо допалила смердючу кубинську сигарету. Довгоногу райську пташку я вмовив швидко, але не через те, що я був такий сильний агЁтатор, а тому, що, коли красуня зиркнула на цього сЁрого кобла, то та ?й стверджувально кивнула головою. Як колись писали класики сентиментально? лЁтератури, трохи схвильований несподЁваним ходом подЁй, але все ж задоволений несподЁваним ходом подЁй, я забрав карооку модель Ё ми поспЁшили на сьомий. По обличчю моделЁ зрозумЁв -- вона просто щаслива, що я тягну ?? до себе. На сеансЁ малюнку 24. 06. 1973 року книжку вона не читала. ВЁдклала. -- Не можу читати. Не йде менЁ в голову,.. -- сЁпонула гладенькими плечима, здригнулась Ё сказала: -- Страшна вона людина... Я ?? дуже боюсь... -- А що, хЁба ? чого ?? боятись?.. -- ВирЁшив я спровакувати свою модель. -- ?!.. -- Помовчала, а потЁм додала. -- У нас, на КубанЁ, в станицях, я таких страшних людей не бачила... Страшна людина. Але далЁ ця тема розвитку не знайшла, бо, щиро кажучи, щось менЁ розхотЁлось у всЁ цЁ страстЁ заглиблюватись. ХотЁлося тЁльки ще помалювати довгоногу красуню та й кЁнець. Ми з нею домовились, що вона прийде наступного дня в наш гуртожиток. Вона не наша, а музика з якогось Ёнституту культури, чи що... ТЁльки не добрав, чи вЁолончелЁстка вона чи флейтистка. Але наступного дня довгонога не прийшла. ? кубанська дЁвчина затрималась до вечора в ЁнститутЁ. Тому й малював я ревниву коблу. Малював ?? в сво?й кЁмнатЁ. Бо коли я прийшов, а ?? дЁвчина не з'явилась, а я все сидЁв та сидЁв, то вона спокЁйно роздяглась при менЁ, накинула на голе тЁло халат, взула шльопанцЁ Ё так ми з нею Ё ?хали в лЁфтЁ. Я при повному парадЁ (тЁльки краватки не вистачало!), а вона в шльопанцях на босу ногу Ё притримувала поли халату на голому тЁлЁ руками, бо нЁ поясу на ньому, нЁ ?удзикЁв.

Популярность: 14, Last-modified: Thu, 22 Nov 2001 10:31:48 GmT