---------------------------------------------------------------
     Yuri Logvyn "Girls of our lands"
     © Cоpyright Юрий Логвин, 2001
     Подготовка, корректура 22.11.2001 by KYTY3OB
     Данное художественное произведение распространяется в электронной форме с
     ведома  и  согласия автора  произведения на  некоммерческой  основе при условии
     сохранения  целостности   и  неизменности текста,  включая  сохранение настоящего
     уведомления. Любое  коммерческое  использование настоящего  текста  без ведома и
     прямого согласия автора HЕ ДОПУСКАЕТСЯ.
     По   вопросам   коммерческого   использования   данного   произведения обращайтесь
     непосредственно к автору по адресу:
     E-mail:    luo_wentong@yahoo.com
     Тел.   (380    44)    235-2595   Юрий Логвин (Yuri Logvyn)
---------------------------------------------------------------

     Д?ВЧАТА НАШО? КРА?НИ


     П?д час опалювального сезону батаре? в  мо?й к?мнат? аж шкварчали. Тому
малювати оголену натуру було ? при?мно, ? легко. Бо в  тепл?й  к?мнат? якось
легше вмовляти гостей  на  жертви заради  мистецтва. Гост? до мене або  сам?
п?д?ймались, або я по них спускався  на  четвертий, ж?ночий, поверх. Одна  з
особливостей ?нституту,  де вс?  вони  вчились,  полягала  в  тому,  що  там
готували як перекладач?в з рос?йсько? мови на ?нш?, так ? з мов республ?к на
рос?йську.  Тому до мо?х послуг, вважайте,  були вс? "д?вчата  нашо? кра?ни"
(тобто СРСР'у). Хоча вони й  були до мо?х послуг, але... треба  було з  ними
роззнайомитись, не наступаючи  на мозол? ?хн?м  фра?рам,  зробити портрет, а
тод? вже роздягати ? малювати.
     З  тюркомовними  д?вчатами стосунки склались чудов?.  Якщо дел?катно  ?
наполегливо вмовляти, то згоджувались.
     Угро-ф?нська мовна група або без всяких там портрет?в ? довгих умовлянь
роздягалась, або нав?др?з в?дмовлялась. Подальш? контакти були безпл?дн?.
     Кавказьк?  д?вчата  перший  р?к  гуртувались  ?  тримались  сторожко  ?
агресивно, як у  бойов?й  зон?. До себе близько не  п?дпускали.  В?докремити
когось  ?з  компан?? було  неможливо. Якщо хот?в намалювати  портрет одн???,
доводилось запрошувати з нею  двох-трьох подруг. Але дал? портрет?в у перший
р?к навчання справи не просувались.
     Та на другий  р?к навчання  горянки наче  показились.  Познаходили соб?
якихось  нап?вкомерсант?в  чи нап?вбойовик?в.  Може тому  ц? зелен?  горянки
лягли  п?д  бойовик?в, що  майже  вс?  вони хизувались шрамами, здобутими  в
джихад?...  Одним  словом, тут  п?дходить ?мперський вираз: "Восток  -- д?ло
тонко?...".  Вони  то  милувались  з?  сво?ми  палестинськими  феда?нами  та
л?в?йськими  нелегалами.  То  ходили  з?  здоровенними  синцями  через   усе
"шамаханське" личко. То т?кали в?д сво?х комерсантбойовик?в ? ховались за ще
не  оприходуваних подруг. То гордо в?дкидали  прохання  про  замирення сво?х
крут?л?в. А пот?м, правда, через якийсь час сам? ж до них ? приповзали.
     Так що мен? нема чим хвалитись -- горянок я не помалював.
     Нав?ть Фузу, яка одного разу до мене прийшла.
     Якось я п?ймався в л?фт? разом ?з Фузою. Був я з гостинцями ?з ЦДЛ'у. В
одн?й редакц?? мен? трошки рубл?в п?дкинули.
     Не  втримався  ?  влаштував  соб? в  буфет?  ЦДЛ'у  банкет  --  заливна
осетрина, бутерброд з горбушею, пир?жок ?з яблуком ? подв?йна кава. Та ще  й
додому, зда?ться вдруге у сво?му житт?, купив здоровенну шишку ананасу. Кажу
я Фуз?:
     -- За годину приходь. Чаю вип'?мо... як буде час -- помалюю. Добре?
     Фуза,  н?би на  згоду, с?понула  гострим  п?дбор?ддям  ? гордо вийшла з
л?фта на сво?му поверс?.
     Як п?д?йшов час, нар?зав  я на  блюдечко скибочки  ананасу ? в пох?дний
мисливський стопарь нац?див кубансько? ?забелли.
     Тут ? Фуза пошкрябалась у двер?.
     Запросив до столика.
     Фуза сильно потягла  пов?тря  сво?м довгим носом. Чи то запахом ананасу
чи ?забелли насолоджувалась. Взяла одну скибочку ананасу.
     Аж тут хтось загарлав у коридор?, щоб я б?г на кухню. Я  полишив Фузу ?
вискочив до кухн? -- п?дгорало мо? тушковане м'ясо.
     Коли впорався  з  каструлею ? повернувся до сво??  к?мнати, двер?  були
щ?льно закрит?.
     В?д?мкнув замок  ? хот?в зробити  Фуз?  зауваження, що треба обережн?ше
поводитись ?з цими п?дступними замками.  Та Фуза щезла. На блюдечку  не було
ан? скибочки, а порожн?й стопарь лежав на п?дв?конн?.
     Коли ж я знов  з?тнувся  з Фузою в л?фт? ? сказав, щоб вона прийшла  до
мене  на  малюнок,  вона   оскажен?ло  гарикнула  мен?   в  обличчя:  "Я  не
продаюсь!.." ? прожогом вискочила з л?фта на чужому поверс?.
     Пот?м,  по  роках, мо?  московськ? знайом?  розпов?дали,  що Фуза п?сля
зак?нчення  ?нституту  на  Кавказ  не  повернулася.  А  пила  ? тинялась  по
гуртожитках у земляк?в.  Як  ото  хтось  ?з кавказц?в  говорив:  "Без  в?ст?
пропавш?? на асфальт?..."
     Та ще дурн?ша  пригода в мене вийшла з одн??ю  дипломанткою. Ну таке  в
не?  було монголо?дне лице, такий  жовтий кол?р  шк?ри, таке смоляне лискуче
волосся ? така туга постава, що я не втерп?в ? майже силою затяг ?? до себе.
     Умовляв дуже довго, аж самому набридло. Мо?х, може двохгодинних, зусиль
вистачило  т?льки  на  те, щоб  вона зняла  блузку  та  бюстгальтер.  Сид?ла
напружено,  наче задерев'ян?ла. Стискала  той бюстгальтер ?  не  хот?ла його
кудись сховати.
     Якось  вже я надряпав кульковою ручкою невеличкий малюночок. Думав,  що
зб?льшу цей сюжет для наступного, головного сеансу ? соб? полегшу роботу. Та
не так вийшло  -- наступного  дня в?дключили батаре?. ?  коли я повернувся з
лекц?й,  в  к?мнат?  було прохолодно. Тому,  поки  не  з?гр?лося  в?д  сонця
прим?щення, до дипломантки не п?дходив.
     Аж ось  ? нагода трапилась -- давали стипенд?ю. Ну, п?д?йшов. Щось вона
була насуплена ? ледь промимрила у  в?дпов?дь  на  прив?тання. Мен?  б треба
було  в?д?йти без  зайвих  сл?в,  а я в?зьми та  й спитай,  коли ми  зможемо
продовжити малюнок.
     -- Ви мене образили!
     -- Я?! Та н? вам ? н?кому про вас жодного поганого слова не сказав.
     -- Для чого слова?  Мене роздягли - ? це значить не образили?! Ми горд?
люди! Ми з нег?дниками не дружимо!..
     Крутнулась ? п?шла геть. Отако?!..
     Того самого дня, оп?вноч? спускався я п?шки з сьомого поверху,  бо л?фт
в?дключили, до чергово?. Роману було  погано ?з  серцем ? в?н  попрохав мене
зателефонувати до нев?дкладно?.
     Коли ми  з черговою, дебелою Фа?ною, додзвонились, зрештою, до медик?в,
настав  мен?  час тьопати,  н?, звиняйте,  це  сьогодня  тьопаю,  а  тод? --
стрибати!
     ? наздогнав я десь  м?ж  другим ? трет?м поверхами нашого  марксиста --
М?ха?ла ?ванов?ча Зарбабова.  Цей головатий недом?рок зосереджено  ступав на
засм?чен? сходинки.  На його коротких н?жках були  чистеньк? домашн? капц? з
помпончиками.
     В?н вже вл?пив мен? тр?йку з марксизму. ? ?? зав?зували ? в?н не м?г ??
виправити на дв?йку, тому я не був коректний до його русоф?льсько?  м?м?кр??
? нагадав йому про це дуже чемно:
     --  Добрий  веч?р,  вельмишановний   М?каеле  Оганесовичу!  --  В?н  аж
шарпонувся. Ну я  не став  називати  ще  й Зарбабяном, а просто спитав -- Що
сталося? Ще хтось вам не здав ?спит?
     --  А  ну  вас! Таке скажете!  ?ду  до Р-- о?, хай вона негайно  закри?
в?кно! ? негайно припинить!
     -- А чого ?й закривати в?кно? ? що вона ма? припиняти?
     -- Тому що вона танцю?!
     -- Та х?ба т?льки вона одна танцю?? Та нехай соб? танцю?!
     --  Ще чого не вистачало?!  У мене д?ти, син ?  дочка! ?м  з  в?кна все
видно!.. Вони все бачать!..
     -- Господи, -- кажу я. -- Так не т?льки ж Р-- на танцю?! Там б?ля л?фта
справжн?й танцмайданчик влаштували.
     -- Та як  ви  не можете  зрозум?ти -- вона гола  танцю?!  ?й затвердили
диплом --  от вона  й влаштувала  кардебалет на радощах... Зал?зла на ст?л ?
танцю?.. ? штори, ви уяв?ть соб?, не закрила!..
     Мен?  не стало  пов?тря, в?д  см?ху мен?  аж  живота спазмами взяло.  Я
спинився ? плакав в?д см?ху.
     Зарбабов подивився на мене з такою люттю, що, якби знов була його сила,
я мав би з марксизму одиницю.
     -- ? чого ви см??тесь?!!
     -- Михайле  ?вановичу. (Пожал?в  я  його  м?м?кр?ю.)  Це  я  над  сво?ю
помилкою см?юсь... ?й-богу!
     Не знаю, чи пов?рив  цей кавказький марксист мо?й  божб?,  але  слухати
мене не  став  ?,  видряпавшись на  майданчик четвертого  поверху, швиденько
потупот?в по коридору. 
ТА?МНИЦЯ
Тод? вся сп?лка тулилась в к?мнатах-закапелках на другому (? останньому) поверс? старосв?тського будиночку на площ? Кал?н?на (а перед тим -- Думська площа, а ще була площею Жовтнево? революц??, а тепер -- Майдан Незалежност?). Щосереди та п'ятниц?, по робот?, у хол? сп?лки малювали натуру. У закутку ставили два щити для об'яв -- роздягалка готова. Будь ласка -- роздягайтесь ? марш голяка на под?ум. Ентуз?асти приходили заздалег?дь, щоб зайняти добре м?сце. В?дв?дувач? цього рисувального зб?говища под?лялись на ентуз?аст?в -- серед них найславетн?ший -- славний блаженний Серг?й Отрощенко; "золотар?в" -- (тепер ?х називають "вуа?ристами" -- (вони не ст?льки малювали, ск?льки ковтали слину в?д споглядання ж?ночо? наготи); ? випадкових кл??нт?в, часто нав?ть на п?ддатт?, як от добрий рисувальник Тарасенко. Одного разу нав?ть з'явився вальяжний Микола Петрович Глущенко (кл?куха в систем? НКВД -- "Ярема"). Стояв п?д ст?ною, щоб н?хто не зазирнув. В?н ? коли п?драховував, що ? за ск?льки в нього купили з чергово? виставки, так само ставав у глуху оборону, щоб н?хто не м?г зазирнути в його записну книжку. Натура була головним чином ж?ноча, хоча траплялась ? чолов?ча. Була одна особлив?сть у повед?нц? натури -- чим була г?рша модель, тим вона акуратн?ше приходила на сеанси. Т. Я. проходила по першому розряду: зросту високого, бл?де лице, оч? зелен?, чорне волосся важко падало на туг? б?л? плеч?. Любила стояти, якмога сильн?ше виламавшись в тал??. Але ще б?льше любила позувати лежачи. Викрутить сво? багате т?ло, прикри? оч? рукою, н?би в?д яскравого св?тла саф?ту, ? з-п?д л?ктя вивча?, хто ? як на ?? голизну вибаньчився. А як надиба? якогось "золотаря", що ще й н?би випадково, просто на нього, коли м?ня? позу, стегна розтулить... Добре п?ддатий Тарасенко одного разу, вздр?вши такий фокус, про срамне т?ло Т. Я. виголосив: "Ннну, об?з'яна..." Зрозум?ло, що Т. Я. завжди сп?знювалась ? завжди через якусь неймов?рну ?стор?ю... Ну, звичайно ж, ?й в?рили, вибачали ? чекали... Бо вона таки добре позувала. Позувала ? в ?нститут?. Якось Мобуту мен? жал?вся, що вона позичила в нього з? стипенд?? та й по тому... Я ж не можу поскаржитись на не?, бо не мав з нею н?яких стосунк?в. Отож зрештою, про справу. Я сп?знився того разу ? прогавив кульм?нац?ю под??. Але мен? детально про все розпов?в старий Шамович. В?н приповзав ран?ше вс?х, не дивлячись на свою серцеву задуху. Пот?м в?н ? старостою був нашо? студ??, коли цей будинок на площ? зламали ? ми малювали в одн?й ?з к?мнат худфонду на подв?р'? зруйнованого Михайл?вського монастиря. Як на диво, Т. Я. прийшла ран?ше, нав?ть ран?ше деяких ентуз?аст?в. А тут якраз почали збиратись члени сп?лки на зас?дання секц??. Прийшов ? "Сп?вак". Деяк? уточнення -- "Сп?вак" невеликого зросту, руденький, з великими залисинами, оч? блакитн?, вирячен?. Мав сильний ? чистий голос. Особливо вражаюче в нього виходило, коли на повну силу легень у н?чному парадному сп?вав ар?ю Р?голетто ?з словами: "Парт?зани, ?счадь? ада, спрятать куда успел??.." Т. Я. стояла в купц? ентуз?аст?в ? розпускала чернуху про те, як вона потрапила в ав?ац?йну пригоду. "Сп?вак" п?днявся у сп?лку ?, побачивши Т. Я., прив?тався з нею. Вона не в?дпов?ла. В?н вдруге прив?тався. Тод? Т. Я. зовс?м в?двернулась в?д "Сп?вака". Тод? в?н смикнув ?? за руку ? вже в лице ?й: "Ти чого не хочеш зо мною розмовляти?.." Т. Я. вишк?рилась: "Та п?шов ти!.." -- ? вр?зала "Сп?ваков?" по пиц?... "Сп?ваку" стало млосно. Його поклали на канапу ? в?дпо?ли валокард?ном.. Мен? ця верем?я з?псувала настр?й. Тим пак, що я перся через усе м?сто на малюнок. Адже н? майстерн?, н? сво?? к?мнати в мене н? тод?, н? ще багато рок?в по тому, не було, ? до всього, в чому тут справа? Чому Т. Я. вр?зала нашому "Сп?ваков?"? ?, взагал?, все це мало непри?мний присмак -- я захоплювався малюнками "Сп?вака" ще з? школи. Коли в майстернях виставляли на худраду, ми, молод?, б?гали помилуватись на "сп?вакових" натурниць. Робив в?н малюнки санг?ною або вуг?ллям на великих аркушах рулонного паперу. Я пильно придивлявся до його вправ. В?н так хвацько передавав вс? звиви ? опуклост? ж?ночо? плот?. Я дивився ? запам'ятовував. Пот?м, багато рок?в п?зн?ше, мен? його прийоми прислужилися. Через к?лька дн?в здибався я ?з За?кою. За?ка, то особлива тема. В?н належав до одного з найсильн?ших художн?х клан?в. Нав?ть у т? часи, коли ?х "батько" був уже не на гор?, вони мали ? закупки з виставок, ? зароб?ток у худфонд?. За?ка завжди знав найсв?ж?ш? новини про всяк? художн? та б?ляхудожн? справи. Пам'ять у нього була чудова, почуття гумору в?дм?нне. Ц? дв? якост? його не покидали нав?ть тод?, коли був упитий вщент. -- Вожатий! -- Кажу я йому (бо в?н був п?онервожатим нашого класу, коли я вчився у художн?й школ?), -- Може ти зна?ш чому Т. Я. вмазала "Сп?ваков?"? -- Т-т-тттти ппппправильно пи-пи-пи-та?ш. В-в-в-вона у-у-у-ууу ннас нна К-ккинь Г-г-г-груст? к-к-кккрутилась... Тут я зрозум?в, що За?ка випив щонайменше пляшку оковито? ? треба набратись терп?ння, щоб д?знатись про причину ляпаса. За?ка пояснював так довго, що я, з ним розмовляючи, п?дпав п?д його сугест?ю ? теж почав за?куватись. Отож, якщо в?дкинути загикування, то справа виглядала так. "Сп?вак" був степенд?атом творчих художн?х майстерень. ? "Борець" теж був стипенд?атом тих майстерень. Т? майстерн?, то був справжн?й рай для нашо? художньо? брат??. Безкоштовне прим?щення, стипенд?я, художн? матер?али, натура -- безкоштовно, ще й майстер-друкар тоб? б до послуг ? друкарськ? верстати, якщо ти граф?к. У тих майстернях "Сп?вак" малював "больш?х" ? "мал?ньк?х лен?нов" та ще кращих, н?ж в ?нститут?, оголених натурниць. Що малював "Борець" -- не знаю. Певно щось про страйки революц?йних роб?тник?в початку стол?ття. Ну, ? як завжди, тягав пудов? гир?, м'язи розкачував. ? ось наш Борець щось заметушився, зашарпався. Зб?гав до магазинчику, притяг дв? пляшки шампанського ? здоровенний кульок цукерок "М?шка". Може к?лограм?в зо два. Ходить "Борець" по майданчику м?ж майстернями ? десятик?лограмовими гантелями б?цепси наганя?. "Сп?вак" виходить ?з друкарсько? майстерн? ? пита?: "Чого це ти такий веселий?" -- Сьогодн? до мене Т. Я. прийде! Зрештою умовив! Помалю?мо, а пот?м ми ?? оприходу?мо. Вона от ? шампанського ? "М?шок" замовила. Це вже точно, цього разу прийде,.. не п?дведе... -- Теж мен? под?я, -- каже "Сп?вак", -- кому вона т?льки не давала! -- Може ти хочеш сказати, що ти теж ?? шворив?! -- А як же! -- Сказати можна що завгодно... -- Потр?бн? докази?! -- "Сп?вак" теж зав?вся. -- Так знай, коли вона почне к?нчати, то почне швидко-швидко проказувати: "та-та-та-та-та!" Як завжди, Т. Я. сп?знилась, але вже ж прийшла. "Борець" помалював ??. А пот?м, коли вона на?лась "М?шок" ? видудлила пляшку шампанського, то зляглась ?з "Борцем". ? справд?, як ?? вже роз?брало, то вона затр?скот?ла, як заведена: "та-та-та-та-та-та..." "Борець" не витримав розреготався. Т. Я. враз протверез?ла ? спинилась: "Чого регочеш?" А "Борець" ? скажи, що його "Сп?вак" попередив про оту ?? примху. Т. Я. встала, вдяглась ?, як "Борець" ?? не умовляв, п?шла геть. А вс? детал? "За?ка" тому так добре знав, бо в?н ще на той час, по протекц?? свого знаменитого дядька, виконував службу ? коменданта, ? ?нтенданта того хитрого художнього будиночку у вишнев?м рясн?м саду. ?з сумом згадую свого п?онервожатого. Жива була душа -- п'яний, як ч?п, а почнеш говорити з ним про мистецтво, а в?н тоб? хоч яке завгодно м?сце з Гололя проциту?. Чи пор?вня? якийсь фрагмент з "Двох грош?в над??" з "Кубанськими козаками". Хоч як в?н пив до к?нця сво?х коротких дн?в, та розуму не пропив, а от т?ло знищив.
РЕВНОЩ?
В?кна мо?? к?мнати на останньому поверс? гуртожитку дивились на сх?д. ? червневе сонце не давало мен? пересипати. Отож ? виходило, що я вставав, коли чайки з водосховища густою хмарою лет?ли на поживу до Останк?нського м'ясокомб?нату. Таких довгий ? св?тлих робочих дн?в, як на початку л?та 73 року у мене, зда?ться таки, б?льше не було. Н?, не так -- б?льше я вже н?коли не був у кращ?й форм?, бо н?коли ст?льки не малював. Не випускав альбома з рук н? на лекц?ях, н? п?сля лекц?й. Вчився в л?т?нститут?, а не писав зовс?м. Портрети ? гола натура, як не щодня, то через день. Часом робив начерки в зоопарку. Ну й фантастичн? скарби музе?в Б?локам?нной. В?д Сх?дного музею на Обуха до музею Пушк?на на Волхонц?. А виставки, а верн?саж??!. ? б?бл?отека ЦДЛ з прив?тними б?бл?отекарками, як? мене частували св?жиною з образотворчого мистецтва. Завжди придивлявся до того, як дивились ? що бачили велик? майстри, чи з ?менем, чи без ?мен? вони лишились в плин? ?стор??. Для мене вс? вони були велик?, бо у вс?х у них було пильне око ? гаряче, пристрасне в?дчуття природи. ? нема? значення, наск?льки вони вправно волод?ли класичною перспективою чи знали анатом?ю. Якщо вас самих ц?кавить життя, якщо ви до нього не байдуж?, то ви зразу в?дчу?те, кого хвилювало неймов?рне розма?ття ? пишн?сть, невблаганна минуч?сть ? неповторн?сть буття. Хто б це не був! Чи великий анал?тик Дюрер з його нищ?вним р?зцем, до якого й лазеру ще далеко; чи близькозорий перський м?н?атюрист, що схилив чалму до самого аркуша дорогого самаркандського паперу ? очеретяним каламом в?в пружну л?н?ю звабних т?л чорнооких купальниць-гур?й. Все було б добре, та за к?лька дн?в я мав полишити асфальтов? лани метропол?? ? вертати до Богоспаса?мого града Ки?ва. Там вже р?к, як пройшов погром. ? при згадц? про це ставало якось непевно. Хоча я плив самопливом ? не гуртувався з купкою десидент?в, на душ? було якось мулько. Бо ж я ? не холуйствував перед номенклатурними "ш?стьорками" в?д мистецтва. Одначе, робота йшла чудово, ? не зважаючи на передчуття всяко? гидоти, що повн?стю збулось у Ки?в?, настр?й був, можна б сказати, п?днесений. Хоч я ? посп?шно пакував всяке сво? шмаття, надбане за роки навчання, продовжував малювати щодня. З початку червня гуртожиток став ще галаслив?ший, ще божев?льн?ший. Пона?хало всякого люду, якихось курсант?в на всяк? там конференц??, сем?нари та скорочен? курси по п?дготовц? соцреал?стичних ?нженер?в людських душ. Якщо протягом року в стипенд?альн? дн? пиятика тривала максимум три дн?, то тепер у деяких к?мнатах без передиху гуд?ли вже трет?й тиждень. Через т? верем??, коли особливо посилювалось п'яне гасання з поверху на поверх, наша чергова, фундаментальна ? спок?йна, як сф?нкс, Фа?на, в?дключала л?фт часом ? вдень. Мен? в оч? впала кароока тугот?ла д?вчина певно тому, що у всьому цьому сес?йному вертеп? йшла обережненько поп?д ст?ною сход?в ? тягла великий стос книжок. "Чому ж ??, таку охайну ? зграбну, не пом?чав ран?ше? Дивно..." Та часу в мене на роздуми не було ? я прив?тався ? назвав себе. По ?? обличчю мен? зразу стало ясно -- вона знала про мене ? чека? мо?х подальших крок?в. Тому й не тягнув ?з всякими там поясненними ? зразу ж запросив до себе. Вона т?льки спитала, чи можна буде читати книгу. Ну, звичайно, можна. Яка тут може бути мова. Головне, щоб не дуже крутилась. -- Я спок?йна, можу довго сид?ти нерухомо. ? справд?, в перший день позування, тобто 23 червня 73 року, вона сид?ла непорушно ? читала досить товстий томик поез??. Про таку модель можна було т?льки мр?яти. С?ла ? завмерла. Як на щастя, я дуже економно користувався сво?ю кульковою ручкою. Н? до того, ан? п?сля того, н? в кого я под?бно? кульково? рукчки, коричневого кольору, не бачив. Мен? ?? ще в Ки?в? подарував один зальотний ??зу?т-м?с?онер. Казав, що на заход? стежать за мо?ми доробками. Я тод? над цим д?лом посм?явся. Але в травн? вже 92 зовс?м ?нша людина з-за бугра сказала мен?, що мо? роботи мали тод? усп?х. Може тому мен? не давали дихати? Хоча й не били в?дверто. На товстому крейдяному папер? коричнева паста йшла р?вненько-р?вненько, без жодно? "галушки", що завжди бува? нав?ть з найкращими кульковими ручками. Першого дня ми не розмовляли. Я можу розмовляти без всякого зусилля п?д час сеансу. Але коли можна не розважати натуру р?зними базаринками, то працювати набагато легше. Мо?й модел? малюнок сподобався ? ми домовились, що наступного дня я зайду до не?, бо вона ще не зна? свого розкладу. К?мната мо?? модел? була така ж гола, як ? вс? к?мнати 4 ж?ночого поверху. А де не бував -- там нев?домо мен?, чи був там якийсь чисто ж?ночий затишок. ? от в ц?й с?р?й камер?, мов у як?йсь величезн?й кл?тц? зустр?лись три дивн? птахи: моя тугот?ла, як качанчик, модель; висока, тонка й довгонога, як паризька манекенниця, д?вчина з величезними св?тлими очима; ? якась шорстка, гостра ? нестримна в рухах, зовс?м с?ра д?виця. Оск?льки моя тугот?ла модель не була об'?ктом мо?х зальот?в, то я не вважав безтактним зразу ж почати аг?тац?ю "манекенниц?". Моя модель це сприйняла зовс?м спок?йно. Але от с?ра птаха почала то запалювати, то гасити сигарету, ходити по к?мнат?, совати книжки на стол?. Пот?м поклала одну недопалену сигарету до бляшанки з-п?д консерв?в ? впритул п?д?йшла до мене. -- Треба поговорити. Вийдемо. Вийшли в коридор. Т?льки зачинились двер?, с?ра птаха рвонулась до мене, обдавши гарячим смородом тютюну. Палила чортяч? кубинськ?, зда?ться, "Легерос". -- Ти от що -- малювати -- малюй!... Але щоб мен? не було н?чого такого... -- Вибачайте, мила д?вчино, по-перше, якщо ви зна?те про мене, то я справд? малюю. ? малювання в мене не зач?пка до знайомства. А в?дносно всього такого, то це просто техн?чно не можливо. Бо при малюванн? потр?бна добра в?дстань, а при всьом такому -- навпаки... ? до реч?, при чому тут ви? -- А при тому, що це моя д?вчина... Зрозум?в?.. Будеш перти на не?, пасть порву!.. Ну, як, домовились?.. -- З вами я домовився. Тут все ясно. Тепер п?ду з нею домовлятись. С?ра зайшла трохи загодя до к?мнати ? пожадливо допалила смердючу кубинську сигарету. Довгоногу райську пташку я вмовив швидко, але не через те, що я був такий сильний аг?татор, а тому, що, коли красуня зиркнула на цього с?рого кобла, то та ?й стверджувально кивнула головою. Як колись писали класики сентиментально? л?тератури, трохи схвильований неспод?ваним ходом под?й, але все ж задоволений неспод?ваним ходом под?й, я забрав карооку модель ? ми посп?шили на сьомий. По обличчю модел? зрозум?в -- вона просто щаслива, що я тягну ?? до себе. На сеанс? малюнку 24. 06. 1973 року книжку вона не читала. В?дклала. -- Не можу читати. Не йде мен? в голову,.. -- с?понула гладенькими плечима, здригнулась ? сказала: -- Страшна вона людина... Я ?? дуже боюсь... -- А що, х?ба ? чого ?? боятись?.. -- Вир?шив я спровакувати свою модель. -- ?!.. -- Помовчала, а пот?м додала. -- У нас, на Кубан?, в станицях, я таких страшних людей не бачила... Страшна людина. Але дал? ця тема розвитку не знайшла, бо, щиро кажучи, щось мен? розхот?лось у вс? ц? страст? заглиблюватись. Хот?лося т?льки ще помалювати довгоногу красуню та й к?нець. Ми з нею домовились, що вона прийде наступного дня в наш гуртожиток. Вона не наша, а музика з якогось ?нституту культури, чи що... Т?льки не добрав, чи в?олончел?стка вона чи флейтистка. Але наступного дня довгонога не прийшла. ? кубанська д?вчина затрималась до вечора в ?нститут?. Тому й малював я ревниву коблу. Малював ?? в сво?й к?мнат?. Бо коли я прийшов, а ?? д?вчина не з'явилась, а я все сид?в та сид?в, то вона спок?йно роздяглась при мен?, накинула на голе т?ло халат, взула шльопанц? ? так ми з нею ? ?хали в л?фт?. Я при повному парад? (т?льки краватки не вистачало!), а вона в шльопанцях на босу ногу ? притримувала поли халату на голому т?л? руками, бо н? поясу на ньому, н? ?удзик?в.

Популярность: 5, Last-modified: Thu, 22 Nov 2001 10:31:26 GMT