---------------------------------------------------------------
     © Copyright Юрий Логвин
     E-mail: hadeda@ukrpost.net
     OCR: KYTY3OB mchief@komos.ru, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------

     

     



     Проблем з  моделями в  мене не було. Проблеми були з примЁщенням. Так з
цЁ?ю  дЁвчинкою  трапилось.  Вона вже який день  тут на пЁрсЁ  нудилась,  ??
матуся все жувала бЁляшЁ та виноград. ? все на дочку цикала.
     Я теж на пЁрсЁ не один день висиджував -малював слЁпучо вохристЁ урвища
берега та спалену на руде траву. ВЁд прямого сонця  пЁт ви?дав  менЁ очЁ. Та
пЁти  геть не мЁг  -  фЁалковЁ гори, Ёржава трава, темно малахЁтовЁ  тополЁ,
смарагдовЁ хвилЁ моря. Що не етюд, то здача.
     ДЁвчинка нудилась ? все зазирала до мого малювання. Певно тому на не? й
цикала  мати. КрЁм  того,  дЁвчинЁ  не давала спокою  ще  й здоровенна чи то
дЁвиця, чи то молодиця. Висока, м'язиста Ёз зародковими пилками. ПЁд якимись
зеленими  бЁкЁнЁ.  Щоб  зрозумЁти,  що  вона кобел. не  треба було  великого
розуму. ? досвЁду.  Але мати цього геть не усвЁдомлювала. НавЁть коли бЁгала
за бЁляшами та випити  пива,  то лишала  цю  лесбЁянку, щоб та  назирала  за
дЁвкою.
     Коли мати  пЁшла черговий раз  на  базарчик, а дЁвиця-гусар  залЁзла  у
парку воду, то дЁвчинка враз опинилась бЁля мене.
     - Не бо?шся позувати?
     Покрутила головою: "НЁ!"
     Я схопив ящик з-пЁд консервЁв з усЁм причандаллям Ё поспЁшив до  елЁнгу
в початку пЁрса.
     ?з  слЁпучого  сяйва Ё  спекоти ступили у  сутЁнки  Ё  легку прохолоду.
Льоха. Сан-Санич Ё козак кубанський  ФЁлЁпович  давили "анапульку" (Портвейн
"Анапа", 0.85 л, мЁц. 19% ). Але закусь! - ставридка "з гар'ю".  МенЁ слиною
аж рота  залило.  Але  запрошення  до  столу вЁдхилив.  Попрохав "дЁжурку" в
аренду.  Знав  -  корифани не  пЁдглядатимуть. По-перше, люди вони  солЁднЁ,
по-друге - три пляшки "анапульки" ? перша в сезонi ставридка!
     ФЁлЁпович поворушив  тараканячими  вусами  Ё  жестом  римського оратора
показав на дверЁ. На дверях висЁв червоний трубчатий замок.
     - Камуфляж, - пояснив ФЁлЁпович. - Там засувка. Тебе нема?
     - Все правильно. Мене тут нема!
     СвЁтло падало смутами через залЁзнЁ штаби. ДЁвчинка сидЁла на стЁльцЁ.
     Спочатку зробив легесенький контур Ё почав проробляти руки та лице.
     ДЁвчина,  зрештою,  подивилась  на мене.  Перехопив  погляд  Ё  показав
мовчки, щоб спустила бретелЁ купальника.
     Вона попустила очЁ на сво? оголенЁ пипки.
     
     Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.
     За якийсь час  вона пЁдвела голову Ё подивилась на  мене. Я  кивнув.  ?
вона стягла до лона.
     - Та знЁми вже зовсЁм...
     Не дивлячись на мене, рЁзко крутонула головою: "НЁ!"
     ? зразу ж  за дверима  почувся  голос ??  матЁнки.  Голос  верескливий,
суджений. А трЁо  пропитих голосЁв  - баса, баритона ? тенора - заспокоювали
??.
     Я дивився на важку  засувку Ё переконував  себе. шо корифани  вже  одну
пляшку  заробили.  Враз за мо?ю спиною гуркнув  стЁлець.  МенЁ  все стисло в
серединЁ. Обернувся -дЁвчинки тримаючись одною  рукою  за стЁльця, виступала
Ёз купальника...
     У пополудн? був тЁльки Льоха. Тому пляшка дЁсталась йому одному.
     Коли пляшка була щедро почата прибЁг ФЁлЁпович. Щосили ворушив вусами Ё
страшенно вирячав очЁ.-
     - ЮрЁй Григорович! Я взяв сто!
     
     - "Не заливай, ФЁлЁпович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра
шафа, а ноги -яЁс нЁжки столика з тераси.
     - Не вЁриш?!  ПЁшли, покажу! Чимчику?мо  за елЁнг, де сто?ть штанга  та
гирЁ.
     ФЁлЁпович.  замЁсть  схопитись  за  гриф  штанги,  показу?  на даму пЁд
кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухирЁв, пляжницю.
     -Присягаюсь, сто! Ми пЁшли Ё зважились... Вона трохи бЁльше ста. Я тобЁ
правду кажу, що взяв, а ти не вЁриш... Слухай, ЮрЁй Григорович, намалюй менЁ
??... на пам'ять... Ну намалюй.
     - Далеко Ё, до всього, проти сонця.
     - Еть... Шкода...  Правда, в  мене минулого сезону була  це  пЁкантнЁша
дама...  Сто  двадцять...  Але  я  взяв,  хоч  не  вЁрила,  що  я  щиро  нею
захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна...
     Я в захопленнЁ.
     Коли  менЁ  трапля?ться  перекладати малюнки  тих рокЁв, Ё я  бачу  той
малюнок дЁвчинки,  то  не  можу  пригадати  як  ??  звали  ?  як  ми  з  нею
розпрощались.  А от у всЁх деталях бачу, як ми сто?мо за елЁнгом Ё ФЁлЁпович
показу?  менЁ  свою  пасЁю.  1 кожного разу я  аж здригаюсь, так чЁтко  бачу
чотири складки жиру замЁсть ши?, грудей Ё черева.
     ?6.III.98.



     Я чомусь завжди думав, що Акторка набагато молодша за мене. Вона почала
приходити до мене в гостЁ  пiсля того, як я, зрештою, одержав квартиру. Хоча
були  ми  з  нею  знайомЁ  ще  ранЁше. ВЁд  iншо?  артистично?  братЁ?  вона
вЁдрЁзнялась нормальною поведЁнкою.  Тобто не  впадала в зайву афектацЁю  де
треба i де зовсЁм не треба. Вона пробувала себе ще в жанрЁ казки. Тако? собЁ
герметично?  мЁсько? казки, може  скорЁше  навЁть  мЁстечково?.  Спроби були
непоганЁ. Але в  тих умовах  останнЁх солодких судом Великого  Застою про ?х
реалЁзацЁю годЁ було й думати.
     Якось менЁ не випадало попрохати ?? про позування. Хоча я знав, що часу
з не? тодЁ вистачало. НавЁть якось було незручно  прохати милу Акторку пЁсля
всяких розумних Ё дуже розумних дЁалогЁв постояти голяка.
     Тим  пак, що  вона  менЁ сама  привела  кЁлькох  сво?х подруг.  А  тЁ в
пластицЁ руху були просто казковЁ!
     Та  все ж якось, от не  пам'ятаю з яко? нагоди, а все ж роздягнув ??. Я
саме тодЁ заново опановував малинок тушшю очеретиною та гусячим пером.
     
     Людина вона була  до  всього цЁкава,  отож  Ё  попрохала  мене десь  на
половинЁ сеансу показати ?й малюнок.
     -  О!  Як все  чЁтко...  А  от  Микола Петрович завжди  робив якось все
загадково, недоговорено...
     - А хЁба ви знайомЁ з Миколою Петровичем? Ви ж нiколи не згадували...
     -  Микола   Петрович  малював   мене  багато  разЁв.  Я,  можливо,  без
перебЁльшення сказати, його остання  модель... З ним було так цЁкаво...  вЁн
стЁльки  всього знав... Ну й до всього, дуже при?мно, коли тебе  малю? такий
майстер "акту", як Микола Петрович...
     -  Це  правда.  Коли  я  вчився  в   художньому,  то  заприятелював  Ёз
бЁблЁотекарками.   Вони  й  дозволяли  менЁ  годинами  колупатись  у  старих
зарубЁжних журналах Ёз  мистецтва. Були там знаменитЁ "СтудЁо", "Бух арт" та
ще й всякЁ ЁншЁ.  Майже в кожному номерЁ було  по "нюшцЁ" Глущенка. ГоленькЁ
зовсЁм, у чорних панчохах, у якихось лише дивних капелюхах. ТодЁ це для мене
було вражаючим вЁдкриттям. Бо  ще зЁ школи я звик до його чудових  пейзажЁв.
Особливо  менЁ  подобався один  "Азовське море" -  зеленЁ  прозорЁ  хвилЁ  з
фioлетовими  вЁдблисками  на  гребенях... Ну,  а  якщо  по-правдЁ.  то  нас,
школярЁв,  не стЁльки цЁкавила його слава пейзажиста, як постЁйнЁ iсторЁ?  з
його нащадком  Шурою. Шура був  чи  на клас чи на  два  попереду мене. Майже
щодня  з'являлась  на велику  перерву його матуся. Як  рудий  метеор влЁтала
МарЁя  ДавидЁвна  в  наш  довжелезний темний коридор  з постЁйно  включеними
лампочками. ВЁд тих  лампочок  пускала зайчики  дЁамантовими  сережками.  На
швидкому кроцЁ розкривала редикюль Ё висмикувала  вЁдтЁля Шурин снЁданок. Як
правило, французька булочка, розрЁзна навгад, щедро вмащена маслом, а  згори
теж щедро наложене варення чорно? смородини.
     - У-у-у! - Здригнулася i повела плечима Акторка.
     -  Отож бо! Шура теж верещав: "У-у-уууу"  Ё кидав мамЁ в обличчя... Ну.
МарЁя ДавидЁвна пЁднЁмала булочку - i тихенько вЁдносила в коридор СашЁ. Щоб
той допомЁг ШурЁ з математики.
     -  Я  знаю,  що МарЁя ДавидЁвна весь  час  боролась  Ёз Шурою. А Микола
Петрович не дуже мЁшався... ВЁн менЁ сам розповЁдав таку iсторЁю.  Коли ШурЁ
було  рокЁв  три,  пЁшов  вЁн Ёз  ним до  зоопарку. Побачив Шура лотошницю з
тЁстечками. ? затявся: "Купи, купи!"
     Микола Петрович купив. Шура  враз ?х пожер. Знов кричить: "Купи, купи!"
Микола  Петрович  ще  купив. Шура  Ё це  вмолов Ё зразу  ж: "Купи,  купи!.."
Об'?вся до блювоти й проносу... Ледь вЁдкачали.
     ? Микола Петрович, Ё МарЁя Давидiвна всю нЁч  не  спали. А вранцЁ Шура,
як тЁльки прокинувся, щосили заволав: ''Хочу тЁстечок!!!"
     " Тут  я зрозумЁв, - сказав Микола Петрович,  -  що вЁн  безнадЁйний. ?
щось передбачити неможливо..."
     - Це точно. Коли помер СталЁн, нас всЁх зЁбрали  в найбЁльшому класЁ. ?
наш  викладач  вЁйськово?  справи  Ё  фЁз-ри   СергЁй  Касьянович.  плачучи,
повЁдомив  про те. про що  ми вже  всЁ знали. ?  тут  Шура  Глущенко  щосили
зааплодував... Я тодЁ так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а всЁх нас, як
свЁдкЁв, затягають. Бо в мо?му розумЁннЁ тодЁ Шура був  просто хулЁганом,  а
не ЁдЁотом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й  не снив. Про
те,  що Микола Петрович мав псевдо "Ярема"  Ё був "секретним сотруднЁком", а
простЁше -  "сексотом", взнав  тЁльки  десь  в  кЁнцЁ шестидесятих з  однЁ??
передачЁ "голосЁв".  В тЁй передачЁ говорили, що "Ярема" з дружиною  "пасли"
та "опЁкали" Володимира Винниченка та його дружину РозалЁю ЯкЁвну...
     -  Ну,  менЁ  цього  Микола  Петрович  не розповЁдав!...  -  ЗасмЁялась
Акторка.
     - ЗЁ мною ще бЁльше того  - зЁ мною  Микола Петрович тЁльки вЁтався.  ?
хоча бачились Ёз ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.
     29. III. 98



     Як пам'ятаю,  в той час ?гор  Петровим бЁльше всЁх  крутився у  спЁлцЁ.
ДелегацЁ?,  гостЁ, мЁсця  в  готелях,  машини, автобуси, квитки на всЁ  види
транспорту.
     Я з ?горем Петровичем був у прекрасних стосунках.
     По  перше, ?горю Петровичу дуже  подобались мо? малюнки. Особливо голих
дЁвчат. По-друге,  вЁн  збирав  книги по мистецтву.  По-трет?,  вЁн  встигав
перечитати всю пресу Ё завжди був у курсЁ (дозволеному) всЁх поточних справ.
Ну  а крЁм того, вЁн завжди виручав  мене з квитками.  Але цього разу квиток
потрЁбен був мо?й дивнЁй моделЁ.
     МенЁ тодЁ дуже погано  велося. Проте  я був веселий Ё  бадьорий,  бо до
мене при?хали гостЁ. Мо? найдорожчЁ гостЁ. ? я повЁв ?х по старому Ки?ву.
     Отож  бЁля  СофЁ?  вона  й  пЁдкотилась до нашого  маленького  гурту. В
бадьорому настро? я нЁчого не мав проти ше однЁ?? слухачки. Не пам'ятаю, щоб
колись  ще  на  мене  зЁйшло  таке  натхнення  до оповЁдок.  Мо?х  базаринок
вистачило без передиху до самЁсЁньких сутЁнок.
     Домовились,  шо  малюватиму  в  квартирЁ  ??  тЁтоньки.  ТЁтонька  наче
перекладачка iз нЁмецько?. А зараз десь у вЁдрядженнЁ.
     Коли ми  побачили одне одного, то я так зараз розумЁю, просто сяяли вЁд
радЁсно?  зустрЁчЁ.  Але  коли  Н.  перейшла  вулицю,  завернула  за  рЁг  Ё
попрямувала  до ?диних дверей  на фасадЁ,  думаю, що я вже  не сяяв. То  був
кагебешний будинок Ё були 70 роки.
     Чергова з-за бар'?ру мовчки подала ?й  ключ. Охайна, але темна, кЁмната
на  першому  поверсЁ.  Поки  Н. хлюпалась пЁд душем,  я Ёз  сутЁнок середини
кЁмнати  у театральний бЁнокль обдивився  супротивнЁ вЁкна цього  замкненого
двору.  ТЁльки в  одному  вЁкнЁ  рухався  чоловЁк.  Майка,  вЁйськовЁ штани.
Вичавлював крем Ёз тюбЁка Ё розтирав по виголених щоках.
     Н. вийшла голенька, залЁзла на канапу  з ногами Ё  пожадливо  затяглась
сигаретою. Мов Ёз труби пускала  дим Ё  зЁ смЁхом розповЁдала про  вЁдвЁдини
минуло? ночЁ ресторацЁ?. ПотЁм легко i невимушене перейшла до сво?х пригод у
рЁдному  ПЁтерЁ.  ДеталЁ були виразнi. Чулося з  тембру розповЁдЁ, що  "Кама
сутру" вивчала не з машинопису.
     
     Щиро  скажу,  малювалося  важко. Не  знаю,  хто  б  малював  при  такЁй
"агЁтацЁ?" краще за мене, але вона сама кинула менЁ рятЁвне коло - пиятка  з
трьома  французами. Отож,  чим  бЁльше  вона  розпалювала себе  спогадами  з
"картЁнками", тим бЁльше тверезЁла моя голова i впевненЁше йшов малюнок. А в
не?  цей  словесний вибух  був завершальним кроком  до  початку  регулярного
фЁзЁологЁчного дЁйства...
     Так шо перелюбу, о радЁсть, не вЁдбулось...
     Але малюнки вийшли  добрЁ. ТЁльки от  де подЁлись  тЁ малюнки, не знаю.
Лишився  перший начерк у  записнЁй  книжцЁ.  БЁльше ?? не  малював.  Хоча ще
кЁлька разЁв разом Ёз друзями Ё ?? водив по ки?вських кручах.
     Щоб  все завершити  красиво,  довелося звернутись  по допомогу до ?горя
Петровича. Прохала  два  квитки нЁби для  себе  Ё  свого  малого брата. Дуже
поспЁшала до ПЁтера.
     Любязний ?гор Петрович  все влаштував якнайкраще. Наступного дня  ми  з
ним здибались у спЁлцЁ.
     - ?ду на Хрещатик. За журнальчиками...
     ?  ми спустились разом до метро. ТодЁ там стояв усього  один  кЁоск,  в
якому продавали "ЁноземнЁ" журнали ? газети.
     -  А! ?гор Петрович! Що не заходили?..  Ну нЁчого. Все  одно я для  вас
лишив останнЁй номер  "Доокола  швята" з  гарненькими  дЁвчатками.  Ось  вам
"Доокола  швята"  Ё  Блокнот  агЁтатора". Правда, ви  можете його не  брати,
тЁльки  заплатЁть...  Ви  кажете  -дорого?  За  двох  дЁвчат  рубь  двадцять
-дорого?.. По-перше, вони  завжди з вами, в  кишенЁ.  По-друге, вони  завжди
голЁ... Правда за тЁ ж  рубь двадцять  за пляшку  "бЁомЁцину" отам  за кахве
можна запЁзнатись  Ёз живою.  Але  пЁсля не? у вас  можуть бути  дуже поганЁ
спогади... Це вже. по-трет?... Я вас ще не переконав?
     - Переконали,  переконали... - поспЁшив  ?гор  Петрович  заплатити рубь
двадцять Ё забрати лише "Доокола швята".
     Коли ми  з ним прощались, ?гор  Петрович обома руками потис  мою руку Ё
проникливе сказав:
     - Юрочка, ти зна?ш - цЁ малюнки прекраснЁ... ? модель... теж.
     25.III.98.
     ЛЕДАЧИЙ К?Т
     ?хали  з  концерту  в  однЁм  тролейбусЁ.  Вийшли  одночасно  на  площЁ
Толстого. Я спинив ?? й кажу:
     - Я ЮрЁй Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.
     - А я про вас знаю. МенЁ розповЁдали... - ? смЁ?ться приязно.
     - Невже? Де?
     - На побаченнЁ у в' язницЁ...
     - Ха! Он куди про мене чутка дЁйшла... А сам думаю: "Не поспЁшай питати
- як треба, то сама розповЁсть."
     Домовились  про  зустрЁч через три днЁ. А за цей час я домовився з мо?м
приятелем,  тепер  вЁдомим на всю Укра?ну лЁкарем, що на кЁлька годин я можу
скористуватись його  помешканням.  Власне  не  його,  бо вЁн  там  тимчасово
перебував - доглядав i за квартирою, Ё кота годував.
     ВЁн  зустрЁв нас  уже в  дверях Ё  попередив,  що  за  три  години  вЁн
повернеться
     ТЁльки  за лЁкарем  зачинилися дверЁ, стягла з себе блакитну суконочку,
чорну  шовкову  комбЁнацЁю Ё  вмостилась  на канапЁ. А  на  краю канапи спав
смугастий котяра. Зрештою, моя
     Модель стомилась ? розляглась на канапЁ.
     Тут  котяра встав,  потягся,  потерся  вусатою  мордою об  ?? колЁна  ?
вмостився в не? на ногах.
     Довелося  кота зняти Ё поставити  на пЁдлогу.  Малював тепер вже Модель
лежачу. КЁт важко вистрибнув на канапу Ё знов вмостився в не? на стегнах.
     Довелося викинути кота до кухнЁ. Котяра ображено Ё хрипко понявчав та й
замовк. Один за другим пЁшли кЁлька начеркЁв чорнильною ручкою.
     Нараз угорЁ щось  хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого  свЁтлого
вЁкна. З  одного  боку штора  вЁдЁрвалася. На нЁй завис котяра Ё  перелякано
нявчав. Довелося ставити стЁльця Ё знЁмати кота. Кинув це ледащо на канапу Ё
воно стало на чотири лапи Ё не зрушилось.
     ТодЁ  укрутився калачиком  бЁля  МоделЁ  Ё солодко замуркотЁв...  Тепер
можна було добре попрацювати... але вийшов час.
     ТЁльки  встигла  Модель причепуритись у  ваннЁй,  як  клацнув  замок  Ё
вступив мЁй пунктуальний приятель.
     - До речЁ, як вашого кота звати? - Проникливе спитала Модель.
     - ВЁн не мЁй. мо?х друзЁв... Кузя. Кузя! -Покликав лЁкар.
     
     Котяра нашорошив вуха, клЁпнув одним оком Ё зараз же знов заплющив.
     ТодЁ  лЁкар взяв кота за переднЁ лапи Ё перевернув на спину. -  Отако й
лежатиме, поки я повернуся Ёз магазину з рибкою.
     Ми  пройшлися   до  тролейбусно?  зупинки,  випрошались  Ёз  Моделлю  Ё
повернулися вже вдвох до помешкання.
     Здоровенний  смугастий  кЁт  Кузя  лежав у  тЁй  самЁй  позЁ навзнак Ёз
пЁднятими лапами.
     Р.  8. З Моделлю ми ше не  один раз бачились, але чимдалЁ  менЁ ставало
незатишнЁше  з ??  оточенням.  Не  кажу нЁчого поганого  про  жЁноцтво. А от
молодики  дуже  вже були  натренованЁ,  накачанЁ, а  лЁтнЁ  чоловЁки занадто
ввЁчливЁ й уважнЁ до кожного мого слова. ВзагалЁ до мо?? персони.  Як всякий
страннЁй. я це  вЁдчув навЁть ранЁше, нЁж  мене почали  по-справжньому брати
пЁд зябра... А  тут ше так добре обставини  склались,  що  я на  пару  рокЁв
полишив "мать городЁв Руських"...
     Коли,  зрештою, повернувся, то лЁкар сказав менЁ, що  кЁт Кузя захворЁв
на чумку Ё його довелось приспати.
     А з Моделлю я бЁльше не зустрЁчався...

     

     


Популярность: 9, Last-modified: Mon, 17 Sep 2001 06:44:33 GmT