д. Запорожцi, здавалося, пливли у високих травах, ?хнi постатi зменшувалися на очах, ось вони на мить зупинилися, повдягали на ратища шапки, помахали йому. А тодi припустили конi й помчали, вже не оглядаючись. Здавалося, то тiльки чорнi шапки котяться до обрiю. В цю мить колюча, мов огонь, думка стрельнула Фiлоновi в голову: забув попросити в козакiв трута. А свiй сьогоднi ранком згубив. Вiн аж рвонувся навздогiн та й зупинився. Що мiг удiяти - запорожцi вже не помiтять знакiв, не почують голосу. Вдаривши в досадi об долоню шапкою, спустився вниз, у балку. Зупинився пiд в'язком, розглядався. Тут мав жити. Бiля само? землянки помiтив прикладену дерном пiчурку, знявши кунтуш, одклав убiк дернину, розгрiб попiл. Вiн був уже холодний. Фiлон хотiв пiдвестися, як раптом на самому днi пiчурки побачив маленьку жарину. Вiдкрита подиховi вiтру, вона на мить заяснiла, а далi почала швидко зменшуватися, поступатися мiсцем попелясто-сiрiй паморозi, котра стискувала вогник з усiх бокiв. Фiлон вхопив жарину лiвою рукою, почав щосили дмухати на не?, а правою скуб вовну з шапки, збирав розкидане бiля дверей бадилля й сiно. Поклав вуглину на пiдпал i дмухав легенько, боячись загасити iскру, що ледве мрiла. Здавалося, вона ось-ось згасне. Вона й справдi згасла. Але за мить, коли червона крапка щезла навiки, затрiщала вовна, вiдтак з не? вискочив маленький вогняний чортик i вхопив червоними зубами бадилину. Бадилина спалахнула, пiдпалила сусiдню - загорiлася вся купка. Фiлон кидав наверх бiльшi бадилини, очерет, хмиз. Тепер не боявся, що не зможе подати вiсть: триматиме жар в ямцi на могилi, а тим часом виварить у попелi губку. Впоравши вогонь, давши йому вдосталь харчу, знайшов у кузi сокиру й, роззувшись, полiз у лози. За якийсь час нiс на могилу чималу в'язку сушняку. Поклав його на чорнiм згарищi, а сам приклав до чола руку, дивився в степ. Тiльки не в козачий бiк, а в кримський, татарський. Йому ще раз пригадалися Сiрковi слова: "Святе мiсце - чати. Найсвятiше на всiй Укра?нi!" 1970-1974 pp., 1984-1985 pр. ПIСЛЯМОВА Вiдтворенi Ю. Мушкетиком у художнiй формi подi? та факти належать до найбiльш складних i суперечливих в iсторичнiй долi укра?нського народу. Друга половина XVII ст. характеризувалася значними зрушеннями, якi охопили практично всi сфери життя укра?нських земель - економiку, суспiльно-полiтичнi вiдносини та етнокультурнi процеси. Бiльшiсть iз них були викликанi подiями визвольно? вiйни 1648 - 1654 pp. та возз'?днанням Укра?ни з Росi?ю, в ходi яких була вирiшена не лише етно-полiтична проблема, але й досягнутi неперевершенi за сво?ю глибиною соцiальнi результати (звичайно, в межах панiвно? феодально? суспiльно-економiчно? формацi?). Переяславський акт 1654 p. закрiпив сягаючу у глибину вiкiв етнiчну ?днiсгь братнiх росiйського та укра?нського народiв. Водночас сво?ю геро?чною боротьбою народнi маси Укра?ни (селяни, рядовi козаки, трудове населення мiст) завоювали ряд соцiальних прерогатив, якi вийшли далеко за межi тих завдань, що ?х ставила в ходi вiйни панiвна верхiвка: було знищено велике землеволодiння польських магнатiв i шляхти та iстотно послаблено феодальну залежнiсть безпосереднiх виробникiв вiд сво?х власникiв, сталися помiтнi змiни в класово-становiй структурi феодального суспiльства, вiдбувався перерозподiл власницьких iнтересiв у сферi промислового виробництва тощо. Але це були тiльки видимi ознаки соцiальних здобуткiв визвольно? вiйни. Не менш важливе значення мали змiни у глибинах суспiльно? свiдомостi селянсько-козацьких мас. Адже у них iстотно порушився культивований вiками панiвним класом стереотип на корiнне питання тогочасно? епохи - питання землi та волi. Безпосереднiй виробник уперше вiдчув себе господарем становища, одержав можливiсть певною мiрою вiльно розпоряджатися результатами сво?? важко?, виснажливо? працi. Подi? визвольно? вiйни i возз'?днання Укра?ни з Росi?ю внесли значнi змiни у полiтичний статус укра?нських земель. У другiй половинi XVII ст. тут зберiгалися певнi особливостi вiйськово-адмiнiстративного устрою, податково? системи, митних кордонiв та iн. Законодавче цi особливостi закрiплювали так званi "Статтi Богдана Хмельницького" вiд 21 березня 1654 р. та "Просительнi статтi" вiд 14 березня 1654 p., вiдомi в iсторi? як "Березневi статтi 1654 p.". Проте "козацька шабля" не знищила (i не могла знищити) iснуючо? феодально? системи. Панiвний клас - козацька старшина та укра?нська шляхта - уже в першi пово?ннi роки став на шлях наступу на соцiальнi здобутки трудящих. Гетьмани i генеральна старшина, а слiдом за ними полковники i дрiбнiшi старшини - обознi, суддi, писарi, осавули, хорунжi, сотники - прагнули в першу чергу змiцнити матерiальнi основи свого привiлейованого становища - розширити i закрiпити за собою земельнi багатства, посiсти домiнуюче мiсце в ремiсниче промисловiи сферi, торгiвлi i т п Паралельно вiдбувався планомiрнии наступ, спрямований на обмеження, а в перспективi - остаточну заборону переходiв селян вiд одного власника до iншого Процес обмеження особисто? свободи безпосереднiх виробникiв супроводжувався зростанням рiзних форм феодально? ренти, численних державних повинностей i поборiв Козацька старшина Укра?ни, спираючись у проведеннi сво?? соцiально? полiтики на царизм, прагнула консолiдуватися з панiвним класом Росiйсько? держави, зайняти повноправне мiсце на феодальнiй i?рархiчнiй драбинi. В небуття йшли часи вiдносно демократичного козацького устрою, а феодально крiпосницькi тенденцi? стали визначальними в усiх сферах економiчного життя i надбудовних iнституцiй тогочасного суспiльства У другiй половинi XVII ст. рiзко ускладнилося полiтичне становище укра?нських земель. Шляхетська Польща, не вiдмовившись вiд сво?х великодержавних устремлiнь, почала вiдкриту агресiю проти Росiйсько? держави. Не залишили сво?х давнiх намiрiв поневолити укра?нськi землi також султанська Туреччина i ?? васал - Кримське ханство. Складною i напруженою була внутрiшня полiтична ситуацiя. Смерть гетьмана Б. Хмельницького (1657 р.) розв'язала руки частинi козацько? старшини, яка групувалася навколо колишнього генерального писаря I. Виговського, що став на шлях вiдкрито? зради iнтересiв укра?нського народу. У 1660 р Правобережна Укра?на знову потрапила пiд владу Речi Посполито?. Тут розпочалася калейдоскопiчна змiна марiонеткових гетьманiв та генерально? старшини. Позбавленi реально? пiдтримки з боку народу, вони з'являлися i зникали з полiтично? арени, залишаючи пiсля себе пограбованi й спаленi дотла села та мiста, тисячi загублених людських життiв. У вiдповiдь на посилення соцiального гнiту та зрадницьку полiтику старшинських згрупувань по Укра?нi прокотилася могутня хвиля народних виступiв. У 1657 - 1658 рр. у полум'? повстання, очолюваного патрiотами сподвижниками Б. Хмельницького полковником М. Пушкарем i кошовим отаманом Я. Барабашом, запахкотiла Лiвобережна Укра?на. В 1663-1665 рр. розгорнувся масовий народний рух селянсько-козацьких мас Правобережжя. Загони I. Поповича, I. Сербина I. Децика, В. Дрозденка та iнших контролювали великi райони Паволоцького полку, Полiсся, Ки?вщини, Брацлавщини. У 1666 р. вiдбувся виступ проти старшини i царських во?вод козакiв Переяславського полку. Це лише незначна частка збройних повстань i виступiв, якi охопили землi Укра?ни в 50 - 60-х рр. XVII ст. Таким був iсторичний фон, на якому розгортаються основнi сюжетнi лiнi? роману Ю Мушкетика "Яса". Автор обмежив свою розповiдь хронологiчними рамками 70-х рр. XVII ст. Проте досить часто вiн робить екскурси у минуле (часи визвольно? вiйни 1648- 1654 рр.) i тим самим створю? цiльне художн? полотно iсторi? Укра?ни в межах всi?? друго? половини XVII ст. В центрi уваги автора - життя Запорозько? Сiчi, суспiльно-полiтичний устрiй, побут i звича? козакiв, ?хня боротьба проти ординцiв та власних феодалiв. Вiдомо, що Запорозька Сiч з часу свого виникнення (XVI ст.) вiдiгравала визначну роль в iсторi? укра?нського народу, вона упродовж ряду столiть залишалася вогнищем i головним гальванiзатором антифеодальних i визвольних рухiв, могутнiм щитом проти нападiв татарських i турецьких завойовникiв. Як правильно говориться у романi, Сiч не втратила свого значення i пiсля подiй визвольно? вiйни 1648 - 1654 рр. та возз'?днання Укра?ни з Росi?ю. У другiй половинi XVII ст. (до 1709 р. ) вона була розташована поблизу сучасного м. Нiкополя i являла собою добре укрiплене мiсто-фортецю. Сiч продовжувала залишатись сво?рiдним полiтично-адмiнiстративним вiйськовим та господарським центром обширних районiв Запорожжя. На Сiчi зберiгалися традицiйнi органи козацького самоврядування. Вищим органом влади тут вважалась загальна вiйськова рада, у якiй формально мали право брати участь усi козаки. Виконавчi функцi? належали спецiальному органу старшинсько? адмiнiстрацi?, так званому кошу, очолював який отаман з найближчими помiчниками - обозним, вiйськовим писарем, суддею та осавулами. У 60-х рр. XVII ст. в полiтичному статусi Запорозько? Сiчi сталися певнi змiни. Згiдно з умовами Андрусiвського договору про перемир'я мiж Росi?ю i Польщею (1667 р.), Сiч знаходилася у подвiйному пiдпорядкуванi обох держав. Проте насправдi запорожцi визнавали лише пiдданство Росiйсько? держави. Характерно, наприклад, що вже на початку 70-х рр. XVII ст. навiть у сво?му листуваннi кошовi отамани пiдписувалися так: "Отаман Вiйська його царсько? пресвiтло? величностi Запорозького кошовий"[36]. Як правило, всi значнi зовнiшньополiтичнi акцi? Сiч узгоджувала з росiйським урядом. Чимало сторiнок у романi присвячено опису побуту i звича?в запорожцiв, вiйськових рад, форм судочинства. Ю Мушкетик справедливо наголошу? на нових явищах та змiнах, якi сталися у внутрiшнiй структурi життя та дiяльностi Сiчi. Поступово обмежувався демократичний принцип участi у загальних радах широких кiл козацтва. Заможна козацька верхiвка i сiчова старшина, використовуючи економiчнi важелi, шляхом пiдкупу i навiть насильства добивалися ухвали рiшень, якi задовольняли ?х вузькоегоiстичнi iнтереси. Намiтилася тенденцiя до обмеження функцiональних можливостей самих рад. Вiдомо, наприклад, що кошовi отамани, починаючи з 70-х рр., дедалi частiше збирали закритi наради старшини i заможного козацтва, пiд час яких вирiшувались всi найважливiшi питання життя Вiйська Запорозького (характерно, що до скликання таких нарад неодноразово вдавався навiть I. Сiрко)[37]. Варто пiдкреслити, що, незважаючи на специфiку свого вiйськового адмiнiстративного устрою, Запорозька Сiч залишалася складовою i невiд'?мною частиною всiх укра?нських земель, ?? внутрiшн? життя пiдпорядковувалось спiльним закономiрностям розвитку Лiвобережно? i Слобiдсько? Укра?ни У серединi XVII ст. пiд впливом товарно-грошових вiдносин на Запорожжi спостерiгався невпинний розвиток землеробства i тваринництва. Зимiвники заможних козакiв поступово перетворювались у багатогалузевi господарства, якi приносили значнi прибутки ?х власникам. Багатий документальний матерiал свiдчить про значне поширення на Запорожжi рiзних промислiв - рибальства, бджiльництва, мисливства. Вiдомо також, що в самiй Сiчi постiйно дiяли ремiсничi майстернi (зокрема по виготовленню та ремонту збро?). Запорожцi забезпечували себе морськими чайками, рiзно? величини та призначення рибальськими суднами. Як зазначалося, господарський розвиток Запорожжя вiдбувався не iзольовано, а в тiсному вза?мозв'язку з iншими укра?нськими землями. Сiч пiдтримувала iнтенсивнi економiчнi вiдносини з Лiвобережжям, Правобережною та Слобiдською Укра?ною. За межi краю вивозились мед, шкiри, хутро, риба, вiск, рогата худоба та конi. Предметами ввозу, як правило, були хлiб, сiль, фураж для коней, а також зброя, бо?припаси, сукно. Певна господарська залежнiсть Сiчi вiд iнших укра?нських земель, насамперед Лiвобережжя, часто використовувалася гетьманами для полiтичного тиску на Запорожжя. Ю Мушкетик наводить справжнi iсторичнi факти, якi свiдчать про спроби гетьмана I. Самойловича економiчно iзолювати Сiч, добитися окремих уступок та потрiбних йому рiшень з боку запорозького коша. У романi добре вималюваний процес соцiально? диференцiацi? в середовищi запорозького козацтва. У зазначений час рiзко зросла поляризацiя економiчних iнтересiв рiзних категорiй запорожцiв. Спостерiгався iнтенсивний кiлькiсний рiст груп козакiв, що в документах фiгурують як "лучшi", "старшi", "знатнi". В ?х руках поступово нагромаджувалися значнi матерiальнi багатства у виглядi зимiвникiв, великих табунiв худоби, ремiсничих майстерень, риболовецьких промислiв тощо. "Лучшему товариству" протистояла багатотисячна маса запорозько? голоти, позбавлена будь-яких засобiв до iснування. Мiж цими обома полярними групами запорожцiв постiйно точилася гостра боротьба, яка досить часто виливалася у вiдкритi збройнi конфлiкти. I все ж феодальний гнiт на Запорожжi був порiвняно слабшим, нiж на iнших укра?нських землях. Це спричиняло масовий потiк сюди втiкачiв з Лiвобережжя, Слобожанщини, Правобережжя i навiть Схiдно? Галичини та Закарпаття. Склад запорозького козацтва постiйно поповнювався також вихiдцями з Росi?, Бiлорусi?, Молдавi?, Польщi. Поповнення запорожцiв найбiльш радикально настро?ними соцiальними елементами, висока вiйськова виучка, створення сво?? вiйськово-полiтично? органiзацi? - все це висувало ?х в авангард численних антифеодальних рухiв селянських мас укра?нських земель. Як правило, вони очолювали повстанськi загони, з ?х середовища досить часто виходили народнi iдеологи тощо. Слiд мати на увазi i те, що уклад життя козакiв (вiдсутнiсть панщини, особиста свобода, участь у загальних вiйськових радах та iн.) завжди iмпонував багатомiльйоннiй масi залежного селянства, ставав його сво?рiдним iдеалом та стимулом до боротьби проти визискувачiв. Роман Ю. Мушкетика "Яса" - широкомасштабне художн? полотно, на сторiнках якого живуть, мислять i дiють як справжнi iсторичнi особи, так i персонажi, вигаданi творчою уявою автора. В галере? художнiх образiв у творi чiльне мiсце по праву належить Iвану Дмитровичу Сiрку (р. н. невiдомий - п. 1680 р.) - легендарному кошовому отаману, чи? дiяння вiдбитi не лише на сторiнках офiцiйних документiв i лiтописiв, але й навiки вкарбованi у пам'ятi народнiй. Численнi перекази, легенди й оповiдання, думи та пiснi вiдтворюють образ козацького проводиря - грiзного i чуйного, улюбленця широких мас козацтва i "шайтана" для ворогiв. I. Сiрко належав до тi?? категорi? козацьких керiвникiв, яких висунула на полiтичну арену складна епоха XVII ст. Данi про раннiй перiод життя цi?? людини надзвичайно скупi. Вiдомо, що вiн народився у слободi Мерефа (Харкiвщина) у козацькiй сiм'?. Очевидно, свою службу розпочав у запорозькому вiйську, де, завдяки сво?м особистим якостям, став добре вiдомим серед широких кiл козацтва. Брав участь у визвольнiй вiйнi укра?нського народу 1648-1654 pp.[38] Наступний перiод його життя тiсно пов'язаний iз Запорозькою Сiччю. Саме в цi роки I. Сiрко завоював широку популярнiсть у народi як непримиренний ворог польсько? шляхти та ординцiв, безстрашний во?н i талановитий вiйськовий керiвник. У 1663 р. вiн вперше обира?ться кошовим отаманом, це у Вiйську Запорозькому була надзвичайно впливова, авторитетна посада. Скрiзь i всюди бути першим, високо тримати статус Сiчi i репрезентувати ?? у переговорах з iноземними державами - це лише незначна частка вантажу, покладеного на плечi I. Сiрка. I протягом усього життя й сво?? суспiльно-полiтично? дiяльностi вiн з великою гiднiстю i честю нiс його. Документи фiксують участь I. Сiрка у полiтичному життi Укра?ни вже наприкiнцi 50-х - початку 60-х pp. XVII ст. Вiн вiв активну боротьбу проти шляхетсько? Речi Посполито? та ?? ставленикiв гетьманiв I. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетерг. Наступнi роки були насиченi органiзацi?ю кошовим отаманом народно? боротьби проти польсько-шляхетсько? та турецько? експансi? на укра?нськi землi Очолюванi ним загони запорожцiв здiйснили ряд успiшних походiв на Правобережну Укра?ну та Кримське ханство. Особливо вдалим був похiд 1667 р. на Крим, пiд час якого загiн козакiв зайняв Кафу та iншi мiста й визволив двi тисячi невiльникiв[39]. Значний масив матерiалу у романi присвячений вза?минам I. Сiрка з правобережним гетьманом П. Дорошенком, ?х, очевидно, слiд розглядати у загальноiсторичному контекстi розвитку полiтичних подiй на Укра?нi в 60 - 70-х pp. XVII ст. Вiдiрване вiд iнших укра?нських земель, Правобережжя стало ареною жорстоко? боротьби не лише султансько? Туреччини та ?? васала Кримського ханства з шляхетською Польщею, але й представникiв окремих старшинських угрупувань. У 1665 р. владу тут захопив П. Дорошенко, який притримувався вiдкрито? турецько-татарсько? орi?нтацi? (у 1669 р. вiн навiть офiцiйно оформив перехiд Укра?ни пiд протекторат султансько? Туреччини)[40] У цьому зв'язку варто пiдкреслити, що блюзнiрськi спроби представникiв буржуазно? та буржуазно-нацiоналiстично? iсторiографi? показати правобережного гетьмана як виразника iнтересiв укра?нського народу позбавленi будь-якого реального грунту. Шлях до гетьмансько? булави був для П. Дорошенка шляхом дворушництва, безпринципностi та гради. Свого часу вiн пiдтримував полiтику I. Виговського, згодом переметнувся в табiр Ю. Хмельницького, брав участь у загарбницьких походах польського короля Яна II Казимира на Лiвобережну Укра?ну. Пiсля того, як його було оголошено гетьманом, вiн, як зазначалося, вступив у союз з Туреччиною й Кримським ханством. Правобережна Укра?на стала ареною жорстоко? полiтично? боротьби. Поряд з П. Дорошенком претендентами на гетьманство виступили П. Суховiй, що опирався на допомогу Кримського ханства, й М. Ханенко - прибiчник шляхетсько? Польщi. Результатом цi?? боротьби, в якiй були зацiкавленi в першу чергу iноземнi держави, стало величезне спустошення й пограбування Правобережно? Укра?ни. У 1672 р. окремi татарськi чамбули доходили до Вiсли, Сану i Карпат. Десятки тисяч людей було полонено i вiдправлено на невiльницькi ринки. Iншi, рятуючись вiд ординцiв, тiкали на територiю Росiйсько? держави. Рiч Посполита змушена була укласти з султанською Туреччиною договiр (жовтень 1672 р.), згiдно якого частина Правобережно? Укра?ни (Подiлля) переходила пiд владу Порти. Брацлавщина й пiвденна Ки?вщина залишалися в руках турецького ставленика П. Дорошенка. Крiм того, шляхетська Польща зобов'язувалась виплатити Туреччинi величезну контрибуцiю - 80 тис. талерiв одразу i щорiчно давати 22 тис. злотих данини[41] . У цiй складнiй ситуацi? I. Сiрко проводив лiнiю, спрямовану на припинення боротьби окремих старшинських угрупувань та змiцнення росiйсько-укра?нсько? ?дностi. Вiн належав до тi?? частини патрiотично настро?но? козацько? старшини, чи? полiтичне кредо характеризувалося вiрнiстю рiшенням Переяславсько? ради 1654 р., визначеною позицi?ю щодо подiй на укра?нських землях. Його вимоги, а головне практичнi дi?, були спiвзвучнi прагненням i настроям широких верств народу (особливо iдея росiйсько-укра?нсько? ?дностi), вiдповiдали ?хнiм думам, надiям та сподiванням[42]. Очолюванi I. Сiрком, запорожцi здiйснили ряд вдалих походiв проти Кримського ханства й турецьких фортець. Вони громили загони Суховiя та ординцiв, завдавши ?м вiдчутних поразок пiд Ольхiвцями й на Тясминi. Кошовий отаман у всi перiоди свого життя та дiяльностi виступав проти ворожо? укра?нському народу полiтично? лiнi? П. Дорошенка, який орi?нтувався на султанську Туреччину. Не випадково проти народного улюбленця телися тенета змов та пiдступництв. Сучасник цих подiй писав, що правобережний гетьман "хотiв яким-небудь способом зжити з свiту Сiрка, цiлковитого противника його планiв, страшного татарам ворога, людину, що начебто за допомогою якогось передчуття вiдвернула укра?нський народ вiд протекторату Туреччини. 3 цi?ю метою кiлька разiв запрошував його на конференцiю пiд покровом зовнiшньо? дружби, зрадницьки готувався припинити його життя. Тiльки досвiдчений противник не потрапив в його сiтi. 3 тим бiльшою наполегливiстю думав Дорошенко, як би позбутися людини, яку ненавидiв, вiн довго шукав засобiв для цього"[43]. Контакти I. Сiрка з П. Дорошенком (до речi, досить повно вiдтворенi у романi) не означали вiдступництва кошового отамана вiд сво?х полiтичних принципiв В серединi 70-х рр. XVII ст. ситуацiя на Правобережжi складалася не на користь гетьмана. Ще на початку 1674 р на правий берег Днiпра було здiйснено спiльний похiд росiйсько? армi? i лiвобережних козакiв, внаслiдок якого десять полкiв Правобережно? Укра?ни оголосили про сво? возз'?днання з Лiвобережною Укра?ною в складi Росiйсько? держави. Активiзувалася боротьба Запорозько? Сiчi проти експансi? султансько? Туреччини й Кримського ханства. Протягом 1675 р. запорожцi, очолюванi I. Сiрком, неодноразово громили ординцiв пiд Перекопом й на узбepeжжi Криму. Яскравою сторiнкою у спiльнiй боротьбi росiйського та укра?нського народiв проти iноземних завойовникiв став спiльний похiд восени 1675 р. запорожцiв та донцiв разом з калмиками на Кримське ханство[44]. (Деталi цього походу також вiдтворенi в романi Ю. Мушкетика) Занепоко?нi можливими наслiдками цi?? акцi?, татарськi загони залишили Правобережжя и спiшно повернулись у Крим. Позбавлений вiйськово? пiдтримки з боку ординцiв, П. Дорошенко опинився в цiлковитiй iзоляцi? На Правобережжi пiднялася нова хвиля народних виступiв проти гетьмана запроданця Визрiвало невдоволення i серед найближчого оточення турецького ставленика. Вiдомо, наприклад, що бiльша частина старшини залишила Чигирин i перейшла на Лiвобережжя. I. Сiрко, який репрезентував думку Сiчi про те, що необхiдно припинити мiжусобицi, в цiй ситуацi? виступив iнiцiатором органiзацi? посольства запорожцiв до П. Дорошенка з тим, щоб домогтися вiд останнього прийняти росiйське пiдданство (Це питання розглядалося на загальнiй вiйськовiй радi ще 12 березня 1675 р .)[45]. У романi виразно показано, як невдовзi в гетьманську резиденцiю прибув об ?днаний загiн запорожцiв та донцiв (500 чол.) на чолi з кошовим отаманом. Триденнi переговори завершилися складанням П. Дорошенком присяги на вiрнiсть Росiйськiй державi[46]. Одночасно вiн передав I Сiрку гетьманську булаву, бунчук, прапор i деяке озбро?ння фортецi. Оцiнки та ставлення до цi?? полiтично? акцi? з боку рiзних суспiльних категорiй населення Укра?ни та Роси були далеко не однозначними. Побоюючись втратити владу, лiвобережний гетьман I. Самойлович розпочав кампанiю оббрiхування I. Сiрка i запорожцiв. Певне невдоволення формальною стороною справи висловив царський уряд, який вважав, що лише йому належить право на затвердження чи усунення неугодних гетьманiв. Вiн зажадав вiд П. Дорошенка присягнути гетьману I. Самойловичу i командуючому росiйськими вiйськами на Укра?нi Г. Ромодановському[47]. Iншою була реакцiя на подив Чигиринi з боку Запорожжя Сiч в цiлому пiдтримувала цю полiтичну акцiю, оцiнюючи присягу П. Дорошенка як свою безкровну перемогу над султанською Туреччиною. Безперечно, характеризуючи ставлення Вiйська Запорозького до цих подiй, слiд мати на увазi i певнi амбiцi? запорозько? старшини, що здавна прагнула грати основну роль у полiтичному життi Укра?ни. Що стосу?ться П. Дорошенка, то вiн продовжував зачитатися у сво?й чигиринськiй резиденцi? i вiв подвiйну гру. Лише у 1676 р. П. Дорошенко склав зброю перед вiиськами Г. Ромодановського та I. Самойловича. Ю. Мушкетик у романi "Яса" прагне показати соцiальне економiчне та суспiльне життя на Укра?нi у другiй половинi XVII ст. у всiй його скiлдностi та суперечностi. Автор вдало вiдтiнив новi тенденцi?, якi з'явилися i набули поширення у господарському розвитку та соцiальному становищi рiзних суспiльних категорiй населення Лiвобережжя. Зокрема, вiн показав поступовий, але неухильний процес феодалiзацi? козацько? верхiвки, нагромадження у ?? руках значних земельних воiодiнь i тисяч залежних селян Зажерливiсть, користолюбство нестримну жадобу збагачення, цинiзм при виборi методiв досягнення мети репрезенту? у романi гетьман Лiвобережноi Укра?ни I. Самойлович (1672 - 1687). Гетьманська булава дала йому якнайширшi можливостi до швидкого збагачення. Вiдомо, що вiн належав до категорi? найбiльших землевласникiв Лiвобережжя (лише у Стародубському полку гетьман володiв 12 вiльними вiйськовими селами). В рiзних районах краю йому належали млини, цеховi майстернi, руднi, винокурнi, пiдпри?мства по виготовленню полотна та селiтри. Спецiальнi представники цього феодала вели великi за обсягом торговi операцi? на ярмарках й ринках Укра?ни та ценiральних районiв Росiйсько? держави[48]. Збагачувались як родина гетьмана, так i його найближче оточення. Наприклад, на "вспартя i подпоможенi?" вiн передав сво?му синовi ряд сiл у Стародубському полку i млини на р. Ворi. Значний вплив на I. Самойловича мав переяславський купець I. Томара, дiти якого зайняли високi старшинськi посади у гетьманськiй старшинськiй адмiнiстрацi?[49]. Козацька старшина, поступово вiдособлюючись вiд решти козацтва, домагалася поширення на не? прав i привiле?в росiйського дворянства. Суперечностi мiж I. Самойловичем та I. Сiрком не були суперечностями двох рiзних за характером людей. Вони мали глибше корiння i сво?рiдно вiдображали рiзнi погляди на суспiльно-полiтичнi процеси, що вiдбувалися на Укра?нi в другiй половинi XVII ст. Козацька старшина Лiвобережжя, добиваючись привiле?в, ставала на цiлях поступового обмеження особистих прав i привiле?в рядового козацтва та селянства, завойованих ними в ходi шестилiтньо? кровопролитно? вiйни з класовим ворогом. Запорозька Сiч завжди розглядалася укра?нськими гетьманами як осередок вольницi, а кiш Вiйська Запорозького - як небезпечний суперник v боротьбi за домiнуюче мiсце у полiтичнiй сферi. З iншого боку, незважаючи на певну деформацiю свого суспiльне полiтичного устрою, Запорожжя залишалося важливим центром антифеодальних i визвольних рухiв на укра?нських землях Йому по праву належала роль основного форпосту у боротьбi проти турецько-татарсько? агресi? та зрадницько? полiтики старшинсько? верхiвки рiзно? орi?нтацi?. Як зазначалося, Сiч була важливим фактором внутрiполiтичного життя Укра?ни. Пiд час роботи так званих "чорних" рад (тобто рад, у яких брали участь широкi верстви народу), голос запорожцiв у виборах гетьмана мав вирiшальне значення (наприклад, у Нiжинськiй радi 1663 р.). Запорожжя прагнуло також виконувати роль сво?рiдного гаранта у пiдтриманнi традицiйного вiйськово-адмiнiстративного устрою на Укра?нi i надзвичайно насторожено ставилося до порушення будь-яких його прерогатив. Юрiй Мушкетик розкрива? в образах iсторичнi вза?мозв'язки запорозького та донського козацтва, що, як вiдомо, мали глибоке корiння. Донцi та запорожцi протягом багатьох столiть здiйснювали спiльнi походи проти султансько? Туреччини й Кримського ханства, на ?динiй класовiй основi вели боротьбу з власними феодалами. Солiдарнiсть запорозького та донського козацтва з особливою силою проявлялася в роки великих збройиих .повстань, якi охоплювали значнi територi? кра?ни й вимагали напруження всiх матерiальних та духовних сил народу. Романiст досить промовистими штрихами вiдтворив полiтичнi контакти I. Сiрка з керiвником селянсько? вiйни 1670-1671 pp. в Росi? С. Разiним. Цi вза?мини проводирiв запорозького та донського козацтва базувались на досить-таки мiцнiй основi. Численнi документи, якi леребувають нинi у розпорядженнi iсторикiв, свiдчать про активiзацiю переселенського руху селян i козакiв Укра?ни в 60-70-х pp. XVII ст. на територiю Дону. В грамотi приказу Казанського дворця вiд 22 березня 1667 р. зазначалося, наприклад, що "во многие-де в донские городки пришли с Украины беглые боярские люди и крестьяне з женами и з детьми..."[50]. Частина з них, безперечно, взяла участь у селянськiй вiйнi. На всiх етапах повстання у складi разiнських загонiв значну питому вагу складали вихiдцi з Укра?ни, насамперед запорозькi козаки з ?х великим вiйськовим досвiдом. Так, у виписцi приказу Казанського дворця (лютий 1660 р.) - документа, пiдготовленого на основi вiдписок городових во?вод, прямо говорилося про те, що "из запорожских-де городков черкасы и из донских городков казаки, которые голутвенные люди к нему, Стеньке с товарищи, идут беспрестанно, а он-де, Стенька, их оссужает и уговаривает всячески"[51]. Вiдомо також, що з розвитком подiй повстання кiлькiсть втiкачiв з Укра?ни на Дон неухильно зростала, а ?хня участь у селянськiй вiйнi помiтно урiзноманiтнювалась. Суспiльно-полiтична ситуацiя та атмосфера невдоволення соцiальною полiтикою панiвного класу на Укра?нi, безперечно, враховувалася С. Разiним. Ще в груднi 1669 р. пiд час перебування у Черкаську на козацькому крузi обоговорювалося питання про те, що "вiн хочет атаманов и казаков лутчих людей побить, а сам собрався иттить в Запороги рекою Донцом"[52]. У наступний час керiвник повстання налагодив тiснi контакти з рядом полiтичних дiячiв Укра?ни, зокрема з кошовим отаманом I. Сiрком[53]. Мiж ними встановилися iнтенсивне листування й передача вiдомостей через та?мних агентiв. Готуючи похiд вiйська "к Москве против бояр", С. Разiн, за словами очевидцiв, "под Царицыным готовил суды и ждал к себе из черкаских городов на помочь многих черкас с полковником с Серком"[54]. Зацiкавлений у тiснiй координацi? дiй, керiвник повстання у рядi випадкiв у сво?х листах та грамотах звертався безпосередньо до широких кiл запорозького козацтва. Донський станичний отаман Р. Калужнiн в "распростых речах" у приказi Казанського дворця в сiчнi 1671 р. говорив, що С. Разiн намагався "в Запороги... послать прельщать, чтобы потому ж шли на государевы городы, а писал к ним о том, что будто ево, Стеньку с товарищи, и их, запорожских казаков, хотят бояря сводить з Дону и из Запорог"[55]. Побiчним пiдтвердженням тiсних полiтичних вiдносин, якi iснували мiж Доном i Запорожжям, ? i той факт, що частина "прельщений" С. Разiна i його отаманiв написана вiд iменi "Великого войска Донского и Запорожского"[56]. Заклики керiвника селянсько? вiйни в Росi? "побить бояр", "мирских кровопивцев", "начальных людей" i визволити "черных людей" вiд феодалiв знаходили широкий вiдгук серед трудящих мас Укра?ни. В один iз важливих районiв повстання перетворилась Слобожанщина. Неспокiйно було на Лiвобережжi, де також дiяли дрiбнi загони повстанцiв. Загалом селянська вiйна 1670-1671 pp. пiд керiвництвом С. Разiна вiдiграла важливу роль у справi консолiдацi? сил селянсько-козацьких мас Росi? та Укра?ни у ?х боротьбi з панiвним класом. У сво?му творi Ю. Мушкетик торкнувся питання про мiсце i роль самозванства в iсторi? народних рухiв. Поява в 1673 р. на Сiчi самозванця Симеона не була якоюсь незвичайною подi?ю i мала прецеденти у вiддаленому iсторичному минулому (згадаймо, наприклад, Лжедмитрiя I i Лжедмитрiя II) Росi?[57]. Проте цей мотив роману цiкавий як сво?м драматичним аспектом, так i спробою автора охарактеризувати свiтогляд пригноблених категорiй населення у перiод пiзнього феодалiзму. Монархiчнi iлюзi? селянсько-козацьких мас були прямим результатом економiчних умов iснування дрiбного патрiархального господарства. Задушений безпросвiтною нуждою, податками, жорстокою експлуатацi?ю, селянин не розумiв класово? природи самодержавства. Вiн на?вно вiрив в iснування "доброго царя" - захисника вiд соцiально? експлуатацi?, помiщикiв i лихоiмства судiв. На думку народних мас, цей "добрий цар" був вiддiлений вiд них придворною клiкою, чиновниками, мiсцевою владою, каральними командами. Бiльше того, народ прагнув опертися на авторитет царя i використати його як органiзуючу засаду у боротьбi за полiпшення умов свого життя. Отже, самозванство було лише специфiчною оболонкою, пiд якою приховувався соцiальний змiст того чи iншого народного руху. Однак цим не вичерпу?ться характеристика феномена самозванства. Досить часто самозванцями були звичайнi авантюристи, що користувалися пiдтримкою певних полiтичних сил як в серединi кра?ни, так i за ?? межами. Тодi навколо самозванцiв органiзовувались рiзнi та?мнi гуртки та плелися нитки змов. "Царевич Симеон" не належить до значних та колоритних фiгур в списку самозванцiв XVII ст. Проте його прибуття вiдiграло помiтну роль в активiзацi? суспiльно-полiтичного життя на Сiчi. Тут вiдбулося декiлька бурхливих козацьких рад, на яких виступили царськi посли i самозванець[58]. Пiдтримка Сiччю "царевича Симеона" зумовила навiть наростання деяко? напруженостi у вiдносинах мiж урядовими колами Москви i кошовою старшиною. В цiй iсторi? слiд диференцiювати причини прихильного ставлення до самозванця козацьких мас з одного боку та I. Сiрка - з iншого. Сiчова сiрома на?вно бачила в особi Симеона справжнього виразника ?хнiх соцiальних iнтересiв, здатного сказати вагоме слово на захист скривджених та експлуатованих, а I. Сiрко прагнув використати його у полiтичних планах як один iз засобiв тиску на царський уряд. Юрiй Мушкетик виступа? в романi як тонкий знавець джерел i спецiально? лiтератури. Окремi вкраплення та згадки у документах i лiтописах пiд пером автора розростаються у захоплюючi картини художнього твору. Наведемо лише один приклад. Мимохiть, лише кiлькома штрихами, у романi згадано про С. Палiя та I. Мазепу. Але як проникливо пiдмiчено основнi риси цих осiб, змальовано контрастнiсть ?х образiв. Геро?чна постать улюбленця народу Семена Палiя з одного боку i зрадництво й пiдступнiсть вже на початку сво?? полiтично? кар'?ри Iвана Мазепи - з iншого. Хiба потрiбне тут багатослiв'я? Як же далi розвивався iсторичний процес на Укра?нi? Яка була доля iсторичних осiб, зображених у романi? Вже у 1677-1678 pp. росiйськi ратнi люди й козацькi полки дали вiдсiч турецько-татарським загарбникам, якi зробили спробу поневолити всю Правобережну Укра?ну (так званi Чигиринськi походи). До речi, помiтний вклад у вiдсiч ворожо? навали внесли тодi запорозькi загони, очолюванi I. Сiрком. Майже до останнiх днiв свого життя легендарний кошовий отаман був на передньому кра? боротьби з ординцями. 1 серпня 1680 p. його не стало. Згiдно повiдомлення лiтопису С. Величка, "того ж лета Иван Серко славнiй отаман кошовiй, в Грушовце пасеце своей, чрез неколикое время поболевши, преставися от жизни сея, августа 1, и припроваженнiй водою до Сечи Запорожской, и погребен чесно всем войском Низовим Запорожским в полю за Сечою, против Московского окопу, где иншое товариство Запорожское погребалося. Погребен теж знаменито, августа 2, з многою арматною и мушкетною стрельбою и со великою всего войска Низового жалостiю, яко по том вожду своем справном и щаслнвом, которiй от младости, аж до старости своея во?нними бавячися промислами, не тилко значне Крим воевал и некоторiи в нем попалил гради, также и в полях диких на розних месцах многi? Татарскiе громлювал чамбули, и плененнiй ясир христiянскiй отгромлювал; але и в Чорное море лотками вплинувши, на розних месцах не малi? бесурманам чинил шкоди и раззоренiя, а по морю Чорному корабле и катарги, з Константинополя в Крим, Азов и на иннiе месца пливучiе, громлювал и з великими здобычамн щасливе з войском Запорожским до Коша своего повергался, которого все войско зело любило и за отца своего почитало"[59]. У наступний час боротьба за визволення споконвiчних слов'янських земель Приазов'я та Причорномор'я не припинялася. У 80-х pp. XVII ст. росiйське вiйсько, до складу якого входили лiвобережнi козацькi полки, двiчi здiйснило походи на Крим. Проте, погано пiдготовленi, вони виявилися невдалими. Пiд час одного з них (1687 р.) втратив гетьманську булаву I. Самойлович. Його було звинувачено у та?мних зв'язках з кримцями, заарештовано й заслано до Сибiру. На так званiй Коломацькiй радi 25 липня 1687 р. старшина обрала гетьманом генерального осавула I. Мазепу, якого пiдтримав всесильний В. Голiцин. Боротьба проти турецько-татарсько? агресi? точилася ще протягом багатьох десятилiть. Лише внаслiдок переможних росiйсько-турецьких вiйн 1768-1774 pp. i 1787-1791 pp. було остаточно вирiшене питання про визволення Пiвнiчного Причорномор'я й утвердження Росiйсько? держави на Азовському й Чорному морях. В кiнцi XVIII ст. сталася ще одна подiя, яка мала велике значення в iсторичнiй долi укра?нського народу. В результатi другого (1793 p.) й третього (1795 p.) подiлiв Польщi до складу Росi? увiйшли правобережнi землi. Справа Семена Палiя i його сподвижникiв, учасникiв гайдамацького руху й славнозвiсно? Колi?вщини 1768 р. не була марною. Сво?ю боротьбою вони наблизили час визволення й возз'?днання всiх укра?нських земель в складi Росiйсько? держави Роман Ю. Мушкетика "Яса" - художнiй твiр, а не спецiальне iсторичне дослiдження. На його сторiнках дi? чимало персонажiв, народжених творчою уявою автора. Виписанi вони iз знанням iсторичних обставин, у яких природно розкриваються характери, психологiя геро?в тi?? епохи. Очевидно, не слiд дорiкати письменнику у подеколи хронологiчних змiщеннях окремих подiй, певних термiнологiчних неточностях тощо, адже вiн створив загалом довершену, правдиву картину суспiльно-полiтичного життя укра?нських земель друго? половини XVII ст. Справжнiм геро?м його твору ? народнi маси, представники яких - Мокiй Сироватка та Лаврiи Перехрест - уособлюють основну продуктивну силу тогочасного суспiльства. Вони зi збро?ю в руках захищали свою землю вiд ординських i польсько-шляхстськнх феодалiв, виступали проти власних визискувачiв. Мокiй Сироватка й Лаврiн Перехрест, не вагаючись, жертвують сво?м життям задля спокою i щастя рiдного краю. "... Батькiвщина... лише одна. Тiльки потурнак може мiняти ?? на чужинську" - ось лейтмотив ?х життя i боротьби. А хiба лише ?х? Так думали i з цими словами вмирали мужнi захисники Ладижнна й Уманi, учасники походiв на Кримське ханство й турецькi фортецi. Геро?кою боротьби укра?нського народу з iноземними загарбниками та iдеями патрiотизму проникнутi всi сторiнки нового роману Ю. Мушкетика "Яса". I в цьому його непересiчне значення. Валерiй Смолiй, доктор iсторичних наук. [1] Акинджi - нападники, нерегулярнi летючi татарськi загони (тур ) [2] Так турки називали Александра Македонського. [3] Езан - заклик на молитву (тур,). [4] Муфтi - первосвященик магометанського закону (тур.). [5] Що я написав - те написав (лат.) [6] Спагi? - вершники (тур ). [7] Сердар, сердарах - головнокомандуючий (тур.). [8] Секбанбашi - вищi офiцери регулярного вiйська (тур.). [9] Джебелiх - вiнсько, що вели за собою феодали (тур.). [10] Силяхуар-ага-чиновник, що возив шаблю султана (тур.). [11] Лист написаний 1678 р., одначе мовиться в ньому про подi? 1674 р., тому автор вмiщу? ного в оповiдi пiсля ладижннсько? оборони. [12] Фiрман - указ (тур.). [13] Антецесор - попередник (тур.). [14] Фарсах-мiра довжини, 4 км (тур.). [15] Кибла - напрям на Мекку (тур.). [16] Передмiстя Адрiанополя. [17] Селямлик. -чоловiча половина будинку (тур.). [18] Асесбашi - вищий чин у яничарському вiйську, виконував також полiцiйнi функцi? (тур.). [19] Бiр аллах - бог ?диний (тур ). [20] Гелiйор - йти (тур.). [21] Беса - не забувай про звичай гостинностi (тур.). [22] Кьопек-собака (тур.). [23] Юрю! - Проходь (тур.) [24] Улу-Дениз - Гниле море (тат.). [25] Iзор - сукня з двох шматкiв полотна (тат.). [26] Яйла - гiрське пасовище (тат.). [27] Гяур оглу - християнське кодло (тат.). [28] Тум - народжений в неволi вiд невiльникiв християн (тур.). [29] Каймакам - управитель округи (тур.). [30] Рогожа з молодо? липи. [31] Пелiкани. [32] Шарiат - релiгiйне право мусульман (тур). [33] Бiсмiлла - в iм'я аллаха (тур.) [34] Вай кьопек! - От собака! (Тур ) [35] Йок - нi (тур.). [36] Акты ЮЗР, т 12, с 102, 113, 527, 682 [37] Апанович О. М. Запорозька Сiч у боротьбi проти турецьке татарсько? агресi? 50 - 70-тi роки XVII ст. - К, 1961, с. 34, 35 [38] Эварницкий Д. И. Иван Дмитриевич Сирко - славный кошевой атаман войска запорожских низовых казаков. - СПб., 1894, с. 5, 10. [39] Iсторiя Укра?нсько? РСР. - К., 1979, т. 2, с. 91. [40] Акты ЮЗР. - СПб., 1875, т. 8, с. 218-220. [41] Iсторiя Укра?нсько? РСР, т. 2, с. 94-95. [42] Звичайно, слiд мати на увазi, що I. Сiрко був представником козацько? старшини. Йому належали хутори на Слобiдськiй Укра?нi, млини й будинки на Лiвобережжi, велика пасiка на Запорожжi. [43] Цит за Анапович О М Запорозька Сiч у боротьбi проти турецько-татарсько? агресi?. 70-тi роки XVII ст. - К , 1961, с. 247 [44] Акты ЮЗР, т 12, с. 260 [45] Там же. т 9, с. 355 [46] Там же, т 11, с. 419 [47] Там же, т 12, с. 389 [48] Борисенко В. И. Соцiально-економiчний розвиток Лiвобережно? Укра?ни в другiй половинi XVII ст. - К, 1986, с 73, 123, 130, 156 [49] Там же, с 73, 191 [50] Крестьянская война под предводительством Степана Разина. Сборник документов. - М., 1954, т. 1, с. 73. [51] Там же, с. 155. [52] Там же, с. 132. [53] Стецюк К.. Вплив повстання Степана Разiна на Укра?ну. (З iсторi? спiльно? боротьби росiйського i укра?нського народiв проти феодально-крiпосницького гнiту). - К., 1947, с. 75, 86-91 [54] Крестьянская война под предводительством Степана Разина, т. 2, ч 1, с. 237 [55] Там же, т. 2, ч. 2, с. 101. [56] Крестьянская война под предводительством Степана Разина, т. 2, ч. 1, с. 201 [57] ДивТроицкий С. М. Самозванцы в России XVII-XVIII веков. - Вопр. истории, 1969, N 3, с. 134-139. [58] Эварницкий Д. И. Иван Дмитриевич Сирко - славный кошевой атаман войска Запорожских низовых казаков. - СПб., 1894, с. 44, 49. [59] Летопись Самоила Величка. - К., 1851, т. 2, с. 497.