вання, почепив на себе маленьке зображення Богинi Гери i бив у тимпани. Якийсь слов'янин пiдглянув усе це i доказав князевi Савлу, який проходив з вiйськом неподалiк. Князь Савло, побачивши Анахарса пiд час справляння обряду, вбив його стрiлою з лука. Мудрiсть предковiчна Позичай мудрiсть, а Бога свого май. Людей без вiри у свого Бога в душi Бог прирiка? служити iншим. Справдi мудрий нiколи не вiдмовиться вiд вiри предкiв. 17. Року Божого 513 до ново? ери Пiсля трагiчно? подi? iз Анахарсом на народ укра?нський впало два грiхи. Анахарс осквернив грецьким обрядом священний лiс Гiлею, а князь Савло осквернив себе братовбивством. Цього ж року у бою з тавро-скiфами вiн був убитий випадковою тарiйсько? стрiлою. Нечиста сила не забарилася ополчитися проти укра?нського народу в образi перського царя Дарiя Ахаменiда iз семисоттисячним вiйськом. Дар'явауш Ахаменiд був на той час володарем Персi?, Вавилонi?, Мiдi?, Маргiанi, Еламi, ?гипту, Парфi? i багатьох iнших (в тому числi й грецьких) кра?н. Ще дехто з персiв пам'ятав iз переказiв дiдiв, як вони тремтiли перед гiммiрами-скiфами, i корились ?м, i сплачували данину, як ?хнiй цар Кiр Ахаменiд безславно загинув в укра?нських степах. Тому цар Дарiй вирiшив довести до зенiту славу персiв, пiдкоривши вiльнолюбних тарiйцiв. З усiх покорених народiв вiн зiбрав вiйсько у 700 тисяч чоловiк. Кораблiв же в нього було 600. Iоняни, холiйцi i гелеспонтiйцi споруджували царю Дарiю мiст спершу через Боспор Фракiйський, а потiм через Дунай. На ши? рiки Дунай вони почепили намисто iз сво?х кораблiв. Коли Дар'явауш Ахаменiд iз сво?м вiйськом прийшов до мосту на Дуна?, вiн зав'язав на ременi 60 вузлiв i сказав iонiйським тиранам: -- Iоняни, вiзьмiсть цей ремiнь, i як тiльки побачите, що я виступив проти скiфiв, розв'язуйте кожен день по вузлу. Якщо всi вузли закiнчаться, а я не повернуся, то пливiть на батькiвщину. Укра?нцi зiбрались на раду: старiйшини, волхви i князi вiд кра?нцiв, галичан, волинян, слов'ян, сарматiв i роксолан. Всi цi зрiдненi племена вирiшили дружно виступити проти царя Дарiя. Лише пiвнiчнi сусiди -- андрофаги i пiвденнi родичi -- кримськi тарiйцi-кiмарiйцi вiдмовились вступити в союз, бо цар Дарiй, мовляв, прийшов помститися укра?нцям за походи в Передню Азiю, а вони в тих походах не брали участi. Укра?нцi згрупували всi сво? вiйська у три армi?. Населення, яке жило в пониззi Дунаю, Днiстра, Бугу i Днiпра, покинуло насидженi городища i вiдiйшло на пiвнiч у Полiсся, де можна було краще сховатися вiд напастi. Головне вiйсько з пiшими во?нами вiд усiх земель i слов'янською кiннотою очолив слов'янський великий князь Iдан. Кiнноту ж кра?нцiв, галичан i волинян очолив венетський князь Скопа. Сармати i роксолани утворили третiй загiн пiд рукою сарматського князя Такаслава. Князь Iдан зi сво?м вiйськом, яке було найчисленнiше i в якому була зосереджена пiхота з усiх земель, повинен був вести головнi, стримуючi противника, бо?, коли ж йому треба було вiдступити i перешикувати ряди, то двi фланговi армi? на чолi з князем Скопою i князем Такаславом нападали на персiв з флангiв. Ще не все вiйсько царя Дарiя переправилось через Дунай, як тарiйцi зав'язали бiй, але персiв було так багато, що до вiйська князя Iдана при?дналось i вiйсько князя Такаслава, сам князь Iдан не змiг би ?х стримувати цiлий день. Цiлий день тривала битва, пiд час яко? тар'ягни поступово вiдступали, розтягуючи наступальнi порядки персiв i тягнучи ?х у бiк Лукомор'я. Коли ж Дарбог-Сонце почало опускатись до обрiю, з пiвночi на персiв звалилися кiннотники князя Скопи. Перси, бачачи, що день закiнчу?ться, а тут ще свiжа кiннота укра?нцiв ув'язалась у бiй, полишили думку про переслiдування для остаточно? перемоги, стали отаборятися. Коли ж уранцi вся перська армiя переправилась, перешикувалась i приготувалась до бою, вони побачили у напрямку свого руху розгорнутi ряди десь iз трьох тисяч вершникiв, якi охоплювали перський табiр пiвколом i досилали до табору стрiли iз сво?х потужних лукiв. Коли ж цар Дарiй випустив проти них два кiннi корпуси по п'ять тисяч вершникiв, скiфи розсипались по степу i зникли за обрi?м. Перед царем Дарi?м розлiгся чистий степ, лише там, де степом пройшли головнi сили князя Iдана, чорнiла вибита дорога. Дарiй наказав вiйську шикуватися в похiднi колони i йти по цьому слiду. Ведучи безперервнi авангарднi бо?, вiйсько царя Дарiя дiйшло до города Роднi на Днiпрi, в якому не застало нi одного жителя, пiшло за Днiпро i дiйшло до Азовського моря. Вiд Азовського моря князь Iдан почав вiдступ до Волги. Цар Дарiй знав, що в тилу в укра?нцiв буде широка, як море, рiка Волга, тому подiлив сво? вiйсько на сiм колон i став пiвкiльцем обходити головнi сили скiфiв. Нарештi неподалiк Волги князь Iдан з вiйськом опинився в пастцi, i цар Дарiй наказав будувати сiм укрiплених таборiв на 12 верстов один вiд одного, щоб, затримуючи скiфiв валами, половину свого вiйська згрупувати в кулак i розбити князя Iдана. Коли ж розвiдувальнi загони персiв уклинилися в оточену територiю, вони не знайшли там нiякого вiйська. Вiйсько князя Iдана об'явилося позаду перських укрiплень. Розлючений цар Дарiй не знаходив собi мiсця. Забобон перед смертю царя Кiра злякав його, i вiн побоявся iти додому через землi роксоланiв понад Арiйським морем. Тому вiн наказав припинити будiвництво укрiплень i рушати в зворотну дорогу. Коли вiйсько царя Дарiя знову переправилось через рiку Дон i рухалось степом, розвiдка донесла йому, що з право? руки рухаються незчисленнi загони скiфiв. Цар персiв Дарiй I Ахаменiд послав до князя Iдана послiв з посланням, у якому говорив: "Князь Iдан, ти дивак, чому ти все втiка?ш, хоча у тебе ? вибiр? Якщо ти вважа?ш себе в змозi протистояти мо?й силi, то зупинися, припини сво? блукання i вийди на бiй зi мною. Якщо ж ти призна?ш себе дуже слабким, тодi тобi варто перестати втiкати i, несучи в дар сво?му володаревi землю, вступити з ним у переговори". Великий князь Iдан вiдповiв так: "Я i ранiше не втiкав вiд страху перед кимось, i тепер не тiкаю. Я веду вiйну, а вести вiйну, як говорять нашi веди, можна багатьма способами, можна наступати, можна вичiкувати, можна хитрувати, бо у вiйнi головне не спосiб ведення, а перемога. Замiсть городищ, якi ти зруйнував, ми побуду?мо новi, адже земля наша велика. Якщо ж ви бажа?те, щоб то не стало, битися з нами, то у нас ? батькiвськi могили. Знайдiть ?х i спробуйте зруйнувати, i тодi дiзна?тесь, станемо ми битись чи нi. Володарями ж сво?ми я вважаю богиню Ягну i прабатька нашого Тар'ягна". Пiсля цих переговорiв напади укра?нцiв стали навальними. Перська кiннота зразу ж тiкала вiд тарiйсько? пiд захист сво?? пiхоти, коли ж укра?нцi нападали на становище царя Дарiя, обознi осли здiймали таке ревище, що це полохало скiфських коней. Якось тарiйцi прислали царю Дарiю дощечку, на якiй були намальованi пташка, миша, жаба i п'ять стрiл. Дарi?вi пiдлабузники прочитали цей лист, що буцiм скiфи визнають над собою Дарi?ву владу i в знак цього приносять землю i воду (миша i жаба), здаючись разом з кiннотою, яка швидка, як птах, i пiхотою (стрiли). Але радник царя Дарiя Горбiй вичитав сумнiший змiст: -- Якщо ви, перси, як пташки, не полетите в небо, або, як мишi, не зари?тесь у землю, або, як жаби, не поскачете у болото, то будете враженi цими стрiлами. Проте цар Дарiй наказав привести полоненого укра?нського волхва i, пообiцявши йому волю, попросив розтлумачити послання. Волхв сказав: -- Ти не можеш дарувати менi волю, поки знаходишся на нашiй землi. Бо я завжди вiльний у сво?й вiрi Ягнi i завжди невiльний, доки по мо?й землi ходить ворог. Тому я зобов'язаний з ним боротись словом i дiлом. Лист же чита?ться так: "П'ять племен, якi поклоняються Дарбоговi, Данi i Дудю, iдуть на тебе вiйною i готовi до вирiшального бою". Армi? вибрали рiвне поле i вишикувались у бойовi порядки. Позад вишикуваних вiйськ перси i укра?нцi спiшно будували укрiпленi табори, заздалегiдь обперезавши ?х зчепленими возами у кiлька рядiв. Лiто вступало в силу, хоча степ ще не зовсiм висох, земля вже добряче вiдлунювала вiд кiнських копит i була пiд заступами во?нiв, якi копали захиснi рови, як камiнь, проте трави ще не в'янули, лише сильнiше шелестiли, i коли по них проходили отари овець, вони вже не пiднiмались на другий день вiд роси. Загони вершникiв, якi гарцювали вслiд за отарами, i стадами корiв, i гуртами коней, здiймали куряву, яка пiдiймалась у безвiтряному степу високо i так стояла стiною аж до вечiрнiх сутiнок, поки легенький вiтрець уночi не розстеляв ?? знову по землi. Вiйсько Дарiя I вже не налiчувало тих 700 тисяч, якi вiн привiв, а вже на третину зменшилося. Ще перси докопували рови, робили вежi для спостереження i запасалися водою з невелико? степово? рiчечки, а вже бiльше тисячi вершникiв-козакiв спiшилися в степу на вiдстанi польоту персько? стрiли i нахабно стали лаштувати для стрiльби сво? надпотужнi серед навколишнiх народiв луки. З попереднього досвiду перси вже знали, що перед ними полк козакiв, молодих во?нiв, якi ще лише готувалися стати справжнiми вояками, хто через три роки, а хто завтра мали одягти повний обладунок i ковтнути вогненного трунку iз золоченого черепа найзнатнiшого ворога. А зараз це були вiдчайдухи, голi по пояс, геть потатуйованi зображеннями рiзних подвигiв Тар'ягна. Голови в них виголенi, лише серед голови ритуальний оселедець тако? товщини, аби волосся, могло пролiзти через отвiр персня. I хоча вони були по пояс голi, в шкiряних штанях, в сап'янцях i без шапок, битися з ними перськi во?ни не дуже хотiли, бо козаки зовсiм зневажали смерть. А людину (це зна? кожен во?н), яка зневажа? смерть, важче вбити, нiж людину в бойовому обладунку, бо голе тiло нiби випромiню? з себе захисний панцир, i шабля його погано цiлить, бо воно занадто чутливе i блищить, змащене жиром i зрошене потом, воно ся? i слiпить очi. Тим часом майже всi козаки вклали сво?х коней у траву i вишикувались фронтом у двi шеренги навпроти перського табору. Десь iз сотня ?х полетiли на конях до табору, женучи коней по пiвколу, яке у одному мiсцi найбiльше наближалось до табору. Вони не тримались руками нi за кантар, нi за гриву, кричали, улюлюкали, ставали у сiдлi навстоячки, стрiляли з лукiв i волочили за собою на арканах декiлька обезголовлених перських трупiв, одягнутих у дорогу одежу, Перси з табору пiзнали в тих трупах старшин п'ятитисячного загону, який пiшов на здобутки харчiв i не повернувся. Нарештi стрiли козацькi з першо? шереги свиснули над валом i надаремно вп'ялися у вози i в землю, лише одна уцiлила в горло сотника, i вiн звалився. Люди з його сотнi стали поправляти на конях збрую i лаятися, тим часом як козаки мчали до табору по пiвколу, наблизились, розвернулись до персiв боками i стали зручними мiшенями для стрiльби з лука. Перси почали висовуватись з-за валiв, щоб уцiлити в кого-небудь, проте не встигли вони випустити по стрiлi, як козацькi стрiли, випущенi з друго? шереги з надпотужних, в рiст людини, лукiв, то там, то там знайшли жертву. I вже декiлька козакiв iз сотнi, яка дражнила персiв, клюнули носами в гриви коней, але товаришi пiдхоплювали ?х за руки з обох бокiв, не даючи сповзти з коня, продовжували шалений галоп, вiддаляючись до сво?х, а Смерть i Слава дихали над ними то холодним, то гарячим подихом. Тим часом тисяча перських кiннотникiв вже вишикувалась бiля ворiт по чотири в ряд, розв'язали вози, i вони ряд за рядом стали вилiтати з табору, охоплюючи спiшених козакiв з тилу, а на валу шерегою пiднялись лучники персiв теж iз великими луками бiльше людського зросту. Козаки в одну мить вихопились на коней i полинули, пригнувшись до грив, назустрiч перськiй кiннотi i змiшались з персами в скаженiй рубцi, а лучники на валу опустили луки. Ратибор, молодий козак, гарячий, якому лише цi?? весни чорну чуприну поголив волхв, залишивши оселедець, виривався з правого боку на пiвконя поперед полковника Доброслава, i Доброслав кра?м ока бачив Ратиборову зiгнуту лiву руку, яка мiцно тримала кантарку, i дивився на золотошоломного перського витязя, для якого вiн перехоплював у праву руку легкий спис, вкинувши меч у пiхви. Все ж витатуюваний синiй пардус на Ратиборовiй голiй лопатцi, що його хвiст сягав аж на жилаве передплiччя, не випадав з його зору, бо в бою треба бачити не лише ворога, а й товариша. Хоча цей Ратибор не мав ще нi одно? шкiри з голови ворога, не мав ще й побратима, але був з молодих, та раннiх. I коли полковник Доброслав метнув списа, а перський полковник здибив коня, i спис вп'явся коневi в шию, i кiнь став осiдати на одну ногу, а вершник, втрачаючи рiвновагу, вiдкинув голову назад, зiтнулись першi ряди. Ратибор махнув мечем -- i голова перса зависла в повiтрi, хоча тулуб з конем рухнув до землi. Ратибор пiдхопив голову лiвою рукою i приник до гриви коня, а тiлоохоронець знатного перса з усього маху опустив на Ратибора важкий, розширений на кiнцi, палаш. Доброслав, вiдбиваючи удар, бачив лише тiлоохоронця, що важко хекнув, опускаючи палаш, подумав: "Мало тобi, козаче Ратиборе, довелось повоювати", -- озирнувсь, щоб побачити, що залишилось вiд Ратибора. Проте побачив, що палаш перса уп'явся в ремiнне Ратиборове сiдло i хребет коня потяг перса за собою, i вiн упав пiд копита, а Ратибор пiд конячим пузом не випускаючи голови перса, мчав далеко в степу. Очумiлий вiд болю кiнь летiв як вiтер, а Ратибор не мiг вихопитись в сiдло, бо йому заважав перський палаш. Нарештi кiнь Ратибора притишив бiг. Ратибор сплигнув на землю, прив'язав до пояса золочений шолом, лизнувши ворожо? кровi iз зрiзу ши? перського во?на, кинджалом черкнув по лобi i поза вухами i витрусив череп зi шкiри. Тодi накрутив пишнi перське волосся на лiву руку i зняв iз здихаючого коня аркан. Конi без вершникiв вилiтали з бойового тлумовиська, свиснув аркан Ратибора -- i вже Ратибор пiдтягував до себе норовистого буланого перського жеребця. А над степом залунав могутнiй посвист, козаки кинулись у рiзнi боки, з ворiт перського табору вилiтав ще один легкий кiнний полк. Так починався цей день. Перси не гналися слiдом, почали збирати вбитих. Подекуди мiж персами лежали i козаки i ?хнi невеликi кудлатi конi, пробитi списами. Однак серед козакiв жодного живого. Поранений тяжко козак добивав себе кинджалом або просив про це свого товариша, бо йому не хотiлося бути рабом свого ворога нi на цьому, нi на тому свiтi. Тарiйцi вважали, що дружба мiж козаками повинна бути такою вiдданою, що коли побратим просить побратима допомогти йому померти, вiн не може вiдмовити йому в цiй надзвичайнiй просьбi, як це йому не важко. Вирвавшись з бою, козаки пустили коней ступою i групами рухались до свого табору. Хто, захлинаючись, розказував про бiй, а хто сумно похнюпився, бо не винiс з бою нi одно? ворожо? голови. Вадим, якого лише цi?? весни постригли в козаки, гаряче розказував: -- Як зiткнулись першого разу, я ледве ухилився вiд палаша. Всi бачили вже запечену округлу рану на плечi. Палаш зрiзав лише шкiру з м'ясом, кров потекла по голому тiлу, по виколотому на тiлi сонцю; i хоча кров, змiшана з пилюкою, i потом, i синiм татуюванням по всьому тiлу, була Вадимова, а не ворожа, Вадим був збуджений i щасливий. Бiлявий Мечислав, син князя Такаслава, який пробував у козаках третiй рiк i вже мав бiля сiдла iз десяток шкiр iз перських голiв, запитав: -- А де тво? рушники, щоб руки витирати у походi? -- Вiн мав на увазi шкiру з волоссям з голови ворога. Але Вадим не образився, у нього теж був трофей: меч без пiхв, який вiн пiдхопив на полi бою, коли вже треба було вшиватися. Добрячий меч, рукiв'я iз слоново? кiстки позолочене, та ще й з блискучим каменем на яблуку, який так i блискав довгими рiзкими променями в очi. Мечислав оцiнив той меч i запитав: -- Хочеш за меч коня i два рушники? Вадим не знав, що й казати. Мечислав пiдморгнув побратимам, щоб не втручались у торг, i додав: -- А ще дам тобi свiй колчан iз шкiри право? руки отого перса, якого я вбив на герцi. Я собi ще зроблю. Ратибор, радий iз свого успiху в бою, пiдпрiгся й собi, -- хотiлося пiддобритись до Мечислава. Цього Мечислава нiхто в полку не мiг збити з коня, мiцний хлопець, син золотого князя, хоча зараз вiн був, як i всi, запилений, голий по пояс, через усю спину кривава подряпина, а на спинi витатуювано, як Тар'ягн верхи на конi женеться за кабаном зi списом напереваги. -- Той перс, що його вбив Мечислав на герцi, можливо, був перський князь. -- Який там князь, -- озвався ще хтось, -- звичайний сотник. Збруя ж дiсталась Мечиславу не золота. -- Йому золоту й батько дасть, -- докинув ще хтось. Мечислав люто блиснув очима, але Вадим уже згодився. Буде в нього аж два рушники, i колчан з ворожо? руки, i другий кiнь. Чим не козак. I козаки з iнших полкiв як стрiнуть його, хiба ж знатимуть, що вiн ?х вимiняв? Та й сво? заздритимуть. I вони вдарили по руках. Тим часом пiд'?здили до табору. Пiсля того, як легка тарiйська i перська кiннота розвiялись по степу, вози перського табору розв'язались, i по мiсточках, перекинутих через рови, широка колона перського пiшого вiйська рушила в степ. Спереду вона виглядала як суцiльний ряд прямокутних плетених з лози i сирицi щитiв, а зверху, iз спостережних веж, -- це були шеренги во?нiв десь iз версту по фронту, якi повiльно рухались на вiдстанi сажня одна вiд одно?. А назустрiч персам iз степу таким же широким фронтом рухалась колона тарiйсько? пiхоти, i ?? переднiй ряд теж iшов iз плетеними щитами у два аршини заввишки i аршин завширшки. По боках колон пiхоти по десять вершникiв у ряд iшла важка укра?нська i перська кiннота. Бойовi порядки персiв i слов'ян були майже однаковi. Адже вони воювали вже давно. Укра?нцi в свiй час побували у всiх городах теперiшньо? персько? iмперi?. У мурах усiх перських, мiдiйських, лiдiйських, iудейських цитаделей стримлять наконечники скiфських стрiл. Навiть iм'я перського i укра?нського родоначальника звучить подiбно. У персiв це Тра?тана, а в укра?нцiв -- Тар'ягн. Але Богу було угодно, щоб вони змагалися за першiсть. I оце перси, завоювавши весь навколосередземноморський свiт, вирiшили пiдкорити ще й тарiйцiв, тих, кому перси колись прислуговували у власних хатах-хоромах. За щитоносцями iшов ряд во?нiв iз довгими списами, за ними -- два ряди укра?нських во?в з короткими списами, що ?х греки називають дротиками, за ними -- ряд лучникiв, за лучниками -- ряд пращникiв. У всiх на поясах висiли мечi, келепи а чи булави. Посеред колони тарiйських во?нiв у важкому кавалерiйському озбро?ннi ?хав на конi великий слов'янський князь Iдан. За пращниками на деякiй вiдстанi ?хало триста бойових колiсниць-тачанок, запряжених парою коней, iз вiзничим-щитоносцем i лучником на них. Вони пускали стрiли у супротивнi ряди, коли все iнше вiйсько лише мовчки зловiсно зближувалось. Колiсницi втручалися у бiй тодi, коли перших п'ять рядiв уже зчiплювались у напираючi один на одного розрiзненi гурти. А за колiсницями знову iшов фронт пiхотинцiв, але вже не рядами, а суцiльно розрiдженою масою, тримаючись один вiд одного на вiдстанi пiвсажня, озбро?них хто чим попало. На вiдстанi пiвверсти один вiд одного обидва вiйська зупинились i вирiвняли ряди. Посеред смуги степу, яка пролягла мiж двома вiйськами, росло декiлька невисоких кущикiв дико? вишнi, i раптом з них вискочив за?ць. За?ць побiг посерединi. З тарiйських рядiв зразу вихопилось з пiвсотнi вершникiв i погнали за зайцем, за?ць збивав свiй бiг до персько? колони, але слов'яни немов не бачили ворожого вiйська, i ?хнi стрiли збивали пил то попереду, то позаду зайця. Нарештi одна стрiла проткнула зайця, вiн зойкнув, пiдстрибнув i впав, i зразу козак, що пiдлетiв до зайця, пiдхопив його списом i погнав назад до сво?х. В той час як козаки полювали зайця, тарiйськi ряди дещо змiшались, слов'яни кричали, свистiли, галалакали, немов перед ними не було найсильнiшо? у свiтi армi? персiв. А коли за?ць нарештi був убитий, над полем прогримiло могутн? "у-ра-а-а!", "слава!". Перси ж у чужому степу почували себе незатишно, i оцi тарiйськi бучнi розваги i веселощi перед бо?м ?х не радували. Один iз наближених царя Дарiя навiть сказав: -- Вони нас зневажають, чи що? Ще коли перси лише переправлялися через Дунай, а п'ять тарiйських племен радили Раду, вони вже дивилися на це незчисленне вiйсько як на здобич, яка сама прийшла до них у степ i по не? не треба томити коней десь аж до ?гипту. Незчисленний обоз, незчисленнi бойовi обладунки i незчисленнi смертi. Коли пiсля тижневого походу вiйсько царя Дарiя залишилось без харчiв i води i вже хотiло повертати назад, укра?нцi заманювали його подалi вiд лiгва, наче звiра на полюваннi. Вони знарошне дали персам можливiсть захопити декiлька отар овець i худоби, а кiлька козакiв спецiально потрапили в полон, щоб вказати ?м шлях до недалеко? рiки Буг, де б усьому перському вiйську було вдосталь води i воно не повернуло назад до Днiстра. А тут, аж за Днiпром, бiля Азовського моря, тарiйцi вирiшили дати бiй. Загучали труби, ударили литаври -- i колони рушили на зближення. Десь коли зблизились на вiдстань ста аршин, засвистiли стрiли, зафурчали ядра, кiннота вирвалась по флангах i вв'язалась у рубку; а ряди пiхоти мiрно iшли, пришвидшуючи темп, i коли колони зблизились на двадцять аршин, звились по крутiй тра?кторi? дротики i шугонули помiж ворожих рядiв, а щитоносцi великих щитiв повернули щити руба, i помiж них виступили во?ни з круглими щитами, оголеними мечами, занесеними булавами i келепами, i перших три ряди змiшались, i почалася сiча, рiзанина i гупання палиць; загримiли мечi персiв об круглi слов'янськi щити, i сарматськi довгi мечi кресонули по перських конiчних шоломах, по кованих щитах. Крики, iржання коней, трiск кiсток, i все покривав дзвiн металу об метал, i важке хекання, i пил; вже лучники вихопили мечi i пращники, i застигли вiйська на одному мiсцi, нiхто не хотiв вiдступати нi на крок. Вже бiйцi розпорошились по всьому полю, скiльки могло окинути око, групами i поодинцi, намагаючись одне одного вбити, i князь Iдан бачив з коня, що сила наткнулась на силу. Замелькали мiж просвiтами бойовi колiсницi, величезна напруга бою ставала до неба стовпом сивого пилу. I вже кiннота князя Скопи i князя Такаслава набирала темпу, замаячивши на обрi?, i перси почули могутн? "а-а-а!". З пiвденного i пiвнiчного бокiв у фланги поля бою мчала легка скiфська кiннота. Загучали перськi сурми до вiдступу, i щитоносцi великих плетених щитiв почали пробиватися наперед i шикуватися в ряд, а перськi во?ни виривалися з бою i ставали за стiну щитiв, ощирену довгий списами, яка повiльно вiдступала до табору i кучилась. Проте цар Дарiй бачив, що пiхота не встигне втягнутися в табiр, як буде розметена могутньою лавиною укра?нсько? кiнноти. Тодi цар Дарiй вирiшив увести в бiй сво?х 10 тисяч безсмертних -- важку кавалерiю, яку набирали лише з персiв. П'ять тисяч важко? персько? кiнноти -- п'ятьма колонами iз хiлеархами на чолi, по п'ять вершникiв у ряд легким клусом рушили назустрiч князю Скопi i п'ять тисяч -- назустрiч князю Такаславу. Вершники в залiзнiй бронi, в конiчних шоломах, з мечами в аршин завдовжки, луками i колчанами. В кожного коня металевий налобник i в кожного вершника важкий спис напереваги. I вдарилась легка тарiйська кiннота об залiзнi лави персько? кiнноти, i запiнилась, як вода, перед гранiтною стiною, а тим часом перська пiхота в бойовому порядку вiдступила за рови. Загучали кавалерiйськi сурми, i безсмертнi позадкували коней, вiдмахуючись мечами, змикали ряди, хоча дехто з них i лишився на полi, а декого вихоплювали з сiдла хлисткi тарiйськi аркани, але без великих втрат безсмертнi вiдступили за рови. На валах перського табору стали суцiльною стiною дерев'янi щити, а за ними во?ни з великими луками; бризнули в поле довгi комишевi перськi стрiли. Лави укра?нцiв вiдхлинули, пiдбираючи зброю, добиваючи поранених i здираючи рушники з ворожих голiв. Поле було густо всiяне трупами, наче великими клаптями барвисто? матерi?, живi люди ходили помiж мертвих i вмираючих i щось там порпались, а чорне вороння ще лише кружляло над ?хнiми головами, але на землю не сiдало. Трупи ще були занадто свiжими. Ще день не закiнчився, але на сьогоднi битва вже закiнчилась. Суха земля вбирала гарячу кров, i перси вперше за весь похiд вiдчули завзяття тарiйського великого бою. Зiбрав цар Дарiй сво?х радникiв i захотiв послухати ?хньо? ради. Горбiй, старший радник царя Дарiя, сказав: -- О цар царiв! Я давно вже знав з чуток про войовничiсть цього народу, а тут ще бiльше в цьому переконався, побачивши, як вони знущаються над нами. Тому моя рада така: з настанням ночi залишити на волю долi поранених, хворих i слабосилих во?нiв, а також частину вiйська, яке змогло б деякий час обороняти табiр, а самим з найрухомiшою частиною вiйська вийти з табору нiби для нападу на скiфiв з тилу. Насправдi ж треба скорiше рушати до переправи на Дуна?, поки скiфи ?? не зруйнували i поки iоняни не попливли додому. Коли настала нiч, цар Дарiй виконав цю пораду. Залишивши половину вiйська i поранених та хворих, важкий обоз iз награбованим i всiх в'ючних ослiв, цар Дарiй Ахаменiд вислизнув з табору, наказавши охороняти його до повернення. Того вiйська, яке Дарiй забрав iз собою, було вже менше, нiж третя частина. Наступного дня перси вперто захищали табiр, а коли тарiйцi взяли його штурмом, перси падали на колiна i просили про пощаду. Укра?нцi нишпорили по табору, шукаючи Дарiя, а коли дiзналися, що вiн утiк, князь Iдан сказав: -- Лисиця утекла з капкана, вiдгризши собi лапу. Проте до Дунаю звiдси було далеко, перси блукали десь у степу, а тут перед тарiйцями був багатющий табiр i обоз 700-тисячного вiйська. Здобич була така багата, що нi один во?н, нi одна укра?нська сiм'я не залишилась обдiленою. Безлiч возiв, колiсниць, хороших мечiв, панцирiв, казанiв, ножiв, кiнсько? збру?, схiдних тканин, шоломiв, наметiв, рiзного господарського начиння, сокир, кресал, одежi, взуття, рабiв. Тарiйцi скликали Великий круг i стали дiлити здобич. Доки дiлили здобич, ховали убитих, бенкетували на могилi полеглих, минуло три днi. Тим часом пройшли сильнi дощi i змили в степу свiжi слiди, а тому, що навколо весь час снувало вiйсько, старих слiдiв було безлiч. Коли вляглася радiсть перемоги i здобичi, укра?нцi вирiшили перейняти персiв бiля мосту, i все кiнне вiйсько кинулося найкоротшими шляхами до переправи, а пiше, перешикувавши колони i органiзувавши обоз, рушило слiдом за персами. Коли князь Скопа, який очолював кiнноту, пригнався де мосту, царя Дарiя ще там не було. Тарiйцi зiгнали з берега захиснi iонiйськi загони, i тi вiдпливли вiд берега. Тодi князь Скопа сказав грекам: Iоняни, призначене вам для чекання число днiв минуло, i ви, залишаючись тут, чините неправильно. Бо ж ви лише зi страху залишались тут. Тепер скорiше руйнуйте переправу i йдiть вiльними додому, дякуючи богам i скiфам. Iоняни стали радитись. Афiнянин Мiльтiад, полководець i тиран херсонесцiв, що на Гелеспонтi, подав раду слухатися скiфiв i звiльнити Iонiю. Тиран Гiстiей з Мiлета -- напроти. За його словами, кожен iз них ? тираном милiстю царя Дарiя. Якщо ж царя Дарiя не стане, то нi вiн, Гiстiей, i нi хто iнший не зможе зберегти сво?? влади над мiстом, бо кожне мiсто вибере собi народне управлiння замiсть тирана. Прийнявши раду Гiстiея, iоняни вирiшили зруйнувати мiст лише з боку скiфiв на вiдстань польоту стрiли, щоб тарiйцям здавалось, що вони ?х послухали i не придумали ще чогось супроти грецьких кораблiв. Гiстiей же вiд iменi iонян сказав: -- Ви, скiфи, дали нам добру пораду. Ось бачите, ми вже руйну?мо мiст, а ви йдiть добивайте Дарiя. Тарiйцi повiрили i повернули у степ. Шукаючи ворога, вони йшли тудою, де була трава для коней, думаючи, що i цар Дарiй так iтиме, але перси йшли старою дорогою i лише завдяки цьому ледве знайшли переправу, до яко? добрались уночi. Коли ж перси не застали мосту, ?х охопив страх. Цар Дарiй наказав ?гиптяниновi, який мав дуже гучний голос, погукати мiлетянина Гiстiея. Гiстiей зразу подав кораблi, щоб сполучити мiст з берегом. З тих пiр укра?нцi вважають iонян нiкчемнiшими i продажнiшими боягузами з усiх людей i цiнують ?х як хороших рабiв, якi найвiдданiшi сво?му господаревi i найменш схильнi до втечi. Мудрiсть предковiчна Той, хто не оцiню? власних сил i не зважа? на сили ворога, -- приречений на загибель. Якщо ворог сильний i нi в чiм не стримний, треба йому погрожувати, огризатись, вести розвiдку його слабких мiсць i ухилятись вiд бо?в. Навiть сильним, мудрим i можновладним доводиться вичiкувати слушно? нагоди. 18. Року Божого 493 до ново? ери Слов'янський князь Арiслав одружився на дочцi фракiйського царя Тiрея. 19. Року Божого 465 до ново? ери Великим князем тарiйським став слов'янський князь Артур, син Арiслава. 20. Року Божого 451 до ново? ери Великим князем тарiйським став Сокiл, син слов'янського князя Артура. Матiр'ю його була грекиня, iстрянка Оксана. Князь Артур загинув вiд пiдступу князя волинян Спрагаслава. Престол перейшов до князя Сокола разом iз однi?ю з жiнок князя Артура Опi?ю. Смiливий i хоробрий, князь Сокiл зовсiм не любив тарiйських звича?в. Коли йому доводилося вступати з вiйськом в межi мiста борисфенiтiв Борисфена (Ольвi?), (борисфенiти самi себе звуть мiлетянами), князь залишав почет перед мiськими воротами, а сам заходив у мiсто, наказавши позамикати ворота. Тодi князь Сокiл скидав укра?нську одежу i одягався в еллiнську. У цьому вбраннi вiн ходив по базарнiй площi без тiлоохоронцiв i почту. Князь Сокiл не тiльки дотримувався грецьких звича?в, а навiть здiйснював жертвоприношення за обрядами еллiнiв. Так було не раз, i князь Сокiл навiть побудував собi будинок у Борисфенi i поселив там мiсцеву жiнку. А одного разу князь Сокiл захотiв прийняти посвячення у та?нства Дiонiса. I ось коли треба було приступати до та?нств, сталося велике знамення. У пишний палац князя Сокола, обгороджений стiною, у дворi якого стояли бiломармуровi стату?, сфiнкси, грифони, Богиня кинула свiй Перун, i палац загинув у полум'?, але, незважаючи на це, князь Сокiл все одно здiйснив обряд посвячення. Один iз грекiв, який розмовляв з тарiйцями, якi чекали пiд ворiтьми на свого князя, сказав: -- От ви, скiфи, осуджу?те еллiнiв за вакханiчну несамовитiсть. Кажете, що не може Божество робити людей безумцями. Смi?тесь з нас, що ми служимо Вакху-Дiонiсу, i нас охоплю? в цей час Божиста одержимiсть. А тепер ось ваш Великий князь Сокiл охоплений цi?ю одержимiстю, вiн не тiльки здiйснив та?нство Дiонiса, але й безумству?, немов одержимий Божеством. Якщо не вiрите, то iдiть, я вам покажу. Тарiйськi старшини пiшли за борисфенiтом. Вiн та?мно провiв ?х на стiну i посадовив у башту. Побачивши князя Сокола, який проходив у натовпi вакхантiв п'яний, укра?нцi дуже розсердилися, пiшли до вiйська i все розповiли. Коли князь Сокiл повернувся, зiбрали Великий круг i забрали у князя Сокола князiвську бартку, бунчук i булаву. Князь Сокiл утiк у Тракiю. Круг вибрав великим тарiйським князем Осьмака, сина дочки князя Земляслава. Князь Осьмак виступив походом на тракiйцiв. На Дуна? вони зустрiлися. Князь тракiйцiв Сiталак послав до князя Осьмака посла iз словами: -- Нащо нам нападати один на одного, ти ж син мо?? сестри, у тебе у руках мiй брат. Вiддай менi його, а я видам тобi твого брата Сокола -- i не будемо воювати. Князь Осьмак видав князю Сiталаку свого дядька по матерi, а взамiн одержав свого рiдного брата Сокола. Великий князь Осьмак хотiв було дати наказ тут же вiдрубати йому голову, проте старiйшина старiйшин передав князю Осьмаку волю Мало? ради. Тому що, взявши на себе присуд братовбивства, князь Осьмак бере грiх перед Ягною на весь народ, Рада старiйшин вимага?, щоб князь Сокiл був осуджений як лжевiстун. Адже вiн здiйснив чужий релiгiйний обряд. За рiшенням Ради волхвiв, князя Сокола запхнули у хуру сухого хмизу, запряжену волами, а хуру пiдпалили. Так тарiйцi дотримувались сво?? вiри. Мудрiсть предковiчна Хвороби, злиднi, глупота i муки -- це все нам за провини нашi. Страх перед Богом живе у душi людей. Найкраща, найбезкорисливiша, найсвiтлiша i найповнiша форма благочестя Богу -- суть у тому, щоб завжди у думках, на словах i на дiлi шанувати його щиро, чисто i безпорочно. 21. Року Божого 438 до ново? ери Великий князь укра?нського народу Арiслав хотiв визначити чисельнiсть свого народу. Для цього вiн наказав усiм тар'ягнам, якi користуються луком, принести по одному наконечнику стрiли в урочище Священнi Путi. В усi кiнцi сво?? велико? кра?ни -- вiд Вардани до Дунаю i до Пруту, вiд Чорного i Азовського морiв i до рiки Прип'ять i Пiвнiчного Бугу -- вiн розiслав гiнцiв, щоб власники лукiв здали по наконечнику стрiли старiйшинi селища, а кожен старiйшина здав ?х у город, а кожен город здав сво?му князевi, а кожен князь привiз наконечники в урочище Священнi Путi. Зiбраних наконечникiв стрiл було так багато, що нiхто не мiг ?х порахувати, навiть якби рахували ?х усе сво? життя. Тодi князь Арiслав наказав майстрам вилити з цих стрiл посудину для заведення священного трунку пiд час Великих з'?здiв з усiх укра?нських земель. Вийшла велика посудина яка вмiщувала 600 грецьких амфор хмiльного меду, i товщина стiнок цього казана була у шiсть пальцiв. Поставили цей баняк бiля ступнi Тар'ягна, яка залишилась великим вiдбитком на каменi з тих часiв, як тут подорожував Тар'ягн. На боках баняка було зображено три свiти: верхнiй, середнiй i нижнiй. У верхньому свiтi свiтило сонце i лiтали рiзноманiтнi птахи i комахи. У середньому жили тар'ягни, до?ли овечок, ловили коней, причащалися у Велико? Богинi, а також жили всякi звiрi i птицi, росли дерева, квiти i трава. У нижньому свiтi грифони терзали коней, леви ловили оленiв, пантери нападали на диких свиней. 22. Року Божого 429 до ново? ери Великим князем народу тар'ягнiв був волинський князь Атей. Багато походiв зробив князь Атей у всi кiнцi Укра?нсько? землi. Роксолани, сармати, слов'яни, кра?нцi-галичани ходили в походи пiд його бунчуком. Але цього князевi Ате?вi було мало. Зiбравши навколо себе найдоблеснiше вiйсько, яке його любило за доблесть i гарну статуру, князь Атей на Великому крузi оголосив, що, окрiм того, що вiн Великий князь, вiн буде ще й старiйшиною над старiйшинами, i вiйсько його пiдтримало. А старiйшина з роду Лiпослава був звинувачений у тому, що вiн брехливо поклявся вогнем дому князя Атея, який через це занедужав. Пiсля того як старiйшину старiйшин Доброслава стратили, князь Атей зразу одужав. Тепер князь Атей iз громадськими стадами не приходив у Полiсся на розподiл худоби мiж общинами, а жив у шестиколiсному возi i кочував у степу, присилаючи в городи дружину лише по данину: зброю, мед i хлiб. Через три роки ще бiльша гординя напала на князя Атея. На Священнiй Радi вiн оголосив себе ще й Великим волхвом, бо на цей час Великий волхв помер. У мiстi Борисфенi князь Атей карбував свою монету, на якiй був зображений власною персоною в шатах Колокнязя. Це великий грiх проти закону тар'ягнiв, -- говорили волхви помiж собою. -- Князь Атей не зна? та?нств волхвування. Адже Свiтовид заповiв владу старiйшин родовi Лiпослава, владу волхвiв -- родовi Арпослава, а владу князiв -- родовi Колослава. Хто хоче з'?днати ув однiй особi цю потрiйнiсть, той хоче дорiвнятись до богонародженого Тар'ягна. А це для народженого на землi -- зась. Це богохульство! Бо далеко людинi ще до досконалостi хоча ув однiй iз трьох цих царин. Тiльки як настане царство правди на землi, цi три царини людсько? дiяльностi не боротимуться одна проти одно?. 23. Року Божого 380 до ново? ери Князь Атей вступив у союз з македонським царем Фiлiппом i разом з ним завдав поразки царству одарискiв, поширивши сво? володiння за Дунай. Великий князь, старiйшина i волхв Атей говорив: -- Волхви завжди застерiгали нас iти за Дунай, бо туди не ходив Тар'ягн, але вони забули, що коли Тар'ягн боровся iз Кабаноголовим золотим шестиголовим злим змi?м, то вiн обiйшов цiлу землю, шукаючи, де живе той Змiй, який зберiгав душу Кабаноголового i перекидався горами, щоб вони бились одна об одну. Я вам, як Великий волхв, кажу: "Скрiзь на землi, де подорожував Тар'ягн, у майбутньому будуть жити укра?нцi, побудують церкви i будуть молитися Ягнi, Тар'ягну i Данi". Мудрiсть предковiчна Кожен народ мрi? про свiтове панування. Розумний не почина? безглуздих справ. Правуй, неухвально дотримуючись справедливостi. 24. Року Божого 339 до ново? ери Колишнiй союзник князя Атея Фiлiпп Македонський пiшов вiйною на князя Атея. З князем Ате?м не було пiших волинських, деревлянських, буковинських i подiльських полкiв. Цар Фiлiпп розбив князя Атея, захопив 20 тисяч жiнок i 20 тисяч племiнних кобил. У бою загинув i сам князь Атей, якому вже було 100 рокiв. Зазолотiв меч роду Сар'ягна, i вся Укра?на ходила пiд сарматськими бунчуками. Частина слов'ян вiдмежувалася вiд влади сарматiв i створила окреме князiвство в пониззi Днiпра i Криму. Греки називали цю кра?ну Мала Скiфiя. Але згодом i Мала Скiфiя визнала владу сарматiв. 25. Року Божого 331 до ново? ери Намiсник Александра Македонського у Тракi? Зопiрiон здiйснив похiд через укра?нськi землi до мiста Борисфена, де тарiйськi князi карбували свою монету. Сармати пiд проводом князя Ярослава знищили 30-тисячний корпус до одного во?на i греки так i не дiзналися, де вiн подiвся. 26. Року Божого 313 до ново? ери Лiсiмах, правитель Фракi?, пiсля смертi Александра Македонського зробив похiд на Укра?ну, переправившись через Дунай. Розбив кра?нцiв i галичан i взяв велику здобич. 27. Року Божого 179 до ново? ери Великий князь ки?вський Тар'я-Сарм-Гатал очолив спiльний похiд укра?нцiв у Малу Азiю. 28. Року божого 159 до ново? ери Велика княгиня ки?вська Тар'я-Сарм-Амага наказала покарати смертю князя Мало? Скiфi? Обода за те, що вiн самочинно напав на Херсонес, чим пошкодив торгiвлi, i настановила князем Мало? Скiфi? сина князя Обода -- Палкого. 29. Року Божого 63 до ново? ери Князь Мало? Скiфi? Тар'я-Слов'ян-Палкий виступив проти Херсонеса, Боспору i Понтiйського царства в союзi з роксоланами, але був розбитий, i його столиця Неаполь Скiфський була взята. Боспор припинив сплачувати тар'ягнам данину. 30. Року Божого 36 до ново? ери Великим князем народу тарiйського став Тар'я-Сарм-Алан. Пiд його прапором укра?нський народ ходив походом на Мiдiю та Вiрменiю. З великою кiлькiстю полонених та iншо? здобичi алани повернулися додому. НОВА ЕРА 31. Року Божого 50 ново? ери Великим князем землi укра?нсько? став Тар'я-Вол'ягн-Скiра. За його князювання волиняни давали лад усiй Тарiйськiй землi. Князь Скiра ходив з дружиною по дань до роксоланiв, сарматiв, слов'ян, волинян i галичан. Скрiзь сiяв мир. Народ був численний i трудився в полi, в лiсi i на випасах. Нiхто не смiв нападати на тар'ягнiв. ?хнi мечi взялися iржею, бо Ягна послала на Укра?нську землю великий мир. Венедськi володiння простяглися вiд Пiвнiчного Кавказу i до Балтiйського моря та Дунаю. 32. Року Божого 312 Готський король Германарекс iз долини рiки Рейн пройшов з мечем i вогнем по укра?нськiй землi аж у Крим. Галичини, волиняни i слов'яни платили йому тяжку данину. Готи зрiвняли з землею столицю Мало? Скiфi? Неаполь Скiфський i осiли в Криму. Мудрiсть предковiчна Хочеш миру -- готуйся до вiйни. Во?на годуй i бережи в мирний час, а в час вiйни посилай на бiй. Якщо нема вiйська або золота, не сподiвайся на перемогу. 33. Року Божого 371 Роксоланськi мисливцi загнали чарiвного Оленя, i вiн перейшов через Сиваш у Крим. З того часу шлях Оленя став зватись "Переправа Бика" або "Боспор". За Оленем рушило плем'я роксоланiв-гунiв. Так вони знайшли пряму дорогу на Крим, а не в обхiд Меотiди (Азовського моря), як ранiше. 34. Року Божого 373 Старий король готiв Германарекс, який володiв Кримом, дiзнався, що за Переправою Бика у княгинi Гуни, жiнки покiйного князя Гуна, ? прекрасна дочка Людмила. Вiн послав свого брата Велiмира i сина Рандвера, щоб посватали йому Людмилу, яку звали Прекрасна, бо кращо? за не? не було в околишнiх князiвствах. Вона мала лебедину шию, великi синi очi i бiле-бiле густе волосся, яке сягало аж до п'ят. Дядько Вiнiтарiй пiдмовив Рандвера, щоб вiн висватав Людмилу-Лебiдку для себе, адже Герман-король вже мав бiля ста рокiв. Як тiльки Рандвер побачив Людмилу, вiн зразу закохався в не? i послухався ради свого дядька. Вони полюбили одне одного, але коли прибули в Германград, король Герман звелiв повiсити свого сина Рандвера. Коли Рандвера привели до шибеницi вiн попросив, щоб йому принесли мисливського сокола, обскуб йому пiр'я i звелiв послати в подарунок Германарексу. Рандвера повiсили. Коли ж Герман побачив того обскубаного сокола, зрозумiв, що так само як безпорадний обскубаний сокiл, така беззахисна його держава без молодого королевича, бо вiн старий i нема в нього сина. Одного разу Германарекс повертався з полювання зi сво?ми людьми i побачив Людмилу, яка сидiла на пеньку i вичiсувала коси. Король звелiв затоптати ?? копитами коней. Як почула про це мати Людмили Гуна, то намовила сво?х синiв Руса, Яса i Орида помститись за Людмилу. Для цього вона сплела ?м залiзнi сорочки i викувала залiзнi шоломи. Також порадила, що коли при?дуть до короля Германа, щоб нападали на нього вночi. Рус i Яс будуть рубати йому руки i ноги, а Орид -- голову. В дорозi брати запитали наймолодшого Орида, як вiн збира?ться ?м допомагати. Вiн сказав, що пiдтрима? ?х, як рука ногу. Рус сказав, що нiколи такого не було, щоб рука була пiдтримкою для ноги. Також були вони сердитi на молодшого брата, бо вiн був у матерi пестунчиком i вона його найбiльше любила. I вони вбили Орида. Пiзнiше Рус посковзнувся i пiдперся рукою. Тодi вiн сказав: "Ось рука i пiдтримала ногу, краще б Орид залишився живим". Коли прийшли в поко? до короля Германа, вiдрубали йому руки i ноги. Вiн прокинувся i став кричати. Тут сказав Яс: "Злетiла б йому голова, якби Ор був живим". Збудилась челядь Германа, але не могла побити братiв мечами, бо в них був дуже мiцний бойовий обладунок i вони вправно володiли мечами. Тодi король Герман звелiв побити ?х камiнням, i вони впали мертвими. Сам володар Германарекс теж помер. Як померли Рус i Яс, на них скiнчився родовiд князя Гуна i князем став юнак з роду Роксоланiв --Володимир. 35. Року Божого 375 Таким чином, внаслiдок намови Рандвера його дядько Вiнiтарiй став королем готiв замiсть Германа. Вiн пiшов вiйною проти волинян, якi перестали платити данину готам-германцям, i у першiй битвi був розбитий об'?днаними силами волинян, галичан i слов'ян. 36. Року Божого 378 Готський король Вiнiтарiй пiдступно напав на волинян у той час, як союзнi ?м вiйська тар'ягнiв вiдiйшли, розбив венедського князя Божа, а його 70 старiйшин розiп'яв, 37. Року Божого 379 До князя роксоланiв Тар'я-Гуна-Володимира прийшли посли вiд iнших тарiйських земель -- кра?нсько?, галицько?, волинянсько?, слов'янсько? -- i сказали: -- Великий княже Володимире, ось уже бiльше року, як готи-германцi чинять безчинства в Араянi, але ж вони тво? данники, то чи не взяв би ти нас пiд свою звитяжну руку i не покарав зайд. Цього ж року князь роксоланiв-гунiв Володимир у спiлцi з сарматським князем Язигом учинив з готами три битви. З перших двох бо?в Вiнiтарiю удалося вивести готiв з уцiлiлим ядром вiйська, щоб знову сполчитись. На третю битву до роксоланiв i сарматiв при?дналися слов'яни, волиняни, галичани i кра?нцi. Князь Володимир, по давньому тарiйському звичаю, подiлив вiйсько на три частини. Наздогнав вiн готiв у верхiв'ях рiки Пiвденний Буг. По центру вiн поставив сарматську i слов'янську пiхоту на чолi з сарматським князем Язигом, з право? руки кiнних слов'ян i волинян на чолi з князем Мечиславом, а з лiво? руки став сам iз вершниками i козаками вiд галичан i кра?нцiв. Коли князi Язиг i Мечислав притисли короля Вiнiтарiя до його укрiпленого табору, вiн, залишивши заслону з важко? пiхоти, почав вiдступати вниз за течi?ю Бугу по, здавалось, вiльному шляху, i коли вже готи радiли, що вийшли з битви, князь гунiв Володимир перетнув ?м шлях iз свiжою кiннотою. Князь Володимир убив короля готiв Вiнiтарiя стрiлою у шию. 38. Року Божого 380 Упочив Великий князь ки?вський Тар'я-Гун-Володимир, i сiв на отчому столi його старший син Данко. 39. Року Божого 399 Вокняжився в городi Ки?вi Милодух, син князя Данко, i був вельми недуж, i правила при ньому його жона Рада. Через рiк народила вона сина, названого Ахiлом, а що це був у не? з князем Милодухом ?диний довгожданий син, то звали його ще й Богом даним -- Богданом. 40. Року Божого 411 Ходив князь роденський Улич з полками вiд гунiв, сарматiв, слов'ян, волинян, галичан i кра?нцiв у Грецьку землю по дань. 41. Року Божого 420 Пруги велi? найшли на землю Тарiйську вiд Карпат i до самого Днiпра i також на землю Деревську, Северську i на луги; був голод великий, i прийшла чума з кра?н полуденних, i забрала багато життiв. 42. Року Божого 422 Великим князем ки?вським став молодший брат князя Данка -- князь Рогволод. 43. Року Божого 438 Великим князем ки?вським i всi?? землi Укра?нсько? став син князя Милодуха i княгинi Ради Ахiл-Богдан. 44. Року Божого 440 Вдруге прислали вiрмени послiв сво?х у Тарiйську землю просити помочi. Iзрядив Великий князь ки?вський Богдан-Ахiл рать велику, i пiшла вона пiд рукою слов'янського князя Поляна, i дiйшла до землi Гурартiйсько?, i зiтнулася з персами, але персiв не перемогли. 45. Року Божого 444 Бiлогорватськi i лужськi, i сарматськi, i слов'янськi, i галицькi, i кра?нськi князi ходили за Дунай i вернулися iз здобиччю i полоном великим. 46. Року Божого 447 Мiсяця березоля Великий князь ки?вський Тар'я-Богдан-Ахiл прийшов на Дунай з великою раттю i незлiченними лодiями, перед тим потрощивши грецькi тамги ущент коло Херсонеса Сарматського. За три тижнi вiн одбив у Схiдно? Римсько? iмперi? область Сiрмiю, взяв приступом Нiшаву, могутню Сардику i усi городи мiж Дуна?м i Гемськими горами. Всю Тракiю i Мезiю разом. Похiд спричинила несплата Вiзантi?ю 230 лiврiв золота, яке Вiзантiя платила щорiчно ще з 411 року, коли на них ходив походом Великий князь ки?вський Данко. 47. Року Божого 448 У стольний город Ки?в уступило вiзантiйське посольство. Учасник цього посольства грек Прiск писав, що не тiльки гуни, сарми, слави, венеди, галичани i кра?нцi, але i iншi народи Скiфi? любили Ахiла- Богдана, цього дивного мужа, за його великi доброчинностi i за правосуддя. Багато грекiв i римлян служили йому. Нiхто з дотеперiшнiх князiв Скiфi? та iнших земель не вчинив бiльше великих справ за Ахiла. Його володiння простяглись за острови на океанi, i не тiльки народи Скiфi?, але i греки та римляни -- його данники. У зазначений час ми, посли Захiдно? Римсько? iмперi?, стали перед Ахiлом при входi свiтлицi, в сiнях. Тут кравчi за звича?м землi цi?? пiднесли нам келихи, але перед трапезою ми помолилися за ?хнього царя. Випивши, ми зайшли у свiтлицю i сiли на вказанi нам мiсця. Лави стояли попiд стiнами свiтлицi i навколо довгих столiв. Посерединi, за окремим столом, сидiв Ахiл в крiслi з золотими лев'ячими головами. Позад нього, вище на кiлька схiдцiв, було його царське мiсце з пологом iз рiзних дорогих тканин. Первоповажнi мiсця були суть за столом управоруч. Ми сидiли з лiвого боку. Вище нас, але нижче князя Ахiла, усiвся Борич, найзнатнiший серед скiфiв во?вода. Конюший мостився праворуч царського мiсця. Навпроти Ахiла сидiли обидва його сини -- старший Богдан i менший Роксолан. Вишуканi страви подавались на срiбних тарелях, а перед Ахiлом була поставлена дерев'яна миска. Вiн був у всьому стриманий. Гостям пiдношено золотi i срiбнi келихи, а в нього була дерев'яна братина. Одiж на ньому також була проста. Лише висячий при боцi меч i пiхви були оздобленi золотом i дорогоцiнним камiнням, як у всiх знатний скiфiв, проте нi шнурки черевикiв, нi комонна збруя не були оздобленi золотом, так як у всiх знатних скiфiв. З настанням сутiнок, коли були запаленi свiчки, тарiйцi заспiвали гiмн. Спiвали дуже гарно, пiсня звучала могутньо i злагоджено, аж вiд ?? звучання терпла спина i вiдчувалося корiння волосся на головi: Араяно, Берегине, рiдна мамо, Пiд знамена жовто-синi дружно станьмо, Офiруймо на вiвтар звитяжцiв славу, Як зiницю, бережiм свою державу. Приспiв: Житнiй колос, Тар'? голос, синi води: Золотий Тризуб -- народу вiчне древо. Хай живе козацька слава малинова, Хай святиться наша вiдданiсть крицева. Араяно! Стольний Ки?в -- тво? серце! Голубий Днiпро iз того серця лл?ться. Три?диний боре Змiя булавою! Укра?но, ми пиша?мось тобою! Приспiв: Житнiй колос, Тар'? голос, синi води: Золотий Тризуб -- народу вiчне древо. Хай живе козацька слава малинова, Хай святиться наша вiдданiсть крицева. Укра?нцi! У ?днаннi наша сила. Землю й волю боронiть, щоб не змалiла. Вiд Вардани до Дунаю наша мова Хай луна?, як трембiта свiтанкова. Приспiв: Житнiй колос, Тар'? голос, синi води: Золотий Тризуб -- народу вiчне древо. Хай живе козацька слава малинова, Хай святиться наша вiдданiсть крицева. Спiвали всi злагоджено i мелодiйно, з насолодою й утiхою. Потiм прийшли три спiвцi i почали спiвати про подвиги Ахiла i його богатирiв. Багато хто стиха ?м пiдспiвував, декотрi жваво говорили про його вiйськовi походи, дiди ж, виснаженi лiтами i розморенi медом, просльозились, згадуючи молодiсть свою, i силу, i звитягу, яка перейшла у пiсню. За спiвцями виступили скоморохи з рiзними викрутасами, кривляннями, танцями i жартами 48. Року Божого 447 Греки пiдiслали шпигуна, щоб отру?ти Богдана-Ахiла, але це ?м не вдалося. 49. Року Божого 451 Великий князь ки?вський Богдан-Ахiл, якого римляни називали Атгiлою Бичем Божим, зiбрав пiд сво? жовто-блакитне знамено гунiв-роксоланiв, сарматiв-аланiв, слов'ян-русiв, волинян-склавiв, кiмарiйцiв-галичан, кра?нцiв-тиверцiв, лемкiв, карпiв, чорних горватiв, подолян, трокiв та букачiв. Такою могутньою Укра?на була хiба що за князя Кияна. Князь Богдан-Ахiл розбив об'?днанi сили римлян, галiв i германцiв на Каталунських полях у Францi? i почав громити Пiвнiчну Iталiю. Римська iмперiя змушена була вдво? збiльшити данину золотом Укра?нi. Замiсть трьохсот лiврiв золота рiчно -- сiмсот лiврiв золота рiчно. Готи-германцi спiвали у сво?х сагах: "Ахiле, мудрiстю рiвний Соломону! Але Соломон, при всiй сво?й величностi не мав поряд себе стiлькох витязiв, скiльки ?х бачив Бiтерольф при дворi можновладного Ахiла". Готський лiтописець Йордан писав: "Ахiл, володар усiх гунiв, можновладець небачений у свiтi племен цiло? Скiфi?, достойний подиву в його невiродайнiй славi серед усiх. Любитель вiйни, сам був людиною помiркованою, вiдзначався свiтлим розумом, був приступний для тих, хто потребував допомоги, i прихильний до кожного, в кого раз повiрив". Грецький лiтописець Прiск писав: "Великий князь великого народу, господар досi нечувано? могутностi, царств Скiфi? та Германi? самодержець, вражаючий жахом Захiдну i Схiдну Римськi iмперi?, незлiченнi пiдкоренi ним мiста не пiддавав пограбуванню, а милостиво обкладав щорiчною даниною". 50. Року Божого 454 Помер Тар'я-Ама-Роксолан-Гун-Милодух-Богдан-Ахiл. Готи вiдпали вiд його держави. 51. Року Божого 489 Великим князем землi Тарiйсько? -- Укра?ни -- став Тар'я-Вол'ягн-Троян. Вiн упорядкував землю тар'ягнiв, обмеживши ?? лише заповiтними землями вiд Дунаю до Кавказу. Ходив походом на Вiрменiю i примусив грекiв вiзантiйських платити дань. Його правлiння було благодатне для укра?нського народу i залишилось у пам'ятi народнiй як золоте правлiння князя Трояна, який пiкся за благо народу свого, був справедливий, мало ходив на вiйну. 523 року Великий князь Троян помер. 52. Року Божого 527 Великим князем ки?вським i всi?? Укра?нсько? землi став Тар'я-Слов'ян-Ант. Вiн зiбрав дружину i ополчення в похiд за Дунай, у Тракiю, але був розбитий Германом -- римським намiсником у Тракi?. 53. Року Божого 531 Рим призначив полководця Хiльбудiя (венеда за походженням) охороняти кордони Римсько? iмперi? по рiцi Дунай. Хiльбудiй неодноразово переходив Дунай i забирав укра?нцiв у полон, щоб потiм продати в рабство. 534 року Великий князь Ант зiбрав князiв з дружиною i ополчення во?в, перебив римськi полки, якi перейшли на цей бiк Дунаю, у тому числi i перевертня Хiльбудiя убив. Дружина билася на конях i в повному бойовому обладунку при панцирах, двох списах, луках i мечах; во? -- у тих обладунках i при збро?, яку хто собi надбав, а чи одержав у спадок вiд дiда-прадiда; козаки ж -- при повнiй збро?, але лише в шароварах -- голi по пояс i без шоломiв, бо ?хньому стану не страшна була смерть, а люба лише бойова звитяга. 54. Року Божого 535 Великий князь тар'ягнiв Ант з усiм вiйськом перейшов на римський берег Дунаю, напав на Тракiю i багато римлян пограбував i обернув у рабство, женучи поперед себе додому. 55. Року Божого 540 Великим князем землi Укра?нсько? став Тар'я-Слов'ян-Склавин. У 546 роцi римський iмператор Юстинiан послав посольство до князя Склавина, щоб, вiддавши йому мiсто Турин-на-Дуна?, домовитись, аби укра?нцi оберiгали пiвнiчний римський кордон, але князь Склавин не пристав на цю угоду. У 547 роцi укра?нцi на чолi з князем Склавином захопили Iлiрiю аж до Епiдамана, вбиваючи i обертаючи в рабство всiх на сво?му шляху. Начальник Iлiрi? з 15-тисячним вiйськом стежив за ними, але в бiй вступати побоявся. 551 року князь Склавин з 30-тисячним вiйськом перейшов Дунай. Начальники римського вiйська Iлiрi? i Тракi? вступили з ним у розгорнутий бiй, але були розбитi i ганебно втекли. Князь Склавин змусив до ганебно? втечi також кiнний загiн Асбада, взяв приступом приморське мiсто Топер, де разом з гарнiзоном зiбралося 15 000 вiйськ. Року 552-го Великий укра?нський князь Тар'я-Слов'ян-Склавин з вiйськом наблизився на один денний перехiд до Константинополя, проти нього iмператор вислав вiйсько на чолi з синами покiйного полководця Германа, але воно не наважилось вступити в бiй. Укра?нцi взяли величезну здобич i повернулись додому. 581 року, коли Великий ки?вський князь Склавин лаштувався в похiд за Дунай, за вiйськом знялося багато слов'ян, i венедiв, i кра?нцiв з сiм'ями i домашнiм скарбом. Вони пройшли через усю Елладу, i по кра?нi Фесалонiка, i по Фракiйських провiнцiях. Взяли багато фортець i мiст, завоювали кра?ну, сiли як у сво?й власнiй. Вони стали багатi, нажили багато золота й срiбла, табуни коней i багато збро?. Вони навчилися воювати краще за римлян. 56. Року Божого 602 Не було богатирiв i пророкiв на Укра?нськiй землi. Бусурмани на чолi з ханом Аваром прийшли з-за Волги, напали спочатку на гунiв-роксоланiв, тодi на сарматiв-аланiв i розбили ?х. У 603 роцi роксолани-гуни i сармати-алани об'?дналися в одну кра?ну, яка називалась Вартанiя, iз стольним мiстом Варта на рiцi Варданi. Кра?нцi i галичани об'?днались у кра?ну Славiю iз стольним мiстом Переяслав-на-Дуна?. Слов'яни i волиняни об'?днались у кра?ну Куявiю iз стольним мiстом Ки?вом на Днiпрi. Аварам вони платити дань i терпiли вiд них велику наругу. 57. Року Божого 635 Ки?вський князь Тар'я-Слов'ян-Дiр очолив боротьбу укра?нцiв проти аварiв i об'?днав Куявiю i Вартанiю. 58. Року Божого 700 Великий ки?вський князь Тар'я-Дiр-Рус об'?днав усю державу Троянову, тобто Вартанiю, Куявiю i Славiю, в одну державу, яка стала називатись Рус. Руси розбили аварiв i прогнали ?х з укра?нських земель за Дунай. 59. Року Божого 860 Великий ки?вський князь Тар'я-Слов'ян-Оскольд з князями, дружиною i воями ходив походом на Вiзантiю вимагати дань. Був обплутаний константинопольськими церковниками i тайно прийняв ?вангелiзм. 880 року ходив князь Оскольд iз князями чернiгiвським, переяславським, деревлянським дружиною i воями у похiд до Хвалинського (Каспiйського) моря на Арабський халiфат, але повернувся без здобичi. У 882 роцi була у Тарiйськiй землi велика смута i печаль. Кияни, а за ними i весь укра?нський народ дiзналися, що ?хнiй Великий князь Оскольд тайно сповiду?ться грецькому попу. Вся люднiсть, боячись гнiву Перуна, повстала, i князь Оскольд був побитий камiнням. На ки?вський стiл кияни запросили новгородського князя Олега. 60. Року Божого 882 Великим ки?вським князем став Олег. У 907 роцi пiшов Великий ки?вський князь Олег з дружиною i воями усi?? укра?нсько? землi, всього вiйська 80 тисяч, походом на Вiзантiю. Вiзантiя заплатила одноразову плату по 12 гривен на кожного во?на та ще данину городам земель тарiйських, якi споряджали во?в у похiд. У 909-910 роках ходив Великий ки?вський князь Олег з князями, дружиною i воями у землю роксоланiв. Там разом з роксоланами побудував кораблi на Каспiйському морi i поплив разом з ними в похiд на пiвденне узбережжя Хвалинського моря. Взяв здобич велику i через два роки повернувся в Ки?в. 912 року Великий князь ки?вський i всi?? Русi помер. 61. Року Божого 922 Великим ки?вським князем i всього укра?нського народу став Iгор. Князь Iгор пiдкорив повсталих деревлян i наклав на них бiльшу данину, нiж за князя Олега. У 923-925 роках воював князь Iгор проти волинського князя Улича, який сидiв з родами в низах Днiпра. Великий ки?вський князь Iгор взяв приступом столицю венедiв-уличiв Пересiчен. Частина венедiв з князем Уличем вiдступила на корiннi волинськi землi по рiцi Буг, а тi, якi залишились, стали платити дань князю Iгорю. У 944 роцi Великий ки?вський князь i усi?? Укра?нсько? землi Iгор з князями, дружиною i воями пiшов на Вiзантiю. Iмператор вислав назустрiч послiв з дарами, але договiр про дань з Вiзантi?ю пiдписали менш вигiдний, нiж за князя Олега. 943 року здiйснив князь Iгор морський похiд на царство Грузинське. Взяв городи Дербент i Бердаа i повернувся у Ки?в зi здобиччю. 945 року Великий ки?вський князь з дружиною пiшов по Руськiй землi по дань. Зiбрав дань i повернув на Полоцьк, а тодi подивився, i здалося йому, що мало зiбрав з деревлян, i захотiв ще взяти. Деревлянськi визначнi мужi сказали: "Внадиться вовк до овечок, то, поки всю отару не винесе, не забуде". Повстали деревляни, полонили князя Iгоря, нагнули двi берези i прив'язали князя за одну й другу ноги, а потiм берези вiдпустили. 62. Року Божого 946 Княгиня Ольга, жiнка Iгоря, разом з дружиною зробила похiд на Коростень. Взяла його приступом i багатьох скарала на смерть. На деревлян же наклала данину ще бiльшу, нiж за князя Iгоря. 956 року княгиня ки?вська Ольга, яка тимчасово замiщала свого сина Святослава Iгоровича, на ки?вському столi, вiдвiдала з посольством Константинополь. З нею було 20 бояринь, 42 купцi i 40 чоловiк прислуги. Взяла княгиня Ольга на себе, а разом i на всю Укра?нську землю, великий грiх перед Ягною -- прийняла ?вангелiзм. Греки ж скупо дiлили милостi руським купцям, а данини i не думали платити. 63. Року Божого 965 Великим князем ки?вським став Святослав Iгоревич. Вiн не прийняв вiри ?вангелiстiв, вигнав ?х з укра?нських городiв i поруйнував ?хнi храми. Це був останнiй найбiльший князь Тарiйсько? землi. Великий князь Святослав об'?днав у одну державу всi землi, якi пiдлягали Ки?ву за князя Трояна. Спершу пiшов у сарматськi землi i примучив в'ятичiв, тодi примучив роксоланiв-гунiв, пiдкоривши всi ?хнi городи аж до Кавказьких гiр; розбив державу Хазарський каганат, столиця яко? була в гирлi рiки Волги. Пiдкорились йому також кiмарiйцi, якi населяли Кримський пiвострiв. За намовою вiзантiйського iмператора Никифора, який платив Русi дань по договорах з Вiзантi?ю ще за Олега i Iгоря, Великий князь ки?вський i всi?? Укра?нсько? землi Святослав 967 року завоював усю Болгарiю, чи як ?? називали греки -- Мiсiю. Пiдступивши до мiста Фiлiополь, чи як його пiзнiше вiзантiйцi назвали Адрiанополь, вiйсько Святослава зустрiло впертий опiр жителiв, якi були схильнi до вiзантiйцiв. Взявши його штурмом, Святослав навiв жах на всi околицi, знищивши багато жителiв, всiх оборонцiв. Iмператор Вiзантi? Iоан прислав до Святослава послiв, якi радили йому покинути Болгарiю, але Святослав зажадав великого викупу, погрожуючи вигнати роме?в на Азiйський материк i розбити сво? куренi пiд стiнами Вiзантiя, чи, як ще його греки називали, Константинополя. Вiзантiя почала готуватися до вiйни. Святослав не встиг зробити заслони в Гемських горах, в ущелинах-проходах, бо в цей час печенiги обступили Ки?в i кияни прислали гiнцiв. Вiдiгнавши печенiгiв вiд Ки?ва, Святослав повернувся на Дунай лише на початку лiта, в той час як iмператор роме?в Iоан вже проник з вiйськом через проходи в Гемських горах пiд стiни болгарсько? столицi Преслави. До того ж прихiд роме?в був такий несподiваний, що вони зненацька пiд стiнами Плиски застали загiн у 8 тисяч чоловiк тарiйцiв, якi вправлялись у веденнi бою. Не чекаючи пiдходу основних сил, вiйсько роме?в напало на цей загiн, але вiн зiмкнутим стро?м, при пiдтримцi во?нiв з города, якi, хапаючи зброю, вибiгали на допомогу вiдступаючим, замкнувся в городi Плиска. В оборонi Плиски болгари почали переходити на бiк роме?в, i коли роме? вдерлися в мiсто i взяли в полон царя болгар Бориса, роси у кiлькостi 8000 чоловiк зiбралися в царському укрiпленому палацi, залишивши вiдкритими ворота. Всi намагання роме?в увiйти в цi ворота виявились марними. Бачачи, як даремно гинуть його кращi во?ни, iмператор наказав закидати палац вогнем. Коли почалися пожежi, тарiйцi зiмкнутим бойовим порядком, з щитоносцями попереду, якi закривали во?нiв аж до колiн, вийшли з замку i, незважаючи на тяжкi втрати, пробилися за город, через лави роме?в, вiдiйшли до вiйська Святослава, який наближався до Преслави з головними силами. За дванадцять верств вiд Доростола вiйсько Святослава, яке налiчувало близько 30 тисяч чоловiк, зустрiлося з вiйськом iмператора Iоана, яке налiчувало 30 тисяч гоплiтiв (важко? пiхоти) i важко озбро?них вершникiв, крiм обозу i облогово? технiки з обслугою, яка рухалася за вiйськом. Крiм того, морем до Доростола рухалася вiйськова флотилiя iмператора. Дiзнавшись вiд во?нiв, якi вiдступили з Преслави, про зраду болгар, Святослав наказав обезголовити 300 болгарських заложникiв. Почалась битва, яка тяглася цiлий день, не визначивши переможця. Святослав з вiйськом вiдступив до Доростола, проте роме? не приступали до облоги, бо ще морем не пiдiйшов у Дунай, пiд стiни Доростола, грецький флот. Отже, перед Доростолом грецьке вiйсько побудувало укрiплений табiр. Кожного дня Святослав виходив з Доростола, шикував сво? вiйсько у бойовi ряди i починав бiй. На шостий день бо?в, здiйснивши з двохтисячним загоном вдалий рейд по Дунаю на лодьях за продовольством, Святослав згодився на переговори, але за умови, що завтра вони дадуть ромеям сьомий, рiшучий, бiй. Святослав сказав: -- Слов'яни! Чи ви дума?те, що Слава, яка iшла за полками росiв до цих пiр, вiдмовилась вiд нас, сво?х дiтей? Адже ми легко перемагали сусiднi народи i навiть без кровопролиття пiдкоряли цiлi кра?ни! Якщо ми зараз ганебно вiдступимо перед ромеями, Слава нас покине. Переймiмося мужнiстю, яку нам заповiдали предки, згадаймо про те, що могуть тар'ягнiв до цих пiр була непоборна, i в жорстокому бою будемо боротися за сво? життя. Ми або переможемо, або помремо зi Славою, здiйснивши подвиги, достойнi ратних людей. Хай iмператор не дума?, що ма? справу з ополченцями, якi заробляють на життя рiзними ремеслами а чи оратайством. Ми вигодуванi з вiстря мечiв! Слава! Могутн? "Слава!" сколихнуло околицi Доростола. Укра?нцi вийшли з города, вишикувались у бойовий порядок, маючи попереду колони щитоносцiв i во?нiв, озбро?них довгими списами, i приготувались до бою. Святослав наказав замкнути ворота, щоб нiхто не думав, що вiн поряту?ться втечею. Тар'ягни почали свою навальну, вперту ходу на ряди роме?в. Пiвдня лiнiя бою стояла майже на мiсцi, дванадцять разiв доля бою схилялась то на один, то на другий бiк, нарештi роме?, якi у вузькому фронтi, затиснутому горою i стiнами города, не могли ввести у бiй всю свою кiнноту, за наказом iмператора почали поступово вiдступати на рiвнину. Тут iмператор зробив спробу вiдрiзати слов'ян вiд города, але це йому не вдалося. День закiнчувався, роме? i слов'яни, втомленi бо?м, почали роз'?днувати ряди. Обидва вiйська отаборилися в полi. Роси почали збирати сво?х убитих i палити ?х на великих вогнищах перед крiпосною стiною, серед убитих тарiйських во?нiв були жiнки. Приносили в жертву, на очах у роме?в, ?хнiх полонених -- вiдсiкаючи голову разом з плечем. На другий день почали мирнi переговори. За умови, що Святослав вiдступить вiд Доростола за Дунай, iмператор видав на кожного во?на Святослава по 20 кiлограмiв хлiба, зобов'язався сприятливо приймати руських купцiв. Харчiв роме? видали на 22 тисячi чоловiк. Близько восьми тисяч росiв погинуло в цiй вiйнi. 969 року на островi Хортиця на Днiпрi у бою з печенiгами загинув останнiй Великий ки?вський князь, який молився Ягнi, Святослав Iгоревич. 64. Року Божого 969 Великим князем у Ки?вi став Ярополк Святославович. XIV.СМУТА 65. Року Божого 980 Великим ки?вським князем став Володимир, син Святослава. По сво?му вокняжiнню вiн зiбрав у Ки?вi, на Святiй горi, всiх головнiйших богiв Тарiйсько? землi. Це були шiсть перевтiлень Ягни. I волхви приносили ?м жертви, творячи треби. Вся земля Тарiйська, упорядкована Великим князем Святославом, корилась Ки?ву. Вiзантiя платила данину, як i ранiш. 987 року перемiг князя Володимира Змiй спокуси, Золотоголовий кабан. Мало йому стало данини вiд усiх сусiднiх народiв, захотiлося ще й золотих вiзантiйських риз. Чи не помишляв вiн стати ще й iмператором вiзантiйським? Але якщо ти збира?шся у бойовий похiд, то бери з собою у серце свого Бога, i Слава тебе не омине. Ось уже майже два тисячолiття греки платили укра?нцям дань з деякими перервами i хотiли заарканити могутню тарiйську душу сво?ю вiрою, та все намарне. Допоки князi-во?ни, волхви-пророки, люди-народ молились Ягнi i ?? перевтiленням, доти укра?нський народ ?днався, випростувався, можновладний перед будь-якою напастю. Могутнiм було дерево укра?нсько? держави, коли ?? князi-во?ни, зажершись достатком вiд податей з усього свiту, почали виганяти мечем свого Бога з сво?? хати. Горе народовi нашому. Три столiття безбожнi князi плюндрували землю Троянову в усобних вiйнах, аж поки ?? не потоптали орди Батия. I ось уже 1000 рокiв стогне пiд iноземними ярмами укра?нський народ, i не вмира?, i не ожива?, а лишень кона? та шука? забуту стежку до свого Требища, до свого Артаря. I скiльки вже за цих 1000 рокiв було могутнiх укра?нських геро?в, якi хотiли визволити свiй народ з неволi i не змогли, бо не знайшли вiри у свого Бога. У 988 роцi повелiв князь Володимир поперекидати на Священнiй Горi тарiйських Богiв. Одних порубати, iнших спалити. Перуна ж наказав прив'язати коневi до хвоста i волочити з гори по Боричевiм узвозi. Волочити Бога князiвсько? звитяги. Горе! Того Перуна, iменем якого клялися у вiрностi один одному всi укра?нцi, i волхви ?хнi, i князi ?хнi! О горе! О грiх! О напасть i нечестива спокуса злого Золотого кабана! I поставив князь Володимир, боговiдступник, 12 грецьких попiв бити Перуна жезлами. Коли тягнули Перуна до Днiпра, то оплакував його народ, оплакував народ свою долю без найбiльшого i наймогутнiшого заступника Перуна -- перевтiлення всемогутньо? Ягни-Лелi-Бережi. Скинули Перуна в Днiпро, а князь Володимир ще й приставив до нього сторожу iз варягiв, наказавши, щоб, коли пристане до берега, вiдштовхували його списами, а як допливе до порогiв, то вже хай як хоче. Попливла з Укра?ни разом з Перуном воля, злагода i сумлiння тарiйцiв. Перун був пристав до Видубицького бору, бо кияни бiгли слiдом i просили: "Видибай, Боже", але варяги вiдштовхнули його. З цього часу ця мiсцевiсть зветься Видибiр. За порогами Днiпро винiс Перуна на мiлину, i його взяли до себе венеди-уличi. З того часу звила собi там гнiздо Воля Укра?ни. Перуновi i Богинi-Бережi-Тро?ручицi молились уличi-запорожцi. Коли смута, розор i забуття витали над Аряною, запорожцi вдихнули у, здавалось би вже мертве тiло, живу душу клятводержця Перуна сина Ягни. Затим, як з наказу князя Володимира наймане вiйсько розорило святилище шести укра?нських богiв iз шести родiв Тар'ягна, велiв князь Володимир по всьому Ки?ву сказати, якщо не прийде хто завтра на берег Почайни, то буде йому ворогом. Люди знатнiйшi, якi залежали вiд князя, казали один до одного: -- Якби це не було добре, то не прийняли б цього князi i бояри. Трохи людей зiйшлося i увiйшли до води. Однi по шию, iншi по груди, деякi, тримаючи немовлят. Попи ж грецькi i корсунськi творили молитву. В цей час волхв волхвiв, який творив ранiше треби у храмi Перуна, з'явився на днiпровськiй кручi, а з пiвночi над долинами Славути почала пiднiматись невелика, але дуже чорна хмара. Високе небо ще було син? й чисте, i сонце сiяло над усi?ю могутньою державою Укра?нською, яка, наче в часи Великого князя Кия, всiма сво?ми дiтьми i дiтьми дiтей схилилась до свого прекрасного стольного города Ки?ва. I зазвучали слова волхва волхвiв: -- I ти, рiчко Почайно, яка була першою для зневiрених киян, i ти, Володимире, iз сво?м князiвським кодлом, розбещеним розкошами, пощезнете з Укра?нсько? землi. О горе укра?нському народовi без пастуха: без Бога i без князя! Як отсi колоди та камiння, се золото та поволоки, так розпадеться держава. Порозтягають ?? чужi, заллють кров'ю та сльозами доти, доки народ не зречеться всього, навiть сього нового Бога, щоб порвати клятi кайдани. Горе! I твоя могила, Володимире, i твоя Десятинна церква, що ?? ти збуду?ш на нашому священному Требищi, западеться, i тво? вiруючi згорять, заваленi камiнням. Горе! I прийде ворог жорстокий на вас, кияни. Спершу це будуть усобнi братовбивчi вiйни, а тодi, без свого Бога в серцi, ви тiкатимете з поля бою, як останнi боягузи, бо не буде з вами Перуна. I кожен з вас захоче бути князем, але всi разом ви будете лише рабами! Горе! Довга сива борода волхва замаяла на рвучкому вiтрi, i замаяла на вiтрi його довга вишита сорочка. Грозова хмара вже зайняла пiвнеба, лише волхв стояв на кручi, наче розвихрений вогонь. Варяги, якi пiдганяли у воду неохочих, почали пускати у волхва стрiли, але стрiли, пiдхопленi потоком Стрибога, летiли врiзнобiч. Зненацька вдарив грiм, Перун потрапив у дерево на кручi, i воно спалахнуло свiчкою. Сильний вiтер гнав по небу хмари одна за одною, але з них не крапало. Волхв зник, а люди, трохи пригнiченi, розходились по домiвках. Трохи ранiше за цi сумнi подi? гуляла Мар'я Всеславiвна по зеленому саду, милувалася квiтами весняними. А iз зеленого листя на не? дивився величезний Змiй-полоз. Задивився добрий Змiй, син Землi, у очi Марi? Всеславiвни, на ?? бiле тiло, на ?? стрункий стан та i полюбив ?? дуже-дуже. Звернувся вiн до Роди-Слави-Дани з такою молитвою: -- Родославодано, мамо! Нащо ти народила мене холодним? Дай у мою кров вогню Ягни, а у тiло вроду юнацьку хоч на один день i на одну нiч, щоб нi одна жiнка земнородна не змогла передi мною встояти, не змогла менi вiдмовити. А тодi я знову стану Змi?м-полозом, тво?м любим сином. Почула його Родославадана i звернулася до Ягни з такими словами: -- Ягно-Лелю-Коляда, змiни вогонь у тiлi мого сина Змiя-полоза на вогонь теплий, животворний, дай мо?му синовi чоловiчу вроду хоч на один день i на одну нiч, таку вроду i звабу, щоб йому пiдлягла та жiнка, яку вiн захоче. Вийшла Мар'я Всеславiвна на другий день у зелений сад погуляти, сiла пiд глиняною кручею бiля лiщинового куща та й задумалась. Млость на ?? серце разом з теплим весняним туманом налягла недiвоча, а туга в грудях защемiла неземна. Тут з куща лiщинового звiсився величезний Змiй-полоз, закрутився товстелезними кiльцями i заглянув Марi? в очi. Захопило Марi? дух, а тiло стало нiме. Нi крикнути ?й, нi писнути, щоб на помiч покликати. Сидить вона сама не своя, вiд страху очi заплющила. А як вiдкрила очi -- сто?ть перед нею ставний юнак роду невiдомого, але княжого, бо горить у нього на чолi золочений ремiнець з дiадемою, на ши? блищить гривна княжа золота. Що по верхньому краю гривни птахи по квiтах лiтають, що по середньому ряду гривни князi диких коней упокоряють, що по третьому ряду гривни звiрi коней княжих терзають. Сорочка, вишита жовтою i синьою ниткою, взята пiд шию золотим шнурком, а на рукавах Берегинi знаки повишивано. Перехоплений стан тонкий шкiряним широким поясом, блискiтками-цвяшками розцяцькований, та ще й золотою пряжею, а за поясом запоясник з рукояттю, дiамантами обсипаною. Що штани на ньому iз шкiри змi?но? та заправленi в червонi м'якi чоботи. Був юнак вродливий з лиця, а очi мав наче чорна вода у геть затiнених верболозом рiчкових озерах. У таку воду неможливо довго дивитись, за ?? блискучою чорнотою -- безодня. I це та?нство живо? води притягу? упасти в не? i не ворухнути нi рукою, нi ногою. Стати очеретом а чи зеленою кугою, яка пузириться та?мним диханням де-не-де попiд берегом. Розiмлiло вiд любовi серце Марi? Всеславiвни, стала падати вона вiд млостi свiтло?, але втрималася за лiщиновий кущ. Мовив слово юнак -- наче весiльна музика заграла, руки здiйняв до плечей Марi? Всеславiвни -- наче теплий вiтрець повiяв: -- Не багато i не мало у нас часу, Марi? Всеславiвно, а всього лише один день та одна нiч. Тож ми часу не гаймо i поспiшати не маймо, а подiлимо нашу любов на цю добу по хвилиночцi, вип'?мо росу нашого кохання по краплиночцi. З того часу затяжiла Мар'я Всеславiвна, i настав той час, прийшов той день: засяяло в небi сонечко красне?, загорiлись-заграли зорi яснi? -- то народжувався у Ки?вi-градi могутнiй боготир по iменi Вольга Всеславович. Задрижала тут земля сира, похитнулось син? море, i риба сховалась у морську глибину; полетiли пташки попiд хмари, всi земнi тварi сховалися, по горах, по долах розбiглися. Швидко-скоро став Вольга на мiцнi ноги. I став Вольга рости-матернiти не по днях -- по часах, по хвилиночках. Скоро вiн вивчився пером володiти, а ще скорiше читати. Тут захотiлося Вользi мудростей пiзнати. Перша мудрiсть: щукою-рибою пiрнати в глибоких морях. Друга мудрiсть-хитрiсть: соколом лiтати попiд небеса. Третя мудрiсть: сiрим вовком чи всякою земною твариною по лiсах-полях гасати. Замовив волхвам, якi вчили Вольгу мудрощiв, i князь Володимир слово сво?: -- Ой ви, гей ?си, волхви-мудрецi! Вольга сильний i мудрий ста? над усiх. А вiн мiй племiнник, та ще й безбатьченко. Щоб бiди не нако?в, адже в державi неможлива свавiльнiсть, i менi, князевi, доводиться слово вiча виконувати. Найдiть-винайдiть для мене слово заповiтне, щоб мiг я Вольгу богатиря пiд сво?ю рукою держати. Послухали волхви князя Володимира, заступив у цей час Мiсяць Сонце, i стало на землi темно. Погасла на якийсь час мудрiсть волхвiв прозорлива, i дали вони князю Володимиру заповiтне слово, вiрили князю Володимиру, бо зiбрав вiн усiх богiв землi Укра?нсько? на Священному Горбi над Днiпром. Вiд Вардани взяв Дарбога, пiд Дону взяв Дану, вiд Днiпра -- Арпославу, вiд Бугу взяв Велеса, вiд Днiстра -- Роду, вiд Дунаю взяв Морану. I сказав укра?нцям: Тар'ягни, по землях i весях сво?х молiться всiм перевтiленням Ягни i ?? оберегам, а для всiх людей укра?нських ось святилище Ягни: це коло, викладене з каменю на землi, а вiд нього шiсть променiв, i на кожному променi постава одного з ваших Богiв. Тож повiрили волхви у глибоку набожнiсть князя Володимира, у вiрнiсть його сво?м Богам i дали йому заповiтне слово над Вольгою. А тим часом Вольга всi науки, всi мудрощi пройшов. Як виповнилось йому дванадцять лiт, став вiн собi дружину пiдбирати. Пiдбирав вiн дружину три роки i зiбрав молодцiв сiм тисяч. Вользi стало п'ятнадцять рокiв i дружинникам його по п'ятнадцять лiт. Вирiс Вольга у плечах широкий, тонкий у поясi, брови чорнi, врозлiт, соболинi?, очi зоркi? соколинi?, кучерi в'ються русi?, кiльцями розсипаються, з лиця бiлий-рум'яний, наче макiв цвiт, очi синiм синi, як чисте небо, а силою та вдачею йому рiвних нема, сам же ласкавий та поступливий. I ось вирiс Вольга до козака зрiлого, молодця змужнiлого та й сказав матерi: -- Ой ти, матiнко моя, добрая-ласкавая! Ти спечи менi в торбу хлiба житнього та клади в клунок рушник-дорiженьку, попо?жджу я навкiл Ки?ва, навкiл Ки?ва по крутих ярах, по байраках та по чистих полях. Або стрiну я звiра сильного, або стрiну я змiя злючого, або стрiну я бусурмана-грабiжника, щоб з ним силою молодецькою помiрятись. Ой виходив вiн з палат бiлокам'яних на широкий, на просторий двiр, виводив з конюшнi коня богатирського та й став засiдлувати: спершу наклав пiтничок, а на пiтничок наклав войлочок, а на войлочок сiдло троковицьке, шовком-золотом оторочене; дванадцять пiдпруг ремiнних затягнув. Пряжки в пiдпругах -- чисте золото, а шпинi у пряжках залiзнi?, не заради краси, заради мiцностi. Ремiнь не рветься, золото не iржавi?, богатир на конi сидить -- не старi?. Потiм приладнав до сiдла колчан зi стрiлами, взяв тугий богатирський лук розривчастий, меч двосiчний, запоясник гострий, приладнав до сiдла тяжку палицю, один довгий i два коротких списи подав парубку. Видно, як богатир на коня вимаху?, та не видно, як з двора вилiта?. Тiльки пил стовпом та курява. Ви?хав Вольга та в чисте? поле, бачить сили бусурмансько? пiд Ки?вом видимо-невидимо, вiд крику людського та iржання кiнського сум на серце чорною габою спада?. Ви?хав Вольга на високий горб-могилу, подивився в сторону, де сонце сходить, i побачив далеко-далеко шатро бiле? конопляноткане?. Направляв туди свого коня богатирського, промовляючи: -- Видно, там стоять нашi тарiйськi богатирi, про напасть-бiду не знаючи. При?здить вiн на заставу богатирськую, зайшов у курiнь до богатиря Дуная Русиновича, свого божатого, а богатирi пiд ту пору якраз обiдали. Хлiб та сiль, богатирi святороськi?! Вiдповiв йому Дунай Русинович: -- А дивiться, наш славний богатир Вольга Всеславович! Сiдай з нами обiдати, хлiба-солi скуштувати. Тут вставали богатирi на ноги дужi?, обiймали Вольгу, тро?кратно чоломкалися, за обiднiй стiл побратима запрошували. -- Спасибi, богатирi-побратими божатi?! Не обiдати я при?хав, а привiз вiстi нерадiснi. Сто?ть пiд Ки?вом ворог силою небаченою. Грозиться хан Калiн наш стольний город на сулицю взяти -- спалити, киян-городян вирубати, дочок у полон забрати, а князя Володимира з княгинею Апраксi?ю злою смертю скарати. Я при?хав до вас кликати з ворогом ратитися. Вiдповiв йому на те Дунай Русинович: -- Не тi часи тепер, як за Великого ки?вського князя Руса Дiровича, як сидiли ми, тарiйськi богатирi, бiля нього по праву руку, як громили ми пiд його знаменом орду аварську. Ця орда, яка зараз пiд Ки?вом, не рiвня тiй ордi, що насунула була на всю землю Укра?нськую. Не станемо ми, Вольга Всеславович, коней сiдлати, не по?дем ми битись-ратитись за князя Володимира та княгиню Апраксiю. Великий князь стольно-ки?вський ближчих князiв та бояр по?ть-кормить i жалу?, iз корсунськими попами по кутках перешiпту?ться, а нам нема нiчого вiд князя Володимира. Не вмовляй ти нас, Вольга Всеславович, Володимирiв племiнничок. Не до шмиги Вользi Всеславовичу тi речi прийшлись. Вiн сiв на свого коня доброго i по?хав до полчищ ворогових. Став вiн силу ворожу конем топтать, списом колоть, мечем рубать, булавою бить. Б'?-косить без втоми i вiддиху. А кiнь богатирський мовить до нього: -- Не побить тобi, Вольго, сили ворожо?. ? в хана Калiна могутнi богатирi i поляницi завзятi?, а в чистому полi виритi пiдкопи глибокi?. Як просядем ми в пiдкоп -- iз першого пiдкопу я вискочу, i з другого пiдкопу я вискочу i тебе, Вольгу, винесу, а з третього пiдкопу я хоч вискочу, а тебе не винесу. Тi речi Вользi не сподобались. Пiдняв вiн нагайку сирицьову i став приказувати: -- Ах ти, вовче м'ясо, трав'яний мiшок! Я годую тебе, пою та вичiсую, а ти хочеш мене згубити? Тут просiв кiнь з Вольгою у перший пiдкоп. Звiдти кiнь вискочив i богатиря винiс. I знову став Вольга ворожу силу бить, як траву косить. I вдруге просiв кiнь з Вольгою у глибокий пiдкоп. I з цього пiдкопу кiнь з Вольгою вискочив. Б'? Вольга бусурман та приказу?: -- Самi не йдiть, дiтям-внукам закажiть воювати землю Ки?вську! Тут просiли вони з конем у третiй глибокий пiдкоп. Його вiрний кiнь з пiдкопу вискочив, а Вольгу Всеславовича винести не змiг. Набiгли бусурмени коня ловити, та кiнь не дався, поскакав у чисте? поле. Тодi десятки богатирiв, сотнi во?нiв напали в пiдкопi на Вольгу -- зв'язали, скували йому руки-ноги i привели в шатро до хана Калiна. Зустрiв його хан Калiн ласкаво-привiтливо, наказав розв'язати i розкувати: -- Сiдай, Вольго Всеславовичу, зi мною, ханом Калiном, за один стiл, ?ж, чого душа забажа?, пий вина заморськi?. Я дам тобi дорогу одежу, скiльки хочеш дам тобi золота. Не служи князю Володимиру, а служи ти менi, хану Калiну, будеш ближчим князем-боярином. Глянув Вольга на хана Калiна, усмiхнувся недобре та й вимовив: Не сяду з тобою за один я стiл, не вгощатимусь тво?ми стравами, не скуштую тво?х вин заморських, не треба менi золото? одiжi, не треба менi твого золота. Я не стану тобi служить! А я завжди буду боронить землю Троянову, буду битися за великий Ки?в -- стольний град, за народ свiй укра?нський, за князя Володимира! Зi словами цими з шатра вискочив. Розметав-розкидав сторожу з оковами, на високу могилу вихопився, свиснув по-богатирському. Тут прибiг до нього його вiрний кiнь. Скочив-вискочив Вольга на коня могутнього, розмахнувся залiзною рукавицею i сказав: -- Ти лети, рукавиця з право? руки, та впади на груди мо?му божатому, могутньому богатирю Дунаю Русиновичу. Вiн про скруту мою здогада?ться. Став би я ясним соколом та полетiв у небо чисте?, а чи бистрим вовком, чи рибою, але ж не пiдуть вiд того вороги з землi рiдно?. Треба менi зараз бути лише геро?м землi Тарiйсько?, сво?? батька-матiнки. Вiдстiбнув вiд сiдла троковицького булаву шишастую i почав колошматити рать поганую. Як упала залiзна рукавиця на бiлий курiнь, прорвала полотно бiле? та й упала на груди Дунаю Русиновичу. Прокинувся Дунай Русинович, пiдняв рукавицю залiзну закривавлену, скочив на ноги проворнi?, закричав могутнiм голосом: -- Вставайте, богатирi могутнi? тарiйськi?! Прилетiла вiд божатича залiзна п'ятiрня -- вiсть нерадiсна, треба йому пiдмога в бою з бусурменами. В скорому часi прискакали на пiдмогу тридцять два богатирi, а Вольга iз ними тридцять третiм був. Накинулись вони на полчища ворожi?, прибили-притоптали кiньми сили пiдступнi?, самого хана Калiна у полон взяли, привели у Ки?в до князя Володимира. Раз по?хав Вольга Всеславович на Карпатськi гори, що постали вони, як кинув Тар'ягн ув озеро Змiя срiбного. А на горах жив богатир Святогор Родович, сила-могута йому була дана немiряна. Не могла його з конем земля-мати втримати, то гуляв вiн по кам'яних Карпатських горах. Святогор Родович запитав коня вiщого: -- Хочеться менi по Тарiйськiй землi погуляти, в усiх краях мого батька, Бога Рода, побувати. Чи понесе нас мати, сира земля, коли спустимось ми iз камiнних гiр? Вiдповiв йому кiнь: Легким поступом по?дем -- земля видержить, а на грунь перейти чи галопом скакать -- то провалимось. Тихо ?хав конем Святогор Родович та й задрiмав-заснув вiд похитування. Коли ?де назустрiч Вольга Всеславович. Бачить -- легенько богатирський кiнь чалапа?, а копитами, як хата, груддя вивалю?, на конi тому богатир сидить, сидя спить, ще й носом посвисту?. Дужим голосом гукнув Вольга вершника. Раз, i вдруге, i втрет? -- не спиня?ться. Тут Вольга узяв списа довгого, повернув його тупим кiнцем та легенько ударив Родовича в плече могутн??. Два ударив, аж з усiх сил ударив -- Святогор прокинувся. -- Думав, комарики-цюбрики кусаються, аж тут славний богатир Вольга Всеславович довгою сулицею тiшиться! -- Вiн нагнувся з сiдла, ухопив Вольгу разом з конем, лiвою рукою пiдняв, оглянув i заховав у сакви, ?хав годину-другу Родович, бачить: кiнь спотикатись став, а то вже й на колiна став. -- Що ж ти, вовча сить, трав'яний мiшок, на колiна став? Чу?ш, може, бiду яку на мою голову? Вiдповiв Святогорiв кiнь: -- Тому я спотикатись став, що замiсть тебе одного несу двох могутнiх богатирiв, а на додачу ще й коня богатирського, а бiда на твою голову не тепер прийде, а через три роки. Святогор-богатир дiстав Вольгу Всеславовича та й поставив на матiр-землю з конем. Каже вiн йому такi слова: -- Будь ти, Вольго Всеславовичу, мо?м братом названим. Тобi у бою смерть неписана, а менi така сила-могута дана, що ледве носить нас iз конем земля-матiнка. Як колись на землi Тарiйськiй всi богатирi такi, як я, були, -- не було в нас ворогiв анi в ближчих, анi в дальнiх краях. Тому що занадто важкий я з конем сво?м, тому i застава моя -- на камiнних горах. I доки я тут, на горах, прогулююсь, не пройдуть вороги з-за Карпатських гiр. Тут при?хали вони до трьох дорiг. Одна дорога -- у град стольний Ки?в. Друга -- у незвiданi кра?, а третя дорога -- на Житомирський гранiтний щит i далi -- на гори Карпатськi?. Тут побратими-богатирi i роз'?хались. А в ту пору в Ки?в прийшли вiстi нерадiснi: грозиться бусурманський хан, похваля?ться, хоче Ки?в-град вiн приступом взять, житло спалить, во?в вирубать, а дiвчат молодих у полон забрать. I сказав Вольга князю Володимиру: -- Не пiд стiнами Ки?ва нам бусурмана ждать, а в його кублi осиному нам би його мечем дiстать! Дозволь, княже Володимире, молодшу дружину в похiд зiбрать. Пiшов Вольга у похiд. Ратникiв-дружину кормити-по?ти треба, одягати, взувати. Дружина спить, а Вольга не спить. Обернувся вночi сiрим вовком, бiгав-рискав по темних лiсах, по чагарниках, бив оленiв, лосiв, спуску ведмедям не давав, та й зайцями i лисицями не гордував. Вiн кормив-по?в свою дружину хоробрую, взував, одягав добрих молодцiв. Носили вони шуби соболинi?, на перемiну носили опанчi барсовi?. Перевертався Вольга ясним соколом. Летiв вiн далеко на син? море. Вiн бив там гусей, бiлих лебедiв, та й сiрими качками не гордував. I по?в, одягав свою дружину хоробрую, всi страви на перемiну. У путi-дорозi став Вольга допитуватись: -- А ви, гой ?си, смiливi добрi молодцi! Не багато вас i не мало, а сiм тисяч. А чи ? серед вас, юнаки, такий чоловiк, щоб обернувся буйним туром i збiгав у ханство бусурменське, розвiдав-провiдав би про хана Салтана Ставруловича? Як трава пiд вiтром хилиться-стелиться, вся дружина йому поклоня?ться, i кажуть йому дружинники-ратники: -- Нема? серед нас такого козака, опрiч тебе, Вольга Всеславович. Тут сам Вольга обернувся гнiдим туром Золотi Роги -- i побiг до ханства бусурменського. Перший скок -- на верству скочив, а другий скок -- вп'ятеро бiльше першого. Притомився туром скакать, обернувся ясним соколом. Прилетiв, досяг ханства бусурменського i сiв там на палати бiлокам'янi, на тi? палати на ханськi? примостився на косяк вiконечка, став слухати-прислухатися, як хан iз ханум розмову ведуть. Молода ханум Азв'якiвна чоловiку сво?му вимовила: -- Ой ти, славний хан Салтан Ставрулович! Чи зволиш та виряджатися Укра?ну воювати? Вiдповiв ?й Салтан Ставрулович: Ой ти, красуне ханум Азв'якiвна! Чи ти зна?ш, чи ти вiда?ш? У полях тепер трава не так росте, i квiтки цвiтуть не по-старому. Мабуть, богатирi тарiйськi перевелись. По?ду я з вiйськом на Ки?вську Русь, покорю-вiзьму дев'ять городiв з пригородками, обдарую городами дев'ять сво?х синiв, а тобi, ханум, подарую соболину шубоньку. Промовила молода ханум Азв'якiвна: -- Ой ти, гой ?си, славний хан Салтан Ставрулович! А я знаю про те ще й вiдаю: на Вкра?нi трава росте все по-старому i квiти цвiтуть, як колись цвiли. Ти про те не вiда?ш, що в Ки?вi народився могута-богатир, тобi, хане, супротивничок. А менi вночi у снi видiлось, нiби iз захiдного боку летiв сокiл, а зi схiдного -- чорний ворон. Сокiл з ворона пiр'я повискубував, на вiтрi порозвiював. Той сокiл -- то ? богатир Вольга Всеславович, а чорний ворон -- славний хан Салтан Ставрулович. На тi слова-речi мовив хан Салтан Ставрулович: -- Ой ти, ханум, молода Азв'якiвна! Казано: волос у баби довгий, а розум короткий. Пiду я повоюю Тарiйську землю. Вiзьму дев'ять городiв з пригородками, обдарую тими городами дев'ятьох сво?х синiв, а тобi привезу шубу соболиную. А Вольга, на косячку вiконнiм сидячи, слухав тi речi-розмови та?мнi?. Вiн розумний був, догадливий: обернувся малим горноста?м, побiг по пiдвалах-погребах, по високих теремах: у тугих луках тятиви понадкушував, гартованi стрiли поприламував, гострi шаблi повищерблював, палицi залiзнi у дугу погнув. Пiсля цього обернувся Вольга сiрим вовком, скочив-поскочив на конюшню, там усiх коней перебрав-подушив до ?диного. А тодi обернувся ясним соколом, знявся високо в пiднебесся, полетiв далеко до сво?? дружини хоробро?. Дружина спить, та Вольга не спить. Розбудив вiн дружину-ратникiв, закричав дужим голосом, як в трубу заграв: -- Ой, ви, добрi козаки, дружинники хоробрi?! Не час спать, пора вставать, та пiдем у ханство бусурменське?. Тут швидко-скоро всi дружинники пiднiмалися, i прийшли всi сiм тисяч до стiни бiлокам'яно?. Мiцна та стiна бiлокам'яна в небо верхом упира?ться. Нi пролому нема в стiнi, нi мало? щiлини, i залiзнi ворота закритi мiцно-накрiпко, крюки-засуви у воротах мiднi?, а бiля ворiт варта бусурменська, лiку ?й нема. В пiдворiтню лиш мурашка пройде. От всi ратники-дружинники зажурилися-засмутилися. -- А як нам в бусурменський город потрапити? Через стiну не перебратися, а залiзнi ворота не виломать, та i варта у воротях надiйна, як ворота ламать, лишень голови сво? пiдставлять. Молодий Вольга Всеславович розумний був, догадливий. Обернувся вiн мало? мурашкою i сiм тисяч ратникiв-дружинникiв в мурашок обернув. В пiдворiтнi була вузенька щiлинка, i всi ратники через не? в город потрапили. Обернув ?х Вольга в добрих козакiв зi всi?ю збро?ю. Вартовi бусурменськi забiгали, за зброю хапаються. А палицi залiзнi в дугу зiгнутi, шаблi гострi всi пощербленi, стрiли рiвнi? поламанi, тятива в тугих луках рветься, як гнилi нитки. Закричали на пiдмогу кiннотникiв, прибiгли вершники на конюшню, а там всi конi пiдсiдельнi побитi лежать. Тут Вольга Всеславович зi сво?ю дружиною хороброю бусурменських ратникiв побив-повоював, а ще бiльше у полон узяв. Бабусь, дiдiв та малих дiтей дружинники не чiпають, а молодих красних дiвчат полонили сiм тисяч, щоб на кожного юнака жiнка прийшлась. А сам Вольга у палати пiшов, в тi палати ханськi?, до того хана бусурменського. Дверi в палатах були залiзнi, крюки-засуви -- золочена криця. I сказав тут Вольга Всеславович: -- Хоч ногу зламаю, а дверi виставлю! I копнув ногою в дверi, залiзом кованi -- поламав усi засуви, пробо? булатнi?. У свiтлицi брав за руки самого хана бусурменського i говорив такi слова: -- Похвалявся ти, Салтане Ставруловичу, на Укра?ну йти, а поляни ось до тебе самi прийшли, не треба тобi, Салтане, нiг томить -- я накину на плечi ханум Азв'якiвни соболину шубоньку. Помiнявся в лицi бусурменський хан: -- Недарма казала менi ханум Азв'якiвна, свiй вiщий сон переказувала. Ти не бий, не карай мене, Вольго Всеславовичу, я й сам не пiду воювать Рос великую i дiтям, внукам закажу в мирi з тар'ягнами жить i данину платить з року до року! Ми запишемо цю заповiдь на срiбнi листи. Як прийшов Вольга з походу дальнього в стольний город на Днiпрi Ки?в з полоном великим i дарунками, а Великий князь Володимир його й стрiчать не став. Бо стрiчав якраз гречинiв золоторизих, та цiлував Бога ?хнього, та за себе брав царiвну царгородську, жiнку брата свого рiдного, якого сам пiдступно вбив. Душу продавав та на царство Вiзантiйське мiрився. У палатах Володимира бiлокам'яних ллються вина, та все заморськi?, i нема серед них домашнiх медiв. За столом та все гречини-роме?, та попи золоторизi?, та бояри боговiдступники, та нема серед них богатирiв. Нема нi Дуная Русиновича, нi Святогора Родовича. Бо вся сила ?хня вiд Ягни-Бережi йде, а князь Володимир -- на грудях з розп'яттям. Богатир Вольга Всеславович образився. Та й виходив вiн на вулицю, тугий лук натягував, став стрiляти по церковних макiвках i кричав городянам ки?вським: -- Позбирайте срiбнi-золотi церковнi макiвки, несiть у кружало -- корчму мужицькую. Заведемо свiй бенкет невиданий на увесь робочий люд ки?вський. Князь Володимир стольно-ки?вський розгнiвався, наказав посадити Вольгу у поруб пiд баштою. Наказать наказав, а бояться челядники i гридники до Вольги пiдступить та за руку взять. Тут сказав йому Вольга Всеславович: -- Ти, вiдступнику, Володимир-князь, оскверня?ш вiру дiдiв наших, обiдня?ш ти силу богатирiв наших, не бувать по тому Ки?ву добра, а тво?му княжому роду миру! Ти послав Богiв мо?х у Днiпро та ще й бити ?х батогами смiв. Я ж тебе рiшу i твiй поганий рiд, щоб землi Тарiйсько? не поганили! Наклада? Вольга стрiлу гартовану. Тут згадав князь Володимир слово чарiвне?, що йому дали, не подумавши, волхви роськi?, як Вольгу скорить. Не страхаючись, князь Володимир до Вольги пiдступа?ться, та до самого вуха дотяга?ться, та й говорить йому чарiвнi слова. Тут Вольга руку зняв з лука могутнього, меч сховав i палицю викинув, звiсив голову та й у поруб пiшов сво?ю волею, у пiдземелля глибоке?. Тут попи гречинськi закричали: -- Володимир святий скорив словом диявола, словом, iз книг гречинських зчитаним! Так сидiв Вольга у вогкiм порубi i вже мохом бравсь, аж прийшов до нього батько-полоз -- Землi син. -- Як не можеш ти, Вольго, жить на землi людиною, то ставай же i ти таким, як я. -- I забрала ?х назад мати сира Земля. Як прийшов Дунай Русинович до Карпатських гiр, стрiв вiн Святогора Родовича. Святогор якраз iз коня зiйшов та iшов спати у печеру пiд Говерлою. Тiльки-но Дунай Русинович хотiв його погукати, щоб про сумну долю Вольги Всеславовича розказати, щоб разом якось раду цьому дiлу дати, як стулилися челюстi гiр. Що не ламав Дунай Русинович списа об скелi, що не лупив булавою могутньою, що не рубав мечем, а по скелях лиш залiзнi смуги. Засмутився-зажурився Дунай Русинович, що забрала Земля Вольгу Всеславовича, що забрала Земля Святогора Родовича, та й зажурений по?хав на Дунай-рiку, свою матiнку. Та як в'?хав на конi в прибережнi кущi, в очерети високi?, так i зник навiк з очей во?нських. Так не стало на Укра?нi трьох найдужчих богатирiв. XV. ПРОПОВIДI 1. Про любов Любов -- це крапелина кровi Тар'ягна, сина Ягни i Дарбога, яка впала в серця наших прабатькiв Лада i Лади, коли Тар'ягн поборов Золотого кабана. Саме любов робить людей безсмертними, бо лише народжуючи дiтей, вони можуть продовжувати свiй рiд. У новонародженому тiлi розвива?ться молода душа, хоча в нiй живе досвiд всiх попереднiх поколiнь. Прагнення любовi чоловiка до жiнки, а чи жiнки до чоловiка невситиме, доки тiло молоде. В любовному зляганнi чоловiк i жiнка вiдчувають себе ?диним Богом-творцем. Це мить найвищо? насолоди, але у вищому сво?му спалаху вона коротка. Жiнка i чоловiк увесь час живуть в очiкуваннi цього спалаху насолоди, розчаровуються, що вiн швидко мина?, i почина?ться нове чекання. З часом любов чоловiка до жiнки, а чи жiнки до чоловiка продовжу?ться у плеканнi дитини, ?м обом може в якийсь час видатись, що вони стали менше любити одне одного, але думаючи про беззахиснiсть дитини без ?хнього обопiльного пiклування, вони згоджуються на три?динiсть любовi. Таким чином трива? Лад: народжуються дiти, ви ?х вихову?те i потiм помира?те з надi?ю, що ваше життя продовжу?ться в дiтях. Любов можлива лише мiж чоловiком i жiнкою, якщо вони не родичi в третьому колiнi. Ця любов може завершуватись зляганням лише дiтородними органами. Що ж до приязнi чоловiка до чоловiка, то тут може бути лише дружба чи побратимство. В цьому випадку мiж двома особами дозволя?ться лише рукостискання, обiйми в одежi (пiсля довго? розлуки) i чоломкання -- поцiлунок у лоб чи в щоку. Так само виража?ться приязнь мiж двома жiнками, приязнь батька до сина чи дочки, матерi до сина чи дочки. Цiлуватись у губи дозволя?ться лиш чоловiку з жiнкою. Коли одруженi чоловiк i жiнка мають дiтей, а тодi з якихось причин розлучаться, то нi в якому разi не можна не давати батьковi зустрiчатись зi сво?ми дiтьми чи навпаки -- не давати матерi зустрiчатись зi сво?ми дiтьми. Грiх настроювати вороже дiтей проти рiдно? матерi чи рiдного батька. У дiтях злита во?дино ваша любов, ваша кров, ваша житт?ва енергiя, тому помiж вами не може бути доконечно? ворожнечi, хоча ви й розлучилися через те, що любов минула. Любов -- це не постiйне явище для окремо? особи i може проявлятися протягом одного життя людини до осiб протилежно? статi кiлька раз чи водночас до кiлькох осiб у той самий час. До поширення iудо?вангелiзму в кра?нi Араяна (так ранiше називалась Укра?на), кожен чоловiк (вiльний общинник), якщо мав достаток i чоловiчу снагу, мав двi-три жiнки. Були також жiнки, якi жили час вiд часу з iншими чоловiками, мали дiтей вiд рiзних батькiв. Якщо у такому спiвжиттi був лад, то це не осуджувалось громадою. Учитель Барбара вчить, що так може бути i зараз i потiм. Проте коли над подружнiм життям тяжi? звичай одножонства, а чоловiковi не вистача? то? жiнки, з якою вiн вперше одружився, то щоб не залишати дiтей без батька, вiн шука? собi ще одну жiнку, але так, щоб не знала перша. В такому випадку краще, щоб перша жiнка про це не знала, iнакше почнуться ревнощi, i не кожна, навiть сильна людина, може ?х подолати. Це ж стосу?ться i тих випадкiв, коли жiнка, потай вiд першого чоловiка, зустрiча?ться ще з одним. Якщо ж чоловiк (або, вiдповiдно, жiнка) дiзна?ться про цей побiчний зв'язок, то не треба признаватись, щоб остаточно не поранити душi людини, яку ви колись кохали. Хай у не? залишиться надiя на те, що вона помилилася у сво?х пiдозрах. Увага i пестощi згладжують душевнi рани. Якщо ж це неможливо i виникли ревнощi, то треба розлучитись. Залишати помiж себе ревнощi, а тим бiльше ?х провокувати дуже небезпечно. Ревнивий чоловiк чи ревнива жiнка можуть дiйти до такого стану, що можуть вбити чи накласти на себе руки. Любов i, як наслiдок, природне злягання чоловiка з жiнкою дiтородними органами -- це вiд Бога. Вона омолоджу? тiло, пiдсилю? в