------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 ?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 ?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------



   БОРВIЙ

   Чорне хмарище вста? повагом,
   Заступа? свiт, стеле темряву;
   Розпанахалось, завихрилося,
   Мов страховище з пекла зрушене,
   Сгорта навкруг землю крилами,
   Оперезане скрiзь гадюками
   Сизо-бiлими, волохатими,
   Що сплiтаються, розплiтаються
   I звисають вниз грiзним кетягом...

   Душно, млосяно, i задуха та
   Мов гнiтить усе важким каменем:
   Анi способу вiльно дихати,
   В головi гуде, думи скованi,
   В серцi млявому - рабськi острахи...

   Прита?лось все пополохане
   Перед з'явиськом тучi грiзно?:
   Вiтерець ущух - анi подиху,
   Змовк веселий гай - анi шелесту,
   Знишкли пташечки-щебетушечки,
   Поховалися й кiнцi, шуляки,
   Ластiвки лише не злякалися -
   У повiтрi, знай, смiло плавають,
   Нижуть стрiлами проти хмарища...

   Люди теж з страхом незмiркованим
   Тучi ждуть тi? лиховiсно?.
   Багатирщики зачиняються
   По сво?х дворах, по хороминах,
   Затуляючи вiкна коцями,
   Щоб не чути ?м грому-грюкоту;
   Позасвiчують ще й лампадочки,
   Щоб не бачити спалу блискавки -
   Так жахаються смертi нагло?!
   Жаль ?м злинути з свiту ласого,
   Вiд утiх-розкош в мертву темряву,
   Що на той-бо свiт, на суд праведний...

   А сiромi пак на тi заходи
   Нема вiльно? i хвилиноньки:
   Лиш про те вона побива?ться,
   Щоб не знiс потоп ?й хатиноньки,
   Не забрав добра ?? вбогого,
   Iз худобою, а то й з дiтками,
   Чи недужими - батьком, ненькою...
   Що ?й думати про грiхи сво??
   Гвалт безжалiсний, скрута, горенько
   Та темнота - ось вiдповiдники!
   Що лякатись ?й смертi нагло??
   Не дало життя втiх i радощiв,
   А дало дише муку, нуждоньку,
   То хоч смерть ота угаму? ?х,
   В ямi темнiй дасть ?м вiдлежатись...

   А вже хмарище, туча грiзная
   Геть насунулась, низом стелеться,
   Досягаючи лiсу крилами,
   Нiччю криючи небо збурене...
   Ось розшарпалась свiтлом-пломенем,
   Заслiпила всiм очi зляканi
   Обiзвалася грiзним гомоном,
   I занишкла знов, прита?лася...
   Та зненацька враз як не сказиться:
   Заревла, мов звiр, диким вигуком,
   Покотилася вихром-бурею,
   Геть ламаючи, що не трапиться;
   Заяскрилася блискавицями,
   Iз страшних гармат разом вдарила,
   Аж земля кругом iздригнулася,
   В хлющi пiнявiй потопаючи...

   Не журiться ж, гей, бiдарi мо?, -
   Горобина нiч - вам не мачуха!
   Смiло глянемо в вiчi борвiю
   Та змiрку?мо усе розумом:
   Може, зiрвемо ще й порадоньку
   Вiд бунтовника навiженого?..

   Пiсля борвiю гляне сонечко
   I огрi? всiх рiвним променем,
   Вороги життя згинуть пропадом,
   А повiтря скрiзь оздоровша?:
   Пiсля борвiю легше дихати, -
   Iз залiз думки вириваються,
   Серце в груди б'? якось смiливо,
   I скриля?ться знов надiянка,
   Що й окривдженим правда станеться!.

   1902



   ДО МОЛОДI

   На вас, завзятцi-юнаки,
   Борцi за щастя Укра?ни,
   Кладу найкращi? думки,
   Мо? сподiванки ?динi.

   В вас молода ще гра? кров,
   У вас в думках нема? бруду,
   Пала? в серцi ще любов
   До обездоленого люду..

   Не занехайте ж ви ??,
   Не розгубiть по свiтi всу?,
   Нехай вона ваш дух гарту?
   У чеснiй, славнiй боротьбi!

   Бо стоголовий людський кат
   Люту?, дужча? щоднини...
   Не можна тратить i хвилини,
   Поки ще стогне темний брат.

   Поки живий, - мерщiй несiть
   Слiпому свiтиво просвiти,
   I в серце, смертiю повите,
   Живу надiю закропiть!

   Вшануйте рiдну його рiч,
   Назвiть без хитрощiв сво?ю
   I розженiте над землею
   Ви непрозору, глупу нiч...

   Най кат жене, а ви любiть
   Свою окрадену родину, -
   Й за не? сили до загину
   I навiть душу положiть!

   1876



   ДО УКРА?НИ

   Моя Укра?но! Як я тебе любив!
   Тво? луги, тво? степи розлогi,
   Днiпра ревучого славетнi? пороги
   I хвилi золотi тво?х шовкових нив.

   Як я любив в садочках вишняку
   Тво? бiлесенькi, немов хустини, хати,
   Поважну рiч старих дiдiв чубатих
   I регiт дiтвори в жартливому танку.

   Як я любив в нiч теплу, весняну
   Чуть пугача з дiброви тихий стогiн,
   Гукання парубкiв, дiвчат веселий гомiн
   I пiсню з-за лугiв розкiшну, голосну.

   Як я любив уосени в стiжках
   Хлiб коло хат, а ранками сiдими
   Селян за працею хапливою мiж ними
   I стукiт говiркий цiпiв геть по токах.

   Як я любив зимово? доби
   При каганцi невпинне? сюрчання
   Тих веретен i пiсню чи ридання
   Тихесеньке жiночо? журби.

   Як я люблю безрадiсно тебе,
   Народе мiй, убожеством прибитий,
   Знеможений i темнiстю сповитий,
   Що вже забув i поважать себе,
   Потративши сво? колишнi сили...
   Як я люблю тво? сумнi могили,
   Укра?но! Як я люблю тебе!

   I ось тепер та мучена любов
   Мене жене в далекую чужину...

   (1881)



   ПОЕТУ

   Як нiч насува?ться туча
   I млою небо окрива,
   Гуркоче грiм, а буря злюча
   Дуби з корiннями вирива,
   Здiйма?, гонить хвилi гори
   На почорнiлiм, лютiм морi;
   Реве, i стогне, i рида,
   I човна бiдного гойда
   Понад безоднею хисткою...
   Пловець, погинеш в боротьбi!
   Куди й боротися тобi
   З тi?ю силою слiпою? -
   Не одного борця вона
   Уже поринула до дна!

   Пiд завiрюху i негоду
   Серед буяння в свiтi зла
   Чи не пiти в свою господу,
   Чи не зложити й нам весла?
   Замовкнути серденько од миру
   Й наладнувати свою лiру
   Для власних мук, для власних слiз,
   Для тайних з-за кутка погрiз, -
   Бо там на шарварку людському,
   Де брат на брата точить нiж,
   Де повселюдно йде рабiж,
   Там не чутно буде нiкому,
   Серед гармидеру й турбот, -
   Мо?х пiсень, мо?х скорбот.

   Нi, тричi нi! Хай краще струни
   Порве мiй стогiн навiсний!
   Коли кругом в дочаснi труни
   Борцiв ляга? гурт тiсний,
   Коли юнацька сила в'яне,
   А там смi?ться щось погане, -
   Не про кохання, не про рай,
   Поспiвче, голосно спiвай!
   Але розваж словами брата,
   Що й не виходить iз залiз;
   Скропи росою тво?х слiз
   Кривавi рани, що вiд ката,
   Й душi замученiй, слабiй
   Одвагу пiснею навiй.

   Не бiйся вражо? наруги;
   З святим вогнем лини туди,
   Де панування скрути, туги
   Та вiковiчно? бiди...
   Спiвай, ридай i будь готовий
   Замiсть лаврового терновий
   Вiнець узяти на чоло;
   Нехай роздавить тебе зло, -
   Але що смерть?.. Хвилинна страта,
   А далi - слава голосна...
   Той умирати, певно, зна,
   Хто зна любити своего брата, -
   I за таку тiльки любов,
   Спiвець, ти жити будеш знов!

   (1882)



   ВИКЛИК

   Нiч яка, господи! Мiсячна, зоряна:
   Ясно, хоч голки збирай...
   Вийди, коханая, працею зморена,
   Хоч на хвилиночку в гай!
   Сядем укупi ми тут пiд калиною -
   I над панами я пан...
   Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
   Стелеться полем туман;
   Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
   Чи загадався, чи спить?
   Он на стрункiй та високiй осичинi
   Листя пестливо тремтить;
   Небо незмiряне всипано зорями -
   Що то за божа краса!
   Перлами-зорями теж пiд тополями
   Гра? перлиста роса.
   Ти не лякайся-но, що сво? нiженьки
   Вмочиш в холодну росу:
   Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
   Сам на руках однесу.
   Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
   Тепло - нi вiтру, нi хмар...
   Я пригорну тебе до свого серденька,
   Й займеться зразу, мов жар;
   Ти не лякайсь, аби тут та пiдслухали
   Тиху розмову твою:
   Нiчка поклала всiх, соном окутала -
   Анi шелесне в гаю!
   Сплять вороги тво?, знудженi працею,
   Нас не сполоха ?х смiх...
   Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
   Й хвиля кохання - за грiх?

   1870

Популярность: 13, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:35 GMT